Головна > Україна > Культура й Освіта > Роланд Піч. Вільгельм фон Гумбольдт про зв’язок між національним характером і національною мовою

Роланд Піч. Вільгельм фон Гумбольдт про зв’язок між національним характером і національною мовою

Фрі́дріх Вільге́льм Крістіа́н Карл Фердина́нд Фра́йхер фон Гу́мбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt; 22 червня 1767, Потсдам — 8 квітня 1835) — німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат. Старший брат вченого Александера фон Гумбольдта.
Вільгельм фон Гумбольдт здійснив реформу гімназійної освіти в Прусії, заснував у Берліні університет (1809), який названо його іменем. Товариш Ґете і Шіллера.
Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як про вираження індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.

Роланд Піч – доктор філософії, професор Українського вільного університету (м. Мюнхен). Автор численних праць з історії української філософії та перекладів німецькою основних творів Григорія Сковороди й Памфіла Юркевича.
Відомий філософ запропонував читачам «Четвертої Хвилі» статтю про Вільгельма фон Гумбольдта (1767–1835) – великого німецький вченого-енциклопедиста, першого теоретика в галузі мовознавства, який глибоко, по-філософськи осмислив багатий мовний матеріал. Філософська концепція мови Гумбольдта визначається ідеями німецької класичної філософії, а її теоретико-методологічною основою є антропологічний підхід до мови, за яким вивчення мови повинно здійснюватися в тісному зв’язку зі свідомістю й мисленням людини, її культурою та духовним життям. Гумбольдт доводить нерозривність понять «мова» і «народ», «мова» і «культура».
Ідеї Вільгельма фон Гумбольдта справили значний вплив на Олександра Опанасовича Потебню (1835–1891) – великого український вченого-енциклопедиста, основоположника психологічного напрямку в слов’янському мовознавстві й творця лінгвістичної поетики. У своїй теорії мистецтва й науки як явищ людської свідомості, що розвиваються в мові, Потебня доводить, що «поезія і проза, мистецтво й наука є явищами мови», що мова – це не раз назавжди сформований факт, а діяльність, яка має великі можливості розвитку: «мова є засобом не виражати вже готову думку, а створювати її, вона є не відображенням сформованого світогляду, а основою його формування».

У мові кожного народу ми знаходимо його історію,
у мові ми можемо знайти історію нашого роду й душі.

Йоган Ґеорґ Гаман

In der Sprache jedes Volkes finden wir die Geschichte desselben,
in der Sprache können wir die Geschichte unseres Geschlechts und der Seele finden.
     

Johann Georg Hamann

 

Мова – це наче зовнішній прояв духу народів;
їхня мова є їхнім духом і їхній дух є їхньою мовою.

Вільгельм фон Гумбольдт

Die Sprache ist gleichsam die äußerliche Erscheinung des Geistes der Völker;
ihre Sprache ist ihr Geist und ihr Geist ist ihre Sprache.

Wilhelm von Humboldt


Мова є домом буття

Мартін Гайдеґер

Die Sprache ist das Haus des Seins.  

Martin Heidegger   

Вільгельм фон Гумбольдт разом із своїм братом Александром належить до великих вчених німецької культурної історії. Поряд зі своєю діяльністю як дипломата, політика, співзасновника Берлінського університету, реформатора освіти і школи він інтенсивно займався дослідженням багатьох мов і особливо вивчав їх відношення до пов’язаних з ними виявів рис національного характеру.

Гумбольдт є основоположником порівняльної антропології і порівняльного мовознавства. Однак перш, ніж окреслити його погляди на зв’язок між національним характером і національною мовою, слід подати певний короткий огляд його життя і творчості.

Вільгельм фон Гумбольдт: життя і твори

Вільгельм фон Гумбольдт народився 22 червня 1767 р. у Потсдамі у родині прусського офіцера й камергера Александера Ґеорґа фон Гумбольдта та його дружини Марії – Елізабет, уродженої Коломб у Потсдамі.

Зі своїм братом Александером він виховувався і здобував освіту дома у замку Теґель від високо освічених домашніх учителів. 1787 року обидва брати почали свої юридичні студії в університеті Франкфурта на Одері. Через рік Вільгельм перейшов до Ґьотінґентського університету, де він поряд з юриспруденцією вивчав ще фізику, історію та мови.

Влітку 1789 р. він разом із своїм колишнім домашнім учителем Йоахімом Генріхом Кампе здійснив подорож до Парижу, де він став свідком революційних подій. Ще через рік він вступив на пруську державну службу, де працював у департаменті зовнішніх справ.

У травні 1791 року він за власним бажанням залишив державну службу, одружився з Кароліною фон Дахереден і жив у фамільних маєтках своєї дружини у Тюрінґії, де познайомився з Ґьоте й Шиллером.

Через три роки він переїхав до Єни, де він став радником і співробітником Шиллера, а згодом також і Ґьоте. Наприкінці 1797 р. він разом із своєю родиною переселився до Парижу, де інтенсивно займався французькою культурою. 1801 р. він з родиною повернувся до Берліну, де клопотався про посаду пруського посла при Ватикані, після чого подався з родиною до Риму, де він впродовж від 1802 до 1808 рр. докладно вивчає історію античного мистецтва. 1808 р. Гумбольдт повертається до Пруссії, де Карл Фрайгерр фон Штайн (1757 – 1831) призначає його керівником відділу культу й освіти при міністерстві внутрішніх справ.

Через рік готує заснування Берлінського університету й докорінно реформує освіту і школу у Пруссії. Від 1810 до 1815 рр. він працює прусським послом і повноважним державним міністром у Відні, де він сприяє приєднанню Австрії до антинаполеонівської коаліції.

На Віденському Конгресі він разом із державним канцлером Пруссії Карлом Августом фон Гарденберґом бере участь у переговорах щодо першої і другої Паризької мирної угоди. Від 1815 до 1818 рр. він представляв інтереси Пруссії на Конгресах у Франкфурті на Майні, Відні, Парижі, Лондоні,Берліні й Аахені.

У 1819 р. ін. працює на посаді міністра y справах станів у Берліні, з якої був звільнений через свої ліберальні погляди. Він повертається до замку Теґель і, завдяки своїм різностороннім і глибоким лінгвістичним  знанням у французькій, англійській, італійській, іспанській, давньогрецькій, латинській, баскській, угорській, чеській, литовській, японській, китайській мовах, санскриті та багатьох інших мов  зосереджується на своїх різноманітних компаративістських студіях.

У Прусській Академії наук у Берліні він принагідно виступає з науковими доповідями. !827-1829 рр. він пише свою працю “Про відмінність структури людських мов (Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaus)”,  а впродовж 1830 – 1835 років свій основний твір під назвою “Про мову кави на острові Ява (Über die Kawi-Sprache auf der Insel Java)”, що був опублікований після його смерті. Помер Вільгельм фон Гумбольдт  8 квітня 1835 р. у Теґелі. Вплив його філософії мови і мовознавчого вчення не в меншій мірі триває й до нині.

Про життя ш твори Вільгельма фон Гумбольдта : Rudolf Haym, Wilhelm von Humboldt – Lebensbild und Charakteristik, Osnabrück 1865, Reprint 1965; Clemens Menze, Wilhelm von Humboldts Lehre und Bild vom Menschen, Ratingen 1965; Tilman Borsche, Wilhelm von Humboldt, München 1990.

Читати всю статтю

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 + two =