Головна > Україна > Природа й Устрій > Природно-кліматичні умови України

Природно-кліматичні умови України

Карта ґрунтів України

Фізична карта України

Загальна площа території України становить 603 628 км², тобто 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником Україна є другою за величиною серед країн Європи (після Росії) і найбільшою країною, яка повністю лежить у Європі. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

Клімат України переважно помірно континентальний, лише на півдні Криму має ознаки субтропічного. Для клімату України характерна часта зміна погод, що пов’язано з надходженням циклонів (у середньому за рік їх 45) і антициклонів (36). Разом з тим, в Україні переважають дні з ясною, сонячною погодою — у середньому на рік їх 230–235. Гірські хребти Карпат і Криму захищають відповідно Закарпаття і Чорноморський Південний берег Криму від холодних арктичних повітряних мас, які приходять з півночі.

Середньомісячна температура січня від −8°С на північному сході України та високогір’ї Карпат — до +4°С на Південному березі Криму, липня — від +17°С на Північному Заході та +19°С у високогір’ї Карпат до +23°С на крайньому Півдні. У гірських районах температура протягом року нижча порівняно з навколишніми територіями. Тривалість безморозного періоду коливається від 150–160 днів на півночі, до 200–210 днів на півдні та 270 днів на Південному березі Криму.

Ґрунти України

Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95% території України, а гори — лише 5% (на заході — Карпатські (4%), на півдні — Кримські гори (1%)). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60% сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35% мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60% всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: ПоліссяЛісостепСтеп.

Озера України

На території України понад 3 тисячі природних озер. Переважно це невеликі озера (0,01 — 0,1 км²), 30 озер мають площу до 10 км² і більше, 13 — понад 50 км².

Найбільше природне озеро України оз. Ялпуг (Одеська обл.), його площа 149 км².

Найглибше природне озеро України оз. Світязь (Шацькі озера, Волинська обл.), його глибина 54.4 м.

Річки України

Річкова мережа України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково (4 %) — до басейну Балтійського моря. Вона складається з річкових систем ДніпраДунаюДністраПівденного БугуЗахідного БугуСіверського Дінця та річок чорноморського та озівського узбереж.

На території України налічується близько 23 тис. водотоків, з них 2938 водотоків довжиною від 10 км та більше, а також 116 — довжиною понад 100 км.

За величиною басейну, довжиною, водністю та гідроенергетичним потенціалом, всі річки України поділяються на великі, середні та малі. До великих належать ДніпроДунайДністерСіверський ДінецьПівденний БугПрип’ятьДесну. Всі інші належать до середніх або малих.

Розвиток річкової мережі на території України та її щільність різняться в різних частинах у зв’язку з неоднорідністю кліматичних, геологічних та інших чинників. Найбільша річкова мережа — в Карпатах (до 1,10 км/км²) та на Донецькому кряжі (до 0,5 км/км²). У деяких районах південної частини наближається до нуля.

Вода великих річок прісна, мінералізація становить 300—600 мг/дм³. Мінералізація води середніх і малих річок півночі України коливається між 200 і 500 мг/дм³. Вона зростає у південному і східному напрямі. Найбільше мінералізовані води річок Приазов’я (понад 2000 мг/дм³) і річки між Дунаєм і Дністром, а найменше — Карпат (нижче 100 мг/дм³).

Водосховища України

На території України налічується 1103 водосховища . Вони утримують 55315,8 млн м³ води (величина повного об’єму), зокрема 8565,8 млн м³ — без 6-и водосховищ Дніпровського каскаду та 2-х Дністровських водосховищ (головного та буферного). В цілому, всі водосховища утримують об’єм води, що перевищує середній річний стік Дніпра.

Найбільші водосховища (загалом шість — КиївськеКанівськеКременчуцькеКам’янськеДніпровськеКаховське) створено на Дніпрі з 30-х по 70-і роки ХХ ст. На початку 80-х років було створено Дністровське водосховище. Значно меншими є водосховища у басейнах річок Південний БугСіверський Дінець та інш.

Моря України

Чорне та Озівське моря омивають південну частину України з береговою лінією майже 2 тис. км і мають важливе значення для розвитку її господарства. Тут зосереджені необхідні для людини види тваринної і рослинної сировини, цінні мінеральні ресурси. Моря мають велике транспортне, рекреаційне, рибопромислове і стратегічне значення.

Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов’язане з ним через протоку БосфорМармурове море, протоку ДарданеллиЕгейське та Середземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги УкраїниРосіїГрузіїТуреччиниБолгарії і Румунії.

Чорне море має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 142 морські милі або 263 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів – між мисом Сарич у Криму та мисом Керемпе у Туреччині). Водна поверхня Чорного моря має 420,3 тис. км², середня глибина — 1 300 м, найбільша — 2245 м; об’єм води — 547,0 тис. км³.

Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився після колишнього середньоєвразійського моря Тетіди (Тетіс), яке існувало з кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. В процесі альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдови на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря.

Уродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв’язок з Середземним і Каспійським. Однак за польодовикового часу, площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків та слабкого випаровування через низькі температури) й понизилося нижче рівня океану. 6-8 тисяч років тому утворилася Босфорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й наповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. Внаслідок підвищення рівня, вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.

Ймовірні межі озера, що існувало до прориву середземноморських вод крізь Босфор.

Чорне море мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його Понтом Аксінським (грец. Πόντος Aύξενος — Негостинне море), а згодом, після успішної колонізації його узбережжя, — Понтом Евксинським (грец. Πόντος Εύξενος — Гостинне море). Ним проходили важливі торгові шляхи, що зв’язували античні держави та племена Північного Причорномор’я з Південним Причорномор’ям і Середземномор’ям. Деякі античні письменники (ФеокрітСенекаЛукіан) називали це море Скіфським.

Озі́вске мо́ре (рос. Азовское морекрим. Azaq deñizi) — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між 45°16′ і 47°17′ пн. ш. та 33°36′ і 39°21′ сх. д. сполучене з Чорним морем Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки 4,2 км), між Україною та Росією. Площа водного дзеркала 39 тисяч км², об’єм 320 км3[4], середня глибина 8 м, максимальна 13,5 м[5], середня солоність 13,8, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середня температура води +11 °C; рибальствохамсалящоселедець, кілька, судакбичкиосетрові. Азовське море — наймілкіше у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.

У давнину Озівське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян — Меотійське болото (лат. Palus Maeotis), у скіфів Каргалук, у меотів — Темеринда (означає матір морів); у арабів — Нітшлах або Бараль-Азов, в турків — Бар’ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців — Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озівське (Озовське) море. Також слов’яни називали море Сурозьким або Синім.

Гори України

Гори України займають бл. 5 % території країни. Вони розташовані в Західній Україні — Українські Карпати, та на крайньому півдні — Кримські гори. Найвища вершина України, гора Говерла, належить до Карпатських гір; її висота 2061 м над р. м. У Кримських горах найвищою є Роман-Кош — 1545 м.

За походженням гори України тектонічніскладчасто-брилові(Кримські гори) і складчасто-насувні (Українські Карпати), за морфологічними ознаками середньовисокі, із значною крутизною схилів і переважно м’якими обрисами привершинних ділянок, з глибиною розчленування 600—1000 м.

Завдяки сприятливим природним умовам, в тому числі наявності лікувальних мінеральних вод, гори України є важливими рекреаційними регіонами.

Нижче наведено список деяких найвищих гірських вершин України.

Ліси України

Загальна площа лісів в Україні — понад 10 млн га, що становить 15,9 % її території. Найбільша лісистість — в Українських Карпатах (32 %). Лісистість в природних зонах рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь. У лісах переважають молоді й середньовікові дерева таких порід, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони охоплюють близько 90 % лісовкритої площі.

Близько половини лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

У Криму, на Поліссі, на Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. На Донбасі, в Святих горах збереглися крейдяні бори — острівці дольодовикового лісового покриву України. Вони утворилися в долині Сіверського Дінця наприкінці третинного періоду. Основна рослина — сосна крейдова, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. Висотою сосни — від 8 до 28 м, найстаріші з цих дерев формою крони нагадують італійські зонтичні пінії.

Український степ

Український степ — степова природна зона в Україні, розташована на півдні, центрі й сході країни. Західна й центральна частина Чорноморсько-Каспійського степу, складової великого Євразійського степу. Простягається із заходу на схід від дельти Дунаю до південних відрогів Середньоросійської височини на 1000 км, а на південь до АзовоЧорноморського узбережжя та Кримських гір майже на 500 км. Степ збігається приблизно з Південною Україною (крім Кримських гір). Степ займає майже 300 000 км² (40 %) української суцільної етнічної території і 460 тисяч км² (48 %) всіх українських земель. На території сучасної України степ займає 240 тисяч км², або 40 % від усієї території країни, є найбільшим зональним природним комплексом. У степу розташовані ОдеськаМиколаївськаХерсонськаДніпропетровськаЗапорізькаДонецькаЛуганська області, південні частини Кіровоградської і Харківської областей та рівнинна частина Криму. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок.

Надра України

Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, зумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ і проявів 111 видів корисних копалин (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам’яне вугіллянафта і газ, залізні й марганцеві рудисамородна сіркакам’яна й калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їх родовища розташовані в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФСШАВелику БританіюФранціюФРНКанаду та ін. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалевої сировини Україна в кінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНДЄвропи і Світу.

 

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − eight =

Копіювати заборонено!