Головна > Світогляд > Істинне знання > Здоровлю з Літопровідцем – Сіменником!

Здоровлю з Літопровідцем – Сіменником!

Літопровідець або Сіменник – третє велике свято Сонячного, Ладового Кола
в осіннє рівнодення – 23 (у високосний рік – 22) вересня.
Літопровідець знаменує поворот Сонця з Літа на Осінь.
Осіннє рівнодення – астрономічний початку Осені..

У цей день Сонце сходить точно на сході й заходить точно на заході.
За погодою осіннього рівнодення визначають погоду Осені й Зими

В агрокультурі Космос, Природа й характер праці на землі
поділяють Сонячне, Ладове Коло на два великі періоди – весняно-літній і осінньо-зимовий,
розмежовуючи їх рівноденнями – весняним і осіннім.
З весняного рівнодення починається весняно-літній період Сонячного Кола,
його перша половина й починається відлік Новоліття – Нового Літа.
Звідси традиційне в агрокультурі літочислення за літами, а не за роками.
А з осіннього рівнодення починається осінньо-зимовий період Сонячного Кола –
друга половина Новоліття, відлік якого завершує Зима.
Тож свята весняного й осіннього рівнодень – Велик-День і Літопровідець – однаково значущі.
В пору весняного рівнодення починають сіяти насіння,
а в пору осіннього рівнодення завершують збирати врожай.

Літопровідець, а по-давньому – Сіменник, Сімен, Сім-Оргл – велике свято Врожаю
й Дух осіннього Сонця, який знаменує пригасання сили Небесного Світила,
завмирання Земної Природи та приготування хліборобів до зимування:
заготовляння на зиму земних плодів і збереження для весняного засіву насіння-сімені.
Звідси й давнє сакральне наймення Сіменник – знамення потужної сили життєродного сімені.
Українці сіменником ще називають дерево, яке лишають на розплід після вирубування лісу.
Сіменник – хранитель коріння й сімені, сходів і молодих паростків.
Сіменник Дух Життя, який сполучає Літо й Зиму та світові сфери,
а його символом є полум’я свічки – жива частка незгасного життєсійного Сонця.
У свято Сіменника хлібороби дякують Матері-Землі за родючість
і пригощають одне одного плодами своєї праці на Землі, що їх надбали за Весну й Літо.
Від радісних святкових гостин походить ще одна назва ЛітопровідцяРадогощ.
А в найменні Літопровідця – Сім-Оргл поєднано снагу сімені й Духа Сонця – Ора.
Сім-Оргла віншують осінніми хоровими співами довкола живого вогню свічки.
Звідси обрядове дійство – Свято Свічки, вогонь якої знаменує світло й тепло Сонця.
Цей обряд віддавна звуть ще Свіччине Весілля або Женіння Сіменника (Сімена).
Після осіннього рівнодення припинялися роботи в полі й гуляння на вулиці
та починалися роботи вдома й вечорниці по хатах.

Суть давнього звичаю виповідає М. Гоголь: «Женити Сімена означає в Києві з 1 вересня працювати при свічках. І якщо до того часу не встигають вижати хліб, то сімена з колосків повисипаються на землю. «Сіменів день – сімена геть», – мовить приказка.
… Слов’яни виховані на хліборобстві, а з прийняттям християнської віри святі церкви
замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…».
Так замість давнього звичаєвого свята Сіменника або Сімена Літопровідця
церква стала вшановувати свого святого – Симеона Стовпника.
Празник Симеона або Семена приурочений до початку Нового року за старозавітним, юдейським календарем (1 вересня за юліанським, 14 за григоріанським календарями),
звідти й ведеться відлік років «від створення світу».
Так наше питоме весняне Новоліття було підмінено чужим осіннім Новоріччям.
А потім Петро І з 1 січня 1700 р. запровадив зимове Новоріччя, і відлік років стали вести за юліанським календарем «від Різдва Христового» («нашої ери»).
А з 1 січня 1918 р. декретом РНК здійснено перехід на григоріанський календар
(новий стиль), і 14 січня стало старим Новим роком.

Так релігійно-політичні підміни руйнували й піддавали забуттю
передвічну природньо-звичаєву традицію агрокультури.
Одначе космічно-природні закони й Сонячне, Ладове Коло непорушні.
Непорушний і заснований на них природньо-звичаєвий Колодар (календар).
У чужих церковних празниках, якими замінили хліборобські свята, збереглися наші давні звичаї.
Віддавна Весілля Свічки справляють цілий тиждень, починаючи з 14 вересня –
очищають себе й свій життєвий простір, готуючись до оновлення, зміцнення життєвої сили.
А через тиждень, 21 вересня, настає Друга Пречиста – довершення очищення.
До Другої Пречисти старалися зібрати садовину: «Прийшла Пречиста – на деревах чисто».
Після Пречисти настає пора весіль – зародження нових родин.
А також збираються віча, де ухвалюють волюзакон життя та обирають нових очільників.

 Українська сонцесповідна аграрна культура й наші передвічні звичаєві свята Сонячного Кола позачасові – безвічні, бо засновані на законах Земної Природи й Космічного Ладу,
на космічно-природних циклах цілорічного обертання Землі навколо Сонця
й на їх енергообміні та на дотриманні вселюдського принципу моральної зрілості
й культурного саморозвитку людей.
Сонячне, Ладове Коло – вияв циклічного оновлення Земного Життя
й нескінченності Всеєдиного Життя.

Безвічна моральна сила Життя струмує в нашій прадавній звичаєвості.
Моральна сила людей  агрокультури – в нерозривній єдності з рідною землею:
хлібороб спершу дає свою силу землі, а вже потім дістає від неї плоди своєї праці:

Ой нивонько, нивонько,
Верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали.
То ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькі,
Як лебідь білесенькі.

Жниварську працю в полі завершують плетенням вінка з колосся, калини й квітів;
вінок  символізує Родове Коло й знаменує безвічність Життя:

Кінець нивоньці, кінець,
Мальовані одвірки,
Будемо плести вінець,
Зробим сьогодні обжинки
То з жита, то з барвінку.
Світи, місяцю, з гори
На хорошую дівку,
Щоб було видно дорогу…

 

Ідучи з поля, женці співають величальної господареві жнив:

Ой, весело, господарю, весело,
Що ми віночок несемо,
А ще буде веселій,
Як положити на столі.
Маяло житечко, маяло,
Поки на полі стояло,
Та не буде маяти,
Як буде на столі лежати.

Ой одчини, господарю, новий двір,
Несем тобі вінчика на вибір…
Ой на небі ясний Місяць з Зорою,
Вийди, вийди, хазяїне, з жоною!
Ой на небі ясний Місяць з Зірками,
Вийди, вийди, хазяїне, з дітками!

Женці беруть з господаря обрядовий
викуп за обжинковий вінок:

Ой вижали житечко в добрий час,
А тепер, господарю, частуй нас!
Ой як будеш, господарю, частувати,
То не буде житечко вилягати.
А як будеш, господарю, поїти,
Буде тобі житечко родити.

З нового врожаю випікають обрядовий обжинковий коровай
і звертаються до Лади – духа Землі-Матері:

Ладо моя, Ладо моя, що є на тім короваї?
 – Єсть на нім зорка і місяць ясненький.
Ладо моя, Ладо моя, що є на тім короваї?
 –  Єсть на нім райськії пташеньки.
Ладо моя, Ладо моя, що є на тім короваї?
–  Єсть на нім житнєє колосся.
Ладо моя, Ладо моя, що є на тім короваї?
 –  Єсть на нім вишні й черешні…

Завершує обжинковий цикл обрядове дійство Весілля Свічки
або Женіння Сіменника-Літопровідця:

Вже в покоси сиві одяглась Земля,
Свічечці-царівні справим весілля.
Просимо вас, ґазди і ґаздині,
Бо Весілля Свічки святкуємо нині.
Одягнемо Свічку в шати княгині,
Бо Весілля Свічки святкуємо нині.
Сватаємо Свічку у Святого Сонця,
Щоб світило вічно воно у віконце.
Одягнемо Свічку за старим звичаєм,
Одягнемо Свічку в весільний віночок,
Щоб світила вічно темненької ночі.
Наша Свічка нині як царівна красна,
У вашій хатині хай вона не згасне.

Живий вогонь обрядової Свічки
присутній в усіх звичаєвих дійствах Сонячного Кола
як знак-символ безвічного джерела світла й тепла. 

Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду:
світла й тепла, здоров’я й радості, любові й злагоди,
життєвої снаги Сіменника, щедрості Радогощі,
Ладу на весь довгий, міцний, щасливий вік!
Хай світло родинної й Родової любові зігріває, оживляє людські серця!

 Сердечно Олександер

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ten + 16 =

Копіювати заборонено!