Головна > Світогляд > Життєва позиція > Письменник має переважне право: знати правду, писати правду й діяти поправді

Письменник має переважне право: знати правду, писати правду й діяти поправді

Письменник має переважне право:
знати правду, писати правду й діяти поправдІ


У Спілці письменників України відбувається задавнене протистояння між режимом адміністрування та самоврядністю письменницької громади. Колишня Спілка письменників – породження більшовицького режиму для партійно-чекістського контролю над письменниками як провідниками національної самосвідомості. За роки незалежності письменницька громада, як і все українське суспільство, не може позбутися корумпованого командно-адміністративного режиму. Протистояння в Спілці письменників відволікає її від стратегічних завдань мовно-літературного процесу в Україні (зрештою, в НСПУ відсутня стратегія розвитку!). Це протистояння особливо загострилося між адмінапаратом НСПУ та найчисельнішою Київською письменницькою організацією. Прагнення київських письменників до самоврядності склалося в колективну опозицію, яку адміністративна група обзиває розкольниками й намагається звести протистояння до міжособистісної неприязні голів НСПУ та Київської організації. А насправді авторитаризм голови НСПУ й корупційні інтереси адмінгрупи, яка намагається розпродати спільне спілчанське майно, зіткнулися з принциповою колегіальною позицією Правління Київської організації, обраного письменницькою громадою.

Відповідальний вибір київських письменників

25 січня відбулася звітно-виборна конференція Київської міської організації Національної Спілки письменників України. Конференція відбулася згідно зі Статутом НСПУ й Положенням КО НСПУ. Від творчих об’єднань було обрано 143 делегати (по одному представникові од п’яти письменників), з яких на конференцію прибуло 95, що забезпечило їй кворум і легітимність. Делегати обговорили звітну доповідь голови, широкий спектр творчих і організаційних питань та визнали роботу голови й Правління задовільною. Київська письменницька громада 57-ма голосами «за» вдруге обрала своїм головою Володимира Даниленка – знаного письменника, літературознавця, книговидавця, кандидата філологічних наук. Та це ще тільки початок великої спільної праці київських письменників.

Конструктивна робота конференції засвідчила: громадська організація сильна не формальним об’єднанням, а реальними внутрішніми чинниками самоврядності – взаєморозумінням, взаємодією, взаємодопомогою. Завдяки цьому засадничому принципу самоврядності українські письменники як вільні громадяни України досягають не зовнішнього формально-механічного об’єднання, а внутрішньої єдності своєї творчої організації в збірній цілісності українського народу та убезпечують себе від зовнішніх деструктивних, руйнівних впливів.

У процесі роботи Конференції розкрилися основні причини задавнених проблем спілчанського життя.

Перша. Учасники Конференції підтвердили, що Х з’їзд НСПУ (29.11.2018) став профанацією і з’їзду, й самої письменницької організації. Бо на ньому й мови не було про розвиток літератури, а все зведено до втримання адміністративної групи на керівних посадах. Найдужче вражало одноголосне схвальне махання делегатів мандатами – як на більшовицьких партз’їздах. Чи від того, що на сторожі стояли «тітушки» (під виглядом приватної охорони), чи від апатії самих делегатів? А чи від генетичного страху? Та дужче боялася сама адміністративна група, бо інакше не наймала б охорону для захисту від письменників. У результаті, з’їзд Спілки письменників з вищого статутного органу професійної творчої організації перетворено на безвідповідальне зібрання, де тон задавали апаратники-маніпулятори, а не письменники. І відвели письменникам очі од животрепетних проблем їхньої творчої організації й проблем українського суспільства в цілому. Письменницькі зїзди завжди були суспільною подією, і українці чекали їх, щоб почути од письменників правду. Нині літературний популізм підмінив літературу, як політичний популізм підмінив політику. Суть популістів у тому, що вони словесною облудою уводять народ в оману й ні за що не відповідають.

Друга. Письменницьку організацію компрометують чвари спілчанської адміністрації, через що київські школи перестали запрошувати письменників на уроки, хай, мовляв, розберуться спочатку зі своєю Спілкою. Компрометація не припиняється, бо апаратникам від літератури бракує не тільки письменницького професіоналізму, а й елементарної вихованості. Хамською розперезаністю представники центрального апарату Спілки на чолі зі своїм шефом цинічно продемонстрували свою зневагу до статутного заходу Київської організації й до кожного письменника зокрема. Саме таке нахабство, зверхність у ставленні до письменників спонукали мене виступити й назвати речі своїми іменами. Ця нестатутна поведінка керівника НСПУ та його підлеглих дає київським письменникам підставу офіційно виявити їм недовіру. Начальник Спілки та його несамовиті прислужниці відверто старалися зірвати звітно-виборну конференцію. Не вдалося – письменники не піддались на їхні провокації, не опустились до їхньої ницості й провели Конференцію з честю. Смішним, безпорадним виглядав начальник, невдоволений результатом не його вибору, коли він погрожував «не визнати результати нелегітимної конференції» (за його алогічністю, він також нелегітимний, якщо брав участь у «нелегітимній конференції»). Зрозуміло: адміністративна група не полишає наміру приборкати (через рейдерське захоплення) столичну письменницьку організацію, після чого легше буде впоратися з обласними.

Третя. Першопричина всіх спілчанських проблем – відсутність у Спілці письменників України українського духу. Спілка письменників передусім асоціюється з її приміщенням і керівництвом. Так ось у тому приміщенні тхне усім, чим перейняте керівництво – авторитаризмом, комерцією, фестивалями-ярмарками з чадом «ароматичних паличок» і т. п. Тільки не витає там дух української літератури. Той дух послідовно витравлювали в Спілці попередні політикани й комерсанти. Нинішнім комерсантам лишилися на продаж стіни. Дивує одне: чому так затято адміністративна група тримається за паралізовану Спілку й намагається підкорити собі творчу опозицію київських письменників – які становлять основу НСПУ?

Агресивна вседозволеність адміністрації Спілки письменників викриває її руйнівну суть: пов’язана круговою порукою, вона наділила себе повноваженнями ліквідаційної комісії.   

А на заваді ліквідаційним планам адміністративної групи НСПУ стоїть найбільша в Україні Київська письменницька організація, тому над нею й нависла загроза рейдерського захоплення та цілковитого підпорядкування центральному апарату Спілки. А це вже цинічне нехтування самоврядністю творчої організації.

Оскільки Правління КО НСПУ не виконало інспірованих головою НСПУ протистатутних письмових вимог (ухвал Секретаріату й Правління, наказів голови), то М. Сидоржевський, під прикриттям «тітушок», які охороняли президію Х з’їзду, здійснив 8 лютого силове захоплення Київської організації, відкрив своїми ключами сейфи, позабирав документи й членські внески та посадив там своїх ставлеників. Це не тільки цинічне нехтування самоврядністю творчої організації, а й особливо тяжкий кримінальний злочин.

Сутнісну основу комплексної спілчанської проблеми голова НСПУ підмінює мотивом особистого конфлікту з головою Київської організації, безугавно поливаючи його власним брудом у відповідь на виважене, аргументоване викриття авторитаризму й корупції. У психології такий хворобливий стан називається проекцією – перенесенням своїх власних комплексів на іншого для «віддалення» загрози од себе. Вперше психологічну проекцію описав З. Фрейд: проекція – це один з основних захисних механізмів при параноїдальному та істероїдному розладах особистості. По-народному це зветься: «З хворої голови – на здорову» або «Свої воші – на чужу голову».

Наділений повноваженнями ліквідатора, авторитарний правитель поводиться як самовладний голова колгоспу, а Правління Спілки уподібнює до правлінням колгоспу. І саму Спілку письменників вони стараються перетворити на колгосп, що його ось-ось мають ліквідувати й розтягти майно. Патологічно ненавидячи самостійних творчих людей та й саму літературу, цей мстивий сваволець нагадує спілчанських начальників кінця 30-х років минулого століття, які сотнями ліквідовували письменників – основу української літератури й культури.

Тепер письменників не репресують, а деморалізують. А для маніпулювання ними їх поділили на адміністративну еліту, прислужників, пригодованих клієнтів-прохачів та на незгодних розкольників. Виходить, Спілка існує для адміністрації, а письменники представлені в ній як статисти. Так елементарно негідники нехтують гідністю письменника – творчої людини. А письменник силою свого таланту й  моральності має переважне право: знати правду, писати правду й діяти поправді. Моральність – це суто людська якість у триєдності істинного знання, справедливого діяння й правдивого висловлення. Тож письменник зобов’язаний  підтвердити правдивість свого слова справедливим ділом. Істинно сказав Микола Гоголь: «Зі словом треба поводитися чесно».

Письменницька організація не обмежується стінами Будинку літераторів. Кожен з нас працює сам на сам із собою у себе вдома. Індивідуальна письменницька праця не потребує адміністрування. Та письменницька творча спільнота потребує взаєморозуміння, взаємодії та взаємооборони. Тож Спілка письменників покликана передусім стояти на захисті творчо-індивідуальних письменницьких інтересів, здійснювати єдину національну культурну стратегію, утверджуючи її силою моральної дієвості слова. В пору тотальної політичної облуди, суспільного безладу й апатії творчі організації, передусім письменницька, покликані бути осередками взаєморозуміння й самоорганізації дезорієнтованого й дезорганізованого українського суспільства.

Саме творча організація покликана явити своїм життям узірцеву модель громадського самоврядування, заснованого на професійності й колегіальності, що не допускає в громадське середовище спекулятивного літературно-політичного популізму. Така творча організація спроможна стати оплотом народної совісті, моральності, традиційного для українців громадівського солідаризму, тобто потужним чинником суспільного самоврядування, що є основою національної державності. Починати необхідно з самоочищення організації від аморальності й популізму. Це забезпечить самоврядність організації та її дієвість: збереження й повернення громадського спілчанського майна та здійснення виробничих процесів (видання й розповсюдження книжок).

Нинішня Спілка письменників з її адмінапаратом є рудиментом більшовизму. Тому така, уподібнена до партійної організації, Спілка потребу самоліквідації. Натомість у письменницькому середовищі зріє необхідність самоорганізуватися в самоврядну живу структуру.

Самоврядній письменницькій організації необхідно позбутися тягаря совдепівського адміністрування й запровадити вільну ресурсну систему Літературного фонду. Основу ресурсу Літературного фонду складають оборотні кошти, які формуються за рахунок професійної діяльності письменників і видавців: фондові видавництва на конкурсній основі видають і наповнюють внутрішній і зовнішній книжкові ринки високоякісною українською літературною продукцією та поширюють її в Інтернеті.

Саморозвиток творчого письменницького цеху можливий на засаді самоврядування й кооперування, що є основою національного культурно-соціального розвитку. Згадаймо культурно-соціальний досвід українських цехових братств у гнітючу пору середньовічного феодалізму, від якого мало чим відрізняється нинішній. Цехові братства відродили давню українську традицію громадівського самоврядування й породили просвітництво – започаткували народні братські школи, на основі яких утвердилися діючі досі Острозька й Києво-Могилянська академії.

З Києво-Могилянської академії розпочав свій шлях усенародного просвітителя Григорій Сковорода, який лишив нам морально-світоглядне вчення Сковородинства. В українців є історичний шанс осягнути й задіяти у своє життя Сковородинство, як своєчасно китайці осягнули й задіяли Конфуціанство. До започаткованих минулого року Всеукраїнських Сковородинських навчань «Пізнай себе» долучилися всі творчі спілки України, крім Спілки письменників, якій не до того.

У зв’язку з нинішнім станом Спілки згадується Грінченкове поетичне звернення «Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати гімн «Ще не вмерла Україна». Нагадаю початок:

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!..

Аби не довести «до смерти» нашу Спілку, ми зобов’язані позбутись апатії, страху та взятись гуртом і змінити нинішній ганебний стан більшовицького спадку на нову реальність, достойну українських письменників.

І для цього нам потрібні наші письменницькі честь і гідність, відвага й воля духу.

 

Підступна безвідповідальність голови НСПУ

29 січня 2019 р. Правління Київської міської організації НСПУ на своєму засіданні визнало звітно-виборну конференцію КО НСПУ від 25 січня «такою, що відповідає Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», Статуту НСПУ та Положенню про КО НСПУ».

Правління КО НСПУ засудило нестатутну поведінку голови НСПУ М. Сидоржевського під час звітно-виборної конференції та висловило йому недовіру.

Правління КО НСПУ також належним чином відреагувало на нестатутну ухвалу Секретаріату НСПУ від 28.01.2019 р. про невизнання рішень звітно-виборної конференції та на відповідний наказ голови НСПУ про призупинення й передачу повноважень голови КО НСПУ, печатки, статутних і фінансових документів. Оскільки Ухвала Секретаріату й наказ голови суперечать пп. 6.15 та 6.19 Статуту НСПУ,  то Правління КО НСПУ визнало їх «такими, що не відповідають Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», Статуту НСПУ та Положенню про КО НСПУ».

Правління КО НСПУ вважає неприпустимим втручання голови НСПУ у самоврядність найчисельнішої в Україні столичної письменницької організації та нехтування її волевиявленням. Справедливе обурення делегатів конференції й письменницького загалу викликав упереджений, неетичний виступ М. Сидоржевського в «Літературній Україні» (№ 1-2 від 19 січня 2019 р.) «Звертаюся до делегатів Київської конференції: відповідально поставитися до вибору, який маємо зробити», де він у брутальній формі безпідставно звинуватив голову КО НСПУ й «строкату компанію», «групку постмодерністської молоді» в «інтриганстві», «крутійстві», «брехні» та не бачить «жодної можливості для нормальної продуктивної роботи з нинішнім керівництвом столичної письменницької організації».

Причину конфлікту з Київською письменницькою організацією голова НСПУ М. Сидоржевський переносить у міжособистісну площину, що виявляється в суб’єктивному, нетерпимому ставленні його до голови КО НСПУ В. Даниленка, хоч справжня причина криється в адміністративних і фінансових зловживаннях самого М. Сидоржевського, які викриває В. Даниленко. Ні голова, ні Правління Київської письменницької організації не дають підстав для конфлікту, а лише дотримуються законності й принципу колегіальності в прийнятті рішень, що забезпечують самостійну життєдіяльність письменницької громади.

Правління Київської організації довела цю інформацію до Правління НСПУ – колегіального органу, який має нарешті покласти край підступному авантюризму й далекосяжному авторитаризму свого голови, що шкодить професійній діяльності Київської організації та компрометує всю Спілку письменників України.

Правління КО НСПУ звертається до всіх письменників України з застереженням: авантюрний голова НСПУ своїми апаратними махінаціями намагається за всяку ціну позбавити самоврядності Київську організацію, бо це розв’яже йому руки для остаточного підкорення обласних організацій.

Правління КО НСПУ наголошує на незаконності ухвал Секретаріату, Правління й наказу голови НСПУ про звільнення голови Київської організації і вважає ухвалені в неправовий спосіб рішення надзвичайно небезпечними прецедентами для всієї Спілки письменників.

Голова НСПУ, який мусить нести відповідальність за дотримання Статуту НСПУ, перший порушує цей Статут. Правління НСПУ, потураючи своєму голові, слідом за ним порушує Статут. Оскільки на голову НСПУ заведено кілька судових справ, то Правління має відсторонити його від виконання обов’язків до судовного рішення. В противному разі, Правління НСПУ стає співучасником корупції спілчанської адміністрації.

 

Нехтування статутним правом українських письменників

1 лютого, за бездумної мовчазної згоди членів Правління НСПУ, відбулося судилище спілчанських апаратників над головами Київської міської й Київської обласної організацій. За цими виборними керівниками – сотні письменників, які виявили їм свою довіру, але авторитаризм центрального апарату цинічно знехтував їхнім колегіальним волевиявом. Отже, це розправа також над самоврядністю столичної та обласної письменницьких організацій. Далі гряде авторитарне заволодіння всіма самоврядними обласними організаціями. Ця наруга довколалітературних номенклатурників над Статутом Спілки письменників і письменницькою самостійністю є виявом тотальної тенденції наруги владарюючої політичної еліти над Конституцією України й українським народом. У Спілці, як і в Україні в цілому, безчинствує узаконене беззаконня. Отже, проблема нехтування статутним правом українських письменників і конституційним правом цілого українського суспільства – це тотальна проблема гніту громадянської волі українців.

Головний апаратник Спілки, як головний прокурор, зачитав «обвинувальний» вирок. А головний куратор в істеричному заповзятті закликав шокованих і ошуканих брехливими звинуваченнями членів Правління «негайно проголосувати» за той вирок. Усю ту істеричну вакханалію було сплановано загодя, аби не дати слова звинуваченим, аби не відбулося обговорення, бо апаратники бояться, що ті викриють їхню брехню й розкажуть про них правду, і, відповідно, зміниться сценарій. Це судилище – агонія одержимих страхом цинічних нахаб. Коли все те безчинство вже відбулося, голови Київської обласної й Київської міської організацій спокійно, обґрунтовано розкрили справжню причину задавненого конфлікту. Можливо, до когось із правлінців дійде, що вони – свідомі чи несвідомі співучасники незаконного рішення, яке, звичайно ж, буде оскаржено судовно.

Колись довкололітературна більшовицько-чекістська потолоч таврувала й ліквідовувала українських письменників як націоналістів. А тепер прислужники необільшовиків, ряджені в патріотів, чіпляють на своїх опонентів ярлики «агентів Кремля» (так мімікрують гниди). До таких абсурдних звинувачень вдається головний апаратник НСПУ. Не маючи жодних фактів порушення Київською організацією свого Положення й Статуту НСПУ, він нахабно маніпулює і вводить в оману членів Правління. Звичні апаратно-службістські методи демагогії й шантажу. Звинувачуючи в нелегітимності звітно-виборну конференцію, він сам собі суперечить: сам брав участь у конференції, голосував, чим підтвердив законність її ухвал. А якщо конференція нелегітимна, то й його звинувачення неправомірні. Звичайно, якби конференція обрала його ставленика, все було б легітимне. Загрався «пан голова» в демагогію.

Письменницькому середовищу, поляризованому конфліктом двох голів, важко збагнути, що відбувається насправді. Ось і питають одне в одного: «Ти за кого?». І мало хто скаже: «Я ні за кого, я за Спілку». Насправді конфлікт не міжособистісний, хоч як його намагається подати головний апаратник. Це принциповий конфлікт світоглядів, ідеологій, правди й брехні, моральності й аморалізму, творчих людей і захланних апаратників. Те заширмоване міжособистісними мотивами протистояння вже три роки відволікає письменницьку організацію від професійної діяльності, а письменників – од з’ясування суті проблеми. А суть закопана глибоко: сім судових справ проти голови НСПУ за наживання на розпродуванні спілчанського нерухомого майна (будинки творчості й ін.). По Закону, за це голову вже давно мали б відсторонити од виконання обов’язків і ні в якому разі не обирати на другий термін. Та він не просто лишається недоторканим під опікою кураторів, а далі безчинствує, розправляючись зі свідками й опонентами. І все те лукавство прикривається псевдопатріотичною риторикою і вболіванням за Спілку. Огидно чути, як безчесні захищають честь української літератури.

Прийшли ми з колегами на засідання Правління НСПУ не для дискутування з приводу нинішньої неприязні між головами НСПУ й КО НСПУ, а для відстоювання принципової колегіальної позиції Правління Київської організації стосовно майбутнього НСПУ. А воно, те майбутнє, тривожно безпросвітне.

І на превеликий жаль, ні до кого було апелювати: з тридцяти шести правлінців проти незаконної ухвали проголосувала тільки одна людина, а шестеро утримались.

До кого волати, коли в них немає самоповаги? Сумно дивитися, як знетямлені статисти з Правління виконують (хто заповзято, а хто й вимушено) команди з корупціопрезидії. Хіба це не кругова порука?..

Дивився на ту корупціопрезидію й мимоволі побачив у ній відповідь на недавнє запитання: «Чому в Спілці смердить дохлими щурами?» – «Ось вони сидять оті щурі, од яких тхне тліном. Ось чому так верне од того нелітературного дому»…

Викладу тезово колегіальну позицію Правління Київської організації зі звернення до Правління НСПУ:

  1. Національна Спілка письменників України як самоврядна організація, заснована на засадах взаємодопомоги й співробітництва, покликана працювати над здійсненням стратегічних завдань українського письменства й бути моделлю самоврядування цілого нашого суспільства.
  2. Антиукраїнські сили намагаються позбавити письменницьку організацію морального авторитету в суспільстві. Тому чвари в Спілці – тільки на користь ворогам.
  3. Для звільнення од чвар письменницькій організації необхідно пройти через з’ясування їх причин, через самоочищення од них і самооновлення. А ми на шкоду своїй організації уникаємо правди й дозволяємо втягувати себе у чвари.
  4. Влада в Спілці належить самим письменникам, і будь-чиє посягання на неї порушує самоврядність організації. Інакше виходить, що є ще якісь, як казав мудрий П. І. Муравський, «керівники нашої влади».
  5. Згідно зі Статутом НСПУ, зі статутними принципами виборності й колегіальності спілчанських структур усіх рівнів та з характером творчої діяльності самоврядної письменницької організації, несумісний авторитаризм голови й центрального апарату Спілки.
  6. За Статутом, голова НСПУ має право безпосередньо керувати тільки Секретаріатом. Спілкою керує з’їзд, а між з’їздами – Правління. Голова покерував Х з’їздом як вищим керівним органом і намагався покерувати конференцією Київської організації, чим порушив Статут, вийшовши за межі своїх посадових повноважень. Тепер утягнув у конфлікт і Правління.
  7. Передусім належить позбутися авторитарного методу керівництва творчою організацію й забезпечувати її самоврядну діяльність згідно зі Статутом. Голова НСПУ заявляє (цитую його виступ у «ЛУ»): «не бачу жодної можливості для нормальної продуктивної роботи з нинішнім керівництвом столичної письменницької організації». В такому разі він не має жодного права бути керівником.

Нинішнім об’єднавчим і мобілізуючим для українських письменників чинником є 200-ліття національного подвижника Пантелеймона Олександровича Куліша. Нагадаю його моральний поклик до свого народу, і до нас також: «Зовсім інша була б справа, якби ми єдиними устами і єдиним серцем працювали над пробудженням суспільно-національної свідомості в Україні й поступалися б одне одному в тому, що дороге для нашого самолюбства, але шкідливе для успіху справи»; «Будьте самостійною силою, а не знаряддям чужої сили».

І нагадаю Кулішеве застереження: «Правда з Неправдою ходять поміж миром обняв­шись, і найлуччі люде віку свого помиляються, котору з них як звати»; «Якби я знав, що я неправий, то зразу спалив би свої папери й поламав перо, а оскільки правих людей не бачу, то краще один залишусь із своєю правдою, аніж пристану до «стоустого непорозуміння».

У правдивості – сила літератури. За всієї нашої різнохарактерності нам необхідно позбутися тільки егоїстичної амбіційності й спільно працювати над здійсненням стратегічних завдань українського письменства.

Шановні колеги, нам належить спільними силами зупинити безкарність спілчанської адміністрації, припинити безчинство узаконеного беззаконня в НСПУ й очистити Спілку письменників од безчесних апаратників-маніпуляторів, квазіпатріотів і професійних шахраїв.

Протидіяти їм зможемо нашою честю й гідність, відвагою й волею духу.

Лише прокиньмось од байдужості.

Олександер ШОКАЛО, письменник (член СПУ з 1979 р.)

Прес-конференція Київської організації НСПУ.
7 лютого 2019 р.

Виступ Володимира Даниленка – голови КО НСПУ

Виступ Олександра Шокала – заступника голови КО НСПУ

Виступ письменника Сергія Пантюка

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − nineteen =

Копіювати заборонено!