Головна > Українська трудова міґрація > Загроза нацбезпеці > СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «ВИКЛИКИ СУЧАСНОЇ МІҐРАЦІЇ: УКРАЇНСЬКА СПІЛЬНОТА В ПАРИЖІ»

СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «ВИКЛИКИ СУЧАСНОЇ МІҐРАЦІЇ: УКРАЇНСЬКА СПІЛЬНОТА В ПАРИЖІ»

23 серпня в Київському центрі Українського католицького університету (УКУ) відбулася презентація результатів соціологічного дослідження «Виклики сучасної міґрації: Українська спільнота в Парижі» та експертна дискусія на тему українських мігрантів «четвертої хвилі» в країнах Європейського Союзу.

Ця подія стала першою з низки презентацій дослідження, яке відбулося з ініціативи Української Греко-Католицької Церкви у Франції у співпраці з Українським католицьким університетом. У заході взяли участь владика Борис (Ґудзяк), єпископ єпархії святого Володимира Великого в Парижі УГКЦ, професор Оксана Міхеєва, завідувачка кафедри соціології УКУ, представники дипломатичних установ, громадських організацій. У вересні-жовтні цього року дослідження також буде представлене у Львові, Парижі, Брюсселі та Лондоні.

Феномен української міґрації до країн Європейського Союзу надзвичайно розвинувся за останні двадцять п’ять років. За неофіційними даними, сьогодні на території ЄС мешкає приблизно 2,5 мільйони вихідців з України. «Гібридна» війна та економічна нестабільність щороку спонукають тисячі українських громадян виїжджати поза межі своєї країни на тимчасове чи постійне проживання. В умовах великої розпорошеності міґрантів, браку вичерпної офіційної статистики, слабкої координації між міґрантським середовищем та українськими дипломатичними установами соціологічні дослідження польового типу набувають особливої актуальності.

Проект «Виклики сучасної міґрації: Українська спільнота в Парижі» полягає в зборі інформації «з перших рук» й подальшому її аналізі кваліфікованими соціологами – фахівцями з міґрації, соціальної адаптації та взаємодії, релігійності тощо. Кількісну частину дослідження реалізовано як анкетування віч-на-віч (face-to-face) у низці локацій, де збираються українські міґранти в Парижі. Загалом зібрано 634 анкети, які складалися з 76 запитань. Опитування дало змогу деталізувати низку аспектів повсякденного життя українських міґрантів «четвертої хвилі» в Парижі та Паризькому регіоні, особливості їхнього релігійного життя, оцінити ступінь їх адаптованості та громадської активності, участі в суспільних і церковних заходах. На основі анкетування опубліковано 140-сторінковий аналітичний звіт, ілюстрований таблицями та діаграмами.

Мета публікації – привернути увагу до явища міґрації та конкретних проблем міґрантів у країнах Європейського Союзу; популяризувати методологію соціологічного дослідження для глибшого пізнання цих явищ; допомогти виробити цілісний підхід до міґраційних рухів у контексті глобалізації та реґіональної інтеґрації, а також ефективну міґраційну політику. Адресатами дослідження є українські державні інституції та органи місцевого самоврядування, громадські організації та церкви, а також широке коло читачів, які прагнуть осмислити міграційні тенденції.

Опубліковано Київський центр УКУ Четвер, 23 серпня 2018 р.

Київський центр УКУ

Еспресо.TV

 

 

Чим живуть українці у Франції і що французи думають про Україну

Понад 10 тисяч українців проживають у Франції за даними статистичної служби Eurostat.

“20 хвилин” щотижня розповідає про те, як живуть наші співвітчизники у різних країнах світу

Франція — комфортна і затишна держава, в якій багато вихідців з України досягли успіху. Там діють численні асоціації українців, а нашу мову і культуру вивчають в інституті східних мов та цивілізацій Загалом у цій країні мешкають представники майже сотні національностей і українці серед них — на 37 місці. Йдеться лише про тих, хто офіційно проживає у Франції, отримавши карту резидента. До цієї цифри можна додати тих, хто не має паперів або очікує на них. Є й ті, хто має карту резидента чи громадянство іншої країни Євросоюзу, але живе у Франції. Також багато українців отримали громадянство і в реєстрах еміграції не вказані. Про життя української громади у Франції розмовляємо із Надією Шевченко.

Чим живуть українці у Франції і що французи думають про Україну

Місто Кольмар у регіоні Альзас на сході Франції. Надія Шевченко і дівчина, одягнена у традиційне ельзаське вбрання.

— Чи існує організоване культурне життя українців?

— Українці швидко інтегруються, знаходять друзів, об’єднуються в спілки й асоціації. При цьому у кожної асоціації своя мета. Одні представляють культуру через музику й танці, інші допомагають, збираючи гуманітарну чи фінансову допомогу, знайомлячи французів з українською культурою та традиціями. Культурне життя українців добре розвинене. Насамперед слід виділити Український культурний центр в Парижі, яким займається письменниця та музикантка Ірена Карпа. Не менш важливим є факультет української мови та культури при Національному інституті східних мов та цивілізацій (Inalco) в Парижі на чолі з Іриною Дмитришиною. Вони також організовують різні культурні заходи, спрямовані на те, щоб краще представити Україну та її культуру у Франції. Українці Страсбурга не пасуть задніх і активно представляють Україну, запрошуючи українських письменників та митців до Ради Європи. В той же час вони організовують політичні маніфестації біля Ради Європи, просто збираються разом поговорити рідною мовою, сходити в кіно чи просто на посиденьки. Окрім магістральних міст, українські культурні організації існують майже в кожному місті та містечку.

— Чи значною є остання, п’ята, хвиля еміргації?

— У мене немає даних стосовно п’ятої хвилі еміграції. В інтернеті можна знайти статті французькою, редаговані російськими тролями про те, що «українські молоді хлопці тисячами їдуть до Франції з метою отримання притулку». Мені доводиться перекладати в судах чи комісаріатах. Знайомі жандарми розповідали, що порівняно з іншими національностями, зовсім мало українців просять дозволу на проживання. Мені особисто ніколи не доводилось перекладати усно для українців, які просять притулку чи кого депортують. Доводилось перекладати для вірменів, народжених в Україні, які просять дозвіл на проживання. Навіть якщо еміграція українців зросла останнім часом, то вона залишається непомітною у Франції на фоні еміграції з Алжиру чи Марокко.

— Чи важко адаптуватися у Франції?

— Адаптація у кожного проходить по-своєму. На мою думку, вивчення мови є ключовим моментом адаптації та інтеграції, а пізніше — пошуку роботи. Англійською у Франції не спілкуються, і держава піклується про збереження чистоти мови. Для тих, хто приїжджає, володіючи французькою, адаптація можливо проходить легше. Допомагають адаптуватися діючі майже в кожному місті українські асоціації. Можна швидко знайти україномовних друзів. Навіть можна ходити до православної церкви.

— Як місцеві жителі ставляться до українців? Чи існують стереотипи? Адже в Україні поширена думка, що французи — проросійські.

— Дуже важко відповісти. Все залежить від того, в яких колах і соціальних рангах обертаються українці. Як кажуть французи, не можна узагальнювати. Освічені французи знають більше про Україну і її культуру, та й про світ в цілому, і відносяться добре, або ніяк. Менш освічені можуть ставитися упереджено або навіть вороже. Існують і проросійські французи, але, на щастя, їх тут не так вже й багато. Коли я приїхала до Франції у 2011 році, мене називали росіянкою через мій акцент та типові слов’янські риси обличчя. Після подій на Майдані французи почали розрізняти українців та росіян. А якщо й не розрізняти, то хоча б тактовно питати, чи я з країн східної Європи, а не з Росії. А щодо того, що французи проросійські, то це через факт еміграції російських дворян після смерті царя. У французів склалося враження, що всі росіяни — колишні дворяни, як би це смішно не звучало українському читачеві. Російська класична література у французькому перекладі, яка є обов’язковою в старшій школі, є тому доказом. Донька моєї знайомої при мені готувалась до державних іспитів з літератури, вивчаючи Чехова та Достоєвського у французькому перекладі. До того ж, лобіювання російської мови та культури надзвичайно потужне у Франції. Російські представництва та посольства докладають до цього чимало зусиль. Україна, з її мовою та культурою, залишається terra incognita.

— Ким працюють українці у Франції? Чи є історії успішних людей?

— Українці працюють на найрізноманітніших роботах та обіймають найрізноманітніші посади. Я особисто викладаю англійську мову у вузі та зареєструвалася приватним підприємцем з надання перекладацьких послуг. Це надає мені змогу викладати, перекладати та паралельно писати докторську дисертацію. Серед українців є багато підприємців, інженерів, викладачів, медиків, музикантів, артистів. Я також знайома і з тими, хто ще в пошуках роботи або працює на тимчасовій роботі з метою отримання чогось суттєвішого. Прикладом успішних людей можна назвати завкафедрою української мови та культури при Inalco у Парижі Ірину Дмитришину. Вона перекладає книги відомих українських сучасних письменників французькою, видає книги про Україну та її історію. Слід згадати і оперного співака Василя Сліпака, вже покійного. Це і Аркадій Іларіонович Жуковський — довголітній провідний україніст у Франції, український історик, громадський і політичний діяч. Серж Лифар — український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX ст. Він був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО.

— У чому найбільші досягнення/проблеми українців у цій країні?

— Мабуть, проблеми у кожного свої. Головною проблемою може бути самореалізація та професійна реалізація на чужині. Адже кожен з нас покидав рідних, друзів та знайомих в Україні і їхав на пусте місце, щоб почати все з нуля. Часто ми в Україні вже досягли певного рівня та статусу, а у Франції ми — ніхто. І починати треба все з початку: пошук друзів, роботи, підтвердження кваліфікації, створення власного мікрокосмосу.

— Чим особлива кухня?

— Як на мене, то про французьку кухню вже багато написано і сказано. Вона відома на весь світ і є еталоном та прикладом для наслідування. До того ж, вона була занесена до ЮНЕСКО як нематеріальна цінність нації. Важко собі уявити французький стіл —святковий чи повсякденний — без сиру з багетом та вина. Кожна українська чи україно-французька родина адаптує французьку кухню до своїх звичок та поєднує її з українською кухнею.

— У скільки обійдеться набір продуктів на борщ для трьох осіб?

— З хорошим м’ясом десь на 15-20 євро. Але точного підрахунку я не робила.

— Якими є соціальні стандарти та зарплати?

— Тепер мінімальна зарплата у Франції становить 1250 євро. Оренда житла варіює в залежності від регіону та міста. Але на вулиці тут ніхто не живе, оскільки існує соціальне житло, яке надає держава. Вона ж допомагає його оплатити або й повністю його оплачує. Також існують соціальні допомоги для малозабезпечених родин та для дітей. Є соціальна страховка, яка покриває всі витрати на лікування, яке, до того ж на одному з найвищих рівнів у світі. Я минулого тижня була з моїм чоловіком — лікарем, на міжнародному медичному симпозіумі в США і мала змогу в цьому переконатися. У Франції існує система допомоги: ті, хто багато заробляє, платять більше податків, щоб допомогти тим, хто заробляє не багато або не може працювати взагалі. Навіть оплата дитсадка не однакова для всіх, оскільки вираховується згідно з родинним доходом. Тема грошей та прибутку у Франції — табу. Тому тут важко знати, хто скільки заробляє та на чому економить. Я економлю на витратах на бензин, обслуговування авто та громадському транспорті. Українські права не можна обміняти на французькі, тому я пересуваюсь виключно велосипедом. У Франції добре розвинена інфраструктура, скрізь є безпечні велодоріжки. Мерія мого міста повертає 150 євро за куплений велосипед, заохочуючи населення користуватися екологічним видом транспорту.

— Скільки коштує віза в цю країну і чи важко туди дістатися?

— Візу отримати не так вже й легко. Ціна залежить від типу візи, мети візиту. Наприклад, короткострокова або транзитна віза коштує 35 євро, довгострокова віза — 99 євро. Для візи необхідно надати певний набір документів. Більше інформації можна знайти на сайті посольства Франції у Києві: http://www.ambafrance-ua.org/-viizi,578- Щодо транспорту, то до Франції можна легко дістатися як літаком так і автобусом чи автівкою. Ціна квитка на автобус буде 50 євро в один бік, а вартість пального для машини обійдеться в 150 євро туди і назад.

— Що знають у Франції про теперішні події в Україні і як їх тлумачать?

— Про події в Україні французи дізнались з новин і певний час про це говорили, але потім медіа перестали висвітлювати про Україну, і більшість французів забула про наш конфлікт з Росією. Тлумачення у кожного своє. Як я вже казала, все залежить від рівня освіти і обізнаності людини. На жаль, російський уряд відразу проплатив декілька документальних фільмів про Україну, в яких нашу державу висвітлили у найгіршому світлі. Ці фільми показали на найкасовіших французьких каналах. Перед показом одного з них українське посольство у Парижі навіть зверталось з офіційним проханням до французького уряду заборонити показ. Але фільм таки показали на каналі Canal+, який є достатньо проросійським.

Володимир Мороз

20 хвилин. Тернопіль

31.01.2018

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − four =

Копіювати заборонено!