Головна > Блоґи > Здоровлю з Велико Днем – Новоліттям!

Здоровлю з Велико Днем – Новоліттям!

20 березня – Весняне рівнодення. Цього дня відзначаємо:
Всесвітній День Землі, Міжнародний День Щастя, Міжнародний День Астрології
та починаємо святкувати Міжнародний День Новруз
і Всеукраїнський Велик День.

За одвічним українським звичаєм, Велик День святкуємо в першу неділю після Весняного рівнодення – 20 (у високосний рік – 21) березня.

В мить рівнодення день зрівнюється з ніччю, починає більшати й стає великим – Велико Днем. Цей день справді Великий з погляду астрономії й космогонії, бо з Велико Дня розпочинається новий «обіг» Сонця по Великому колу Небесної сфери –по екліптиці й по Зодіакальному колу вздовж екліптики. Уздовж екліптики розташовані 12 зодіакальних сузір’їв, повз які протягом року проходить Земля, обертаючись навколо Сонця, щомісяця зустрічаючи нове сузір’я.

Екліптика – уявне Велике коло на небесній сфері, яке протягом року «обігує» Сонце. Видимий «обіг» Сонця по екліптиці й Зодіакальному колу – не дійсний його обіг, а тільки проекція реального циклічного обігу Землі навколо Сонця по своїй орбіті.

Одвіку українці Сонце іменують Коло або Лад: «Божеством наших праотець було світле Сонечко, звали його Лад» (Ю. Федькович); а видимий «обіг» Сонця по Небесному колу називають Сонячний біг або Ладове коло.

Сонце «обігує» Ладове коло під знаками 12 зодіакальних сузір’їв, які розташовані вздовж екліптики. У мить весняного рівнодення Сонце «виходить» з-під знаку Риб, який завершує Зодіакальне коло, і «входить» під знак Овена, який розпочинає Зодіакальне коло. Овен (лат. Aries) – перший знак зодіаку, який відповідає сектору екліптики від 0° до 30°. У зодіаку знак Овена-Арієса починає тригон вогню (трикутник вогняних знаків) і знаменує початок нового Сонячного циклу та пробудження в Природі життєвої енергії.

Оскільки з Овена-Арієса починається пробудження Природи, він є покровителем хліборобства. З давньоримським Арієсом асоціюється за звучанням і за суттю давньоукраїнський  Ярилоярий дух Весняного Сонця, який знаменує пробудження земної Природи навесні, відродження людського світу й початок Нового хліборобського літаНоволіття.

Ярило й Арієс мають спільну етимологію з індоєвропейським духом Сонця – Ором і походять від агрокультурних архетипів ораре (arare), орати, орій – аграрій, хлібороб, господар. Тому Ярило в українців і Арієс у римлян є духами-плеканцями, захисниками хліборобства.

Сонцю-Ярилу приурочене перше весняне свято Сонячного циклу – Велик День. У Велик День, у мить Весняного рівнодення Сонце «проходить» через екватор Небесної сфери з Південної півкулі в Північну завершує попередній та розпочинає новий цикл (колообіг). У мить «переходу» Сонця через небесний екватор починається в північній півкулі Весна.

Поняття Весна походить від індоєвропейського кореня ves і означає – життя, світло, ясність. Навесні Яре Сонце прояснює Небо й наснажує Землю, а тала вода оживляє рослини. Сонячне світло активізує силу життя в Природі й посилює волю духу в людях.

Велик День знаменує пробудження земної Природи й відродження людського світу –перемогу весняного тепла над зимовим холодом, волі життя над застиглістю. Велик День вістує початок у наших широтах астрономічної Весни – оновлення Природи й початок нового Сонячного циклу – Новоліття.

З Весни, з Велико Дня ведеться відлік Нового літа й наше традиційне літочислення за літами. Хліборобське літо – період обертання Землі довкола Сонця між Весняними рівноденнями. Так в агрокультурі усталилась хліборобська традиція зустрічі Нового літа (року) навесні, коли починає відроджуватись, оновлюватись Природа і все живе прокидається від зимової застиглості.

Споконвіку всі народи агрокультури зустрічають Нове літо (рік) за найточнішим сонячним календарем у мить Весняного рівнодення. Українська назва Велик День така ж давня, як і космогонічне знання про Весняне рівнодення.

Український Велик День на диво подібний до іранського, зокрема таджицького, Рузі Калон (Великий День) – так називається шостий день Новрузу (Нов руз – Новий день) – загальноіранського Нового року, який святкують протягом 13 днів. Традиція святкування Новрузу налічує понад п’ять тисячоліть і вкоренилася в зороастризмі – державній ідеології Стародавнього Ірану.

Український Велик День та іранський Новруз як ясні звичаєві свята за найточнішим астрономічно-природним сонячним календарем виникли задовго до появи релігійних культів і догматів християнства й ісламу, тому становлять основу національних морально-світоглядних традицій аграрних народів.

Новруз як традиційне звичаєве свято аграрних народів відзначають в Азербайджані, Албанії, Афганістані, Індії, Ірані, Казахстані, Киргизстані, Македонії (Північна Македонія), Таджикистані, Туреччині, Туркменистані й інших країнах.

У 2010 р., за ініціативою цих 11 країн, Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією проголосила стародавнє хліборобське свято Новруз Міжнародним Днем Новруз, і його тепер святкують у 30 країнах понад 300 млн людей.

У традиційному хліборобському святкуванні Велико Дня й Новрузу вшановують духовні сутності Неба, Землі, Води, Вогню, Рослин, Тварин і Людей. У наших святкових звичаях такий самий обрядовий хліб колач, такі самі крашанки й писанки, таке саме хлиськання вербовими вітами й прикрашання ними житла. Звичаєва традиція надає цьому ритуальному торканню вітами верби космогонічного значення – так людина оживлює своє єство й прилучається до Світонародження й Світового Ладу.

В народів агрокультури Верба символізує самородне Світове Дерево – Дерево Життя, яке має надзвичайну життєву снагу – розвивається з води без коріння. За агрокультурною міфологією, з Золотої Верби – самородного Світового Дерева в Космічних Водах зародився Білий Світ, Небо й Земля. Тому Світове Дерево єднає Небо й Землю, Сонце й Воду, усі сфери Природи і Всесвіту. Світове Дерево символізує осердя Всесвіту – вісь галактичну й вісь земну. Світове Дерево в образі Золотої Верби трансформує енергію Сонця в енергію Природи – в силу земного життя.

За українською космогонією, довкола Світового Дерева – Світородної Верби зародився Світ. Про це оповідають наші одвічні космогонічні веснянки, звернені до світозароджуючого Рода:

Гей, як то було на початку Світа?
Роде наш!
Гей не було там ні Неба, ні Землі,
Гей, лиш там були Темні Моря,
Гей на тих Морях Золота Верба!…

Звідси звичай хлиськання вербовими вітами – прилучення до світлих сил життєзароджуючого Рода й життєродної Природи. Наші предки надавали цьому ритуальному торканню вітами верби космогонічного смислу – так людина оживлює своє єство й прилучається до Світонародження й Світового Ладу: 

Не я б’ю, Верба б’є:
за тиждень – Великдень!

А далі – побажання:

Будь великий, як Верба,
І здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля! 

Велик День – свято пробудження земної Природи й оновлення людського світу, а Ладове коло – вияв циклічного оновлення й нескінченності Всеєдиного Життя. Велик День – ява Весняного Сонця, життєсійну снагу якого знаменує Ярилоярий дух Весняного Сонця, який наснажує, оживляє Землю. На честь Сонця-Ярила випікають великодній Колач – високий, пишний хліб, який своєю розкішною поставою символізує зростаючу життєву снагу Ярила.

На Весняне рівнодення з Вирію вертаються птахи – вісники Велико Дня й Новоліття. На їх  честь випікають обрядове печиво – жайворонків і роздають дітям для зустрічі птахів.

Знаками відродження Земного життя є великодні крашанки й писанки, які символізують Сонце й самозародження Всеєдиного Життя. Великоднє Яйце є модулем першозародка Світу й знаменує самозародження, самовідновлення, нескінченність, безвічність Усеєдиного Життя.

Весну, Новоліття й Сонце-Ярило віншують великодніми хоровими співами й танками – веснянками:

«Ой Весна, Весна – днем красна,
Що ж ти, Весно, нам принесла?»
«Принесла я вам Літечко,
Ще й рожевую квіточку,
Хай вродиться житечко,
Ще й озимая пшениця,
І усякая пашниця».

Символ Сонця-ЯрилаБілий Кінь, який вістує щедрий урожай:

Де Кінь ногою,
Там жито копою,
Де Кінь зирне,
Там колос зацвіте. 

Водяний птах гоголь асоціюється з просвітленою Сонцем-Ярилом Водою та буянням Літа:

Ой вилинь, вилинь, гоголю,
Винеси Літо з собою,
Винеси Літо-Літечко
І зеленеє житечко,
Хрещатенький барвіночок
І запашненький васильочок. 

Ось такі живі знаки-символи нашої безвічної звичаєвої традиції, які знаменують відродження Природи й початок Новоліття в нескінченному колообігові Землі довкола Сонця.

Обертання Землі довкола своєї осі викликає зміну дня і ночі, а її рух навколо Сонця викликає зміну пір Сонячного циклу – Ладового кола. Від спільного обертання Землі довкола своєї осі та її руху навколо Сонця відбувається видимий рух Сонця по Великому колу небесної сфери, яке зветься екліптикою.

Наші предки тисячоліттями спостерігали за Сонячними циклами й навчилися жити за Сонцем, за стабільними законами Природи й Космічного Ладу і завдяки цьому досягали ладу, щастя в своєму житті.

Традиційно українці називають повний колообіг Землі навколо Сонця літо, а не рік, оскільки в агрокультурі основною, продуктивною порою є Літо, яке починається з Весни. Тож з Весни як початку Новоліття ведеться наше традиційне природне літочислення – за літами, а не за роками, які пов’язані з роком – фатумом, згубністю, тобто з надприродними силами. І відлік днів Новоліття традиційно починається в нас із весняного рівнодення – з Велико Дня. Віддавна українці відлік часу в Природі й людському світі традиційно ведуть за літами, починаючи з весен, звідси – однолітки й ровесники.

Для оновлення життя необхідно звернутися до природного відліку часу: до астрономічно-природного літочислення за Сонячними циклами, в яких виявляється нескінченна повторюваність безвічного Життя; а відлік Сонячних циклів у Природі й людському світі належить вести за літами, новоліттями.

Сонячно-земна циклічність новоліть визначає нескінчену повторюваність земного Життя. В агрокультурі час сприймається як циклічна повторюваність природних і суспільних явищ, зумовлених сонячним колообігом Землі й відповідним характером праці аграрія. В кочовому способі життя час сприймається як лінійний плин, зумовлений постійним переміщенням кочівників у просторі й місячними циклами. Тому кочівники живуть за місяцем.

Часова циклічність життя людей агрокультури узгоджується з сонячними циклами й циклічною самовладованістю Космосу, що є основою нескінченного самооновлення життя й ясновідного природно-морального світогляду. Тому аграрії живуть за сонячним колодарем.

Аграрії своєю працею підтримують енергетичний взаємообмін Сонця й Землі та самі виробляють усе необхідне для життя, а кочівники лише використовують природні ресурси. Своїм способом життя люди агрокультури наслідують енергообмін Сонця й Землі: хлібороб спершу дає питомій землі свою енергію в праці, а потім отримує плоди своєї праці та обмінюється власними плодами з іншими, і ця взаємодія є основою морального життя аграріїв. При цьому хлібороб бере стільки, скільки доклав праці – така міра моральності агрокультури. А кочівники, особливо грабіжники, не мають моральної міри – вони оббирають Природу й людей, а за вдалі грабунки приносять жертви своїм богам – давцям багатства. На цих протилежних способах життя й світоглядних засадах людей агрокультури та кочівників засновані їхні звичаї та способи відліку часу й літочислення – сонячний і місячний.

Цикли нескінченного Сонячного колообігу є природно-космічною основою всіх процесів у біосфері та їх розуміння людьми. Усвідомлюючи себе в Сонячному циклі частиною Сонячного колообігу, люди ясно бачать свої заблуди й виходять на шлях життя за космічно-природними законами Світла. Усвідомлення Сонця центром усіх процесів у Сонячній системі й джерелом життя на Землі – це основа сонячного світогляду. На цій світоглядній засаді відбувається протистояння в Земному світі заснованої на сонячному світогляді системи Світла антисистемі Мороку, яка тримається на місячному світосприйнятті. Як Місяць є споживачем життєвої енергії Землі, так і гомініди з темним місячним світосприйняттям є нахлібниками, які паразитують на природних ресурсах Землі й праці людей агрокультури. Споживацтво, паразитизм місячних гомінідів є суттю антисистеми МорокуМісячної цивілізації, яка паразитує на системі Світла – Сонячній культурі.

Свідченням абсурдності Місячної цивілізації, її кінцем є фінансова цивілізація, яка тримається на віртуальних фінансових псевдоцінностях і прискорює минущість Місячної цивілізації. Заміна антисистеми Мороку на систему Світла починається у самосвідомості й світогляді людей, які на морально-світоглядній основі сонячного світогляду переосмислюють своє життя й ставлення до темних місячних релігій – аврамічних. Це призведе до катастрофічного закінчення Місячної цивілізаціїантисистеми Мороку та до відродження життя на Землі за космічно-природними законами Світла. Місячні гомініди згинуть у нестримному накопиченні матеріального багатства, в затятості заблудів і марновірства, а сонячні люди спрямовують свою енергію на підтримання життя на Землі й на свій культурний саморозвиток у перспективі духовного безсмертя.

Енергопродуктивне життя сонячних людей кардинально відрізняється від паразитарного існування місячних гомінідів. Сонячні люди невибагливі в їжі й побуті, бо їхнє життя засноване на постійній синергетичній взаємодії, на енергообміні між Сонцем і Землею. Сонячні люди не накопичують багатства, як місячні гомініди – раби споживацтва, бо статки і все необхідне для розвитку людей агрокультури оновлюється в кожному новому Сонячному циклі як результат їхньої праці.

Отже, зробіть вибір між Мороком і Світлом. Зустрічайте Весняне рівнодення й Новоліття з усвідомленням, що ви живете всередині Сонячного циклу й наснажуєте своє єство новою  енергією Сонця, а своє життя – новим смислом.

Наше споконвічне весняне Новоліття церква спершу підмінила чужим осіннім Новоріччям, яке пов’язане з юдейсько-візантійським літочисленням «від створення світу». А потім Петро І указом 20 грудня 7208 року від створення світу скасував те літочислення й запровадив літочислення «від Різдва Христового», яке у Європі вважали початком «нової ери». Так з 1 січня 1700 р. за юліанським календарем запроваджено зимове Новоріччя. А з 1 січня 1918 р. декретом РНК здійснено перехід на григоріанський календар (новий стиль), і 14 січня стало старим Новим роком. До речі, слово календар походить від латинського calendarium – боргова книжка й за своїм первинним комерційним змістом далеке від астрономічно-природного відліку часу. Тому для відновлення природного відліку часу й літочислення в агрокультурі за Сонячними циклами доцільно називати систему найточнішого астрономічно-природного Сонячного календаряКолодар (Кола-Сонця дар).

У результаті «календарних реформ» порушено циклічне сприйняття часу в агрокультурі, вік якої на Українських землях налічує понад 10 тисячоліть. Через нав’язування юдейсько-візантійського літочислення «від створення світу» од віку нашого культурного життя відтято понад три тисячоліття, а через нав’язування християнського літочислення «від Різдва Христового» од віку нашого культурного життя відтято понад вісім тисячоліть. Чітко пояснив чуже поняття «сотворення світу» мудрець Григорій Сковорода: «Біблія є маленький богообразний світ, або світик. Світ божий стосується самої її, а не великого, істотами обжитого світу. Мойсей, заздрячи священикам єгипетським, …зліпив «Книгу Буття», тобто світотворення… Це заставило думати, що світ створено 7000 років тому. Але обжитий світ стосується до істот. Ми в ньому, а він у нас живе. А мойсейський, символічний таємнообразний, світ є книга. Вона ні в чому не стосується обжитого світу…» («Образ Алківіадський» або «Ізраїльський змій»).

Так релігійно-політичні підміни руйнували й піддавали забуттю передвічну природно-звичаєву традицію агрокультури. Одначе космічно-природні закони й Сонячний цикл – Ладове Коло непорушні. Непорушний і заснований на них астрономічно-природний Сонячний календар – Колодар.

 Сонячний цикл  поділяється на два великі періоди – весняно-літній і осінньо-зимовий, які розмежовуються рівноденнями – Весняним і Осіннім. А цілий Сонячний цикл у хліборобів зветься Літо. Віддавна в народів агрокультури живе традиція зустрічі Нового літа  навесні, коли починає відроджуватись, оновлюватись Природа і все живе прокидається від зимової застиглості та просвітлюється ярим життєсійним Сонцем і омивається талою живлющою Водою.

З весняного рівнодення починається основна, продуктивна пора Сонячного циклуНоволіття, а з осіннього рівнодення починається завершальна й очисна пора Сонячного циклу – Зима. В українській агрокультурі Сонце, Природа й характер праці на землі визначають сонячно-земний ритм життя, природовідповідний моральний світогляд хліборобів, який ґрунтується на взаємодії людей між собою, з Природою й Сонцем. Чотири сезонні положення Сонця в його «рухові» по Великому колу небесної сфери визначають у Сонячному циклі чотири великі святково-трудові пори, які становлять основу найточнішого астрономічно-природного Сонячного колодаря.

Чотирма визначальними віхами святково-трудового Сонячного колодаря є сезонні яви Сонця: весняний Ярило (свято Велик День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сіменник (свято Сімена або Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).

 Ярило зі святом Велик-День знаменує в Ладовому колі весняне рівнодення й початок Новоліття. Аграрії на українських теренах відстежують весняне рівнодення й святкують Велик-День від часу зародження хліборобства – понад 10 тисячоліть.

 Купало знаменує в Ладовому колі вершину Літа й буяння життя, високе літнє сонцестояння й Сонце-Ворот, що відбувається 21 (у високосний рік – 20) червня. Це пора галактичних змін на Землі: змінюється енергетична вісь обертання Землі в Сонячній системі відносно центру нашої галактики (Чумацького Шляху).

 Сіменник-Літопровідець зі святом Сімена або Свічки знаменує в Ладовому колі осіннє рівнодення та поворот Сонця на Зиму, що відбувається 23 (у високосний рік – 22) вересня. Це пора пригасання сили Сонця й завмирання Природи, заготовляння на зиму земних плодів та зберігання для весняного засіву сімені (звідси – Сіменник).

Ці три яви Сонця  належать до астрономічно-біосферних явищ, які відбуваються в межах Сонячної системи, Землі та її атмосфери.

Коляда знаменує в Ладовому колі низьке зимове сонцестояння й поворот Сонця на Весну – Сонце-Ворот, Коло-Ворот, що відбувається 21 (перед початком високосного року – 22) грудня. Зимовий Сонце-Воротастрономічне явище, яке відбувається за межами Землі та її атмосфери. Коло-Ворот відстежували і вшановували ще в палеолітичний період людського суспільства, який тривав на теренах України понад мільйон літ і завершився близько 13 тисячоліть тому наприкінці льодовикової доби й початку зародження агрокультури. Відтоді палеолітичний Коляда узвичаївся в хліборобському Сонячному колодареві поряд з аграрними обрядодіями: Велико-Днем, Купалом, Сіменником-Літопровідцем.

Українська сонцесповідна аграрна культура, наш одвічний святково-трудовий Сонячний колодар і природно-ясновідний світогляд засновані на стабільних законах Космічного Ладу й Земної Природи, на незмінному космічно-природному циклі обертання Землі навколо Сонця й на їх енергообміні та на дотриманні людьми вселюдського принципу моральності в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення.

Біосферний саморозвиток усього живого забезпечує природна синергетикавзаємодія Сонця й Землі. Природно-духовний саморозвиток людської родини забезпечує любов – взаємообмін життєвою енергією.

Культурний саморозвиток людського світу забезпечує духовна синергетика – взаємодія морально зрілих людей за життєвими програмами своїх душ в етнокультурній цілісності.

На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна система ясновіданнябезпосереднього осягнення Істини як сутності, першооснови і всеосяжного принципу Життя та життєдіяльності згідно з істинним знанням. Джерело сили природно-морального, ясновідного світогляду агрокультури – в Природі: «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина» (Г. Сковорода); «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хдіборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь).

Світоглядно-звичаєва традиція української агрокультури ґрунтується на стабільних космічно-природних законах і передує релігійним культам. У людей агрокультури день починається зі сходом Сонця і всі природні звичаєві свята Сонячного колодаря відбуваються при світлі Сонця на славу Світлої Сили – першоджерела Життя як нагадування про безвічність усепроймаючої енергії Світла й про світлу, тонкоенергетичну сутність людського єства.

Природні свята мають значення світла, святості й пов’язані з духовною практикою просвітлення, вони базуються на відповідності Сонячному циклу, на дотриманні космічно-природних законів і вселюдського морального принципу.  

Штучні празники (безділля) пов’язані з неробством, гультяйством, обжиранням і тримаються на бузувірській (фанатичній) вірі в релігійні догми й політичні доктрини. Релігія (від лат. religareзалигувати, припинати, спутувати, прив’язувати, запрягати) – особлива форма розумово-психічного узалежнення й заневолення людей, спосіб маніпулювання людьми, що тримається на вірі в надприродне, уявне, умовне. У релігіях і відповідних їм політичних ідеологіях немає світлосповідних природних свят, натомість у них встановлено штучні празники на утвердження культів месій і вождів, на відзначення ритуальних дат, пов’язаних з революціями, війнами, завоюваннями, масовим винищенням і поневоленням людей.

Морально-світоглядна, природно-духовна основа культури набагато давніша від штучних релігійних догм: вік продуктивної агрокультури – понад 10 тисячоліть, вік паразитарних релігій – 6 тисячоліть. Релігія як антисистема заневолення й визиску супротивна культурі – системі саморозвитку людей.

Штучні релігійні й політичні календарі нищать астрономічно-природну основу Сонячного колодаря й морально-світоглядну основу ясновідного самоладування людського життя. Штучні календарі, ритуали руйнують енергетичну взаємодію людей із Землею, Сонцем і Космосом, розривають родові взаємини й культурну єдність минулого, нинішнього й майбутнього життя народу. Штучні ритуальні празники-шабаші та їх жертовні ритуали відбувають після заходу Сонця, ті зборища мають темну, морочну суть і держуться на магічних культах, марновірстві, бузувірстві.

В обрядах народів агрокультури немає жертвувань, а є взаємне частування і взаємообмін плодами своєї праці за принципом енергообміну між Сонцем і Землею. Цей давній звичай – вияв природного й суспільного синергізму та святкове нагадування про взаємодію, взаємодопомогу як основу життя людей агрокультури. Сонячне свято – знамення Світла. Свята Сонячного колодаря – нагадування людям агорокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної світлої сили Рода-Всеєдиного й Родиці-Природи. «Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, …передчасно розбита: зруйнована новими церковними заходами. Вона нагадує в тім релігію римську, таку ж селянську…» (М. Грушевський).

Ось тому християнська церква й нарекла всіх селян (латинян, українців, інші аграрні народи) поганами (від лат. рag – село, pagan – селянин, pagus – поле, територія поза межами міста). Бо селяни мали свій сонячний, природно-моральний світогляд, стійко трималися питомої природної агрокультурної звичаєвої традиції та найдовше чинили опір чужому штучному християнству. До ІV ст. християни використовували термін поганство в первісному значенні – сільська віра, надалі семантика цього запозичення в слов’янських мовах розширилась аж до лайливих слів (поганий, поганець, погань). Згодом набув поширення термін язичництво, утворений від церковно-слов’янського язик – народ, плем’я. А його значення походить від юдейського гой – народ, гоїм – народи, бо юдеї називали гоїмами – язиками всі неюдейські народи, а язичництвом – усі неаврамічні релігії. З появою християнства термін язичництво стали використовувати й щодо нехристиянських народних вірувань, закорінених у морально-світоглядній основі природно-духовної звичаєвої традиції. Принципова різниця між сільською вірою, тобто народною звичаєвістю, та аврамічними релігіями юдаїзму й християнства полягає в тому, що народна звичаєвість сільської віри – це природний, моральний спосіб життя людей агрокультури на природно-духовній, морально-світоглядній основі; а релігія – це передусім дотримання догматів віри й зовнішніх ритуалів.

Природні звичаєві свята Сонячного циклу підтримують морально-світоглядну основу життя й ясновідною суттю спрямовані на просвітлення, тож їх справляють при світлі Сонця. В українському ясновідному світогляді Сонце – ява світлої сили Рода, всеєдиного, самооновлюваного, безвічного джерела Життя й духовної енергії, а Ладове (Сонячне) коло – вияв Космічного Ладу, всеєдиного, вселадуючого принципу Життя.

Життєзароджуюча сутність Рода являється як коренева основа в споріднених поняттях: Природа, зародок, родина, родичі, рід, народ. Життєродна сутність Природи являється в давньому міфопоетичному образі Родиці. Воля Рода всепроймаюча духовна сила Життя проявляється як усеєдиний морально-вольовий принцип – Лад та дієвий життєствердний чинник – Дій. Знаком Рода є Коло-Родовик, що символізує безвічність його життєзароджуючої сили та знаменує нескінченність Усеєдиного Життя й циклічність земного життя.

Коло-Родовик – усеосяжний першомодуль, основна форма Життя. Життєзароджуюча сутність Кола-Родовика виявляються в усіх життєформах від елементарної частки й електромагнітного поля до серця й енергетичного поля людини та до космічних тіл, Сонячної системи, галактик, всесвітів і Світової Всеєдності. Форма Кола-Родовика – це форма тора (тороїда) у фізиці, що утворюється обертанням кола довкола осі, яка перебуває в площині цього кола. Тороїдальну орбіту утворює Земля обертанням довкола Сонця. У людському світі виявом життєзароджуючої сили Рода є Родове колозібрання родини, роду, народу у взаємообміні життєвою енергією – у взаємній Любові.

Християнство підмінили первородний первінь Родабатька всього сущого в Природі чужим Богомдавцем багатства й уявною надприродною караючою персоною. І коли рідновірські ентузіасти заходжуються славити «рідних богів», то це свідчить про їхнє невігластво, бо саме поняття бог заперечує природну ясновідну основу морального світогляду. Нам належить остерігатися релігійно-політичних підступів старих і модерних культів,  коли легковірні, піддаючись омані й «єднаючись» у деструктивні церковні громади, політичні партії й різні секти, руйнують культурну цілісність народу.

З давніх-давен в Україні Велик День як початок Нового хліборобського літа святкують у чітко визначену Сонячним циклом пору весняного рівнодення. А з насадженням християнства це космогонічне свято підмінили релігійним культом «смерті й воскресіння Христа» та стали змінювати його дату у зв’язку з юдейсько-християнськими пасхаліями й зрештою назвали Пасхою (від івритського песах – пропускати, обминати, що пов’язано з міченням кров’ю жертовного ягняти дверей юдейських жител, які мав обминати юдейський бог Яхве під час карання єгиптян).

Насаджене в Україні християнство підмінило сонячне свято Велик День юдо-християнським празником Песах-Пасха, яким юдеї відзначають свій вихід з Єгипту, а християни – воскресіння Христа. Песах – пам’ять про те, як юдейський бог Яхве обминув юдейські житла й знищив єгипетських дітей. Тобто  песах – жертва, що асоціюється з жертовним ягням. Юдеї відбувають Песах поїданням жертовного ягняти-песаха й прісного хліба-маци, а християни відбувають Пасху причастям через літургійний хліб і вино до тіла й крові Христа, якого вважають принесеним у жертву агнцем (ягням) божим.  Юдеї принесли Христа в жертву, як жертовне ягня на свою Пасху-Песах. І відтоді одночасно юдеї справляють жертву Христову, а християни – воскресіння Христове. Дотримуючись того магічного пасхального обряду, християни стають безтямними, бо нібито славлячи воскресіння Христове, насправді справляють жертву Христову. Отже, християни разом з юдеями моляться проти самих себе. В цьому й полягає абсурдність Пасхи. Тому Пасху чи Паску безглуздо вважати православною чи католицькою – Пасха все одно лишається юдейським магічним обрядом заклинання неюдеїв.

Для приховування юдо-християнської магічної суті Пасхи її стали називати на український манір Великоднем, тим самим вихолощуючи духовну суть цього сонячного свята відродження Життя. Ось як характеризує Великдень «Католицька енциклопедія»: «Великдень увібрав до себе багато язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження життя ранньою весною… Кролик – це язичницький символ, і він завжди був символом родючості». Церква довго забороняла Велик День і великодній звичай з крашанками, писанками й хлібом-колачем, які символізують Сонце й самозародження Життя; з хоровими співами й танкамивеснянками, які символізують радість оновлення Життя. Не змігши викорінити прадавнє великоднє свято, церква втиснула його в пасхальні канони. Пасху, яку українці й далі називають Велик День, віряни різних християнських церков відзначають у різний час після весняного рівнодення й Велико-Дня за умовним календарем юдейсько-християнських пасхалій, підпорядковуючи річний Сонячний цикл агрокультури місячним циклам кочівників, чим порушують точний астрономічно-природний Сонячний колодар.

Юдо-християнство підмінило космічно-природне життєствердне свято Весняного рівнодення некрофільним ритуалом поминання «сорока святих мучеників», а сам Велик День – своєю жертовною Пасхою, обізвавши святий великодній хліб-колач як мірило життя хліборобів песахом – плоттю жертовного барана. А потульні марновірці за тисячу літ юдо-християнського уярмлення змирилися з тим брутальним приниженням рідної культури і втратили в безтямності власний моральний світогляд і волю духу. І коли їм відкривають правду про їхній заблуд, вони сприймають це як «образу почуття міліонів вірян» і безтямно вважають магічні ритуали юдо-християнської релігії «елементами нашої культури». Дивує, як в епоху планетарного прозріння люди існують у релігійній омані, вірячи в безсоромну брехню, яка панує над ними. До насильницького насадження християнства русами-колонізаторами в нашій культурі не було аврамічної релігії, а був моральний світогляд, духовна практика ясновідання зі звичаями Сонячного, Ладового кола. Релігія як засіб заневолення людей і маніпулювання масовою свідомістю за суттю своєю супротивна культурі – системі природно-духовного саморозвитку людини й народу. Юдо-християнська релігія – то підступна магічна гра, яка марновірством відволікає людей од ясновідного зосередження в собі й від осягнення Істини в самопізнанні та обіцяним раєм відвертає од правдивого життя в Білому світі волею власного духу.

Під юдо-християнським релігійним гнітом віряни втратили ясновідне знання Істини й піддались морочній, марній вірі в чужого уявного Бога – давця багатства. Опинившись у тенетах неволі, ошукані марновірці навіть не намагаються пручатись і вирватись, а тільки пристосовуються вигідніше й придумують виправдання своєму марновірству та приймають на віру чужі профанні цінності, якими підмінили наші світлі сутності.

Так сталося з одвічними світлими сутностями ясновідного сонячного світогляду агрокультури: давньоукраїнською Досвітньою ЗореюЗорею-Денницею (Венерою) та давньоримським  Люцифером, які є вісниками Сонця. Люцифер (лат. Lucifer складається з коренів lux – світло та fer – нести) – світлоносний. Люцифер – одна з давньоримських назв планети Венера. В ірано-орійській Авесті й індо-орійській Ріґведі Досвітня Зоря зветься Устра й Уштра, а від цих назв походить астральне наймення предківської землі оріїв-хліборобів Устраяна-Уштраяна – Досвітньої Зорі країна. Цей давньоорійський архетип зберігся в астральному найменні Україна. Великоднє святкове дійство починається зі звертання до Досвітньої Зорівісниці світанку, сходу Сонця.

Денниця-Люцифер – давній символ протиборства ясновідного сонячного світогляду агрокультури з морочною юдо-християнською релігійною доктриною месіанства. Юдо-християнська ідеологія «скинула» Люцифера з Неба на Землю й заволоділа Небом і Землею, а юдо-християни звалили весь свій аморалізм і все своє злочинство на Люцифера, персоніфікувавши в ньому зло.

Юдо-християнська релігійна ідеологія понизила світлі природні сутності сонячного світогляду агрокультури, явлені в небесних астральних знаках-символах, представивши їх як гордих, непокірних та підмінила своїми бездушними окультними ідолами, персоніфікованими в образах месій, пророків, апостолів. Юдо-християнство підмінило своїми божествами космічно-природні сутності агрокультурного світогляду, привласнивши їх світлу силу. В юдаїзмі й християнстві світлоносну Досвітню Зорю – вісницю Сонця стали трактувати як месіанський символ божого одкровення, а Сонце підмінили Христом. Так на підставі біблійних догм створено умовну релігійну картину Світу.

Аналізуючи біблійні тексти з морально-світоглядної позиції агрокультури, Г. Сковорода розкриває морочну суть месіанської юдо-християнської релігії: «…Біблія є змій, хоч одноголовий, хоч семиголовий, а розчавить йому голову той, хто перепочиває в Сонці. Найобраніша з фігур фігура – Сонце… Отже, змій лишиться самим підніжком того, хто сидить у Сонці. Тоді все оживляється» («Образ Алківіадський» або «Ізраїльський змій»); «Пріч одступай, пріч! Печальна ніч! Сонце сходить, Світло заводить, Світло заводить, Радість родить. Пріч одступай, пріч! Потопна ніч!» («Потоп зміїний»). У Сковороди «…той, хто перепочиває в Сонці» – це і є Денниця-Люцифер, нездоланна світла сила якого неминуче скине з Неба на Землю біблійного змія, «розчавить йому голову» й звільнить Світ од «печальної ночі» марновірства.

Породжене юдаїзмом християнство від початку мало у своєму арсеналі тільки некрофільний культ розіп’ятого Христа й магічну церковну літургію, а далі поступово заволоділо культурними набутками й духовно-інтелектуальним потенціалом поневолених народів та використало їхній життєвий ресурс і таланти на їхнє ж заневолення й власне релігійне панування над ними. Так релігія заволоділа духовно-інтелектуальним ресурсом культурного саморозвитку людства.

Нам належить звільнитися від тисячолітньої релігійної омани й марновірства, аби стати самими собою – жити волею власного духу. Звільнитись од релігійного заневолення, мороку марновірства й мирських умовностей люди спроможні, плекаючи у своєму єстві внутрішнє ясновідне чуття світлої сили Всеєдиного Життя та наснажуючись Сонцем; живучи за законами Природи, Космічного Ладу і вселюдської Моралі та звичаєвої традиції питомої агрокультури; шануючи духів предків і ладуюсь у Сонячному Ладовому колі в духовне Родове коло. Так ми стаємо самі собою та оберігаємо збірною волею своє життя од чужих руйнівних впливів.

У живій природній основі звичаєвої традиції ґрунтується своєрідність світу етнічної культури та справедливий суспільний лад: «Народи! Старайтеся насамперед мати добрі звичаї, аніж закони: звичаї найперші закони» (Піфагор); «Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах» (О. Воропай). У звичаєвій традиції виявляється  безвічність народного духу: «Не вмирають ті звичаї, яким визначено бути безвічними» (М. Гоголь).

У чужих церковних празниках, якими замінили хліборобські свята, збереглися наші давні звичаї. Звичаєві свята Сонячного колодаря – нагадування людям агрокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної світлої сили Рода-Всеєдиного-Батька й Родиці-Природи-Матері. Велик День як свято зародження й відродження життя присвячене подружній любові, злагоді, щастю в родині.

Споконвіку хлібороби на теренах України святкуванням Велико Дня відзначають космічно-природне явище початку Новоліття. Двотижневе Великоднє обрядодійство починається славленням Досвітньої Зорі, Сонця й духовних сутностей усього сущого в Природі, а завершується поминаннями-проводами духів предків, які у Велик День являються в Білий світ .

У Велик День нашу Галактику проймає струмінь космічного світла, і в його вселадуючому імпульсі лине до нас духовна енергія предків. Тривалість космічного імпульсу сім днів – від Великодньої до Провідної Неділі. Люди вшановують духів предків і проводять їх до наступного Велико Дня. Так підтримуємо безперервний тонкоенергетичний зв’язок між минулим, нинішнім і прийдешнім у людському житті в безвічній пульсації Всеєдиного Життя.

Великоднє свято – відчуття безвічного дихання Всеєдиного Життя. У свята Сонячного циклу, Ладового кола ми світоглядно й реально прилучаємося до безвічного Кола Всеєдиного Ладу – оновлюємо своє життя в енергетичному взаємообміні з життєсійною снагою Сонця, життєзароджуючою снагою Рода-Батька й життєродною силою Природи-Матері. У Великоднє свято Сонце знаменує світлу силу відродження, оновлення Життя.

Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду ясного Сонця, Великоднього світла в серцях, здоров’я, радості й ладу в усіх справедливих справах! Щасливого Новоліття!

 Сердечно Олександер 

 

One thought on “Здоровлю з Велико Днем – Новоліттям!

  1. Все потрібно вивчати достеменно з урахуванням можливих наслідків!!!

    Отож!.. РАдій і Дій!
    Радість, позитивні емоції допомагають людині в житті!
    Вчимося Жити у подвижників зрячих! Бо чому може навчити сліпець?
    “РАдій і Дій!” – Вчив наш сучасник – Вчитель ПРАВди Петро Утвенко, Ясновидець, який усе чисто бачив і навчав говорити людям ПРАВду задля ладу у Світі!..
    https://www.facebook.com/VolodyMYR.STESHENKO/posts/580007425682706

    Нашого Воїна Світла Ясновидця Петра Утвенка з Дивина згадуйте – Реального Козака-ХаРАктерника!!! 🙂

    Велична Людина, яка творить Добро іншим, має бути достойно шанована, а Його мудрими настановами ми повинні користуватися в Житті для досягнення Ладу й Щастя!!!

    Ясновидець: “Доки я був у Дивині, лише одна моя рука працювала для зцілення тіла, душі та долі тих, хто пробирався до мене сам, тих, кого до мене привозили і тих, кого я сам позвав, а зараз у мене працюють обидві руки і обидві не втомлюються. То ж приходьте, пробирайтесь до мене, бо я вас кличу, а я Там, де заблудитись неможливо, то ж і ви не заблудитесь, шукаючи мене, Петра із Дивина”.

    Ясновидець: “Не робіть з мене діда, як вже зробили з Шевченка.
    Я – ПЕТРО, а він – ТАРАС!”

    Отож!!! Має Бути НаРОДний Контроль у ВСЬОМУ!!! Бо…
    Керманичі нині мутять забагато і мало дбають про народ… Ви що, не знаєте, куди гроші народні ховають? Чи не в Офшори???

    “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!” – Т. Шевченко.

    Думаємо, “копаємо” глибше, шукаємо причини бід наших та обговорюймо Шлях виходу до Світла ПРАвди-Істини ПриРОДної та Гармонійної!..

    Якщо ідеологія продажності прописана у книгах, на яких тривалий час вчать юдеїв, то що за народ вийде за таким вченням?
    Він і інших розтліває, що ми вже спостерігаємо сотні літ по історії…
    Самі не живуть по совісті й іншим не дають!!!

    Гроші мають бути зароблені Чесною працею, тоді принесуть Добро…
    Це як Енергія Життя…

    Безпринципність породжує зло!..

    Коли зрозумієте, про що я кажу, лише тоді дії ваші можуть принести Добро!
    І над Цим повинні думати кращі голови України!

    Поки що влади (волі до Ладу й життя в Ладу) НЕМАЄ, а є продажні бариги, злодії в законі,
    які грабують людей та прожирають народні гроші, захищаючись найманцями!!!

    Тому не молитися потрібно по церквах і майданах, а діяти!!!
    РАдій і Дій!!! 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × five =