Головна > Світогляд > Істинне знання > Зміна світоглядної парадигми

Зміна світоглядної парадигми

Історію нашу, хоч вона й сумна, як поминальна пісня, треба пізнавати так, щоб хотілося не тужити, а жити. А для цього слід звільнитися від упереджених думок і нав’язливих ідей, від ілюзій авторитаризму й оман тоталітаризму (суть тоталітаризму лишається незмінна при зміні прапорів і гасел).

Тоді мудрому серцю відкриється істина, й людина пізнає правду. Бо серцем пишеться правда життя, безвічна правда історії, а розум, відокремлений від серця, лукавить, догоджаючи проминущому. Тож не треба нічого придумувати, а дивитися на все неупередженим внутрішнім зором чистого серця, в якому живе дух правди-істини.

«Історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю», – такий засадничий принцип історіософії найвизначнішого гуманіста в українській і польській культурах доби Відродження С. Оріховського. Правдиве висвітлення історичного процесу є дієвим чинником формування самосвідомості народу.

Ніби сьогодні написав Степан Томашівський про завдання української інтеліґенції, а цим правдивим словам уже понад 85 років:

«Наша неосвіченість мусить уступити місце знанню, наш егоїзм – самопожертвуванню, наша самоволя – дисципліні, наше інтриґанство – особистій і громадській чесноті, наше доктринерство – справжньому знанню народу і його життя, наша демаґогічність – громадському вихованню, наш пайдократизм – пошані авторитету, наше фразерство – позитивній діяльності, наша поверховність – солідності, наш демократизм, радикалізм, соціялізм й анархізм мусить бути замінений пізнанням і зрозумінням дійсних політичних, культурних, соціяльних та господарських цінностей і розвоєвих законів.

Що більше. Дотеперішній тип українського інтеліґента мусить зникнути не тільки із громадського життя, а й з його літератури й історії. Значить – переродження мусить іти в парі з ревізією нашої історичної ґалерії».

Степан Теодорович Томашівський (1875–1930) – один із найвидатніших істориків України з титулом «найвизначніший історик Галичини», один з основоположників української державницької історіографії та провідник державницької ідеології.

Під безпосереднім впливом С. Томашівського В. Липинський створив українську державницьку школу, яка принципово відрізняється від народницької школи М. Грушевського. В праці про Петлюру, вперше опублікованій ще в жовтні 1921 р., мудрий вчений і політик із даром передбачення сформував програму творення нового типу українського інтеліґента як антитези петлюрівця.

Новий тип інтелігента виростає на моральній засаді й спрямовує свою діяльність на досягнення світоглядної цілісності суспільства, а не піддається політичним оманам і авантюрам, які призводять тільки до зміни й збагачення владарюючих кланів, а не до розвитку цілого суспільства.

Тож не лукавмо, а чесно й відважно пізнаваймо правду минулого й сьогодення. Чесність і відважність додають сили духу. Хоч і мало тепер у нашому миру честі й відваги, та дух правди в серці прояснює розум і береже душу, долає хитання й спонукає до справедливих дій.

А непорушною основою нашої справедливої дієвості неминуче має стати моральний світогляд, у світлі якого зростає воля духу збірної цілісності народу.

Олександер Шокало, культурософ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven − 6 =

Копіювати заборонено!