Головна > Світогляд > Життєва позиція > Акціонери й менеджери олігархату. Як змінити антисистему їх панування на систему людського самовладування?

Акціонери й менеджери олігархату. Як змінити антисистему їх панування на систему людського самовладування?

Роскошь во время войны: Главнокомандующий Порошенко никак не нажрется

Мы думали, что Янукович вор и что Янукович убийца, но с приходом к власти олигарха Петра Порошенко сейчас каждый украинец понимает, что Янукович был «ребенком» по сравнению с нынешним Гарантом.

Оформления офшоров во время Иловайского котла, мародерство, страшное кровопролитие в угоду сохранения власти, коррупция, сеяние ненависти в обществе — это лишь цветочки для Петра Алексеевича Порошенко.

Петро Алексеевич ввел военное положение и сразу же выделили себе любимому 1 миллиард гривен из нашего бюджета для агитации во время выборов! Каждый украинец заплатит за билборды олигарха!

Также олигарх выделил себе 42 миллиона гривен на покупку 2 Мерседесов премиум класса! И все это во время войны, во время военного положения, когда каждый второй украинец находится за чертой бедности!

Кому война, а кому…

Олигарх Петро Порошенко очень скупой когда речь идет о его деньгах, но складывается впечатление, что разводить украинцев и тратить их деньги — хобби нынешнего Гаранта!

ELISE JOURNAL
09.12.2018

 

Розділяй і володарюй. Як працює найуспішніша політтехнологія влади

Більше говорити про те, що роз’єднує людей, відволікаючи їх від незручних запитань до керівництва країни, – прихований прийом Адміністрації президента

Герой Степан Бандера чи ні, чи має російська мова бути другою державною, чи визнавати воїнів УПА ветеранами Другої світової – останні десять років, щойно в українців з’являлося занадто багато незручних запитань до влади, вона негайно вкидала в суспільство подібні теми для дискусії. І про незручні запитання до влади одразу ж забували, кидаючи всі сили та енергію на відстоювання своєї точки зору у битві за єдино вірну істину.

У 2018-му, при зростанні тарифів, загальному зниженні матеріального достатку, тотальному невдоволенні владою і стрімкому падінні рейтингів керівництва країни, суспільству знову нав’язують дискусію навколо тем, які не об’єднують, а роз’єднують націю.

Найважливіші теми сьогоднішнього порядку денного – хто рука Кремля, хто з патріотів найбільш патріотичний, чий патріархат правильніший, чи дозволяти голосувати жителям окупованих територій тощо. Тобто все, що максимально дробить суспільство на окремі ворогуючі групи.

І цим групам вже немає часу перейматися питаннями ефективності діючої влади. Їм не до співвідношення зарплати і квартплати, не до зростання цін на продукти – найголовніше з’ясувати, хто з них по-справжньому православний.

У цій ситуації, коли громадяни вирішують між собою, хто правий, і призначають один одного головною проблемою та джерелом усіх бід в країні, влада відчуває себе затишно і захищено.

«Цей сценарій влада використовувала завжди, – каже UA1 Олександр Кочетков, який більше 20 років займається політтехнологіями. – Тільки раніше це було спонтанно, а зараз це реальна політтехнологія, розроблена моїми колегами, які співпрацюють з Адміністрацією президента. Вона працює за принципом «чим більше буде роздроблене суспільство, тим легше залишитися при владі».

Директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник абсолютно впевнений, що Банкова свідомо йде на розкол суспільства. Але в цьому у неї є і свої ситуативні помічники.

«Це цілеспрямована політтехнологія, яка має два джерела, – ділиться він своїми спостереженнями з UA1. – Перше – влада, тому що це технологія створення конфліктів, а конфліктами в суспільстві завжди керує влада. У неї в руках силові структури, спецслужби, інформаційні можливості, тож початок конфлікту і те, як він закінчиться, визначає влада. Друге джерело – радикальні групи, які таким чином намагаються виділити своє електоральне ядро, максимально ізолюючи його від інших політиків, інших точок зору, щоб керувати ним у власних цілях».

Втім, не всі експерти бачать у розколі суспільства, який чітко намітився останнім часом, цілеспрямований злий умисел і замовлення Адміністрації президента.

«Це не штучна заготовка, – запевняє директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. – Політики – це хвіст, яким махає суспільство, і вони просто йдуть за настроями. Так, є спроба зіграти на цих настроях, і тоді витягується якась тема, і вкидається, як було з томосом. Мені, як атеїсту, взагалі все одно, але мене втягують в цю дискусію. Політики намагаються це використати, щоб отримати політичні дивіденди».

Ворог номер один

Люди, які зараз керують країною, дуже добре усвідомлюють всю міць добре організованого громадянського суспільства з єдиними цілями і завданнями. Саме таке суспільство змело стару владу і привело їх до владних кабінетів.

У 2014-2015 роках інстинкт самозбереження не дозволяв новим керівникам країни повністю ігнорувати суспільні запити – при міністерствах почали з’являтися громадські ради для контролю над їх діяльністю, а незалежні експерти з українських аналітичних центрів активно розробляли стратегію проведення необхідних країні реформ.

Але щойно справа дійшла до їх впровадження, влада відчула дискомфорт від надмірної уваги і втручання у свої справи з боку громадянського суспільства. Фактично воно стало основним противником, ворогом номер один. Тоді й почався процес ізоляції.

«Приблизно з весни 2016 року, коли почалося впровадження реформ, громадянське суспільство стало каменем спотикання для влади, – вважає екс-виконавчий директор Фонду «Відродження» Євген Бистрицький. – Влада поступово почала відмовлятися від активної співпраці з громадянським суспільством і усамітнюватися».

Результатом цього процесу, на думку Бистрицького, стало, зокрема, введення е-декларування для громадських активістів на знак помсти за необхідність розкривати свої активи всім, хто перебуває у владі. А кульмінацією стали численні напади і вбивства активістів.

Відгородження влади з одночасним «закручуванням гайок» зрештою призвело до катастрофічного падіння рівня довіри до керівництва країни. Зараз це один з небагатьох факторів, який об’єднує більшість українців незалежно від поглядів і політичних симпатій. А єднання суспільства, та ще й навколо такого неприємного для себе моменту, влада боїться найбільше.

Відповідно, Адміністрація президента, як ніхто інший зацікавлена у дробленні занадто активної частини населення, здатної ставити неприємні запитання. Тому поляризація і радикалізація суспільства цілком в інтересах людей на Банковій.

«Найстрашніше, що ця технологія не тільки дозволяє затушувати якісь гострі моменти, відволікаючи розмовами про мову, патріархат чи історію. Зараз все заточується на те, аби це протистояння збереглося і після виборів, – стверджує Кочетков. – Це відкриває можливість стороні, яка програла, влаштувати громадянське протистояння, щоб не визнати підсумки виборів і свою поразку. Це дуже небезпечна технологія».

Не стати жертвою

Принцип «розділяй і володарюй» за нинішніх реалій діє безвідмовно, вважає Бортник.

«Це ефективна технологія, бо якщо на початку двохтисячних років у країні було кілька соціальних груп, на які орієнтувалися політтехнологи, то тепер ми розглядаємо 10-12, і з кожною окремо працюємо», – визнає він.

Як приклад, Бортник наводить кілька актуальних тем, об які ламають списи українці. У питанні мовної політики є ті, хто виступає за російську, як другу державну, ті, хто виключно за українську, і ті, хто відстоює регіональні мови, – це вже щонайменше три групи.

Тема Донбасу ділить українців на прихильників війни до переможного кінця, прихильників виконання Мінських домовленостей і тих, хто виступає за заморозку конфлікту.

«Якщо ми візьмемо будь-яке таке питання – церкву, історію, – усюди будуть підгрупи. І всі вони є продуктом роботи політтехнологій», – запевняє Бортник.

Попри це, експерти вважають, що сьогодні все ж існують дієві механізми протистояти нав’язуваному порядку денному і не бути жертвою маніпулятивних політтехнологій.

«Не можна замовчувати проблемні питання, – вважає Кулик. – У чому була помилка Кучми? Він намагався замовчати найбільш непроговорені проблеми. Намагався їх прибрати зі ЗМІ, з академічної дискусії аж до того, що забороняли захищати дисертації на ці теми. І від такого відходу від предметної дискусії ми отримали в епоху Ющенка чіткий вододіл, а за Януковича ще один. Відбувався поділ суспільства, і тоді ж приходили політики, які отримували від цього вигоду».

Натомість Бортник пропонує не слідувати нав’язуваному владою порядку денному, а гнути свою лінію.

«Україна, як дзеркало, розколота тільки в одній площині – гуманітарній, – пояснює експерт. – Якщо ми візьмемо соціально-економічну площину, то в ній є тільки дві групи. Одна – це 80-90% людей, які хотіли б жити набагато краще, та інша, яка вже живе добре і нічого не хоче змінювати. Тому найпростіший спосіб – це вихід з віртуальної гуманітарної площини в реальну соціально-економічну, де суспільство практично не розколоте. Розколу з економічних питань в країні немає».

А Кочетков одним з головних механізмів протидії політтехнології поділу суспільства вважає обізнаність.

«Суспільство має бути чітко поінформоване про цю ситуацію, а кандидат, який перемагає, повинен перемогти з помітним відривом. Тоді інша сторона просто не буде зв’язуватися і ризикувати», – припускає він.

Кулик з цього приводу налаштований більш скептично. На його думку, будь-яка влада завжди буде використовувати протиріччя в суспільстві та теми, за якими не досягнуто загальної згоди.

«Мова, релігія, історія, оцінка якихось подій і персон – завжди будуть використовуватися ці теми, поки не вироблено якогось консенсусу. Але до цього не готові, насамперед, в інтелектуальному середовищі, а потім вже політики».

РУСЛАН ІВАНОВ

UA1
05.12.2018

«Чемпіонат боротьби за владу»: головна загроза для Порошенка – Зеленський / Сергій Гайдай

05.12 2018

 

Монополія на безсилля. Чому з українською корупцією могла воювати Гандзюк, а не Луценко

Монополия на бессилие. Почему с украинской системой могла воевать Гандзюк, но не ЛуценкоФото: Коммерсант

Система, приведшая к власти Кучму и Януковича, с которыми самозабвенно боролся Юрий Витальевич, никуда не делась. Она же привела к власти самого Луценко.

Если любая революция пожирает своих детей, то украинская их скорее надкусывает. В результате “дети”  становятся как две капли воды похожими на своих предшественников, против которых совсем недавно так яростно боролись.

Вчера все руководство силовых структур Украины – Генеральный прокурор Украины Юрий Луценко, Министр внутренних дел Арсений Аваков, глава Нацполиции Сергей Князев и заместитель главы СБУ Павел Демчина срочно прибыли в Одессу.

Потому что, по словам Авакова, Одесса в последнее время стала превращаться в криминальную столицу Украины. Эпизоды насилия там действительно следуют плотно один за одним. Из последних – нападение на кандидата в президенты Анатолия Гриценко и его соратников и избиение активистов, протестующих против стройки в Аркадии.

Мероприятие, призванное продемонстрировать солидарную решимость высокопоставленных силовиков страны прекратить насилие в адрес гражданских активистов, очень быстро уперлось в низкий потолок украинской правоприменительной практики. Для любого представителя отечественной правоохранительной системы активист – не объект защиты, а источник угрозы.

Что у любого силовика на уме, у Юрия Луценко на языке. Генеральный прокурор вчера сделал много громких заявлений о насилии. Будучи человеком красноречивым, спонтанным и творческим (менее подходящий психотип для занятия высоких должностей в силовых структурах нужно еще поискать), Луценко склонен к использованию метафор, цитат, отсылок к классикам. Все это дает богатый материал для реконструкции того, что силовики обычно всеми силами стремятся скрыть от общественности.

Вчерашняя его речь была выстроена на концепции государственной монополии на насилие Макса Вебера. Можно было бы придраться к тому, что эта концепция в современном мире выглядит несколько антикварно, и лидеры цивилизованных стран слова “государство” и “насилие” стараются в одном предложении не употреблять, разве что в контексте противостояния государства насилию.

Но Украина – страна затянувшегося модерна, так что Вебер для нас еще вполне актуален

Проблема тут в другом.

Что именно сказал Юрий Луценко? Что активисты часто сами являются источником насилия. И что для многих простых людей в Украине насилие – это жест отчаяния от невозможности решить накопившиеся проблемы правовым способом. А проблем накопилось.

Пляжи, парки, рекреационные зоны и другие общедоступные пространства массово застраиваются многоэтажными “уродцами”, единственное назначение которых –  производство бессмысленной прибыли из торговли и нехитрых развлечений вроде кино с попкорном. Там, где еще нет торгового центра, там непременно есть игорный клуб. Где нет клуба – есть аптека, в которой торгуют наркотиками. Как можно жить в городах, неотличимых от притонов? Как можно растить в таких городах детей?

А еще в украинских регионах обильно зреет сепаратизм, и местные чиновники почти перестают скрывать свои антиукраинские настроения. Но идти со своими бедами активистам некуда. Генпрокурор честно это признает: “Потому что, когда обращаются в правоохранительные органы, в том числе Одесской области, они очень редко находят поддержку”. И тогда активисты идут решать свои проблемы сами, как могут.

Вырисовывается картина, прямо противоположная веберовскому государству.

Казалось бы, у Генерального прокурора Украины куда больше рычагов воздействия на ситуацию и реальных возможностей справиться с тем, что он сам называет “бумерангом насилия”, чем у классика немецкой социологии и философии конца XIX – начала XX века. Но все, что Юрий Луценко может предложить общественности – это остановить стройки в Одессе для проверки документов и приструнить спортивные клубы, чтобы они перестали поставлять “титушек” для защиты сомнительных бизнес-интересов. Хорошо знакомый нам, уютный микроменеджмент коррупции.

Спустя пять лет после Революции Достоинства один из ее самых ярких лидеров полностью переродился в то, против чего сам когда-то боролся.

Поэтому вся надежда на Макса Вебера.  “Никто, даже самый идеальный активист, не имеет права на собственное усмотрение собирать группу с битами и нападать на, как он считает, незаконное строительство, лотерею… аптеку и т. д. Никто не имеет права этого делать, кроме уполномоченных государством органов”, – заявляет Луценко. Он прямо говорит: в отношении гражданских лиц, посягнувших на здоровье правоохранителей, будут применяться решительные меры. Один выстрел в воздух, второй –- на поражение.

Начав с намерения защитить активистов, Юрий Луценко закончил обещанием их расстреливать

Одесская речь Генпрокурора позволяет реконструировать своеобразные представления о социальной иерархии, сложившиеся в силовых структурах. В самом низу этой иерархии – тихие гражданские. Никуда не лезут, в случае чего промолчат. Уровнем выше – активисты. Этим вечно что-то надо, но с ними тоже можно не особо церемониться. Еще выше – проукраинские активисты. Преступление в их адрес должно быть приравнено к преступлению против Украины, хотя, конечно, “их информация не всегда бывает точной”. И, конечно, если по ту сторону противостояния находится не представитель правоохранительных органов. Правоохранитель в иерархии Луценко стоит сильно выше активиста, даже самого идеального. Но и правоохранители – не вершина пирамиды. А кто тогда?

Обращаясь к участникам заседания силовиков в Одессе, Юрий Луценко сказал: вам известны имена всех, кто промышляет коррупционными схемами в строительстве и других бизнесах, да и мне они известны. Также он сказал: нам известны имена заказчиков убийства Екатерины Гандзюк. Но публично их называть он не стал. И не станет никогда.

Потому что это более высокий уровень иерархии, сложившейся в Украине задолго до того, как Юрий Луценко занял пост Генерального прокурора (и даже до того, как он стал Министром внутренних дел). И сломать эту иерархию Луценко совершенно бессилен.

Юрий Луценко – пламенный трибун. Лучшие моменты его политической биографии связаны с его способностью публично противостоять тирании. Но система, приведшая к власти Кучму и Януковича, с которыми самозабвенно боролся Юрий Витальевич, никуда не делась. Она же привела к власти самого Луценко

Оказалось, что система – это не власть одного политического злодея. Система – это множество локальных  режимов абсолютного произвола местных властей, намертво сросшихся с криминалом и правоохранителями, и обороняющих свое преимущественное право на насилие и террор в целях сохранения монополии на денежные потоки. Голов у этой гидры – великое множество, рубить не перерубить.

С этой системой могла воевать Гандзюк, но не может Луценко. Неважно, хочет или нет. Важно, что не может.

Украину губит отнюдь не коррозия государственной монополии на насилие, а консервация государственной монополии на бессилие.

Світлана Чуніхіна, політичний психолог

ФОКУС
05.12.18 68

 

 

 

Бізнесмен-блогер Андрій Оністрат навчає політиків бігати (можливо, далеко…)

03.12.2018

 

 

Екс-главу ДФС Продана відпустили на поруки народних депутатів

Прокуратурі не вдалося домогтися арешту Продана. Його підозрюють у незаконному збагаченні.

Прокуратура підозрює, що Продан отримав чималі кошти незаконним шляхом

Солом’янський районний суд Києва у ніч на вівторок, 4 грудня, обрав колишньому виконуючому обов’язки голови Державної фіскальної служби (ДФС) Мирославу Продану запобіжний захід у вигляді взяття на поруки. Про це агентству “Українські новини” повідомили в суді. Підозрюваного зобов’язали носити електронний браслет та заборонили змінювати місце проживання. У Спеціалізованій антикорупціній прокуратурі (САП) заявили, що оскаржать це рішення. Прокуратура просила арешт з можливістю застави у 89 мільйонів гривень.

За інформацією “Радіо Свобода”, поручителями виступили дев’ятеро народних депутатів.

Колишній в.о. глави ДФС підозрюється в тому, що за час роботи на посаді з липня 2016 року до червня 2018 року отримав понад 89 мільйонів гривень, за які для його особистого користування купили нерухомість та автомобілі. Їх зареєстрували на близьку людину, аби приховати дійсного власника, вважає держобвинувачення.

View image on Twitter
Solonyna Yeugen

14,7 млн грн в еквіваленті Мирослав витратив на вілли в Туреччині. Це більше за доходи і заощадження 4 років – прокурор Козачина. Він припускає, що Продан незаконно набув 89 млн грн щонайменше, будучи на посаді глави

Після поверненя з-за кордону Продан з’явився на допит у Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), однак відмовився давати свідчення.

Стас Соколов
DW.COM
04.12.2018

 

Продана відпустили на поруки нардепів з БПП

Суд відпустив колишнього очільника Державної фіскальної служби Мирослава Продана, який підозрюється в незаконному збагаченні, на поруки народних депутатів від БПП.

Запобіжний захід у вигляді взяття на поруки обрала близько опівночі, з 3 на 4 грудня, суддя Солом’янського районного суду Києва Ірина Усатова, повідомляє «Радіо Свобода».

При цьому, екс-керівнику ДФС заборонили змінювати місце проживання і зобов’язали носити електронний браслет стеження.

Поручителями Продана погодилися виступити 9 нардепів, семеро з яких прийшли до зали засідань.

Як пише «Укрінформ», серед поручителів – Микола Паламарчук, Геннадій Ткачук, Микола Кучер, Максим Курячий, Вадим Денисенко та інші. Вказані нардепи – представники «Блоку Петра Порошенка».

Нагадаємо, 15 листопада 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура заочно оголосила підозруколишньому очільнику Державної фіскальної служби Мирославу Продану.

Він підозрюється у набутті за час роботи на посадах виконуючого обов’язки заступника та голови Державної фіскальної служби України з липня 2016 року по червень 2018 року у власність грошових коштів у сумі понад 89 млн. грн., за які для його особистого користування придбано низку об’єктів нерухомого майна і транспортних засобів.

За твердженням САП, з метою приховування належності дійсного власника, реєстрація права власності здійснювалась на близьку особу.

Серед придбаних за вказаний період об’єктів: 2 квартири у елітній столичній новобудові вартістю 6,7 млн грн; два будинки в Турецькій Республіці вартістю 78 млн грн; три автомобілі представницького класу, загальною вартістю 3,4 млн грн. Також слідством перевіряється причетність Мирослава Продана до придбання інших об’єктів нерухомості в місті Києві та люксових автомобілів.

На початку листопада Мирослав Продан виїхав за кордон, за його твердженням, на лікування. Повернувся 26 листопада.

САП 30 листопада звернулася до суду з клопотанням про обрання для Мирослава Продана запобіжного заходу у виді тримання під вартою із можливістю внесення застави у сумі 89 млн. грн, враховуючи, що він чотири рази не з’являвся на допит.

Він був виконувачем обов’язків голови ДФС з березня 2017 року, після усунення з посади Романа Насірова, якому було повідомлено про підозру у зловживанні владою та службовим становищем, а також у службовому підробленні. Насірова теж захищали, ще й перешкоджали детективам НАБУ, нардепи з БПП.

Продана було звільнено 5 вересня 2018 року після написання ним заяви за власним бажанням і після того, як на його адресу пролунали звинувачення у корупції.

OstanniPodii.com
Опубліковано: 10:30 вівторок, 4 грудня 2018 р.

Они уедут жить в Лондон. Как окружение Порошенко готовит себе “запасной аэродром” в столице Британии

За Гонтаревой в британскую столицу потянулись и другие люди Порошенко. Источник фото: Facebook
За Гонтаревой в британскую столицу потянулись и другие люди Порошенко. Источник фото: Facebook

В Украине часто можно услышать предположения, что в случае поражения на выборах действующий президент Петр Порошенко и его ближайшее окружение могут уехать жить в Испанию, где у Петра Алексеевича находится недвижимость. 

Однако, по данным “Страны”, у значительной части соратников президента совсем иное направление для возможной эмиграции. А именно – Лондон.

В британской столице уже обживается бывшая глава Нацбанка Валерия Гонтарева с сыном Антоном.

По нашей информации, вслед за ней в Соединенное Королевство потянулась вереница и других соратников действующего президента.

“Страна” выясняла, кто именно перебирается в Великобританию и с чем связан такой интерес окружения Порошенко к Туманному Альбиону.

Гонтарева: почти вся зарплата уходит на квартиру

В лондонской прописке Гонтарева призналась только после того, как ее “сдал” экс-начальник СБУ Валентин Наливайченко, рассказав о якобы купленном ею доме в столице Великобритании стоимостью в 23 млн фунтов стерлингов (около $30 млн).

По версии самой экс-главы Нацбанка, она снимает в Лондоне “маленькую двухкомнатную квартирку”. Гонтарева рассказала, что работает там в Институте международных отношений Лондонской школы экономики (London School of Economics), консультирует центробанки по вопросам монетарной и валютной политики. При этом продолжает наведываться в Украину присматривать за новым бизнесом – медицинским стартапом “Медикит”.

В Лондонской школе экономики “Стране” подтвердили трудоустройство у них бывшей начальницы украинского Нацбанка.

“Гонтарева является старшим исследователем Института международных отношений и дает советы по монетарной политике и регуляции иностранных валют центральным банкам, правительствам и другим участникам рынка”, – сказала нам представитель департамента по связям с общественностью Шарлотта Келловай.

В учебном заведении отказались раскрывать зарплату Гонтаревой, ссылаясь на конфиденциальность данных, но, по данным сайта по трудоустройству и отзывам о работе за рубежом Glassdoor, сотрудники на позициях с аналогичной должностью в Лондонской школе экономики получают около 42 тысяч фунтов (3,5 тысячи фунтов или около 125 тысяч гривен в месяц, и это “грязными”, то есть без вычета налогов). Не густо как для жизни в одной из самых дорогих столиц мира и для бывшей главы Нацбанка, привыкшей к намного большим заработкам. Очевидно, помогают накопления.

Хотя простые украинские заробитчане живут на меньшие деньги. Например, учительница года–2016 из городка Берегово Виолетта Македон, которая стала известна после того как уехала работать сиделкой у англичанина, получает 1,5 тысячи фунтов (около 53 тысяч гривен).

Живущие в Лондоне украинцы рассказывают, что цены на аренду очень высокие – за 1,2-2,0 тысячи фунтов (около 40-70 тысяч гривен) в месяц можно снять одно-двухспальную квартиру. Напомним, именно такое жилье снимает Гонтарева (да еще и разделяет кров с сыном), по ее же утверждению.

Если это правда, то ей не позавидуешь.

Лондонские украинцы говорят, что в Британии к нашим относятся либо как к дешевой рабочей силе (впрочем, тут среди заробитчан больше поляков, им с паспортом ЕС проще устроиться), либо как к “бандитам”.

“К тем, кто в Лондоне живет на широкую ногу, подозрительное отношение. Если кто купается в роскоши – точно из “бывших советских стран”, с которыми ассоциируют и Украину. Наворовали, мол. Но после Брексита попасть в Британию будет еще труднее, чем раньше. “Лавочка” скоро прикроется. Чтобы обосноваться тут легально, нужно будет доказать, что ты особо уникальный специалист”, – говорит нам экс-львовянин Роман Мишковец, который трудится на стройке в Британии.

“Обустраивает быт для винницкой диаспоры”

Среди экспертов и в соцсетях новость о переезде Гонтаревой вызвала бурное обсуждение.

Многие шутят, что экс-банкирша готовит почву для своих соратников и самого Порошенко, который, по слухам, в будущем может к ней присоединиться с семьей (у него в Лондоне и так учатся трое детей – сын в колледже и две дочери в вузах).

“Является ли ее отъезд за полтора месяца до старта президентской кампании сигналом, что даже она считает все происходящее в Украине концом, а своего патрона бесперспективным кандидатом?” – размышляет один из пользователей.

“Чем ближе выборы, тем больше реформаторов покидают территорию Украины с нареформированными деньгами. Гонтарева – Лондон”, – пишет пользователь Никита Родионов.

“Я понял, зачем экс-глава НБУ Гонтарева быстренько уехала из Украины в Лондон. Она начала обустройство быта для будущей винницкой дияспоры в Англии, которая обоснуется там в 2019-м”, – иронизирует на своей странице в Facebook политолог Дмитрий Корнейчук.

Еще ранее он написал:

“Гонтарева, которая для Порошенко специально обвалила курс гривни, выводила миллиарды под видом рефинансирования, уничтожила половину банков и помогала “пилить” транши МВФ, переехала жить в Лондон. Понимает, что скоро сменится власть в Киеве и она будет одной из первых, кем займутся. Это еще раз подтверждает: Порошенко и Ко пакуют чемоданы, готовясь к побегу в 2019-м”, – пишет Корнейчук.

Финансист Порошенко и “адвокат Харькова”

Кроме Гонтаревой, по нашим данным, в Лондон собирается инвестиционный банкир Макар Пасенюк – ее бывший партнер по компании “Инвестиционный капитал Украины” (ICU), которому она продала свою долю в фирме. Более известен банкир как финансовый советник Порошенко, который занимается его бизнес-схемами. Пасенюк человек непубличный, а известно о нем стало после скандала с “передачей в слепой траст” президентской компании “Рошен”.

Банкир провел для президента несколько сделок, связанных с офшорами и структурированием собственности “Рошена”, также у него есть связи среди американских лоббистов. По некоторым данным, три года назад Пасенюк также состоял в переговорах о покупке для Порошенко телеканала “112 Украина”.

Как рассказали “Стране” источники в ICU, Пасенюк уже перевез в Лондон свою семью и проводит много времени в британской столице. Говорят, там он готовит инвестиционные сделки в интересах Порошенко.

Сам Пасенюк проигнорировал наш вопрос о переезде в Лондон, а его пресс-служба ответила уклончиво, мол, компания остается в Украине (при этом умолчав о самом начальнике).

“За 10 лет своей деятельности ICU выросла в международную группу, с интересами и инвестициями в странах Европейского союза, Великобритании, США, Латинской Америке. С этим связаны регулярные поездки менеджмента ICU в финансовые центры мира, включая Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт. Но головной офис компании был и будет оставаться в Киеве, и о переезде речь не идет”, – заявили “Стране” в пресс-службе ICU.

Финансовый советник президента Макар Пасенюк, по нашим данным, уже перевез в Лондон свою семью. Фото: ICTV

Среди тех, кто намерен переехать жить в Лондон, по нашим данным, и другие люди из окружения Порошенко. Среди них, например, нардеп от БПП Александр Грановский, соратник друга президента Игоря Кононенко. Грановского называют теневым куратором судебной системы и прокуратуры, а еще специалистом по кипрским офшорам.

Грановский часто летал в Лондон на слушания по делу о торговом центре Sky Mall, вокруг которого тянется бизнес-конфликт с участием его друга бизнесмена Адамовского.

Сам нардеп свои лондонские планы не комментирует. Куда более активно он работает в другом городе – Харькове, где собирается баллотироваться по мажоритарному округу и уже развесил свои рекламные плакаты.

В Харькове появились билборды Грановского – говорят, он хочет баллотироваться здесь в парламент по одному из мажоритарных округов. Источник фото: Facebook 

Конфискация и экстрадиция

Впрочем, новую волну эмиграции видных украинцев в Лондоне ждут определенные проблемы.

“В целом британцы подозрительно относятся к наплыву бизнесменов и политиков из постсоветских стран, ведь неизвестно, каким путем они заработали свои миллионы. Покупка дорогих домов в Лондоне и переезд сюда – для них это способ как защитить себя, так и вывезти и сохранить финансы непонятного происхождения. Поэтому британские власти ужесточают контроль за тем, кто приезжает в страну и покупает здесь дома, невзирая на личности”, – сказала нам британская журналистка Оливия Креллин.

В 2017 году в стране приняли закон о противодействии незаконному финансированию, который еще называют “законом о грязных деньгах”.

С 31 января этого года вступили в силу его положения, разрешающие британским ведомствам направлять владельцам недвижимости дороже 50 тысяч фунтов так называемый Unexplained Wealth Order (UWO) – приказ объяснить происхождение активов.

Если раньше правоохранительные органы при предъявлении претензий должны были сами доказывать незаконное происхождение средств, то теперь легальность своих денег нужно доказывать собственникам.

Правоохранительные органы Соединенного Королевства могут отправлять UWO без каких-либо доказательств причастности к финансовым преступлениям так называемым politically exposed persons (лицам с политическими связями), их родственникам и знакомым. Касается это только граждан стран, не входящих в Европейское экономическое пространство.

Если подозреваемый не отвечает на приказ или его ответ не удовлетворяет правоохранительные органы, они могут требовать конфискации спорных активов.

В результате все чаще в Лондоне разгораются громкие скандалы вокруг баснословно дорогих покупок выходцев из бывшего СССР. Так, в ноябре суд в Лондоне арестовал супругу бывшего азербайджанского банкира Джахангира Гаджиева Замиру в рамках расследования источников ее богатства. Женщине, потратившей 16 млн фунтов стерлингов (около 20 млн дол.) в элитном универмаге Лондона Harrods, грозит экстрадиция.

“Конечно, к нынешней украинской власти – лояльное отношение, в отличие от пророссийских политиков из Украины и близких к Кремлю олигархов, учитывая напряженные отношения с Россией. Но в будущем не исключены проверки и тех представителей украинской элиты, которых связывают с проевропейскими силами, но которых тоже обвиняют в коррупционных связях”, – говорит Креллин.

Александра Харченко

СТРАНА.ua

Грубі та улесливі ґвалтівники при владі…

Колись в далекій юності, ще в Горлівці, я дивилась в кінотеатрі фільм Віктора Мережка «Прости». Після сцени ґвалтування головної героїні компанією юних мерзотників мене так знудило, що ніякий токсикоз і поруч не стояв. Вражаю, це нормальна реакція людини на такий злочин, адже ґвалтування руйнує і душу, і тіло. Але ґвалтівники дуже не схожі один на одного. Один пре нахабно, хоче зломити волю жертви силою, не приховує своїх брудних намірів. Жертва це усвідомлює, а тому має час і можливість чинити опір. Інша справа – коли злочинець тишком-нишком розбещує свою жертву і розтліває її, руйнує її душу і мозок, привчає до думки – все, що відбувається, норм. Вважаю, другий ґвалтівник набагато небезпечніше, адже у жертви паралізована свідомість, і вона навіть не здогадується, що з нею творять, і тому не дає опір. А якщо якась жертва і усвідомила все, то воля її зломлена, вона не вірить в зміни і мовчки несе всій хрест.

На мою думку, режим Януковича можна порівняти з першим ґвалтівником – нахабним гопником, якому ми дали відсіч. А ось сучасна влада – це другий тип ґвалтівника, який усвідомив, що силою з нами не можна, і Майдан це підтвердив. Тихою сапою убивається наша віра і сила – затягується розслідування вбивства Небесної Сотні, а вчорашні поплічники Януковича не те що залишились на своїх місцях, а пішли вгору і плюють звідтіля на народ і набивають свої кишені. Але нічого так не руйнує душу, як лицемірство – нагорі влади ми чуємо палкі речі про любов до України, але кожного дня бачимо – то пам’ятник Героям Небесної сотні зруйнували, то водій маршрутки висадив солдата, та ще й обізвав вбивцею. Добре, якщо поруч була небайдужа людина і виклала це в ФБ і підняла хвилю протесту. Можливо, я неуважна, але я щось не чула, щоб влада ставила за мету шукати таких мерзотників і судити їх як державних злочинців.

Я бачу, що у багатьох людей опускаються руки і з кожним днем гасне віра. Я знаю багато донецьких біженців, які підтримували Україну, виходили проти натовпу озброєних ростовських «тітушок» і потрапили в «растрельные списки». Ці люди були вимушені їхати з Донбасу в одних капцях і на збори в них було півгодини. І знаєте, що їм болить сьогодні? Не залишені квартири і майно, не орендована брудна київська гостинка, а те, що їхні землякі-сепари, які носили бурятам «супчики» на блокпости, які виходили на референдуми і кричали «Данбассэтосроссия», які «стучали» на патріотів, знаючи, що на тих чекає в «подвалах», встигли продати своє донецьке майно, а ще підробили у російських окупантів (самі розумієте, як і чим), ПРИЇХАЛИ ДО КИЄВА і купили собі квартири! А ще продовжують ганьбити в соціальних мережах нашу мову, державність і наших героїв. Ну й не забувають зайвий раз потролити наших патріотів, які перебиваються з копійки на копійку. В якій ще країні так пестять сепаратизм і зневагу до патріотів?

Звичайно, у нас є свобода слова, але вона носить платонічний характер. Ну сказали правду, а далі? Як це було з квартирами Лещенка. В його «джентльменському наборі сучасного політика» були і рахунки в російському банку, і декілька джерел отримання грошей на велику квартиру в центрі. Ці джерела мінялися майже щодня. І чим закінчилося? Розмовами про те, що не треба заздрити успішній людині, яка заради «улюбленої людини» пішла на все і купила таку квартиру, адже «улюблена людина» того варта. А чому, вибачаюсь, заздрити? Умінню наварювати «бабло» будь якими шляхами? Або тому, що «улюблена людина» без квартири в центрі може накивати п’ятами? А як ще трактувати версію, що «він молодий і пішов на це ради кохання такої «жінки»? А що, цього «успішного політика» можна кохати тільки в комплекті з дорогою квартирою? А без неї ні? Чому заздрити? Я вважаю, що нормальні люди (по-доброму) заздрять Володимиру Жемчугову, жінка якого цілий рік боролась за його визволення з полону, і коли він повернувся сліпий і безрукий, вона оточила його таким теплом і коханням, що «успішним політикам» й не снилось! Під світлинами Володі з’явилися коментарі чоловіків: «Володя, заздрю! Ти найщасливіший у світі». Уявляєте, здорові чоловіки, з руками і зором, пишуть колишньому полоненому такі слова! І що пишуть і думають про «успішного політика» і його «улюблену людину»?

Тільки суспільство забуло про «успішного політика», як грянула е-декларація. І риторичне запитання – що далі? Нас будуть запевняти, що звичайна суддя (і ще тисяча її колег) могла заробити мільйон доларів на присадибній ділянці, розводячи суницю? Або всі ці мільйони дісталися у спадок від мами, яка за радянських часів тримала їх у матраці після того як знайшла 12-й стілець, в який бабуся-дворянка до революції зашила діаманти?

Взагалі, оця відмазка «мама дала» тягне на Оскара, бо звучить вони з вуст такого собі Паши Емільовича, у якого на обличчі написана вся його «біографія». І таких пашемільвичих у нас більш ніж 100 000. Саме стільки було зареєстровано декларацій на момент, коли я це писала. Вважаю, що феномен «мами мільйонера» буде колись вивчатися не користувачами ФБ, а прокурорами. Якщо до прокуратури почнуть брати не шахраїв, а порядних людей.

Мені аж хочеться порахувати усіх «мам», які наскладали за своє життя мільйони, а потім подарували ці гроші синкам-чиновникам. Тільки хочу спитати – як? Зекономили на проїзді і все життя ходили пішки? Або стали таємними коханками арабського шейха-геронтофіла? Я не здивуюсь жодній версії після того, як Парасюк написав в декларації, що отримав годинник від Святого Миколая.

Мені кажуть, що критикувати владу не можна, бо Путін радується. Можна подумати, Путін ридає, коли ми мовчки котимося в бідність, а чиновники збільшують свої статки. Йому байдуже, що ми кажемо про владу, бо це слова, а ось зріст шахраїв при владі і розкрадання держави – гріє його душу, бо це удар по Україні сильніший за війну на Донбасі.

Та повертаючись до декларацій. Сьогодні я від кожного знайомого чую – що далі? Проковтнемо і забудемо? Вважаю, що так не станеться. Це під час перегляду фільму з фрагментами ґвалтування, який я згадувала на початку, можна були вийти з залу і забути, бо це ж кіно. А нам виходити нікуди. Хоча коли я читала про ці декларації і статки « шановних» людей, мене так знудило, що той «чернушний» фільм здавався мені дитячим лепетом. В країні війна, тисячі загиблих, тисячі калік, мільйони бідних родин, а армія чиновників багатіє кожного дня. Сподіваюсь, Європа і США, які вимагали цих декларацій, будуть «вражені».

Але руки опускати не можна, навіть якщо половина з нас запитає: «Навіщо ми гнали Януковича і виходили на Майдан?» Та хоча б тому, що при Януковичі таких е-декларацій бути не могло, і це заслуга не влади, а наша з вами, бо ми на Майдані стояли за європейський формат в політиці, а не за путінський шалман. Що буде далі, залежить від нас. Сподіваюсь, ми не переключимо свою увагу на черговий скандальний «шедевр» «95 кварталу». І не дозволимо себе розтлівати великими і малими злочинами шахраїв при владі.

Тетяна Малахова

 

Это бомба! Почему сбежал кассир Гройсмана

Побег из Украины бывшего исполняющего обязанности главы Государственной фискальной службы Мирослава Продана через Молдову под видом выезда на лечение стало одной из политических сенсаций. Еще бы, два года Продан руководил ГФС, и был ближайшим сотрудником премьер-министра Владимира Гройсмана! И вот после приглашения на допрос в Специализированную антикоррупционную прокуратуру Продан внезапно «заболел» и исчез.

Об этом пишет сегодня в ФБ известный журналист, главред издания «Цензор.нет» Юрий Бутусов.

«Цензор.Нет» удалось установить причины побега Продана. Продана разоблачили не подельники, не сотрудники, не документы — а его собственный мессенджер! Да, очевидно, сотрудникам главка «К» СБУ удалось получить доступ к мессенджеру Продана. У чиновника было несколько телефонов, в том числе один — китайский, но меняя телефоны, он из-за неграмотности допустил ключевую ошибку — он не удалял мессенджеры, после переустановки на новый телефон переписка старая сохранялась, и в своем «Телеграме», который скачала СБУ, Продан продолжал решать многие самые секретные вопросы.

В мессенджере зафиксировано, кто и сколько взяток передает Продану. Впечатялет, когда глава фискальной службы в ранге министра фотографирует огромную пачку наличных долларов, и недовольно пишет тому, кто передал, что эта пачка — «мокрая», надо заменить!

А вот фрагменты переписки Продана, где он рассказывает, как сразу после назначения решил тайно купить себе два особняка в Турции, на курорте Бодрум через своих доверенных лиц. В частности, ключевым довереннымзвеном в «отмыве» коррупционных средств является Максим Павицкий — кум Продана, на которого оформлялась недвижимость. Сама сделка была оформлена через посредника — одесского бизнесмена Виталия Астахова, учредителя фирмы «Васко да Гама». Посмотрите, его имя фигурирует в письме, которое турецкий брокер Бейза Язиси направил Астахову. «Самый дорогой комплекс в Турции «Мандарин», там у принцев Катара дома» — довольно рапортует Продану Павицкий о двух виллах.

Из переписки понятно, что предложение купить оба дома Продану сделал Астахов, смотрел виллы Павицкий, Продан на осмотр своего имущества изначально не выезжал. По переписке очевидно, что он рассматривал дома в Бодруме как еще один объект для вложения своих коррупционных доходов. Оба дома куплены так как и указано в переписке. Сколько таких домов у Продана еще — следствие продолжает искать.

Эти дома Продан, разумеется, не внес в декларацию, которую он заполнял как государственный служащий.

На покупку двух домов в Бодруме Продан потратил 2,4 миллиона евро!

Продана планировалось арестовать прямо на заседении Кабмина 11 июля. Но его покровитель премьер-министр Гройсман сказал, что Продан уйдет сам с должности, и что не стоит раскачивать власть перед выборами. Поэтому Продан ушел, и его дело передали в САП, которая готовит подозрение и действует быстрыми темпами, что не могло не обеспокоить Продана — с такими доказательствами ему не удастся отвертеться.

И немного о политической подоплеке — дело Продана возникло сразу, как его покровитель премьер Гройсман принял решение 21 июня о допуске в таможенные зоны для борьбы с контрабандой подразделений Нацполиции. Ранее это была сфера исключительных полномочий СБУ. Гройсман вмешался в деятельность главка «К», по сути сыграл против президента Порошенко в пользу министра МВД Арсена Авакова и ответный удар оказался сокрушительным. Это показывает, что компромат на Продана был уже давно подготовлен, но пока он был послушным, его терпели, но как только Гройсман себе позволил самостоятельные действия — дело получило ход. Дело Продана на самом деле прямо ведет к Гройсману, и бьет по перспективам его самостоятельной политической карьеры, о которой Гройсман мечтал.

О степени близости Продана к Гройсману говорит тот факт, что Гройсман держал его на посту и.о. начальника ГФС незаконно — по закону о госслужбе исполнять обязанности можно не более трех месяцев, но Гройсман специально не поводил конкурс на пост главы ГФС, чтобы сохранять Продана. Кроме того, Прордан на момент назначения был фигурантом двух уголовных дел по контрабанде, то есть был на крючке. «Пока я премьер-министр, он (М.Продан) будет руководить ГФС», — сказал В.Гройсман в ходе рабочего селекторного совещания в ГФС по вопросам борьбы с контрабандой.

Почему же сейчас премьер-министр позабыл о своих обещаниях по отношению к Продану?

Теперь можно предположить, что Продан был коррупционным кошельком для премьер-министра. Самое интересное, что несмотря на дело Поодана, Гройсман полностью сохранил в своих руках ГФС и сегодня. Вопреки обещаниям провести конкурс, Гройсман снова обманывает общество и государство, и конкурс не проводит. Вместо этого, премьер-министр сделал еще одно незаконное назначение — назначил новым и.о. главы ГФС Александра Власова, которого по закону о госслужбе назначать вообще нельзя, он не являлся заместителем начальника ГФС. Это показывает, что за схемами Продана на самом деле стоит Гройсман, который сохраняет коррупцию в руководстве ГФС намеренно. Дело Продана показывает, что слова Гройсмана о борьбе с коррупцией — это просто пустой пиар, который служит для прикрытия реальных схем.

Сохранение самого Гройсмана на своем посту после такого позорного скандала можно объяснить только одним — договоренностями на верху власти, чтобы до момента выборов не допускать скандалов и развала правящей коалиции.

И еще — посмотрите, насколько безграмотны люди, которые «рулят потоками» — отрицательный отбор в действии, они даже писать без ошибок не научились.

Впрочем, судя по бегству Продана, самому бывшему главному фискалу неприкосновенности никто не обещал.

https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/46146895_2518129384894009_567526872435392512_n.jpg?_nc_cat=105&_nc_ht=scontent-waw1-1.xx&oh=1ffb685c12ab9881da97d8fd8ac33c21&oe=5C89127EАвтоматический альтернативный текст отсутствует.Автоматический альтернативный текст отсутствует.Автоматический альтернативный текст отсутствует.Автоматический альтернативный текст отсутствует.

ELISE JOURNAL
14.11.2018

«Зникнення» Продана: у чому його підозрюють і чому він опинився за кордоном

Колишній виконувач обов’язків голови Державної фіскальної служби України Мирослав Продан опинився за кордоном у той час, коли Спеціалізована антикорупційна прокуратура викликала його на допит. Як так сталося, у чому підозрюють екс-посадовця, хто він взагалі та чого чекати далі?

  • Хто такий Продан?

Мирослав Продан є колишнім в.о. голови Державної фіскальної служби України. Цю посаду він обійняв 3 березня 2017-го, після того, як його попередника Романа Насірова відсторонили у зв’язку з розслідуванням щодо його причетності у так званій «газовій схемі Онищенка» і ухваленні низки «безпідставних і незаконних рішень». Мова йде про ухвалення впродовж 2015 року рішень щодо розстрочення сум платежів з рентної плати за користування надрами для задіяних у схемі компаній на загальну суму понад мільярд гривень.

Самого Продана уряд звільнив 5 вересня 2018-го за його власною заявою, бо він нібито мав намір узяти участь у конкурсі на цю посаду.

​Мирослав Продан не приховує, що добре знайомий із колишнім мером Вінниці, а нині прем’єр міністром України Володимиром Гройсманом. Влітку 2018-го їхній вінницький соратник очолив митницю.

  • У чому його підозрюють?

На початку липня 2018-го з’явилася інформація про те, що Мирослава Продана може затримати управління СБУ у боротьбі з корупцією, адже у Служби безпеки нібито були аудіо- і відеозаписи про те, що він порушив закон. Утім, цього тоді так і не сталось.

У середині того ж місяця про наявність «достатніх матеріалів», які доводять «грубі правопорушення» Мирослава Продана як в.о. голови ДФС заявив і генпрокурор Юрій Луценко, але повідомити конкретні деталі очільник ГПУ тоді відмовився, лише зазначив, що розслідування щодо Продана розпочали ще у лютому.

Дещо пізніше Луценко пояснював«Поки що я озвучую претензії до безлічі випадків щодо контрабанди, які допустили його підлеглі. Але зараз я працюю по справі, в якій у мене є претензії до нього персональні. В той момент, коли я здобуду достатню кількість доказів, зроблю процесуальне рішення».

Уже наприкінці серпня до справи Продана долучили НАБУ і САП, які розпочали розслідування щодо можливого незаконного збагачення посадовця у зв’язку з купівлею ним нерухомості в Туреччині.

Зокрема, йдеться про кілька об’єктів у турецькому курортному місті Бодрум, загальною вартістю в понад 500 тисяч доларів.

  • Чому Продан «зник»?

Про те, що Мирослав Продан перебуває за кордоном, стало відомо 13 листопада. Про це у своєму Facebook написав журналіст Євген Плинський.

«За інформацією моїх джерел, 5 листопада продан утік до Молдови. Втеча здійснена через пункт пропуску «Могилів-Подільський». Комічності ситуації додає те, що вивезли його ледь не в багажнику, на «євроблясі» під керуванням молдаванина, – зазначив він та додав: – Найближчий допит мав бути 14 листопада, після якого, у разі неявки, могло бути його затримання. Тому Продан вирішив не випробовувати долю, а просто втекти з країни».

У Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі підтвердили, що надіслали Продану повістку на допит та наголосили, що все ж чекають його у себе у четвер, 15 листопада, на 10 ранку.

До слова, підозрюваний не з’являється до САП систематично.

  • Що каже Продан?

Сам екс-очільник ДФС не заперечує, що наразі справді перебуває за кордоном нібито на лікуванні. Каже, що поїздку планував ще з початку листопада, аби «переконатись у правильності поставленого йому діагнозу».

«Довгий час відкладав це питання, після звільнення з ДФС нарешті з’явився вільний час», – зазначає Продан.

При цьому стверджує, що, мовляв, ще з липня 2018-го неодноразово намагався налагодити контакт з ГПУ та САП самостійно, однак «не отримав жодної відповіді», а тепер його «навмисно намагаються дискредитувати».

«7 листопада, вже перебуваючи у клініці, несподівано дізнався від адвокатів, що САП надіслала повістку з вимогою з’явитись до слідчого. В САП наполягають, що надіслали повістку 2 листопада, але дата її реєстрації – 6 листопада. Більше того, повістка спрямована на адресу, де ніколи не проживала моя родина», – запевняє Продан.

Спілкуватися з правоохоронцями, надаючи необхідні документи і пояснення, він має намір уже після свого повернення до України, однак, коли саме це станеться – не уточнює.

  • Що далі?

Експерти, журналісти і просто небайдужі скептично сприйняли інформацію про те, що фігурант корупційного розслідування замість того, щоб прийти на допит, опинився за кордоном.

Багато хто почав іронізувати про «безжалісний вірус, який гуляє кабінетами ДФС» та ставити питання про необхідність впровадження медогляду перед призначенням на посаду голови цієї структури.

«Просто у Продана, мабуть, алергія на затримання. А взагалі у нас популярними є втечі на лікування з України…», – пише депутат Борислав Береза.

Власне, багато хто дивується, чому у Продана взагалі за таких обставин була можливість виїхати з України.

«Ой і хто ж міг подумати! Ну знайшли в нього будинки в Іспанії, курорт у Туреччині, офісний центр у Ризі, приватний літак, яхту, незадекларований автопарк… Хотіли порадіти разом із ним, а він чогось гойднув. Навіть одіялкі Насірова для СІЗО не приміряв. І ще ж так співпало, що якраз повістку йому відправили», – пише журналістка Алла Чиж.

«Ротація еліт по-українськи, це коли половина уважаємих людей в уряді, а інша половина –​ в розшуку «Інтерпола»… Раз на 4-5 років вони міняються місцями…», – іронізує депутат Віталій Чепінога.

Тим часом політолог Петро Олещук вважає, що саме сприяння антикорупційних органів дозволило Продану виїхати за кордон.

«Схема тут видається наступна. Чекаємо, коли Продан поїде. Розганяємо, що це Продан страшно злякався антикорупціонерів, а тому втік. Потім Продан повертається (а чому йому не повернутися), і все повертається у звичне русло. Ну, там повільні тілорухи і т.д. Але головне, що всі запам’ятають, як страшно: «Всі бояться антикорупціонерів», –​ вважає політолог Петро Олещук.

​Наразі у САП поки що чекають на те, що екс-в.о. голови ДФС все ж таки з’явиться до них на допит 15 листопада.

Депутат о требовании Гройсмана расширить полномочия: он просит слишком многого, разваливая систему госуправления

base article image

Требования премьер-министра Владимира Гройсмана расширить свои полномочия это все равно, что подменять своей деятельностью Конституцию Украины.

Об этом в комментарии корреспонденту ГолосUA сообщил народный депутат Украины Василий Нимченко.

«История здесь развивается по спирали, все циклично. Надо говорить о том, как Гройсман начинал. Что он говорил, что покажет, как управлять страной, и он показал. Он развалил то, что было собрано уже по крупицам. Он сегодня предлагает в просительной форме: «дайте мне полномочия», и что дальше? Ведь не полномочия определяют (вектор развития государства – ред.), а правильная стратегия и добросовестное отношение и умение руководить процессом. А если мы видим, что «Нафтогаз», который работает на акциях правительства, требует с Кабинета министров и с Гройсмана 7 миллиардов. И если так работает Гройсман, что не видит или делает вид, что не видит, как разворовывают государственный бюджет, то о чем мы можем говорить? Он сегодня себя ведет как в условиях «пленения» государства», – заявил депутат.

По словам В. Нимченко, в теории права есть описание коррупционных схем, которые помогают приватизировать государство.

«Оно называется в теории права «пленение государства». Вы посмотрите, как он исполняющих обязанности министров назначает. Министр это кандидатура ВР. Это все равно, что исполнять обязанности Президента. Посмотрите, кто руководит Минэкономики и Минздравом? И издают свои распоряжения. Их назначение неконституционно в корне. 20 ноября будет слушаться в Верховном суде дело о незаконности исполняющего обязанности министра экономики (С.Кубива – ред.). С точки зрения закона решение суда должно быть такое, что решение Гройсмананезаконно. А требовать себе еще полномочий это все равно, что подменять своей деятельностью Конституцию Украины. Это мы уже прошли и это, как раз, и является признаком тоталитарной диктатуры силы и правового нигилизма в нашей стране», – говорит эксперт.

Напомним, премьер-министр Владимир Гройсман призвал народных депутатов принять изменения в закон о Кабинете министров, предусматривают расширение полномочий руководителя правительства. Об этом он заявил во время часа вопросов к правительству в Верховной Раде.

Ирина Черныш

ГОЛОС UA

Дріб’язковий боягузливий “режимчик” Порошенка без опору суспільства переросте в диктатуру

Аркадій Бабченко написав пронизливий пост на підтримку “режиму Порошенка”

Дескать, классно у нас тут в Украине – и свобода слова, и свобода собраний, и права человека, и демократия, и вообще… Мол, поезжайте в Россию, Беларусь, или, хотя бы, в ДНР, и узнаете тогда, что такое всамделишная кузькина мать.

И ведь прав, чертяка! В сравнении с его Россией или соседней Беларусью, у нас тут действительно свободы больше. Пока нет главного пахана, пока олигархи делят власть и потоки, псевдодемократия, якобы свобода слова, и вроде как права человека существуют. Правда, демократия легко покупается за наличные прямо под куполом Верховной Рады и за гречку на избирательных участках, свобода слова оплачивается владельцами телеканалов, а права человека зависят от платежеспособности клиента.

Но не надо сравнивать Украину с теми странами, где ещё хуже. Надо сравнивать с теми, где лучше. Падать всегда легче, чем карабкаться вверх. В 2001-м, когда я вернулся в Украину из Беларуси, то не мог сначала надышаться свободой. Говорили мне – “кучма”, “рыги”, “янукович”, а я отмахивался поначалу. Но в 2004-м вышел на Майдан…

Надеюсь, Аркаша, что у тебя это обыкновенный постравматический синдром – ПТСР после того, как тебя облили свинячьей кровью в Киеве. Не говорю “чуть не убили”, потому что куда реальнее тебя могли убить в 2014-м на Карачуне – я тогда присутствовал на твоём расстреле, и это было серьёзно.

Надеюсь, ты понимаешь, что если мы не будем противостоять “режиму Порошенко”, который сегодня ещё так себе, мелкий трусливый режимчик, то завтра эта феодальная власть, или феодальная власть другого “лидера” может запросто перерасти в настоящий жестокий режим. И тогда ты поедешь дальше – в Чехию, Польшу или Америку – искать себе счастье. А мы – останемся. Потому что нам ехать некуда. Это наша страна.

Оригінал тексту

ЮРІЙ КАСЬЯНОВ
UA 1
06.11.2018 

2019-го Україна ввійде в абсолютно нову епоху

НОВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР ПОЧНЕТЬСЯ З ВІДЧУЖЕННЯ ОЛІГАРХАТУ І ЙОГО ОБСЛУГИ ВІД “ГОДІВНИЧКИ”

Напередодні президентських і парламентських виборів 2019-го голова “Батьківщини” Юлія Тимошенко і лідер партії “Основа” Сергій Тарута заговорили про новий суспільний договір. Звучить красиво й інтригуюче. Але про що йдеться насправді?

Необхідність укладення нового суспільного договору, що стала у навколополітичних колах своєрідною мантрою, ідеєю фікс, є надзвичайно важливим і нагальним аспектом українського сьогодення. Без нього не буде ні держави, ні суспільства, ні економіки. Принаймні в сучасних цивілізаційних проявах.

Добре сформулював філософ Сергій Дацюк: “Маємо таку схему суспільного договору: цивілізаційні спрямування еліти, культурні контракти груп еліти з соціальними, пакт еліт, система довіри між елітою та суспільством, публічне рішення, навіщо якомусь суспільству бути разом, конституція, міжнародна легітимність владного класу, суспільства, їхні конституції. Усі ці елементи і становлять те, що зазвичай називається суспільний договір. Причому лише деякі з них потрапляють у Конституцію у вигляді цінностей”.

Cуспільний договір не зводиться до нової Конституції

Відтак, суспільний договір не зводиться до нової Конституції. Приклад – чи не найдемократичніший Основний закон 1936-го. І тоталітарний жах, який відбувався під його прикриттям.

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ

Сучасний суспільний договір становить набір зобов’язань, прав, цінностей, стандартів у головних площинах для тих, хто його уклав. Він має на увазі згоду вільних індивідів щодо утворення і переформатування державної або суспільної системи, делегуючи йому частину своїх свобод і суверенітету.

Водночас суспільний договір може бути ефективним лише коли ті, що його вкладають, ставляться один до одного як до рівних і переслідують єдину об’єднуючу всіх мету.

Із цим у нас проблеми. Українські можновладці розглядають політико-історичний процес і сам суспільний договір у ньому як наратив і емерджент (нова якість, явище, яке народжується ніби з нічого і раптово, без видимих умов і причин. – gazeta.ua). Цілком за Гі Дебором, автором “Суспільства спектаклю”, котрий показав: сучасні засоби масової інформації здатні заміщати в атомізованій людині знання, здобуті з реального історичного досвіду, штучно сконструйованими. І у людини з’являються переконання, що головне у житті – видимість, а саме громадське життя – вистава.

Один пакет спектаклю затирає інший і у членів суспільства виникає відчуття псевдоциклічного часу й вічного сьогодення. Воно досягається за допомогою нескінченної низки повідомлень, що рухаються колом – від однієї банальності до іншої. Але представлені з пристрастю, ніби йдеться про найважливіші події.

Спочатку суспільна думка виявляється нездатною змусити себе почути, а незабаром — неспроможною сформуватися

Іншою характеристикою суспільства спектаклю, за Гі Дебором, є обман без відповіді. У результаті його повторення зникає суспільна думка. Спочатку вона виявляється нездатною змусити себе почути, а незабаром — неспроможною сформуватися.

Український суспільний договір від початку був несправжнім – нав’язаною змовою еліт, тобто імітацією. Також і в сенсі відсутності процесів і процедур самопідтримки, які притаманні класичному суспільному договору західних спільнот.

Найкоротший виклад суспільного договору, де-факто нав’язаного українському суспільству “елітами”, можна сформулювати так: ми робимо, що схочемо, а ви також — робите, що ми схочемо.

Маємо тотальне пограбування України на користь “еліт”, зубожіння громадян, знищення економіки, культури, науки, деградацію моральних норм та інфраструктури

Результат: окрім низки суспільно-політичних спектаклів, маємо тотальне пограбування України на користь “еліт”, зубожіння громадян, знищення економіки, культури, науки, деградацію моральних норм та інфраструктури. Владні еліти не ставляться до суспільства й громадян як до рівних і не переслідують єдину з ними мету. Якщо не змінити цю обставину, не буде жодного суспільного договору.

Є чимало прикладів успішної реалізації суспільних договорів: у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Франції, Японії, Сингапурі.

У США конституція виступає в якості активного соціального контракту, який виконується. Його головна ідея – соціальне забезпечення. Причому взаємні зобов’язання і підтримка, які є основою суспільного договору, стали також основами республіканської форми правління та інститутів громадянського суспільства.

Іншими словами, соціальний контракт еліт із народом зводиться до ідеї, що держава існує для того, щоб служити волі народу, котрий є джерелом всієї політичної влади, якою користується держава. Люди можуть вибрати, переобрати або продовжити діяльність цієї влади. Головне у тому, що концепція суспільного договору є однією з основ американської політичної системи, а “соціальний контракт” – основою американської демократії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко домігся нечуваного

Поняття свободи – центральний аспект політичного самовизначення у Штатах. На батьків-засновників США значною мірою вплинули ідеї англійського філософа і політичного мислителя Джона Локка. У праці “Два трактати про державне правління” він доводив: відповідно до природного права, усі люди мають право на життя, свободу і майно. Крім того, у рамках соціального контракту можуть повстати проти дій уряду, коли б він виступав проти інтересів громадян, і замінити його.

В Україні досі нема повноцінного громадянського суспільства. Це унеможливлює контроль і притягнення до відповідальності представників владного класу, які не тільки далекі від вимог часу, а й стали гальмом у просуванні держави до стандартів західної цивілізації.

Відтак – політичний процес в Україні зайшов у глухий кут. Мовою нелінійної динаміки, ситуація – передфуркаційна. Тобто система визріла до стрибкоподібного переходу в якісно нову модель. До того, щоб пережити “катастрофу” (раптова відповідь системи на повільну зміну зовнішніх умов. Може означати творчі, конструктивні процеси. – gazeta.ua).

Політичний процес в Україні зайшов у глухий кут

Проте не обов’язково цей перехід буде на користь українського суспільства. Особливо, якщо воно недостатньо активно “штовхатиме” розхитану суспільно-політичну систему в бік перспективної постфуркаційної моделі. Слід враховувати, що якраз під час переходу можна незначними зусиллями досягти великих результатів – тому, хто знає і вміє впливати на параметри фуркації.

Сьогодні ті, хто керують країною, прикриваючись підтвердженою на виборах легітимністю, діють в інтересах власних, а не суспільства. Використовуючи представницьку модель демократії як прикриття, пострадянська номенклатура вибудувала за цим фасадом олігархічну за суттю систему. Вона функціонує виключно в інтересах владної верхівки.

Держави створювали непересічні особистості, які не обов’язково були моральними і толерантними. Про що населення могло довідатися, потрапивши до них у повну залежність, з якої потім важко було вирватися. У новітні часи влада спромоглася набути камуфляжного лоску цивілізованості й стала ефективнішою, використовуючи надбання технічного прогресу. Але практично тими ж методами контролює народ, який делегував право управляти від його імені в обмін на захист своїх інтересів і прав.

Який суспільний договір здатен допомогти українцям зробити ривок у майбутнє?

Перше, що потрібно зробити – демонтувати вибудуваний в країні негласний кастовий поділ суспільства. Попри те, що Конституція нібито гарантує для українців права і можливості, які є одними з найбільших серед держав світу, вони дуже “специфічно” реалізовуються в дійсності.

Якби вся сучасна вітчизняна реальність була прописана у Конституції, то в ній мало б бути узаконене розділення суспільства на касти. Політична верхівка й олігархи складають касту недоторканих. Вони знаходяться у від’єднаному від іншої частини суспільства світі. Живуть за номенклатурними правилами, а решта законів на них не розповсюджуються.

Далі йде каста силовиків, вищих чинів спецслужб, поліції, прокурорів і суддів. У них теж- свої негласні правила.

Всі інші записані до касти плебсу. Мають тільки обов’язки. Скористатися задекларованими в Конституції правами не можуть, оскільки не існує механізмів їх виконання.

Політична верхівка й олігархи складають касту недоторканих. Далі йде каста силовиків. Всі інші записані до касти плебсу

Тому необхідно правовими методами змінити ситуацію в країні так, щоб почав діяти механізм відчуження олігархату і його обслуги від системної “годівнички”. Дотримання законів має стати нормою для всіх без винятків. А невідворотність покарання за злочини – це головне, що дозволить змінити життя пересічних українців на краще.

2019 року Україна ввійде в абсолютно нову епоху. Мова йде про закриття проекту, який існував від 1991-го. Відбувалося первинне накопичення і розграбування суспільного багатства, спрощення культури, науки, освіти. Зараз цей процес повністю себе вичерпав. Треба переходити в епоху творення. Це потребує не лише принципово нових проекту і концепцій, а й еліт та виконавців. Тут є дуже серйозний виклик, оскільки самі еліти мусять себе і переформатувати, і частково люструвати. В частині еліт, їх ядрі, існує розуміння невідворотності цього процесу. Однак немає уявлення щодо глибини і складності виклику.

Тільки системні реформи можуть змінити Україну. Якщо стратегічні рішення вчасно прийняти і втілити – новий суспільний договір і новий суспільний проект можна реалізувати в найближчий час. Якщо ж ні – ресурси суспільства підуть у “гудок” ситуативних інформаційних приводів. Тоді становище стане критичним. Україна вкотре втратить історичний шанс до гідного європейського майбутнього.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Восени зустрінемось на барикадах

 

 

Закритий клуб олігархів

Десять осіб, які фактично монополізували Україну

Десять осіб фактично монополізували Україну, роками зберігаючи статус-кво в політиці, підім’явши під себе бізнес та медіа, і в такий спосіб гальмуючи розвиток всієї країни

Якщо і є в Україні щось неймовірно стабільне, крім географічних об’єктів, так це десять найбагатших людей країни.

НВ проаналізував рейтинги найзаможніших українців за останні 11 років, починаючи з 2007 року. Редакцію цікавило, як часто певні люди потрапляють до топ-20 найбільш забезпечених співвітчизників за розміром активів.

Виявилося, є десять бізнесменів, яких можна назвати завсідниками цієї чудової двадцятки.

Що б не відбувалося в політиці й економіці, які б фігури не приходили до влади і не бігли з неї, як би не боролися з корупцією активісти, чого б не вимагали від офіційного Києва міжнародні інституції та зовнішньополітичні партнери, ці десять українців незмінно залишаються на фінансовому олімпі.

Суперчемпіонами, які жодного разу не залишали вершини, виявилися колишній “глава” Донбасу Рінат Ахметов, троє “приватівців” (Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов), а також зять екс-президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук і власник Ferrexpo Костянтин Жеваго.

Серед українських топових багатіїв немає жодного, хто створив би бізнес в IT-сфері чи завдяки інноваціям 
Андрій Бесп’ятов, 
глава аналітичного департаменту інвесткомпанії Dragon Capital

Не розлучалися із топ-20 і власник МХП Юрій Косюк у парі з харків’янином Олександром Ярославським. Двічі опинявся поза списком найбагатших нинішній втікач і газовий посередник Дмитро Фірташ і тричі — нинішній президент Петро Порошенко.

Якщо з розміром статків цих людей з 2007 року щось і відбувалося, то лише під впливом макроекономічних чинників, які позначалися і на всій економіці держави. Тобто активи десяти найбагатших росли разом із ВВП України і падали разом із ним же.

Подібна синхронність не видається дивною: фінансово найуспішніші співвітчизники контролюють помітну частку валового внутрішнього продукту.

Сьогодні десятка найбагатших зосередила в своїх руках активів на $14,4 млрд. Це відповідає 13% ВВП України: небачена для демократичного світу концентрація багатств, характерна для відсталих і корумпованих країн. Для порівняння — у США активи першої десятки багатіїв відповідають лише 3,3% ВВП найпотужнішої економіки планети.

Сталість, яку демонструють найзаможніші українці, на думку Андерса Аслунда, аналітика американського центру Atlantic Council, відображає величезні проблеми всієї країни. “Виходить, що існує каста недоторканних, які можуть накопичувати багатство за будь-якої влади, — говорить експерт. — А Україні потрібна конкуренція”.

Владислав Рашкован, нещодавно — заступник голови Нацбанку, впевнений: каста недоторканних, яку згадує Аслунд, тепер підтримує саму себе цілою системою неформальних стосунків. Це не просто корупційна порука — система містить у собі президента, як гаранта балансу між олігархами, продажний виборчий процес, завдяки якому вони мають вплив на цілі партії. А також держпідприємства, як джерело незаконного збагачення.

Частиною олігархічної системи є і регіональні еліти: правоохоронці, судді, працівники СБУ, глави податкової та митниці — вони зберігають корупційні відносини на місцевому рівні.

“Вишенька” на олігархічному “торті” — підконтрольні найбагатшим українцям основні ЗМІ країни. Насамперед — телеканали із загальнонаціональним охопленням.

“Чому ми так погано живемо? Тому що є система олігархів. Корупція — інструмент, яким вони користуються”, — упевнений Рашкован.

інфографіка

Унікальні люди

Андрій Беспятов, глава аналітичного департаменту інвесткомпанії Dragon Capital (видавець НВ), пояснює природу появи в Україні великих фінансово-промислових груп, підконтрольних олігархам.

Вони виникли як результат перебудови всієї економічної моделі країни та “дикого капіталізму” 1990-х, ваучерної приватизації, а також завдяки корупції та політичному лобізму. Їх становлення було ще й наслідком нерівномірного розподілу доступу до найбільших активів. “Випадки капіталу з нуля [серед найбагатших українців] дуже рідкісні, — говорить Беспятов. — Переважно це стосується створення агрохолдингів”.

Як тепер гроші олігархів дають їм владу, а влада допомагає їм робити гроші? Відповідь на це питання знає Андрій Герус, експерт з енергетики.

Проаналізувавши список найпостійніших у своєму багатстві українців, він звертає увагу на таку деталь: майже всі його учасники активні в політичних процесах. І мова не про депутатські мандати чи інші регалії олігархів, а про контроль — на рівні як політичних партій, так і парламенту загалом.

Допомагають мільярдерам у цьому не лише фінансові вливання у фонди різних політиків і партій, а й значно суттєвіший ресурс — мас-медіа. За допомогою ЗМІ, за словами медіаексперта Наталії Лігачової, вітчизняні мегабагачі впливають на електорат.

Кожен олігарх, каже вона, має своє ТБ: у Коломойського — 1+1, у Пінчука — ICTV, СТБ і Новий, в Ахметова — ТРК Україна, пара Фірташ—Льовочкін контролює Інтер. “ТВ — це потужний інструмент, проти якого мало що зробиш”, — впевнена Лігачова.

Медіа допомагають політикам, а ті натомість допомагають їхнім власникам.

Антон Кривко, аналітик руху Чесно, описує цю залежність за допомогою Ахметова.

Сьогодні найбагатший українець, який традиційно підтримує Оппоблок, ставить ще й на Олега Ляшка, лідера Радикальної партії (РПЛ). Про це, за словами Кривка, свідчить аналіз присвячених радикалам публікацій в ЗМІ, підконтрольних мільярдерові. В Чесно підрахували: за кілька років 266 подібних матеріалів були замовними і підігравали Ляшку і Ко.

Крім того, тільки лідера радикалів допускають на підприємства Ахметова, де політик вільно агітує багатотисячні заводські колективи.

“А потім ми проаналізували закони, за які РПЛ голосувала синхронно з Оппоблоком. І — о диво: таких законів просто не злічити! — каже Кривко. — Що показує закономірність співпраці Ляшка з Ахметовим”.

Але не законами єдиними: найбагатші українці за допомогою функцій держави ще й встановлюють на ринку правила, вигідні для них самих, пояснює Герус.

 


ПОЛІТИКА І ВЛАДА:
 Володимир Федорін впевнений: серед найбагатших немає тих, хто не заробляв би на зв’язках із політиками і чиновниками

“Свої” правила — це монополія. Сила олігархів, на думку багатьох експертів, полягає саме в їхньому унікальному становищі. Вони отримують прибутки не завдяки інноваціям або свіжим ідеям, а просто тому, що ніхто не зможе з ними конкурувати.

“Серед українських топових багатіїв немає жодного, хто створив би бізнес в IT-сфері чи завдяки інноваціям”, — говорить щодо цього Беспятов.

Для Геруса показовими є дії все того самого Ахметова. Його компанія ДТЕК, якій належить 80% теплової генерації в країні, завдяки введенню формули Роттердам+ (вона визначає ціну вугілля) і зростання тарифів отримала збільшення доходів.

Формулу, як і тарифи, встановлює, за словами експерта, підконтрольна президентові країни профільна Нацкомісія.

Дмитро Яблоновський, старший економіст Центру економічних стратегій (ЦЕС), нагадує: в країні є ще одна супербагата особа, для якої президентство Порошенка стало часом розквіту. Це сам глава держави.

Яблоновський каже, що кондитерський гігант, що належить першій особі країни, — компанія Roshen — постійно набирає обертів. Стабільно добре почувається і аграрна складова президентської імперії: його Укрпромінвест-агро посідає друге місце серед найбільших виробників цукру в Україні. А все тому, пояснюють у ЦЕЗ, що порошенківські підприємства Поділля і Продовольча компанія Зоря Поділля отримали від Мінагрополітики половину всіх квот на виробництво цукру.

Виняткову важливість близькості до влади, як умову успіху, доводить історія Сергія Курченка, молодого олігарха часів Віктора Януковича. Цей бізнесмен злетів із небуття на провідні позиції рейтингу найбагатших українців у 2013 році. Завдяки приналежності до “сім’ї” тодішнього президента Курченко здійснював неймовірно прибуткові махінації на енергоринку.

Але щойно Янукович утік до Ростова, фінансова могутність бізнесмена, який тоді вже встиг обзавестися навіть пулом власних ЗМІ, розтанула.

Про те саме — й історія Коломойського. Підприємець, що довго неофіційно контролював деякі держактиви (наприклад, компанію Укрнафта), втратив багато, зокрема найбільший у країні ПриватБанк, щойно став на шлях прямої конфронтації з Банковою.

Але навіть у цьому випадку Коломойський продемонстрував ще один бонус, доступний лише олігархам, — політолог Володимир Фесенко називає його “гарантією особистої безпеки”.

Мовляв, система відносин влаштована таким чином, що охороняє найбагатших українців від фатальних наслідків їхніх дій. Навіть, якщо через це вони потрапляють у немилість влади.

Доброю ілюстрацією такої тези, на думку Рашкована, слугує вже згаданий ПриватБанк. Держава, націоналізувавши фінустанову, фактично взяла на себе всі його величезні грошові зобов’язання. “Ображений” же екс-власник банку Коломойський вийшов сухим із ​​води, скинувши із себе тягар боргів. І нині навіть судиться з Україною за повернення Привату.

Кругова порука — ось як виглядає влада олігархів у очах Рашкована: судді виносять виправдувальні вироки високопосадовим корупціонерам, прокурори не звертають уваги на елітних злодіїв, СБУ ігнорує подібні порушення.

Все це робить Україну не тільки некомфортною для місцевого бізнесу, а й, за словами експертів, високоризиковим майданчиком для зовнішніх інвесторів. Адже чекати верховенства права в країні, де є люди, які монополізували не тільки ринки, але і правосуддя, годі й говорити.

А тому і приватизація великих об’єктів у країні вже котрий рік затримується — формально державні активи найчастіше виявляються залежними від місцевих мільярдерів.

Показова доля Одеського припортового заводу (ОПЗ): підприємство, яке могло б принести державі відмінні гроші, висить на його шиї мертвим вантажем. Причина — ОПЗ “обкладено” зобов’язаннями перед Дмитром Фірташем: бізнесменові, затриманому в Австрії, завод заборгував $251 млн за поставлений газ. Знайти зовнішнього покупця на такий актив влада не може вже кілька років.

інфографіка 2

Демонополізація і деолігархізація

Володимир Федорін, глава Центру Бендукідзе, зазначає: в першій десятці найбагатших українців немає жодного бізнесмена, який не заробляв би на зв’язках із політиками або чиновниками.

Чи здатні вони отримувати прибуток, не паразитуючи на політичних зв’язках? “Щоб відповісти на це питання, потрібно здійснити деолігархізацію: відокремити бізнес від політики, — каже Федорін. — Тоді й подивимося, хто виживе”.

Рашкован не готовий “відокремлювати”, але він налаштований на системний підхід: пропонує прибрати джерела корупції. Тобто приватизувати держпідприємства, трансформувати Податкову і Мінфін, підсилити онлайн-систему держзакупівель ProZorro. І зробити прозорим бюджетний процес.

“Тоді ймовірність того, що ці “погані хлопці” все-таки прорвуться — отримають доступ до держзамовлень, бюджету та преференцій у податках, — буде меншою”, — говорить Рашкован.

Вільна конкуренція руйнує систему 
Андрій Бесп’ятов, 
інвесткомпанія Dragon Capital

Герус також є прихильником “системної війни” з олігархами. Він виступає за створення зв’язку “НАБУ—САП—Антикорупційний суд”, що зможе ефективно працювати над високопосадовими корупціонерами.

Одночасно експерт не проти змінити виборчу систему: запровадити відкриті партійні списки, прибрати мажоритарну складову. Тоді олігархи, мовляв, не зможуть масово проводити в Раду своїх людей.

У справі “очищення” ВР, на думку Геруса, допоможе і введення обмежень на телевізійну політрекламу, а також зростання депутатської зарплати і мінімізація недоторканності народних обранців.

А ось Бесп’ятов радить підключити до процесу деолігархізації вільний ринок. Зараз у країні дуже високий рівень концентрації власності й капіталу в одних руках. Через такий розподіл багатства потрапити на “олімп” вкрай важко. Але якщо, на думку експерта, створити умови для суттєвого зростання іноземних інвестицій, країна стане багатшою. З’являться нові імена, які зможуть отримати великий капітал завдяки своїм знанням і підприємництву, а також вмінню грамотно залучити фінансові та інтелектуальні засоби, доступні в світі.

“Вільна конкуренція завжди руйнує систему. Саме до свободи вибору і розвитку нам потрібно прагнути”, — впевнений Бесп’ятов.


ПОБАЧИВ КАСТУ: Андерс Аслунд упевнений, що в Україні є каста недоторканних, які накопичують багатства за будь-якої влади

Максим Бутченко

НОВОЕ ВРЕМЯ, № 21
07.06.2018

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + eighteen =

Копіювати заборонено!