Головна > Відео > Боротьба за релігійну незалежність України від Росії чи …Гра престолів?

Боротьба за релігійну незалежність України від Росії чи …Гра престолів?

Тверезо про Томос

Нерадісні роздуми

Задум викласти на папері геть не радісні думки з приводу «довгоочікуваного надання українському православ’ю канонічного визнання» виник у мене задовго до «сенсаційного повідомлення» президентом Порошенком про саме його ініціативу в цій справі. Підконтрольні фракції Верховної Ради не забарилися з підтримкою, й 19-го квітня 2018-го року, 268 народних депутатів України позитивно проголосували за «Проект постанови про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію православної церкви в Україні». Перевага політичного чинника в справі змагу за постання незалежної саме від Москви церкви була зрозумілою і відчутною від самих початків. Збройний зудар з вчорашнім окупантом та деструктивна роль москвинського православ’я в Україні зокрема й на світовій арені загалом, зобов`язували до дій. Проте застережень з приводу методів створення ПЦУ (Православної Церкви України), рівно як і стосовно осіб, котрі формально цей процес очолювали, залишили по дійству вкрай неприємний осад.

Починаючи з весни 2018-го року, про «історичну доцільність автокефальної православної церкви» не писали хіба-що ледачі. Порівняння рівнів довіри Церкві й державі в українському суспільстві, засвідчує, що це неспіввимірні величини. Усвідомлюючи це, влада обтяжилася (певно дурним прикладом Московщини) створенням підконтрольної інституції. Керунок міркувань в цій справі був виключно меркантильним. «Новий Заповіт» вчить християн терпеливості, молитви, узгоджених з Божими Заповідями вчинків, жертовності, принциповості і, водночас, рішучості. Патріотичне словоблуддя Петра Порошенка (особи, котра посідала в тому історичному часі крісло очільника (Президента) постколоніальної, постокупаційної і посткомуністичної адміністрації), звичайно, мало глузд, пояснення і логіку. Майже істеричне оспівування події, про котру мова (тут і «перемога над Москвою», і «усунення несправедливості», і «пречудова гра українських дипломатів») позбавляла змоги дати явищу тверезу оцінку. Поза увагою запопадливих перед посадовцями фахових політологів і нікому не відомих «релігієзнавців» лишається факт, що станом справ на час охрещення князем Володимиром Києва (988 рік від Р.Х.), Константинополь перебував в духовній єдності з Римом, а знайдені археологами на території Волині й Криму рештки ротонд де відправи відбувались за римо-католицьким обрядом, датуються сотнею років до того справді історичного дійства. Поділ церкви на православну і католицьку відбувся задовго до 1054-го року. «Принциповому» конфлікту теологів й істориків передував цілий пласт вчинків й забаганок тогочасної політичної еліти. Константинопольський василевс (монарх приєднаних до Риму греків) попри страх перед римським військом, не втрачав сподівань позбутися васальності. Етнічно-національний чинник (златинщені римляни сприймалися еллінами хоч і не дикими, та все ж завойовниками), різниця в культурі та менталітетові, в богослужбових обрядах (Римська Церква практикувала месу, а греки укладену Іоаном Золотоустом літургію) були лише додатком. З історичної перспективи, виокремлення православ’я спричинило постання в обох церквах величезної кількості богословів і філософів, й зобов`язувало до широкої євангелізації. Перші офіційні кроки до пошуку взаєморозуміння і примирення між вселенською (католицькою) і православною церквами відбулись в 60-их роках вже минулого ХХ століття, але їм передували дискусія і приклади мирного співжиття вірних обох церков в регіонах спільного замешкання. Тож і справою цілковитого відновлення єдності Східної і Західної Церков, аналогічно й подолання новітнього конфлікту між Константинопольським патріярхатом та озлобленим на нього за Томос москвинським православ`ям, буде наслідком в першу чергу усвідомлення необхідності, а потім вже і спричинених цим великої кількості дій та вчинків самих вірян та єреїв. Вірю, що дієвий крок нелицемірної турботи про спільне благо не змусить на себе чекати впродовж століть. Ватикан і Константинополь вже засвідчили готовність до відкритого діалогу. Настане час і штучно пересвареної східної ортодоксії.

Постання ПЦУ нехай навіть і зі статусом митрополії, а не патріархату дійсно є хоч і не згубним, проте не слабким копняком по імперсько-реваншистським намірам очільників інтернаціональної Московщини. Цілковито підконтрольна кремлівській верхівці, яка донині практикує тоталітарні методи управління Москвинська Православна Церква (РПЦ) цупко вкорінилась в український ґрунт, і неприховано ототожнює себе з неприхильним до України світоглядом. Постале ж з ініціативи колишнього компартійного функціонера Леоніда Кравчука утворення, яке очолив митрополит Філарет (Денисенко) виявилось слабкою альтернативою.

Нині, позиції «Державницької Церкви» (термін почутий з вуст знайомих посадовців та експертів, близьких до Служби Безпеки України, що свідчить про його широку вживаність в цих колах) посилились об`єднанням Української Православної Церкви Київського Патріярхату (УПЦ КП) з Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ) й переходом до канонізованого Варфоломієм утворення двох митрополитів з Української Православної Церкви Московського Патріярхату (УПЦ МП). «Об’єднавчий собор» відбувся 15-го грудня 2018-го року в Соборі Софія Київська. Нинішній (не перший навіть в новітній історії) процес «повернення від Москви до України» розпочався в 2014-му році, й був спричинений деструктивною позицією РПЦ, духовенство якої, з метою протидії суспільним пертурбаціям в Україні, схвально поставилося і навіть долучилося до антиукраїнських виступів та військової агресії. Але кількість громад, котрі з московського православ’я перейшли до «українського» впродовж чотирьох років війни не перебільшувала трьох десятків. Процес дещо пожвавішав після запевнення Варфоломія надати Томос, а факт його підписання спричинив перехід ще кількох десятків громад. 17-го січня 2019-го року, Верховна Рада ухвалила «Закон №4128д» котрий суттєво полегшує «перехід від Москви до Константинополя», але масового «навернення» очікувати наразі не доведеться.

Зусилля Петра Порошенка та його оточення в справі «боротьби» за постання незалежного від Москви православ’я з точки зору сьогодення було прагненням світської влади отримати ще одну форму контролю над свідомістю загалу. Історія має аналогічні приклади й донині потерпає від їх наслідків.

Так було в Московії за часів царату, коли Петро І (Романов), позбавивши Церкву змоги обирати Патріярха, звів її до рівня звичайнісінького міністерства, так відбулось і в Англії, де король зневажив заклик Папи Римського до моральності й «посприяв» постанню «незалежної від Ватикану англіканської церкви». Обидві структури відверто позиціонують себе такими, що послідовно обстоюють «державні інтереси». Але призначення Христової Церкви є цілком інакшим. Те, що Церква зберігає в собі й несе людям, є поза конкуренцією, оскільки дає перспективу вічності, на яку не здатне жодне суспільно-політичне явище. Сумнівів в тім, що слухняні нинішній світській владі та далекі від віри очільники УПЦ КП (адже на базі саме цього утворення і постала ПЦУ) погодяться стати знаряддям Господа в справі піднесення і підтримки потребуючого духовного очищення від надмірної матеріалізації українського народу, більше ніж достатньо. Аналіз їхньої запопадливої перед світською владою поведінки та діяльності ставить цю справу під великий сумнів. Доречною буде згадка про участь Філарета (Денисенка) в започаткованій атеїстами ще в часи відвертої окупації ганебній практиці псевдопрощ до місцин, котрі в часи поневолення проголосили «Пагорбом Слави» й щороку 9-го травня змушували і змушують нині загал влаштовувати там велелюдні імітації жалю за загиблими поневолювачами. Філарет (Денисенко) без найменшого докору сумління співає «вічна пам’ять» матеріалістам окупантам, а офіціоз УПЦ КП «Голос Православ’я» згадуючи події Другої Світової Війни в травні 2014-го року опустився до вжиття терміну «Велика Вітчизняна». Даючи тверезу оцінку таким діям, доводиться визнати що заміна промосковських кліриків з УПЦ МП нібито проукраїнськими з УПЦ КП для владної верхівки є лише зміною підконтрольних фаворитів. Прикро, але ПЦУ принаймні на момент створення виявилась структурою геть не зорієнтованою на служіння своєму народові, а сповідувана мораль (рівно як і переймання духовністю українців) для нагородженого Петром Порошенко званням «Герой України» Філарета (Денисенка), його оточення, та «обраного» місцеблюстителем ПЦУ митрополита Єпіфанія, є далекою від біблійних засад.

Причетність зовнішніх (розташованих геть не близько до України) чинників котрі вплинули на Патріярха Варфоломія в справі згоди надати самопроголошеному Київському Патріярхатові автокефальної канонічності в короткому часі стане відомою і широкому загалові. Наприкінці 2009 року, в часі зустрічі з Філаретом (Денисенком), разом з Проводом Всеукраїнської громадської організації «Чесне Слово», мною було поставлено питання про доречність повернення українського православ’я в лоно Константинопольської Церкви-Матері. Відповідь була очікуваною. Він бачив себе лише Патріярхом, а думка Варфоломія (пригадую, що Філарет не обтяжував і не стримував себе вибором термінів стосовно нього) з цього приводу, рівно як і справа дотримання канонів його жодним чином не турбували. Співчуваю вимушеному маневруванню Філарета (Денисенка), до котрого він вдавався впродовж більшої частки свого життя. Період комуністичного атеїзму провокував до нещирості й підлабузництва, і полишив вкрай негативний відбиток. Не тяжко здогадатись, що нинішня «згода» УПЦ КП, УАПЦ і кількох присталих на «вмовляння» громад з УПЦ МП на Томос зі статусом митрополії була наслідком виконання вимог світських чинників (маю на увазі найвище політичне керівництво України). Дозвіл на відправу літургії й треб «мовою, котру обере громада» (себто і москвинською також) є зайвим свідченням відсутності патріотизму. Розмови про необхідність зберегти власну автентичність виявилися пустопорожнім дзвоном. Горе людині, яка перестає бути собою. Наслідком втрати власної ідентичності є втрата віри. Формальний розрив з Москвою жодним чином не став причиною очищення від започаткованих і практикованих нею практик.

Нефаховість задіяних в постанні ПЦУ силовиків (в першу чергу Служби Безпеки України) й адмінресурсу є ще одним чинником котрий грає не на користь новопосталій церкві. Вихованим КГБістами «розвідникам» й колишнім компартійно-комсомольським функціонерам потреби українського народу (а, тим паче, Христової Церкви) є чужими і незрозумілими. Виклики «на розмови» кліриків УПЦ МП до СБУ (факт масового і геть не закамуфльованого залякування відбувся незадовго до «об`єднавчого Собору» на Сіверщині та Волині), рівно як і примітивні, створені за зразком продукованих на шпальтах комуністичного журналу 20-30-их років минулого століття «Безбожник» карикатури на священнослужителів (нехай і підконтрольних дикій і хижій Москві), грають проти української справи зокрема, й християнства загалом. Значний відсоток «церковних громад», котрі «постановили» перейти з УПЦ МП до ПЦУ, розташовані на території владних і урядових об’єктів. Показовою в цій справі є подія, котра відбулася в часі Різдва на території вінницького училища Департаменту поліції охорони МВС. Розлютований вимогою керівництва поліційного учбового закладу «перепідпорядкуватись» новопосталій ПЦУ, клірик УПЦ МП, котрий був настоятелем, демонтував з майже збудованого храму купол. Екзальтований вчинок адепта москвинського світу не здивував (іншого від нього годі і чекати), але дії ректора й деканату нічим не різняться від свавілля їхніх попередників з НКВД. До постання Томосу (навіть в часі спровокованої на Донбасі війни) вони без найменшого докору сумління дозволяли ширити московську блекоту серед майбутніх захисників закону й конституції, а рішення передати збудований за участі промосковського жерця храм ПЦУ було ухвалене внаслідок неофіційної вимоги керівництва МВС й уряду. Та чи породило слухняне виконання вказівки формально української бюрократії й вимушений конфлікт з промосковським священником в душах бездушних виконавців свідомість й патріотизм? Маю в тім великий сумнів.

Варто визнати, що серед митрополитів і кліру УПЦ МП (структури котра донині здійснює ідеологічну колонізацію) було і залишаються нині чимало патріотично налаштованих осіб. Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) вже довгий час не згадує (не поминає) на Літургії московського патріарха. Задовго до приходу до влади Петра Порошенка він організовував конференції, де пояснював священству й вірним, що хрещення киян, а згодом і всієї Руси-України запрошеними з Константинополя священниками відбулось задовго до заснування Москви, й закликав до визнання недійсною накладену за наказом згаданого вище москвинського царя Петра Романова на гетьмана Івана Мазепу анафему. Інколи, сказати «ні» є більшою відповідальністю, аніж сказати «так». Методи, якими творилась ПЦУ, викликали в митрополита Софронія (Дмитрука) належну відразу. Залишатись в єдності з відвертими українофобами в УПЦ МП є болючим і неприємним, але брати участь в дійстві (так званому «соборі», де першу скрипку намагався грати очільник світської влади (Петро Порошенко) він сприйняв справою негідною санові. Чим в такому разі ПЦУ відрізняється від РПЦ, Патріярха якій «обирали» в 1943-му за наказом Сталіна? Прикро, але митрополит, котрий не боявся відверто заявляти свою незгоду з шовіністичним курсом УПЦ МП від участі у згаданому дійстві відмовився, й зіславшись на хворобу обмежився відеозверненням. Аналогічними міркуваннями керувались й настоятелі кількох монастирів та багатьох парафій УПЦ МП, для котрих вказівки світської влади не є дороговказом.

Світ, у якому все можливе (в данім випадку згода очільників ПЦУ бути знаряддям світської влади), і мало що правдиве, не є світом Євангелія. Вітаю православних братів з постанням довгоочікуваної канонічної церкви. Кроком до очищення України від москвинського намулу стало ближче. Проте аналіз наданих прав ПЦУ Вселенським Патріярхом, а головне людські якості осіб, котрі брали дієву участь в цьому процесі і навіть педалювали його, дає підстави для сумніву в його дієвості.

Олесь Вахній, член Проводу ВГО «Чесне Слово» 
iPress.ua
05.02.2019

Філарета можуть підло зрадити, і Путін тут ні до чого

Пристрасті перед Об’єднавчим собором сягнули апогею
Філарета можуть підло зрадити, і Путін тут ні до чого

У суботу, 8 грудня, радник президента України Ростислав Павленко відвідав резиденцію глави Київського патріархату Філарета і провів з ним таємні переговори.

Філарет та Онуфрій
Філарет та Онуфрій

Про це повідомляють українські ЗМІ.

Незабаром після переговорів в будівлю патріархії з’їхалося багато єпископів Київського патріархату. Відбулися збори, в ході яких Філарет виступив з промовою та розкритикував дії Константинопольського патріархату.

Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет

Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет

Філарет різко засудив надмірні амбіції Константинопольського патріархату та висловив упевненість, що в нинішніх умовах Патріарх Варфоломій буде змушений поступитися, і в підсумку Українська Церква неодмінно доб’ється повної незалежності.

При цьому учасники єпископського зборів помітили, що митрополит Єпіфаній, який сидів у всіх на виду, під час виступу Філарета іронічно посміхався.

Як відомо, 6 грудня в Синоді Київського патріархату ухвалили рішення, які йдуть врозріз з принципами організації “Об’єднавчого собору”, запропонованими Вселенською Патріархією. Філарет особисто заявив про свою незгоду з позицією Константинополя, вираженої в затвердженому Томосі про автокефалію і проект статуту майбутньої Церкви, запропонованому греками. Ієрархи і духовенство Київського патріархату також не приховують свого обурення “спробою обмежити їх церковну незалежність”.

Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет
Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет

Варто додати, що Київський Патріархат візьме участь в Об’єднавчому соборі і має намір залагодити всі питання з митрополитом Галльським Еммануїлом, який має намір очолити цей захід.

Архієрейський собор

Архієрейський собор

На поширену в церковних колах думку, конфіденційний візит Ростислава Павленка в Київський патріархат багато в чому пояснює розбіжність між жорсткою риторикою Філарета і поступливими заявами прес-центру Київського патріархату. З чим прибув до Філарета радник Президента, не знає ніхто, крім учасників зустрічі.

“Але безсумнівно, що двоє з них – Єпіфаній і Євстратій – вже готові зрадити свого Владику і Отця, який відстоює незалежність Української Церкви в найтяжких обставинах, в тому числі під державним тиском”, – резюмують у повідомленні.

Нагадаємо, українці обурилися черговою абсурдною заявою путінського патріарха Кирила.

Раніше Знай.uа писав про те, що  від запрошення на Об’єднавчий собор відмовилися митрополит Онуфрій та інші ієрархи Української православної церкви Московського патріархату.

Також Знай.uа повідомляв, що в УПЦ МП страшенно бояться греків. 

ZNAJ.UA
12.12.2018

 

На чому і скільки заробляє Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавра отримує гроші від монастиря у печерах.

Про це журналісту видання «Медуза» розповів головний фінансист Лаври Нестор (Муха), – передає Релігійна правда.

Проте про окремі статті доходів у Лаврі розмовляють не дуже охоче. На запитання про виручку і прибуток місцеві монахи тільки махають руками: «Якщо ми про це почнемо розповідати, у нас взагалі все закриють, адже всі ці наші намети – це нелегальна торгівля».

Крім наметів, Лавра отримує доходи з маленького свічкового заводу, іконописної майстерні, своєї пекарні і, звичайно, з поминання в молитвах й інших церковних треб; все це не піддається ні оподаткуванню, ні будь-якому аналізу. За оцінками священика, який працює в Лаврі, щоденна виручка в кращі роки досягала мільйона гривень в день (або близько 13 мільйонів доларів на рік) – і це не рахуючи подарунків і пожертвувань від великих підприємців.

Жодних податків до бюджету монастир не платить – на відміну від музейного комплексу. Зараз звітність національного історико-культурного заповідника закрита. Але 2010 року, як розповів виданню колишній директор музею Сергій Кролевець, музейна частина Лаври заробляла близько двох мільйонів доларів у рік.

За словами Кролевця, монастир розгорнув на території Лаври гігантське нове будівництво, що погано стикувалося з правилами користування об’єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (до них відноситься архітектурний ансамбль Лаври). Згідно з опублікованими копіями складених актів, принаймні п’ять пам’ятників архітектури на території монастиря перебудували без дозвільної документації – в тому числі пам’ятник архітектури місцевого значення «Північні ворота». Відбулася перебудова у 2014-2015 роках на замовлення Лаври; на той час Кролевець вже був звільнений з музею.

Читайте також: Тимошенко просила призупинити надання Україні томосу

Нинішній директор музею так і не дав коментаря, пославшись на лікарняний.

«У владики (намісника Лаври, митрополита Павла, – ред.) хобі – постійно щось будувати. Він дуже любить будувати», – зауважив своєю чергою архімандрит Нестор.

На задньому дворі будинку митрополита Павла в Лаврі розташована маленька непримітна будівля просто біля обриву. Це справжній свічковий заводик. У Лаврі свічки купувати потрібно не тільки прочанам, а й простим туристам, які хочуть спуститися в печери. Як розповідає Сергій Кролевець, за день в Лаврі може побувати до 10 тисяч осіб. Тобто за середньої ціні в 5 гривень за свічку заробіток може доходити до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за день (більше 2 тисяч гривень). При цьому собівартість однієї свічки оцінюється приблизно в копійку.

Також у Лаврі роблять ікони: дешеві, надруковані на принтері, продають паломникам, а більш дорогі йдуть до храмів по всій Україні. Скільки саме продають ікон і скільки на цьому заробляють, співробітники іконописної майстерні говорити відмовляються.

Читайте також: Константинополь позбавить Онуфрія титулу митрополита Київського

Крім того, у Лаври своя пекарня і декілька магазинів – всього в їхньому прейскуранті майже 2000 позицій. Ціни в основному помірні, але іноді владика Павло йде на експерименти. Наприклад, в грудні 2017 року у магазинах лаври з’явилося вино Lavra за ціною більше 100 євро за пляшку. У магазинах говорили, що вино ексклюзивне, тридцятирічної витримки, і що воно призначене для вшанування тридцятиліття відродження чернечого життя в обителі.

Пізніше з’ясувалося, що це було тосканське вино п’ятирічної витримки, яке зазвичай продається у десять разів дешевше, а Лаврі дісталося взагалі безкоштовно. Архімандрит Нестор, згадуючи цю історію, не приховує збентеження. За його словами, вся справа в тому, що на одному зі свят Павлу хтось сказав, що це дороге вино, яке коштує не менше ста євро. Після того, як про це почали писати журналісти, вино довелося терміново заховати – продати встигли не більше сотні пляшок.

Читайте також: Путін наказав розмістити в монастирях УПЦ МП спецназ, – Тимчук

Головне ж джерело доходів монастиря – це молебні, панахиди, поминання за здоров’я та за упокій й інші треби. А крім того – державний бюджет, з якого щедро надходили кошти на реставрацію лаври аж до 2014 року.

«Під час Майдану в лаврі настали найважчі часи. Пожертвування припинилися», – розповів архімандрит Нестор.

Нагадаємо, що у Лаврі зараз працює спеціальна комісія від Мінкульту, яка перевіряє святині і раритети, які було передано Києво-Печерській лаврі від 1988 року.

Читайте також: В УПЦ МП хотіли засудити українців, а викрили свого патріарха Кирила

ZIK
12.12.2018

 

Напередодні Об’єднавчого собору патріарх Філарет заявив про незгоду із Константинополем (відео)

Київський патріархат за те, щоб Собор був виключно архієрейським, тоді як у Стамбулі наполягають на участі у ньому вірян та пересічних священників
Найбільших розбіжностей у баченні Собору між Києвом та Константинополем наразі дві

За п’ять днів до Об’єднавчого собору патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет заявив про незгоду з Константинополем. За словами владики, його архієреї не приймуть вимог Вселенського патріархату щодо процедури. Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Найбільших розбіжностей у баченні Собору між Києвом та Константинополем наразі дві.

Перша – Київський патріархат за те, щоб Собор був виключно архієрейським, тоді як у Стамбулі наполягають на участі у ньому вірян та пересічних священників.

Друга – у Києві вважають, що голосування під час виборів очільника церкви має бути відкритим. Константинополь за таємні вибори.

Нагадаємо, Об’єднавчий собор, учасники якого мають проголосити створення автокефальної православної церкви в Україні, затвердити її статут та обрати предстоятеля, відбудеться 15 грудня в Софійському соборі у Києві.

Читайте також
«Нас убивають – а ми живі!». Святійший Філарет вкотре довів, що він – справді патріарх
Як повідомлялося, за словами владики Філарета, в Об’єднавчому соборі візьмуть участь понад 50 архієреїв.

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл вважає, що ієрархи УПЦ МП прийдуть на Об’єднавчий собор попри заборону Онуфрія.

ГЛАВКОМ
10.12.2018

 

Експерти: Напередодні об’єднавчого собору православні церкви не можуть дійти згоди одразу у кількох питаннях

Попередньо вирішено, що об’єднавчий собор буде проводитися у Софії Київській. Зала може розмістити близько ста осіб, а також тут дуже хороша акустика, навіть мікрофон не потрібен.

Про це йдеться в сюжеті інформаційного проекту «Перші про головне. Деталі» на телеканалі ZIK.

У храмі минулого тижня завершили реставрацію, остання була 30 років тому. Кажуть: із наданням Томосу просто збіглося.

«Це справді була масштабна реставрація, такої не проводили вже кілька десятиліть. Праву частину реставрували – фрески, мозаїки», – підкреслив речник Софії Київської Олексій Курпас.

Та ще більший символізм у Софії Київській вбачають у збігові дати першої служби Божої в тисячолітньому храмі.

«Перше богослужіння в Софії Київській відбулось рівно тисячу років тому. Якщо брати об’єднуючий собор, який зараз буде проходити, це дуже символічно, що в рік тисячоріччя буде таке богослужіння, буде об’єднавчий собор», – певен Олексій Курпас.

Та скільки саме знадобиться місця у цих давніх стінах для проведення об’єднавчого собору, питання геть не організаційне.

Об’єднавчий собор можуть провести у двох форматах – як архієрейський або як помісний. Перший передбачає участь лише архієреїв, тобто найвищих звань церков. Так їх має бути 10 від автокефальної церкви, 40 – від київського патріархату та до десяти від УПЦ Московського патріархату. На цьому варіанті наполягають саме у патріарха Філарета.

«Це Архієрейський Собор єдиної помісної автокефальної Української православної Церкви, тому право голосу повинні мати лише українські ієрархи-члени Собору. Присутність духовенства, чернецтва та мирян можлива лише без вирішального голосу», – переконані в УПЦ КП.

Більше того, кожен єпископ має право взяти з собою одного мирянина і одного монаха.

Доктор філософських наук і релігієзнавець Людмила Філіпович пояснює: участь духовенства, чернецтва та мирян передбачає помісний собор, але не архієрейський. Так, орієнтовну цифру – 60 учасників собору – можна буде множити ще на 3. Усі задіяні особи матимуть право голосу. Так само вважають і в Константинополі.

«КП хоче себе убезпечити, щоб не прийшли всі архієреї МП, і щоб не протягнули свого кандидата, тому що їх кількісно більше, в два рази. якщо вони прийдуть вони без сумніву можуть запропонувати свій порядок денний і своїх кандидатів», – пояснює Людмила Філіпович.

Та синод УПЦ московського патріархату вкотре підтвердив, що до створення незалежної церкви не долучатимуться. У Лаврі офіційно заборонили брати участь у соборі і своїм архієреям. А ще пов’язали обшуки та виклики в СБУ своїх священиків зі спробами натиснути на Московський патріархат.

На переконання отця Віктора, тиск, який сьогодні «чиниться на священиків», має кінцевою метою вплинути на архієреїв, аби вони взяли участь у так званому об’єднавчому соборі.

Цікаво, що участь мирян і чернецтва передбачає навіть наближений до Президента директор Інституту стратегічних досліджень Ростислав Павленко. Останніми місяцями він активно лобіює створення автокефальної церкви.

«Архієреї мають прибути на цей собор. У запрошенні йдеться про те що, я думаю ви вже бачили те, що було опубліковано – разом із священнослужителями, разом з представником або мирян або монашества для участі власне в соборі», – розповів Ростислав Павленко.

Друге досі не розв’язане питання – статус української автокефалії. Митрополія чи патріархат. Адже противники Томосу в Україні вже заявили: якщо проводирем буде митрополит, це означає, що автокефальна церква буде залежною вже не від Москви, а від Вселенського патріарха Варфоломія. Проте в Інституті стратегічних досліджень при Президентові таке твердження спростовують.

«Нині є 14 незалежних церков. З них 9 очолюється патріархами, 3 очолюються архієпископами, 2 – митрополитами. Однак це все незалежні церкви. Тобто державу може очолювати президент, може монарх», – стверджує директор Інституту стратегічних досліджень.

На митрополію погоджується і Київський патріархат. Втім, лише для зовнішніх зв’язків. В Україні ж іменувати очільника церкви хочуть патріархом, а саму церкву – патріархатом.

Цього ж тижня очільник Константинопольського престолу попередив: зверхник церкви московського патріархату в Україні після собору і Томосу вже не матиме права на титул «Митрополит Київський».

«Я радий оприлюднити дату об’єднуючого собору, який має проголосити створення єдиної автокефальної помісної православної церкви в Україні. Цей собор затвердить і статут нашої нової церкви, обере її предстоятеля, отже собор відбудеться 15 грудня», – заявив Петро Порошенко.

На самому соборі першим рішенням буде проголошення єдиної автокефальної православної церкви. Потім розглянуть процедуру проведення собору, затвердження статуту, і тоді обиратимуть проводиря нової церкви. Висунення кандидатів і голосування буде лише на соборі, проте фахівці вже дають свої прогнози. Найгучніший: голова УПЦ КП Філарет може відмовитися від посади очільника помісної церкви.

«За моєю інформацією, він не буде балотуватися на посаду предстоятеля. Постать предстоятеля, якого імовірно обере собор 15 грудня, це буде скоріш за все невідомий єпископ. Але на мою думку з середовища КП, тому що єпископів КП, скоріш за все, буде більшість на цьому соборі», – розповідає речник спікера Верховної Ради України Андрій Ковальов.

«У мене є така інформація, що, можливо, вони настроєні навіть вийти з цього процесу. Хоча, мені здається, тут знаєте яка перспектива – або продовжувати бути патріархатом, але неканонічним, і лише поглибити отой статус в якому церква знаходиться, будучи поза огорожею вселенського православ’я, або смиренно по християнські прийняти запропоновану модель і стати митрополією але законною, канонічною, під вселенським патріархатом», – наголосила Людмила Філіпович.

Та собор може стати лише початком об’єднання і створення єдиної незалежної церкви. Адже в неї мають увійти храми, священики та віряни відразу трьох релігійних організацій, які десятиліттями жили окремо й інколи конфронтували.

Як повідомлялося, митрополит Онуфрій визнав, що не всі священики УПЦ (МП) повернули запрошення на об’єднавчий собор.

Дмитро Будкевич, «Перші про головне.

ZIK
09.12.2018

 

Так что же на самом деле скрывает олигарх Порошенко?

Накануне получения автокефалии в соцсетях вспомнили фото Петра Порошенко, который участвует в крестном ходе УПЦ МП. Будущий президент возглавляет шествие с покаянным видом и в церковном облачении. А также в чине пономаря, который ему присвоили накануне.

Об этом пишет издание Страна.уа

О том, что Порошенко — прихожанин Московского патриархата, было известно давно. Да и недавно, буквально в этом году он, по данным «Страны», причащался в «московской» церкви.

Однако политически он резко стал главным антагонистом УПЦ МП. С запуском темы автокефалии президентская вертикаль начала отбирать у канонической церкви ее Лавры, проводить обыски у священников и массово вызывать их на допросы.

«Страна» проследила за «преображением» Петра Порошенко — от истового прихожанина УПЦ МП до главного лоббиста новой церкви.

Дьякон кроется в деталях

Украина — страна необычных эволюций. Недавно мы рассказывали, как бывшие комсомольские боссы массово перекрасились в патриотов и националистов. Еще несколько лет назад нынешние первые лица страны щеголяли с георгиевскими лентами. А Олег Ляшко самолично исполнял советский хит «День победы».

Не отставал в искусстве перевоплощений и Петр Порошенко. В 2009 году он надел православное облачение — стихару — и возглавил крестный ход православной церкви Московского патриархата.

Это произошло на праздник Троицы — 7 июня 2009 года в Ионинском монастыре, который находится в Ботаническом саду Киева. Порошенко был тогда главой Наблюдательного совета НБУ, а уже через четыре месяца стал министром иностранных дел в правительстве Николая Азарова.

Фотографии Порошенко тогда появились на сайте монастыря — однако сейчас их там уже нет. Остались они только в новостях многочисленных СМИ. Которые поспешили заявить, что Порошенко принял дьяконский сан. Однако в монастыре эту информацию позже опровергли.

«Петр Алексеевич не был рукоположен в дьяконы. На Троицу он действительно участвовал в крестном ходе в нашем монастыре. В соответствии с давней христианской традицией, на нем был надет стихарь (церковное облачение в виде длинной прямой одежды с широкими рукавами), а в руках была икона Троицы. Такие же одежды были и на других прихожанах, участвовавших в крестном ходе», — сообщил наместник монастыря Иона.

Иона (Черепанов) — личный духовник Петра Порошенко. Именно он благословил участие VIP-прихожанина в первых рядах крестного хода.

Петр Порошенко и владыка Иона (Черепанов)

С тех пор отношения раба божьего Петра с церковью ничем не омрачались. При митрополите Владимире (Сабодане) Порошенко редко пропускал крупные церковные мероприятия. Вот в статусе главы украинской дипломатии он целует руку главе УПЦ МП.

На этом молебне 2012 года присутствовала и Юлия Тимошенко, которая приложилась к «канонической» иконе — хотя сейчас лоббирует вопрос церковной автокефалии.

На одном из церковных мероприятий Порошенко стоит рядом с митрополитом Владимиром, а справа от него заметен Владимир Гройсман.

В 2011 году архимандрит Иона в одном из интервью упомянул, что фонд Петра Порошенко — один из главных жертвователей на монастырь.

«Многие добрые дела требуют и финансовой помощи. В этом нам помогают фонд «Наше майбутнє», фонд святителя Николая Чудотворца, фонд Петра Порошенко и многие другие люди, которые как пишут, «пожелали остаться неизвестными»», — говорил тогда настоятель.

А в 2010 году Петр Порошенко в статусе главы МИД ездил встречать главу РПЦ патриарха Кирилла.

В 2012 году Петр Порошенко уже в статусе министра экономики при Януковиче позировал перед камерами с настоятелем Киево-Печерской Лавры. Теперь у владыки Павла идут обыски, которые проводит подконтрольная президенту СБУ.

В общем, Петр Порошенко был истовым православным УПЦ МП еще до того, как это перестало быть мейнстримом. Как же обстоят дела сейчас?

Раздвоение церковной личности

Президент, по данным источников «Страны», 7 января 2018 года — на православное Рождество — приезжал вместе с одним из сыновей в Ионинский монастырь, где оба причастились.

Напомним, при каденции Порошенко Рада просила Константинополь о даровании автокефалии еще в 2016 году. А уже весной 2018 года — через три месяца после причастия в церкви УПЦ МП — он официально обратился к Варфоломею снова.

Президент и члены его семьи причащались в Ионинском ежегодно, рассказали «Стране» собеседники в церкви. При этом сам настоятель монастыря — архимандрит Иона — по нашим данным, выступает против автокефалии. Хотя и поддерживает дружеские отношения с открытым автокефалистом — митрополитом Александром Драбинко.

Сам же Порошенко начал в качестве президента посещать службы УПЦ Киевского патриархата. Они более выпукло освещаются его пресс-службой, чем поездки в Киево-Печерскую Лавру или личные визиты в Ионинский монастырь.

ELISE JOURNAL
08.12.2018

 

 

Митрополит УПЦ КП Михаїл: Якщо на Собор прийдуть більшість єпископів УПЦ МП, почнуться протистояння

<em>Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл</em> - Митрополит УПЦ КП Михаїл: Якщо на Собор прийдуть більшість єпископів УПЦ МП, почнуться протистояння
Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл Фото: volyn.tabloyid.com

До Об’єднавчого собору залишився один тиждень

Вже за тиждень у Софії Київській відбудеться чи не найважливіша подія не тільки для православної України, а і для православного світу за останні декілька століть. У Києві пройде так званий Об’єднавчий собор, який постановить появу у православній родині світу нової автокефальної української церкви. Після цього її предстоятель, якого оберуть на поважному зібранні, вирушить до Константинополя (Стамбула), аби з рук патріарха Варфоломія отримати Томос про автокефалію.

Найбільшою інтригою до початку Собору залишається ім’я предстоятеля нової церкви. Інтрига підігрівається останніми заявами патріарха УПЦ КП Філарета, якого ще кілька місяців тому називали найголовнішим претендентом на голову у новій церкві. Він і сам не приховував, що має намір очолити нову об’єднану церкву. Але в останніх заявах патріарх УПЦ КП проявляє обережність, говорячи, що рішення щодо свого ймовірного предстоятельства оголосить вже під час Об’єднавчого собору. Між тим і у Константинополі і в середовищі УПЦ МП здебільшого непублічно заявляють про небажану фігуру патріарха УПЦ КП Філарета як предстоятеля у новій церкві, зважаючи в тому числі і на його поважний вік. Тому нині ідуть активні пошуки людини, яка б змогла взяти на себе усю відповідальність предстоятельства. Найчастіше серед кандидатів звучать імена митрополита Вінницького і Барського УПЦ МП Симеона, якого називають наближеним до президента Петра Порошенка, митрополита Переяславського і Білоцерківського УПЦ КП Єпіфанія, якого називають правою рукою патріарха Філарета, а також митрополит Луцького і Волинського УПЦ КП Михаїла. Владика Михаїл користується великим авторитетом у церкві і «саме його єпископи нашої церкви розглядають як одного з найбільш вірогідних кандидатів на предстоятельство», розповідають джерела «Главкома». Про те, хто може претендувати на очільника автокефальної церкви може стати відомо за два дні до Об’єднавчого собору, коли 13 грудня у Києві відбудеться Архієрейський собор УПЦ КП, на якому у закритому режимі і обговорять кандидатів, найбільш достойних очолити нову церкву.

Про те, якими є настрої у церкві Київського патріархату, єпископи якої вочевидь складатимуть основу зібрання, про кандидатів на предстоятельство, устрій майбутньої церкви і важливу роль президента в інтерв’ю «Главкому» розповів митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл.

Фото: volyn.tabloyid.com
Фото: volyn.tabloyid.com

Так званий Об’єднавчий собор має відбутися у Софії Київській 15 грудня. А чи відомо, скільки остаточно єпископів братимуть у ньому участь, яким чином проходитиме обрання предстоятеля?

Братимуть участь усі 42 єпископи Київського патріархату, 15 єпископів УАПЦ і якась кількість єпископів церкви Московського патріархату. До цього часу невідомо, скільки саме їх буде. Але вони будуть. Вселенський патріарх запросив усіх єпископів, які сьогодні у підпорядкуванні Московському патріархату, прибути на Собор. Поки що у нас немає регламенту Собору. Із Константинополя прибуде делегація від Вселенського патріарха, це екзархи, які були у нас в Україні. Вони мають розповісти регламент Собору. Бо станом на сьогодні ми знаємо лише те, що  прописано у нас в статуті. А саме про те, що Собор при обранні патріарха є помісним, тобто на ньому мають бути присутніми єпископи, священики, миряни, керівники духовних шкіл і монастирів. Зважаючи на те, що ми звернулися з проханням до Вселенського патріарха, то, можливо, будуть якісь нюанси і запропоновані традиції Вселенського патріархату при обранні предстоятеля церкви. А ці нюанси нам невідомі. У Вселенській церкві предстоятеля обирають Архієрейським собором. Тобто є дві форми обрання на зразок того як по-різному обирають в різних країнах президента: у парламенті, або всенародним голосуванням.

Чи відомі вам положення проекту Статуту для майбутньої української церкви, який був затверджений на останньому засіданні Священного синоду Вселенського патріархату?

Я не бачив цей документ. Відомо лише про декілька версій, те, що було у ЗМІ. Маю на увазі, зокрема, пункт про назву церкви, яку нам запропонували. Але наголошу, що це лише проект, пропозиція. Остаточну версію Статуту затверджуватимемо ми на Соборі, там же затвердимо і назву церкви. Хочу, щоб наша церква називалася «Українська православна церква». Ця назва буде зрозумілою для людей. Таку назву ми обрали для своєї церкви (УПЦ КП) 27 років тому.

Патріарх Філарет заявив, що про своє рішення щодо предстоятельства оголосить під час Об’єднавчого Собору, хоча раніше не приховував, що має намір бути на чолі нової церкви. Що у церкві останнім часом змінилося, чому настільки різні заяви від патріарха лунають останнім часом?

За патріарха Філарета я відповідати не буду. У нас в церкві немає якихось особливих змін. Нас не збирали, якихось особливих рішень ми не приймали. Так, є певні думки, заяви окремих представників церкви, наприклад, речника, патріарха, окремо взятих архієреїв. Але це все їхня особиста думка, яку вони висловлюють. Офіційна позиція церкви – це думка, підтримана на офіційному зібранні церкви. Все інше – це думка окремих осіб.

Вас разом із митрополитом Єпіфанієм називають одним із найбільш вірогідних кандидатів на предстоятельство у новій церкві. Чи відчуваєте готовність очолити нову автокефальну церкву?

Заяви про моє предстоятельство – це лише вислови спостерігачів, аналітиків про те хто фаворит, а хто – ні. Я давно обрав спосіб виконувати рішення церкви. Церква покличе – підемо (на предстоятельство), а якщо не покличе – не підемо. У нас у церкві немає самовисунення і тому сказати чи готовий я, чи ні – не можу. Спочатку від архієреїв має бути висунення кандидатур. А коли тебе обирають, тільки тоді ти наприкінці кажеш, чи готовий, чи робиш самовідвід. Як я можу сказати чи я готовий, якщо мене можуть не висунути?

Коли відбудеться висування і голосування за кандидатури? Яким буде цей процес?

Це таємне голосування серед архієреїв, імена яких будуть записані в бюлетенях. Кожен архієрей має право бути обраним предстоятелем Української церкви і має один голос під час голосування. 13 грудня відбудеться Архієрейський собор УПЦ КП, на якому будуть ухвалені якісь певні рішення, і на якому розглядатимемо пропозиції до так званого Об’єднавчого собору. Насправді на Соборі може бути купа нюансів, які важко передбачити.

Наприклад?

Наприклад, представник Московського патріархату може запропонувати кандидатуру представника Київського патріархату (на предстоятельство). Може бути самовідвід того, за кого проголосує більшість. Може бути рекомендована кандидатура від групи єпископів. Щодо нашої церкви УПЦ КП, то скажу, що 13 грудня стане зрозумілою, якою буде поведінка церкви Київського патріархату на так званому Об’єднавчому Соборі. Особисто я вже визначився, кого підтримуватиму на предстоятеля, але сказати не можу. Голосування ж бо буде таємним.

В одному з інтерв’ю ви розповіли, що на Волині об’єднання відбудеться таким чином, що всі парафії, які є у вашому регіоні просто перейдуть до нової церкви. А що з цього приводу думає, наприклад, керуючий Волинською єпархією УПЦ МП владика Нафанаїл?

Його офіційної позиції з цього приводу немає. Його офіційна позиція полягає лише в тому, що він зачитав рішення Архієрейського собору УПЦ МП, який відбувся напередодні. Тобто те, що вони розривають євхаристійне спілкування із Вселенським патріархатом і те, що вони не будуть учасниками так званого Об’єднавчого собору.  Так, особисто з ним ми спілкуємося, він іде на контакт, але він виконуватиме рішення свого Архієрейського собору. Тобто він персонально не піде на об’єднання. Звичайно, до його думки дослухатимуться деякі клірики. Але це не буде думкою всієї єпархії. Настрої в його єпархії є різні. Є ті, що за об’єднання, є і ті, що не підтримують процес об’єднання. Більшість все ж за об’єднання, але усі чекають Об’єднавчого собору і отримання Томосу. Без Томосу люди бояться робити якісь кроки, щоб не було так, що ми звідси вийшли, а немає куди заходити.

Наскільки багато тих, хто обрав позицію вичікування?

З досвіду свого спілкування з представниками УПЦ МП у нашому регіоні скажу, що 80% священнослужителів за об’єднання, а 20% тих, які кажуть, що ще подивляться, що розберуться, кажуть, що триматимуться «святого православ’я». У мирян разючіша статистика. У них ця різниця складає 90% на 10%. Вони ходять до храмів Московського патріархату, але вони за єдину помісну церкву, навіть якщо священик у церкві іншої думки.

Патріарх Варфоломій надіслав запрошення до трьох українських православних церков. Чи є небезпека того, що на Об’єднавчий собор вирішить прийти більшість єпископів церкви Московського патріархату і таким чином вони, користуючись більшістю, оберуть свого представника очільником нової церкви?

Більше того, патріарх Варфоломій надіслав запрошення на Собор кожному єпархіальному архієрею окремо. Щодо участі єпископів Московського патріархату у Соборі… Я би не назвав небезпекою те, про що ви питаєте. Якщо вони, більшість, воістину повірили в Україну, то це буде велика радість, що їх така кількість прийде. Звичайно, якщо це буде бажанням об’єднатися, аби очолити церкву і повести її в бік Росії, тоді буде небезпека. Тим не менше, це небезпека лише для монолітності, для єднання церкви. Тому що Київський патріархат стоїть і стоятиме на позиціях незалежної держави, самостійної церкви. Наша ідеологія полягає не на Схід, не на Захід, а на Київ. Тобто буде протистояння в середині церкви, незалежно від того, хто буде предстоятелем. Це ми говоримо про сценарій, якщо прийдуть 80 представників Московського патріархату, і зможуть обрати свого представника.

Які речі найбільше роз’єднують українські православні церкви?

Питань, які роз’єднують, немає. Є питання страху. Тобто «а що буде завтра?». Більшість архієреїв Московського патріархату турбує саме це питання. Мовляв, наскільки ми правильно усе робимо? Тобто нерішучість їхньої позиції є стримуючим фактором в процесі об’єднання.

Але навряд чи може додати рішучості те, що днями Служба безпеки України провела обшуки у Житомирській та Овруцькій єпархіях УПЦ МП…

Звичайно, що ці дії впливатимуть на їхні рішення. Кожна дія, яка звершується. Насторожує людину те, з чим це пов’язано. СБУ мотивує свої дії своїми причинами, люди в церкві зовсім іншими. Але ми ж усі живемо у межах чинного українського законодавства і тому, наприклад, коли священнослужитель говорить про сепаратистські настрої, закликає до боротьби проти України, говорить про розпалювання міжрелігійної ворожнечі, то влада, звичайно, на це реагує. Тому не потрібно говорити про те, що тебе чіпають тому, що ти якоїсь іншої думки. За свою думку потрібно відповідати. Людей притягають до відповідальності за їхні слова, за їхні дії. Наприклад, священнослужитель закликав зривати мобілізацію. От за таке притягують до відповідальності. То це момент політичний, чи це момент кримінальний? Яка ж тут політика?

Владико, чи є на Волині боротьба за храми, і чи є небезпека її побачити після утворення нової церкви?

Справа в тому, що боротьба між Київським і Московським патріархатом за храми у нас пройшла ще у 90-х роках минулого століття. На сьогодні люди вже визначилися, хто за Московський патріархат, хто за Київський. Київський більше будує. Кожен рік, ну от зараз у воєнний час освячує в межах шести храмів, а у мирні часи 10 нових храмів на рік. А Московський не будується, бо їх набагато менше. Вони використовують старі храми, які у них залишилися. А немає храму, немає конфлікту. Конфлікт народжується тоді, коли частина парафіян Московського патріархату хоче вийти з підпорядкування Москви і перейти до України. Вже у середині самої громади відбувається протистояння. Інколи це протистояння в середині самої громади пробують тлумачити як захоплення храмів. Але ж це не ми прийшли захопити російські храми. Це частина парафіян, які раніше належали Московському патріархату хоче звідти вийти. Причому не просто вийти, а разом із храмом, тобто зі своїм майном.

Скільки храмів на Волині контролює Московський патріархат?

Про кількість важко говорити. Якщо говорити про людей, то ототожнюють себе з Київським патріархатом на Волині в межах 60%. В межах 20% людей себе ототожнюють з Московським патріархатом, в межах 20% називають себе просто православними.

Президент України ще у квітні місяці брав активну участь у процесі об’єднання українського православ’я. А яким чином зараз глава держави може допомогти цьому процесу на нинішньому етапі, не втручаючись у справи церкви?

Втручанням ми вважаємо лише якщо президент буде диктувати те як нам звершувати богослужіння, якого архієрея на яку кафедру призначити, чи якого священика зняти з якої парафії. А якщо церква має більш глобальні завдання, то ми по своєму роду діяльності об’єднуємося і звертаємося по допомогу до держави. А держава звертається по допомогу до церкви. Такі приклади можна навести з різних часів, наприклад, з Другої світової.

Нині президент може сприяти проведенню Об’єднавчого собору. Він має прийти на Собор і публічно сказати, що держава за об’єднання. Він має владу дати можливість провести Собор у Софії Київській. У нього є влада аби створити безпеку проведенню Собору, аби не було ніяких терактів, правопорушень, саботажу, якихось провокацій тощо. Його присутність – це присутність силовиків. Його присутність – це особлива безпека. А ми не виключаємо, що можуть бути різного роду провокації. От скажуть, що Софія Київська замінована. І що нам тоді, Собор переносити, чи таки проводити? Тому коли буде присутність президента, ніхто такого не скаже.

Джерела з Фанара кажуть про те, що устрій нової церкви не буде патріаршим. Її очолюватиме митрополит, чи архієпископ. Натомість у Київському патріархаті неодноразово заявляли, що патріарх у церкві є і буде далі. Ви не погодитеся з новим устроєм?

Давайте подивимось на Вселенського патріарха. Який у нього титул? Він святіший архієпископ Варфоломій, якщо дивитися по нашій субординації. Тобто він архієпископ Константинопольський – Нового Риму. І додаток – Вселенський патріарх. А чому у нас не може звучати митрополит Київський, патріарх Всієї Руси-України? Це моя пропозиція, яку я озвучуватиму на Соборі. Не важливо як предстоятель церкви називатиметься, а важливо які в нього будуть повноваження. А повноваження у нього – предстоятель незалежної української об’єднаної церкви.

Яким ви бачите предстоятеля нової церкви, які якості він повинен мати?

Предстоятель церкви має запропонувати нове бачення церкви в інших умовах. Раніше ми були в умовах боротьби між собою. А зараз іде процес об’єднання. Раніше ми були в процесі становлення української держави, а зараз у процесі вже створеної української держави, яка перебуває у стані боротьби з агресором. Раніше девіз був «Люди, давайте до церкви молитися!». Я пропоную інший девіз: «священик у народ, а народ до церкви!». Тобто спочатку священик повинен піти в народ, а не навпаки.

Предстоятель нової церкви має сприяти приєднанню частин нинішньої УПЦ МП до себе, чи цю церкву слід облишити і не намагатися схилити на свій бік?

Його головна задача полягає в тому, щоб об’єднати усіх православних України. Тобто хто б не був новим предстоятелем, він повинен запропонувати геть інший формат стосунків. Максимум терпіння і максимально слід забути те, що було вчора. Ми не повинні згадувати те, що ми наговорили один одному, згадувати хто що зробив, хто як повівся. Іншими словами, ми повинні почати життя з чистого аркуша, з нової сторінки.

Співслужіння з єпископами церкви, яку сьогодні називають УПЦ МП продовжуватимуться?

Ми ні з ким стосунків не розривали. Служитимемо з тими, хто захоче з нами співслужити.

Читайте також
В Об’єднавчому соборі візьмуть участь понад 50 архієреїв – Філарет

Константинополь вирішив позбавити Онуфрія титулу митрополита Київського

У Московському патріархаті нагородили працівників «Інтера»

У Московському патріархаті вважають, що їх змушують перейти з підпорядкування Москви до Стамбула (відео)

В Одесі СБУ затримала за хабарі начальника військового комісаріату

Томос для України і Об’єднавчий собор: до цього українці йшли 100 років

В Московській церкві хотіли засудити українців, а викрили свого патріарха Кирила

Патріарх Варфоломій пояснив, як обиратимуть предстоятеля Української помісної церкви

В Адміністрації президента заперечили, що Порошенко був іподияконом УПЦ МП

Намісник Почаївської лаври написав лист «іподиякону УПЦ МП» Порошенку

У багатьох виникло питання: чому я почав писати про політику та підтримувати Порошенка?

У порядку денному Об’єднавчого собору Української православної церкви буде три пункти – експерт

Електросвічки, концерти та майстер-класи.
Яким буде нове життя Андріївської церкви

Михайло Глуховський

Главком
07.12.2018

 

 

Константинополь позбавить Онуфрія титулу митрополита Київського, – Драбинко

Митрополит Онуфрій. Фото: Гонтар Володимир/УНІАНМитрополит Онуфрій. Фото: Гонтар Володимир/УНІАН

Константинополь вирішив позбавити Онуфрія титулу митрополита Київського після проведення Об’єднавчого собору та обрання нового предстоятеля Української церкви.

Відповідний лист патріарха Варфоломія опублікував митрополит УПЦ МП Олександр (Драбинко), додавши до нього неофіційний документ.

Мовою документу
(Неофіційний переклад)
Його Високопреосвященству митрополиту Київському Онуфрію, возлюбленому брату і співслужителю нашої Мірності у Господі
У Київ,
Ви знаєте з історії та з незаперечних архівних документів, що Свята Київська митрополія завжди належала юрисдикції Матері Церкви Константинополя, заснована нею як окрема митрополія, що займає 60ту позицію у списку єпархій Вселенського Престолу. Пізніше, місцевий Синод у Великій Росії з невизначеного приводу в односторонньому порядку відсік себе від канонічного авторитету, тобто Святої Великої Церкви Христової (1448), але в місті Києві інші митрополити, законні та канонічні, були послідовно і невпинно поставляємі Вселенською патріархією, оскільки Київське духовенство та миряни не прийняли свого підпорядкування центру з Московіїї. Канонічний порядок було збережено, незважаючи на складнощі часу, до року Господнього 1685, коли патріарх Московський Іоаким неканонічно втрутився до іншої церковної юрисдикції, піднявши Його Святість єпископа Луцького Гедеона до рангу митрополита Київського, без дозволу на те Вселенского Патріарха. Для того щоб вилікувати це порушення і припинити інтенсивні реакції з боку Київського духовенства та мирян, котрі не прийняли неканонічне обрання та не терпіли посягання Московського патріарха, правителі та ієрархи Великої Росії попросили «дати дозвіл Його Блаженству патріарху Московському рукоположити Митрополита Київського по причині того, що митрополія позбавлена законного ієрарха».
Наш Апостольський та Вселенський Престол прийняв їх прохання і простив це канонічне порушення, використовуючи милість та ікономію, та «враховуючи величезну відстань та військові зіткнення між двома царствами», але в більшій мірі приймаючи до уваги спасіння християн, котрі мешкають у цій єпархії, він (Вселенський Престіл) дарував у якості ікономії через нашого благословенного попередника Діонісія IV дозвіл Його Блаженству патріарху Московії «рупопокладати Митрополита Київського», «у відповідності до лише однієї умови: а саме, щоразу як митрополит Київський звершує безкровне та святе Таїнство, він повинен найперше поминати шановане ім’я Вселенського патріарха».
Оскільки ця невід’ємна церковна та канонічна умова поминання канонічного церковного авторитету не була дотримана кожним митрополитом міста Києва, по причині, що ця митрополія була повністю підкорена святійшою Церквою Росії, через її небратські інтриги, у порушення Божественних та Святих канонів, особливо 8 канону Третього Вселенського Собору у Єфесі, котрий стверджує: «Ніхто з улюблених Богом єпископів не має ніяких прав влади на іншу єпархію, яка раніше і від початку не була під рукою його, або його попередників: але якщо хто насильно яку єпархію собі підпорядкував, то нехай віддасть її: щоб не переступались правила Отців, та не вкрадалась під виглядом священнодіяння зарозумілість влади мирської; і щоб ми не втратили по малу, непримітно, тієї свободи… І так святий і вселенський Собор постановляє, щоб у будь-якій єпархії права, котрі від початку та від минулого належали їй, повинні зберігатись, відповідно до старого панівого звичаю, незмінними і неушкодженими… Якщо ж хтось запропонує правило протилежне тому, що нині визначено: то цей святий та вселенський Собор одностайно проголошує, що це правило буде недійсним», і оскільки Церква Росії також не поважала заклики Патріаршого та «Синодального Листа Дозволу», відповідно до якого «жоден не має опиратись або відкидати що-небудь від вищезазначеного рішення, оскільки воно є обґрунтованим і правильним діянням. І якщо хто-небудь вважає щось протилежне до цього, або будь-яким іншим способом не підкоряється або демонструє незгоду з заповіддю Господньою, отримає у відповідь відповідні покарання від Господа, як той, хто зневажає патріархів, котрі є живим та дихаючим образом Божим», – через ці всі причини, наш Святий та Священний Синод, під час сесії від 11 жовтня 2018 року, канонічно відкликав обов’язкову силу патріарших листів благословенного патріарха Дионісія IV від 1686 року, котрі були в односторонньому порядку порушені Вами та російськими патріархами ще багато років тому. Ми також зазначили, що історична Київська митрополія та її церковні єпархії на території України переходять до канонічного статусу, котрий існував до видачі вищезазначених листів, тобто у стані повної належності до нашого Апостольського та Патріаршого Вселенського Престолу.
Більш того, Святий та Священний Синод Вселенського Патріархату, під час сесії від 22 квітня 2018 року, прийняв до уваги прохання надіслані час від часу від кліриків та мирян щодо незалежності благословенної української землі, котра була оформлена у окрему суверенну державу, але перш за все маючи за мету вилікувати вже усталені розколи та розділення, оскільки сестринська церква Москви не змогла принести їм вилікування – одностайно вирішили дарувати статус незалежної внутрішньої структури, тобто «автокефалію», Українській державі. До моменту формування ієрархії в Україні в тіло та його визначення після виборів її Предстоятеля, котрому у відповідність до нашого рішення буде грамотно вручений Патріарший і Синодальний Томос, ми повідомляємо Ваше Високопреосвященство, що в Україні є вища канонічна влада, якою є Свята Велика Церква Христова, як це було з давніх-давен.
Ми хотіли довести до відома Вашого Високопреосвященства, ці попередньо прийняті рішення Матери Церкви через призначених нами до Києва екзархів, але, на жаль, Ви відмовились взаємодіяти з ними. Повертаючись зараз до того самого питання вдруге через цей Патріарший лист та звернення до Вас як «Високопреосвященний митрополит Київський», у формі ікономії та милості, ми повідомляємо Вас, що після виборів Предстоятеля Української Церкви органом, котрий складатиметься з кліриків та мирян, Ви не зможете еклізіологічно та канонічно носити титул Митрополита Київського, котрий, Ви все одно носите зараз у порушення описаних умов офіційних документів 1686 року.
З цієї причини, у дусі миру та любові ми просимо Вас, Високопреосвященний брате, після прийняття до уваги та розгляду наших канонічних актів у дусі історичної правди та здорової еклізіології – відповісти даному виклику і гармонізувати себе з традицією Ваших приснопам’ятних попередників Сильвестра, наступника славного Петра Могили, та решти Київських митрополитів, Дионісія, Йосифа, Антонія, підтримуючи благородних українських людей і їх благочестивий народ, дотримуючись рішень Матері Церкви; і ми просимо Вас негайно і у дусі згоди та єдності прийняти участь разом з Вашою ієрархією у майбутньому установчому Соборі об’єднаної Української Православної Церкви і виборчих процесах для визначення її Предстоятеля. Вашому Високопреосвященству звичайно дозволяється бути кандидатом на цю позицію. Ми також просимо Вас і Вашу ієрархію бути у спілкуванні з колишнім митрополитом Київським Філаретом та колишнім архієпископом Львівським Макарієм та іншими з ними, оскільки вони були у повній мірі відновлені нами у архієрействі, але не у своїх посадах і титулах, через наше позитивне рішення на апеляційні прохання, котрі вони неодноразово надсилали нам, як те ясно та мудро проголошують Божественні та Святі Канони 9 та 17 Святих отців Халкідону. Немає потреби повторювати, що розгляд апеляційних петицій не є «легітимізацією розколів», але є шансом вилікувати їх, як і у випадку з розколом, що мучить возлюблений український народ протягом трьох десятиліть.
Будучи впевненим, що Ваше возлюблене Високопреосвященство також прийме ці канонічні рішення Матері Церкви і буде слідувати шляхові єдності для блага українського народу та підтримає Автокефалію, котра буде надана, оскільки як Ваше Високопреосвященство знає, незважаючи на те, що хибно виголошується публічно, що вона є, єдиним вирішенням для вилікування церковної проблеми України, ми призиваємо на Вас Благодать та невимірну милість Бога отців наших, котрі правильно розділили Ороси та Канони віри у істині від мирських мотивів та нав’язувань.
У Вселенській Патріархії, 12 жовтня 2018 року
Вашого Високопреосвященства возлюблений брат у Христі,
[Підпис]
Варфоломій Константинопольський

На данном изображении может находиться: текст
На данном изображении может находиться: текст
Автоматический альтернативный текст отсутствует.

Згідно з патріаршим листом на ім’я Онуфрія, ієрарх УПЦ МП зараз носить титул митрополита Київського, порушуючи канони.

«Ми хотіли довести до відома Вашого Високопреосвященства, ці попередньо прийняті рішення Матери Церкви через призначених нами до Києва екзархів, але, на жаль, Ви відмовились взаємодіяти з ними. Повертаючись зараз до того самого питання вдруге через цей Патріарший лист та звернення до Вас як «Високопреосвященний митрополит Київський», у формі ікономії та милості, ми повідомляємо Вас, що після виборів Предстоятеля Української Церкви органом, котрий складатиметься з кліриків та мирян, Ви не зможете еклізіологічно та канонічно носити титул Митрополита Київського, котрий, Ви все одно носите зараз у порушення описаних умов офіційних документів 1686 року», – йдеться у листі Варфоломія.

Варфоломій також просить Онуфрія та ієрархію Московського патріархату бути у спілкуванні з колишнім митрополитом Київським Філаретом та колишнім архієпископом львівським Макарієм та іншими з ними, оскільки вони були у повній мірі відновлені Фанаром у архієрействі, але не у своїх посадах і титулах.

Читайте також: Патріарх Філарет не балотуватиметься на предстоятеля об’єднаної церкви, – релігієзнавець

При цьому, Онуфрію дозволено брати участь у виборах голови нової Української автокефальної церкви.

УПЦ МП відмовилася брати участь у створенні незалежної Української церкви

Зауважимо, у документі йдеться, що за умов синодального акту 1686 року про тимчасову передачу Київської митрополії під управління Москви, митрополити Київські повинні були поминати першочергово Вселенського патріарха, як свого очільника. Однак, ця умова не виконувалася протягом майже 300 років. Отже за логікою Фанара, через порушення норм акту 1686 року та відновлення у 2018 році прямої юрисдикції Константинополя над митрополією, Онуфрій не може носити титул митрополита Київського.

Лист датований 12 жовтня 2018 року.

Читайте також: В УПЦ МП хотіли засудити українців, а викрили свого патріарха Кирила

ZIK
07.12.2018

 

 

Томос у мішку: що Константинополь вирішив щодо України

Патріарх Варфоломій ІКопирайт изображения NIKOS-GIORGOS PAPACHRISTOU

Якби синодам Вселенського патріархату давалися імена, цей був би “Мокрим”. Всі ці три дні – з вівторка по четвер – на Стамбул практично безперервно падав дощ: противний, холодний, переважно зверху, але часом і в горизонтальному напрямку.

Журналісти, які приїхали в резиденцію Константинопольського патріарха, невдоволено тулилися в тісній кімнатці для преси, зрідка залишаючи її межі лише для того, аби включитися в прямий ефір своїх телеканалів з багатообіцяльним меседжем: “Чекаємо рішення щодо України”.

Навіть коти, безліч яких мешкають на території патріархії – деякі з них уже, здається, відгукувалися на кличку Томос – намагалися сховатися від негоди всередині будівлі патріархату і не особливо протестували, коли їх досить брутально викидали звідти. Робили це, судячи з усього, спеціально навчені люди.

В очах котів стояли сльози. Хоча, можливо, це були краплі дощу, який не припинявся, вганяв і котів, і людей в депресію.

Кіт
Image caption Якби синодам Вселенського патріархату давалися імена, цей був би “Мокрим”

“Що у вашій культурі символізує дощ? Гроші, скорботу, щастя, біду?” – багато в чому через безвихідь звернувся кореспондент ВВС на третій день дощу, тобто синоду, до одного зі співробітників патріархії.

Грек за національністю, він відповів філософськи: “Швидше, ми думаємо про нього, як про явище, після якого завжди приходить покращення. Щось, після чого точно буде хороша погода”.

Йому хотілося вірити. Але дощ все ніяк не припинявся, а новини все не з’являлися.

Великі очікування

Ще два тижні тому Константинопольський патріархат заявив, що саме на цьому засіданні синоду він визначить дату об’єднавчого собору ще не створеної автокефальної української церкви.

Президент і ПатріархКопирайт изображенияGETTY IMAGES
Image caption Перед собором президент України заявив, що очікує від нього затвердження тексту томосу про автокефалію

Собор – це зібрання єпископів з невизнаних досі церков плюс прихильників незалежності української церкви з Московського патріархату. Саме собор повинен формально створити церкву, ухвалити її статут і обрати предстоятеля: по суті, перетворити прихильників автокефалії в єдину структуру – майбутню автокефальну церкву.

Але незадовго до синоду київська влада – а президент України є затятим прихильником автокефалії, і активно використовує відповідні гасла на своїх передвиборчих білбордах – підняли ставки.

Минулої п’ятниці Петро Порошенко заявив, що посилає на синод до Стамбула свого радника Ростислава Павленка, який давно займається темою автокефалії.

“(Павленко) їде до Константинополя, щоб брати участь в історичному синоді, де буде прийматися рішення про затвердження томосу (грамоти про незалежність церкви)”, – заявив Порошенко.

Від цього синоду очікували дуже багато.

“Все буде добре”

Але спочатку отримали лише мерзенний дощ, який, здавалося, позбавляв будь-якого бажання займатися важливими справами. А українське питання було справою безумовно важливою: це через нього минулого місяця найбільша церква православного світу – Російська – розірвала відносини з “першою по честі” православною церквою – Константинопольською.

Штандарт патріарха
Image captionНе про всі прийняті синодом рішення Вселенський патріархат оголосив публічно – дату проведення об’єднавчого собору в Україні не назвали

Можливо, саме тому синод взявся за українське питання тільки після обіду другого дня засідання – коли і відтягувати вже було нікуди.

Патріарших екзархів направили в Україну у вересні, вони весь цей час зустрічаються з представниками влади та духовенства. Зараз вони беруть участь у засіданнях синоду і, виходячи з патріархії, натягнуто пообіцяли журналістам: “Все буде добре”.

Представник української влади Ростислав Павленко, який у понеділок зустрівся з Вселенським патріархом Варфоломієм, теж випромінював оптимізм, обіцяючи, що все буде не тільки добре, але і дуже скоро.

Павленко, всупереч чуткам, не брав участі в засіданнях синоду, однак за чотири дні в Стамбулі провів низку зустрічей, в тому числі, з високими ієрархами Константинополя. Тобто, щось знав.

Але рішення синоду, яке пояснювало б його оптимізм, все не було. Навіть коли синод закінчив свою роботу, і його члени через дворик патріархії пройшли в храм святого Георгія на богослужіння, журналісти чекали: комюніке рішення синоду ще потрібно було перекласти з грецької на англійську, а тоді завірити у патріарха.

ЗМІ
Image caption На результати синоду представники ЗМІ очікували в тісній кімнатці протягом кількох днів поспіль.

Гість з Росії

А ось якраз зробити це виявилося не так просто: відразу після богослужіння у патріарха Варфоломія була запланована зустріч з делегацією Міжпарламентської асамблеї православ’я – читай, з її головою, депутатом Держдуми Росії Сергієм Гавриловим.

У ситуації нинішньої церковної кризи між Москвою і Константинополем ця зустріч була більш ніж важливою.

Зустріч тривала годину. Говорили переважно про Україну. Після аудієнції всі залишилися на своїх позиціях.

“Всі учасники розмови були гранично ввічливими. Але ми не почули нічого нового, Гаврилов просував меседжі, які ми давно чуємо від Росії”, – розповіло ВВС джерело у Вселенському патріархаті.

“Варфоломій готується в грудні розв’язати питання щодо автокефалії (України)… Він упевнений, що Україна багато постраждала, і їй потрібна автокефалія. Вважає, що Росія змириться з цією обставиною”, – заявив ВВС після закінчення зустрічі з патріархом Сергій Гаврилов.

ПатріархиКопирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption У жовтні Російська православна церква розірвала стосунки з Константинополем через Україну, Вселенський патріархат аналогічного кроку не зробив

Незабаром після того, як делегація на чолі з депутатом Держдуми покинула патріархію, в прес-центр, де вже не першу годину чекали новин з-за зачинених дверей резиденції кілька десятків журналістів, внесли видруковані прес-релізи.

У кутку, де сиділи журналісти з Києва, – а українські й російські журналісти зайняли різні частини залу – пролунало сумне зітхання.

Невелике – менше сторінки – підсумкове комюніке містило лише один пункт, що стосується України, і там не було ні новин про томос, ні дати проведення собору.

“У контексті раніше прийнятого Вселенським патріархатом рішення надати автокефалію церкві України та підготовки видання… томосу… синод підготував проект установчого статуту української церкви”, – говорилося в ньому.

“Зрада”, – пролунало в “українському кутку”.

Що не потрапило в комюніке

Втім, вже дуже скоро виявилося, що в прес-реліз синоду не потрапила ціла низка найважливіших новин щодо української автокефалії.

Першим про них повідомив громадськості президент України Петро Порошенко: у не анонсованому заздалегідь зверненні до народу він оголосив, що синод Константинополя прийняв “історичні рішення”: схвалив текст томосу про надання незалежності українській церкви та призначив дату об’єднавчого собору.

“Москва – держава і російська церква, ФСБшники та церковники, хто в погонах, хто в рясах, хто в хрестах, хто в лампасах – не боялися ніякого гріха, щоб тільки зірвати це рішення. Але Господь був з нами”, – пафосно заявив Порошенко.

ПорошенкоКопирайт изображения UNIAN
Image caption Хоч офіційно про це не оголосили, але президент запевнив – текст томосу про автокефалію Вселенський патріархат затвердив і дату об’єднавчого собору визначив

Джерело ВВС у Вселенському патріархаті, близьке до процесу ухвалення рішення, підтвердило: синод дійсно схвалив текст томосу і статут ще не створеної церкви.

Томос – за даними ВВС, це буде досить короткий документ на три сторінки тексту – вже фіналізований, в нього не вноситимуться жодні зміни.

Він, за словами Ростислава Павленка, передбачає повну незалежність української церкви та входження її в сім’ю з чотирнадцяти помісних церков, що нині існують, на рівноправній основі.

Статут нової церкви – світський “паспорт” церкви – базується на ідеології томосу про автокефалію. Проект цього документу буде представлений для затвердження учасникам собору, який створить нову церкву.

І томос, і статут, стверджують співрозмовники ВВС, готові.

“Держава зробила для (створення нової церкви) все, що могла і повинна була зробити… Все від нього залежне зробив і Вселенський Престол… Залишився тільки один крок до закінчення процесу. Тепер уже нашим православним ієрархам потрібно зібратися і провести об’єднавчий собор”, – описав у своєму зверненні нинішню диспозицію в процесі створення української церкви Петро Порошенко.

Що далі?

Співрозмовники ВВС у Києві та Стамбулі стверджують, що синод Константинопольського патріархату, як і анонсував раніше, ухвалив рішення про конкретну дату проведення об’єднавчого собору нової церкви, але ця інформація була свідомо не включена в підсумкове комюніке синоду.

Однак, погоджуються українські та константинопольські співрозмовники ВВС: Вселенський патріархат не збирається відступати від уже задекларованого наміру провести цей захід у грудні цього року.

митрополит Галльський Еммануїл (зправа)Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption Представником Вселенського патріархату на соборі в Україні може стати митрополит Галльський Еммануїл (справа), якого називають куратором “українського питання” в Константинополі.

Зрештою, цю інформацію за підсумками переговорів з патріархом Варфоломієм підтверджує і депутат Держдуми Росії Сергій Гаврилов.

Найближчим часом в Україні має розпочатися підготовка до собору. Всі єпископи всіх православних юрисдикцій – зокрема, і Московського патріархату – отримають запрошення до участі в створенні нової церкви.

За прогнозами Ростислава Павленка, конкретну дату собору Вселенський патріархат може повідомити громадськості вже на початку наступного тижня.

Охочі брати участь у соборі єпископи прибудуть до Києва: швидше за все, він пройде в Софійському соборі XI століття в центрі української столиці, який нині є історико-культурним заповідником і не використовується жодною церквою країни.

Порядок денний цих зборів сформує представник Вселенського патріархату, відряджений для модерування собору до Києва – за даними ВВС, мова, швидше за все, йде про митрополита Галльського Еммануїла (Адамакіса), якого називають куратором “українського питання” в Константинополі.

Проте, вже зараз очевидно, що перед учасниками собору постануть три першочергові завдання: сформувати нову церкву, схвалити її статут та обрати предстоятеля.

Після цього новообраний предстоятель повинен буде прибути до Стамбула, де в рамках спеціальної процедури, яка передбачає, зокрема, його співслужіння з Вселенським патріархом, він отримає томос, підписаний усіма членами синоду Константинопольського патріархату.

Ростислав Павленко
Image caption За словами радника президента Ростислава Павленка, томос отримає тільки обраний на соборі предстоятель майбутньої церкви

Саме вручення томосу можна буде вважати моментом народження незалежної української церкви.

“Саме тому цей документ зараз не показують – тому що він є непублічним, унікальним документом, який вручається один раз одній людині”, – терпляче пояснював Ростислав Павленко перипетії створення нової церкви журналістам, які їжачились під зливою неподалік від резиденції Вселенського патріарха.

Коли останній журналіст поставив Павленку останнє запитання, він вибачився: мовляв, через нас, акул пера, ви так промокли.

Однак киянин, здавалося, сяяв від щастя.

“Дощ в дорогу – це на щастя”, – сказав він з посмішкою та швидко попрямував у якусь із вузьких стамбульських вуличок.

30.11.2018

Чому Польська православна церква стає на бік Москви?

Митрополит Савва та патріарх Кирило. Фото: EPA-EFEМитрополит Савва та патріарх Кирило. Фото: EPA-EFE

15 листопада собор єпископів Польської автокефальної православної церкви заборонив своїм священикам спілкуватися із духовенством УПЦ КП та УАПЦ і заявив, що особи, «позбавлені єпископських свячень, не можуть бути лідерами у встановленні миру в Православній церкві України». Новину, звичайно ж, одразу привітали у Москві, натомість вірні УПЦ КП та УАПЦ й, зрештою, у самій Польщі її сприйняли як «антиукраїнський реверанс» перед Москвою.

Ні для кого не є секретом, що ієрархи ПАПЦ симпатизують РПЦ, і українські церковні кола закономірно очікували на якусь реакцію ієрархії цієї церкви на заяву Вселенського Патріарха про надання автокефалії Православній церкві в Україні. Однак формулювання, які були використанні у цьому документі, здивували в Україні багатьох, оскільки добре відомо, що ПАПЦ пройшла практично той же шлях, що й Українські церкви – попри спротив Москви томос про автокефалію їй надав Вселенський Патріарх.

Як попри опір Москви Константинополь надав томос Варшаві

Відповідно до Ризької мирної угоди 1921 р., західноукраїнські та західнобілоруські етнічні землі опинилися під владою Польщі, де проживало близько 4 млн православних. За національним складом 70 % православних становили українці, понад 28 % – білоруси, а решту – литовці, поляки, росіяни. Водночас у Польщі залишилась стара структура єпархій Російської православної церкви. Внаслідок радянсько-польської війни та боротьби з церквою в СРСР, зв’язки з РПЦ були утруднені, а сама Московська патріархія перебувала під жорстоким тиском радянських каральних органів. Це змусило православних єпископів Польщі Юрія (Ярошевського) та Діонісія (Валединського) звернутися, за посередництвом польського дипломатичного представника в Москві, до патріарха РПЦ Тихона у справі надання автокефалії. Московський патріарх навідріз відмовився надати автокефалію, обмежившись призначенням єпископа Юрія патріаршим екзархом у Польщі з правами митрополита.

20 січня 1920 польський уряд схвалив «Тимчасові правила», що мали регулювати статус православ’я в Польській республіці. У цьому документі Православна церква у Польщі розглядали як частину РПЦ, відірвану від неї у силу політичних обставин, внутрішнє життя якої не вимагало якихось змін чи перетворень.

16 червня 1922 року відбувся собор польських єпископів, який розглянув питання автокефалії та погодився на неї, за умови, що польський уряд сприятиме визнанню церкви з боку помісних православних церков. Також ієрархи звернулись по допомогу й підтримку до Вселенського Патріархату. Тоді ж польська влада видала тимчасовий закон, яким провела реорганізацію православної церкви. Першим митрополитом Польської православної церкви став українець Юрій (Ярошевський).

8 лютого 1923 року митрополита Юрія застрелив ректор Волинської духовної семінарії, російський агент архімандрит Смарагд (Латишенко). 27 лютого 1923 р. собор єпископів ухвалив: «Визнати першим єпископом з честю митрополита православної митрополії у Польщі високопреосвященного Діонісія, архиєпископа Волинського і Кременецького… Довести цю постанову до відома уряду для висловлення ним згоди на втілення в життя постанови, а також для здійснення запиту урядом на основі 28 Правила IV Вселенського Собору і з огляду на перебування не при справах Московського патріарха, для благословення Константинопольського Патріарха для архиєпископа Діонісія… з присвоєнням йому всіх зовнішніх відзнак».

Патріарх Тихон у той час був ув’язненим, а призначеного ним місцеблюстителя більшовики відсторонили від справ. У такій ситуації, Константинопольський патріарх Мелетій IV благословив обрання митрополита Діонісія й підтвердив його повноваження.

13 листопада 1924 року Константинопольський патріарх, Григорій VII підписав «Патріарший і Синодально-Канонічний томос Вселенської Патріархії про визнання автокефальною Православної церкви у Польщі». Урочистості з цієї нагоди відбулися у Варшаві 16-19 вересня 1925 р., в них взяли участь представники Константинопольської та Румунської церков, а також члени польського уряду. 17 вересня 1925 в присутності всього єпископату Польщі в митрополичому храмі святої Марії Магдалини відбулось урочисте зачитування патріаршого томоса: грецькою, польською, російською та українською мовами. У томосі Вселенського патріарха, зокрема, мовилось «… перше відокремлення від Нашого Престолу Київської Митрополії і православних митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також прилучення їх до Московської церкви настало не за приписами канонічних правил…».

Автокефалію Польської православної церкви визнали усі канонічні церкви.

Читайте також: Варфоломій хотів дати томос Україні ще у 2008 році. Завадив Алексій II, – Ющенко

Заяву ПАПЦ щодо томосу потрібно читати «між рядків»

Речник Польської автокефальної православної церкви священик Генрик Папроцький підкреслив у коментарі для польських ЗМІ, що заява собору єпископів ПАПЦ від 15 листопада щодо України не є «різкою».

«Насправді заява не така різка, як може здатися. Ситуація в Україні залишається неясною. Існує проблема з так званим патріархом (главою УПЦ КП – ред.), тому що йдеться про особу, яку позбавили духовного сану. Несподівано її знову поновили (у сані – ред.) без церкви (РПЦ – ред.), яка її і позбавила сану», – зазначив речник ПАПЦ.

Священик також запевнив, що Польська церква не виступала проти рішення Вселенського Патріарха, але «зайняла вичікувальну позицію». Генрик Папроцький, однак, визнав, що на даний момент це фактично означає, що ПАПЦ виступає на боці Російської церкви.

Прес-секретар ПАПЦ також акцентував, що «неможливо приховати», що протягом тривалого часу Українська православна церква була залежною від Москви.

Закликав бути стриманим і «читати між рядків» заяву й речник УПЦ КП архієпископ Євстрітій (Зоря).

«Текст рішення виписаний у такий спосіб, що дозволяє різні тлумачення – і мені здається, що це не є випадковість», – зазначив архієпископ коментуючи у Facebook заяву ПАПЦ.

«За формою польське рішення може бути витлумачене урізний спосіб – і очевидно, що таким був задум його авторів, – але, по суті, воно не є перешкодою для Вселенського Патріархату надалі реалізовувати вже прийняте ним рішення про автокефалію для України. Також єпископи ПАПЦ формально навіть не згадують про рішення Вселенського Патріархату – не підтримують їх, але і не осуджують. Просто – не згадують. А формула, обрана для «заборони на літургійні контакти з кліриками» є багатозначною і спеціально виписаною так, щоби в скорому часі вона втратила актуальність», – підсумував архієпископ Євстрітій.

Читайте також: У Кривому Розі пікетували маєток митрополита УПЦ МП

Чого боїться польська православна ієрархія?

Однак заява зроблена і вона буде мати свої наслідки.

Очевидним є факт, що у лоні самої ПАПЦ є різні погляди на створення єдиної помісної церкви в Україні. Це пов’язане як і зі складною історією самого православ’я у Польщі, так і з тим, що більшість її вірних – етнічні білоруси і українці. Цілком можливо, що насправді у ПАПЦ побоюються, що створення єдиної і визнаної православної церкви в Україні може призвести до того, що частина вірних буде все частіше дивитися у бік Києва.

Не слід також забувати, що частина духовенства ПАПЦ має дуже тісні відносини з РПЦ чи УПЦ МП. Зрештою, варто пригадати, що самому предстоятелеві ПАПЦ митрополитові Саві (Грицуняку) закидали співпрацю із комуністичним режимом, зокрема, польські ЗМІ поширювали інформацію, що у 1966 році майбутнього митрополита завербувала служба безпеки комуністичної Польщі і він тривалий час співпрацював з радянськими спецслужбами. Проте згодом Інститут національної пам’яті Польщі спростував це повідомлення. Можливо, у Москві використовують факти з минулого митрополита та дружні зв’язки між РПЦ та ПАПЦ, щоб скеровувати духовенство останньої у «потрібному» напрямку. Бо хоча заява, як слушно зауважив речник УПЦ КП, є досить загальна, проте вона все ж кидає тінь на автокефалію для України і виставляє її у не дуже привабливому світлі. Тому стає зрозуміло, що вона передовсім розрахована на інші церкви, які ще вагаються у питанні томосу для Києва, та є психологічною атакою не лише на українські церкви, а й на Вселенський Патріархат.

Підготував Андрій Павлишин
IA ZIK
19.11.2018

Читайте також: Вселенський Патріархат оголосив дати проведення Синоду 

 

Варфоломій: Через байдужість до України нам не було б виправдання перед Богом та історією

Вселенський Патріарх Варфоломій звернувся з посланням до українського народу з приводу 85-річчя Голодомору. У заяві також обґрунтовано причину надання православній церкві в Україні автокефалії.

Подаємо послання, опубліковане на сторінці Української православної церкви у США, у повному обсязі:

Возлюблені діти у Христі: Нехай Божі милість та мир будуть з усіма Вами.

Як і кожного року, історична та страждаюча Константинопольська Церква-Матір, спілкується з усіма Вами з тягарем на серці, в молитві згадуючи Голодомор українського народу, трагічну та нелюдську подію 1932-1933 років, коли безліч людей загинули від навмисного та жорстокого голоду. Ця трагедія говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння здійснених у ХХ столітті, як найбільш насильницька, з досі відомих у історії трагедій.

Молячись за упокій душ померлих та за загоєння цієї болючої рани у свідомості Вашого благословенного народу, ми нагадуємо всім людям доброї волі, що церква не толерує несправедливість чи будь-яку силу направлену підривати суспільну згуртованість. Навпаки, Вона наголошує на суспільному вченні Християнського Євангелія закликаючи до служіння один одному та благодійності. Відповідальність Православ’я полягає в тому, щоб служити – як позитивний виклик сучасному людству, нагадуючи про натхненне Богом е життя та вираження справжньої свободи.

Коли ми пам’ятаємо минуле і вчимося на такій трагедії, ми повинні рухатися вперед у майбутнє із співчуттям та прощенням. У церкві, містичному Тілі Христовому, ми збережені від печалей і страждань, в той самий час знаходячи сили пробачити і любити всіх людей. Вселенський Патріархат сильний, тому що в нас є жертовна любов і тому, що він діє через смирення та Хрест. Його історія наповнена мучеництвом і жертовністю для світу, для всіх людей і для всіх народів. Константинопольська церква, як Матір-Церква, є втіленням вільної любові Христа, Який не розпинає, а є розп’ятий, Який жертвує Своєю душею за Своїх ближніх – за всіх людей.

Тому, неприпустимо, щоб Вселенський Престол – який згідно святих канонів відповідає за єдність та стабільність Православ’я – залишався б байдужим, коли православні люди, такі, як український народ страждають та шукають вирішення церковних проблем, які мучать їх протягом століть. Ми втручаємося, тому, що це є наш обов’язок – виключно на засадах достовірно-церковних, всесвітніх та виключно з наднаціональних критеріїв – заради істини і традицій церкви, захисту канонічного порядку та ідентичності Православ’я, завжди для розбудови тіла Христового, а не для себе і не для демонстрування світової сили чи влади. Залишаючись байдужими, ми б залишилися без виправдання перед Богом та історією.

Ця велика відповідальність Матері-Церкви, Святої та Великої Церкви Христової, безумовно не має меж. Тому, так само, як і ми надали автокефалію всім помісним церквам, Священний Синод вирішив надати автокефалію багатостраждальній Православній церкві в Україні, щоб вона, також приєдналася до повноти Православ’я в єдності та внутрішньому мирі. Тільки Перший Престол Православ’я, Константинопольська церква, має цю велику відповідальність згідно святих канонів.

Нехай Бог подасть спокій душам усіх жертв Голодомору, а всім Вам, духовні діти, нехай Він дарує терпіння у випробуваннях, а також любов і взаємне прощення. Нехай буде благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа зі всіма Вами. Амінь.

Вселенська Патріархія, 14 листопада, 2018 року Божого

Ваш щирий молитвеник перед Богом,
+ВАРФОЛОМІЙ
Архієпископ Константинополя – Нового Риму та Вселенський Патріарх

Читайте також: УПЦ МП зірвала зустріч з Президентом за вказівкою з Москви, – джерела ZIKу

Читайте також: Ієрархи УПЦ МП на зустрічі із Президентом заявили про шалений тиск

Читайте також: Порошенко звернувся до УПЦ МП: Двері «Українського дому» залишаються відкритими

ZIK
14.11.2018

 

«Онуфріївщина». В УПЦ МП збунтувалися проти промосковської політики свого предстоятеля

Архієреїв попередили, що вони – пасажири «Титаніка», і на дно підуть усією командою

Анонси всіх важливих подій за участю Петра Порошенка публікуються на офіційному сайті президента. Про зустріч глави держави з єпископатом УПЦ МП 13 листопада такого повідомлення не було.

Цією конфіденційністю і скористалися інтригани з Московського патріархату.

Достеменно відомо, що минулого тижня канцелярія Київської митрополії УПЦ МП розіслала ієрархам запрошення на зустріч, завізоване керівником Адміністрації президента, і поширила його через соцмережі. Те, що цей папірець складався нашвидкуруч, свідчить зневажлива форма його подачі. Зневажлива до своїх же архієреїв. Зазвичай подібні запрошення розсилаються персонально на адреси кожного єпископа. Цього разу лист із канцелярії нагадував більшовицьку деперсоніфіковану директиву про збір партосередку з обов’язковою підзвітною присутністю. Така наказова форма абсолютно перекреслює слова голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП архієпископа Климента (Вечері), що в Моспатріархаті «єпископи вільні люди, громадяни України з усім спектром всіх прав». Навпаки, архієреїв попередили, що вони – пасажири «Титаніка», і на дно підуть усією командою.

Для того, щоб понизити рівень зустрічі з президентом, яка мала відбутися в «Українському домі», в УПЦ МП вирішили «перенести» її в 45-й лаврський корпус, розташований у ямі «Нижньої Лаври». В актовій залі цієї будівлі традиційно відбуваються різноманітні форуми та засідання, де обговорюються поточні робочі питання, що турбують церкву, – від законодавчих ініціатив до проблеми абортів. Звісно, що в Адміністрації президента категорично відкинули вуличну самодіяльність канцелярії УПЦ МП, зважаючи на історичність рішення про створення помісної автокефальної Православної церкви в Україні.

Крім того, їхати президенту на зустріч у Києво-Печерську лавру не мало сенсу з причин інформаційної безпеки. На Петра Порошенка там вже чекали російські пропагандисти, які мали «задокументувати» для росТБ зрежисовану обструкцію частиною найбільш зомбованого «Русским миром» московського єпископату виступу президента. Також під стінами 45-го корпусу готувався для ефектної телекартинки «стихійний» мітинг з вимогами «припинити репресії проти церкви».

Отож, замість діалогу з владою УПЦ МП провела Архієрейський собор. Якщо уважно прочитати його рішення, то вони дублюють вже раніше оприлюднені тези, які неодноразово звучали з Москви. Абсолютно безглуздою з канонічної точки зору є пункт про призупинення євхаристичного спілкування з Константинопольським патріархатом. І не тільки тому, що УПЦ МП не є суб’єктом відносин між помісними православними церквами. А й через те, що митрополит Онуфрій в жовтні вже підписував аналогічне рішенням під час засідання синоду РПЦ у Мінську. Але ще Володимир Висоцький співав, що «расстреливать два раза уставы не велят». Отож, двічі підписавши одне й те саме рішення, Онуфрій вчергове засвідчив, що він не самостійний у своїх діях, очолює не «самокеровану» церкву, а є розпорядником окремої філії Моспатріархату в Україні.

Читайте також
Митрополит УПЦ МП про зірвану зустріч єпископів з президентом: Зустрілися два бики…

Влада очікує західного інвестора для «Центренерго»

РПЦ атакує Константинопольський патріархат «чоловічками в рясах»

У Стамбул без дозволу приїхали для відправлення богослужінь російські «люди в рясах»

Замість діалогу з владою УПЦ МП провела Архієрейський собор
Втім, вчорашні події продемонстрували, що УПЦ МП – не монолітна структура, вона глибоко тріснула по швах. Єпископ Черкаський і Канівський Софроній в інтерв’ю «Главкому» заявив, що «багато єпископів виступали за те, що треба поїхати, треба зустрітися» з президентом в «Українському домі». Багатьох із них утримував від цієї зустрічі лише страх втратити посади у власних єпархіях. Але кілька незгодних з «онуфріївщиною» архієреїв таки приїхали до Петра Порошенка, де обговорили робочі питання запланованого на кінець поточного місяця Об’єднавчого Собору.

Про те, що УПЦ МП розпадається, свідчать діаметрально протилежні рішення, які голосувалися 13 листопада. З одного боку, єпископат розриває євхаристичне спілкування зі Вселенським Патріархатом, і тут таки – апелює до Константинополя щодо проведення зустрічі з ним. Заявляє, що «подолання церковного розділення має відбуватися без втручання державних сил», і водночас – підтверджує свою готовність до нової зустрічі з президентом України, хай і на «церковній території».

Собор УПЦ МП продемонстрував, що нині їхній єпископат розколений на три частини.

Перша – під керівництвом Онуфрія і митрополита Антонія (Паканича) – цілковито лояльна до вказівок з Москви і до останнього священика боротиметься проти надання Томоса про автокефалію.

Друга – складається з десяти єпископів, які опонують «онуфріївщині» і чекають Об’єднавчого Собору, щоб відкрито заявити про свою підтримку автокефалії.

До третьої групи належать кілька десятків «тихих бунтарів», готових приєднатися до помісної православної Церкви лише після її юрисдикційного оформлення.

В Адміністрації президента з позірного демаршу єпископату УПЦ МП трагедії не роблять. Там кажуть, що автокефальні двері досі відкриті для всіх бажаючих. За останньою інформацією, процес створення помісної Православної Церкви в Україні перейшов до фінальної стадії і, якщо не виникне форс-мажору, має завершитися до кінця року.

Ярослав Коцюба

ГЛАВКОМ
14.11.2018

 

 

ТОП-10 найдорожчих храмів, якими Московська церква безплатно користується в Україні

У Міністерстві культури порахували балансову вартість культових споруд, якими
користується УПЦ МП

Міністерство культури України оприлюднило перелік культових споруд, що належать до архітектурних пам’яток і є власністю держави, де відбуваються богослужіння Української православної церкви Московського патріархату.

За даними, отриманими «Главкомом», до ТОП-10 найдорожчих храмів увійшли (документ): Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/society/top-10-naydorozhchih-hramiv-yakimi-moskovska-cerkva-bezplatno-koristujetsya-v-ukrajini-544135.html

ГЛАВКОМ
Віталій Тараненко
13.11.2018

У РПЦ відреагували на заклик Порошенка забиратися з України

У Російській православній церкві відповіли на заклик президента України Петра Порошенка про те, що представникам РПЦ необхідно залишити територію України.

У Московському патріархаті заявили, що в Україні немає ніяких представників «російської православної церкви» [московська церква носить назву «русской» православної церкви, а не російської], передає РИА Новости.

«Згідно з диптихом, прийнятим у православному світі, такої православної організації [російської православної церкви] невідомо взагалі. Українська православна церква не представляє нікого, крім українського народу, який у переважній більшості підтримує цю церкву і її предстоятеля», – йдеться в повідомленні.

Читайте також: Константинопольський митрополит назвав дії РПЦ «сатанинськими»

Нагадаємо, що 7 листопада президент України Петро Порошенко заявив, що РПЦ, як і російській армії, нічого робити в Україні.

11 жовтня Синод Константинопольського патріархату ухвалив історичне рішення про скасування акту про тимчасову передачу Московському патріархату Київської митрополії, створення в Києві ставропігії та визнання канонічними предстоятелів УПЦ КП і УАПЦ, що є важливою віхою на шляху надання автокефалії Українській церкві.

Читайте також: Путін наказав розмістити в монастирях УПЦ МП спецназ

15 жовтня Синод Російської православної церкви прийняв рішення відмовитися від євхаристійного спілкування з Константинополем. Тепер за молитву в «заборонених» храмах Константинопольського патріархату священнослужителів РПЦ чекає покарання, а віруючі будуть зобов’язані покаятися в цьому гріху на сповіді.

Константинопольський патріархат не буде розривати відносини з РПЦ і продовжить поминати Московського патріарха в порядку, встановленому в диптиху.

Читайте також: У церкві, яку передали Вселенському патріархату у Києві, виявили цікаву знахідку

ZIK
07.11.2018

Томос для України: Москві відповіли жорсткою піснею

Про отримання Україною Томосу і потуги РПЦ цьому завадити з гумором розповів гурт “Мірко Сабліч”

В мережі з’явилася пародія “Раскольники” про намагання Російської православної церкви на чолі з патріархом Кирилом зашкодити Україні в отриманні автокефалії Української православної церкви.

Як передає НАРОДНА ПРАВДА, про це повідомили на сторінці гурту “Мірко Сабліч” у Facebook.

В пісні, яка отримала назву “Раскольники”, висміяли всі останні заяви РПЦ на адресу Вселенського патріархату і проілюстрували це відеорядом з карикатур на адресу Кирила і президента РФ Путіна за мотивами радянських мультфільмів.

За добу відео отримало більше 10 тисяч переглядів, а за словами авторів,  пісню слухають і в Росії.

Нагадаємо, президент України Петро Порошенко та Вселенський патріарх Варфоломій у Стамбулі підписали угоду про співпрацю та взаємодію між Україною і Константинопольським патріархатом.

Зазначимо, в  угоді, яку підписали в Стамбулі в суботу, 3 листопада, президент України Петро Порошенко та Вселенський патріарх Варфоломій, йдеться про те, що обраний на Об’єднавчому соборі предстоятель Української православної церкви отримає томос про автокефалію особисто від Вселенського патріарха Варфоломія.

НАРОДНА ПРАВДА

Креатура Банкової: з’ясувалося, хто може очолити УПЦ після Томосу

Очолити Українську православну церкву після отримання автокефалії може вінницький митрополит Симеон (Шостацький).

Його кандидатура активно обговорюється представниками українського політикуму. Зокрема, уточнюється, що на Банковій активно просувають його на цей пост.

Саме з цим, допускається, і пов’язані останні скандальні заяви керуючого справами УПЦ Московського патріархату, митрополита Антонія. Зокрема, він заявив про наявність листа від Вселенського патріархату до УПЦ КП і УАПЦ, згідно з яким голови цих церков Філарет і Макарій нібито не можуть брати участь у виборах глави нової Української православної церкви.

Митрополит СимеонМитрополит Симеон

Симеон (Володимир Шостацький) – архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 1996 року, митрополит Вінницький і Барський з 2011 року.

Як повідомляв OBOZREVATEL, президент України Петро Порошенко і Вселенський Патріарх Варфоломій підписали у Стамбулі Угоду про створення незалежної української церкви.

Раніше у Константинополі оголосили, що майбутня українська автокефальна церква буде називатися “Православна церква в Україні”.При цьому передбачається, що УПЦ МП також перейменують.

Перед цим архієпископ Іов також розповів, що УПЦ МП припинила існування, коли Константинопольський патріархат скасував акт про передачу території України під адміністрацію Російської церкви.

Нагадаємо, що 11 жовтняВселенський Патріархат підтвердив зняття анафеми (відлучення від церкви) з предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви митрополита Макарія.

Таким чином, УПЦ КП та УАПЦ визнані канонічними, а анексія Київської метрополії Російською православною церквою у 1686 році незаконною.

OBOZREVATEL
04.11.2018

УПЦ КП проситиме парламент ухвалити закон про зміну назви УПЦ (МП) – Філарет

Київський патріархат звернеться до Верховної Ради з проханням ухвалити закон про єдину православну церкву в Україні, а також про зміну назви Української православної церкви (Московського патріархату) на «Російську православну церкву» в Україні. Про це в ефірі Радіо Свобода заявив предстоятель УПЦ КП Філарет

«Чого ми будемо вимагати? Це щоб в Україні була одна українська православна церква і щоб РПЦ не ховалася під назвою «українська», будучи по суті російською. І тому ми будемо просити Верховну Раду, щоб вона прийняла закон про те, що в Україні одна українська православна церква, а друга православна церква повинна називатися російською церквою. Тим більше, богослужіння звершують церковнослов’янською мовою, проповідь – російською мовою, захищають інтереси на сході російські», – зазначив предстоятель УПЦ КП.

Він також наголосив, що об’єднана українська церква називатиметься «Українська православна церква».

«Назва буде «Українська православна церква». Друга назва буде «Київський патріархат», – сказав Філарет.

11 жовтня синод Вселенського патріархату (материнської структури всіх православних церков світу) постановив, що продовжує процес надання автокефалії помісній Українській православній церкві.

Синод також постановив відновити канонічний єпископський сан голови Української православної церкви Київського патріархату Філарета і голови Української автокефальної церкви митрополита Макарія, а також підпорядкованого їм священства, а «їхні вірні відновлені у спілкуванні з Церквою».

Далі, як пояснив раніше патріарх Філарет, представники українських православних церков, УПЦ КП, УАПЦ і, як очікують, частина з УПЦ (МП), повинні скликати собор, на якому буде ухвалене рішення про об’єднання церкви й обрано її предстоятеля. Саме йому в майбутньому мають дати томос про автокефалію.

Проти рішення синоду Константинопольського патріархату виступила Росія.

Повністю інтерв’ю з предстоятелем УПЦ КП Філаретом дивіться у програмі Радіо Свобода «Суботнє інтерв’ю» в суботу, 3 листопада.

Радіо Свобода
02.11.2018

Константинополь скасував Московський патріархат в Україні

Константинопольський патріархат своїм рішенням від 11 жовтня скасував акт про передачу території України під адміністрацію Російської церкви. Відтоді практично припинилося існування УПЦ Московського патріархату.

Про це заявив впливовий архієрей Константинопольської церкви, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков, доктор богослов’я, який давно та глибоко займається українською проблематикою, архієпископ Тельміський Іов (Геча), пише BBC Україна.

“Скасуванням акту 1686 року скасована адміністрація Московською церквою Київської митрополії і всіх єпархій в Україні. З канонічної точки зору це означає, що сьогодні в Україні УПЦ МП більше не існує. Усі архієреї тепер в Україні де-факто згідно з цим рішенням синоду є архієреями Вселенського престолу, і вони тепер повинні чекати директиву Вселенського патріархату щодо свого подальшого функціонування і існування в перспективі надання автокефалії Православній церкві в Україні,– пояснює Іов.

Ієрархи українських церков зараз в очах Константинополя мають однаковий статус – ієрархів Вселенського престолу.

 

“Сподіваємося, Москва прийде до розуму” -Константинопольський єпископ про українську автокефалію

Архієпископ Іов (Геча)

Один з провідних фахівців Вселенського патріархату з українського питання архієпископ Тельміський Іов (Геча) спостерігає за процесом народження “українського томоса” вже понад десять років. Сам українець за походженням, хоч і народжений в Канаді, він не раз бував в Україні та від імені Константинополя вів переговори з церковної проблематики як з представниками світської влади, так і церковними діячами Києва.

У інтерв’ю ВВС, даному у Православному центрі Вселенського патріархату у Шамбезі, що під Женевою, він згадує, як починався процес надання українській церкві автокефалії, оцінює російську реакцію на цей процес та розмірковує про майбутнє світового православ’я у світлі скорої появи на релігійній карті світу нової помісної церкви – Православної церкви в Україні.

Найважливіші моменти з розмови з владикою Іовом читайте за цим посиланням:

Нижче ми наводимо детальний виклад бесіди архієпископа з кореспондентом ВВС Святославом Хоменком.

“Я вважаю РПЦ своїми братами”

ВВС: Чи з’явиться в Україні автокефальна, незалежна православна церква?

Архієпископ Іов: Безумовно, вона з’явиться, оскільки такою є постанова Вселенського патріархату.

ВВС: Коли це станеться? Ви поділяєте оцінки про те, що це може відбутися до кінця року?

А.І.: Я б не хотів робити жодних прогнозів, бо попередні прогнози, – що це мало статися до серпня, у вересні, потім говорилося про жовтень, – виглядали смішно. Не треба грати в якусь лотерею. Головне – що рішення є, і до втілення цього рішення є певні процедури, певні питання, які потрібно вирішити, і у свій час воно з’явиться.

ВВС: Завдяки чому такий прорив у цьому процесі стався саме зараз? Чому, скажімо, не вийшло у 2008 році, коли теж багато говорили про українську автокефалію?

А.І.: Тут збіглися різні фактори. Можна сказати, що цей процес розпочався зі звернення Верховної Ради з проханням про надання автокефалії у 2016 році. Після цього були різні поїздки: державних чиновників, церковних чиновників, був приїзд президента Порошенка до Стамбула після Пасхи цього року, і в принципі ці всі елементи разом склалися і допомогли тому, що процес набрав сили.

Треба розуміти, що у православній церкві адміністрація церкви завжди збігається з адміністрацією державною, земською – це не я придумав і не патріарх Варфоломій, це сказано в 17-му правилі Четвертого Вселенського собору. Тому, в принципі, коли з’являється нова держава, – це не є обов’язок, але вона може просити устрій автокефалії для своєї церкви.

ВВС: Ваші опоненти з Російської церкви говорять, що під омофором Александрійського патріархату перебуває понад 50 держав Африки, і якщо кожній з них дати патріархат, то патріархатів буде більше, ніж держав-членів ООН.

А.І.: Я повторю, це не є обов’язком. В Александрійському патріархаті кожна митрополія, себто кожна єпархія організована в рамках кожної незалежної держави. Але якщо держава бажає мати автокефальний устрій церкви, вона має на це право.

ВВС: Отож, чому не вийшло у 2008 році, коли про автокефалію просив Віктор Ющенко, коли патріарх Варфоломій приїздив до Києва?

А.І.: Можливо, свідомість людей не була такою зрілою… Бачте, тут треба трохи згадати сучасну церковну історію. У 1996 році Московський патріархат припинив євхаристійне єднання зі Вселенським патріархатом через питання Естонської церкви. Зв’язки між Москвою і Константинополем були припинені, і через це було припинено процес підготовки до Святого Великого собору.

У 2008 році Вселенський патріарх Варфоломій на запрошення колишнього президента України Ющенка прибув до Києва, і тоді саме туди прибув також покійний патріарх Московський Алексій ІІ.

Це була їхня перша зустріч віч-на-віч після естонської кризи. На цій зустрічі вони домовилися, що підготовка до Святого Великого собору повинна продовжитись. Зрештою, це довело до скликання Собору на Криті у 2016 році. Думаю, до проведення Святого Великого собору Вселенський патріархат не хотів йти на кроки, які могли б зупинити або відкласти його проведення.

Другий фактор – звичайно, становище в Україні. У 2008 році ситуація в Україні була не така як зараз. Через анексію Криму і війну на Донбасі, атмосфера в Україні зовсім змінилася. В Україні є багато православних вірних, які хочуть бути в церкві, але не хочуть мати зв’язків з Православною церквою в Росії через конфлікт на Донбасі.

Політичні питання не повинні впливати на людей і не давати їм змоги перебувати в канонічній церкві. За цих обставин стало дуже необхідно, щоб Вселенський патріархат, вживаючи свої привілеї, свої прономії, знайшов вихід з положення і вилічив цю ситуацію.

ВВС: Від представників РПЦ доводилося чути, що прогрес у питанні української автокефалії – це результат звичайної людської образи патріарха Варфоломія на те, що патріарх Кирило проігнорував справу всього його життя і не взяв участь у Всеправославному соборі на Криті. Наскільки це відповідає дійсності?

А.І.: Я думаю, це не відповідає дійсності. Згідно зі священними канонами, якими керується церква, ієрарх, у якого є авторитет і обов’язок скликати собор, має право покарати єпископів, які через нелегітимні причини не являються на нього.

Тобто якби патріарх Варфоломій був ображений на патріарха Кирила, він міг би згідно з канонами накласти на нього якусь канонічну кару за те, що він не явився на Святий Великий собор, попри те, що він обіцяв це у цьому храмі в Шамбезі у січні 2016 року.

Патріарх Варфоломій на нього ніколи такої кари не накладав, а коли патріарх Кирило захотів за два роки зустрітися з Вселенським патріархом на Фанарі 31 серпня цього року, патріарх не тільки позитивно відгукнувся на це бажання, але й прийняв його, і ця зустріч відбулася. І, кажуть, вона пройшла у братській атмосфері. Це показує, що Константинопольська церква завжди готова на діалог і робить все можливе, щоб підтримати єдність православної церкви у всьому світі.

ВВС: До речі, ви вважаєте ієрархів та священиків РПЦ колегами, попри те, що вони припинили з вами євхаристійне спілкування?

А.І.: Я не тільки вважаю їх колегами – я вважаю їх братами, бо ми, Константинопольська церква, з ними не розривали відносин. Православна церква є єдина, тому православний єпископат по всьому світі є єдиний, тому ми являємося всі співбратами.

“Найбільше на нас вплинули страждання людей”

ВВС: Українське суспільство вперше почуло, що автокефалія близько, у квітні цього року, коли Верховна Рада за ініціативою Петра Порошенка проголосувала за звернення до Вселенського патріарха. А коли реально цей процес почався?

А.І.: Всі президенти України, крім Януковича, відвідували Фанар, кафедру Вселенського патріарха. В архівах Вселенської патріархії є дуже багато матеріалів, присвячених темі українського православ’я ХХ століття, так що для Фанара українське питання – не нове, воно не виникло позавчора, а вивчалося десятиліттями.

Фактично більш активно Фанар почав цим займатися, коли з’явилося звернення Верховної Ради у 2016 році.

Знаєте, в кожній країні парламент складається з депутатів, які обираються народом, так є в кожній демократії. І кожен депутат – це голос свого народу. Так що коли більшістю голосів Верховна Рада звернулася до Вселенського патріархату, це значить, що більшість українського народу звернулася до Вселенського патріархату з проханням надати автокефалію.

Від цього моменту це питання почало розглядатися ретельніше, детальніше. І звичайно, останній етап – це візит президента Порошенка на Фанар після Пасхи у квітні цього року.

ВВС: Ви могли б назвати якусь точку неповернення, після якої стало зрозуміло, що автокефалія точно буде?

А.І.: Найбільше на нас вплинули страждання людей. Дуже багато людей в Україні постраждали і страждають від війни на Донбасі. Багато людей через політичні питання, цю агресію, яку вони, за їхніми словами, відчувають в Україні з боку Росії і через політику Православної церкви Росії, вони не знаходять собі місця в УПЦ МП.

До нас писали люди, які казали: ми більше не можемо, наша совість не дозволяє нам відвідувати такі храми, коли ми бачимо те, що відбувається в нашій державі.

І тоді виникає питання: куди їм іти? Як ми можемо на це питання відповісти? Якщо залишитися байдужими до цього питання і казати: ідіть у схизму, – це значить, ми заохочуємо людей іти в розкол. Якщо казати: йдіть до греко-католицької церкви, до католиків чи до протестантських конфесій, це значить, ми їх заохочуємо йти до інославних конфесій. Звичайно, православна церква як любляча мати не може такого казати.

Отож у теперішній момент стало зрозуміло, що те, що було дозволено чи терпілося століттями, – щоби українську церкву вела адміністрація Православної церкви Росії, – цей формат не працює, і треба знайти інший формат, який міг би не тільки спасати людей, але й об’єднувати їх.

Єдиний такий формат, який існує в православній церкві протягом останніх століть, – це модель автокефалії. Тільки автокефальна церква може об’єднати в Україні всіх православних вірян.

“Москва нічого не втрачає”

ВВС: Чи усвідомлював Вселенський патріархат усі ризики радикального погіршення стосунків з Москвою, коли ініціював цей процес?

А.І.: Звичайно, у 90-х роках, коли було відродження автономної церкви в Естонії, це привело до перериву євхаристійного єднання з боку Москви відносно Константинополя, тому, звичайно, реакції Москви є зрозумілими, і ми їх очікували.

Але ми не можемо жити під загрозами і не можемо залишатися байдужими до спасіння мільйонів людей тільки тому, що комусь це не подобається. Всі люди повинні зрозуміти в якийсь момент, що потрібно знайти вихід з положення.

І тут не йдеться про інтереси Константинополя чи Москви, йдеться про спасіння і добробут мільйонів людей, православних вірних в Україні, тому що тут Вселенський патріархат нічого не здобуває.

Якби Вселенський патріархат хотів щось здобути, він міг би сказати: ми маємо право відродити нашу митрополію, яка існувала (у Києві) до кінця XVII століття. Але Константинополь цього не бажає.

Константинополь бажає подарувати Україні автокефалію, щоб в Україні була своя церква.

З іншого боку, Москва в принципі нічого не втрачає, тому що фактично устрій, який існував до цього часу в УПЦ МП – це фактично був устрій автокефалії, а Православна церква в Україні, яка буде визнана Вселенським патріархатом як автокефальна, продовжуватиме мати зв’язки з іншими помісними церквами.

І сьогодні я не можу зрозуміти: якщо Константинополь готовий дати українській церкві статус автокефалії, який буде визнаватися цілим православним світом, я не розумію, яка є потреба для архієреїв УПЦ МП залишатися під цим зв’язком з Московським престолом.

“У церкві нема критеріїв чисельності”

ВВС: У своїх інтерв’ю представники РПЦ наголошують, що Москва – це найчисельніша церква у світі, і що своїм рішенням патріарх Варфоломій позбавляється статусу духовного лідера 300-мільйонної православної громади. Що принаймні 150 млн православних не вважатимуть його своїм лідером, і що патріарх Варфоломій фактично призводить до падіння свого авторитету і до розколу православної спільноти.

А.І.: По-перше, у церкві немає критеріїв чисельності. В історії християнства ніколи церкви не поділялися на великі і малі. Кожна церква є тілом Христовим у даному місці, тому не важно, скільки у цьому місці живе людей, найважливіше – що в цьому місці присутній Христос і присутня його церква.

По-друге, не треба забувати, що православна церква керується віровченням і канонами Вселенських і помісних соборів. І згідно з цим віровченням, Вселенські собори постановили для адміністрації церкви всього п’ять центрів, – у церковній мові це називається пентархія: це Рим, Константинополь, Александрія, Антіохія, Єрусалим. Вселенські собори згадують і про Кіпрську церкву, яка зберегла статус автокефальної.

Ці центри світового православ’я ніколи ніхто не може ставити під запитання. Вселенські собори дали Римському престолу і Константинопольському престолу як другому після нього однакові привілеї. Якщо ми цього не визнаємо, значить, ми не визнаємо вчення Вселенських соборів і відпадаємо від православ’я.

Інші церкви, які існують у православному світі сьогодні, – починаючи від Православної церкви в Росії, продовжуючи церквами в Греції, Сербії, Румунії, Польщі, Албанії, Болгарії, Грузії, Чехословаччині- нові церкви не були підтверджені Вселенськими соборами, це Константинополь дав їм статус існування.

І, в принципі, як вважають деякі каноністи, оскільки оці нові автокефалії чи нові патріархати ніколи не були підтверджені Вселенським собором, оскільки вони були створені Вселенським патріархатом, то в якийсь момент, якщо Вселенський патріархат вважатиме це за потрібне, він може і скасувати цей статус.

Тому говорити, що Вселенський патріархат втрачає якусь владу, – то це на основі чого?

На основі канонів, згідно з ученням православної церкви, Вселенський патріархат має певні привілеї. Хто з цим не погоджується, той фактично сам себе відколює від православ’я.

ВВС: Якщо розвивати цю думку, то чисто теоретично, чи може нинішня ситуація призвести до того, що Вселенський патріарх просто забере патріарше достоїнство у Московської кафедри чи навіть скасує РПЦ?

А.І.: Звичайно, це все робиться не за день, і ми сподіваємося, що те, як поводить себе в даний момент Православна церква в Росії, – це тільки тимчасово, і це, можна сказати, така рефлекторна реакція певного обурення, яке вона відчуває.

Ми сподіваємося, що вона прийде до розуму і повернеться в єднання зі Вселенським престолом, тому що Вселенський престол не бажає рвати відносини з Православною церквою в Росії.

Але якщо така ситуація буде продовжуватися протягом довгого часу, звичайно, Вселенський престол як Перший престол вселенського православ’я буде змушений вживати певні заходи. Прийняти певні рішення, щоб забезпечити єдність церкви.

“Це привілей Константинополя – проголошувати автокефалію”

ВВС: У квітні цього року делегація Вселенського патріархату почала об’їзд помісних церков. ЗМІ називали його чи то консультаціями з українського питання, чи то інформуванням церков про вже прийняте рішення дарувати автокефалію. Що це було насправді? І як, за вашими даними, реагували помісні церкви на ці візити?

А.І.: Коли після Пасхи, у квітні цього року на Фанар приїздив президент Порошенко, – я, до речі, був присутній на його зустрічі з Вселенським патріархом, – фактично з цього моменту стало зрозуміло, що Вселенська патріархія готова надати автокефалію Православній церкві в Україні. Це обговорювалося на наступному синоді, який, в принципі, схвалив цю справу.

З цього моменту були послані делегації до всіх помісних православних церков – не для того, щоб вести якісь переговори, а щоб поінформувати їх про рішення Вселенського престолу, тому що, я повторюю, до сьогоднішнього дня всі нові автокефалії були дані Вселенським престолом, таким є досвід, практика церкви.

Звичайно, Православна церква в Росії з цим не згідна. Тому, до речі, питання надання автокефалій обговорювалося під час підготовки Святого Великого собору, воно мало бути на його порядку денному.

Але під час підготовки не було досягнуто консенсусу, і було вирішено це питання відкласти з порядку денного Святого Великого собору. Що це означає? Що та практика, яка існувала до цього часу, продовжується. Тобто що Вселенський патріархат проголошує автокефалії.

Але оскільки кожна нова автокефальна церква повинна бути у спілкуванні і в причасті з іншими помісними церквами, дуже важливо зарані поінформувати помісні церкви про це рішення: що в скорому часі появиться нова помісна автокефальна церква, і ці церкви повинні визнати новообраного предстоятеля, главу цієї церкви.

Саме з цією ціллю ці делегації відвідували всі помісні церкви.

Реакції були дуже різними. Їх можна віднести до двох категорій: були певні церкви, які казали: що Вселенський патріархат вирішить і проголосить – ми зобов’язані це сприймати. Інші вважали, що, оскільки триста років православна церква в Україні була під адміністрацією Православної церкви в Росії, то таке рішення повинно бути прийнято в координації з Православною церквою в Росії.

Але, знову ж таки, це були реакції на повідомлення, це не були якісь переговори.

ВВС: Прихильників другої точки зору було багато?

А.І.: Були церкви, які спочатку, під час відвідання делегації, казали, що виконуватимуть те, що вирішить Константинополь, а потім раптом через деякий час незрозуміло чому вони під якимось впливом міняли своє бачення.

Але де-юре Константинополь має це право, це його привілей проголошувати автокефалію. У томосах про автокефалію всіх нових церков сказано, що вони повинні визнавати першість Константинополя і звертатися до нього за порадою щоразу, коли у них виникає якесь питання світового рівня.

Таймлайн

ВВС: Скільки помісних церков зараз готові визнати цю українську церкву в момент її появи, і скільки не готові?

А.І.: Я думаю, більшість з них готова.

ВВС: А решта – може піти, умовно кажучи, за Росією? Митрополит Іларіон, за великим рахунком, говорить про ймовірність формування “двох сімей православних церков”…

А.І.: Історія нас вчить, що всі православні церкви без винятку, і найперше Православна церква Росії, коли приходить момент загрози, якоїсь проблеми, всі церкви звертаються до Константинополя за підтримкою і за порадою.

Таке було на початку ХХ століття. Останнім часом Московський патріархат часто закидає, що Вселенський патріархат підтримував “обновленців” в Росії. Це зовсім неправда чи часткова правда.

Так, “обновленці” шукали підтримки у Константинополя, але критики забувають сказати, що до Константинополя апелювала і Православна церква Росії, патріарх Тихон.

Як справедливий суддя, Вселенський патріарх вислухав обидві сторони, і на Всеправославній конференції, яка проводилася в 1923 році в Константинополі, тодішній Вселенський патріарх Мелетій написав листа підтримки патріарху Тихону, тобто остаточно Вселенський патріархат підтримав не “обновленців”, а патріарха Тихона – канонічну Православну церкву в Росії.

Це показує, що у часи спірних питань, у тяжкий час, час випробувань, навіть Православна церква Росії апелювала до Константинопольського патріарха, тому що такі є правила в православній церкві.

ВВС: Тобто ви не вірите у Велику схизму, порівнянну з 1054 роком, про яку говорить той самий Іларіон (Алфеєв)?

А.І.: Це ще один міф, тому що те, що відбувається сьогодні, нема чого порівнювати з подіями 1054 року. Розрив причастя між Константинополем і Римом тоді відбувся через догматичні питання.

Розкол в Україні, який тривав майже 30 років, відбувся не через питання віровчення, а через канонічне питання – кому має підпорядковуватися Православна церква в Україні, – і бажання, щоб ця церква не підпорядковувалася Москві. Робити якусь схизму на основі канонічного питання – це дуже спірний предмет.

А, по-друге, у 2008 році говорилося про те – і я був тому свідком, – що якщо Вселенський патріарх приїде до Києва на святкування річниці хрещення Русі, то настане ще більша схизма, ніж у 1054 році, себто використовувався той самий аргумент.

Але врешті-решт, що відбулося? Не тільки Вселенський патріарх прибув до Києва, але і патріарх Московський Алексій ІІ прибув. Вони співслужили божественну літургію на Володимирській гірці і після цього у Києво-Печерській лаврі, в резиденції київського митрополита вперше зустрілися віч-на-віч після естонської кризи і знайшли вихід з положення.

Себто схизми не було і тому я вважаю, що те, що зараз говориться, – це лише пробують людей налякати, людям погрожувати, але жодних підстав для цього немає.

ВВС: З іншого боку, Константинополь звинувачують у єресі папізму – нібито Вселенський патріархат самочинно присвоїв собі право надавати автокефалії і розглядати апеляції на покарання, накладені в іншій церкві.

А.І.: Хто говорить таке, хто звинувачує Вселенський патріархат в цьому, показує, що він не знає церковного права, не знає канонів церкви.

У 28-му правилі Четвертого Вселенського собору ясно говориться, що Константинополь має однакові привілеї з Римським престолом, і тут мається на увазі, в тому числі, право на розгляд апеляцій, яке Рим отримав ще на початку IV століття рішенням Сардійського собору.

З часу, коли Константинополь став новою столицею, ще з часів Іоанна Златоустого, апеляції подавали до Константинополя, і вже Четвертий Вселенський собор постановив, що, оскільки Константинополь має однакові привілеї з Римським престолом, він має право приймати апеляції.

Хто це заперечує, – заперечує постановам Вселенського собору. Як ця людина може вважати себе православною, якщо вона відкидає цю постанову?

Щодо автокефалій. Як ми вже говорили, Константинополь надавав автокефалії протягом віків. Якщо сьогодні Православна церква Росії має сумніви стосовно цього, вона повинна зректися своєї власної автокефалії, тому що патріарший статус їй був даний у XVI столітті Вселенським патріархом Єремією ІІ. У відповідному документі ясно сказано, що московському архієрею дано право називати себе патріархом при тому, що він повинен визнавати Константинопольського патріарха як свого главу. Це не значить, що він перебуває в юрисдикції Константинополя, але це значить, що він повинен визнавати Константинополь як першого архієрея, і в усіх питаннях, які виникають і стосуються єдності православної церкви на світовому рівні, він повинен до нього звертатися як до свого глави.

Отож якщо ми звинувачуємо Константинополь у псевдопапізмі, то це не збігається ані з правилами Вселенських соборів, ані з практикою того, звідки церкви отримали автокефалію.

З іншого боку, я спостерігаю і навіть переживаю через те, що ще з ХІХ століття на менталітет російського православ’я мало дуже сильний вплив протестантське вчення про церкву. У протестантизмі якщо я бажаю, я можу сьогодні вранці створити свою церкву.

Протестантизм – це просто група якихось відокремлених церков, навіть конфедерацією називати це було б перебільшенням. І от під впливом цієї доктрини московські каноністи ХХ століття почали звинувачувати Константинополь у східному папізмі. Але ці звинувачення безпідставні.

ВВС: Вас звинувачують не тільки в єресі, але й у “хижацтві та розбої”. Причому роблять це не якісь рядові священики, але й ієрархи РПЦ. Константинополь збирається якось реагувати на таку риторику?

А.І.: Не думаю, що на звинувачення настільки низького рівня Константинополь збирається відповідати, тому що Константинополь живе згідно з канонами церкви.

Всі рішення, які приймає Константинополь, він приймає у дусі Євангелія. У Євангелії Господь закликає нас до любові, прощення, милосердя і порозуміння, тому Константинополь завжди приймає рішення згідно з церковними канонами, в дусі Євангелія для того, щоби забезпечити спасіння людям.

ВВС: Що має статися для того, щоб Константинополь розірвав євхаристійне спілкування з Москвою? Це взагалі можливо?

А.І.: Це хіба що має бути щось дуже сильне відносно віровчення або канонічного устрою церкви.Причиною схизми повинно бути щось догматичне. Це повинна бути обґрунтована справа.

ВВС: Зараз ви вважаєте, що аргументація Москви необґрунтована?

А.І.: Необґрунтована.

“Церкви Московського патріархату в Україні більше не існує”

ВВС: Синод Вселенського патріархату своїм рішенням від 11 жовтня цього року задовольнив апеляції предстоятелів УПЦ КП Філарета і УАПЦ Макарія. Ким вони є зараз? Філарет говорить: я був, є і буду патріархом. Але хто він для вас?

А.І.: Передусім, чому ці апеляції були розглянуті саме зараз, а не раніше?

Треба розуміти, – і це дуже важливо, – що Вселенський патріархат розпочав процес надання автокефалії Православній церкві в Україні для задоволення чиїхось приватних інтересів, а для спасіння та об’єднання мільйонів людей.

Зрозуміло, що автокефалія, яка буде надана Православній церкві в Україні, повинна буде об’єднати всіх православних єпископів і всіх православних вірних в Україні. Але як це можна зробити, якщо частина цих єпископів були до цього часу в розколі, в схизмі, тобто вони були неканонічними?

Треба було дати їм канонічний статус, і саме тому з’явилося рішення задовольнити апеляції колишнього митрополита Київського Філарета і колишнього митрополита Львівського Макарія. Себто митрополит Філарет і митрополит Макарій разом з їхніми послідовниками, згідно з цим рішенням, прийняті в лоно церкви.

Але з якою ціллю? З ціллю, що вони знайдуть свої місця у цій об’єднаній Православній церкві в Україні. Тобто тут не йдеться, як нас звинувачують, про легітимізацію розколу. Не йдеться про те, що ми даємо томос в руки глави Київського патріархату чи томос главі УАПЦ.

Ці єпископи відновлені як архієреї в лоно Вселенської церкви, і тепер ми чекаємо на дальший крок, коли ці всі архієреї об’єднаються в новій структурі, Православній церкві в Україні, якій буде даний томос про автокефалію.

Ми не визнали Філарета та Макарія як предстоятелів їхніх церков, ми не сказали, що УПЦ КП чи УАПЦ є легітимними, адже це було б дуже нелогічно: це б означало, що ми визнали дві паралельні церковні структури паралельно ще з третьою канонічною структурою, якою був би Московський патріархат.

ВВС: Чи означає це, що митрополитами, архієпископами, єпископами в лоно Вселенської церкви, прийняті ті, кого той самий Філарет рукоположив протягом останніх 20 років? Чи потрібно проводити якісь акти перерукопокладання?

А.І.: Це не перший раз в історії православної церкви, коли виникають розколи, схизми. Таких випадків було дуже багато.

Згідно з канонами Вселенських соборів, якщо людина прийняла хрещення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа в схизмі чи в єресі, то її хрещення визнається, коли ця людина повертається в лоно церкви.

І, до речі, розповсюджена, на жаль, в наш час практика перехрещення римо-католиків чи лютеран не тільки не відповідає канонам, але й була засуджена православною церквою як неправильна.

А ще в канонах сказано, що якщо хрещення визнається, то і хіротонії визнаються, коли єпископи повертаються в лоно церкви.

Тобто на основі цього рішення синоду всі ці єпископи були прийняті в лоно церкви, але знову ж таки, не для того, щоби легітимізувати їхній розкол, а щоб об’єднати українське православ’я.

Також дуже важливо, що рішенням синоду від 11 жовтня скасовано акт 1686 року. З канонічної точки зору це означає, що сьогодні в Україні церкви Московського патріархату більше не існує.

Всі архієреї в Україні де-факто згідно з рішенням цього синоду є архієреями Вселенського престолу, і тепер вони повинні чекати на директиву Вселенського патріархату відносно свого подальшого функціонування і існування в перспективі надання автокефалії Православній церкві в Україні.

ВВС: А те, що вони цього самі не визнають?..

А.І.: Не знаю, наскільки вони були поінформовані – процесом, я знову підкреслюю, керує Вселенський патріарх згідно з його канонічними прерогативами. Коли він вважатиме це відповідним, то поінформує.

Він послав своїх екзархів в Україну, вони діють як його офіційні представники, які у свій час повинні давати певні вказівки, директиви відносно того, що має відбутися.

ВВС: Тобто це Вселенський патріарх має скликати цей собор?

А.І.: Так.

ВВС: І коли він це зробить?

А.І.: Коли він вважатиме, що час прийшов.

ВВС: Тобто в певний момент митрополит Онуфрій отримає листа від патріарха Варфоломія, у якому той дасть йому якісь директиви?

А.І.: Я не можу вам сказати, що відбудеться, але це треба так розуміти: скасуванням акту 1686 року скасована адміністрація Московською церквою Київської митрополії і всіх єпархій в Україні…

Ви мусите розуміти, що ми зараз знаходимось в такому, можна сказати, положенні між двома етапами. Те, що відбулося 11 жовтня, – це перший етап, який готує об’єднання єпископату і проголошення автокефалії.

В такій динаміці єпископи були прийняті в лоно церкви з цією перспективою і ми зараз ідемо до цієї перспективи.

ВВС: Тобто ви зараз маєте на увазі, що ті українські ієрархи, які не являться на об’єднавчий собор, опиняться поза законом, поза канонами на території України?

А.І.: Згідно з канонами церкви, на одній території не може бути двох паралельних церков. Якщо буде так, як дехто може висловлюватися, – що хто не захоче української автокефалії, може залишитися як Російський екзархат чи незрозуміло що, – це просто антиканонічно. Згідно канонів церкви, на території однієї держави має бути тільки одна православна церква, і ця автокефальна православна церква повинна об’єднувати всіх.

ВВС: А Естонія?

А.І.: Церква в Естонії, по-перше, не є автокефальною церквою. Вона є автономною церквою, є різниця. А по-друге, естонський варіант був компромісом, знайденим тимчасово.

ВВС: Тобто в Україні Естонії не буде?

А.І.: Якщо ми хочемо слідувати церковним канонам, не може бути повторення Естонії в Україні.

ВВС: Тоді я повернуся до свого питання. Якщо ми говоримо про цей собор, який має зібратися у якійсь близькій перспективі, і туди не являться всі православні ієрархи, які зараз є в трьох юрисдикціях, і які мають право бути присутніми на цьому соборі, що станеться з тими ієрархами, які не з’являться туди? Вони будуть відлучені від церкви?

А.І.: Це все – процес. Є така грецька поговірка: час є найкращим лікарем. Треба розуміти, що ціль – це вилікувати розкол, який існував в Україні протягом останніх тридцяти років.

Коли ви захворієте і йдете до лікаря, лікар не може вилікувати вас моментально, він вам пропише курс лікування, який може тривати пару днів, пару тижнів, пару місяців, пару років, залежно від вашої хвороби. Тому ми зараз у процесі лікування, ціль – об’єднання українського православ’я. А скільки часу це займе – думаю, тільки Богу відомо.

ВВС: Згідно з цим рішенням від 11 жовтня, звичайний український православний вірянин, вірний Київського патріархату зараз може причащатися в церкві Вселенського патріархату?

А.І.: Думаю, що може. Де-факто уже були випадки, коли вірні невизнаних церков, відвідуючи інші церкви, причащалися в Польщі чи Греції чи в інших місцях, тому що церква в принципі ніколи не видавала якихось паспортів.

Вірянин завжди є вірним тієї церкви, де він перебуває в даний момент. Якщо вірний перебуває на території Елладської церкви, він є вірним Елладської церкви. Якщо на території Польської церкви – він вірний Польської церкви та так далі.

“Фінансової кризи на Афоні не буде”

ВВС: У світлі відкликання синодального листа від 1686 року, який зараз канонічний статус території Білорусі?

А.І.: Це добре питання. Розумієте – чому в українському питанні була важливою координація між церквою і державою? Без бажання держави мати автокефальну церкву в Україні Вселенський патріархат не міг би діяти, тому що 17 правило Четвертого Вселенського собору каже, що церковне управління має слідувати державній адміністрації.

У даний момент не було звернення до Вселенського патріархату ані від білоруської держави, ані від білоруської церкви, тому це питання не розглядається. Але якщо вони звернуться, то, звичайно, є можливість, що це питання розглядатиметься так само.

До речі, щодо акту 1686 року, треба нагадати, що Константинополь не пробудився через 300 років, бо подібне питання стояло у 1924 році, коли Польська держава і православна церква в Польщі звернулися до Константинополя за автокефалією. У томосі про автокефалію Польської церкви 1924 року було сказано, що все, що відбулося з Київською митрополією після 1686 року, не визнається і було зроблено антиканонічно.

ВВС: Представники РПЦ припускають, що Російська церква може скликати нараду предстоятелів православних церков, на якій, ймовірно, піддати критиці рішення Вселенського патріарха. Знову ж таки, митрополит Іларіон (Алфеєв) припускає утворення двох сімей православних церков. Ви готові до такого сценарію?

А.І.: Я знову запитую: на якій підставі? Де сказано в церковних канонах Вселенських соборів і помісних соборів щось про Московську кафедру? Московської кафедри (там) немає. Тобто Московська кафедра не має жодних привілеїв, жодних прономій згідно зі священними канонами і згідно Вселенських соборів.

Якщо Московська церква хоче творити щось не відповідно духові священних канонів Вселенських і помісних соборів, якщо вона це робить, вона сама себе відсторонює від православ’я.

ВВС: Ви допускаєте, що її може підтримати один з давніх патріархатів? Конкретно – Антіохійський.

А.І.: Я так не думаю. Антіохійський патріархат – це древній патріархат, він прекрасно знає канони церкви і прекрасно знає, що таке порядок у православній церкві.

ВВС: А як бути з політичною та воєнною залежністю Сирії від Росії?

А.І.: Звичайно, за цими питаннями стоїть геополітика, але церква має місію, яка стоїть вище політики, і ми не можемо торгувати церквою через якісь геополітичні інтереси.

ВВС: У російських ЗМІ останнім часом багато пишуть про Афон. За даними Російської служби ВВС, приблизно 200 млн доларів протягом останніх років завезли на Афон так звані “афоніти” – у російській пресі так називають впливових бізнесменів і політиків, які регулярно навідують Афон. Російські ЗМІ припускають, що для монастирів Афону це досить суттєва цифра. Крім того, кажуть, вони відрізняються консервативністю, і в українському питанні теоретично можуть стати на бік Російської церкви…

А.І.: Передусім, треба пам’ятати, що Афон є канонічною територією Вселенського патріархату і що правлячим архієреєм Афону є Вселенський патріарх. Себто всі монастирі на Афоні зобов’язані поминати Вселенського патріарха як свого місцевого єпископа. Все на Афоні відбувається по благословенню Вселенського патріарха.

Всі монастирі підкоряються Константинополю – де-юре, згідно з церковною дисципліною, а крім того, це підтверджено державними законами Греції.

Це правда, що паломники з Росії та України привозили в останні роки велику фінансову допомогу, але не треба забувати, що крім цього, афонські монастирі є дуже багатими самі по собі. У них є дуже великі володіння на Афоні, крім того, у них є дуже багато земель, будинків і нерухомості поза межами Афону.

Тому, звичайно, якщо з Росії не будуть приїжджати паломники, то не буде цих пожертвувань, але це не значить, що на Афоні буде фінансова криза.

“У кожній країні все вирішується по-своєму”

ВВС: Видається, що в українському питанні була напрацьована своєрідна дорожня карта надання автокефалії у ХХІ столітті. Чи означає це, що нам потрібно бути готовими до автокефалії для македонської, чорногорської, зрештою, абхазької церков?

А.І.: Кожне питання вивчається у своєму контексті. Я повторюю: до надання автокефалії Православній церкві в Україні Константинополь підштовхнув не тільки той факт, що Україна є незалежною державою, а кожна незалежна країна має право просити автокефалію.

Питання тут полягало в тому, що в Україні вже протягом тридцяти років існує розкол. Тридцять років тривали розмови, були комісії, зустрічі і переговори між Вселенським патріархатом і Московським патріархатом відносно вилікування розколу.

Московська позиція завжди полягала в тому, що розкольники повинні повертатися під юрисдикцію Москви, покаявшись. На жаль, цей метод протягом тридцяти років не виявився ефективним. Тому стало зрозуміло, що єдиний спосіб об’єднати українське православ’я – це інститут автокефалії.

В інших країнах є інші турботи і інша обстановка, тому в кожній країні все вирішується по-іншому.

ВВС: Представники РПЦ радять Вселенському патріархові бути готовим стикнутися з проблемою автокефалії для церкви у США. Ви бачите таку перспективу?

А.І.: Я повторюю, що один з критеріїв автокефалії – це об’єднання православних віруючих.

Православна церква в Америці отримала свою автокефалію у 1970 році від Москви, без жодних канонічних підстав, бо Московський патріархат не має привілеїв надавати будь-кому автокефалію.

До цієї церкви інші єпархії православної діаспори не захотіли приєднатися, хоча ця церква їх до цього закликала. Тому в Америці в даний момент немає руху за об’єднання віруючих в одну церкву.

ВВС: Здається, що зараз стосунки між Константинополем і Москвою зайшли в тупик. Патріарх Варфоломій нещодавно сказав, що Москва буде вимушена визнати автокефалію України, бо у неї просто не буде іншого виходу. Представник РПЦ Ігор Якимчук у відповідь заявив, що його церква не зобов’язана підкорятися рішенням Константинополя. Яким ви бачите вихід з цієї ситуації?

А.І.: Як я говорив, православна церква керується священними канонами, і ціль цих канонів – забезпечувати єдність церкви та єдність вірних з Церквою Христовою.

Як це може відбуватися на практиці? З історії церкви ми знаємо, що можуть бути десятиліття і століття повного ігнорування. І можна сказати, що якби на початку ХХ століття не було екуменічного руху, який заохотив християн різних християнських конфесій увійти в діалог одна з одною, то, напевно, більшість православних церков жили б у своїх країнах і ігнорували одна другу.

Думаю, сьогодні ніхто в православному світі не бажає, щоби церкви ізолювали себе одна від одної, і, до речі, на Святому Великому соборі, який нарешті відбувся на Криті у 2016 році, було висловлено побажання, щоб такі собори відбувалися кожні 7 чи 12 років.

Так що є бажання всеправославної єдності. Тому я оптиміст, і думаю, що православна церква знайде вихід з цього положення.

Патріархат чи митрополія?

ВВС: Як ви думаєте, як має називатися нова церква?

А.І.: “Православна церква в Україні” – вона об’єднуватиме всіх православних вірних, які перебувають на території України, попри їхнє походження, національність, громадянство. Всі православні вірні, які знаходяться на території України, будуть належати до Православної церкви в Україні.

ВВС: Тобто не “Українська православна церква”?

А.І.: Не “Українська православна церква”, тому що церква є єдина. Вона належить Христу, а не якійсь нації чи державі.

Грецькою мовою назви церков так і звучать: Православна церква в Греції, Сербії чи Болгарії. Слов’янські назви – Болгарська, Сербська чи Російська православна церква – вживаються неправильно і вказують на етнофілетизм, тобто релігійний націоналізм.

ВВС: У цій новій церкві богослужіння проводитимуться не тільки по-українськи?

А.І.: Кожна церква на даній території повинна служити потребам віруючих. Якщо на даній території будуть російськомовні, грекомовні, румуномовні чи англомовні віруючі, вона повинна їм служити на тих мовах.

До прикладу, в Афінах є храм, де служать церковнослов’янською мовою для духовних потреб слов’ян, які живуть в Афінах, і цей храм не перебуває у складі православної церкви Росії, а є храмом Елладської церкви. Так само в об’єднаній Православній церкві в Україні можуть бути храми, у яких служать на різних мовах, тому що є різне населення, є різні потреби.

ВВС: А чим ще нова церква може відрізнятися від тих церков, які є в Україні зараз? Ми зараз перебуваємо в храмі, де є стільці для вірних. Ви допускаєте, що ця нова церква так само відрізнятиметься в подібних, недогматичних речах?

А.І.: Православна церква перш за все повинна бути вірною віровченню і вживати встановлену богослужбову традицію церкви. А звичаї – скажімо, яким наспівом співати, візантійським, київським, румунським чи грузинським, – не відносяться до суті, до істоти церкви, це вже місцева культура.

Так само – як люди одягаються, коли йдуть до церкви, – це висвітлює місцеву культуру.

Стоять люди чи сидять у церкві, – це також є питання культури, а не віровчення.

ВВС: Те саме зі слідуванням календареві – юліанському чи григоріанському?

А.І.: Календар теж є інструментом, а не частиною віровчення.

ВВС: Чи вирішено вже питання, буде в Україні патріархат чи митрополія?

А.І.: Якщо ми подивимося на сучасні автокефалії, то, скажімо, в ХІХ столітті найпершою церквою, яка отримала автокефалію, була Елладська церква. Її предстоятель має титул архієпископа.

Друга церква, яка отримала автокефалію в ХІХ столітті, – Сербська православна церква – спочатку мала во главі митрополита, і аж пізніше, через кілька десятиліть Константинополь підняв її предстоятеля до рівня патріарха.

Одна з останніх церков, яка отримала томос про автокефалію, – Грузинська церква – отримала його лише в 1990 році, і, оскільки вона є дуже стародавньою церквою, вона одночасно отримала другий документ, яким католикос Грузинської церкви був підвищений до статусу патріарха. Себто патріаршество і автокефалія – це дві різні речі.

У даний момент ми говоримо про автокефалію Київської митрополії. В історії церкви в Києві завжди був Київський митрополит, і в ближчий час Київському митрополитові буде вручено томос про автокефалію. Чи він буде підвищений до рівня патріарха чи ні, – це вже інше питання.

“Кожен єпископ в Україні може вважатися кандидатом на пост предстоятеля”

ВВС: У Києві називають найвірогіднішим претендентом на предстоятельство у новій церкві Філарета. Представники УПЦ КП виходять з чистої арифметики: за їхніми розрахунками, на об’єднавчий собор прийдуть близько 40 людей від Київського патріархату, 12 – від УАПЦ і, прогнозують вони, не всі ієрархи Московського патріархату, які зараз є в Україні, а чоловік 10-12. Тому, кажуть вони, вихідці з Київського патріархату, маючи більшість, висувають Філарета, і це фактично гарантує його обрання. У той же час, особа Філарета, за словами представників інших церков, викликає сумніви у тому, що він зможе продуктивно об’єднати українське православ’я.

А.І.: Я повторюю, якщо Вселенський патріархат пішов у сторону автокефалії української церкви і почав процес надання томосу про автокефалію, то ціль цього всього – не задоволення якихось персональних амбіцій чи особистих питань. Ціль – це вилікувати розкол, об’єднати православ’я в Україні.

Тому я особисто вважаю, що головний критерій людини, яка повинна бути обрана предстоятелем нової Православної церкви в Україні – це повинна бути людина, яка матиме харизму об’єднати навколо себе людей.

ВВС: Можливо, це не дуже коректне питання, але ви вважаєте, у Філарета є така харизма?

А.І.: Ви самі говорили, це відомо, що з різних причин, і ми це бачимо, на жаль, і з конфронтації між ним і митрополитом Макарієм…

До речі, наскільки мені відомо, сильна реакція в Москві проти рішення синоду 11 жовтня в Константинополі була зв’язана не стільки з питанням автокефалії, з якою вони можуть до певної міри змиритися, але була висловлена навколо питання реабілітації Філарета.

Дивно, що всі забувають, що рік тому Філарет звернувся до Москви, і Москва була готова його виправдати. Але щось не вийшло…

Так що це – одне з питань, над якими протягом наступних тижнів, тобто до проголошення томоса про автокефалію, всі повинні роздумувати – з боку української держави, з боку українського єпископату, з боку православного населення України і з боку Вселенського патріархату.

ВВС: Чи проводить Константинополь якісь співбесіди з потенційними кандидатами у предстоятелі? Бодай знайомиться з людьми, які могли б претендувати на цю роль? Чи Філарета можна вважати безальтернативним кандидатом?

А.І.: На даний момент кожен єпископ в Україні може вважатися кандидатом на пост предстоятеля. Кожен має таке право. Інша справа – оберуть його чи ні.

ВВС: Протягом останніх тижнів в Україні з’явилося багато білбордів чинного президента Петра Порошенка, в яких згадується про віру, церкву. Експерти-політологи в Києві говорять, що питання церкви й автокефалії стане одним з наріжних каменів його виборчої кампанії. Як Константинополь ставиться до політизації цього питання?

А.І.: Як я вже казав, від дня здобуття незалежності Україною до сьогодні кожен президент України за винятком Януковича приїжджав на Фанар і просив автокефалії для Православної церкви в Україні. На жаль, до сьогоднішнього дня жоден президент цього не здобув.

Якщо за президента Порошенка це відбудеться, звичайно, він залишиться в історії як президент, який зумів об’єднати українське православ’я і отримати для своєї держави автокефальну церкву. Звичайно, для його виборчої кампанії це було б великим плюсом.

Але знову повторюю: те, що робиться зараз, робиться не через будь-які персональні амбіції чи у зв’язку з персональними, політичними чи владними інтересами якоїсь людини. Це робиться для добра українського народу і для вилікування українського розколу.

ВВС: Представники Російської церкви кажуть, що надання українській церкві автокефалії може призвести до загострення ситуації в Україні, а деякі з них прогнозують навіть кровопролиття через релігійні конфлікти, що можуть вибухнути в такому разі. Чи виправданими є, на вашу думку, такі прогнози?

А.І.: Кровопролиття йде в Україні, на Донбасі, вже протягом чотирьох років. Ця війна – як Друга світова на українській землі, про яку світ майже не говорить. Кількість загиблих сягає понад 10 тисяч, а поранених – понад 20 тисяч. Це велика трагедія сьогоднішнього дня. Що ще гіршого може статися?

І щоб це все зупинилося, достатньо рішення однієї людини, в Москві, бо ясно, хто яку землю бажає захопити.

Війна відбувається на території України, а не Росії. Саме через цей конфлікт православні віруючі в Україні і українська держава просили автокефалію, щоб Православна церква в Україні була незалежна від впливу чужої, ворожої держави.

Кінець ”братньому народові”: Михалков виступив зі звинуваченнями проти України

 

Українці більше ніколи не захочуть стати “братнім народом” із росіянами, що є прямою загрозою “русскому міру”.

Таку думку висловив російський режисер Микита Михалков у коментарі “Дождю”. “Нам завжди здавалося, що це само собою розсмокчеться. Здавалося, Україна — ну куди вони подінуться? А вони працювали — 23 роки виховувалося покоління людей, які вже ніколи не повернуться у братство зі слов’янським російським народом”, — запевнив він.

При цьому він звинуватив Україну в розколі православ’я.

“Суворий час, пов’язаний із самим існуванням “русского міра”. Йому загрожує найстрашніше, як би сказав Бжезинський, — комунізм зруйнований, залишилося зруйнувати православ’я.Ось зараз цим займаються усі послідовники Збігнєва. Це все разом зібрано — і фейки, і Скрипалі, і бук, і олімпійські ігри”, — сказав Михалков.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше президент Росії Володимир Путін пригрозив наслідками за втручання у життя РПЦ і заявив, що є країни, які загрожують “русскому міру”.

OBOZREVATEL

 

Що таке Томос, знають менше третини українців

Менше третини громадян України знають, що таке Томос. 

Про це свідчать результати соціологічного опитування КМІС, проведеного на замовлення “Детектора медіа” з 28 серпня по 24 вересня 2018 року у 109 населених пунктах України і презентованого у п’ятницю в Укрінформі.

“Слово Томос за останні півроку стало загальновживаним, тому респондентам ставилося запитання, що таке Томос. Насправді, зараз 28,5% людей говорять, що вони знають, а інші чесно визнають, що вони не знають, що означає це поняття”, – сказав заступник директора КМІСу Антон Грушецький, презентуючи дані дослідження.

За його словами, 71,5% респондентів не знають або їм важко сказати, що означає Томос.

Читайте також: Українська православна церква гідна статусу патріархату — Зоря

Дослідження на тему “Ефективність державної політики у сфері інформаційної безпеки напередодні виборів” провів КМІС на замовлення ГО “Детектор медіа” з 28 серпня по 24 вересня 2018 року. Воно проводилося у 109 населених пунктах у всіх областях України, окрім Автономної Республіки Крим. У Донецькій і Луганській областях опитування проводилися тільки на територіях, що контролюються Україною. Дослідження здійснювалось за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.

Максимальна похибка для більшості показників не перевищує 3,3%.

УКРІНФОРМ

Філарет розповів, як буде називатися нова церква

Філарет розповів, як буде називатися нова церква
Філарет розповів про проведення об’єднавчого собору УПЦ та нову назву церкви після отримання Томосу на прес-конференції у п’ятницю, 26 жовтня. ФОТО: Микола Тис / ZIK

Предстоятель Української православної церкви, патріарх Філарет заявив, що церква отримає нову назву. Також він зазначив, що проведення Об’єднавчого собору УПЦ залежить від Вселенського патріарха.

“Назвати дату скликання цього Собору ми не можемо, тому що це залежить від Вселенського патріарха”, – сказав Філарет на прес-конференції у п’ятницю, 26 жовтня.

За його словами, процес надання Україні автокефалії – незворотній.

“Ми підійшли до такого часу, коли автокефальна українська церква отримала незворотній процес. Вселенський патріарх твердо заявив про те, що Українська православна церква, український народ гідні своєї незалежної церкви”, – додав патріарх.

Філарет додав, що в Об’єднавчому соборі українських православних церков братимуть участь понад 60 єпископів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Держдепі озвучили американську позицію щодо Української православної церкви

На його думку, зараз Москва під виглядом захисту православних буде намагатися втрутитися в українські церковні справи та нагнітати ситуацію навколо процесу отримання томосу. Проте він запевнив, що українська сторона не допустить жодного насильства.

За словами патріарха, ті православні, які не захочуть бути в Українській православній церкві, повинні називатись Російською православною церквою в Україні.

Він також уточнив, яку назву матиме церква. “Офіційна назва буде: “Українська православна церква”. Друга назва – Київський патріархат”, – роз’яснив Філарет.

“Таке рішення відповідає позиції Константинопольського патріархату щодо назв”, уточнив Євстратій Зоря, речник УПЦ КП, архієпископ Чернігівський і Ніжинський.

Він зазначив, що в УПЦ КП при цьому сподіваються, що Верховна Рада зобов’яже зареєстровану зараз як Українська православна церква показувати в назві приналежність до Московського патріархату.

“Чи повинні віруючі люди знати правду, до якої церкви вони належать – Української чи Російської? Мають право. Ми просимо Верховну Раду ухвалити такий закон, щоб церква в Україні, яка називається “Українська православна церква”, носила свою правдиву назву – Російська православна церква в Україні. Але права цієї церкви будуть ті ж, що і у всіх релігійних організацій”, – заявив він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Церкву Московського патріархату обклеїли портретами Сталіна

Він також зазначив, що перехід парафій до єдиної Української православної церкви буде відбуватися, якщо таке рішення підтримають дві третини парафіян.

“Будуть збори всього приходу. Якщо дві третини парафіян проголосують за те, щоб залишитися у Російській церкві, значить, ця парафія буде належати Російській церкві. Якщо дві третини парафіян проголосують за Українську церкву, то храм разом із парафіянами перейде до УПЦ”, – пояснив процедуру Євстратій Зоря.

Філарет уточнив, якщо дві третини голосів для ухвалення рішення не набереться, то стан приходу залишиться незмінним.

11 жовтня Синод Константинопольського патріархату вирішив продовжити процедуру надання томосу про автокефалію Українській православній церкві. Також було ухвалено рішення про визнання Константинополем узурпації влади над Київською митрополією Москвою незаконним актом.

Gazeta.ua
26.10.2018

Патріарх Філарет: “Не дамо Росії вторгнутися у наше українське життя”

Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України наголосив, що Україна не допустить дублювання ситуації на Донбасі.
Під час прес-конференції “Українська Церква на шляху утвердження автокефалії” Патріарх Філарет прокоментував і існуючі сьогодні компрометуючі дії Росії надання Томосу Українській церкві.

“Москва готує підґрунтя, щоб втрутитися військовою силою. Як це сталося на Донбасі під причиною захисту місцевого населення. Зараз вони хочуть нову причину придумати – захист російської церкви, захист православних. Але, знаючи наміри Москви, ми не допустимо ніякого насилля і не дамо жодних підстав для цього, не дамо втрутитися у наше українське життя”, – зазначив Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Патріарх Філарет.

За словами Патріарха Філарета, завадити об’єднанню ніхто не може. Тому що це воля Божа. Бог створює такі умови, що люди хочуть чи не хочуть, а змушені іти цією дорогою.

“Наприклад, багато хто в Київський патріархат не хотів входити. Господь допустив війну і війна показала, хто є хто. І починаючи з перших воїнів, які загинули на Донбасі, люди стали десятками, сотнями тисяч переходити в Київського патріархату. Раніше люди не думали про це, але коли їхні близькі загинули на Сході, а російська церква не відспівувала їх, а представники московського патріархату казали “Я не відспівуватиму їх”, це й сподвигло до переходу. Саме Бог створив такі умови”, – підкреслив Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України.

Як зазначив Патріарх Філарет, наступні кроки на шляху до автокефалії відбудуться вже найближчим часом.

Раніше Знай.ua писали про те, що головний московський “путінослав” може втратити сан – РПЦ за крок до розвалу.

Також Знай.ua писали  про чергові погрози Росії: “Одне з основних завдань – протистояти екстремізму”.

ZNAJ.UA
26.10.2018

У потрібний час Україна отримає томос, – помічник Варфоломія

Помічник вселенського патріарха Варфоломія єпископ Макаріос Христопольський вважає, що Україні буде наданий томос за деякий час.

Про це він розповів в інтерв’ю газеті «Урядовий кур’єр».

«Рішення про автокефалію України прийнято. Це було найскладнішим. Томос – другий крок, і це не так важко. Томос – це завершення даного рішення, іншими словами – «засвідчення». У потрібний час і томос буде надано. Патріарх Варфоломій веде справу і зробить все в свій час», – запевнив Макаріос Христопольський.

Він додав, що кожна Помісна церква пройшла свій власний шлях до отримання своєї автокефалії від Константинопольської Матері-Церкви.

«У деяких випадках були такі самі труднощі, як і в Україні, і знову ж, деякі з цих труднощів були особливими і одиничними», – сказав він.

ZIK
24.10.2018

 

“Мене обдурили”: глава УАПЦ зробив гучну заяву про передачу Андріївської церкви

Предстоятель Української автокефальної православної церкви митрополит Макарій заявив, що його обдурили з передачею Андріївської церкви в користування Вселенського Патріархату, не давши жодного храму натомість. Про це глава УАПЦ заявив в інтерв’ю каналу Еспрессо TV.

В ефірі телеканалу Еспресо Митрополит Макарій – глава Української Автокефальної Православної Церкви: у справі об’єднавчого Собору виникли проблеми.

Espreso.TV

20.10.2018

РПЦ МП боїться, що Київ знову стане світовим центром православ’я, – Ірина Богачевська

Гість студії UKRLIFE.TV – Ірина Богачевська, релігієзнавець, доктор філософських наук. Вона розкрила подробиці надання Томосу про автокефалію Української Православної Церкви і пояснила, в чому полягає головна складність, що виникла в цьому процесі. Крім того, вона оцінила аргументи РПЦ проти надання Україні цього Томосу.

UKRLIFE.TV
16.10.2018

Невзоров про Томос і РПЦ

Олександр Невзоров – російський журналіст, репортер, телеведучий, публіцист, режисер, сценарист, продюсер документальних фільмів, політик. Засновник, «майстер і наставник» школи «Nevzorov Haute Ecole». Веде інтернет-передачу «Уроки атеїзму» на YouTube.

Радіо «Эхо Москвы»
20.09.2018

 

Українці не воцерковлені, а «приносні» для хрещення й похоронів

Україна – поліконфесійна країна. Ми не можемо нині назвати кількість наявних на її теренах релігійних течій через те, що з 2004 року офіційна інформативність про їх буття, яку мав би давати Департамент у справах релігій, відсутня. З метою применшення інформації про з’яву і поширення в країні якихось нових релігійних течій, державний орган у своїй звітності ввів рубрики “інші православні спільноти”, “інші організації євангельських християн-баптистів”, “інші харизматичні організації”, “інші орієнталістські організації”, “інші організації язичників”, інші блоки про інших, до яких включив низку конфесій (правда, не дуже чисельних і кількістю громад, і їх членів), чим усунув можливість відслідковувати в останні п’ять років зміну конфесійної мережі України, а також і зміни у релігієвиборі українців. Відтак зникли з дослідницького обрію Істинно Православна і Апокаліптична Православна Церкви, вірмени-католики й українські реформати, богородична церква і незалежні п’ятидесятники, вісаріонівці і сведенборгці, іудеохристияни і месіанські іудеї, Сахаджа-Йоги і рідновіри, низка інших наявних у країні релігійних течій. А їх нараховується не мало – більше ста, а ось офіційно подається лише п’ятдесят одна. Незважаючи на цей ігнораж, кожна з названих і неназваних конфесій (бо ж є такі, які взагалі про себе не заявляють) продовжує своє життя, може, навіть завдячуючи непоінформованності державних органів про їх діяльність. Адже будь-яка інформація викликає про них негативні реакції релігійних більшин, а там, дивись, з їх капризу, і всілякі придирки владних органів, появу замовних статей в ЗМІ нетолерантних журналістів, що зорієнтовані на усунення цих, переважно нетрадиційних, як для України, конфесій з релігійного життя реґіону, а чи ж і всієї країни.

Історія конфесійного життя України надто складна, колізійна, навіть трагедійна, оскільки від нього значною мірою залежало саме буття українського етносу. Але в тому, що ми, українці, немоноконфесійні, є одна з причин несформорваності ще нашої національної ідентичності, а водночас і запорука нашого самозбереження. Бо ж якби ми свого часу стали повністю уніатами, то з часом були б полонізованими, а якщо б стали повністю православними, то були б вже омосковлені. Ще одне. Якби ми, українці, стали православними всеціло, то втратили б свою національну самобутність, а так, зберігши в позахрамовому житті, у своєму світобаченні, в побуті язичництво, ми в такий спосіб зберегли те, що й нині є окрасою нашою духовності, ознакою нашої ідентичності. Та й інакше бути не могло, бо ж язичництво і християнство – це різні картини світобачення. Язичництво – це картина природи і діяльності людини в ній, а християнство – це картина людини в її відносинах в соціумі. Відтак з приходом на наші терени християнства воно не могло замінити, витіснити повністю язичництво. Нашому народу потрібна була та релігія, яка опікується його повсякденням, а не та, яка обіцяє, образно скажу, журавля в небі, тобто, якесь райське блаженство в уявному потойбіччі. Тому українці залишилися у своєму житті й світобаченні язичниками. Вони поверхово знали і знають християнство, знають його заземленим на свій повсякденний, навіть домашній спосіб життя. Українці, на відміну від офіційного християнства, й трійцю свою витворили, витіснивши з неї Бога-Батька і Бога-Духа Святого, а включили до неї суто земних істот – Богоматір Марію і в додачу ще й чомусь чудотворчого Миколая.

Українські терени здавна постають як поліконфесійна карта. Є певна локалізація наявних на них – в минулому і нині – конфесій, спостерігається і певна міґрація їх. Скажімо, переселення західноукраїнців навіть в радянські роки на Схід і Південь України призвело до появи тут греко-католицизму. Відкриття в Україні посольств низки країн потягнуло за собою відкриття спочатку при них громад тієї релігії, яку сповідують їх співробітники, а потім з’яви громад цих конфесій і в інших поселеннях країни (згадаймо тут з’яву англіканства).

Що зумовлювало становлення і формування на українських теренах поліконфесійності? Назву тезово основні чинники:

Насамперед об’єктивні:

– межовість України між християнським і мусульманським світом, між католицизмом і православ’ям, історична межовість між державами-імперіями – Московією, Польщею, Австро-Угорщиною і Оттоманською Туреччиною. Тут спрацьовувало прислів’я: те, що росте при дорозі, скубне той, хто по ній йде. Нас скубли й скубуть і понині всі наші сусіди (навіть дрібнотні Молдова чи Румунія, не говорячи про Московського монстра);

– відсутність фактично протягом всієї нашої історії у нас своєї державності, яка б сприяла водночас і якомусь конфесійному самозбереженню, формуванню єдиноконфесійної ідентичності;

– відсутність практично повсякчас своєї української духовної еліти. Якщо вона й з’являлася, то з часом її або знищувала держава-колонізатор, або ж перебирала на службу собі (згадаймо тут принагідно професуру Києво-Могилянки, зокрема те, як митрополити Прокопович і Яворський служили Петру І й стали малоросами);

– відсутність протягом нашої історії такої конфесії, яка з’явилася б на нашому українському грунті, була б виразником ментальності саме нашого народу. Маємо, починаючи з християнства 988 року, все чуже, привнесене. Українці не виявили здатність до власної релігієтворчості (хіба що певною мірою своїм можна вважати греко-католицизм і біло-братство).

А тепер суб’єктивні чинники поліконфесійності:

– кордоцентрична релігійність українців, сприйняття ними релігії не розумом, а серцем, а тут конфесійна відмінність не особливо виявляється, а відтак і не протистоїть появі поруч іншого, а то й сприйманню його собі частково чи повністю;

– інтровертність українців, життя за принципом “моя хата скраю”, а відтак байдужість до іноконфесійного оточення, толерантність до нього;

– людинолюбство, небажання завдати комусь прикрість, лояльність до змісту і способу думання й діяння інших, навіть якась запопадливість цьому, певне сприйняття чужого як вищого від свого, а відтак визнання себе і свого як дещо меншовартісного;

– відсутність відпорності до чужої духовної агресії, а відтак якась байдужість до свого національного, традиційного, знецінення його (скажімо, сприйняття богослужінь лише російською, бо ж українська, як кажуть, нібито неблагодатна). Так як Бог і святі існують десь поза знаним українцем світом, так і форма їх вшанування має у її вияві бути також десь поза буденністю, не подібною його повсякденню, навіть мова не рідною, а чужою;

– владопоклоніння, сприйняття її як чогось вищого, навіть Богом визначеного, сприйняття її діянь як необхідності, єдиноможливості, а не різноможливості. Влада насаджувала нам московське православ’я – ми його мовчки ”шмагали”, сприймали вже як своє.

Які події нашої історії знайшли відгомін у нашій конфесійній карті? Назву деякі:

– силою нав’язане християнство (“Кто не придет к реке да будет мне противен”, – залякував киян князь Володимир). Відтак це призвело до того, що офіційно народ видавав себе християнином, а в неофіційній сфері він залишився язичником. Відбулося оязичнення християнства і охристиянізування язичництва. Хоч як церква не прагнула знищити залишки язичництва, вони продовжували жити й живуть. Нинішнім відгомоном цього є відродження, реконструкція язичництва низкою рідновіровських конфесій;

– прийняття унії в Бересті 1596 року лише верхівкою Київського православ’я, що зрештою зумовило відродження 1621 року Українського православ’я гетьманом Петром Сагайдачним, який сприйняв уніатство як зраду народу, сприяв поверненню православ’я на українські терени. Ми стали християнсько двоконфесійними, а зрештою через це Русь стала воювати з Руссю. Так наслідки подій 1596 і 1621 років охарактеризував потім митрополит Петро Могила. Відгомін цього розколу Україна переживає вже більше 400 років. Він знаходить свій вияв у наявному й нині розколі України на Захід і Схід;

– перебування України протягом майже трьох з половиною століть в колоніальній неволі Російської імперії призвело до формування на її теренах духовного окормлювача цього колонізаторства, яким були Московським патріархатом керовані його єпархії на українських теренах. Після здобуття Україною у 1991 році своєї незалежності вони залишилися в ролі чинників діяльності на повернення України до якоїсь нової Московської імперії, яка нинішнім патріархом РПЦ Кирилом видається як “русский мир”, а територія України розглядається ним і далі в дусі російського експансіонізму як “канонічна територія” Московсько-Православної імперії; – насильне поглинення Московським патріархатом 1686 року Київської митрополії призвело до нищення Москвою Українського православ’я. Але знищити його повністю все ж не вдалося. Острівці Українського православ’я зберігалися завдяки тому, що не всі українські терени були під Москвою. Їх добре описав у своїх працях О.Саган. Звідти вони перебазувалися в Українські Церкви православної діаспори (в цьому помітна роль за митрополитом Іларіоном Огієнком), а вже з діаспори декілька разів переносили на материкову Україну (востаннє – 1989-1991 рр.). В такий спосіб зберігалася можливість до відродження Українського православ’я, що ми маємо в появі і діяльності Українських Церков – УПЦ КП та УАПЦ;

– на українських теренах раніше, ніж в інших регіонах Російської імперії, почали розвиватися буржуазні виробничі відносини, що супроводжувалося появою саме на наших землях частіше завезених сюди закордонними колонізаторами різних протестантських течій. Згадаймо, що менонітів до України завезла Катерина ІІ. Баптизм, адвентизм завезли на південь України німці-колоністи. П’ятидесятництво із США було завезене до Одеси Воронаєвим;

– з одного боку Московія, а з іншого Польща, знищуючи нашу духовність, нищили її саме в її релігійних виявах. Вони нав’язували нам свою релігійність. Відтак боротьба за нашу національну самостійність часто набирала форм боротьби за певну релігійну віру. Згадаймо принагідно національно-визвольну боротьбу козацтва років Богдана Хмельницького, який в поборенні поляків-католиків шукав підтримки в одновірного православного царя Московського. Згадаймо також Коліївщину, коли боротьба проти польської експансії вилилася у боротьбу проти католицизму. Заодно це була боротьба і з іудейством, яке завжди прислуговує сильним світу цього (раніше – полякам, далі – московинам), а потім плачеться, коли українці їх б’ють разом із своїми прямими ворогами-визискувачами (згадаймо тут описані Т.Шевченком в “Гайдамаках” Уманські події);

– невдачі українців у їхній боротьбі за соціальне і національне визволення породжували сподівання на прихід якогось заступника-спасителя. І не звідкись із потойбіччя, а із земних. Власне, частково цим можна пояснити поширеність на українських теренах кеносистичних сект. Зокрема тут можна сказати про мурашківців, леонтіївців, інокентіївців, митрофанівців та інших;

– толерантність українців щодо послідовників інших віросповідань створювала умови для масованих переселень на їх терени гнаних в сусідніх країнах послідовників тих чи інших конфесій. Згадаймо, принагідно, переселення на Волинь з Польщі соцініан і антринітаріїв, відзнайдення місць для групового поселення гонимих в Московії старообрядців і молокан. В Україні знайшли собі притулок й вигнані з Європи іудеї. У нас з’явився такий відомий їх напрямок як хасидизм; – низка інших історичних чинників (не стану тут розписувати їх) зумовила з’яву на теренах України мусульманських громад, громад вірмен-католиків і григоріан.

Які особливості релігійності сформувала в українця така складна релігійна історія? Назву деякі з них:

– насамперед двовір’я, яке виявляється не тільки в обрядовій сфері (більшість здійснюваних українцем нібито православних релігійних обрядів має чітко простежуване язичницьке підгрунтя), а й у збереженій вірі у польовиків, воляників, лісовиків та ін., у високій забобонності, що виражається у вірі в низку різних прикмет;

– обрядовірство, бо ж українець достатність своєї релігійності вимірює виконанням низки обрядових дійств, часто не знаючи і навіть не розуміючи їхній потаємний віроповчальний підтекст;

– релігійна неграмотність, бо ж в масі своїй українець релігію не знає в її віросповідних викладках: він її лише бачить і дотримується шляхом виконання традицією усталених обрядів;

– прагматизм, бо ж обряди виконуються насамперед з метою одержання за їхне здійснення чогось доброго від Бога. І тут не тільки і не стільки десь і потім райське блаженство, а для селянина (згадаймо колядки) благо тут – збереження худоби, високий врожай, міцне здоров’я тощо;

– кліризм, що виявляється в пошануванні священника як людини Божої благодаті, запопадливості перед ним; зникнення розуміння Церкви як цільності кліру і мирян, сприйняття Церкви лише як кліру;

– толерантність у ставленні до представників інших конфесій, бо ж вони також вірять в Бога, в більшості – в того ж Ісуса Христа й Богродицю Марію;

– відсутність вміння місіонерити, сподівання на те, що наповнення храмів вірянами має відбуватися або через сліпе слідування традиції, або ж забезпеченням їх повноти органами влади;

– поліконфесійність при відсутності абсолютного домінування в українському народі однієї з конфесій (так, православні організації становлять десь 50% релігійної мережі країни, але ж ця цифра є кількістю з приписками. До того ж, при соцопитуваннях до православних себе відносять десь 36-40% респондентів, але ж серед них є багато невоцерковлених, а то й “приносних” – для хрещення і похоронів).

Сказати, що конфесійна карта України вже склалася, не можна. Якщо навіть Держкомнацрелігій не свідчить це. Кожний рік приносить появу на її теренах в

різних конфесійних оазисах то однієї, то іншої нової течії. Якщо донедавна ми говорили про монолітність Греко-Католицької Церкви, то нині на її грунті вже діють (правда, без реєстрації) лефевристи-ковпаківці, харизмати-довганівці й відроджені покутники. Виникла низка нових Церков у православ’ї – Апокаліптична, Реформована, Апостольська, дрібніші. Навіть Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ претендує на статус самостійного церковного утворення із допискою “оновлена”, а у Львові діє одна громада одного православного владики. Надто плідно розпочковується євангельський протестантизм, а ще більше – харизматизм. Цьому сприяє ототожнення Церкви з громадою, сакралізація і самосакралізація пасторів останніх. З’явилося два нових управління і у мусульман – Київський муфтіят і ДУМУ УММА. Розпорошилися надто рідновіри. Непорушною поки що є лише Римо-Католицька Церква України, відносна стабільність зберігається в наявній в останні десятиліття структурі іудаїзму, майже не з’являється у нас щось нове у блоці орієнталістських течій.

Що постає в ролі чинників нових релігієтворів у нинішній Україні або ж в ролі конфесієоберігаючих чинників? Назву деякі:

– власне українських релігійних спільнот (УПЦ КП, УАПЦ, українські лютерани, українські реформати та ін.), а інші – для утвердження чи насадження позаукраїнських конфесійних спільнот (УПЦ МП, Православна Закордонна Церква, ІПЦ та ІПХ, старообрядці, римо-католики, іудеї тощо);

– прагнення мати в Україні такі релігійні спільноти, які ідентифікують релігійну ментальність українців, постають в ролі чинників їхнього самозбереження, відпорності щодо чужих релігієтворів тощо (УАПЦ, УГКЦ, українські лютерани, низка рідновірських течій та ін.).

Чим керується у масі своїй нині вірянин у своєму релігієвиборі, у релігієзбереженні? Що стимулює їх релігієвибірну зацікавленість? Що позначається на збереженні чи ж формуванні конфесійної карти нинішньої України? Назву тезово деякі чинники:

– збереження віри батьків, релігійної традиції (з оглядкою на їх національний підтекст або з ненаданням цьому особливої уваги);

– орієнтація на ту релігійну течію, яка в той чи інший спосіб знаходить – пряму чи завуальовану – підтримку влади ( Московське Православ’я – на Сході і Півдні України й у Криму, греко-католицизм – в Галичанському регіоні), своєрідну рекламу в ЗМІ;

– освіченість священика, пастора, пресвітера, проповідника, що дає можливість набути належних релігійних знань, пізнати релігію та ін.;

– конфесійна громадська думка сформована в місцях кучного проживання вірян певної течії;

– зручність у користуванні культовими спорудами, близькість їх розміщення, а то й принадливість оформлення богослужінь;

– певний прагматизм в орієнтаціях на конфесію (матеріальна допомога і опіка одновірців, користання освітніми програмами конфесій, можливість поїздки за кордон для праці чи навчання та ін.). Скоріше цим можна пояснити великий прошарок в новорухах представників єврейської національності;

– окультна практика деяких течій, користання ними різними психотехніками, зокрема харизматів із цілительства, сподівання в такий спосіб “підремонтувати” своє здоров’я;

– вдоволення від внутрішньоспільнотного спілкування, одержання можливості жити в доброзичливому колективі;

– місіонерство деяких конфесій, зокрема Свідків Єгови, мормонів, харизматів тощо.

Перспективу релігійної карти України важко прогнозувати. На відміну від вірян старшого покоління (на яких переважно й працюють нині традиційні церкви) сьогоднішнього молодого віруючого вже не влаштовує християнство як “релігія смерті”, релігія забезпечення десь і колись райського блаженства. Він чекає “віддачі” від своєї релігійності тут і тепер. А це може бути і спільнотне життя, яке нинішній людині, зокрема молоді, не дає суспільство, й організоване цікаве дозвілля, і можливість спілкування із своїми однолітками із зарубіжжя, а то й у зарубіжжі. Освічений віруючий хоче “знати релігію”, а не бачити її, сприймати в тих формах, які з’явилися століттями тому й були розраховані на неграмотних мирян, сільський спосіб життя. Гадаю, що скоро настане в релігійному житті України ситуація подібна країнам Західному світу, коли в набудовані храми нікому буде ходити. Постане питання, а що з ними робити, де працювати священнослужителям, підготовленим розбухлою мережею духовних навчальних закладів. Формується новий віруючий, далекий від обрядової традиції, з’явленої сто, а то й тисячу років тому. Він потребує нових форм вияву своєї релігійності. Тут до користування новоз’явленим конфесіям можуть прийти Інтернет і телебачення.

Що ж стосується історичних конфесій, то тут будемо сподіватися на те, що з часом православні українці усвідомлять колонізаторський, неукраїноментальний зміст кирилівської концепції “русского мира”, згодяться на необхідність мати в країні свою Помісну Церкву. Зрештою й греко-католики дистанціюються від Апостольської Столиці і повернуться до християнства Володимирової доби. Можна прогнозувати подальший успіх у поширенні пізньопротестантських течій, а ще більше – течій харизматизму. Зміна конфесійної карти України, як і до цього, не буде супроводжуватися якимись гучними міжконфесійними чи міжцерковними протистояннями, якщо до цього не буде примішуватися політичний чинник. На даний час офіційна влада формує під себе державну Церкву. Відтак усі вади в її діяльності зрештою будуть приписані і цій Церкві, а звідси невтішними постануть і її перспективи.

Анатолій Колодний, доктор філософських наук,
президент Української Асоціації релігієзнавців

До яких церков ходять українці: як змінювалася релігійна прихильність населення останні п’ять років

Можливість створення Єдиної помісної церкви в Україні чи не вперше в історії країни наближається до реальності. Але за умови, що очільники православних церков зможуть домовитися в першу чергу між собою. «Слово і Діло» простежило, як змінювалася релігійна самоідентифікація українців протягом 2013-2018 років.

За створення в Україні єдиної помісної церкви висловилися 54% опитаних під час дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні 2018 року. Не підтримують цю ідею 19% респондентів і стільки ж людей байдуже ставляться до цього процесу.

Цікаво, що протягом останніх п’яти років кількість вірян різних конфесій у країні відчутно змінилася. Якщо в 2013 році православних налічувалося понад 70,6%, то в 2018-му – 67,3%. Кількість римо-католиків зменшилася з 1,3% до 0,8%, греко-католиків, навпаки, стало більше – з 5,7% до 9,4%, а протестантів – із 0,8% до 2,2%.

У Стамбулі триває засідання Синоду Константинопольського патріархату щодо надання Українській православній церкві автокефалії.

Кількість мусульман зменшилася з 0,7% до 0,2% в 2017 році (даних за 2018 рік немає). Трохи побільшало за п’ять років юдаїстів – з 0,3% до 0,4%. Практично не змінилася кількість буддистів (близько 0,1%), індуїстів (0,1%), язичників (0,1%) та представників інших віросповідань (0,1%).

Щодо атеїстів, то в 2005 році їх налічувалося 11,3%, а до 2015 року їх кількість зросла до 16,3%, щоправда, станом на 2018 рік практично зрівнялася з даними п’ятирічної давнини – 11% українців не відносять себе до жодного віросповідання.

Ще майже 1% не дав відповіді щодо своїх релігійних вподобань.

Якої б віри не були респонденти, 30% усіх опитаних вважають, що очолити єдину помісну церкву має Патріарх Філарет (УПЦ (КП), 7% виступають за Митрополита Онуфрія (УПЦ (МП) і 3% підтримують Митрополита Макарія (УАПЦ). Ще 11% вважають що жоден із них не має очолювати помісну церкву. Але переважна більшість – 42% – ще не визначилися в цьому питанні.

Серед тих, хто підтримує створення єдиної помісної церкви, половина опитаних бачать її головою Патріарха Філарета, 5% – за Митрополита Онуфрія та 4% – за Митрополита Макарія.

Щодо кількості церков, до яких ходять українці, то за даними Департаменту в справах релігій та національностей Міністерства культури України, УПЦ МП має 12 тисяч 348 релігійних громад, з них чинні – 12 тисяч 64, нечинні – 220, незареєстровані – 64, УПЦ КП налічує 5 тисяч 167 релігійних громад, з них чинні – 4 тисячі 807, нечинні – 308, незареєстровані – 52, УАПЦ – 1 тисяча 167 громад, з них чинні – 1 тисяча 48, нечинні –101, незареєстровані – 18.

Детальніше – на інфографіці.

Нагадаємо, на Порошенка подали до суду через автокефалію.

Також ми відстежили, що пишуть у соцмережах з приводу того, що Андріївську церкву передали в користування Константинополю.

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

СЛОВО І ДІЛО

 

Патріарх Варфоломій заявив, що не відступить у питанні надання автокефалії українській церкві

Вселенський патріарх Варфоломій. Фото: УкрінформВселенський патріарх Варфоломій. Фото: Укрінформ

Вселенський патріарх Варфоломій повідомив, що не збирається відступати в питанні щодо надання автокефалії українській церкві, незважаючи на тиск з боку РФ.

Про це він заявив 21 жовтня на засіданні міського правління грецької діаспори в Константинополі, повідомляє «Тиждень», посилаючись на Orthodoxia.info.

Зокрема, Варфоломій наголосив, що привілеї Вселенського патріархату засновані на рішеннях і канонах Вселенських Соборів і є обов’язковими для всіх в православ’ї.

«Подобається чи ні нашим російським братам, рано чи пізно вони підуть за рішеннями, які прийняв Вселенський патріарх, оскільки у них немає іншого вибору», – підкреслив він.

Водночас Варфоломій зазначив, що прекрасно знає про «добре оплачувані статті» і про «чорну пропаганду» з боку Росії, спрямовану проти Вселенського патріархату.

«Це, напевно, перший раз, коли Вселенський патріарх «приймає виклик» Москви щодо українського питання», – йдеться в повідомленні.

Читайте також: Путін наказав розмістити в монастирях УПЦ МП спецназ, – Тимчук 

ZIK
22.10.2018

В Кремля залишився один козир в Україні, люди Путіна міняють плани – Дмитро Тимчук

На що Росія зробить ставку в Україні наступного року

Про те, як Кремль змушений міняти плани через свою карту “релігійного розколу” в Україні, сценарії дій Росії та подію української політики, на яку люди Володимира Путіна зроблять головну ставку, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів нардеп, координатор групи “Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук.

– Як процес надання томосу українським православним вплине на ситуацію в країні?

– Зараз для прихожан Московського патріархату – для тих, хто дійсно віруючі, кому було принципово, що на Філарета накладена анафема, а УПЦ Київського патріархату називалася розкольниками, про що говорили в МП – знімається вагомий аргумент у протистоянні між УПЦ МП і УПЦ КП. Зараз, я вважаю, Українській автокефальній церкві та УПЦ КП потрібно проводити просвітницьку роботу, доносити до віруючих те, що сталося. Московський патріархат фактично йде в розкол зі Вселенським патріархатом, який і дав Русі православ’я.

Думаю, це важливо для великої кількості священнослужителів УПЦ МП, і вони перейдуть у майбутню автокефальну церкву. За нашими оцінками, УПЦ МП складається на третину з яструбів «русского мира», третина – проукраїнські налаштовані, третина – «болото», яке орієнтується на політичний момент. Я думаю, після шоу в Мінську (де Російська православна церква оголосила про фактичний розкол з Константинополем, – НП) це «болото» зрозуміє «розстановку сил» у світовому православ’ї, піде за проукраїнською частиною УПЦ МП. Для України, з одного боку, це позитивний момент.

– А що з іншого боку, може бути негатив?

– З іншого боку, в Кремля теж цікавий вибір. Зрозуміло, що УПЦ МП використовують російські спецслужби для дестабілізації ситуації в Україні. Тому вони й нинішню ситуацію можуть використовувати для хаотизації України. Наприклад, фактично відразу після того, як з Філарета була знята анафема, на проросійських ресурсах, таких як «Страна.ua» та інші, почали розкручувати інформацію, що почався “процес захоплення храмів”. Так, Кремль втрачає свій інструментарій в Україні та дуже впливових пропагандистів. Які, до речі, на Донбасі брали участь в окупації. На базі об’єктів, підконтрольних УПЦ МП, влаштовувалися госпіталі для бойовиків. Ну то нехай – християнська поведінка та гуманітарна місія. Але те, що там були склади зброї, перевалочні бази для бойовиків і навіть була участь священнослужителів у бандформуваннях, про що говорив Гіркін-Стрєлков, це вже занадто. Зараз Кремль втрачає цей інструментарій, або його можливості різко знизяться.

Другий момент: навіть через ослаблений Московський патріархат в Україні Кремль може впливати на південь і схід України, де прихожан МП багато.

Третій момент: у передвиборний період – президентських і парламентських виборів (які мають відбутися у березні та жовтні 2019 року відповідно, – НП) – для Кремля важливо дестабілізувати ситуацію. Тому питання розколу і громадянського протистояння, яке розкручують російські спецслужби – це досить сильний козир. До цього додайте складну соціально-економічну ситуацію, політичне протистояння в Україні. Думаю, для них важливо підтримувати будь-які негативні події, щоб підривати позиції української влади. Якщо російським спецслужбам вдасться організувати протистояння на релігійному ґрунті – для Кремля це був би подарунок. Хоча, наскільки я знаю, Сурков (помічник президента РФ, куратор так званих “ДНР-ЛНР” Владислав Сурков, – НП) і люди, пов’язані з ним, ось вони точно розуміють, що навряд чи це вийде. Тому для проросійських політиків, які зараз працюють в Україні, прийнято рішення зняти релігійну карту.

– Не дути у вітрила Порошенкові?

– В Кремлі частина людей розуміє, що ситуація змінилася, вже не 2014 рік. Тема протидії автокефалії забирає дуже багато в проросійських кандидатів на території центру, півночі та заходу України. Тому в Кремлі є люди гнучкі, які вирішили не педалювати цю тему.

У них кілька сценаріїв. Я не знаю, що буде превалювати. Думаю, вони й спробують розгойдати ситуацію, але якщо не вийде, підуть просто політичним шляхом. Ці сценарії пов’язані, не суперечать один одному.

– Що повинні зробити СБУ та військова розвідка, щоб не почалися зараз, до собору (на якому повинні об’єднатися українські православні церкви) штурми церков МП в Україні, щоб не підставити патріарха Варфоломія?

– Думаю, проба пера пройшла на Покрову, коли біля Києво-Печерської лаври було затримано 102 людини – «тітушки». Думаю, СБУ не буде це рекламувати, для них ці рядові виконавці неважливі, бо сьогодні одні, завтра – інші. Для них головне – відстежити організаторів. До цього сценарію довго готувалися. Сьогодні спецслужби вже мають досвід роботи.

– Зрозуміло, що президент України буде використовувати тему автокефалії, але в позитивному контексті. А ось як це можуть використовувати «Опоблок», «За життя» та інші партії цього електорального поля, які говорять то про «розкол», то про принципове «невтручання держави в церковні справи»?

– Те, що представники «Опоблоку» це будуть використовувати – однозначно, особливо ті, хто буде працювати у своїх округах на півдні та сході. Але це парламентські вибори. На президентських – не думаю. Людина, яка хоче отримати максимальну кількість голосів, повинна враховувати електорат у сумі, всієї України. Хоча в Януковича цей фокус вийшов, але зараз інша ситуація. Це теж потрібно враховувати, ситуація не стоїть на місці.

Думаю, розсудлива частина в Кремлі чудово розуміє розстановку сил, розуміє, що в «Опоблоку» мізерні шанси на президентство.

– Звичайно, ми бачимо із соціології рейтинг Бойка, адже вони теж бачать…

– Так. Для них зараз розумніше робити ставку не на проросійського кандидата, а на договороздатного, з яким вони можуть вирішувати питання. Зрозуміло, що це не може бути представник «партії війни». Але тим не менше зараз у них теж інша ситуація. В них немає газової карти. Вона була цінна тим, що без іміджевих втрат в Росії Кремль міг маніпулювати елітами України, всією ситуацією. Зараз цього немає. Далі кількість козирів Москви досить обмежена. Перший, який відразу спадає на думку, це Донбас. Я не знаю, які варіанти в Кремлі розглядають, щоб торгуватися з тими кандидатами, які зараз мають найбільші рейтинги. Цілком можливо, що вирішення або напіввирішення проблеми Донбасу може бути предметом торгу з потенційним кандидатом. Більше козирів немає. За критично важливими напрямками зв’язків з Москвою вже немає.

Але тут варто пам’ятати, що не потрібно зосереджуватися тільки на президентських виборах. Москва, на мій погляд, робитиме ставку на парламентські вибори. І тут в них ширше поле. Вони спробують сконструювати потрібну конфігурацію сил у парламенті, щоб і проросійські сили, і частину латентних проросійських сил об’єднати в коаліцію. Тоді вони диктуватимуть порядок денний.

– Але, якщо приплюсувати їх рейтинги, хоча політтехнологи і соціологи настійливо не рекомендують так робити, навіть тоді не факт, що в них більшість. Де брати голоси – купувати мажоритарників?

– Ми колись аналізували ситуацію в Херсонській області. Там цікава конфігурація в облраді. По суті, в коаліції сили з яскраво вираженими проукраїнськими та проросійськими позиціями. Вони працюють разом для вирішення питань. Рейтинги – це одне, а «договірняки» в українській політиці – інше. Коли Росія заведе сюди ще додаткові кошти для купівлі депутатів, то можуть бути такі варіації, які ми уявити собі не можемо.

– Чи можливе загострення на Донбасі? Навіть наступ на оперативно-тактичному рівні, щоб за допомогою ЗМІ це роздмухати?

– Не думаю. Вони будуть працювати на тактичному рівні: обстріли, провокації. Хоча може втрутитися політична логіка. Якщо Донбас стане об’єктом переговорів з договороздатним кандидатом, то цілком можливо, що перед виборами буде ескалація. По-перше, щоб дестабілізувати ситуацію в період перед виборами. Мовляв, за «партії війни» війна буде.

Можливо, ескалація буде на парламентських виборах. Це карта, яка може допомогти проросійським силам в їхній риториці «втоми від війни». Потрібно розуміти, що в людей, які живуть відносно недалеко від зони ООС, дійсно психологічна напруга. Спеціально «підігріти» гасла проросійських сил – це в Кремлі можуть.

– Яким є найбільший виклик для України в 2019 році, коли будуть вибори президента і парламенту?

– Думаю, хто б не став президентом, зараз не той час, коли Москва могла прямо підкуповувати президента України. Будь-які спроби домовитися будуть на поверхні. Це дуже складна карта, яка для будь-якого президента може закінчитися плачевно. З іншого боку, в Москви після проведення парламентських виборів, у разі створення ситуативної коаліції, буде зовсім інша ситуація, більше поля для маневру, більше можливостей для тиску на президента. У цій ситуації цінності боротьби за незалежність можуть підмінити «миром і процвітанням», що ми вже бачимо на білбордах. Це підміна понять і розрив причинно-наслідкових зв’язків.

– Чи правильно я вас зрозумів, що Кремль в Україні робить ставку на просування свого прем’єра і ситуативної більшості в парламенті?

– Для них це простіше і реалістичніше. Вони об’єктивно не можуть отримати проросійського президента в Україні. Договороздатного – можуть. Але чим його підкупити? Це повинна бути така карта, яка переб’є весь негатив від домовленості з Москвою. Такою картою теоретично може бути тільки Донбас. Але ви враховуйте, що в Путіна рейтинг, у населення імперські амбіції тощо. Тому я такого сценарію уявити не можу.

Олександр Куриленко

НАРОДНА ПРАВДА

Синод УПЦ КП вніс до повного титулу Філарета Києво-Печерську і Почаївську лаври

Як пояснив речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря), Печерська і Почаївська лаври «давно є ставропігіями Київського престолу – згідно з соборними рішеннями ще 1991 і 1993 років!»: «Тож означення цього факту в повному титулі предстоятеля – лише констатація того, що і дотепер було»

Священний синод Української православної церкви Київського патріархату змінив правила титулування предстоятеля УПЦ КП, затвердивши повну й скорочені форми титулу, повідомляє прес-служба церкви.

Згідно з рішенням, повний титул має таку форму: «Святійший і Блаженнійший (ім’я), Архієпископ і Митрополит Києва – Матері міст Руських, Галицький, Патріарх всієї Руси-України, Свято-Успенських Києво-Печерської та Почаївської Лавр Священноархімандрит».

Скорочений титул: «Святійший (ім’я), Патріарх Київський і всієї Руси-України».

Як пояснив речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря), Печерська і Почаївська лаври «давно є ставропігіями Київського престолу – згідно з соборними рішеннями ще 1991 і 1993 років!»: «Тож означення цього факту в повному титулі предстоятеля – лише констатація того, що і дотепер було».

«Це не приводило ні до яких заворушень чи проблем у минулому – не приведе у майбутньому (хоч кремлівські пропагандисти, можна передбачати, і спробують щось на цю тему набрехати)», – додав він.

11 жовтня синод Вселенського патріархату (материнської структури всіх православних церков світу) постановив, що продовжує процес надання автокефалії помісній Українській православній церкві. Синод також постановив відновити канонічний єпископський сан глави Української православної церкви Київського патріархату Філарета і глави Української автокефальної церкви митрополита Макарія, а також підпрядкованого їм священства, а «їхні вірні відновлені у спілкуванні з Церквою».

Далі, як пояснив патріарх Філарет, представники українських православних церков, УПЦ КП, УАПЦ і, як очікують, частина з УПЦ (МП), повинні скликати Собор, на якому буде ухвалене рішення про об’єднання церкви й обрано її предстоятеля. Саме йому в майбутньому мають дати томос про автокефалію.

Росія виступає проти рішення синоду Константинопольського патріархату надати у ближчому майбутньому автокефалію православним України.

Радіо Свобода
20.10.2018

 

 

Автокефалія Української церкви: деяка компіляція історичних даних та досліджень

Патріарху Московському не було надано жодного підпорядкування або зміни юрисдикції Київської митрополії (що заборонено канонами), але було дано тільки тимчасовий дозвіл здійснювати висвячення митрополита.

Київська Митрополія  Константинопольского патріархату включала в себе всю Київську Русь – сучасну Україну, сучасну Білорусь, Новгород, Псков, Смоленськ, Курськ, Муром, Володимир, Рязань, Ростов, Суздаль.

1157 р. Князь Андрій Боголюбський переміщує ікону Богородиці Вишгородської (пізніше Володимирської) з Вишгорода (8 км. від Києва) у Володимир. За переказами, ікона була написана євангелістом Лукою на дошці столу Таємної Вечері. Ікона була шанованою і чудотворною. Повідомляється, що Сама Богородиця з’явилася князю Андрію зі схваленням його дій.

1169 р. Андрій Боголюбський відправив об’єднане військо на Київ. Місто було взято приступом вперше в своїй історії і розорено. Розоренню піддалося все, крім храмів. Всі церковні цінності були організовано переміщені до Ростово-Суздальської землі.

Причиною політики Андрія щодо Києва могло бути бажання припинити міжусобиці на Русі. За Київ йшла постійна боротьба руських князів  з передачею міста з рук до рук. Уразливість Києва з боку степу ускладнювала ситуацію постійними набігами кочівників. У боротьбі за Київ загинув батько Андрія, Князь Юрій Долгорукий.

Після взяття Києва Андрій посадив туди другорядних князів, намагаючись понизити статус міста. Але князі не втримувалися, а його брат, Гліб, був отруєний у Києві. Незабаром Андрій також був зрадницьки убитий групою змовників зі своїх наближених слуг. Незважаючи на загибель Боголюбського, вектор переміщення центру духовної і політичної сили з Київської до Ростово-Суздальської землі проявився вже досить чітко.

1223 р. монголо-татарські війська під командуванням Джебе і Субедея завдають поразки об’єднаним військам руських князів на річці Калці в рамках розвідувального рейду навколо Каспійського моря.

1240 р. монголо-татарські війська Батия і Субедея взяли Київ штурмом і розорили місто.

1242 р. Митрополит Київський Кирило III рідко буває в Києві через його запустіння

1246 р. католицький місіонер Плано Карпіні, який проїжджав у Золоту Орду через Київ, зазначає страшне запустіння міста. Розруха в Києві може бути пояснена як жорстокою облогою 1240 р., так і відсутністю економічної можливості підтримувати стан уцілілих кам’яних будівель у зв’язку з монгольським поневоленням.

1299 р. Максим митрополит Київський переїжджає до Володимира через розорення і запустіння Києва. У літописі вказується причина в небажанні митрополита терпіти утиски з боку монголів. “Святійша митрополія Русі обіймала і знаходиться в малій Русі місто, зване Києвом, в якому споконвіку була соборна церква митрополії. Але так, як це місто внаслідок страшного нападу знаходяться в сусідстві с завойовниками (аламанон) спустошене і прийшло у бідність, то очолювані тут архієреї Русі переселилися у володимирську єпископію. Таким чином, переселилися в цю єпископію, як митрополит Русі Феогност, так і перед ним інші два, які мешкали і жили у Володимирі … Мірність наша, розсудив з розташованими при нас архієреями абсолютно переконалася в тому, що нема іншого притулку спокою і місцеперебування для найсвятішої руської митрополії, крім Володимира, в якому жили митрополити руські, визнала необхідним архієрею жити тут. Отже, справжньою синодальною грамотою в Святому Дусі повеліваємо, щоб  цей святійший митрополит Русі, так і всі, хто має бути після нього перебували і жили у Володимирі і незмінно назавжди визнавали цю кафедру своєю власною разом з Києвом, як власним престолом і першою кафедрою архієрея (одначе НЕ ставили у Володимирі Трону) … – грамота Константинопольського патріарха митр. Київському і всієї Русі Алексію (1354 г.) (Цит. за: Барсою Т. Константинопольський патріарх і його влада над Руською церквою. Спб., 1878, с. 431-432).

Тобто,  цією грамотою підтверджувалося право митрополиту Київському і всієї Русі канонічно мати у Володимирі ще одне місце розташування його кафедри і не більше, а столиця митрополії – Трон – як завжди має залишатися  у Києві!

1324 р. Гедимін, князь литовський, в рамках боротьби з монголами напав на Київську землю, взяв Київ і посадив свого намісника. В цьому ж році монголи зробили успішний відповідний похід на Литву.

1325 р. Петро, ​​митрополит Київський, на прохання Івана Калити переносить митрополичу кафедру з Володимира до Москви

Звідси перше питання:

Коли митрополити, які жили у Москві,  перестали називати себе Київськими?

Друге питання:

Чому при цьому всупереч загально церковній традиції вони не взяли собі ім’я кафедрального міста?

Вважаю, що ці дивні зміни були платою за проголошену московську автокефалію.

Константинополь офіційно її так і не визнав – аж до затвердження московського патріаршества 1589-му році. (Що, однак, зовсім не тотожнє відлученням московитів від Церкви і виключення їх з церковного спілкування зі східними патріархатами).

І тому Константинополь продовжував вважати Київську митрополію своєю і продовжував ставити туди митрополитів.

Москва зобов’язана була визнавати ці призначення канонічними.

Тому саме московитам довелося вигадати щось нове в самоназві для себе.

Але назвати себе по імені якогось іншого міста, ніж Київ, означало відмовитися від претензій на Західну Русь і Київ.

Тому довелося згадати місіонерську традицію, згідно з якою єпископ, призначений до кочівників-варварів, у яких нема міст, може отримувати своє іменування від етносу, а не від міста. Так, втративши титул “Київських”,  митрополити, які жили у Москві зовсім не придбали титул “Митрополитів московських”.

Втім, в 1539 р. акт про обрання митрополита Іоасафа говорить, що він обраний “на святійшу митрополію Київську і Володимерськую і всієї Русі” (Успенський, с. 328).

Через відсутність московської кафедри навіть  Константинопольському патріарху Єремії в 1589 році пропонували переїзд до Московії заради того, щоб  очолити “Володимирське і всієї Русі патріаршество”.

Тож коли ж була заснована московська кафедра і коли в Москві з’явився саме московський єпископ-митрополит?

Коли вперше московські храми почули молитву про “митрополита Московського”?

Яким роком датований Перший Служебник з поминанням митрополита Московського?

Коли з’являється такий перший підпис і печатка?

Яким рішенням Київська митрополія була перейменована в Московську?

Для до-синодальної епохи відповіді на ці питання, схоже, будуть тільки негативними:

НІКОЛИ.

Москва отримала свого офіційного єпископа, лише ставши патріаршою столицею (і лише переставши бути такою, стала митрополичою кафедрою).

За це довелося заплатити офіційним зреченням від Києва.

У грамоті на встановлення в Москві патріаршества перераховуються лише північно-російські єпархії – без “Литви” і України.

1362 р. Великий князь литовський Ольгерд, користуючись «великою замятнею» в Золотій Орді, розбиває монголо-татарських намісників в Київській землі в битві на річці Синюсі. Результатом битви стало приєднання більшої частини сучасної України, включаючи Київ, до Великого князівства Литовського.

1375 р. Болгарин Кипріян «ябедничаєт» на чинного митрополита Алексія і інтригами домагається свого рукоположення в Константинополі в сан митрополита Київського при живому Алексії. Приїжджає до Києва, який знаходиться під владою литовського князя і марно намагається домогтися свого визнання у новгородців і московського князя.

1410 р. Фотій, митрополит Київський, жив в Києві (вересень 1409 – лютий 1410), займаючись влаштуванням справ південних єпархій Руської Церкви, що входили тоді до складу князівства Литовського. Бачачи, що престол митрополита не може перебувати в Київській землі, все більш підпадала в залежність від католицької Польщі, за прикладом колишніх руських митрополитів, які перенесли своє місцеперебування спочатку до Володимира, а потім до Москви, митрополит Фотій на Великдень 1410 прибув до Москви

1437 р. Іоанн VIII Палеолог, візантійський імператор, особисто з’явився до Італії у відчайдушній спробі отримати допомогу від Заходу в захисті від турків-османів

1439 р. в Італії відбувається Флорентійський собор, на якому була прийнята унія з Римською католицькою церквою. Її підписали присутні на соборі Іоанн VIII Палеолог (візантійський імператор), Григорій III Мамма (Патріарх Константинопольський) і Ісидор (митрополит Київський, грек або болгарин за походженням)

1441 р. Ісидор, митрополит Київський, прибув до Москви, узятий під варту, засуджений на соборі московського  духовенства за те, що підписав унію. З мовчазної згоди Василя II Темного опальний митрополит втік до Твері, а потім прибув до Литви.

1448 року Московський помісний собор засудив Флорентійську унію і САМОВІЛЬНО поставив на Руську митрополію Рязанського єпископа Іону.

1449 р. Великий князь литовський Казимир IV, під владою якого знаходилася Київська земля, уклав з московським великим князем Василем II мирний договір, який розділив сфери впливу в Східній Європі.

1449 р. вмирає Іоанн VIII Палеолог і імператором Візантії стає Костянтин XI Палеолог, який оголошує себе прихильником православ’я і противником унії.

1451 р. Костянтин XI Палеолог формально відновив православ’я.

1451 р. Григорій III Мамма, Патріарх Константинопольський, вигнаний Костянтином XI за уніатство. Григорій III Мамма, будучи прихильником унії Візантії з Римом, був присутній на Ферраро-Флорентійському соборі і палко захищав необхідність церковного єднання між Сходом і Заходом. Його позиція була розцінена деякими як зрада православної церкви, що ініціювало проти нього сильне невдоволення віруючих, і він змушений був піти в Рим, де й помер 1459 року.

1452 р. Бачачи зміни в політиці Візантії, Василь II Темний заготовив для відсилання імператору Костянтину XI Палеологу доповідь, з виправданням самовільного поставлення у себе митрополита. Всі попередні митрополити ставилися Константинопольським патріархом.

Митрополит Іона був поставлений Московським помісним собором через прийняття Константинополем унії з Римським католицтвом, що фактично означало відхід від православ’я.

Тепер, коли Константинополь повертався в православ’я, Василь II хотів отримати підтвердження митрополита Іони з боку Константинопольського патріарха.

1452 р. Костянтин XI Палеолог, під натиском облоги Константинополя султаном Магометом II, в розпачі знову кинувся в обійми унії і починає переговори з Папою.

1452 р. Василь II Темний НЕ надсилає доповідь через зміни в політиці Костянтина XI і початку його переговорів з Папою.

1453 р. Мехмед II взяв Константинополь

1453 р. Костянтин XI Палеолог героїчно загинув, обороняючи Константинополь. Збереглися в історії останні слова імператора: «Місто впало, а я ще живий», після чого, зірвавши з себе знаки імператорського гідності, Костянтин кинувся в бій як простий воїн і був убитий.

Константинополь був узятий турками. Православні патріархи були знову відновлені в Константинополі, але вони опинилися в такій залежності від турків, з чим ніяк не могли змиритися московити. Тому падіння Константинополя послужило для Московії потужним поштовхом до встановлення своєї фактичної незалежності від Константинопольских патріархів.

1458 р. При Казимирі була заснована Київська православна митрополія з центром у Вільні, спочатку уніатська, з 1470 року в веденні вселенського патріарха Константинополя (в той час, як московська митрополія зберігала автокефалію).

1492 р. Зосима, митрополит Московський, формулює основи концепції Москва – Третій Рим.

1523 р. Філофей, монах, сформулював концепцію Москва-Третій Рим. Неканонічний процес перенесення духовного центру з Києва в Москву був повністю завершений і ідеологічно осмислений.

ОТЖЕ:

Київська митрополія спочатку була однією з єпархій (округів) Вселенського Престолу, але через політичні обставини після монголо-татарської навали неодноразово ділилася на дві або три митрополії.

Після Флорентійської Унії (1439) частина Київської єпархії, яка перебуває на території Московського князівства 1448 року відокремилася від спілкування з Константинопольською Церквою, але канонічні митрополити Київські продовжували поставлятися Вселенським патріархатом.

Ця виняткова церковна ситуація в Московії склалася тільки з заснуванням Московського патріархату в 1589 році, що також збігається зі створенням єпископської кафедри в Москві.

Після завоювання України Московська держава робить зусилля, щоб також підпорядкувати Київську митрополію патріарху Московському.

З цього питання до нашого часу в російських архівах збереглося десять документів, наче виданих Вселенським патріархатом, серед яких тільки один на грецькій мові, а інші – в перекладі на російську мову; всі ці акти були опубліковані (Архів Південно-Західної Росії, 1 / V, Київ, 1859, стор. 166-193; Збори державних грамот і договорів, що зберігаються в державній колегії закордонних справ, 4, Москва, 1826, стор. 509-519 ).

Також не знайдено жодної згадки про це питання ні в архівах Вселенського патріархату, ні в архівах Великого Логофета Арістархіса Ставракіса (Ватиканська апостольська бібліотека, є тільки два переклади з російської мови), ні у виданнях патріарших актів, ні в грецьких історичних джерелах поствізантійського періоду.

Передача Київської митрополії, згідно з цими документами, відбулася на прохання російських монархів, патріарха Московського і гетьмана України за згодою Османської держави.

Перед тим, як ця передача здійснилася, відразу після приєднання частини України до Московської держави, і після довгого «вдовствованія» Київської кафедри, російські діячі з метою підпорядкувати митрополію Московській патріархії, і внесли в договір з гетьманом у 1659 році наступний пункт: «а Митрополиту Київському, також і іним  духовним  Малої Росiї бути под благословенiем … патріарха Московського … » (Повне зібрання законів Російської Імперії: збори Перше, Т. I: 1649-1675, СПб., 1830 р. 494).

Однак в той час цей пункт не був використаний.

У тому ж 1659 році місцеблюстителем Київської митрополії був призначений єпископ Чернігівський Лазар, і через це митрополія була розділена на дві частини: на територіях, що знаходяться під владою Польщі, залишався ЗАКОННИЙ митрополит Київський Діонісій, в той час, як частини, підлеглі Москві, були під керуванням Лазаря.

У 1661 році місцеблюститель Московського патріаршого престолу висвятив єпископа Мстиславського Мефодія, який пізніше був призначений місцеблюстителем Київської митрополії; цей акт був засуджений патріархом Московським Никоном в 1662 році незабаром після його обрання, і не був визнаний ні Вселенським Престолом, ні духовенством єпархії.

В кінці 1667 року Московський Синод перетворив Чернігівську єпархію в архієпископію без дозволу Вселенського престолу, який не визнав цей акт.

У 1668 році на київську кафедру був поставлений канонічний митрополит Йосип.

Після його смерті в 1675 Лазар Чернігівський став місцеблюстителем.

Російська влада в перший раз зажадали Київську митрополію в 1684 році, але в той час патріарх Яків відмовив їм у цьому проханні.

Нарешті 8 липня 1685 р. зібралися збори в Софійському соборі в Києві, на якому були присутні деякі священнослужителі (в основному з Києва) і безліч мирян. Не звертаючи уваги на опір духовенства, збори обрали на митрополичу кафедру єпископа Луцького Гедеона. Духовенство Києва, в свою чергу, висловило протест гетьману.

Гедеона 8 листопада 1685 року було зведено в сан митрополита Київського в московському кафедральному соборі Московським патріархом і він прийняв присягу на вірність останньому, і все це без дозволу Константинопольської Церкви.

Приєднання митрополії було скоєно без узгодження з Константинопольською Церквою, без її дозволу і антиканонічним способом.

Російська влада зв’язалася з Вселенським Престолом виключно для того, щоб узаконити і затвердити існуючий стан справ. У зв’язку з цим було відправлено посольство, яке влітку 1686 року, згідно  з російськими істориками, вело переговори в Адріанополі спочатку з патріархом Єрусалимським Досифєєм (спочатку він не був позитивно розташований до цієї передачі, але, врешті-решт, погодився), а потім з Вселенським патріархом Діонісієм, який також дав свою усну згоду.

Пізніше, в травні 1686 року Діонісій направив патріарші листи, що виражають згоду (лист Йоакима, патріарху Московському за травень 1686 року зберігся в російському перекладі; лист до гетьмана Самойловича від 9 травня 1686 року зберігся в російському перекладі; лист російським самодержцям за травень 1686 року зберігся на грецькій та російській мові), а в червні цього року були відправлені підтверджуючи патріарші і синодальні листи (в російському перекладі збереглися такі документи за червень 1686 року: синодальний лист самодержцям; синодальний лист Йоакима, патріарху Московському; синодальний лист з приписом визнавати Гедеона митрополитом і підкорятися йому), і тільки патріарші (за червень 1686 року в російському перекладі збереглися: лист гетьману і іншим про підпорядкування митрополиту Київському; лист, який стверджує Гедеона в якості митрополита Київського; лист гетьману і всім церковним сановникам і цивільним особам, що дозволяє їм обирати митрополита Київського і відправляти його в Москву для висвячення).

Листи стверджують, що Київська митрополія була підпорядкована Вселенському Престолу в минулому і в сьогоденні, і вказують, як причину цієї поступки Москві «відстань місць» і «проісходящіі між двома великими царствами війни».

Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху, як це відображено в актах та інших джерелах, було реалізовано спочатку без дозволу Константинопольської Церкви, владою російських государів: патріарх Московський санкціонував єпископа Гедеона на Київську кафедру, і це є суттєвий канонічний злочин і порушення наступних канонів: 35 Апостолів , 6 I ВС, 13 Ант., 22 Ант., 15 Сард .; вторгнення в чужу єпархію засуджується відповідно до канонів 2 II ВС, 13 і 22 Ант., 3 Сард.; підпорядкування чужих провінцій, як і порушення стародавніх прав церков, засуджується відповідно до канонів 8 III ВС, 39 VI ВС.

З усіх цих причин два листи містять прощення патріарху Московському і митрополиту Київському Гедеону порушення канонів.

У ряді актів йдеться, що передача відбулася за икономии (κατ’οἰκονομίαν) «спасенія заради тамо жівущіх хрістіян». Згідно з актами, Київська митрополія, відповідно до запитів з Росії, була підпорядкована патріарху Московському. Ці акти дозволяють хіротонію Київського митрополита патріархом Московським. Один раз вказується, що митрополит належить московському патріаршому суду.

Тексти говорять про Київську митрополію як «підлеглу» патріарху Московському і тут же пояснюють, про що йде мова насправді: «яко егда прилучилися потреба поставленія хотящему бити Въ епархіі тієї – так поставляється од патріаршествующаго … в … Москві», але це не було затверджено, як прерогатива патріарха Московського.

Єдиний документ, що зберігся в грецькому оригіналі, говорить: «патріарх Московський може … по вирішенню висвячувати митрополита Київського».

Російський переклад трансформував «дозвіл» з єдиного акту, що зберігся на грецькій мові, в «волю», і, ймовірно, теж саме сталося і з іншими текстами: «і вручили есми предстательству мітрополію оцю … патріарху Московському, так імеет  волю здійснять безборонно, еліко пользует к поставленію митрополита»,« і воспріяті від нього хіротонію … по даній волє престолу Московському, нашу патріаршескую соборну отпустітелную грамотою імєющі …».

Також часто згадується, що Київський митрополит повинен визнавати патріарха Московського своїм «старцем і наставником» ( «ὡς γέροντα καὶ προεστώτα αὐτοῦ»). Кілька актів додають: «понеже від нього хіротонісан  є». З цієї причини Київський митрополит повинен також поминати ім’я патріарха Московського після імені Вселенського патріарха, «потом ж ім’я патріарха Московського, яко старця свого» або «хіротоніі заради, юже воспріімает’ од Московського [патріарха] і долженствует  по правілом воспомінаті його». Термін «προεστώς» в офіційних церковних документах використовується тільки по відношенню до чернецтва (Π. Καρανικόλα, Κλείς ὀρθοδόξων κανονικῶν διατάξεων, Ἀθῆναι, 1979, р. 298-299; Tesaurus Linguae Graecae [HTTP: // stephanus.tlg.uci.edu] ), так само як і «γέρων» (останній в сенсі духовного батька). йому все необхідне і відповідне повагу, честь, слухняність і підпорядкування, як це повинно, як це личить, як це повинно бути».

Таким чином, очевидно, що мова йде тільки про дозвіл висвячувати митрополита Київського, а НЕ про повну відмову від юрисдикції.

Нема жодної згадки про підпорядкування Київського митрополита патріарху Московському, але тільки про його визнання в якості «духовного батька («ς γέροντος κα προεσττος»).

Листи також стверджують дозвіл, наданий собору або, вірніше, зборам кліру і мирян Київської митрополії обрати митрополита, що є однією з умов цієї передачі.

У деяких текстах згадується, що привілеї Київського митрополита повинні зберігатися, серед яких також титул «митрополит Київський і всієї Русі».

Іншою умовою передачі було поминання митрополитом імені Вселенського патріарха на першому місці.

Документ також вказує на канонічну причину цього: «під еже хранити честі окрест вселенського престолу, і нехай не будет пренебреганіе і лішеніе вельми Вь своїх прівіліях, повелехом воспеватіся в мітрополіі цього патріаршескому імені вселенського патріарха в первих».

Ці привілеї включають також юрисдикцію Вселенського Престолу над Київською митрополією.

Відповідно до літургійної та канонічної традиції, священик чи єпископ поминає ім’я тільки свого безпосереднього канонічного глави: священик – свого єпископа, єпископ – свого митрополита, архієпископ або митрополит – свого патріарха (див. Παντελεήμων Ροδόπουλος, μητρ. Τυρολόης και Σερεντίου, Μελέται Β ‘ , Θεσσαλονίκη, 2008, стор. 91-95; 99-104).

Митрополит Київський повинен поминати Вселенського патріарха на першому місці, так як саме він є його канонічним патріархом.

Крім того, один з вищезазначених документів говорить про те, що християни України повинні мати контакти з Великої Христовою Церквою і в майбутньому.

Один з документів містить клаузулу, що забороняє будь-які зміни і опір з прийнятим рішенням.

Посилання на інші документи знаходяться в перших трьох текстах, датованих травнем 1686 року: «… до подлежащім Кіевской епархіі лист…», «… друкованими грамотою соборно утвердіхом…», «…отпустітелную граммат дати…»,«в зв’язку з цим були видані патріарші і синодальні листи, і записані в Кодекс Великої Христової Церкви».

Жоден з цих документів не зберігся «в Священному Кодексі» або патріаршому регістрі.

Про тривалість цієї ситуації згадано лише смутно, без вказівки, що це було постановлено «на віки», або аналогічної формули.

Єдиний збережений в грецькому оригіналі текст говорить: «патріарх Московський … … нинішній і майбутній має дозвіл висвячувати його» ( «χῃἄδειαν  κατ καιρος … Πατριάρχης Μοσχοβίας … χειροτονεν τοτον»).Таким чином, він роз’яснює процедуру, яка полягає в «свячення з дозволу» ( «π’δείας χειροτονεν»).

Крім того, щодо єпископів, духовенства і мирських властей Київської митрополії вказується, що «їм буде дозволено, коли є необхідність … обирати того, кого вони хочуть» ( «ἔχειν τούτους ἄδειαν ἡνίκαἐμπίπτῃ χρεία … ἐκλέγειν οὗτοι ὅντινα βούλωνται»). Незважаючи на те, що російський переклад цього акту, як і текстів, що збереглися тільки в перекладі, говорить про «волі» рукоположення і обрання, мова йде про дозвіл і жодним чином не про право або прерогативи.

Всі документи оголошують три умови, при яких була зроблена ця поступка:

1) обрання митрополита єпископами, кліриками і знаттю з дозволу та за наказом гетьмана,

2) спільне поминання, як Вселенського патріарха так і Московського (першого заради його привілеїв, тобто першості честі і юрисдикції над митрополією Київської і всієї Русі, а другого в зв’язку з рукоположенням митрополита патріархом Московським),

3) збереження всіх привілеїв митрополита Київського і всієї Русі.

Отже,  Патріарху Московському не було надано жодного підпорядкування або зміни юрисдикції Київської митрополії (що заборонено канонами), але було дано тільки дозвіл здійснювати хіротонію митрополита.

Це було зроблено тільки з пастирських міркувань і через політичну ситуацію в регіоні.

Цей дозвіл було дано, як довіреність, як екзарху (представнику), і тільки для адміністрування.

Ймовірно, з цієї причини патріарх Діонісій після відходу з патріаршої кафедри називає патріарха Московського «екзархом».

Канонічний статус Київської митрополії дуже близький до статусу єпархій «Нових територій» (Νέων Χωρῶν) в Греції (див. К. Βαβοῦσκος, Ἡ νομοκανονικὴ ὑπόστασις τῶν μητροπόλεων τῶν Νέων Χωρῶν, Θεσσαλονίκη, 1973, стор. 9-11 Примітка 1), за винятком того, що Київська митрополія не повинна була бути інтегрована в адміністративну систему Російської Церкви.

Незважаючи на те, що збереження канонічних прав Вселенського престолу щодо митрополії не сформульовано чітко, тексти не скасовують їх.

Жодне з умов цієї передачі не було дотримано Російською Церквою: вибори митрополита перейшли в руки Російського Синоду, поминання Вселенського патріарха припинилося, і привілеї митрополита були скасовані, навіть сама митрополія перестала існувати як церковна одиниця.

Олександр Пальченко
19.10.2018

 

РПЦ зробила собі харакірі, Україна витісняє Росію зі сцени – відомий вчений

Ігор Козловський про томос і помилку РПЦ

Останнім часом у списку топ-тем для України фігурують церковні питання: поїздка української делегації до Константинополя до Вселенського патріарха Варфоломія, зняття анафеми з патріарха Філарета, фактичний церковний розкол, організований РПЦ, практично остаточне рішення надати Українській церкві томос про автокефалію.

Відомий український вчений-релігієзнавець, колишній заручник бойовиків “ДНР” Ігор Козловський в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів про те, як Україна домагалася церковної автокефалії, пояснив, чому Російська православна церква зробила “харакірі”, відмовившись від спілкування з Константинополем, а президент Петро Порошенко вчинив правильно, коли ініціював передачу Андріївської церкви у Києві Вселенському патріарху Варфоломію.

– Ви вчора (розмова відбулася на початку тижня, – НП) прибули зі США, де спілкувалися з релігійними організаціями, з представниками влади. Вони слідкують за нашими церковними подіями?

– Вони в курсі всього, спостерігають за нашими подіями – на всіх рівнях. Адже надання автокефалії – подія не тільки церковна, але й геополітична. Це не може не хвилювати. У США є чітке розуміння, що автокефалія необхідна Україні, що це нам допоможе ще сильніше дистанціюватися від Росії.

– Ми практично наблизилися до томосу. Як ця ідея народилася в Україні? Ви самі думали про це?

– Цій ідеї сотні років (Київську митрополію передали в юрисдикцію московського патріарха в 1686 році, – НП). З моменту здобуття Україною незалежності ми не забували про це питання ні на день. Неодноразово їздили делегації, я, в тому числі, відвідував Константинополь в середині 2000-х. Так що сьогодні відбувається завершальний етап дуже довгого історичного процесу.

– Чому все так швидко вирішилося саме зараз? Адже ще півроку тому, до святкування 1030-річчя хрещення Русі, пересічний українець навіть не знав слово “томос”.

– Тому що історична ситуація змінилася. Тому що в України війна з Росією, і церква Московського патріархату, на жаль, не визначила своєї позиції, зрозуміло не висловилася з приводу агресії Росії. Зафіксовано багато випадків, коли священики ставали або колаборантами, або реальними учасниками подій, спрямованих на деструктивні процеси в Україні.

– А церква обов’язково повинна вибудовувати свою позицію?

– Церква – частина громадянського суспільства. І проблеми, біль, страждання спільноти повинні її торкатися, без цього не допомогти народу. А інакше в чому сенс земної церкви? Адже церква є ліфтом, який піднімає із землі до неба. Вона живе у громадянстві небесному, але вона перебуває у громадянстві земному. В церкви подвійне громадянство.

– Значить, те, що суспільство цією темою переймається, свідчить: томос – скоріше політичне, ніж релігійне питання?

– Надання томосу змінює всю парадигму розвитку православ’я, не тільки українського. Стаючи істинно незалежним, українське православ’я багато в чому витісняє Росію зі сцени. Цей злам – тектонічний. Тому ця тема не може не хвилювати українців, навіть далеких від релігії.

– Нещодавно РПЦ припинила спілкування зі Вселенським патріархатом, пішли жорсткі заяви Сергія Лаврова. Чи означає це пору “нових релігійних війн”?

– Розірвавши відносини з Константинополем, Російська церква зробила собі харакірі. Росія звинувачує владу у втручанні в справи церкви, так ось тут – пряме втручання, з погрозами, рада безпеки збиралася (на чолі з президентом РФ Володимиром Путіним, – НП). “Захищали” російськомовних, тепер православних будуть “захищати”? Що за позиція така дуже дика?

Але Росія давно йшла до конфлікту. Нагадаю історію: в 2016 році Вселенський патріарх Варфоломій проводив Всеправославний собор, у підготовці брали участь всі церкви. І ось, буквально за десять днів РПЦ за вказівкою Кремля здійснює демарш – відмовляється від участі та підмовляє до цього ще три церкви (від участі в соборі відмовилися чотири з 14 загальновизнаних автокефальних Церков: Антиохійська, Грузинська, Болгарська, Російська, – НП). Розумієте, що це таке? Це плювок у бік Вселенського патріарха.

Підготовка цієї події було справою всього його життя, адже останній собор проводився понад тисячу років тому (Нікейський Всеправославний собор відбувся у VIII столітті, – НП), підготовка до собору велася понад півстоліття, почалася в 1961 році. І ось Кремль руйнує цю роботу. І Варфоломій, бачачи деструктивну діяльність Москви, звичайно, зацікавлений отримати в союзники динамічну Українську церкву. Він цією можливістю скористався.

– Що далі буде з парафіями Московського патріархату?

– Як були, так і будуть. Ви розумієте, у нас світська держава. Це в Росії православна церква отримує преференції, ніби це державна церква. А Україна – поліконфесійна плюралістична держава з ліберальними законами щодо релігійних організацій, вони працюють в Україні в єдиному правовому полі.

І МП – одна з цих організацій. Хто захоче, увійде в об’єднану українську церкву, хто не захоче – нехай діють на власний розсуд, ніхто не зазіхатиме ні на права, ні на майно церкви.

– Ваш прогноз: який відсоток парафій МП перейде на бік єдиної церкви?

– Прихід приймає рішення, це робиться колегіально. А що стосується конкретних особистостей, то вже зараз ми спостерігаємо відтік людей з МП, є дослідження. Зростає національна самосвідомість, під час війни частина людей перестає молитися в церквах МП, вважає це для себе образливим.

Коли Українська церква стане канонічною, ми побачимо, що цей потік збільшиться (більшість громадян (54%) позитивно ставляться до ідеї створення в Україні єдиної помісної церкви, – НП). Людина приходить до Бога, вона може увійти до будь-якого храму. Але під час війни до релігійних почуттів додаються національні, патріотичні мотиви. Люди бачать недружні акти Росії, природно, вони переглядають своє ставлення до церкви, що представляє Росію. Правильно чи неправильно це – ми не знаємо, релігієзнавці не виносять судження, ми спостерігаємо процес.

Читайте також: Путін – це хвороба, безглуздо утримувати Донбас – Ігор Козловський

– Андріївську церкву, один з архітектурних шедеврів України, передають в постійне користування Вселенського патріархату. Чи несподіваний це для вас хід?

– Це було відомо з самого початку. В патріарха має бути своє подвір’я – це одна з умов відновлення прав Вселенського патріарха на українській території. Обов’язково має бути місце, куди б він міг приїжджати, де зручно відправляти службу. Цей пункт є у рішенні Вселенського патріархату щодо ставропігії (ставропігія – статус, що надається православним монастирям, лаврам і соборам, робить їх незалежними від місцевої єпархіальної влади та підпорядкованими безпосередньо патріархові або синоду. Ставропігіальний статус є найвищим, – НП). Влітку, коли приїжджали представники Вселенського патріарха на святкування 1030-річчя хрещення Русі, це питання обговорювалося, дивилися храм, якому можна дати ставропігію. І не церква передається, а подвір’я. Сама будівля храму залишається у власності української держави.

– У подячній молитві клірики КП бажали здоров’я президенту і владі. Це в традиції православної церкви чи так робили тільки в Росії?

– Це обов’язково. Так вказано у Святому письмі – молитися за владу.

– Ви – релігієзнавець. Але самі ви – православний?

– Я – релігієзнавець, я вивчаю релігію. Я не можу себе зарахувати до жодної з релігійних систем, адже в такому разі мій погляд буде заангажованим.

Розмовляв Ярослав Гребенюк

НАРОДНА ПРАВДА
 

Томос для України: Путін готує силове захоплення храмів

Росія вже розробила операцію по дестабілізації ситуації в Україні з використанням релігійного чинника

Тиждень тому, 12 жовтня, під час обговорення перспектив функціонування РПЦ в Україні на засіданні Ради безпеки РФ очільник Кремля Володимир Путін наказав силовикам гарантувати безпеку священиків, розмістивши у монастирях УПЦ МП групи спецназу під прикриттям.

Про це в соціальній мережі Facebook повідомив координатор “Інформаційного опору” Дмитро Тимчук, пише НАРОДНА ПРАВДА.

Міністр оборони РФ Сергій Шойгу і начальник Генерального штабу ЗС РФ Валерій Герасимов поспішили заявити, що ГРУ вже відпрацьовує плани введення на територію України мобільних бойових груп для захисту Києво-Печерської й Свято-Успенської лавр.

Настоятелі об’єктів, що знаходяться в Києві і Святогорську Донецької області, на думку Кремля, стануть першими “жертвами” українських націоналістів.

В даний час ГУ ГШ ЗС РФ проводить підготовку груп спецназу на базі Новоафонского монастиря в Абхазії, повідомив Тимчук.

Нагадаємо, щоб не допустити автокефалії в Україні, Путін може отруїти керівництво церков київського патріархату, зімітувати захоплення церков УПЦ МП і влаштувати в Туреччині теракти проти Константинопольського патріарха і Синоду.

Також ми писали про те, що на російському телебаченні влаштували справжню істерику з приводу рішення Вселенського патріархату щодо томосу для України.

НАРОДНА ПРАВДА
 

 Рада підтримала передачу Андріївської церкви Вселенському Патріарху

Похожее изображение

Народні депутати підтримали законопроект щодо передачі пам’ятки архітектури національного значення – Андріївської церкви Вселенському Патріархату.

За проект Закону про особливості користування Андріївською церквою Національного заповідника «Софія Київська» під час пленарного засідання, яке транслює телеканал ZIK, за основу і в цілому проголосували 237 обранців.

Проект закону № 9208 , внесений Президентом України, народні депутати сьогодні внесли до порядку денного 232 голосами «за» та розглянули за скороченою процедурою.

Документом запропоновано установити, що «Андріївська церква, яка є визначним об’єктом культурної спадщини, пам’яткою архітектури національного значення, як культова споруда, що перебуває у державній власності, передається в безоплатне постійне користування Вселенському Патріархату для здійснення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій».

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Передача в постійне користування храму здійснюється за рішенням КМУ і не передбачає за собою виключення її з переліку об’єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника «Софія Київська», ідеться у проекті закону.

Читайте також: В УПЦ КП розповіли, де відбудеться Всеукраїнський об’єднавчий собор

Представник Президента України у ВРУ Ірина Луценко заявила, що Томос про автокефалію Української церкви – це ще один акт проголошення незалежності, духовної незалежності України. З її слів, для забезпечення функціонування повноцінного представництва Вселенського Патріархату потребує забезпечення спорудою, в якій посланці Вселенського Патріарха матимуть можливість здійснювати богослужіння.

Голова ВРУ Андрій Парубій закликав парламентарів до голосування: «Чорти хай бісяться, а українці голосують за!».

Читайте також: Російська церква привласнила назву Українська Православна Церква

Нагадаємо, 11 жовтня Вселенський Патріарх продовжив процедуру надання Томосу Українській церкві.

Також Синод Вселенського Патріархату зняв анафему з Патріарха УПЦ (КП) Філарета та предстоятеля УАПЦ Макарія та визнав їх канонічними.

як повідомила під час засідання Погоджувальної ради представник Президента України у ВРУ Ірина Луценко, Президент пропонує

Андріївську церкву хочуть передати у постійне користування Вселенському Патріарху
передати у постійне користування Андріївську церкву Вселенському Патріарху.

Додамо, Президент Петро Порошенко заявив, що рішення про передачу Андріївської церкви Вселенському Патріарху погоджене з церковними ієрархами та сприятиме прискоренню отримання Томосу про автокефалію Української православної церкви.

17 жовтня Президент України Петро Порошенко вніс до ВРУ законопроект про передачу Андріївської церкви Вселенському Патріарху.

Читайте також: Опозиційний московський журналіст розповів, де тепер будуть молитися російські православні

ZIK
18.10.2018

Церковна гра престолів. Що ще потрібно для Томосу

Автокефалію вже встигли гучно відсвяткувати, навіть з кагором на Майдані, але до отримання Томосу ще потрібно виконати ряд умов – провести об’єднавчий Собор, обрати главу нової церкви. І з цим можуть виникнути проблеми.

Виявляється, не все так гладко в процесі створення єдиної помісної автокефальної православної церкви в Україні.

В основі об’єднання стоять УПЦ Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Так ось, предстоятель УАПЦ, митрополит Макарій, напередодні заявив, що діалог з УПЦ КП про об’єднання поки не виходить.

У чому ж проблеми з об’єднанням, розбирався Корреспондент.net.

Кореспондент.net
17.10.2018

 

Хто з УПЦ МП підтримує Українську автокефалію / інтерв’ю з митрополитом УПЦ МП Драбинко

Московський патріархат намагатиметься стати «вселенським», – Зоря

Московський патріархат свідомо загострює конфлікт з Вселенським Патріархатом, аби зробити Росію «всеправославним координуючим центром».

Про це написав у Facebook речник УПЦ КП, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (в миру – Іван Зоря):

Чому МП все ж таки пішов на розрив з Константинополем?

Хоча вони мали варіант іншого розвитку ситуації – як от у липні 2008 р. домовитися про дотримання взаємних інтересів (про це якраз сьогодні написав о. Cyril Hovorun, згадуючи, що це було в його кабінеті).

Однак бачимо, що з 2016 р. МП свідомо загострює конфлікт з Вселенським Патріархатом. Яка ж мета цього?

На мою думку – мета є простою: самим посісти місце «першого патріархату». А для того, щоб цього досягти, потрібно це місце «очистити».

Тож як це на перший погляд не дивно прозвучить, але МП фактично ухопився за привід рішень Вселенського Патріархату щодо України як за можливість заявити, що місце всеправославного кординуючого центру – вакантне. Неймовірно?

Ну то прочитайте слова головного дипломата МП митр. Іларіона Алфєєва:

«Константинопольский патриархат более не является координирующим центром православного мира, считает митрополит Иларион, глава Отдела внешних церковных связей Московского патриархата.

“Мы сейчас встали перед новой церковной реальностью: у нас больше нет единого координирующего центра в Православной церкви, и мы должны это очень ясно сознавать. Константинопольский патриархат в качестве такового центра самоликвидировался”, – подчеркнул митрополит Иларион в эфире Первого канала.»

Фактично у такий спосіб копіюється аргументація Кремля щодо виправдання агресії проти України в лютому 2014 р.: «там государственный переворот, Украины уже нет».

Кремль ввязався у авантюру «русской весны», очікуючи успіху – підкорення цілої України через часткову окупацію та «федералізацію». Натомість отримав ізоляцію та санкції.

Заявляючи про «самоліквідацію Константинопольського Патріархату», МП виявляє свою справжню мрію – під приводом «захисту від агресії» (нагадаю, що в мінському синодальному рішенні вжито слова «вторжение на каноническую территорию РПЦ») захопити місце першого Патріархату. Тим самим реалізувати ідею, яку не вдалося здійснити при Сталіні, коли Московського патріарха хотіли протитулувати ще й «вселенським» на «8-му Вселенському соборі», а МП перетворити на «анти-Ватикан».

Раніше я писав, що від 2016 р. Москва прагне скликати свій «Всеправославний собор». І зараз ми побачимо спроби провести таке сепаратне зібрання, залучивши до нього ієрархів окремих Помісних Церков. Хоч я впевнений, що задум цей провалиться із ще більшим тріском, ніж «Вселенський собор ‘48».

Кого Бог хоче покарати, відбирає розум.

«Бачимо, що з 2016 року МП свідомо загострює конфлікт з Вселенським Патріархатом. Яка ж мета цього? На мою думку – мета є простою: самим посісти місце «першого патріархату». А для того, щоб цього досягти, потрібно це місце «очистити», – впевнений Зоря.

Він зазначає, що МП фактично ухопився за привід рішень Вселенського Патріархату щодо України як за можливість заявити, що місце всеправославного кординуючого центру – вакантне.

На підтвердження цієї думки речник УПЦ КП цитує слова головного дипломата МП митрополита Іларіона Алфєєва. Алфєєв наголошує, що Константинопольський патріархат «більш не є координуючим центром православного світу».

Читайте також: В УПЦ КП розповіли, де відбудеться Всеукраїнський об’єднавчий собор

«Мы сейчас встали перед новой церковной реальностью: у нас больше нет единого координирующего центра в Православной церкви, и мы должны это очень ясно сознавать. Константинопольский патриархат в качестве такового центра самоликвидировался», – сказав Іларион в эфірі російського Першого каналу.

Зоря вказує, що заявляючи про «самоліквідацію Константинопольського Патріархату», МП показує свою справжню мету – під приводом «захисту від агресії» (в мінському синодальному рішенні вжито слова «вторгнення на канонічну територію РПЦ») захопити місце першого Патріархату.

«Раніше я писав, що від 2016 року Москва прагне скликати свій «Всеправославний собор». І зараз ми побачимо спроби провести таке сепаратне зібрання, залучивши до нього ієрархів окремих Помісних церков. Хоч я впевнений, що задум цей провалиться», – резюмував Зоря.

Читайте також: Опозиційний московський журналіст розповів, де тепер будуть молитися російські православні 

ZIK
16.10.2018

 

Боротьба за поширення влади: чому РПЦ розірвала відносини з Константинополем

Це вже не вперше РПЦ (Російська православна церква) розриває євхаристійне спілкування з Константинопольским патріархатом, але потім знову це ж спілкування відновлюють.

Потрібно розуміти, що Константинопольский патріархат і Московський є одними з найвпливовіших серед православних церков і боряться за поширення своєї влади на інші православні церкви.

Після того як в Стамбулі рішенням Синоду Константинопольського патріархату було скасовано рішення про поширення дії митрополії московської церкви на Україну, будь-яка православна українська церква відтепер підпорядковується Константинополю, і тільки якщо представники всіх без виключення наявних в Україні православних церков проведуть об’єднавчий Собор і оберуть нового предстоятеля, лише після цього і за таких умов українська церква зможе отримати Томос від Константинополя.

Читайте:  РПЦ вийшла на шлях самоізоляції – Порошенко

До тих же пір українська церква не є незалежною і перебуває в підпорядкуванні Константинополю.

В статуті Російської православної церкви вказано, що юрисдикція цієї церкви поширюється на усіх православних християн майже в усіх колишніх республіках Радянського Союзу, зокрема України.

Відтак рішення Синоду РПЦ юридично затверджує, що вони не визнають поширення юрисдикції Константинопольського патріархату на територію України і дають сигнал для УПЦ МП не визнавати українську церкву підконтрольну Константинополю.

Читайте: Томос для України: 2 варіанти розвитку подій

Проблема православ’я в тому, що воно ніколи не було єдиним через чвари, конкуренцію, розбрат, через це і досі не змогли створити Єдиної Вселенської Церкви на зразок Католицької.

Втручання політиків в ці процеси тільки шкодять, оскільки посилюють протиріччя в суспільстві. Кожен має право на вільний вибір церкви, релігії і конфесії і держава не має нав’язувати це, використовуючи в політичних маніпуляціях та спекуляціях.

Читайте: Українська православна церква: історія та що буде далі

Олександр Мусієнко, політичний експерт, керівник Центру військово-правових досліджень

ФАКТИ
16.10.2018

Розкол РПЦ і Константинополя: в Росії детально розповіли про свою деградацію

На думку диякона Кураєва, на РПЦ чекає деградування до рівня церкви-однієї-нації

Опозиційний до патріарха Московського і всієї Русі Кирила диякон Андрій Кураєв впевнений, що рішення синоду РПЦ розірвати євхаристичне спілкування із Вселенським Патріархатом призведе до односторонньої ізоляції Російської церкви.

Як повідомляє НАРОДНА ПРАВДА позицію диякона Кураєва оприлюднив Telegram-канал Незыгарь.

Диякон Кураєв аргументував це насамперед тим, що жодна Помісна православна церкване не наслідуватиме РПЦ та не розриватиме євхаристичне спілкування із Константинополем.

“Інші Помісні церкви можуть засудити дію Фанара (район в Константинополі, де розташована резиденція Константинопольського Патріарха- НП). Можуть сказати слова підтримки Москві. Можуть закликати до миру і до діалогу і навіть до Всеправославної наради. Але ніхто з них не перерве літургійне спілкування з Константинопольським патріархатом”, – вважає Кураєв.

З цього випливає, що РПЦ, згідно із канонами, має розірвати відносини з усіма, хто залишається у спілкуванні із Константинополем.

“Але оголосити анафему всім Помісним церквам не хочеться. Значить, апологетам патріархії доведеться викручуватися і пояснювати своє не-слідування канонам”, – розмірковує диякон.

Він додав, що РПЦ буде змушена канонічно пояснювати чому вона не розриває спілкування із тими, хто продовжує перебувати у єдинстві із Константинополем.

“Доведеться канони пускати на фарш. І це перекодування канонічної православної матриці може стати початком Реформації – попри бажання московських апологетів”, – заявив Кураєв.

Проте, на його думку, більш ймовірним є “деградування до рівня церкви-однієї-нації. Ну як Вірменська. Я переконаний, що ця ізоляція буде односторонньою”, – підсумував диякон Кураєв.

Нагадаємо, раніше цікавими думками щодо рішення синоду РПЦ про повний розрив євхаристичного спілкування із Вселенським Патріархатом поділився архімандрит Кирило Говорун. На його думку, це радше “тріщина”, ніж “розкол”.

НАРОДНА ПРАВДА

 

 

Євстратій Зоря: Російська церква привласнила назву Українська Православна Церква

Коли в Україні буде єдина помісна Українська православна церква, статус якої визнаний Вселенським православ’ям і проголошений відповідним томосом, то паралельне існування Російської православної церкви в Україні, яка, на наше переконання, незаконно і неканонічно, через узурпацію влади, на Харківському соборі у 1992-му році привласнила собі назву Українська православна церква, я думаю, що в законодавчий спосіб ця релігійна організація отримає притаманну їй назву – Російська православна церква.

Про це в ефірі програми «Vox populi» (19.15 – 20.00 на телеканалі ZIK) заявив прес-секретар УПЦ КП архієпископ Євстратій Зоря.

Архієпископ Євстратій Зоря відповів на питання глядача, яку назву матиме Українська православна церква після того, як отримає томос:

«Як ми бачимо, переважна більшість помісних православних церков мають назву, яка структурно є дуже подібною. Наприклад, Болгарська православна церква, Румунська православна церква, Грузинська православна церква. Відповідно, більш притаманна назва для церкви – Українська православна церква», – зазначив гість програми.

Читайте також: Опозиційний московський журналіст розповів, де тепер будуть молитися російські православні

Водночас архієпископ Євстратій Зоря повідомив, що поки що ця назва закріплена за церквою Московського патріархату.

«Але очевидно, що коли в Україні буде єдина помісна Українська православна церква, статус якої визнаний Вселенським православ’ям і проголошений відповідним томосом, то паралельне існування Російської православної церкви в Україні, яка, на наше переконання, незаконно й неканонічно, через узурпацію влади, на Харківському соборі у 1992-му році привласнила собі назву Українська православна церква, я думаю, що в законодавчий спосіб ця релігійна організація отримає притаманну їй назву – Російська православна церква. І саме під цієї назвою буде далі діяти в Україні. Без будь-яких обмежень, користуючись тими самими правами, які мають й інші понад 100 конфесій, що зараз зареєстровані в Україні», – підкреслив прес-секретар УПЦ КП.

Архієпископ Євстратій Зоря також пояснив, чи назва буде змінена в примусовому порядку:

«У Верховній Раді вже кілька років знаходиться на розгляді законопроект №5309 про назви релігійних організацій, центр яких знаходиться в країні-агресорі. Основна позиція в тому, що релігійні організації, центр яких знаходить в країні-агресорі, у своїй повній юридичній назві повинні вказувати приналежність до цієї релігійної організації. Я думаю, що цей законопроект має бути прийнятий. Таким чином це питання має бути врегульоване», – зазначив архієпископ Євстратій Зоря.

Читайте також: Духівник бойовиків «Сталін»: На Донбасі викрили справжнє обличчя ФСБ-РПЦ

Нагадаємо, 11 жовтня Вселенський Патріарх продовжив процедуру надання Томосу Українській церкві.

Також Синод Вселенського Патріархату зняв анафему з Патріарха УПЦ (КП) Філарета та предстоятеля УАПЦ Макарія та визнав їх канонічними.

Президент України Петро Порошенко наголосив, що рішення про надання автокефалії прийняте.

Президент пообіцяв захистити права священиків і вірян УПЦ МП, які приєднаються до Єдиної помісної православної української церкви.

В УПЦ КП розповіли, де відбудеться

В УПЦ КП розповіли, де відбудеться Всеукраїнський об’єднавчий собор
Всеукраїнський об’єднавчий собор.

Як повідомляли, Синод РПЦ готує «відповідь» на рішення Константинопольського патріархату щодо України. 15 жовтня ввечері стало відомо, що Синод Російської православної церкви розриває спілкування із Константинополем.

ZIK
15.10.2018

 

Євстратій Зоря про припинення спілкування РПЦ із Константинополем: Це постріл собі у ногу

Нині через Москву Московський патріархат розриває єднання зі світовим православ’ям і йде шляхом самоізоляції.

Про це в ефірі програми Vox  populi на телеканалі ZIK заявив архієпископ Чернігівський і Ніжинський, керівник Інформаційного відділу Київської патріархії, секретар Священного Синоду УПЦ КП Євстратій Зоря.

Гість програми, коментуючи інформацію про те, що Синод Російської православної церкви повністю розриває спілкування із Константинополем, зауважив, що такий крок є «пострілом собі у ногу».

«Дотепер, протягом десятків років, однією з головних умов, яку висували до легітимності чи канонічності Церкви Московським патріархатом, було спілкування з іншими помісними Церквами. Постійно говорили, що, ось ми – Московський патріархат, маємо спілкування, ми можемо поїхати на Афон, поїхати туди-сюди і там молитися, брати участь у богослужінні, і це засвідчує нашу істинність. Так ось, тепер слід усім розуміти, що в жоден афонський монастир ні єпископів, ні кліриків Московського патріархату не будуть пускати», – пояснив секретар Священного Синоду УПЦ КП Євстратій Зоря.

З його слів, раніше одним із головних тверджень з боку Московського патріархату було те, що вони зберігають свою єдність із Москвою через те, що лише так можна бути в єдності із усім православ’ям.

«То тепер через Москву вони розривають єднання із світовим православ’ям і йдуть у самоізоляцію та фактично відділяються, відколюються від єдності православ’я. Тому це є привід і мирянам, і духовенству, і єпископам дуже замислитися над тим, чи потрібно й надалі таким згубним шляхом самоізоляції від вселенського православ’я іти? І чи вартує єдність із Москвою тих духовних наслідків, про які вони самі говорили протягом десятків років, звертаючи увагу на стан Київського патріархату», – зазначив секретар Священного Синоду УПЦ КП.

Гість програми нагадав, що Київський патріархат рішенням Константинополя був повністю очищений від усіх звинувачень у неканонічності, а священство та їхні дії були визнані належним чином.

Нагадаємо, 11 жовтня Вселенський патріарх продовжив процедуру надання томосу українській церкві.

Також Синод Вселенського Патріархату зняв анафему з патріарха УПЦ (КП) Філарета та предстоятеля УАПЦ Макарія та визнав їх канонічними.

Президент України Петро Порошенко наголосив, що рішення про надання автокефалії прийняте.

Президент пообіцяв захистити права священиків і вірян УПЦ МП, які приєднаються до Єдиної помісної православної української церкви.

В УПЦ КП розповіли, де відбудеться Всеукраїнський об’єднавчий собор.

Як повідомляли, Синод РПЦ готує «відповідь» на рішення Константинопольського патріархату щодо України. 15 жовтня ввечері стало відомо, що Синод Російської православної церкви розриває спілкування із Константинополем.

ZIK
15.10.2018

 

РПЦ пішла на розкол: у Києві вказали на важливе, в Росії пожартували

РПЦ повторює тактику Кремля, якщо мова йде про Україну.  

Таку заяву зробив речник УПЦ Київського патріархату Євстратій Зоря, повідомляє НАРОДНА ПРАВДА.

На думку Зорі, на зборі Синоду у столиці Білорусі відбулася “Мінська схизма”.

“Синод МП повторює політику Кремля – самоізоляція у відповідь на законні рішення міжнародної спільноти. Патріарх Кирил з 1991 р. особисто є архітектором розділення Української Церкви. Тому йому важко визнати провину за 27 років хибної діяльності, яка затягла всю Повноту Православ‘я у конфлікт. Але після нього ситуація рано чи пізно буде вилікувана і РПЦ повернеться у спілкування.  Тепер перед всіма, належними до МП в Україні, постає питання: йти разом з РПЦ у розділення чи залишатися в єдності зі Вселенським Православ‘ям – через Помісну Українську Церкву?”, – написав Єстратій Зоря на своїй сторінці у Facebook.

Нагадаємо, у Мінську в РПЦ повідомили про припинення євхаристичного спілкування із Вселенським Патріархатом.

На цю подію також відреагували у Росії: так, відомий філософ Максим Горюнов, який відзначається антипутінською позицією, на своїй сторінці у Facebook розмістив анекдот про президента Білорусі Олександра Лукашенка, який раніше висловив свою думку щодо надання Україні томосу.

Нагадаємо, патріарх Кирило запропонував предстоятелям всіх помісних православних церков почати обговорення надання автокефалії УПЦ.

Як відомо, в Константинополі розкрили архівні дані і пояснили, чому Україна має право на отримання Томосу. Як виявилося, Вселенський патріархат не передавав Київську митрополію Російській православній церкві, а Москва отримала право хіротонії «з фінансових причин», виходячи з «необхідності» і це «носило тимчасовий характер».

НАРОДНА ПРАВДА

 

 

 

РПЦ розриває відносини з Константинополем: на Москву чекає ізоляція і сектантсво

РПЦ прийняла дуже жорстке рішення

Російська православна церква прийняла рішення про повне припинення євхаристійних відносин з Константинопольським патріархатом.

Як повідомляють російські ЗМІ, керівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополит Волоколамський Іларіон заявив про це після засідання Синоду Російської православної церкви в Мінську.

Він заявив, що на засіданні Священного Синоду було прийнято рішення про повний розрив спілкування з Константинопольським патріархатом.

Раніше повідомлялося, що Кремль готує Україну до “релігійної війни”. Москва намагається задіяти свою грізну інформаційну зброю – “загострення”.

Про це пише оглядач Катерина Щоткіна на порталі ZN.UA. Автор заявляє, що це нам така кара – нам і Константинополю, який “віроломно вторгся”.

“Саме Константинополь (ну і ми частково) вже призначено “відповідальним” за кров, яка “проллється”. І почасти через ці загрози (і розуміння їх серйозності) у підсумковому документі Синоду є рядки із закликом до всіх залучених сторін утриматися від насильства і замаху на храми та майно”, – заявила оглядач.

“З цим же закликом на своєму тріумфальному брифінгу звернувся патріарх Філарет. Він запевнив, що від українських церков і віруючих ніякої загрози релігійного світу немає. Ніяких “захоплень” та інших силових акцій не планується. І всім чудово відомо, хто більше всіх зацікавлений у тому, щоб “загострення” сталося”, – додала Катерина.

Нагадаємо, українці ледве встигли порадіти історичній події надання Томосу, як відразу ж стало відомо про ще одну важливу перипетію в церковному житті – обговорення кандидатури майбутнього голови Єдиної Помісної УПЦ.

Як повідомляв Знай.ua, Кремль вже кілька днів кипить обуренням і нервовими заявами у бік надання автокефалії УПЦ. Офіційна Москва з піною на губах коментує це рішення, оскільки зацікавлена у подальшому збереженні контролю над Україною.

Також Знай.ua писав, Cинод Російської православної церкви прийняв шокуючі рішення. Російська православна церква де-факто розірвала єдність з Константинопольським патріархатом.

ZNAJ.UA
15.10.2018

 

Синод на Фанарі: Ласкаво просимо додому

Рішення Священного Синоду Константинопольської церкви, що відбувся на Фанарі, можна сприйняти двояко.

Когось вони могли розчарувати — тих, хто “чекав Томосу”, а когось, навпаки, надихнути. Адже зроблено і сказано було навіть більше, ніж просто “Томос”. У результаті цього СинодуВселенський патріарх фактично заявив свої права на канонічну територію України. Краса ситуації не в тому, що він на це, нарешті, зважився, і навіть не в тому, як легко і впевнено це було зроблено, а в тому, як Вселенський патріарх перевів розмову з “території” на людей. Те, чого стільки років не сподобилися зробити в Моспатріархії з її “територіями”, “кордонами”, “кількістю парафій і монастирів”, патріарх Варфоломій зробив першим же розчерком пера: він прийняв під свою духовну опіку не “територію”, не статистичні дані, а українських православних християн. Приблизно мільйон православних християн, яким у Моспатріархії відмовили у праві називатися “церквою”.

Святе місце, як відомо, порожнім не буває. Можна додати: сите стадо без пастуха не залишиться.

Де ж Томос?

У підсумковому документі Священного Синоду патріарх Варфоломій іще раз підтвердив намір надати українській церкві автокефалію. Це перший пункт комюніке, і якби він був єдиним, можна було б із прикрістю цитувати класика: “слова, слова…”. Але це виявилася тільки затравка.

Вже другий пункт дещо говорить про серйозність намірів: Синод ухвалив рішення негайно — саме так, негайно — відновити в Києві ставропігію (подвір’я, представництво) Константинопольського патріарха, як це було в “домосковський” період і як тому належить бути. Наразі мова про подвір’я тільки в столиці, але, судячи з тону документа, далі скрізь.

Цей пункт (принаймні його категоричність) не в останню чергу — результат скандалу, влаштованого церковною Москвою та її київською філією з приводу приїзду екзархів. Обидва, кажуть, були вражені “теплим прийомом”, улаштованим їм у Києві, — від пікетів під вікнами до звинувачень у “вторгненні” й офіційних вимог Київської митрополії в стилі “ідіть геть”. Ця агресивність, помножена на поганий тон, позбавляє ілюзій на предмет можливостей домовитися і вирішити справу полюбовно. Якщо офіційний церковний Київ влаштовує такий прийом константинопольським екзархам, на Фанарі зроблять так, щоб жодні “дозволи” й “погодження” екзархам більше не знадобилися.

А можна і далі піти — поставити під сумнів легітимність московського церковного представництва. Цьому присвячено ще один пункт підсумкового документа — про відкликання Синодального листа 1686 року про тимчасову передачу Московському патріарху права призначати київських митрополитів. Вселенський патріарх іще раз нагадує, що лист було дано під тиском політичних обставин із тим, що він може бути відкликаний, коли обставини зміняться. Так от, вони змінилися. Але річ не тільки в цьому. А ще й у тому, що Моспатріархія грубо порушила умови передачі прав на призначення київських митрополитів — вона фактично привласнила територію Київської митрополії. Територію, яка, згідно з листом, зберігалася за Константинополем. І щоб на ній не забували “чиїх будуть”, за богослужіннями як главу Київської церкви повинні були поминати патріарха Константинопольського. Те, що цього в УПЦ МП не роблять, на думку патріарха, порушує його права і може бути приводом взагалі відмовити в канонічності Київській митрополії в єдності з Московським патріархатом.

Не виключено, що це натяк: ваша канонічність під питанням, якщо ви не поминаєте під час богослужіння Вселенського патріарха, тобто не визнаєте його істинним главою української церкви.

Це дало привід “фанароскептикам” говорити про те, що справжня мета Вселенського патріарха в Україні — розжитися земелькою. Ну і паствою заодно. Залишать українську церкву в статусі митрополії, манитимуть обіцянкою Томосу “у благочассі”, роздадуть найласіші місця “своїм”, “грекам” — тобто українським владикам з діаспори тощо. Коротше, московське ярмо змінимо на грецьке.

Сказати чесно, навіть це було б аж ніяк не гіршим варіантом — ліпше бути частиною безтілесної Візантії, аніж занадто вже відчутного “русского мира”. Але така “підступність” не вписується в логіку сюжету, за якою українська церква в автокефальному статусі (що не виключає щільної опіки Константинополя) для Фанару (і не тільки для нього) вигідніша, аніж у статусі “земельки”. Цього, можливо, не зрозуміти борцям за території, але фактичне “безземелля” — один із чинників, які роблять Константинопольський патріархат у повному розумінні Вселенським. Церква, яка занадто тримається за земні володіння, забагато втрачає разом із ними. Урок, який давно засвоїли в Константинополі. І який тільки належить засвоїти Московському патріархату.

Та й слово “Томос” уже стільки разів сказано, що коли він так і не з’явиться на сцені, історична драма перетвориться на водевіль.

Чому ж його так і не дали? Ось запитання, яке побило всі рекорди — якщо не в Гуглі, то в тематичних групах соцмереж точно.

Що ж, якби дали, це було б по-своєму чудово. Але порушило б логіку подій. Проблема видачі Томосу прямо зараз, у тому, що його нема кому давати. Тієї “єдиної помісної церкви”, якій Томос призначений, немає в природі — вона поки що “в планах”. Якби Томос був Ескалібуром, який здатен вийняти з каменя тільки справжній король (точніше, істинний патріарх), можна було б видати його прямо зараз. Але в нашу раціональну епоху так не прийнято.

Кому кукіль?

Тому наступний етап — собор. Етап насправді найбільш хиткий, адже на цьому соборі єпископи мають продемонструвати єдність і дійти компромісів щодо непростих питань. Власне, якщо вони зберуться — всі владики УПЦ КП, УАПЦ і хоч скількись із УПЦ МП, — це вже буде зовсім непогано.

На те, що саме на цьому етапі наші церковники спіткнуться, вже ставлять у Москві. Та й у Києві теж. З усіх боків так і сиплеться: “Філарет не поступиться куколем”, “Фанар не захоче Філарета”, “Макарій не погодиться на Філарета”, “греки будуть затягувати процес”. Що найбільше цікавило публіку відразу після оголошення результатів Синоду? Правильно, в якому статусі “відновили в сані” патріарха Філарета — “митрополита”, “митрополита Київського” чи не-може-бути патріарха? З усього сказаного патріархом на його тріумфальному брифінгу, більшість коментаторів почула тільки одне — “я був патріархом, є і буду”. Найприскіпливіші, втім, звернули увагу на те, що патріарх виступив перед публікою в не звичному для себе головному уборі — замість неодмінного білосніжного патріаршого куколя на ньому була скромна чорна скуфія.

Найцікавіше і найскладніше в української церкви, звісно, попереду. Патріарх Філарет висловив надію, що собор відбудеться до кінця року. На ньому буде закінчено всі формальності — рішення про об’єднання, відновлення єдності з Константинопольським патріархатом, затвердження статуту, клопотання про автокефалію та обрання предстоятеля. Список чималий і непростий. Уболівальники на трибунах не відривають очей від нападника, який веде м’яч. Але доля гри залежить не тільки й не стільки від майстерності одного гравця. Вона залежить від того, які встановлено правила, як діятиме команда, що помітять чи не помітять судді, і чим відповість суперник.

У владик, які братимуть участь у соборі, є завдання мінімум — зібратися. Не пересваритися, не почати завчасно ділити шкуру невбитого ведмедя, не дозволити підозрами зламати крихку довіру, що в умовах нашого багатого історичного анамнезу видається завданням майже непосильним.

Але до кінця року є час, а отже і надія, що компроміси встигнуть дозріти.

Частка кесаря

Є думка, що в організації собору й питанні про подвір’я частину роботи повинна взяти на себе українська влада. Це справедливо, адже чинний президент напевне зуміє з чималою вигодою обміняти Томос про автокефалію на голоси виборців. Але тільки в тому разі, якщо йому вдасться зробити дві речі: умовити владик (а також світський “супровід”) не начудити на соборі і не допустити силових акцій. Якщо це йому вдасться, він зможе вповні відчути плоди перемоги.

Президент Порошенко докладає чималих зусиль, аби переконати публіку в тому, що володіє ситуацією. Причому настільки, що може нею навіть трохи “покермувати”. Почасти так воно і є. Принаймні в тому, що стосується інформаційного супроводу процесу подання автокефалії. Без участі президентського оточення і його каналів інформаційного впливу більша частина публіки — у звичайній ситуації абсолютно байдужа до церковних питань — нічого не помітила б. А якби й помітила, то засумнівалася б у тому, що президентові світської країни варто займатися такими “середньовічними” питаннями.

Це справді цікаво — як буквально за лічені місяці камерна досі тема церкви опинилася у фокусі уваги найширшої публіки, як стимулювався цей інтерес, і як він, урешті-решт, дійшов до футбольного азарту. Уболівальникам, звісно, немає діла до “благодаті”, “апостольської спадкоємності”, “канонічності” й інших суто церковних речей. Але це перемога “наших” над “їхніми” — цього досить. Одне либонь задоволення спостерігати, як колотить усю цю “руссмировскую” братію — від патріарха Кіріла до ведучої програми “Время”. Це задоволення дорого коштує.

І як за будь-яке інше задоволення, за це теж доведеться розплачуватися. По-різному і в різні каси. Це зовсім не означає, що маємо відмовити собі в задоволенні (тим більше в перемозі). Це означає, що ліпше заздалегідь згрупуватися.

Перше, про що говорять особливо голосно, — силове протистояння. У даний момент це головна інформаційна зброя Москви проти Томосу — “загострення” і навіть “релігійна війна”. Москва готує нас — і світ — до того, що це неминучий наслідок нашого прагнення вийти з РПЦ. Це нам така кара — нам і Константинополю, який “віроломно вторгся”. Саме Константинополь (ну і нас почасти) вже призначено “відповідальним” за кров, яка “проллється”. І почасти через ці погрози (і розуміння їх серйозності) в підсумковому документі Синоду є рядок із закликом до всіх залучених сторін утриматися від насильства й зазіхання на храми і майно.

Із цим же закликом на своєму тріумфальному брифінгу звернувся патріарх Філарет. Він запевнив, що від українських церков і вірян жодної загрози релігійному миру немає. Ніяких “захоплень” та інших силових акцій не планується. І що всім чудово відомо, хто більше за всіх зацікавлений у тому, щоб “загострення” сталося. Сталося, і зруйнувало надії, посіяні Синодом на Фанарі.

Мені хотілося б розділити оптимізм патріарха, впевненого, що ті, хто хоче незалежності української церкви і національного відродження, не “робитимуть картинки” російським телеканалам. Та є одне “але” — війна. Війна триває вже досить довго, і це має побічні ефекти для суспільства — у ньому поступово знижується чутливість до такої страшилки як “загострення”. Починаючи з Революції Гідності, ми звикли бачити кров. Війна у свою чергу викликала до життя культ насильства. До того, що “патріот” — це той, хто в камуфляжі і з автоматом. Чи хоча б із “коктейлем Молотова”. Ми звикаємо до насильства — тому нас не налякаєш якимось там “загостренням”. І, звісно, “заслані козачки” — це головний важіль “загострення”, але основна біда не в них, а в тому, що насіння провокації впаде на родючий ґрунт.

На що залишається сподіватися? Та все на них же — на вибори. Петрові Порошенку, на відміну від рос-ТБ, картинка заворушень на столичних вулицях геть ні до чого.

“Р” означає Розкол

Та все ж імовірність заворушень на київський вулицях тим вища, чим глибші гнів і відчай Моспатріархії. А вони як ніколи глибокі. В такий стан Моспатріархію привів, головним чином, один пункт підсумкового документа Синоду Константинопольської церкви — про зняття анафем і відновлення канонічного статусу тепер уже колишніх “розкольників” з УПЦ КП і УАПЦ.

Насправді це й було найважливішим для нас рішенням Синоду. Це гарантії, аванс і перемога в одному флаконі. Це означає, що у нас в країні більше немає “недоторканних”, у чиї храми не можна заходити, з якими не можна причащатися, від яких узагалі ліпше триматися якнайдалі, бо анафема предстоятеля містичним чином кидає тінь на кожного парафіянина. Штучні кордони, що розділяли українських православних нездоланним бруствером, через який можна було хіба що обра́зами обмінюватися, знято.

Це також означає, що майбутній об’єднавчий собор уже не можна буде назвати “самозваним збіговиськом”, “купкою ряджених”, як це звикли робити “брати во Христі” Московського патріархату. У них більше немає ексклюзивних прав на канонічність. Усі три українські церкви однаковою мірою канонічні.

Цей пункт — гарантія для тих, хто досі не наважувався полишити МП, боячись втратити “канонічність”. Тепер можуть переходити, можуть ходити одне до одного в гості і брати участь у спільних соборах.

Цей пункт — аванс, адже по суті українські церкви вже, без усякого Томосу, собору і автокефалії, домоглися головного: вони повною мірою церкви — їхні таїнства дійсні (більше жодних невідспіваних хлопчиків!), їхні священики й єпископи легітимні, рукоподавані і рукопокладані. Більше жодних сумнівів. Томос — амбітна мета, до якої можна йти стільки, скільки буде потрібно, тому що головну проблему — перебування поза церковною огорожею — знято. Це аванс, який Вселенський патріарх дав українським церквам із тим, щоб вони були впевнені в своєму статусі і не мали жодних канонічних перепон для діалогу заради єдності.

Саме це рішення викликало шок у представників МП. Яке право має Вселенський патріарх знімати анафеми, які не він накладав? Це запитання раз у раз звучить, причому навіть з уст священнослужителів, чудово обізнаних про існування апостольського правила, згідно з яким Константинопольський патріарх таке право має.

В УПЦ МП і РПЦ вже, звісно, заявили, що рішення це ні за що не визнають. Що Вселенський патріарх “перейшов червону межу”. Що заходи не забаряться — прямо цими вихідними на засіданні Синоду буде ухвалено рішення у відповідь. Звісно, Мінськ — не найзручніше місце. Там свої пожежі гасити треба — на тлі українського походу по автокефалію президент Лукашенко почав демонструвати відверте невдоволення політикою РПЦ в Білорусі. Але відкласти українське питання заради білоруського — нерозумно. А крім того, в МП зовсім не вміють давати собі раду зі стресом і приймати рішення оперативно й водночас зважено. У перші ж години після публікації рішень Синоду на Фанарі спікери Моспатріархату наговорили стільки цікавого, скільки й за рік не почуєш — на десяток церковних судів вистачить. На даний момент вже дозріли пропозиції піти в повний розкол із Вселенським патріархом, розірвавши євхаристійне спілкування, а також накласти на Вселенського патріарха анафему. Воронеж іще не бомблять, але польські яблука вже гинуть тисячами.

Що ж, це перша реакція, а їй дозволено бути дещо істеричною — в МП, повторюся, не вміють управляти стресом. Там, згідно з кремлівською модою, прийнято відразу бити у відповідь, якщо вже не вдалося вдарити першим. Окрім того, там можуть сподіватися, що в інших помісних церквах рішучість Вселенського патріарха втручатися в чужі “внутрішні справи” спричинить відторгнення. Власне, патріарх Варфоломій і не приховує, що його мета — зробити кордони канонічних територій “прозорішими”. Чи всі на це погодяться? А якщо їх іще трохи “обробити”?

Розкол — сильний аргумент. Це те, що може налякати — якщо не Вселенського патріарха, то інші помісні церкви. Не те щоб вони так уже сильно відчували (тим більше демонстрували) свою єдність — вона існує радше як фігура мови. Але однаково не комільфо.

Є, звісно, сумніви, що РПЦ вдасться потягти з собою за лінію розколу бодай одну з помісних церков. Їм не вдалося організувати масовий протест помісних побратимів проти “свавілля” Вселенського патріарха в українському питанні, хоча вони дуже намагалися. А тут — цілий розкол. І вибір між Вселенським патріархом і Московським.

Занадто очевидно, що “розкол” для Москви — найголовніше слово. І найулюбленіший інструмент. І в політиці, де тільки може, вона “розділяє і володарює”, і в церкві точно так само. Розкол став “російським стилем” ведення справ зі своїми колишніми провінціями, і навіть при переході на глобальний рівень там усе одно не можуть вигадати нічого оригінальнішого, ніж розколоти цілий світ.

Однак у даному разі “розкол” може лягти на благодатний ґрунт. Те, що робить Вселенський патріарх зараз в Україні, перевершує “українське питання” й інтереси Москви — він змінює (чи радше відновлює) правила гри в православному світі в цілому. Він цього не приховує — він хоче поміняти цей світ, який розпався і відокремився у своїх канонічних межах, втратив загальний пульс, “єдиний” тільки на словах.

Насправді ж “великий розкол” уже давно відбувся — розкол на безліч окремих, замкнутих національних церков — кожна при своїх інтересах у православно-біполярному світі, де всі позиції можна передбачити, реакції вгадати і навіть суми, що переходять з кишені в кишеню, прикинути. Це вже давно відбулося. То чи варто боятися? Чи не спробувати це змінити?

У випадку з Україною Вселенський патріарх не тільки й не стільки повертає собі якийсь шматок території, випущений ним з рук у період політичної слабкості, скільки відновлює авторитет Вселенського престолу як гаранта єдності і благополуччя церкви в цілому і в окремих питаннях. Україна в цьому плані виявилася непоганим стартовим майданчиком: є конфлікт, який ніхто не має наміру вирішувати, невдоволення чинним церковним центром, політична воля керівництва країни, готового стати ситуативним союзником, принаймні на період виборів, і, головне, критична маса “безпритульних” вірян. Є й геополітичний запит на остаточний розвал СРСР. Так, у Москві мають цілковиту рацію, проект “Автокефалія” підтримує “вашингтонський обком”, нарешті, гідно оцінивши церковний аспект слов’янської геополітики.

Якщо ж говорити за великим гамбурзьким (або, в даному разі, євангельським) рахунком, то Вселенський патріарх вчинив у єдино можливий для християнина спосіб: усіх, хто сповідує Христа і поділяє православні догмати, він прийняв у лоно церкви. Як люблячий батько — блудного сина. Як добрий пастир — вівцю, що відбилася від отари. Без принизливих процедур. Без додаткових умов. Без торгівлі про звання і погони. Все це — переговори, торги, покаяння, розбір шапок і польотів, гріхів і подвигів, прання білизни і чищення цибулі — потім. Спершу нехай у дім увійдуть.

Катерина Щоткіна

ZN,UA
12.10.2018

 

Російські спецслужби спробують усунути Вселенського патріарха

Процедура надання Томосу Україні вийшла на фінішну пряму. Як тепер діятиме УПЦ МП – противниця Української помісної церкви? – Ред.

Справа навіть не в Московському патріархаті, який фактично завжди був підрозділом держави після патріарха Тихона. Я вже колись казав, що це зовсім інша церква, ніж Російська православна церква 1917-1925 років. Це сталінський патріархат, це церква при державі, при ідеологічному відділ ЦК КПСС, а тепер при спецслужбах.

Так от, я боюся, що російські спецслужби спробують усунути Вселенського патріарха і його найближче оточення в Константинополі, тобто Стамбулі. Крім цього, можливі замахи також на ієрархів Української церкви Київського патріархату і Автокефальної православної церкви, щоб зупинити і зірвати ці процеси. Це перше.

Третє. Може бути якась провокація у вигляді масової антиурядової маніфестації усіляких звезених з усієї України прихильниць російського православ’я похилого віку, і у це будуть вкраплені бойовики у рясах російського православ’я. Це вже ми на хресній ході спостерігали – як не тільки російські ченці, а й черниці марширують рядами у ногу.

Цього я, власне кажучи, найбільше боюся і цих речей не виключаю, тому що це якраз і є найефективніші засоби зірвати чи принаймні відкласти у довгу шухляду завершення процесу надання Томосу і проведення об’єднавчого Собору українського православ’я.

Чи має бути у такому випадку захист силовими структурами українських патріархів і Лавр?

Стосовно захисту Київської та Почаївської Лавр (ще є на Донбасі, але то окрема річ), то тут українські силові структури повинні не просто захищати їх. Вони повинні їх зачищати від російських бойовиків і агентури спецслужб. Саме зараз час їх жорстко і компетентно зачистити. Тому що там цієї публіки вистачає. А все інше – охорона – звичайно повинна бути. Тут спецслужби, які захищають Вселенський патріархат, не тільки українські, а й інші, повинні проявити свою високу професійність.

Номінально Московський патріархат – це дуже велика структура. Ця структура сильна не вірянами, а своєю номенклатурою найперше. Але є відпрацьовані методи нейтралізації цієї публіки – номенклатури, хоч вона і в рясах, з одного боку.

А з іншого боку я думаю, що значна частина цих структур Московського патріархату перейде в єдину Українську помісну православну церкву, якщо побачить, що ці справи і настрої і суспільства, і держави серйозні.

OBOZREVATEL

Прибрати Варфоломія: московські попи скликають надзвичайний Собор

Московський патріархат хоче розірвати спілкування з Константинополем

У п’ятницю, 12 жовтня, стало відомо, що у Москвізапропонували скликати надзвичайний Собор для повалення патріарха Варфоломія і членів його Синоду.

Про це написав член синодальної Біблійно-богословської комісії Московського патріархату протоієрей Андрій Новіков на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.

Так, Новіков висунув такі пропозиції: розірвати євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом, оголосити, що Вселенський патріарх звершив розкол і оголосити про скликання надзвичайного Всеправославного Собору в Москві для загальноправославного повалення Варфоломія і членів його Синоду.

Довідка: Андрій Новіков – до квітня 2014 був секретарем Одеської єпархії, кліриком Одеського Успенського кафедрального собору. Також він відомий своєю підтримкою так званого «руського світу» та проведенням сепаратистських агітації в Одесі. Також Новіков ймовірно фігурує в «плівках Глазьєва», як «батько Андрій».

«Плівки Глазьєва» – це телефонні розмови радника президента РФ Сергія Глазьєва, які були записані українською розвідкою на початку окупації Криму. Записи цих розмов оприлюднили в кінці 2017 року в Оболонському райсуді Києва під час слухання справи про державну зраду екс-президента України Віктора Януковича.

Нагадаємо, пресс-секретар російського президента Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Російська Федерація буде захищати інтереси православних, “як захищає інтереси російськомовних”.

Як повідомляв портал Знай.uаКиївський Патріархат закликав єпископат, духовенство та вірних УАПЦ, як і єпископат, духовенство та вірних Московського Патріархату, підтримати процес об’єднання українського православ’я.

Україна отримала рішення про надання Томосу

Синод Вселенського патріархату прийняв рішення надати Томос про автокефалію православній церкві в Україні.

Відповідне рішення затверджено Синодом 11 жовтня у Стамбулі, повідомляє кореспондент Укрінформу.

«Поновити рішення, прийняте раніше Вселенським патріархатом, щодо дарування автокефалії церкві в Україні», – йдеться в рішенні, підписи під яким поставили 12 членів Синоду та Вселенський патріарх Варфоломій.

Рішення зачитав митрополит Франції Еммануїл Галльський.

Також, згідно з документом, Синод задовольнив прохання патріарха Філарета і визнав главу УПЦ Київського патріархату канонічним ієрархом православної церкви.

У канонічному статусі відновлено й главу Української автокефальної православної церкви Макарія.

«Прийняти апеляцію Філарета Денисенка, Макарія Малетіча та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі (церковне розділення – ред.) не через догматичні причини», – йдеться в рішенні.

Крім того, Синод визнав незаконною анексію Київської митрополії Москвою у 1686 році.

«Скасувати юридичну силу синодального листа від 1686 року, затвердженого в умовах певного часу, який гарантував права виключно через ікономію (церковна поблажливість – ред.) до патріарха Московського призначати митрополита Київського… зобов’язуючи його згадувати Вселенського патріарха як першого ієрарха під час будь-яких святкувань, оголошень та підтвердження його канонічної залежності від Матері-Церкви Константинополя», – йдеться в документі.

Члени Синоду закликали всі залучені сторони уникати виникнення конфліктних ситуацій.

«Апелюємо до всіх залучених сторін уникати зазіхання на церкви, монастирі та інше майно, уникаючи так само будь-яких актів насильства та помсти заради збереження миру та любові у Христі», – йдеться в останньому пункті офіційної заяви Синоду, оголошеної митрополитом Еммануїлом.

Як повідомлялося, Синод Вселенського патріархату проходив три дні – з 9 до 11 жовтня – у Стамбулі. У середу та четвер Синод заслуховував доповідь екзархів Даниїла Памфилійського із США і єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади за результатами візиту в Україну.

Верховна Рада України 19 квітня підтримала звернення Президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію. Цю ідею також підтримало і керівництво Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

У рамках підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні Вселенський патріархат призначив своїми екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфилійського із США і єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади.

Читайте також: Вселенський патріархат зняв анафему з Філарета й Макарія і визнав їх канонічними

Як раніше пояснював речник УПЦ КП Євстратій Зоря, після рішення Синоду Вселенського патріархату щодо надання Томосу про автокефалію буде скликано у Києві Собор за участю архієреїв УПЦ КП, УАПЦ, а також УПЦ МП, які звернулися до Вселенського патріарха з проханням про Томос. Собор здійснить церковне об’єднання, утворивши єдину помісну УПЦ, та обере її предстоятеля.

Після цього відбудеться отримання предстоятелем єдиної помісної автокефальної УПЦ Томоса як документа (грамоти).

УКРІНФОРМ

 

Томос для України: опубліковано повний текст рішення Вселенського патріархату

Речник УПЦ Київського патріархату Євстратій Зоря опублікував на сторінці у Facebook повний текст рішення Вселенського патріархату щодо томосу для України.

НАРОДНА ПРАВДА публікує скрін тексте документу без перекладу та правок.

 

Зазначимо, що Вселенський патріархат під час синоду оголосив кілька важливих рішень щодо отримання Україною томосу.

Константинополь зняв анафему з Філарета і Макарія — глав Київського патріархату та Української автокефальної церкви. Крім того, синод Вселенського патріархату визнав незаконною анексію Київської Митрополії Російською церквою у 1686 році.

Під час брифінгу, Патріарх УПЦ КП Філарет заявив, що тепер для отримання автокефалії Української церкви потрібно лише провести об’єднавчий собор. Філарет пообіцяв, що такий собор відбудеться дуже скоро.

Народна правда

 

 

Філарет оголосив про початок переговорів про об’єднання церков

Фото: Філарет (РБК-Україна)

Фото: Філарет (РБК-Україна)

Надання Томосу про автокефалію буде після Собору на наступному засіданні Синоду Константинопольського патріархату

Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Патріарх Київський Філарет повідомив про початок переговорів про об’єднання трьох церков в Україні. Про це він сказав у ході брифінгу в четвер, 11 жовтня, передає кореспондент РБК-Україна.

“Щойно відбулось засідання синоду Вселенського патріархату, на якому розглядалось українське питання. Як ви знаєте, головним питанням для нас є створення в Україні єдиної помісної церкви. Але для того, щоб створити цю церкву потрібно об’єднатись трьом церквам в обдну. Для цього треба виконати деякі важливі речі”, – повідомив Філарет.

За його словами, умовою було зняття анафеми з Філарета.

“Тепер це рішення про недійсність про всіх цих заборон дає можливість об’єднатись з архієреями Московського патріархату. Тобто тепер ми, архіереї трьох церков, є законними і канонічними. Можемо при нашій добрій волі можемо об’єднатись в одну українську православну церков, яка потім буде визнана Вселенським патріархатом. Але Томос про Автокефалію ми отримаємо від Вселенського патріарха”, – повідомив він.

Патріарх наголосив, що об’єднання церков буде відбуватись лише добровільно.

“Протистояння хоче Москва. Ми хочемо, щоб вся православна церква була єдина, але не давала приводу для зовнішнього втручання”.

Патріарх наголосив, що інших умов окрім об’єднання церков немає для отримання Томосу немає.

Нагадаємо, Вселенський Патріарх продовжує процедуру надання Томосу для Української церкви, повідомив представник Константинополя, митрополит Гальський Еммануїл.

Додамо, священний Синод Константинопольського патріархату зняв анафему з предстоятеля Української православної церквиКиївського патріархату Філарета.

РБК – УКРАЇНА
11.10.2018

 

Глава УПЦ КП пояснив, як скасування анафеми допоможе об’єднанню українських церков

Таїнства, які ми звершували, визнаються дійсними не тільки після цього рішення, а й протягом всіх попередніх років. І тепер це рішення про недійсність анафеми дає нам можливість тепер об’єднатися з архієреями МП, які захочуть цього. І з автокефальною церквою митрополита Макарія.

Про це на прес-конференції в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK заявив глава УПЦ КП Філарет.

Патріарх Філарет нагадав, що вчора й сьогодні відбулося засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату на чолі зі веселенським патріархом Варфоломієм.

«На ньому розглядалося українське питання. Як ви знаєте, головним для нас є створення в Україні єдиної помісної автокефальної, незалежної від Москви української церкви. Але для того, щоб створити цю єдину церкву, потрібно об’єднатись трьом церквам в одну», – заявив патріарх Філарет.

Проте, за його словами, для того, щоб об’єднатись, треба виконати деякі дуже важливі речі.

«Мається на увазі анафема, яку наклав на мене Архієрейський собор Російської православної церкви за те, що ми законно на помісному соборі висловили бажання мати в Україні автокефальну церкву, незалежну від Москви на тій підставі, що Україна стала незалежною державою. Так ось, за це на мене була накладена анафема. І для того, щоб вибрати єпископат, який був рукоположений мною після накладання цієї анафеми, треба зробити недійсною цю політичну анафему», – розповів очільни УПЦ МП.

Як зауважив патріарх Філарет, він не раз звертався до Вселенського патріарха з цим проханням, і ось тепер настав час, коли Священний синод відновив його діяльність і діяльність єпископів.

Цей же Синод Константинопольського Патріархату прийняв таке саме рішення щодо митрополита Макарія. Тобто тепер ми, архієреї всіх трьох церков, є законними, канонічними, благодатними. І тепер при нашій добрій волі можемо об’єднатись в одну українську помісну православну церкву», – констатував патріарх Філарет.

Нагадаємо, сьогодні стало відомо, що Синод Вселенського Патріархату зняв анафему з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української провославної автокефальної церкви Макарія та визнав їх канонічними.

Окрім того, Вселенський патріарх за підсумком синоду ухвалив рішення про продовження процедури надання томосу для України.

ZIK
11.10.2018

 

Військовий: Чергова диверсія на складі боєприпасів пов’язана з наданням УПЦ томосу

Немає жодних сумнівів, що пожежа на складі боєприпасів в Ічні – це чергова диверсія. І як завжди Російська Федерація «приурочує» це до певних подій в українському політичному житті, – наприклад, надання томосу про автокефалію УПЦ.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» заявив заступник начальника управління науково-дослідного інституту ЗСУ Віктор Шидлюх.

Він запевнив: аналогії у вибуху складу боєприпасів на Чернігівщині та попередніх вхожих випадках очевидні бодай тому, що все розпочалось вночі з «хлопка», який почули вартові.

«Вже після цього почались самі вибухи, почали розлітатись боєприпаси та спалахнула пожежа. Боєприпаси, як вибухова речовина, не спалахують від температури. Вони вибухають лише від детонаційного імпульсу», – наголосив військовий.

За його словами, поки що важко назвати точну причину займання, втім, коли все починається саме з вибухів, а не з пожежі, то тут очевидно, що була дія вибухової речовини, наслідком якої є вибух решти боєприпасів.

«Наскільки мені відомо, в Калинівці припаси зберігались на відкритих площадках. І нинішня ситуація мені дуже нагадує Калинівку. У мене особисто немає жодного сумніву, що це чергова диверсія. І за своєю «кадебешною» звичкою Росія приурочує це до певних українських подій, наприклад, надання томосу», – заявив Віктор Шидлюх.

Як повідомлялося, цієї ночі на складах боєприпасів в Ічні Чернігівської області спалахнула пожежа, через яку евакуювали понад 10 тисяч людей.

На місце події виїхала оперативна група на чолі з начальником Генеральнгого штабу Віктором Муженком та Прем’єр-міністр Володимир Гройсман.

Читайте також: Через вибухи на складах в Ічні до лікарень звернулось 63 людини

https://youtu.be/gi6zoeDfYmA

ZIK
09.10.2018

У Стамбулі почався Синод, де має вирішитись питання томосу для України

Засідання Священного синоду Вселенського патріархату. Фото: theworldnews.netЗасідання Священного синоду Вселенського патріархату. Фото: theworldnews.net

У Стамбулі розпочалося засідання Синоду Вселенського патріархату.

Про це повідомили у прес-службі Вселенського патріархату, передає «Укрінформ».

«Ми не порушуємо усталені традиції, тому офіційно не повідомляємо порядок денний Синоду. Головні рішення будуть оприлюднені письмово. У нас немає традиції проведення прес-конференцій після прийняття рішень», – повідомили в прес-службі.

Наразі порядок денний та розгляд у ньому українського питання не оприлюднено.

Засідання Синоду відбуватимуться протягом трьох днів – з 9-10 години до 19-20 з півторагодинною перервою.

Для висвітлення подій Синоду до Стамбула прибули журналісти провідних українських та закордонних ЗМІ.

У прес-службі уточнили, що наступний Синод відбудеться 9-11 листопада.

Зазначимо, Верховна Рада України 19 квітня підтримала звернення Президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію. Цю ідею також підтримало і керівництво Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Синод Вселенського патріархату в Константинополі вже розпочав процедуру, необхідну для надання автокефалії новій українській церкві.

У межах підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні Вселенський патріархат призначив своїми екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфилійського із США і єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади. Вони перебували у Києві до 5 жовтня.

Очікується, що Синод Вселенського патріархату 9-11 жовтня розгляне звіт екзархів Константинополя та прийме рішення про надання Томосу православній церкві в Україні.

ZIK
09.10.2018

 

Києво-Печерська та Почаївська лаври перебувають в оренді в УПЦ МП, – Мінкульт

Києво-Печерська лавра. Фото: EPA/SERGEY DOLZHENKOКиєво-Печерська лавра. Фото: EPA/SERGEY DOLZHENKO

Києво-Печерська та Почаївська лаври є власністю України і тимчасово передані в оренду Українській православній церкві (Московського патріархату) на 50 років. Якщо під час передачі церков були певні порушення, то Кабмін може переглянути договір.

Про це повідомляє Інтерфакс-Україна.

«Такі об’єкти національного значення нікому у власність не передаються. Нижня частина Києво-Печерської та Почаївська лавра передані на 50 років в оренду УПЦ (МП)», – сказав директор департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури Андрій Юраш.

Відповідаючи на запитання, чи можна через суд цю оренду перервати в разі, якщо буде доведено, що Почаївська лавра передавалася в оренду з порушеннями законодавства, представник Мінкультури заявив: «Тут немає підстав для суду».

«Держава надала оренду, і в прерогативах державних органів вирішувати її подальшу долю. Тобто, якщо буде зрозуміло, що під час передачі лаври в оренду існували порушення, це може стати підставою для перегляду договору. Це питання в компетенції Кабінету Міністрів», – пояснив Юраш.

Він також повідомив, що за наявними в Мінкультури України даними, за час війни, від початку 2014 року, близько 120 громад УПЦ (МП) перейшли або перебувають у процесі переходу в Українську православну церкву Київського патріархату.

«Приблизно третина з них відразу перейшли в Київський патріархат. В іншій третині відбувся перехід стихійним способом, коли більшість громади всупереч меншості стала на бік УПЦ КП. Ще в третині тривають протистояння, коли в храми не допускають священиків або здійснюються почергові богослужіння. З юридичної точки зору, позиція УПЦ МП виглядає абсурдною: вона апріорі не хоче визнавати право громад вирішувати свою долю. Для них громада – якась структурна одиниця, яка довічно, до другого пришестя, має перебувати у феодальному володінні МП», – розповів директор департаменту у справах релігій міністерства.

Читайте також: Патріарх Філарет: Автокефалія сильно вдарить по РФ, якій доведеться переписувати свою історію

Він зазначив, що українське законодавство дає можливість абсолютно вільно вірянам змінювати свою релігійну юрисдикцію, і ніхто цьому не може перешкодити.

«І саме громада володіє всім майном і має повне право цим майном розпоряджатися – це може бути храм, будинок священика, автомобілі тощо. А УПЦ МП категорично виступає проти цього. Вона називає переходи громад до іншої юрисдикції «захопленнями храмів», що абсолютно не пов’язується з реаліями та законом. І тому щоразу на різних міжнародних заходах нам доводиться пояснювати, що українське релігійне законодавство є одним із найліберальніших в Європі», – пояснив пан Юраш.

Читайте також: У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію Україні

ZIK
08.10.2018

 

Київська митрополія завжди була канонічною, а її територія не передавалась РПЦ, – дослідження

Вселенський Патріархат ніколи не надавав права Московському Патріархату включити Київську митрополію до своєї канонічної юрисдикції.

Про це йдеться у дослідженні Вселенського Патріархату щодо надання церковного статусу автокефалії Церкві, опублікованому на сайті Київської православної богословської академії,інформує «Українська правда».

Відзначається, що дослідники архівів вивчили офіційні документи, що збереглися або були відновлені в процесі історичних досліджень.

«Канонічні кордони Російської Церкви були визначені, коли ця Церква була вивищена до статусу Патріархату в 1589 році і ніколи не була змінена ніяким Патріаршим чи Синодальним Томосом, Київська митрополія ніколи не належала до цих меж», – йдеться у дослідженні.

Дослідники наголошують, що Київська митрополія (і вся нинішня Україна) існувала з часу її створення єпархією Вселенського Престолу, а її митрополити отримували свою хіротонію (рукопокладання, благословення – ред.) від Патріарха Константинопольського аж до 17 століття.

«Самовільне висвячення Гедеона на Митрополита Київського Патріархом Московським Іоакимом в 1685 році …викликало опір духовенства та мирян Київської митрополії. Лише після того як Вселенський Патріарх Діонісій IV, під жорстким тиском, у 1686 році дозволив Патріарху Московському рукопокладати кожного Митрополита Київського, духовенство та миряни цього регіону визнали патріарше висвячення Гедеона та його подальших наступників Патріархом Московським», – йдеться у дослідженні.

При цьому підкреслюється, що дозвіл на рукопокладання був наданий на підставі «Грамоти про передачу».

«У тогочасній технічній термінології (це) означає надання дозволу на звершення хіротонії або іншого канонічного обряду, але ніколи не використовується для позначення повного включення канонічної території в іншу автокефальну церкву», – йдеться в дослідженні.

Зазначається, що дозвіл було надано з міркувань «економії» (практичності – ред.) через «велику відстань і війни між двома царствами».

«Положення, викладені в Патріаршому та Синодальному «Акті» 1686 року підтверджують, що канонічна територія Київської митрополії не була передана до Московського Патріархату… Звичайно, це все розумів Московський Патріархат, саме тому він свавільно порушив вказані умови й ніколи не дотримував їх, тому що прагнув свавільно включити Київську митрополію до своєї канонічної юрисдикції», – йдеться у дослідженні.

У документі відзначається, що «зважаючи на важкі історичні обставини, Вселенський Патріархат замовчував про порушення та нездатність Московського Патріархату дотримуватися положень «Акта» 1686 року, проте ніколи не забував та не ігнорував вказаного».

«Про це свідчить надання Вселенським Патріархатом автокефалії Польській Церкві в 1924 році через видання Томосу, в якому чітко сказано, що це рішення ґрунтується на тому, що Польща у церковному відношенні належить до Київської митрополії, яка є під владою Вселенського Патріархату, і що Московський Патріархат не виконував визначених умов», – йдеться в дослідженні.

Повідомляється, що Вселенський Патріархат «ніколи не допускав думки, щоб канонічні права однієї церкви присвоювалися іншою».

Наявність документів, на які спираються дослідники, свідчить, що «Константинопольська Церква ніколи не відбирала в Української Церкви її канонічних прав».

Також дослідники підкреслюють, що орган, який видає «Акт», має абсолютний пріоритет у тлумаченні виданого документа. У даному випадку тлумачення Патріаршого та Синодального «Акта» 1686 року належить Вселенському Престолові.

«Отже, Вселенський Патріархат має право і зобов’язаний виявляти належну материнську турботу про Українську Церкву у кожній ситуації, коли вважає це за необхідне», – підсумували дослідники документів.

Читайте також: Філарет розповів, хто поїде отримувати Томос 

ZIK
05.10.2018

 

Захлесне всю країну: Росія готує керований хаос в Україні

Заступник глави СБУ Віктор Кононенко каже, що спецслужба ефективно працює по недопущенню реалізації страшних планів

Російська Федерація може підбурювати хаос в Україні кількома методами, один з них – розпалювання міжконфесійної ворожнечі на тлі можливого отримання Томосу про автокефалію УПЦ.

Як передає НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Інтерфакс, такої думки дотримується заступник голови СБУ Віктор Кононенко.

За його словами, силовики готові до інспірованих Росією захоплень культових споруд в Україні. Кононенко впевнений, що в Кремлі можуть зважитися на таке з метою створити в Україні керований хаос.

Сценарій

Росія може розіграти нібито захоплення культових споруд праворадикалами-націоналістами. Далі по кримському сценарієм “Путін, спаси російськомовних”, тільки мова піде вже про віруючих – це дозволить спровокувати силові протистояння і масові акції протесту.

Крім скандального церковного питання, додав представник СБУ, Росія може піти на “організацію заходів активного впливу з метою так званого примусового відмінювання керівництва України до поступок державі-агресору та ініціювання мирних переговорів на вигідних йому умовах”.

Сценарій

Як зазначив заступник голови СБУ, мова йде про спровоковані пікети й протести з вимогою відновити мир за будь-яку ціну: “У подальшому зазначений рух має отримати організовану форму, перерости в одночасні акції протесту в різних містах України з подальшим направленням делегацій в столицю і блокуванням органів державної влади”.

Народна правда

 

 

Опубліковано стенограму розмови глави РПЦ, у якій він вимагав не надавати томос Україні

Під час зустрічі 31 серпня в Стамбулі патріарх РПЦ Кирил переконував Вселенського патріарха Варфоломія, що українське керівництво хоче отримати автокефалію церкви, щоб утриматися при владі.

Про це повідомляє «Українська Правда» з посиланням на грецьке релігійне видання Orthodoxia.info, що публікувало фрагменти стенограми зустрічі двох патріархів.

«Українці не почуваються комфортно під владою Росії і бажають бути абсолютно вільними в релігійному і політичному сенсі, і тому попросили церкву-матір допомогти їм», – зазначив Варфоломій.

Він додав, що, крім екс-президента Віктора Януковича, з яким він зустрічався 10 років тому, «всі інші приїжджали й просили Вселенський патріархат про надання автокефалії». Варфоломій також нагадав, що президент Петро Порошенко і український парламент прийняли відповідне звернення.

Кирило на це відповів: «Святіший, всі ті, кого ви згадали, представляють одну й ту ж політичну силу».

«Але ж вони є представниками українського народу», – заперечив Варфоломій.

«Вони не є представниками народу. Вони захопили владу в результаті державного перевороту під час Майдану. Вони хочуть отримати автокефалію з метою зміцнити свою владу, яку захопили незаконно. Народ буде їх скидати і виганяти з влади, тому вони хочуть отримати автокефалію, щоб утриматися при владі з підтримкою авторитету Вселенського патріархату», – заявив Кирил.

Тоді Вселенський патріарх нагадав Московському патріарху, що сам Кирил, а також митрополит Іларіон не можуть відвідати Україну, і що священнослужителі не згадують його під час святого богослужіння.

«Хіба ви вважаєте, що це не є проблемою? Чи не це переконливий доказ того, що вас не зустрічають доброзичливо?», – запитав Вселенський патріарх.

«Ви пов’язуєте ці питання, святіший, зі ставленням українського народу до мене чи зі ставленням нинішньої політичної влади? Думаю, що це дві різні речі. Сьогодні політична сила, яка представляє лише 8% населення, проти мене, але народ України своїми молитвами мене підтримує», – відповів Кирил.

Видання також повідомляє, що особливо суворим був Вселенський патріарх до митрополита РПЦ Іларіона (Алфеєва), якого звинуватив у брехні.

Варфоломій згадав про недавнє інтерв’ю митрополита, в якому той натякав, що українська влада могла підкупити Вселенський патріархат.

«Ви заявили, що президент Порошенко підкупив Вселенський патріархат. Я вас питаю прямо: чи можете ви довести це? Якщо ви не можете, ви наговорюєте проти Материнської церкви і отримаєте своє прокляття», – сказав патріарх митрополиту, додавши: «Не можна пробачити, коли ви свідомо брешете».

Митрополит Іларіон відповів, що в своєму інтерв’ю не згадав Порошенка.

«Я сказав, що розкольники, які приїжджають до Вселенського патріархату, нам відомі в Росії, і що вони не приходять з порожніми руками», – заявив він.

Тоді Вселенський патріарх відповів: «Все з вами зрозуміло».

Нагадаємо, Вселенський Патріарх Варфоломій заявив, що ніколи не передавав Київську митрополію, на основі якої виникла Українська церква, у канонічну підпорядкованість Московського патріархату. 

ZIK
29.09.2018

 

Опублікували докази незалежності Української православної церкви від Росії

Константинопольський патріархат обґрунтував рішення надати Україні автокефалію. Він опублікував дані з архівів, які доводять її незалежність від Московського патріархату. 

Константинопольський патріархат обґрунтував рішення надати Україні автокефалію. Він опублікував 29-сторінковий текст “Вселенський престол і церква України – говорять документи”, в якому наводяться дані з архівів, які доводять її незалежність від Московського патріархату.

Історичне дослідження проводилося за підтримки освітнього фонду банку National Bank of Greece. У ньому стверджується, що Константинополь ніколи не передавав Київську митрополію, на основі якої виникла Українська церква, в канонічну територію Московського патріархату. Право хіротонії (священства), згідно з документом, було надано Москві “з фінансових причин”, “з необхідності” і “носило тимчасовий характер”, повідомляє російське видання РІА Новини.

“Офіційні документи свідчать про те, що Константинопольська церква ніколи не зраджувала де-юре свої канонічні права на церкву України . Таким чином, Вселенський патріарх має право і обов’язок виявляти материнську турботу про церкву України в кожному випадку, коли вважатиме за необхідне”, – пояснюється в тексті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: УПЦ МП виганяє з України посланців Вселенського патріарха. У Варфоломія відповіли

У Російській православній церкві розкритикували історичні дані, опубліковані Константинополем. Представники Московського патріархату підкреслили, що всі відомості потребують перевірки, а сама ситуація вимагає серйозної наукової дискусії. У РПЦ, наприклад, сказали, що у відомих документах не прописаний тимчасовий характер передачі Київської митрополії.

Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій відмовився зустрічатися з представниками Вселенського патріархату. Архієпископ Даниїл та єпископ Іларіон приїхали, щоб допомогти з організацією Собору, на якому проголосять створення Української помісної православної церкви та оберуть її керівника.

Gazeta.ua
28.09.2018

 

Константинополь запевняє, що ніколи не віддавав Українську церкву Москві

Константинопольський патріархат каже, що ніколи не передавав Київську митрополію, на основі якої виникла Українська церква, в канонічну територію Московського патріархату.

Про це йдеться у документі, опублікованому патріархатом, передає «Українська правда» з посиланням на «Эхо Москвы».

Право хіротонії (поставлення в священнослужителі) було надано Москві «з фінансових причин», «з необхідності» і «носило тимчасовий характер».

Таким чином, Вселенський патріарх заявляє, що має право і обов’язок виявляти материнську турботу про церкву України в кожному випадку, коли вважатиме за необхідне.

Зазначається, що Константинополь опублікував 29-сторінковий документ, який готувався за підтримки освітнього фонду банку National Bank of Greece.

РПЦ у відповідь заявила, що надані відомості про історію церкви в Україні є недостовірними.

17 квітня 2018 року президент Петро Порошенко зібрав лідерів парламентських фракцій і заявив, що звернеться до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням проголосити автономію Української помісної автокефальної церкви.

Читайте також: У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію Україні

19 квітня Верховна Рада проголосувала за постанову щодо звернення президента до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу про автокефалію Православної церкви в Україні.

22 квітня президент заявив, що Вселенський Патріархат розпочав процедури, необхідні для надання автокефалії Українській Православній Церкві.

В УПЦ МП заявили, що починати об’єднання потрібно з УПЦ МП, а не з «її сепаратних частин». Речник церкви Микола Данилевич вважає, що ініціатива Порошенка «закінчиться великим пшиком».

Згодом в УПЦ МП оприлюднили заяву, в якій назвали звернення президента та Верховної Ради до Вселенського патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію православній церкві в Україні перевищенням влади.

31 серпня у Стамбулі пройшла зустріч вселенського патріарха Варфоломія з предстоятелем Російської православної церкви патріархом Кирилом.

Вселенський патріарх Варфоломій повідомив предстоятелю РПЦ, що збирається надати Українській православній церкві автокефалію.

Читайте також: В УПЦ КП назвали, кого запропонують на главу помісної православної церкви після томосу

ZIK
28.09.2018

 

Варфоломій пригрозив прокляттям Кирилу за брехню про Україну: в Греції оприлюднили секретний діалог

У Греції опублікували уривки з тригодинної бесіди між Вселенським патріархом Варфоломієм та главою РПЦ Кирилом на зустрічі у Фанарі 31 серпня, під час якої представників Росії через брехню і маніпуляцій жорстко поставили на місце.

Судячи з розмови, головною темою була Україна і надання Українській Церкві автокефалії, наводить уривки з матеріалу грецького сайту “Ортодоксія” експерт Інституту світової політики Ярослав Коцюба.

Під час діалогу глава московської церкви намагався переконати патріарха Варфоломія, що не варто УЦ надавати автокефалію, оскільки на Майдані відбувся “держпереворот” і тепер, мовляв, нова незаконна влада намагається через автокефалію зміцнити свої позиції. При цьому Кирило переконаний, що промосковські сили скинуть українську владу.

“Ємно парирував Патріарх Варфоломій, коли запитав кремлівських агентів: “Чому ви не можете вільно їздити в Україну? Чи не тому, що у вас немає там підтримки?” — йдеться у статті.

Як пише “Ортодоксія”, дуже дратували Вселенського предстоятеля заяви митрополита Іларіона Алфєєвого (“глави МЗС РПЦ”) про те, що нібито “Порошенко підкупив Константинополь”. Варфоломій попередив московського пропагандиста в рясі: якщо він не зможе довести ці порожні звинувачення, то його чекає “церковне прокляття”.

“Якщо ви брешете, це вам даремно не пройде”, — сказав Константинопольський патріарх. Алфєєв почав виправдовуватися: мовляв, він не говорив, що це Петро Порошенко, а “розкольники”, які їздили у Стамбул “не з порожніми руками”. Варфоломій попросив Кирила вгамувати Іларіона, який завдав багато шкоди у відносинах між Константинополем і Москвою”, — йдеться у діалозі.

“Але найголовніше, що в цій розмові прозвучало: Україна була і залишається канонічною територією Вселенської Церкви. Тому питання надання автокефалії лежить повністю в компетенції Матері-Церкви. Патріарх Варфоломій прямо повідомив Кирилу, що процес уже запущений і пройшов перший етап узгодження й обговорення”, — резюмує Коцюба.

Як повідомляв OBOZREVATEL, Константинопольський Патріархат обґрунтував рішення надати Україні автокефалію, опублікувавши 29-сторінковий текст “Вселенський престол і церква України — кажуть документи”.

OBOZREVATEL
28.09.2018

 

Остап Дроздов пояснив, чому вважає, що Московський патріархат – «злочинна організація»

Московський патріархат – це злочинна організація, яку треба було давно видворити з України. Батюшки, які прикриваються своєю канонічністю, є прямою агентурою Кирила-Путіна.

Про це в ефірі програми «Vox populi» (19.15 – 20.00 на телеканалі ZIK) заявив журналіст Остап Дроздов.

Як повідомлялося, Священний синод Української православної церкви Московського патріархату вимагає, щоб екзархи, призначені Константинопольським патріархом, покинули «канонічну територію» УПЦ МП. Відповідна заява була оголошена після засідання, яке відбулося 25 вересня в Києво-Печерській Лаврі.

«Стосовно томосу в мене абсолютно зрозуміла позиція і вважаю, що якщо це станеться, то з часів існування української ідентичності, українства як усвідомленого поняття це буде цивілізаційний і історичний момент. Я розцінюю це як повернення внутрішньої справедливості, і не в томосі справа, хоча таким чином буде легалізована первинність української церкви», – зазначив Дроздов.

З його слів, Московський патріархат – це злочинна організація, яку треба було давно видворити з України силовим, кримінальним способом. Пан Дроздов розцінює батюшок, які прикриваються своєю канонічністю, як відверту й пряму агентуру Кирила-Путіна, що є одне й те саме.

«Я до цієї абсолютно ФСБшної і злочинної структури ставлюся відповідно й не буду грати вар’ята. Я взагалі не розумію, чому Московський патріархат досі приховує на табличках своє позначення. Яке відношення УПЦ(МП) має до України, коли його юрисдикція повністю прив’язана до Москви, коли він ігнорує факт української державності, української мови та самодостатності і не розцінює українське як самодостатнє, а лише як братнє», – пояснив журналіст.

Пан Дроздов вважає, що при отриманні томосу кожна людина теперішнього Московського патріархату зможе прекрасно почуватися і знайти себе в лоні легальної канонічної УПЦ, і це вже не буде питання принципу. Якщо не важливо, куди ходити, а важливо, до кого молишся, то треба довести це на ділі.

Читайте також: У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію Україні

«Якщо ви молитеся Господу Богу, то ви можете знайти своє спілкування з творцем у лоні української церкви, а не московської. Я розумію, що для моєї країни це буде остання крапка для увінчання нашої державності. Без власної канонічної церкви нам важко говорити з тими людьми, які досі вважають, що тільки той, хто заглядає в ширінку до Путіна має право виступати духовним лідером моєї країни, яка, до речі, воює з його країною. Тому я агресивно налаштований проти Московського патріархату і до томосу ставлюся з великим благоговінням», – прокоментував гість програми.

Читайте також: В УПЦ КП назвали, кого запропонують на главу помісної православної церкви після томосу

ZIK
27.09.2018

 

Ватикан уточнив свою позицію щодо надання автокефалії Українській церкві

Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський нунцій в Україні
Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський нунцій в Україні. Фото: nunciaturekyiv.org

Комунікат Апостольської Нунціатури в Україні уточнив позицію Святого Престолу щодо автокефалії Української православної церкви.

Зокрема, комунікат, частково виправив новину, яку вчора надало урядове джерело, де йдеться про зустріч між Архієпископом Полом Річардом Ґаллаґером, Секретарем Відділу відносин з державами і главою МЗС Павлом Клімкіним. За результатами зустрічі, у МЗС заявили, що Ватикан поважає та підтримує рішення щодо створення єдиної помісної церкви в Україні.

“Апостольська Нунціатура в Україні ще раз підтверджує позицію, багаторазово висловлену Святим Престолом, для якого питання створення однієї Української Православної Помісної Церкви є внутрішнім питанням Православної Церкви, щодо якого Святий Престол не надавав та не має наміру будь-де надавати жодної оцінки”, – йдеться в уточненні.

Дивіться також

Нагадаємо, Вселенський Патріарх Варфоломій І призначив до Києва двох екзархів в межах підготовки до надання автокефалії Українській церкві. Особистими представниками Патріарха призначені архієпископ Даниїл Памфілійський зі США і єпископ Іларіон Едмонтонський із Канади.

Патріарх Варфоломій в посланні президенту України Петру Порошенку до дня святкування 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України підтвердив своє рішення надати Українській церкві Томос про автокефалію.

Дивіться також

РПЦ висловила різкий протест у зв’язку з призначенням Константинопольських екзархів, назвавши це “вторгненням на свою канонічну територію” і пригрозила розривом євхаристичного спілкування.

НВ
27.09.2018

 

Політтехнолог: РПЦ йде на остаточне силове протистояння

Судячи із заяв Московського патріархату, варіантів для його примирення з Української православною церквою та Вселенським патріархом не залишається. РПЦ не влаштував варіант нормального виходу із ситуації – вона брала грубою силою, нахабством і тиском. І, схоже, Російська православна церква остаточно іде на силове протистояння.

Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK заявив політтехнолог Олексій Голобуцький.

Він висловив думку, що заяви Української православної церкви Московського патріархату про те, що екзархи, призначені Константинопольським Патріархом, повинні покинути Україну, означають остаточний розрив з Константинополем.

«Коли Московський патріархат робить такі заяви, то варіантів примирення не залишається. Ми ж розуміємо, що у минулому і навіть в цьому році ще були варіанти нормального виходу. Але Росію цей варіант не влаштовував – вони брали грубою силою, нахабством і тиском», – підкреслив експерт.

Тому він вважає, що, судячи з останніх заяв Москви, вони остаточно ідуть на силове протистояння. Тобто всі найгірші варіанти, які прогнозувалися, будуть здійснені.

«Хто їм в цьому допоможе? Чи то українські радикали, чи то хтось інший, але це відбудеться, адже механізм вже запущений. Я до останнього часу розумів, що це політичне питання, але не думав, що буде таке протистояння. Але коли навіть мої добрі знайомі підписали прохання до Варфоломія відмовитись від ідеї Томосу для України, я зрозумів, що це буде серйозною проблемою», – розповідає Олексій Голобуцький.

Окрім цього він запевнив, що коли вже не діють прості аргументи про те, що ми не можемо бути канонічною територією Москви, адже Володимир хрестив Русь саме в Києві, то вже не подіють і більш складні аргументи.

«Тому Росією був прийнятий варіант, що буде силове протистояння. Тобто повністю заперечуватимуться будь-які дії, спрямовані на автокефалію. А кандидат у президенти від тих сил, які зараз захищають Московський патріархат, буде використовувати це по повній програмі», – каже політтехнолог.

Читайте також: Патріарх Варфоломій забирає у Путіна набагато більше, ніж українську церкву

Підсумовуючи, він зазначив, що сьогодні навіть питання мови чи вступу до НАТО відходять на другий план, а от довкола церкви будуть серйозні протистояння та мобілізація громадян з обох сторін.

Представник Константинополя: УПЦ МП не може «виганяти» екзархів з України

Як повідомлялося, ієрарх Константинопольського патріархату архієпископ Тельміський Іова заявив, що Українська православна церква Московського патріархату не має права вимагати, щоб екзархи Константинопольського патріархату покинули Україну.

Читайте також: В УПЦ КП назвали, кого запропонують на главу помісної православної церкви після томосу 

ZIK
26.09.2018

 

Патріарх Варфоломій: Ми не боїмося погроз. Українська церква отримає автокефалію

Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Вселенський патріарх Варфоломій заявив у неділю, 22 вересня, що він не змінить своєї позиції щодо підтримки надання автокефалії Українській православній церкві.

Про це повідомило грецьке видання Ekathimerini – інформує DW.

Під час літургії у церкві святого Фоки в Стамбулі патріарх проголосив, що Україна отримає автокефалію, бо це її право. Згадуючи у своїй промові останні випадки надання автокефалії Чеській і Словацькій православним церквам, патріарх зазначив, що «зараз настала черга України отримати автокефалію». «Це відбудеться, бо це її (української церкви) право», – наголосив патріарх Варфоломій.

Читайте також: Російська церква на Донбасі вже «сиплеться»

Патріарх також зазначив, що це виключне право Вселенського патріархату надавати автокефалію усім новим православним церквам, починаючи з Росії в XVI столітті. Стосовно ж критики з боку Росії через українську автокефалію патріарх Варфоломій заявив: «Ми не боїмося погроз».

Нагадаємо, нещодавно в рамках підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні Вселенський патріархат призначив своїми екзархами в Києві архієпископа Данила Памфілійського зі США та єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади.

Читайте також: У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію України

Як повідомлялося, 19 квітня депутати Верховної Ради України підтримали звернення президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томоса про автокефалію. Цю ідею вже довгий час підтримує керівництво Української православної церкви (Київського Патріархату) й Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Синод Вселенського патріархату в Константинополі уже розпочав процедуру, необхідну для надання автокефалії для нової української церкви. Засідання Синоду, на якому розглядатимуть це питання, перенесено з вересня на жовтень.

ZIK
23.09.2018

 

У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію Україні

Архієпископ Тельміський Іов акцентував на тому, що Україна є безумовною канонічною територією Константинопольського патріархату.

Про це він сказав в інтерв’ю виданню «Cerkvarium» коментуючи зусилля патріарха Варфоломія в Україні та протидію цьому з боку РПЦ і промосковських українських сил, передає УНІАН.

«Крім Вселенського патріархату, в історії православної церкви жодна інша помісна церква не проголошувала автокефалії», – заявив архієпископ. Ієрарх українського походження також додав, що кожна з новітніх автокефалій проголошувалася у прив’язці до політичних факторів, зокрема через здобуття державної незалежності. Однак при цьому мала глибші причини: «забезпечити єдність церкви всередині кожної з цих держав, як і єдність між помісними церквами».

Також архієрей звернув увагу на те, що сама Російська церква підтверджень свого статусу не має. «Цікаво підкреслити, що ніколи не було дано православній церкві в Росії томоса про автокефалію», – зауважив він. Також владика розкритикував теорію Москви, як «Третього Риму». Архієпископ заявив, що вона не має ані богословських, ані канонічних підстав. «Цей міф придумав псковський старець Філофей на початку XVI століття. Але православна церква не живе на базі міфів. Історія православної церкви не знає «першого» і «другого» Рима, але лише «старий» (Рим) і «новий» (Константинополь). Тут третьому не бувати», – зазначив ієрарх. І додав, що погрози Московського патріархату розірвати спілкування з Константинополем і залякування повторенням великого розколу на православ’я і католицтво є нікчемними.

ZIK
14.09.2018

 

В РПЦ погрожують Варфоломію

Російська православна церква (РПЦ) вважає, що дипломатія вичерпала себе в діалозі з «українського питання» зі Вселенським патріархатом Константинополя.

Про це глава синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополит Іларіон заявив в ефірі телеканалу «Росія-24», – повідомляє lenta.ru.

Він розповів подробиці поїздки патріарха Кирила до Стамбулу до Константинопольського патріарха Варфоломія. «Зовні це була цілком цивілізована, ввічлива і навіть братська бесіда. Але, на жаль, константинопольська сторона не тільки не почула наші аргументи, але навіть вчинила, з нашої точки зору, підло і підступно», – повідомив митрополит.

Іларіон зазначив, що якщо Константинополь «доведе свій підступний план по наданню автокефалії (Україні), це означає, що автокефалію отримає група розкольників». «Канонічна церква цю автокефалію не прийме, ми в Російській церкві звичайно цю автокефалію не визнаємо, і у нас не буде іншого виходу, крім як розірвати відносини з Константинополем», – заявив він.

8 вересня синод РПЦ виступив зі спеціальною заявою з приводу призначення в Україну двох константинопольських екзархів – представників патріарха Варфоломія. Такі дії в РПЦ назвали загрозою єдності всього світового православ’я.

У липні цього року делегація Константинопольського патріархату під час святкування Дня хрещення Русі на зустрічі з президентом України Петром Порошенко оголосила послання Варфоломія про намір дарувати Києву автокефалію.

Автокефальна православна церква – це помісна церква з закріпленої за нею територією, на якій не можуть діяти інші помісні церкви. Автокефалія передбачає незалежність від інших помісних церков. В даний момент в Україні є дві православні церкви – Українська православна церква Московського патріархату і УПЦ Київського патріархату.

Як повідомлялось раніше, Томос про автокефалію Української церкви вже написаний.

ZIK

 

“Станеться страшне”: в РПЦ перейшли до погроз через Томос для України

У Російській православній церкві (РПЦ) пригрозили Україні страшними наслідками в разі надання їй Константинополем Томосу про автокефалію.

Крім того, до цього призведуть кроки у відповідь безпосередньо з боку Москви, заявив голова Синодального відділу із взаємин РПЦ з суспільством і ЗМІ Володимир Легойда в ефірі пропагандистської програми “Недільний вечір з Володимиром Соловйовим” на телеканалі “Росія 1”.

Разом із тим, він цинічно зазначив, що Московський патріархат докладає усіх зусиль для того, щоб не допустити церковної війни в Україні, та сподівається на цивілізований діалог із Вселенським патріархом Варфоломієм.

“Для нас завжди важливіша єдність православ’я. І ми розуміємо, що це не просто слова, що це не просто якісь красиві найменування, а що за цим стоять долі мільйонів людей. І долі не просто в земному вимірі, а й у вічному. І тому, звичайно, російська церква до кінця намагається зберегти мир. І до кінця намагається вберегти наших братів від якихось непоправних кроків”, — сказав Легойда.

Доказом таких прагнень спікер РПЦ назвав поїздку російського патріарха Кирила у Стамбул 31 серпня, який нібито намагався продемонструвати своїм візитом готовність до будь-яких переговорів заради збереження миру.

“Ми все ж сподіваємося до кінця, що ось ці страшні непоправні вже кроки не будуть реалізовані, що нас почують і згадають про канони. А найголовніше — не просто про канони, а про людей. Про мільйони людей. Ми про них зараз говоримо. Про людей. Про те, що щось страшне може статися з людьми. Україну й так багато років шматують різні жахливі ситуації. Люди втомилися. Це наші брати — за вірою, історичним шляхом. Тому я дуже сподіваюся, що не станеться цього, але поки, дійсно, надії не так багато”, — із застереженням зазначив він.

Одразу після миролюбної частини свого спічу Легойда перейшов до відкритих погроз на адресу не тільки Києва, а й Константинополя, а також пообіцяв, що Москва дасть жорстку відповідь за незгоду з її умовами та визнання Української православної церкви Київського патріархату канонічною.

“Коли я кажу, що ми сподіваємося, я ж не маю на увазі, що ми сидимо в куточку, витираємо сльози і на щось сподіваємося. Ми діємо. І намагалися діяти всіма можливими методами, які б не призводили до якоїсь жорсткої конфронтації… Але заява Синоду однозначно говорить, що якщо буде реалізовано те, що проголошено, то тоді, звичайно, відповідні кроки з боку Московського патріархату обов’язково підуть. Вкрай жорсткі”, — самовпевнено попередив він.

Як повідомляв OBOZREVATEL, 7 вересня стало відомо, що Вселенський патріарх Варфоломій призначив своїх екзархів у Києві в особі єпископів зі США і Канади — для підготовки до надання УПЦ КП автокефалії.

Одразу після цього РПЦ заявила, що її відносини з Константинополем зайшли в глухий кут, а над усім православним світом нависла “реальна загроза”.

Тим часом предстоятель УПЦ КП Філарет висловив упевненість в тому, що єдина помісна церква в Україні буде створена до кінця 2018 року, а ті церкви, які не долучаться до неї, повинні називатися РПЦ в Україні.

OBOZREVATEL

 

УПЦ КП засудила розрив РПЦ з Константинополем: «Це пихатість світської влади»

Київський Патріархат оцінює рішення Синоду Російської православної церкви (РПЦ) про розрив молитовного спілкування зі Вселенським патріархом як безпідставне, не виправдане ані з богословської, ані з історичної, ані з канонічної точки зору.

Про це йдеться у заяві прес-центру Київської патріархії.

«Припинення молитовного поминання одним Предстоятелем Церкви іншого Предстоятеля Церкви та розрив євхаристійного спілкування між ієрархами може бути виправданий серйозними порушеннями богословського характеру (проповідь та поширення єресі чи іншого лжевчення). Питання церковно-адміністративного характеру (призначення представників Вселенського Патріарха), навіть при наявності заперечень від іншої Церкви, повинно вирішуватися на церковно-адміністративному рівні, а не через розрив єднання у Таїнстві Святої Євхаристії», – йдеться у заяві.

Вчинивши так, Московський патріархат фактично прирівняв зовнішню, мирську сторону життя Церкви, до сутнісної, таємничої сторони, прирівняв питання керівних прав та влади ієрархів – до єдності у Христі, заявили у Київській патріархії.

«Цим самим було ще раз доведено те, про що наша Церква свідчить багато років: у нинішнього керівництва Московського Патріархату «закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади» (8 правило ІІІ Вселенського собору)», – зазначається у заяві.

Хоча у Московському патріархаті вважають Україну «своєю канонічною територією», насправді це не так, нагадали в Українській церкві. Вселенський Патріарх ніколи нікому не передавав своїх канонічних прав щодо Київської Митрополії. Привласнення у XVII ст. Російською Православною Церквою влади над Церквою в Україні відбулося не за приписом канонічних правил та є не дійсним, на що вказує згадане вище правило: «…Аби ніхто із богоулюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, котра раніше ВІД САМОГО ПОЧАТКУ не була під рукою його або його попередників, але якщо хто посягнув і насильно підпорядкував собі якусь єпархію, нехай її поверне, аби не порушувалися правила святих отців: нехай не закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади. І щоб поступово, непомітно, не втратили тієї свободи, котру дарував нам кров’ю Своєю Господь наш Ісус Христос, Визволитель усіх людей.»

Відомо і очевидно, що від часу Оскольдового (середина IX ст.) та Володимирового (кін. Х ст.) хрещення, Русь-Україна мала канонічний та ієрархічний зв’язок зі Вселенським Константинопольським Патріаршим престолом, як зі своєю Церквою-Матір’ю. Відомо і очевидно також, що перший канонічно визнаний Вселенським Православ’ям Предстоятель Московського Патріархату був поставлений Константинопольським Патріархом Єремією ІІ наприкінці XVI ст., тобто на понад шість століть пізніше від часу утворення Київської Митрополії. З цього простого факту ясно, що Київська Митрополія ніколи не була і не могла бути ВІД САМОГО ПОЧАТКУ «під рукою» Московських Патріархів.

«Таким чином посилання очільників РПЦ на те, що призначення Екзархів Вселенського Патріархату «порушує канонічну територію» Московського Патріархату є безпідставним. Навпаки, це Московський Патріархат протягом понад 300 років грубо порушує канонічні норми, зокрема 8 правило ІІІ Вселенського собору. А тому саме його дії, а не дії Константинопольського Патріархату, підлягають канонічному осудженню», – наголошується в заяві.

Як повідомлялося, патріарх російської православної церкви Кирило припиняє згадувати патріарха Константинопольського Варфоломія за богослужінням.

Також в РПЦ пропонують зібрати «всеправославний собор» через ситуацію з наданням автокефалії Українській православній церкві з боку Константинополя.

ZIK
15.09.2018

 

Між Путіним і Кирилом назрів розкол: випливли деталі синоду РПЦ щодо Томосу Україні

Засідання Синоду Російської православної церкви, яке відбулося в п’ятницю, 14 вересня показало наявність серйозних протиріч між РПЦ і Кремлем.

Як пише “Новая Газета“, “незвично прямолінійним втручанням Кремля” в перебіг синодальної дискусії стала заява прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова.

Приблизно опівдні, коли засідання вже було в розпалі, спікер Путіна заявив, що в Кремлі “відстежують” роботу Синоду і вважають “найкращим” сценарій “збереження єдності православного світу”.

“Зазвичай патріархія і Кремль утрясали подібні питання кулуарно, і, якщо прес-секретарю президента довелося давати вказівки патріарху через телеефір, значить, протиріччя досягли серйозних масштабів”, – пише видання.

Відзначається, що чутки про те, що патріарх Кирило “дратує Кремль” і тому в пресі час від часу з’являється компромат на нього, циркулювали давно.

“Після начальницького окрику патріарх змушений був трохи охолонути і відкласти на майбутнє повний і беззастережний розрив спілкування з Константинополем та іншими православними церквами, які його підтримають”, – сказано в матеріалі.

За інформацією ЗМІ, нинішній розрив з Константинополем підноситься пастві як “неповний”, попередній, тоді як канонічне право Православної церкви знає лише повний розрив – коли одна церква звинувачує іншу в єресі.

Видання також пише, що сенсацією стала відсутність на синоді предстоятеля УПЦ Московського патріархату митрополита Онуфрія, який послався на поганий стан здоров’я.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше Вселенський Патріарх Варфоломій призначив своїх екзархів в Києві в особі єпископів з США і Канади для підготовки до надання УПЦ КП автокефалію.

Відразу після цього РПЦ заявила, що її відносини з Константинополем зайшли в глухий кут, а над усім православним світом нависла “реальна загроза”.

Предстоятель УПЦ КП Філарет висловив упевненість в тому, що єдина помісна церква в Україні буде створена до кінця 2018 року.

Читайте всі новини по темі “Російсько-український конфлікт” на сайті “OBOZREVATEL”.

OBOZREVATEL.UA

 

 

Російський письменник розповів про наслідки конфлікту між РПЦ і УПЦ КП

Розкол між Російською православною церквою і Константинопольським патріархатом через можливе надання автокефалії української церкви може стати «головним пам’ятником» путінського режиму.

Про це в ефірі радіо «Ехо Москви» заявив відомий російський письменник Віктор Єрофєєв, – повідомляє Апостроф.

За його словами, з усіх недавніх подій в Росії, включаючи інтерв’ю з можливими отруювачами Сергія і Юлії Скрипаль, а також виклик Олексія Навального на дуель директором Росгвардіі Віктором Золотовим, саме розкол з Константинополем «залишиться на століття».

«Мені здається, що, ось, знаєте, ось всі ці хлопці, які невдало виступили, і, ось, Золотов там зі своїм чудовим виступом, і так далі – все це відійде досить швидко, тому що… А це залишиться на століття, і це буде, напевно, головний пам’ятник цього режиму, цієї епохи. Тому що справа в тому, що політика політикою, але якщо ми говоримо про православ’я як про сутність релігії, це цікава, дуже глибока, дуже споглядальна і в якійсь мірі я б навіть сказав містична релігія… Це дерево ще в якійсь мірі давало якщо не плоди, то, зрештою, було зеленим. Тепер просто цей ствол разрубається навпіл», – говорить Єрофєєв.

Читайте також: У Константинополі відреагували на погрози Москви через автокефалію Україні

Письменник вважає, що саме РПЦ в Україні дала привід для появи в української пастви бажання від’єднатися.

«І виходить, що, загалом, просто повернення не буде, і буде розкол. І правда буде на їхньому боці, тому що тут церква поводилася по-хуліганськи: вони не відспівували хлопчика, пам’ятайте, якого?.. Вони тиснули, вони стали інструментом політичного тиску і в Донбасі, і взагалі по всій Україні. Це були політичні розкольники», – підкреслює він.

Також Єрофєєв підтримав Україну в прагненні вибратися на «європейський шлях» розвитку.

«З іншого боку, будь-який прояв свободи у вільної людини викликає тільки радість. І там є прагнення до свободи. Ну так, звичайно, вибиратися Україні з-під руїн Радянського Союзу важко. Але вона вибирається поступово і вона знаходить свій європейський шлях, до чого ми теж колись прийдемо. Так. Але вони пішли першими, їм важко, дуже важко, і Константинополь в даному випадку виступає за них і це розумно. ображатися на це просто дико, не кажучи про те, що там навіть немає формальних причин ображатися «, – резюмував письменник.

Читайте також: В УПЦ КП назвали, кого запропонують на главу помісної православної церкви після томосу

Нагадаємо, в храмах Московського патріархату ухвалили рішення припинити молитовне поминання Константинопольського патріарха Варфоломія. Крім того, збираються припинити і спільне служіння священиків Московського і Константинопольського патріархатів православної церкви.Також заборона накладається на участь в структурах під головуванням Константинополя.

Як повідомлялось раніше, Вселенський патріарх призначив екзархів у Києві.

ZIK
16.09.2018

 

Церква Білорусі має канонічні підстави для оголошення автокефалії – архієпископ Святослав Логін

Першоієрарх Білоруської автокефальної православної церкви, архієпископ Святослав Логін
Першоієрарх Білоруської автокефальної православної церкви, архієпископ Святослав Логін

– Як Білоруська автокефальна православна церква оцінює рішення Константинопольського патріархату надати Українській православній церкві статус автокефальної?

– Ми, звичайно, підтримуємо це рішення. Наша мета – також легалізуватися в Білорусі і офіційно отримати статус автокефалії. Історично ми маємо багатовікову православну традицію. У минулому столітті наша церква робила реальні кроки для того, щоб отримати автокефалію і щоб її визнали.

Церква в Білорусі починалася з Київської митрополії. Пізніше це була Києво-Литовська митрополія

Українська церква нам рідна і близька, тому що в минулому ми мали єдину митрополію – церква в Білорусі починалася з Київської митрополії. Пізніше це була Києво-Литовська митрополія з центром у Новогрудку – вона була знищена Московською церквою. І донині Москва робить все, щоб Українська і Білоруська церкви автокефалії не отримали.

Становище церкви в Україні і Білорусі зараз дуже відрізняється. Українська церква йшла до автокефалії майже 30 останніх років. Там відроджувалися храми, парафії, єпархії та незалежна церковна свідомість. Приклад України показує, що і Білорусь повинна прагнути до духовної незалежності від Москви.

– Якщо подивитися на ситуацію, яка панує зараз в білоруському православ’ї, і послухати представників Білоруського екзархату, то виявиться, що в Білорусі автокефалії ніхто не хоче, віруючі навіть не знають, що це таке. Що, на вашу думку, має відбутися, щоб білоруське православ’я забажало мати автокефальний статус?

– По-перше, все залежить від людей – тобто, має бути бажання вірян. По-друге, має бути бажання влади. Щоб держава була духовно незалежною, має бути незалежність церкви, тому держава в цій незалежності має бути зацікавлена.

Щоб цього захотіла влада, можливо, потрібно, щоб вона змінилася. При нинішній владі процеси легалізації білоруського церкви в Білорусі, її подальше зростання і отримання автокефалії навряд чи можливі. Нинішня влада і економічно, і політично, і духовно підпорядковані Москві.

Можливо влада якісь думки і бажання в бік духовної незалежності і має, але реальних кроків і планів дій не має.

Тому ми можемо тільки молитися за те, щоб білоруське Православ’я жило, і наша держава жила. Без незалежної церкви можна з часом втратити і державу.

«Відсутність у Білорусі незалежної церкви порушує 34-й апостольський канон»

– Чи вплине надання автокефалії Українській православній церкві на долю БАПЦ, наприклад, на ваш канонічний статус? Чи можете ви мати контакти з цією новою церквою?

– Звичайно, це вплине і на нашу церкву. Я думаю, буде більше визнання у світі, адже коли визнають українську церкву, то наступні кроки повинні бути і щодо білоруського церкви.

Це дає нам приклад і показує, що ситуація розвивається відповідно до канонів. Канони, як відомо, вимагають для окремого православного народу окремої церкви. Це 34-е апостольське правило. А канони не обговорюються, а виконуються.

Церква в Білорусі старша за московську церкву, за РПЦ. Спочатку хрестилися Київ, Полоцьк. У нас були вже свої храми побудовані, і тільки потім виникла Москва

​Те, що Білорусь, як православна держава, не має свого незалежного першоієрарха – це порушення канонів і порушення історичності нашої білоруської церкви.

Церква в Білорусі старша за московську церкву, за РПЦ. Спочатку хрестилися Київ, Полоцьк. У нас були вже свої храми побудовані, і тільки потім виникла Москва, яка цинічно неканонічно підпорядкувала собі Києво-Литовську митрополію, в тому числі Білорусь.

Про це було сказано і в томосі Константинопольського патріарха в 1924 році, коли він надавав автокефалію Православній церкві в Польщі. А Православна церква в Польщі – це була церква західнобілоруських і західноукраїнських земель.

Вже тоді говорилося, що Києво-Литовська митрополія була цинічно неканонічно приєднана до Москви. У томасі було сказано: «Православна митрополія в Києві і Литві…»

Таким чином ми маємо всі канонічні підстави для того, щоб церква в Білорусі мала незалежність і право оголошувати автокефалію.

Архієпископ Святослав Логін в штаб-квартирі Радіо Свобода в Празі.
Архієпископ Святослав Логін в штаб-квартирі Радіо Свобода в Празі.

Хочу також сказати, що в останні роки в Білорусі тяжіння до автокефалії помалу проявляється. Як священики, так і миряни Білоруського екзархату таке тяжіння до незалежності мають.

Кажуть, що патріарх Кирило Гундяєв написав, щоб у наступні 50 років в Московський патріархат з таким проханням не зверталися

Згадаймо, як кілька років тому відбувалися збори Мінської єпархії, де священики одноголосно проголосували за надання Екзархату право автономії – так, як це було в Україні і в балтійських державах.

Але, на жаль, якщо це прохання було направлено до Москви, там його відкинули. Кажуть, що патріарх Кирило Гундяєв написав, щоб у наступні 50 років в Московський патріархат з таким проханням не зверталися. Так що прагнення є. Це навіть відбулося за митрополита Павла, який був призначений екзархом з Москви.

Я думаю, що і нинішній президент розуміє, що повна влада може бути тільки тоді, коли буде незалежність не тільки політична, але і духовна.

У кого Білорусь повинна просити автокефалію: у Москви, Києва чи Константинополя?

– Колись Білорусь була частиною Київської митрополії. Неважливо, де був її центр – спочатку це був Київ, після Новогрудок, ще пізніше Вільнюс. Нещодавно протоієрей Сергій Лепін зробив заяву, що, мовляв, для нас церква-мати – це Московський патріархат, а Константинопольський патріархат для нас бабуся. Як це виглядає з точки зору церковних канонів? А не буде так, що після отримання автокефалії Українською церквою для сьогоднішньої Білорусі церквою-матір’ю виявиться Київська митрополія в статусі патріархату? Іншими словами, у кого гіпотетично повинна просити автокефалію Білоруська православна церква – в Києва чи Константинополя?

– Зрозуміло, що у Москви ми не маємо права просити ні автокефалію, ні навіть автономію. Московська митрополія колись відокремилася від загальної Київської митрополії сама. Просити у неї дозволу було б незаконно.

Тому ми можемо просити автокефалію тільки від Києва або від Константинополя.

Якщо Київській митрополії буде дано право автокефалії із зазначенням території, то, зрозуміло, що Білорусь туди не увійде, оскільки має окрему державу і окрему історію митрополії в Білорусі.

Таким чином, автокефалію Білорусі в разі такої необхідності повинен надавати тільки Константинопольський патріархат.

Існує поняття канонічної території, яка розділена між патріархатом і помісними церквами. Так ось територія московської церкви охоплює лише ті межі, в яких вона була на час створення в Москві Константинопольською церквою патріархату – тобто в 1589 році. Тоді ні Білорусь, ні Україна, ні Балтика, ні Смоленська єпархія в канонічну територію Московського церкви не входили.

Білорусь і Україна, як були під владою Константинопольcької церкви, так вони там і залишилися

Тому Константинополь завжди наголошує, що його канонічна територія поширюється на землі колишньої Києво-Литовської митрополії. Це означає, що Білорусь і Україна, як були під владою Константинопольcької церкви, так вони, на думку Константинопольського патріарха і всіх інших східних патріархів, і древніх церков (в тому числі Кіпрської), там і залишилися.

Тож нам потрібно буде просити автокефалію в Константинопольського патріархату, як наша церква вже просила під час війни. Тоді, як відомо, було направлено лист з проханням про визнання автокефалії. Також і в міжвоєнний час, у 1927 році, коли було направлено звернення про автокефалію. Але тоді, через радянські репресії і воєнний час, визнання нашої церкви не відбулося.

Зв’язок БАПЦ із Білоруссю

– Чи є сьогодні в Білоруської автокефальної православної церкви зв’язок із Білоруссю? Чи є в Білорусі віруючі вашої церкви, який їхній юридичний статус? Відомо, що колись були спроби заснувати приходи, але влада їх жорстко припинила.

– Оскільки наші парафії не реєструють юридично, то ми заснували так звані релігійні громади. Вони не мають храмів, тому ми їх так називаємо. Їх небагато. Маємо п’ять священиків, маємо дияконів, читців, відбуваються служби.

Найбільша з усіх громада Єфросинії Полоцької діє в Мінську. У Мінську богослужіння відбуваються щонеділі, йде катехизація.

Наші священики мають богословську освіту, деякі є випускниками Волинської православної духовної академії в Україні, деякі зараз там навчаються заочно. Віруючі, які займаються катехизацією, навчалися на теологічному факультеті БДУ.

Наші священики намагаються відгукуватися на пропозиції людей прийняти участь в тих чи інших заходах. Наприклад, цього літа наш священик їздив до Катині на Смоленщині служити панахиду, або два наші священики служили панахиди та освячували могилми повстанців в Лідськом районі.

Також зараз ми багато займаємося перекладом книг із богослужіння і виставляємо ці переклади на сайті БАПЦ. У Торонто і Нью-Йорку вже всі служби ведуться білоруською мовою, в тому числі всеношна.

Ми маємо також прихильників у Білорусі, які не об’єднані в громади і не мають своїх священиків. Ми дозволяємо їм ходити на сповідь і на причастя до православних священиків будь-яких юрисдикцій. Але священики повинні бути офіційно прийняті до складу нашого кліру.

Становище БАПЦ в еміґрації

– Як БАПЦ тримається в еміґрації?

– За кордоном у нас три повноцінні парафії у США, одна в Канаді, три в Австралії і ще одна громада в Англії, де зараз немає священика. Ми намагаємося зберегти те, що нам наші батьки і діди в еміграції залишили.

Раніше парафій БАПЦ було багато, але деякі, наприклад, європейські були закриті через переселення білорусів за океан. Так, у 1984 році була закрита парафія в Бельгії, бо не було вже вірян. Також і одна з парафій в Нью-Джерсі.

Зараз ми намагаємося зберегти парафії там, де є білоруси. Найбільший наш майданчик – це кафедра Кирила Туровського в Нью-Йорку. У кожній з названих мною парафій відбуваються регулярні богослужіння, але, на жаль, не всюди там є білоруські священики.

Ще недавно у нас було два єпископи, але один відійшов від церкви, тому я залишився один. Але гадаю, що незабаром нам знадобиться ще один єпископ, особливо, коли в Білорусі буде кількісне зростання наших віруючих.

– А ще ж в еміграції є православні білоруські парафії, які перебувають в юрисдикції Константинопольського патріархату.

– Так, ще залишилися деякі парафії, які підпорядковуються Константинопольському патріарху. Вони ніколи не мали свого єпископа і не могли організуватися у церкву. Їх залишилося дві-три, але вони поступово припиняють бути білоруськими. Скажімо, в Торонто, в Нью-Йорку, в Англії вони перестали бути білоруськими.

Найбільша з таких білоруських парафій, які ще діють, є в Чикаго – парафія Святого Юрія.

Білоруської православної церкви не існує – це державна назва

– Чи є в соборах святих БАПЦ і Білоруського екзархату РПЦ (або Білоруської православної церкви, як її ще називають) спільні святі для обох церков?

– Звісно, всі старі святі спільні, починаючи з Київської, а потім з Києво-Литовської митрополії. Також серед новомучеників, канонізованих Білоруським екзархатом, є мученики, які були в БАПЦ – це деякі священики.

На жаль, вони не канонізували єпископів Мельхіседека Паєвського, Філарета Раменського і Миколу Шамяцілу. Вони канонізували Мозирського єпископа Іоанна Пашина, який нібито пізніше перейшов до Московського патріархату.

Якщо ви подивитеся офіційний перелік православних церков, то побачите, що Білоруської православної церкви не існує. Є тільки РПЦ

Також Москва доводить, що і три згадані мною єпископи пізніше відійшли від БАПЦ і повернулися в РПЦ, але те, що вони не були канонізовані, свідчить, що ці владики БАПЦ не полишали.

Також хочу сказати, що Білоруському екзархату надано право називатися Білоруською православною церквою не церковними властями в Москві, а білоруською державою. Екзархат був зареєстрований як Білоруська православна церква.

А ось в Україні Українська православна церква (Московського патріархату) право так називатися отримала з Москви ще в 1990 році.

Якщо ви подивитеся офіційний перелік православних церков, то побачите, що Білоруської православної церкви не існує. Є тільки РПЦ.

Можливо, з боку білоруської держави це був правильний крок, спрямований у майбутнє. Але поки що такої церкви немає – ми маємо Екзархат РПЦ.

Сергій Абламейко

 

УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛІЯ: ДВІ КАНОНІЧНІ ЦЕРКВИ В ОДНІЙ КРАЇНІ?

Все проходить, як мудро відзначив ще біблійний цар Соломон, ось і невизначеність Вселенського Патріархату в питанні канонічної самостійності (автокефалії) Української православної церкви теж пройшла. Патріарх Варфоломій готує найсильніший хід, до якого сама Україна не була готова ані 27 років тому, тільки-но отримавши незалежність, ані 10 років тому, коли цей першоієрарх відвідав Київ і побачив порожнечу в очах тодішнього президента Віктора Ющенка, а також беззмістовні дріб’язкові чвари між трьома гілками українського православ’я.

«Почнемо з головного: єдина помісна автокефальна православна Церква в Україні обов’язково буде. Така логіка історичних процесів, що протікають сьогодні з неймовірною швидкістю і з такою ж невідворотністю», – так починалася моя стаття,опублікована «Словом і Ділом» більше двох років тому. У те, що відбувається сьогодні, тоді ще мало хто вірив, але це в нас епохи вимірюються жалюгідними 3-4 роками між черговими та позачерговими виборами то президента, то парламенту.

Хронометр в стародавньому Константинополі вимірює час століттями і там готові як завгодно довго чекати слушного моменту для історичного рішення. А рішення про дарування українському православ’ю права на автокефалію буде історичним без жодного перебільшення. Втім, зайвий оптимізм з приводу термінів здобуття автокефалії відчувати не варто – ми маємо справу зі спадкоємцями Візантійської імперії, а з ними ніколи не можна бути в чомусь впевненим на 100%.

Томос про автокефалію багато церков Східної Європи намагалися отримати протягом десятиліть. Що чекає на Україну з появою єдиної помісної церкви? 

Томос (указ) Вселенського Патріарха про автокефалію чекали то до 1030 річниці хрещення Русі в липні цього року, то до Дня Незалежності України. Тепер ось пророкують на свято Покрови – 14 жовтня (відразу після засідання Священного Синоду Вселенського Патріархату на початку наступного місяця, де й очікується прийняття відповідного рішення).

Архієрейський собор (Сінакс) Константинопольського (Вселенського) Патріархату не вповноважений вирішувати питання автокефалії будь-якої церкви. Однак підтримка ієрархів Вселенського Патріархату з усього світу, які зібралися на Сінакс (1-3 вересня) в Стамбулі, важлива перед засіданням Священного Синоду першої по честі православної Церкви, яке відбудеться трохи більше ніж за місяць. Так ось Сінакс підготував ґрунт – підтвердив те, що і раніше було фактом: Вселенський Патріархат має право без усіляких погоджень з будь-ким надавати автокефалію черговій православній церкві, збільшуючи таким чином світову сім’ю Помісних православних Церков.

Сам Вселенський Патріарх Варфоломій озвучив кілька дуже категоричних тез: перенесення київської митрополичої кафедри в XIV столітті до Москву не отримало благословення Матері-Церкви Константинопольської і побожний український народ не раз робив кроки до усунення від влади Москви; патріархат в Москві був проголошений без включення до нього Київської Митрополії; Томос 1686 року був наданий під тиском і в ньому говорилося лише про надання дозволу Московському патріархові засвідчувати Київського митрополита, але цей митрополит повинен і надалі визнавати Вселенського Патріарха як свого главу і перебувати в його юрисдикції, про що мала свідчити згадка імені Вселенського Патріарха під час богослужіння. Ці умови не були дотримані.

Однак відбуватися це може не за бажанням самого лише Вселенського Патріарха або керівництва церкви, яка претендує на автокефалію. За церковною традицією, церква, що претендує на самостійність, повинна бути в країні, яка здобула незалежність. Про автокефалію має попросити і держава, і сама помісна церква. Але Патріарх розглядає не лише ці звернення, але й оцінює те, наскільки ця помісна церква є зрілою: в організаційному, духовному, богословському та адміністративному аспектах.

В України незалежність є вже 27 років, звернення президента і парламенту до Вселенського Патріарха теж є, а ось церков православних аж три і дві з них – УПЦ КП та УАПЦ – неканонічні з точки зору церковного права, а єдина канонічна, контрольована Москвою УПЦ, ніякого звернення до Константинополя не передавала. На цьому акцентують всі представники РПЦ/УПЦ.

Вихід із ситуації, проте, все ж є. В Константинополі УПЦ КП під проводом «розкольника» Філарета сприймають як таку, що відкололася від УПЦ (а значить і від РПЦ). Там само кажуть, що якщо якась церква неканонічна, то це геть не означає, що її не існує. І в ці дні крім іншого в резиденції на березі затоки Золотий Ріг розглядають питання про скасування анафеми (відлучення від церкви), яку на Філарета наклала РПЦ.

Архімандрит УПЦ МП повідомив, що Томос про автокефалію вже готовий і написаний. Про створення в Україні єдиної помісної церкви, говорили разом з експертами. 

Варто нагадати, що нинішній предстоятель УПЦ КП Філарет був до 1992 року (тобто до створення УПЦ КП) митрополитом Київським і всієї України – предстоятелем УПЦ, що була і залишається поки частиною РПЦ. Так ось, за давньою церковною традицією якщо розкол неможливо вилікувати на місцевому рівні, то тоді арбітром виступає православний першоієрарх – Вселенський Патріарх. А тепер варто нагадати, що 16 листопада 2017 року самопроголошений патріарх Філарет звернувся до настоятеля РПЦ патріарха Кирила з проханням про відновлення євхаристійного та молитовного спілкування.

Багато хто тоді накинувся на Філарета з критикою, мовляв, я кого це дива гордий і непохитний лідер незалежної від Москви православної громади України звернувся до одного з апологетів російської агресії і послідовного ворога самостійної української церкви? Та навчений досвідом 89-річний церковний діяч просто дотримувався церковної процедури. Дуже скоро побачимо, до чого це призведе.

Один з найвпливовіших ієрархів Константинопольського патріархату, митрополит Прусський Елпідофор напередодні нинішнього Сінаксу заявив: «Те, в чому ми переконалися вже майже три десятиліття, відколи існує проблема (церковного розколу в Україні – авт.), що церква Москви відхиляє, відкладає, уникає діалогу, і, як результат, увічнюється ця неприйнятна ситуація, яка є ганьбою для православ’я, особливо у цей критичний час, коли ми виживаємо як православні в усьому світі. Ми не маємо розкоші, щоб втратити і тримати мільйони людей поза православною спільнотою… І ми, як Вселенський патріархат, маємо відповідальність, тому що наша роль – не лише головувати, керувати чи гордо виступати, якщо можна так висловитися, на літургіях чи зборах для поклоніння, але й час від часу, засукавши рукави, працювати й руками, щоб прибирати тоді, коли виникають важкі ситуації, складні ситуації, небезпечні ситуації, такі як сьогодні в Україні. Це завдання і обов’язок Вселенського Патріархату в церковній системі православ’я – управління та вирішення таких проблем».

От би Радбез ООН так само реагував на «заморожені конфлікти» в Грузії, Молдові, Україні тощо.

Москва сьогодні сама погрожує розколом світовому православ’ю. Почалося з того, що РПЦ проігнорувала Всеправославний Собор 2016 року, який готувався 60 років (!) за участю тієї ж РПЦ і який перенесли зі Стамбула до Криту через загострення на той момент відносини Росії й Туреччини (в зв’язку з тим, що турки збили над своєю територією російський військовий літак, що залетів із Сирії).

Є версія, що участь Москви в цьому соборі була умовою для того, щоб патріарх Варфоломей не піднімав питання про автокефалію української церкви, оскільки цей Всеправославний собор був «справою всього життя» нинішнього Вселенського Патріарха. Але демарш патріарха Кирила і відмова від участі в соборі не пов’язані безпосередньо з «українським питанням» – це частина великої геополітичної гри, в якій найбільша (поки ще) православна церква – РПЦ – намагається перетягнути на себе першість у православному світі, закріпивши за собою придуманий ще пропагандистами царів Романових статус «третього Риму» (у Константинополя, як відомо, коли він був столицею Римської (Візантійської) імперії була ще одна офіційна назва – Другий (або Новий) Рим).

РПЦ тепер йде ва-банк і не гребує жодними методами заради утримання мільйонів українських православних в своїй вузді, адже це більше 40% всіх парафій РПЦ! У Стамбул почали часто їздити делегації російських бізнесменів, що опікуються РПЦ (Якунін, Саввіді), а також українських бізнесменів-політиків, які є захисниками позицій РПЦ в Україні (на чолі з Вадимом Новинським). Намагався зустрітися з Варфоломієм навіть особисто російський президент під час візиту до Туреччини, але той від зустрічі дипломатично ухилився. Нарешті, візит Кирила до Стамбула і зустріч з Варфоломієм (якого россЗМІ називають запросто – колегою патріарха Кирила) теж нічого не дали – в Константинополі рішення своє вже ухвалили: автокефальній українській церкві бути. А ставки занадто високі, адже мало того, що після здобуття автокефалії Російська церква з гіганта перетвориться в приблизно рівну українській за чисельністю і навіть стане менш чисельною, аніж Румунська православна церква, так це означало б також і геополітичну поразку Росії, яка намагається зберегти свою гегемонію на всьому пострадянському просторі.

Небезпеки томосу: три сценарії розвитку ситуації довкола створення єдиної помісної церкви Питання з наданням томосу начебто вже вирішили. Принаймні так вважають політики. А якщо ні? Три різних за напрямками сценарії розвитку подій – у матеріалі політолога Олександра Радчука. 

Недалеко й до того, що Кирило (Гундяєв) залишиться без свого патріаршого куколя і навіть без погон офіцера КДБ-ФСБ за таке фіаско. Нині очевидні всі ознаки політичної агонії: делегація РПЦ об’їздила резиденції всіх православних патріархів з вмовляннями та погрозами «великого розколу» на кшталт того, що стався в 1054 році, коли єдина церква розкололася на католицьку та православну.

Ще раз процитуємо митрополита Прусського Елпідофора: «Церква Росії розпочала кампанію з інформування інших церков, по суті, це кампанія наклепів на Вселенський Патріархат, кампанія, як би це точніше сказати, шантажу, мовляв, якщо Вселенський Патріархат зробить так, то станеться се, станеться те, відбудеться схизма, прийде кінець, стане друге пришестя, і такі подібні речі, намагаючись залякати і відлякати інші православні церкви, прагнучи наскільки може вплинути будь-яким чином, політично чи інакшим відомим їй способом, вплинути на церкви, щоб ті не визнавали можливе проголошення автокефалії церкви України. Власне, саме через таку діяльність Російської церкви Патріархат вирішив створити представницьку комісію з архієреїв ВП, делегація якої відвідає православні церкви по всьому світу, щоб інформувати їх про реальні факти, про реальні наміри, про реальний стан речей стосовно вирішення проблеми України, щоб розвінчати неправдиву інформацію, що вводить в оману, та перекручені повідомлення, які розповсюджуються церквою Росії».

Що ж, гідне заняття як для «людей божих», нічого казати. Зате мало хто з оскаженілих прихожан РПЦ/УПЦ та особливо завзятих ієрархів (яких давно вже прозвали в нас мракобісами) поморщиться через методи своїх «духовних лідерів», адже в гібридної війні за «рускій мир» абсолютно всі методи годяться, аж до приховування бойовиків у храмах та монастирях, відвертої брехні архієпископів та підбурювання людей, виправдання церквою (!) збройної агресії проти Грузії, України та освячення міжконтинентальних балістичних ракет «Сатана» для залякування всього світу.

Роль президента України Петра Порошенка в тому, що відбувається, досить скромна: у Константинополі, очевидно, попросили його оновити, актуалізувати прохання про автокефалію і провести через парламент нове звернення, оскільки сценарій дій за останні 2 роки (після попереднього звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха), мабуть, скорегували.

З 2016 найвірогіднішим називали сценарій скасування Томосу 1686 року й таким чином відновлення статусу-кво, за якого київська митрополія є екзархатом Вселенського Патріархату (як, наприклад, українські православні Церкви США, Канади тощо.). Петро Порошенко фактично не приховує, що набуття автокефалії стане для нього джокером (адже ейфорія від безвізу вже минула) на майбутніх президентських виборах – слово «віра» вже присутнє в його рекламних білбордах. Але Константинопольський Патріархат, який пережив всіх східно-римських імператорів, османських султанів і вже чимало турецьких президентів зовсім не збирається бути на підтанцьовках у майбутній президентській виборчій кампанії чинного президента.

Між іншим, незаконним Томос 1686 року вже названий в Томосі Вселенського Патріарха від 1924 року, яким автокефалія дарувалася Польській православній Церкві. Тепер же в зверненні президента України, підтриманому парламентом, йдеться про автокефалію і, о диво: виявилося, що на момент ухвалення цього звернення, в квітні, рішення по Україні було вже прийнято Константинополем. До речі, російські ієрархи зневажливо називають Вселенський Патріархат навіть не Константинополем (з якого християнство прийшло в Х столітті на Русь, до Києва, а кілька століть потому поширилося і на північ, до Московії), а Фанаром – за назвою невеликого грецького району Стамбула на березі Золотого Рогу, в якому знаходиться резиденція Патріарха і головний храм ВП – пам’яті Георгія Побідоносця. Мабуть, не зайвим буде нагадати російським «святим отцям», що гординя – це той гріх, який привів до повалення Люцифера у пекло, де він перетворився на Сатану, перший і головний з гріхів диявола, корінь всіх інших гріхів, найтяжчий гріх для людини.

Але питання, що поки без відповіді – це те, яким буде механізм надання автокефалії. Нагадаємо, що і термінів прийняття цього рішення ніхто не назве вам сьогодні з повною упевненістю.

Патріарх Філарет сподівається, що це буде до кінця поточного року, та й йому, як і нинішньому президентові України, Константинополь підігравати не буде. Найбільш реалістичним є наступний варіант: Вселенський Патріархат благословить архієрейський собор підписантів звернення до нього з проханням про автокефалію (а там єпископи з всіх трьох гілок православ’я – так-так, і представники УПЦ там теж є). До собору можуть приєднатися ще чимало духовенства підконтрольної Москві УПЦ, адже вони будуть розуміти, що йдуть не до розкольників, а до новостворюваної церкви, яка після обрання предстоятеля на своєму установчому соборі отримає Томос про автокефалію чи то з рук самого патріарха Варфоломія, чи то від його представника і станеться це швидше за все в Софії Київській, яку держава швидше за все дозволить зробити кафедральним собором нової канонічної Церкви. УПЦ КП та УАПЦ самоліквідуються шляхом вливання до нової Помісної Української Церкви.

А що ж з проросійською УПЦ, запитаєте ви? А нічого – вона залишиться. Невже в Україні буде існувати одразу дві канонічних православних церкви? А чому б і ні? Адже це так по-візантійські.

Ставку Константинополь зробить на те, що до новоствореної канонічної церкви кинеться велика кількість віруючих мирян і священиків УПЦ (цілими парафіями, разом з храмами та іншим майном). Адже нова церква вже не буде «безблагодатною» і «розкольницькою», якими поки є УПЦ КП та УАПЦ. А в УПЦ залишаться в основному заполітизовані священики й особливо фанатичні бабусі, а ось поповнюватися її лави за рахунок молодого покоління вже точно не будуть – вона просто приречена на природне зменшення прихожан. До речі, канонічність цієї церкви в Константинополі ставлять тепер під сумнів, оскільки київський митрополит не згадує під час літургії Вселенського Патріарха, а за таке, кажуть сьогодні в Константинополі, слід позбавляти сану!

Згодом, по закінченні російської агресії і шаленого тиску Москви на внутрішньоукраїнські конфесійні справи, нові предстоятелі УПЦ можуть провести об’єднавчий собор з канонічною Помісною українською православною церквою. Кажуть, що новій конфесії може дістатися назва тієї, яку нині очолює патріарх Філарет – УПЦ КП, ось тільки очолити її має неодмінно священик нового покоління, не заплямований зв’язками з Москвою та службою в КДБ-ФСБ.

Дай Боже!

Максим Кречетов

Слово і Діло

 

 

Українська автокефалія як моральний виклик

Початок цьогорічної «автокефальної» кампанії застав мене за письмовим столом. А саме за фінальною редакцією моєї книги «Українська Церква на шляху до автокефалії». Тексти, що увійшли до цієї книги, готувалися не один рік, а наприкінці розміщено документи, які стосуються історії самопроголошення автокефалії у 1919–1925 роках. Декрети Української Народної Республіки, постанови зборів і соборів, які проголошували автокефалію або висловлювалися за неї тощо. Книга, швидше за все, вийде раніше, ніж стане ясно, чим саме закінчиться ще не написана мною глава «2018: в очікуванні Томоса». Наданням Українській Церкві канонічної автокефалії від Константинополя?? Або черговою історичною паузою в рішенні українського церковного питання? Проте незалежно від результатів рішення Вселенського Патріарха я хочу сьогодні публічно підтримати ідею автокефалії Української Церкви.

Причому роблю це свідомо, добре розуміючи всі ризики, які накликає на мене ця позиція. Справа в тому, що, проаналізувавши майже столітню історію боротьби українських православних християн за автокефалію, я зрозумів: альтернативи канонічній самостійності нашої Церкви просто не існує.

Фото: EPA/UPG

1. ЧОМУ АВТОКЕФАЛІЯ?

З погляду канонічного права, автокефалія — це питання, так би мовити, технічне. Однією з головних ознак тут з древніх часів є спосіб обрання глави місцевої Церкви. Автокефальна (самоочолювальна) церква самостійно обирає главу на своєму Соборі. У Церкві автономній її глава обирається місцевим єпископатом і благословляється Предстоятелем материнської (кіріархальної) автокефальної Церкви. Нарешті, якщо місцева Церква не послуговується ні правами автокефалії, ні правом самоврядування, то її голова призначається на посаду указом вищої церковної влади. Таке положення мало місце в Українській РСР до липня 1990 року. Коли Екзарх України Митрополит Київський і Галицький призначався рішенням Синоду РПЦ, про що йому вручався відповідний Указ Патріарха Московського. Здавалося б, вибір між тим чи іншим статусом — автокефалія, автономія або, наприклад, екзархат — питання суто внутрішньоцерковне. Однак насправді це питання завжди мало і має сьогодні не стільки церковний, скільки церковно-політичний характер. Причини цього такі. Перша: в сучасній церковній практиці процедура обрання глави Церкви — це далеко не все, що відрізняє автокефальну (або автономну) Церкву від Церкви залежної. Яскравим прикладом тут може бути УПЦ, яка формально є Церквою «незалежною і самостійною у своєму управлінні», причому з «правами широкої автономії». Єпископат УПЦ самостійно обирає свого Предстоятеля, який потім лише благословляється Патріархом Московським і всієї Русі. Але досить поглянути на главу Х Статуту Руської Православної Церкви, в якій прописано канонічні права і обов’язки УПЦ, і ми переконаємося, що 9 (з 13!) пунктів цієї глави в тій чи іншій формі говорять не про незалежність УПЦ, а, навпаки, про її залежне становище від Московського Патріархату. До речі, більшість цих, присутніх нині в Статуті РПЦ, пунктів нав’язувалися УПЦ давно. Їх пропонували внести до Статуту УПЦ ще на Помісному Соборі 8 червня 2011 року. Але тоді суверенітет УПЦ вдалося захистити своїм авторитетом Блаженнішому Митрополиту Володимиру. І тільки після його смерті на Архієрейському Соборі в Москві (29 листопада — 2 грудня 2017 р.) у Статут РПЦ було внесено зміни, яким стільки років протистояла наша Церква.

Архієрейський Собор Російської Православної Церкви, 2011

Фото: patriarchia.ru

Архієрейський Собор Російської Православної Церкви, 2011

Причина друга: свідченням церковно-політичного характеру питання автокефалії є історія становлення майже всіх новітніх помісних православних Церков. Не секрет, що Болгарія, Сербія і Московія боролися за статус автокефальної Церкви, намагаючись таким чином стати «рівновеликими» Римській імперії, історичним продовженням якої вони себе мислили. «Ми маємо усвідомлювати, що автокефалія Руської Церкви була маніфестацією національної і навіть націоналістичної свідомості. Третій Рим повинен був не просто наслідувати Другий, а його замінити», — відзначав свого часу Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Значно пізніше, в ХІХ столітті, в автокефалії стали вбачати один з головних інструментів сакралізації національної держави. Прикладом чого можуть бути новітні автокефалії Церков балканського регіону, що виникли слідом за появою там національних держав.

Не є винятком і Україна, де перебування Православної Церкви в юрисдикції Москви призвело до того, що остання почала використовувати церковні структури як інструменти свого політичного впливу. Зіткнувшись з викликом політизації церковного життя, 50 єпископів нашої УПЦ на своєму соборі в Києві 21 грудня 2007 року осудили «так зване політичне православ’я, яке передбачає внесення в церковну огорожу політичних гасел, оскільки це не відповідає духу Христової проповіді». На жаль, після соборного осуду «політичне православ’я» нікуди не ділося. Не ділося, оскільки його існування, з одного боку, було затребуваним імперськими інтересами «Третього Риму», а з другого, проросійськими політиками, такими як В. Янукович у минулому або народний депутат В. Новинський сьогодні.

Мета справжнього православ\’я – порятунок душі людини, вдосконалення її для Царства Небесного. А ось мета «політичного православ\’я» в Україні – порятунок імперії, відновлення колишньої державної могутності Росії.

Проблема, втім, навіть не в самих зачумлених псевдоправославною риторикою і страшилками «про останні часи» навколоцерковних маргіналів, які час від часу марширують Києвом під виглядом хресної ходї і під гаслами «руського миру». А в тому, що подібні явища системно культивує, підтримувала і підтримує Москва. У тому числі Москва церковна, що підтримує таких діячів, як В. Лукіяник чи В. Анісімов.

Останній вельми зручний сьогодні для Патріархії як спікер УПЦ. Зручний, оскільки озвучував й озвучує нині вигідні сусідній країні церковно-політичні меседжі. Все це ми бачили на власні очі й випробували особисто. Покійний нині Митрополит Володимир чудово розумів небезпеку від подібного типу «релігійності», докладаючи всіх можливих зусиль задля того, аби убезпечити українську паству від цих явищ. На жаль, сьогодні Блаженнішого з нами немає. А проблем, пов’язаних з «політичними православними», досі вистачає.

Безумовно, більшість віруючих УПЦ — це не «п’ята колона», а добросовісні громадяни України, які стали членами нашої Церкви через віросповідні, канонічні, а не політичні чинники. Але ще з початку 1990-х УПЦ була церковною спільнотою з подвійною ідентичністю. З одного боку, клірики та віряни УПЦ були і залишаються лояльними громадянами України. А з другого — лояльними членами церковної структури, адміністративний і духовний центр якої досі, попри всі казуїстичні «уточнення», знаходиться у Москві.

Святішого Патріарха Алексія II іноді називали «збирачем». Патріарх не був прихильником ідеї автокефалії Української Церкви. Не виключаючи подібного розвитку подій у майбутньому, Патріарх Алексій не бажав, щоб у підручнику історії було записано, що Українська Церква «відокремилася» від Московського патріаршого престолу в епоху його першосвятительства. Тому Патріарх, з одного боку, не хотів надавати Україні автокефалію, а з другого — особливо не заважав відомому своїм особистим смиренням Митрополиту Володимиру нарощувати масштаб канонічних прав Українській Церкві.

Все змінилося того дня, коли Кремль прийняв рішення про підготовку до анексії України (або, як альтернативний сценарій, до анексії Криму та створення «Новоросії»). Нам достеменно невідомо, коли саме було прийнято це рішення. Але всі ми стали свідками активізації проросійських сил в УПЦ в останні роки життя Митрополита Володимира.

Блаженнішому і мені тоді було складно зрозуміти, щó саме відбувається. Чому, власне, російська сторона настільки жорстко і явно порушує «суверенітет» УПЦ? Намагаючись домогтися внесення змін до Статуту УПЦ, які би нівелювали її статус як «незалежної і самостійної в своєму управлінні». Чому погрозами і шантажем буквально «виштовхували» на спочинок чинного главу Церкви? нав’язували УПЦ нового, уже абсолютно лояльного Москві кандидата в Предстоятелі – митрополита Антонія (Паканича)? Чому мовчали, бачачи все беззаконня, яке чиниться опричниками Януковича, багато хто з тих, хто ще вчора присягався у вірності Митрополиту Володимиру?

Відповіді прийшли пізніше і відразу. Їх озвучила війна…

Гібридна війна Москви проти незалежності Києва розпочалася задовго до подій 2014 року. Досить згадати методи, якими Москва, починаючи з 1991 року, боролася проти ієрархів Української Церкви, позиція яких у питанні автокефалії її не влаштовувала. Накладаючи все, що ми знаємо сьогодні про методи гібридної війни, на події багаторічної давнини, можна стверджувати: прологом гібридної війни Росії проти України була війна Москви проти рішень собору УПЦ 1991 року, який ухвалив історичне визначення про необхідність автокефального буття Української Церкви… Проте лише після анексії Криму 2014 року та початку відкритої російської агресії на Донбасі стало остаточно зрозуміло, що «жить не по лжи», поєднуючи лояльність до своєї країни з лояльністю до ідеології «руського миру», що пропагує Московська церковна структура, вже неможливо.

Фото: EPA/UPG

2. ЧОМУ САМЕ ЗАРАЗ?

«З ким ти? Зі своїм народом чи з Церквою держави-агресора?» 
Подобається нам, ієрархам УПЦ, це чи ні, але саме таке питання іноді 
подумки, а іноді вголос ставлять нам мільйони наших співвітчизників, 
яким очевидні сучасні церковні проблеми. Церква створена не для того, 
щоб забезпечити комфортне життя її ієрархам. Сенс існування Церкви 
в тому, щоб спасати людські душі. Але спасіння душ неможливе 
без взаємної довіри між пастирем і паствою, Церквою та суспільством. 
На жаль, Московський Патріархат в Україні сьогодні переживає глибоку
 кризу довіри з боку суспільства. І ця криза довіри, на жаль, має 
не ситуативний, а системний характер.

Зокрема, починає падати довіра громадян України до ієрархів 
Московського Патріархату і до УПЦ як інституту. Так, згідно з даними 
опитування, проведеного нещодавно Центром Разумкова, у 2010 році 
Патріарху Кирилу довіряло 44,4% опитаних, а сьогодні — лише 15%. 
Падає, на жаль, і ступінь довіри до УПЦ: якщо в 2010 році з нашої церквою
 себе ідентифікували 24% громадян, то сьогодні ця цифра фактично 
знизилася вдвічі.

Чим пояснюються ці сумні цифри? Ми живемо в інформаційному 
суспільстві, де завдяки телебаченню й інтернету слово ієрарха стає вмить 
відомим далеко за межами місця, де воно вимовлено. Ієрархи Російської 
Церкви сьогодні збирають «російські собори», багато говорять 
про «русский мир» і «російську ідею». І набагато менше — про Христа, 
Його Воскресіння з мертвих і про універсальний, вселенський характер 
Його Церкви.

За словами ідеологічних доктрин стає важко почути головне Слово 
Церкви — Євангеліє. В якому, до речі, немає й слова про «русский мир».
 Але є слова про «спокій» (мир) Христовий, який Він залишив Своїм учням
 (пор. Ів. 14:27). Але невже інтереси земних царств можуть виявитися для 
нас дорожчими за Царство Небесне?.. «Російська Православна Церква 
сьогодні передусім «Російська» і вже потім «Православна» й «Церква», —
 висловився нещодавно один київський священик. Боляче чути такі 
узагальнення. Але слід визнати, що певні тенденції в російському 
церковному житті цей вислів, на превеликий жаль, дійсно відображають... 
Церковна свідомість у сучасній Росії дійсно демонструє феноменальне 
звуження горизонту мислення. Спокусившись ідеологією етнофілетизму, 
російське православ'я, на жаль, на наших очах перестає бути «тільки 
християнством». Починаючи сприйматися суспільством як синонім 
російської національної релігії — релігії, яка замість того, щоб 
проголошувати людині спосіб життя в єдності, стає інструментом 
психологічного і культурного роз'єднання. Наявна криза універсалізму 
в російській церковній свідомості. І ця криза робить історично 
незворотною автокефалію Української Православної Церкви з її 
неповторною ідентичністю і вільною українською, часом наївною, 
душею.
Так, через історичні обставини питання автокефалії Української Церкви з питання церковного або, якщо завгодно, церковно-політичного перетворюється на питання моралі.

З одного боку, сьогодні цілком ясно, що автокефалія — це єдиний і безальтернативний спосіб подолати існуючу в нашій країні в Православній Церкві схизму. Українському автокефальному рухові вже близько 100 років. А новітнє церковне роз’єднання почалося ще в серпні 1989 року, коли з юрисдикції Російської Церкви вийшла перша православна парафія на території України… Відтоді минуло майже три десятиліття. Але за всі ці роки Російська Церква, на превеликий жаль, і на крок не просунулася у справі реального подолання розділення, іноді взагалі стаючи чинником розколу суспільства. Віднесемо сюди і невдалу спробу вирішити українську проблему на останньому Архієрейському Соборі в Москві (грудень 2017 року.) «Після гірких двадцяти п’яти років чвар, насильства, взаємної неприязні, образ і негараздів, які виникли в українському Православ’ї й українському суспільстві внаслідок розколу, з’являється, нарешті, можливість стати на шлях відновлення єдності», — постановили тоді отці Собору. Втім далі слів справа, на жаль, не пішла… Важко сказати, які саме рішення спочатку планували ухвалити на останньому Архієрейському Соборі в Москві. Але очевидно, що, врешті-решт, керівництво РПЦ вирішило не виносити на соборний розгляд єпископату рішень, які б дійсно могли стати історичними. Наприклад, скориставшись миролюбним, примирливим тоном листа глави УПЦ КП, соборно «вменить яко не бывшую», накладену на Філарета анафему (і тим самим розблокувати переговорний процес з Київським Патріархатом). Або, що, без сумніву, також було б мудрим християнським вчинком, — перестати опиратися ідеї незалежного канонічного буття давньої Київської Церкви. І спільно з Константинополем взяти участь у процесі надання Православній Церкві в Україні законної, канонічної, визнаної світовим православ’ям автокефалії.

На жаль, жодних подібних рішень соборно прийнято не було. Понад те, скориставшись зверненням до собору глави Київського Патріархату, в російські медіа «вірусним» методом було запущено міф про «капітуляцію Філарета». Який нібито був готовий відмовитися від автокефалії Української Церкви в обмін на зняття анафеми. Російські медіа тріумфували. Але переконавшись у тому, що питання автокефалії винесено за дужки переговорів, Київський Патріархат вийшов з переговорного процесу. І навіть відмовився сформувати необхідну для переговорів з РПЦ комісію. Так, придумана політтехнологами операція з дискредитації патріарха Філарета насправді призвела до масштабної втрати авторитету Російської Церкви в Україні. Де чергового разу переконались: у сучасній Росії Православна Церква не володіє належною мірою свободи та суб’єктності, щоб самостійно, без узгодження своїх рішень зі світською владою, вести переговори з українського питання…

Фото: Макс Требухов

«Ми ніколи не погодимося на зміну священних канонічних кордонів нашої Церкви, бо Київ — це духовна колиска святої Русі, як Мцхета для Грузії або Косово для Сербії», — заявив у листопаді 2016 року Патріарх Московський і всієї Русі Кирило. І тим самим ніби виніс остаточний вердикт з питання можливого автокефального статусу Київської Церкви. Але, як показало саме життя, альтернативи автокефальному буттю Української Церкви немає. Російська Церква заперечувала й нині відкидає можливість автокефалії Української Церкви. Вдаючи, що близько 6,5 тисячі українських православних парафій відокремилися від Московського Патріархату, так би мовити, випадково, не розібравшись, якими широкими правами насправді користується в складі Російської Церкви Київська Митрополія. І пропонуючи тим, хто відділився, єдиний шлях — повернутися до складу Московського Патріархату. Але вважати, що церковне розділення в Україні можна подолати на основі актуального статусу УПЦ, — не що інше, як утопія.

По-перше, з такою моделлю набуття єдності категорично не згодні Київський Патріархат і Українська Автокефальна Православна Церква. І це не прояв гордині або впертості. Позиція двох згаданих церковних структур повністю суголосна загальній позиції щодо церковного питання українського суспільства. Як показало останнє (2018 р.) соціологічне опитування Центра Разумкова, за те, щоб УПЦ і надалі залишалася у складі Російської Церкви, виступає менше 10% опитаних (9,2). І це при тому, що 26,9% опитаних вважають, що православні України мають згуртуватися навколо Київського Патріархату, а 23,4% вважають, що православні мають об’єднатися в одну Церкву, яка домагатиметься незалежності. Досить підбити дві останні цифри, і ми отримаємо загальну кількість прихильників церковної незалежності: 50,3%. До речі, про Центр, на опитування якого ми спираємося. Я пам’ятаю жовтневий день далекого 1999 року, коли помер його засновник Олександр Разумков. Особисто я з Разумковим знайомий не був. Але добре пам’ятаю реакцію на його смерть Блаженнішого Владики: «шкода… це була прекрасна, розумна людина».

50% і 10% — так сьогодні, по суті, виглядає співвідношення між прихильниками автокефалії та прихильниками нинішнього канонічного статусу УПЦ. На що ж надіється священноначалля Руської Церкви? На те, що незабаром українська держава припинить своє існування і «розкольники» будуть змушені приєднатися до Московського Патріархату? На російські танки в Києві? Не секрет, що у деяких моїх колег короваї для зустрічі «визволителів» уже перетворилися на сухарі… Але як син і патріот України я навіть теоретично не хочу розглядати такі історичні «альтернативи» автокефалії.

Фото: Макс Требухов

З другого боку, безальтернативність автокефального сценарію пояснюється і нинішньою історичною ситуацією. Напавши на Україну й анексувавши частину її території, колись «старший брат» порушив не тільки земні, а й вічні божі закони. Його душа — Російська Церква, здавалося б, не помічає цього злочину. Понад те, на кліриків Руської Церкви, на жаль, також лежить частина відповідальності за цей злочин.

Сучасна російська ідеологія вражена вірусом імперського націоналізму. Розбагатіла до безумства політична еліта марить відродженням радянської імперії. У цій ситуації завдання християнського пастирства полягало у заклику до духовної тверезості. Російська Церква повинна була застерегти свою паству (у тому числі керівництво) від спокуси імперської ідеї. Церква мала заявити державі, совістю якої вона претендує бути: велич Росії не в російських танках, не в тому, щоб загрожувати Заходу й окупувати чужі території, а в російській культурній традиції. І разом з тим нагадати російській політичній еліті, що езотеричне євразійство О. Дугіна і псевдохристиянська доктрина російського націоналізму І. Ільїна — це шлях, що веде Росію в смисловий та історичний глухий кут… На жаль, опинившись занадто близько до державної влади, Церква не змогла виконати цього морального зобов’язання. Понад те, вона сама стала провідником подібних ідей. Адже ні для кого не секрет, що «російська весна» була б неможлива без етнофілетичної ідеології «руського миру». Тієї самої ідеології, яка сьогодні проповідується в Російській Церкві з найвищої церковної кафедри.

Чому від Вселенського Патріархату?

Президент і парламент звернулися по надання автокефалії не до Москви, а до Константинополя. Це неприйнятно для Російської Церкви, але цілком логічно з історичної точки зору. Україна бореться за автокефалію вже біля 100 років. Але реальний шанс отримати канонічну (визнану світовим православ’ям) автокефалію у нас з’явився лише зараз. Українську автокефалію самопроголошували і прохали. Уперше повна церковна незалежність Української Церкви була проголошена «Законом про вище управління Української автокефальної православної соборної церкви» (1919). Пізніше автокефалію (на жаль, з грубим порушенням канонів) самопроголосили на першому Всеукраїнському соборі УАПЦ (1921). А всього через рік — на так званій Київській нараді (1922) за автокефалію висловився вже канонічний український єпископат, який таким чином намагався подолати розкол. На жаль, святитель Тихон, який вийшов з-під домашнього арешту та не володів об’єктивною інформацією, виявився не готовим до такого рішення. «Некорисно і з церковної точки зору шкідливо, єдність Руської Православної Церкви дробити на окремі, самостійні, автокефальні частини…», — напише Патріарх Тихон у своїй «Постанові» 1 січня 1924 року. Й у цьому самому документі вкаже, що не благословляє вводити в життя «автокефальні» рішення Собору православних єпископів всієї України від 7 вересня 1922 року… Розкол так і залишився невиліковним. А діяльність УАПЦ (вже за допомогою канонічного єпископату Польської Церкви) буде відроджено в 1942 році, щоб потім перенестися «у екзиль», а звідтам знову повернутися в Україну в особі митрополита Мстислава (Скрипника) — довголітнього першоієрарха УПЦ в США, який 5 червня 1990 року обраний «Українським Патріархом» на соборі УАПЦ у Києві.

Фото: president.gov.ua

Зростання УАПЦ відбувалося лавиноподібно. У серпні 1989 року про свій вихід з підпорядкування Московському Патріарху заявив Петропавлівська парафія у Львові. А станом на 1 січня 1991 року, тобто через рік з гаком після відродження автокефального руху, УАПЦ вже налічувала 940 громад по всій Україні. Цифра чимала, враховуючи, що очолювана Митрополитом Філаретом УПЦ на той час об’єднувала близько 5 тисяч парафій… УАПЦ зростала. І це впливало на позицію УПЦ та її Предстоятеля. 1–3 листопада 1991 року в Києві був скликаний законний помісний Собор УПЦ, який прийняв рішення про доцільність автокефального статусу для Української Церкви. Але Москва знову, як і 1924 року, відповість на прохання про автокефалію відмовою. А церковне життя України знову, як і в 1920–1930-ті роки, затьмарить масштабне церковне розділення.

І ще один історичний факт на користь звернення про дарування автокефалії саме до Константинопольського, а не Московського патріаршого Престолу. За останні 168 років Константинополь проголосив автокефальний статус семи місцевих Церков: Елладської (1850), Сербської (1879), Румунської (1885), Польської (1924), Албанської (1937), Болгарської (1945), Чеських земель і Словаччини (1998). І всі ці Церкви сьогодні користуються визнанням повноти світового православ’я.

Існує і прецедент дарування автокефалії в силу одностороннього рішення Москви. 10 квітня 1970 року Томосом Патріарха Московського і всієї Русі була дарована автокефалія Російській Православній Греко-Кафолічній Церкві в Америці (сучасна назва Церкви — Orthodox Church in America). Але ця, дарована 48 років тому Московським Патріархатом автокефалія, досі не визнається більшістю Помісних Церков (Константинопольською, Олександрійською, Антіохійською, Єрусалимською, Румунською, Кіпрською, Елладською та Албанською).

Варті уваги і мотиви радянського режиму, який дозволив Московському Патріархату дарувати автокефалію Американській Митрополії. Велику роль у справі надання автокефалії Православної Церкви в Америці зіграли провідні православні богослови того часу — о. Олександр Шмеман і о. Іоанн Мейєндорф. Але якщо обидва богослова, що живуть в Америці, виступали за автокефалію, вбачаючи в ній інструмент православної місії в західному світі, то Москвою рухали дещо інші мотиви. Ключову роль у наданні автокефалії з боку Московського Патріархату тоді зіграв митрополит Ленінградський і Новгородський Никодим (Ротов) — ієрарх особливих обдарувань і долі. Який, зокрема, був відомий близькістю до структур, які контролюють у СРСР релігійне життя. Але чому відповідні органи дозволили Московському Патріархату дарувати автокефалію колишній частині Руської Церкви в Америці? Справа в тому, що, з точки зору КДБ така автокефалія могла суттєво зменшити вплив на Заході Руської Зарубіжної Церкви — структури, яку в СРСР вважали рупором антикомунізму… Таким чином, автокефалія, яка бачилася американськими богословами як засіб місії, з точки зору КДБ була спецоперацією проти Зарубіжної Церкви…

Фото: 112.ua

«А чому б Московському патріархату не проголосити автокефалію Української Церкви самостійно, без Константинополя?» — запитують сьогодні деякі православні клірики. Але справа в тому, що українське питання не можна вирішити у форматі спецоперації, узгодженої з органами держбезпеки сусіднього народу. Не можна насамперед тому, що люди інтуїтивно відчують всю моральну неправоту та нещирість такого рішення. Для України важливо створити канонічну базу для подолання розколу. Чим, власне, і може стати Томос про автокефалію. Але для нас не менш важливо, щоб ця автокефалія була визнана повнотою вселенського православ’я, була законною і канонічною. А тут автокефалія «від Москви» — це абсолютно тупиковий шлях. По-перше, в сучасних історичних умовах (коли Російська Церква перебуває в полоні у російської держави) прохання про автокефалію, швидше за все, буде в черговий раз проігноровано. По-друге, навіть якщо Москва і зважиться таку автокефалію дарувати, то вона прогнозовано не буде визнана світовим православ’ям. А формально Українська Церква, що отримала незалежність, виявиться у фактичній ізоляції від світового православ’я (а, отже, ще в більшій залежності від Москви).

Остання ніколи не хотіла «відпускати» Українську Церкву. Понад те, вона неодноразово попереджала Константинополь, що розірве з ним молитовне і канонічне спілкування, якщо той спробує вирішити «українське питання» в односторонньому порядку. Самопроголошена автокефалія Руської Церкви (1448) не була визнана Константинополем і Давніми Патріархатами Сходу впродовж 141 року. Така сама доля могла чекати і на ту частину українського православ’я, яка самопроголосила свою повну канонічну незалежність на соборах 1990–1992 років…

Усе змінилося буквально кілька місяців тому, коли в результаті нового охолодження відносин між Росією і Заходом вплив Руської Церкви і російської держави на Помісні Православні Церкви став помітно слабшати. Петру Порошенку дорікають тим, що він нібито зробив питання автокефалії частиною своєї передвиборчої кампанії. Але насправді йдеться про рідкісний в історії збіг двох чинників, важливих для вирішення української церковної проблеми — сприятливих зовнішніх умов та внутрішньої політичної волі, тобто бажання глави держави зрештою поставити крапку в справі столітньої боротьби України за свою автокефалію.

Фото: Макс Левин

«Вчора було рано, а завтра буде пізно», — кажуть у таких випадках. Українська держава намагалася просунути «автокефальне» питання вже давно. «Незалежній Україні — незалежну Церкву», — заявляв ще Леонід Кравчук. До цієї ж ідеї дійшов під час свого другого президентського терміну і Леонід Кучма. «Про єдину помісну Церкву» постійно говорив і третій президент України Віктор Ющенко. Але тільки сьогодні склалася історична ситуація, коли про надання автокефалії Українській Церкві заговорили всерйоз у Константинополі й іншому православному світі. І, до честі Петра Олексійовича, слід відзначити, що він (попри величезні політичні ризики цього проекту для себе особисто) робить сьогодні все від нього залежне, щоб у нових історичних умовах автокефалія Української Церкви таки була Константинополем дарована.

Прекрасний задум, який, вірю, впише ім’я нинішнього глави держави до підручника історії. Але реалізувати такий масштабний і значущий для України проект можна тільки спільно, спираючись на політичну волю глави держави та широку підтримку з боку Українського Православ’я, яке наразі розділене, але прагне єдності.

Не сумніваюся — автокефальну ініціативу глави держави варто і потрібно підтримати. Але підтримати не тому, що це обіцяє якісь вигоди ієрархам, які братимуть участь у цьому процесі. І не для того, щоби Православна Церква в цьому випадку отримала низку преференцій від держави (адже, як бачимо з досвіду Церкви Російської, занадто тісний союз між державою і Церквою шкідливий передусім для самої Церкви, яка таким чином втрачає незалежність). Ініціативу глави держави варто підтримати тому, що з моральної точки зору альтернативи автокефалії немає. Адже тільки автокефалія може сьогодні стати інструментом відновлення єдності. Дозволивши, по-перше, подолати наслідки трагічного розколу в Українському православ’ї, а по-друге, відновити довірчі відносини між Церквою та українським суспільством.

Олександр Драбинко, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський
LB.UA

Синод РПЦ пригрозив «діями» у відповідь на призначення Константинополем повірених у Києві

Синод Російської православної церкви виступив із заявою у зв’язку із рішенням Константинопольського Патріархату призначити у Києві двох екзархів (повірених). РПУ вважає таке рішення «неканонічним» і обіцяє дії у відповідь.

У заяві, оприлюдненій сьогодні на сайті церкви, Синод РПЦ висловлює «рішучий протест і глибоке обурення» у зв’язку рішенням Константинопольського Патріархату.

«Це рішення прийняте без узгодження з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом і митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм і є грубим нехтуванням церковних канонів», — наголосили в РПЦ.

На думку представників Синоду РПЦ, ці канони забороняють єпископам однієї Помісної Церкви втручатися у внутрішнє життя і справи іншої Помісної Церкви.

Синод РПЦ навів низку правил, які нібито підтверджують цю заборону.

Також в РПЦ заявили, що рішення суперечить «незмінній до цього дня позиції» Константинопольського Патріархату і особисто Патріарха Варфоломія, який неодноразово заявляв, що «визнає митрополита Онуфрія єдиним канонічним главою Православної Церкви в Україні».

Крім того, в РПЦ наголосили, що рішення Константинопольського Патріархату прийняти до розгляду питання про надання автокефалії українській церкві «ухвалено всупереч волі єпископату Української Православної Церкви, який одностайно висловився за збереження її існуючого статусу».

«На виправдання свого втручання в справи іншої Помісної Церкви Константинопольський Патріарх призводить помилкові тлумачення історичних фактів і посилається на нібито наявні у нього виключні владні повноваження, якими він насправді не володіє і ніколи не мав», — заявили у Кирила.

Також в РПЦ вважають, що дані дії «заводять у глухий кут відносини між Російською і Константинопольської Церквами, створюють реальну загрозу єдності всього світового Православ’я».

«Священний Синод Російської Православної Церкви заявляє, що вся повнота відповідальності за дані антиканонічні діяння лягає особисто на Патріарха Варфоломія і тих осіб в Константинопольської Церкви, які їх підтримують», —йдеться у заяві РПЦ.

«Відповідь Московського Патріархату надійде в найближчий час», — погрожують в РПЦ.

Архієпископ, речник Київської Патріархії Євстратій (Зоря), коментуючи погрози РПЦ, повідомив, що посилання РПЦ на канони, які забороняють єпископам однієї Церкви втручатися у справи іншої — це обвинувачення самій Московській Патріархії.

«Адже саме вона в давнину багато разів втручалася у справи Київської Митрополії», — наголосив він.

«Особливі канонічні прерогативи Константинопольського Патріархату закріплені канонами, історичними прецедентами і традицією. Сама РПЦ отримала автокефалію та статус Патріархату на підставі цих прерогатив згідно рішення Вселенського Патріарха», — додав він.

Читайте також: Заради блага православ’я: Вселенський патріарх поставив на місце главу РПЦ Кирила

Нагадаємо, 7 вересня у межах підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні Вселенський Патріархат призначив двох екзархів в Києві. У Київському Патріархаті привітали це рішення.

В УПЦ МП призначення Вселенським Патріархом екзархів в Україні назвали «грубим порушенням».

Нагадаємо, з 1 по 3 вересня у Стамбулі відбулося загальне зібрання єпископату Константинопольської Патріархії. На ньому обговорили питання про створення єдиної помісної української церкви.

Зранку 31 серпня московський патріарх Кирило з власної ініціативи прибув до Стамбула на зустріч з патріархом Варфоломієм. Константинопольський патріарх повідомив Кирилу, що розглядає питання впровадження автокефалії в Україні.

ZIK

 

Нардеп Луценко пояснив, чому томос ставить російську церкву на межу виживання

Томос – це питання виживання Російської православної церкви, адже більшість вірних, православних Московського патріархату, перебувають саме на території України.

Про це в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK заявив народний депутат України (фракція «Батьківщина») Ігор Луценко.

Гість програми зауважив, що в Україні території Почаївської лаври, Києво-Печерської лаври – «це території, де закони України не діють». Політик пояснив, що, до прикладу, попри те, що Києво-Печерська лавра – це територія під охороною ЮНЕСКО, й формально нею опікується Міністерство культури України, але там здійснюють десятки незаконних забудов, і ніхто не може це зупинити.

«Це відбувається через те, що священики, котрі зараз контролюють цю територію, котрі комерційно її експлуатують (там багато виробництв, різного роду бізнесів, зокрема вони виробляють церковне начиння, торгують церковними куполами тощо)… там сильно заробляють гроші і, як відомо, вивозять у Росію. Це все наші спецслужби, правоохоронні органи бояться належно контролювати, щоб хоча б убезпечити наш спадок, котрий там є – архітектуру та всі інші види пам’яток», – заявив Ігор Луценко.

Читайте також: В РПЦ пригрозили Константинополю

Політик вказав на небезпеку, що цей безлад і беззаконня у будь-який момент може вилитися в інших точках, та нагадав, що в Києві незаконно захоплюють сквери та будуть храми Московського патріархату.

«Томос – це питання фактично виживання Російської православної церкви, тому що більшість вірних, православних Московського патріархату перебувають саме на території України. У Росії, попри те, що там проживає багато мільйонів людей, ці люди не є настільки віруючими, як українці. Це визнають навіть священики МП. Тому втратити Україну означає втратити більшу частину своїх доходів, я навіть би сказав – левову частину доходів», – переконаний Ігор Луценко.

Нагадаємо, в Російській православній церкві заявили, що розірвуть євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом у разі, якщо православна церква України отримає автокефалію.

ZIK

10.09.2018

 

 

Автокефалія для України: РПЦ поставили ультиматум у Константинополі

  Константинополь дав зрозуміти Російській православній церкві, що у разі розриву зв’язків з ним через Томос про автокефалію для України, всі храми Московського патріархату в країні стануть неканонічними. Крім того, Вселенський Патріархат ще раз нагадав Москві, що визнання своєї церкви вона отримала не зовсім прозоро.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА, посилаючись на сторінку у Facebook експерта Інституту світової політики Ярослава Коцюби.

«Чому РПЦ не розірве євхаристійне спілкування з Константинопольською церквою і не буде ніяких анафем? Саме через Україну. На відміну від Естонії, де російських парафій було «як з гулькин ніс», після розриву з Вселенською православною церквою Москва перетворить своїх віруючих в Україні на «неканонічне стадо» – пише Коцюба, — Саме про це попередили у Константинополі, коли вивели формулу про «приховану неканонічність» УПЦ МП, митрополита якої не згадували під час служб Вселенського патріарха»

Коцюба нагадав про те, що на сході України йдуть бойові дії, і що в умовах цієї війни на Донбасі Російська Федерація не може дозволити собі піти на загострення релігійної конфронтації.

Ескалація відносин у цій галузі стане перешкодою для політичних маніпуляцій.

Адже це вже не залишить їй жодних шансів для політичних маневрів своїх парафій і по-суті вони будуть загнані у кут.

“Тоді вони офіційно будуть оголошені “осередками ворога”. Тримати нейтралітет у них не вийде: або добровільно переходити до помісної Української православної церкви, або перереєструватися у Мін’юсті як РПЦ, яка ще до того ж буде самоізольована від світового православ’я. Тому, якщо московська патріархія хоче каталізувати процес розпаду своїх структур в Україні і зробити прикре самогубство — вперед і з анафемою!” — з сарказмом підсумував експерт.

Нагадаємо, за словами прес-секретаря УПЦ КП архієпископа Євстратія (Зоря), якщо Російська православна церква втратить Україну, вона не зможе надалі бути церковної імперією, оскільки близько 40% світової мережі знаходиться саме у нашій країні.

Під час зустрічі патріархів Варфоломія та Кирила у Стамбулі стався конфуз, який кинувся в очі допитливим спостерігачам. Охоронець патріарха Кирила не дав йому випити рідину з одного з принесених келихів, після дивного жесту від напою категорично відмовився і Варфоломій.

Також повідомлялося, що патріарх Сербської православної церкви Іриней радить вселенському патріарху Варфоломію не втручатися в українські церковні питання і не надавати Томос про автокефалію. Іриней стверджує, що тільки Російська Церква має канонічне та історичне право на церковну організацію в Україні.

Народна правда

 

Константинополь оголосив про початок процесу створення незалежної української церкви – ЗМІ

Вселенський патріархат після поглибленого вивчення прийняв рішення розпочати процес надання автокефалії православній церкві в Україні, повідомив представник Патріарха.

По зрілому міркуванні Патріарх прийняв рішення надати українській православній церкві автокефалію© cerkva.info

Відправлення до України двох екзархів Вселенського Патріарха Варфоломія дозволить Україні нарешті почати повноцінний процес набуття автокефалії, заявив представник Константинопольського патріархату митрополит Гальський Еммануїл (Адамакіс), місцеблюститель Західноєвропейського екзархату. Адамакіс додав, що створення “місцевої незалежної церкви” в Україні починається, повідомляє Інтерфакс-Україна з посиланням на італійське агентство церковних новин SIR.

“Можу підтвердити, що Вселенський патріархат, при усвідомленні всієї своєї відповідальності як материнської церкви та враховуючи прохання з боку самих українців, після поглибленого вивчення питання, прийняв рішення розпочати процес надання автокефалії православної церкви в Україні і вважає це рішення спрямованим на подолання розділення православних в цій країні”, – зазначив митрополит.

Ієрарх також відзначив, що головна місія екзархів Константинопольського патріархату полягає у “сприянні контактам, наведенні мостів, заохоченні діалогу і, нарешті, сприянні будівництву незалежної помісної Церкви”.

“Два екзарха покликані прокласти шлях до автокефалії. Слід зазначити, що у даному випадку процес не менш важливий, ніж мета. Фактично завдяки цьому процесу різні гілки Української православної церкви можуть бути зближені”, – сказав митрополит Галльський Еммануїл.

Митрополит зазначив, що патріарх Варфоломій налаштований всіма силами захищати українську церкву, за яку він несе відповідальність, оскільки митрополит Київський канонічно залежить від юрисдикції Вселенського патріархату, незважаючи на те, що у 1686 році патріарху Московського патріархату було надано право висвятити митрополита Київського”.

Митрополит також додав, що Константинополь несе “подвійну відповідальність” за всі свої дії – “як у православному світі в цілому, так і в Україні зокрема”.

Читайте також: Білоруська православна церква заявила протест проти дій Константинополя

Нагадаємо, що 19 квітня Верховна Рада схвалила звернення до патріарха Варфоломіяпро надання томосу про автокефалію православної церкви в Україні. Відмовилися підтримати звернення тільки колишні “регіонали” з фракції “Оппоблока” і групи “Відродження”.

31 серпня патріарх Константинопольський Варфоломій під час зустрічі з главою Російської православної церкви Кирилом поставив до відома останнього, що Константинополь має намір надати автокефалію української помісної церкви.

А вересневий Архієрейський Собор Константинопольської церкви підтвердив її право надавати автокефалію помісним церквам без узгодження з іншими церквами.

Очікується, що засідання Синоду Вселенського патріархату, на якому можуть видати Томос про надання українській православній церкві автокефалії, відбудеться 9-11 жовтня, хоча раніше він був запланований на вересень.

Детальніше про перспективи надання автокефалії української помісної православної церкви читайте в матеріалах Катерини Щоткіної “Святіший трикутник” і “Не Собором, так Томосом” у тижневику “Дзеркало тижня. Україна”.

ZN,UA

13.09.2018

 

Томос для України: РПЦ прийняла жорстке рішення

Російська православна церква прийняла рішення про припинення згадки предстоятеля Константинопольської церкви патріарха Варфоломія під час богослужінь. Це пов’язано з автокефалією для України.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Enovosty.

Про рішення журналістам розповів голова відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, митрополит Волоколамський Іларіон.

РПЦ збирала 14 вересня позачерговий Синод, на порядку денному якого було одне головне питання — як відреагувати на рішення Константинопольського патріархату про направлення в Україну екзархів для підготовки надання томосу про автокефалію УПЦ.

Приїзд екзархів Константинопольського патріарха в Україну на Синоді підтвердив митрополит Київський і всієї України Онуфрій під час сеансу відеозв’язку. Особисто бути присутнім він не зміг, через стан здоров’я.

Після обговорень РПЦ прийняла тимчасове рішення.

“У храмах Московського патріархату тимчасово припиняють молитися за Вселенського патріарха Варфоломія”, – повідомив митрополит Волоколамський Іларіон”.

В соціальних мережах з’явилась негайна реакція від користувачів.

Лідія Гайдар написала, що “ці клоуни обрали конфронтацію та, в перспективі – церковний розкол,  те, що може нанести шкоду лише їм самим”.




Раніше НАРОДНА ПРАВДА писала, що через автокефалію для України, РПЦ скликає позачерговий Синод.

Нагадаємо, митрополит Гальський Еммануїл, місцеблюститель Західноєвропейського екзархату Константинополя вважає, що призначення екзархів патріарха Варфоломія в Україну допоможе формуванню незалежної помісної Церкви.

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − four =