Головна > Україна > Історія й Політика > Порошенко запустив агресивну технологію з розколу суспільства, наслідки якої доведеться розгрібати багато років

Порошенко запустив агресивну технологію з розколу суспільства, наслідки якої доведеться розгрібати багато років

 

Олесь Доній: Порошенко не зможе бути почесним пенсіонером, як Кравчук, Кучма або Ющенко, бо альтернатива його відсутності в політиці – лава підсудних


Після інавгурації новообраного президента України Володимира Зеленського чинного главу держави зарано списувати з політичної мапи країни, адже за п’ять років своєї каденції Петро Порошенко “колосально збільшив свій фінансовий ресурс” та “розставив усюди свої кадри, зокрема, і в суддівській системі”. А найстрашніше – запустив агресивну технологію з розколу суспільства, наслідки якої доведеться “розгрібати багато років”, заявив в інтерв’ю “ГОРДОН” колишній народний депутат (2007–2012), президент Центру досліджень політичних цінностей, політичний аналітик Олесь Доній. Він також розповів, які ризики чекають на нового очільника держави, хто з чиновників “перебіжить на його бік” і чи вдасться Зеленському взяти під контроль Верховну Раду.

05_15Олесь Доній: На жаль, трясти Україну буде довго. Гроші на порохоботів і чорнуху є, отже, націю будуть розколювати далі. І це реальна катастрофа, бо саме на це чекає Путін 

Творча інтелігенція між “мовою” і “крадіжкою” обрала мову, закривши очі на безпрецедентний рівень корупції під час війни. Оце катастрофа

– Я так розумію, питати, за кого ви голосували у другому турі президентських виборів, немає сенсу, відповідь очевидна.

– Безперечно, проти Порошенка. Уважаю, що він не має морального права очолювати державу, саме тому голосував за його усунення від влади, тобто голосував за Зеленського.

– Але ж були інші опції: не йти на вибори або зіпсувати бюлетень.

– У першому турі я голосував за іншого кандидата. У другому турі іншої можливості для усунення Порошенка від влади, як проголосувати за Зеленського, не було. Не йти на вибори чи зіпсувати бюлетень означало дати шанс Порошенку залишитися при владі, а це, на мій погляд, категорично неприйнятно для країни. Тож слід було брати на себе відповідальність.

– Ви розумієте тих, хто не наважився віддати свій голос за Зеленського й обрав Порошенка, попри те, що не є його прихильником?

– Розумію, це їхнє право. Серед таких є значна частина моїх приятелів і друзів. Треба усвідомити: український громадянин має право голосувати згідно зі своїм сумлінням або за покликом серця. Ніхто не має права звинувачувати його в усіх гріхах за таке голосування. І те, що зараз, на жаль, почалося внаслідок негативної агітації з боку штабу Порошенка, абсолютно шокує. Через “мову ворожнечі”, зініційовану штабом Порошенка, відбувається розкол нації і дискредитація української національної ідеї.

– Ви про те, що в соцмережах почалася активна кампанія прихильників Порошенка? Вони називають себе елітою, а тих, хто віддав голоси за Зеленського, – “бидлом”.

– Називають не лише “бидлом”, а “ватниками, негромадянами, населенням, дебілами”. Причому читаю це в постах знайомих, здавалося б, розумних письменників, музикантів, художників. І це катастрофа для суспільства. Ми не повинні опускатися до такого рівня, адже кожен має право голосувати так, як уважає за потрібне.

11_03
3 травня 2019 року парламентська газета “Голос України” оприлюднила офіційні результати другого туру виборів президента. Від цього моменту почався відлік 30 днів, протягом яких має відбутися церемонія інавгурації обраного глави держави Володимира Зеленського. Фото: golos.com.ua

– Що саме ви мали на увазі під “катастрофою для суспільства”?

– Агресивну публічну риторику, яка супроводжувала президентську кампанію Порошенка, і, на жаль, розколола суспільство на багато років. Порошенко зіграв на страху, безпрецедентно залякував суспільство Путіним, реваншем старої влади тощо. На частину суспільства це подіяло. Творча інтелігенція між “мовою” і “крадіжкою” обрала мову, закривши очі на безпрецедентний рівень корупції під час війни. Оце і є найбільшою катастрофою.

Зверніть увагу, за Порошенка віддали голоси 24,45% із тих, хто прийшов на вибори, за Зеленського – 73,22%. Це перший такий розгромний результат за всю історію президентських виборів в Україні.

– Як думаєте, чому саме такий відрив – майже втричі?

– На початку головним завданням Порошенка було потрапляння у другий тур, і він дуже технологічно вирішив цю проблему. Узагалі, усю технологію будь-яких виборів можна поділити на три великі тактичні плани.

Змагання ідей – це коли кандидати та їхні штаби намагаються запропонувати свій план майбутнього країни. Як правило, саме ці технології працюють на Заході.

Технологія досвіду – це коли політик намагається апелювати до вже досягнених ним результатів.

Антидія – це кампанія проти опонента, найперше – чорний піар.
Проаналізуйте передвиборчу програму Зеленського, вона спрямована на позитивне майбутнє. Можна сперечатися, що із запропонованого ним є реалістичним, але це варіант натхненної візії майбутнього у стилі “I have a dream” Мартіна Лютера Кінга. Натомість у Порошенка приблизно третина програми – опора на попередні його здобутки.

– Що теж логічно, адже ви не можете заперечувати, що здобутки в чинного президента є.

– Так, технологія опори на здобутки спрацювала для першого туру. Зауважте, коли Порошенка обирали вперше у 2014-му, у нього була опора на обіцянки. У 2019-му ця технологія вже не спрацювала б, бо після п’яти років перебування на посаді президента більше ніхто його обіцянкам не вірить. Він – людина, яка не тримає слова, щоб не сказати патологічний брехун.

Між першим і другим туром було застосовано технологію №2 – апелювання до досягнень, гасло “Армія, мова, віра”. Здобутки всієї держави й усіх громадян він виставляв як винятково власні, навіть переконав у цьому частину суспільства. Але в чому виявилася проблема? Для посилення меседжів було використано третю технологію – чорний піар опонента.

Технологія “всі, хто проти Порошенка, – за Путіна” запустила розкольницькі дії всередині нації, які ми ще роками будемо розгрібати

Це абсолютно деструктивна, розкольницька тактика. Було запущено гасла на кшталт “всі, хто проти Порошенка, – за Путіна”. Ця технологія начебто мала вигляд дієвої для мобілізації патріотичного електорату, але виявилася персональною електоральною пасткою Порошенка у другому турі. Найгірше, що ця технологія запустила розкольницькі дії всередині нації, які ми ще роками будемо розгрібати.

– Що саме ви маєте на увазі, говорячи про “електоральну пастку Порошенка”?

– Нагадаю, що за чинного президента не проголосувало понад 87% виборців.

– Звідки ви взяли таку дивну цифру?

– Згідно з державним реєстром, у нас понад 35,5 млн виборців. Згідно з результатом Центральної виборчої комісії, у другому турі за Порошенка проголосувало трохи більше ніж 4,5 млн осіб або менше ніж 13% від загальної кількості українських виборців. Решта віддали голоси або Зеленському, або зіпсували бюлетень, або не прийшли на вибори. Судячи з усього, ця категорія громадян критично ставиться персонально до Порошенка і/або до всієї влади загалом.

Тепер про електоральну пастку. Неформальне гасло, під яким відбувалася президентська кампанія Порошенка, а саме “ті, хто проти мене, – за Путіна”, стало його електоральною ямою. Бо завданням Порошенка було залучити на свій бік тих, хто в першому турі віддав голоси тим кандидатам, які не потрапили у другий. Штаб президента запускає меседж “тільки Порошенко, усі інші – то Путін”. І що має думати виборець, який не планував голосувати за Зеленського, але й Порошенка не хотів бачити наступні п’ять років на чолі держави? Тобто штаб Порошенка всіх, хто проти Порошенка, по суті, назвав “агентами Кремля”. Це образливо і неприпустимо.

12_03
Перед другим туром президентських виборів по всій Україні з’явилися білборди, на яких було зображено чинного главу держави Петра Порошенка та президента РФ Володимира Путіна з гаслом “21 квітня. Вирішальний вибір”.  Фото: Stepan Franko / ЕРА

– Але ж у штабі Порошенка були досвідчені політтехнологи і політики, чому вони цього не зрозуміли?

– Вони сподівалися, що монополізація патріотизму на фоні агресії Росії стане виграшною стратегією. Були впевнені, що будь-якого кандидата, який потрапляє у другий тур разом із Порошенком, можна оголосити прибічником Путіна. Навіть заготовки було задовго вкинуто: “Тимошенко – кремлівська зозуля”, “Гриценко розкрадав армію”, “Зеленський обіцяв упасти перед Путіним на коліна” тощо. Вони реально не розуміли, що незадоволення Порошенком не лише в сегменті російськомовного середовища, яке вони вже готові були оголосити ворогами України. Незадоволення чинним президентом накопичувалося по всій країні останні п’ять років і досягло піку.

– Ну, в Україні незадоволення владою – перманентний стан і має об’єктивне підґрунтя.

– Безумовно, але в незадоволенні громадян персонально Порошенком було два головні аспекти, що вирізняли його від попередніх очільників держави.

Перший аспект – система персонального збагачення при владі. Це незадоволення почалося відразу, буквально в перші місяці каденції Порошенка. Він відмовився від своєї передвиборчої обіцянки продати бізнеси. Стало зрозуміло, що він триматиметься своєї попередньої моделі поведінки: політичні посади для зростання власного бізнесу.

Порошенко з 1998 року в політиці, був народним депутатом, секретарем РНБО, міністром в урядах Ющенка – Тимошенко і Януковича – Азарова. І саме з 1998-го його бізнес невпинно і карколомно зростав, хоча чиновник, за законом, не має права займатися бізнесом. У 2014-му він пообіцяв, що зміниться, будемо “жити по-новому”, не буде використовувати посаду з метою матеріального збагачення. Збрехав. У тому ж Києві магазини “Рошен” почали з’являтися всюди, наче гриби після дощу.

– А другий аспект незадоволення президентом із боку громадян?

– Таємні домовленості з Путіним, які все більше і більше ставали відомими загалу. Я це побачив ще з літа 2014-го, а широкий загал – відчув пізніше. Добровольці і частина військових це побачили під час активних дій на Донбасі, коли потрапляли в дивні ситуації на фронті. Ще частина суспільства усвідомила ці таємні домовленості Банкової і Кремля під час перших мінських перемовин, коли фігурантами цих переговорів стали Кучма і Медведчук.

Решта суспільства це добре відчула, коли почалася відкрита співпраця Порошенка з Медведчуком – й інформаційна, і бізнесова. Ба більше, згідно з незалежним моніторингом телевізійного простору України, саме телеканали, які журналісти та експерти ідентифікують як ті, що залежать від Медведчука, найпозитивніше у своєму новинному ряді висвітлювали діяльність Порошенка.

Коломойський, на відміну від решти ультразаможних українців, зважився на відкрите протистояння із Порошенком. Решта не зважилася

– Останній рік було багато соцопитувань, зокрема закритих, щодо ставлення громадян до влади. Чому аналітики і політтехнологи штабу Порошенка не взяли до уваги настрою виборців і не змінили тактики кампанії?

– Вони елементарно не змогли проаналізувати ці дані і зробити правильний висновок. Сподівалися, що, контролюючи всі медіа, спроможні добитися необхідного результату для Порошенка. На якомусь етапі так і було, але приблизно рік тому з-під контролю Адміністрації Президента вийшов телеканал “1+1”, хоча до того, як і більшість телевізійних каналів, узгоджував свою інформаційну політику з Банковою.

– А що сталося рік тому, що “1+1”, як ви стверджуєте, вийшов із-під контролю?

– Очевидно, за їхньою внутрішньою політичною і соціологічною кухнею стало відомо, що Зеленський таки піде кандидатом у президенти. Суспільство про це рішення дізналося на Новий рік, а частина політикуму знала це набагато раніше. Враховуючи, що між власником “1+1” та Порошенком уже стався конфлікт, легко зробити висновок: якби не було Зеленського, швидше за все, “плюси” підтримали б ще кого-небудь, лише б не чинного президента. Наприклад, Тимошенко. Тобто Коломойський, на відміну від решти ультразаможних українців, зважився на відкрите протистояння. Решта не зважилася.

– Але за інформацією із журналістських кіл, першим Зеленського в соцопитування включив політтехнолог Порошенка Ігор Гринів ще у 2016-му.

– Можливо, це і правда. Складається враження, що на першому етапі вони це готові були розглядати як технологію проти Вакарчука. Штаб Порошенка точно не знав, чи піде Вакарчук кандидатом на президентські вибори, і вирішив заздалегідь його нейтралізувати. Але це деталі, які вже не мають значення. Тепер очевидно: попри технологію Гриніва, ідеї про президентство народжувалися й у самого Зеленського, інакше б вони набагато раніше не зареєстрували партію “Слуга народу”.

14_03
19 квітня 2019 року, Київ, стадіон “Олімпійський”. Дебати між двома фіналістами президентських перегонів Петром Порошенком і Володимиром Заленським. Фото: Sergey Dolzhenko / ЕРА

У будь-якому разі, технологія чорного піару проти опонента не спрацювала з двох причин. По-перше, виявилося, що обливання брудом суперника в умовах України працює з точністю до навпаки: що більше штаб Порошенка мочив Зеленського, то більше людей ставало на бік останнього.

По-друге, в умовах зачищеного під Банкову інформаційного простору виявилося, що достатньо одного телеканала, щоб ця путінська модель поведінки з опонентами в Україні не спрацювала. До речі, під час Помаранчевої революції 2004 року таким вирішальним медіа став “5 канал” Порошенка. У 2019-му таким телеканалом був “1+1”.

– І тут ми переходимо до цікавої теми щодо ролі Коломойського в кампанії Зеленського і наскільки новообраний президент залежить від досвідченого олігарха…

– Не думаю, що залежить. Коломойський давно перейшов в опозицію до Порошенка, ще коли почалися наступи на його бізнес. А з наближенням виборів, очевидно, почався взаємовигідний ситуативний союз між Коломойським і Зеленським.

Без наявності такого медіа, як “1+1”, цілком імовірно, розкольницька технологія Порошенка і залякування населення мали спрацювати. У мене ілюзій тут немає: якби це була тотальна, без одного впливового медіа, пропаганда, то невідомо, якими були б результати виборів. Утім, Порошенко своїм залякуванням добився того, що фактично монополізував ультраправий електорат і розколов суспільство по межі “націоналізм – патріотизм”, точніше – етнічний націоналізм і демократичний патріотизм.

73,22% – це не стільки за Зеленського, скільки проти Порошенка й усього українського політикуму, який він уособлює. Я ще рік тому звертав увагу на феномен “неполітичних політиків”, зокрема Зеленського і Вакарчука. Цей феномен сфокусувався на Зеленському, оскільки Вакарчук не зважився боротися за президентську посаду. Але це вирок із боку суспільства всьому політикуму, бо виявилося, що збагачуються завдяки владі і “регіонали”, і постмайданівці, нехтують Конституцією та кнопкодавлять і “регіонали”, і постмайданівці, маніпулює та бреше і влада, й опозиція.

Суспільство дуже втомилося від цього. Людей настільки дістала ця майже 30-річна політична брехня, що вони б проголосували за кого завгодно, фігура кандидата вже була неважлива, аби тільки не звичний політикум.

Порошенко не може собі дозволити бути почесним пенсіонером, як Кравчук, Кучма або Ющенко, бо альтернатива його відсутності в політиці – лава підсудних

– Старого президента ми обговорили, поговорімо про новообраного.

– Усі підозри і занепокоєння щодо Зеленського я розумію. Ба більше, не раз говорив: Порошенко – це абсолютне внутрішнє зло для України, а Зеленський – колосальний ризик. Ми можемо проаналізувати передвиборчу програму новообраного президента, але чи здатен він її відстояти і виконати – ми не знаємо. Чи зможе він підібрати дійсно професійну чесну команду, яка буде спроможна втілювати цю програму, – теж не знаємо. Тим не менш, між злом і ризиком я обираю ризик. До речі, упевнений, що після першого туру Порошенко абсолютно точно знав, що програє президентські вибори.

– Чому ж тоді не зняв своєї кандидатури, тим паче, що фінальний результат голосування виявився розгромним?

– Бо мусить залишитися в політиці. Останні дні перед другим туром він розумів, що програє, але працював як трудоголік. Хтось скаже, що він по-дурному кожного дня бігав по телеканалах. Ні, не по-дурному, він працював на свою майбутню політичну кампанію. Порошенко не може собі дозволити бути почесним пенсіонером, як Кравчук, Кучма або Ющенко, бо альтернатива його відсутності в політиці – лава підсудних.

– Ой, я вас благаю, чую це на кожних виборах: попередники сядуть. І що, і де?

– Правильно, бо реальних механізмів немає. Питання в іншому: ви не повністю уявляєте психотип Порошенка, він страшенно великий боягуз.

– Давайте все-таки будемо об’єктивно оцінювати чинного президента. Як би хто не ставився до Порошенка, але він точно не боягуз.

– Ви помиляєтеся. Порошенко фізично боїться опинитися на лаві підсудних і саме тому обрав вірну і дієву тактику, тим самим забезпечивши собі у майбутньому участь в українській політиці.

– Про що саме йдеться?

– За п’ять років президентської каденції Порошенко колосально збільшив свій фінансовий ресурс. Його декларацію можна навіть не дивитися, там ці кошти не зазначені. Але вони є. Ми навіть не уявляємо, скільки він одержав від закритої схеми “Роттердам+”. А це лише одна з багатьох складових колосального збагачення. Це захмарні статки і потужний фінансовий ресурс, який є в руках Порошенка. За моєю інформацією, він набрав більше, ніж Янукович за часи свого президентства.

Друге – кадри. Попри те, що багато з них перебіжить до переможця виборів, значна частина чиновників триматиме показовий нейтралітет. Свої кадри Порошенко розставив усюди, зокрема і в суддівській системі.

Третє, чого в нього раніше не було: у підсумку цієї кампанії він одержав пасіонарно-патріотичний ресурс, зокрема творчу інтелігенцію. Цей ресурс електорально, можливо, і не найбільший, але ідейний і пасіонарний. Це не грановські, гладковські, кононенки. Із таким ресурсом (а Порошенко розуміє, як його використовувати) можна витиснути з ультраправого сектору всі інші політичні проекти. Умовно кажучи, у “Свободи” немає шансів при Порошенкові, який грається у патріотичну риторику.

– Який висновок треба зробити з ваших слів?

– Що Порошенко зможе провести на майбутніх парламентських виборах свою, хай невеличку, фракцію. Плюс, завдяки накопиченому фінансовому ресурсу, матиме вплив на нардепів-мажоритарників. До прикладу, якщо Порошенко візьме на виборах у Верховну Раду 7%, то зможе до своєї маленької фракції долучити велику кількість мажоритарників – і все, президент Зеленський опиниться у пастці, бо цей парламент йому ще не підконтрольний і наступний, можливо, теж.

– Але ж Зеленський зможе завести в парламент свою фракцію, за чисельністю вона може бути більшою, ніж фракція Порошенка.

– По-перше, рейтинг переноситься лише у пропорційну частину списку. У мажоритарній частині (а це половина депутатського корпусу) керують балом ті, хто мають кошти. А кошти в Порошенка та його оточення накопичено колосальні, зокрема завдяки п’яти рокам президентства.

Наявність у Верховній Раді навіть невеликої групи своїх депутатів дає змогу будь-кому вибудувати ефективну систему захисту і політичного впливу. Порошенко вже забезпечив собі наступний політичний вплив, який буде деструктивним для країни. Подивіться на Італію, яка ніяк не може позбутися Берлусконі, хоча це найскандальніший політик у країні.

Розпуск парламенту вигідніший не Зеленському, а Порошенку

– Ваш прогноз: будуть дострокові вибори у Верховну Ради чи ні?

– Як не дивно, але розпуск парламенту вигідніший не Зеленському, а Порошенку. У нього зараз піднесення і мобілізація електорату, до осені це може розсипатися. Хоча розпуск Ради з боку Порошенка – це удар по своїй же владі, адже всі ці роки вони стверджували, що коаліція існує.

– З іншого боку, Порошенку не менш вигідно дочекатися чергових виборів у парламент, за цей час президент Зеленський неодмінно наробить помилок, частина електорату у ньому розчарується і це відобразиться на голосах за його політичну силу “Слуга народу”.

–  У будь-якому разі, те, що вигідно Порошенку, не вигідно Зеленському. До речі, те, що команда Зеленського хоче подати законопроект про вибори, – свідчення, що їм дострокові парламентські не потрібні.

– У парламенті цього скликання хто підтримає новообраного президента?

– Важко сказати. БПП уже розсипається. Фракція “Народного фронту” поки тримає більш-менш нейтральну позицію, можливо, під впливом Авакова, чиє МВС убезпечило ці вибори, особливо перший тур, від масштабної фальсифікації з боку влади. Але ж і в “Народному фронті” різні групи впливу займають різні позиції – Турчинов, Парубій, Яценюк. Що стосується “Батьківщини”, Тимошенко взагалі дистанціювалася від ситуації.

– А Кабмін на чолі з Гройсманом?

– Чиновники – це категорія людей, які завжди орієнтуються на сильного. Зеленський, попри те, що взяв значний відсоток на виборах, ще не є лідером. Я вже зазначив, що Порошенка не можна списувати з політичного поля. Думаю, значна частина чиновників не буде явно переходити на бік Зеленського і поривати з Порошенком, буде очікувати.

16_02
4 травня 2019 року, Київ, Верховна Рада. Новообраний президент України Володимир Зеленський після зустрічі з очільниками парламентських фракцій, де, зокрема, обговорювали точну дату інавгурації. Фото: Stepan Franko / ЕРА

У нас же за фактом президентська держава, хоча експерти постійно повторюють, що вона парламентсько-президентська. До речі, у Конституції такого терміну нема. Ні уряд, ні Верховна Рада не є самостійними центрами впливу. Але всі повноваження у президента вмикаються лише за наявності власної більшості у Верховній Раді. Грубо кажучи, новообраний президент стане лідером, якщо візьме під контроль парламент.

Верховна Рада цього скликання не під його контролем. Вдасться Зеленському вплинути на неї чи ні – побачимо за першими голосуваннями. Якщо парламент саботуватиме законопроекти новообраного президента, для значної частини чиновників це означатиме, що перебігати на бік Зеленського ще зарано.

– Але ж і Зеленському вигідний такий саботаж: от ці нардепи не хочуть реформ, треба голосувати за нові обличчя, які я зберу у своїй партії. І все, заводить у парламент свою велику фракцію.

– Безумовно, йому навіть вигідні півроку саботажу з боку чиновників і нардепів, а потім узяти і привести зовсім нових.

– Іншими словами, наступні півроку на нас чекає не менш нервова передвиборча кампанія?

– На жаль, не тільки півроку, трясти країну буде довго. Гроші на порохоботів і чорнуху є, отже, націю розколюватимуть далі. І це реальна катастрофа, бо саме на це чекає Путін. Президент РФ завжди був зацікавленим у Порошенкові, бо це означає бідність, корумпованість і внутрішній розкол України.

Чому Медведчук своїми медіа постійно підтримував Порошенка? Бо це пряма зацікавленість Кремля, адже слабка Україна – це гарантія, зокрема, того, що в Росії ніхто ніколи не наважиться на протест: мовляв, он сусіди вже кілька разів виходили на Майдани, і що?

– Катастрофа назавжди?

– Ми зараз на “Титаніку” і наш айсберг усе ближче. Але це не означає, що не потрібно будувати нових кораблів.

Якщо крадій використовує українську мову і вишиванку – це дискредитує не лише його, а й українську мову і вишиванку. Таких крадіїв, особливо у владі, треба позбуватися

Чому я постійно наголошую на цінностях і українській національній ідеї, яку досі не пропрацьовано? Бо нація – це не етнічна чи політична ознака, це 100% громадян України. Нам потрібно усвідомити, що, незалежно від наших політичних уподобань, ми всі створюємо націю і нам потрібно знаходити спільні точки дотику.

Треба вже позбуватися старих стереотипів, коли націю намагаються визначити лише за етнічною ознакою. Державу створюють громадяни, які домовилися про спільні цінності. А ми про них так і не домовилися ще з 1991 року, коли утворили державу.

– Вибачте, ну які в мене можуть бути спільні цінності з умовним Вілкулом, Бойком або, прости господи, Медведчуком?

– Розумію ваше несприйняття цих політиків. Але ви визнаєте їхнє право та право їхніх прихильників прийти на виборчу дільницю і проголосувати. І поки вони не порушили закону, нам потрібно думати, який ціннісний ряд є для нас усіх об’єднувальним. Інакше для когось будуть Вілкул і Бойко – не громадяни, а для 24,45% тих, хто голосував за Порошенка, ви і я – не громадяни, а “населення”, “малороси”, “зрадники”, “бидло” тощо.

Спробую пояснити на ще контраверсійніших прикладах. Двох лідерів ОУН, українців Коновальця і Бандеру, убили інші українці – Судоплатов і Сташинський. Убили за вказівкою Москви. Та від того вони не стали росіянами, частиною російської нації. Тобто в нації можуть бути різні представники: і позитивні, і негативні.

Серійний убивця Онопрієнко, який убивав людей уже в незалежній Україні, теж був українцем, тобто частиною української нації. Нам персонажі типу Онопрієнка вкрай неприйнятні, та від того ми не можемо сказати, що вони стали французами чи чехами і не належать до української нації. І той із таких персонажів, хто порушив закон, має нести справедливе покарання.

За всього нашого з вами несприйняття політсил, що декларують проросійський вектор, поки вони не порушили законодавства, за правами вони не відрізняються від решти українських громадян. Вони є частиною української нації. І їхніх прихильників треба не залякувати, а переконувати.

Навесні 1991 року більшість українців на референдумі проголосувала за збереження СРСР, але ми їх не обзивали “бидлом”, не казали, що вони не українці. Навпаки, ми їх переконували! Уже на другому референдумі – 1 грудня того самого року – більшість українців проголосувала за незалежність. Тому я постійно наголошую: єдиний шлях для збереження нації і країни – просвітництво. Зокрема політичне, коли кожен із нас раз на п’ять років має давати оцінку політикам на виборах. Іншого мирного впливу змінити країну немає.

Зараз, коли світ зробив абсолютно новий цивілізаційний виток, держави стали уособленням справедливості для громадян. Там, де справедливості більше, – держави успішніші, люди заможніші і щасливіші. А якщо немає справедливості, то люди з такої держави тікають. Виїжджають не лише по кращі зарплати, а по справедливість і щастя.

– Що саме ви вважаєте справедливістю в державі?

– Справедливість – це чесність і єдині підходи для всіх. Не просто законослухняність, а рівність усіх перед законом. Грубо кажучи, якщо під час російської агресії впали мої прибутки – це не страшно, я готовий терпіти, аби тільки Україна поборола агресора. Але коли я бачу, що мої прибутки впали, а в можновладців статки ростуть навіть під час війни, я відчуваю несправедливість.

Для мене в українській національній ідеї важлива не лише мова і культура, а й справедливість. Аморальність, особливо політикуму, дискредитує українську національну ідею. Буквально: якщо крадій використовує українську мову і вишиванку – це дискредитує не лише його, а й українську мову і вишиванку. І таких крадіїв, особливо у владі, треба позбуватися.

Наталя ДВАЛІ, редактор, журналіст
ГОРДОН
13.05.2019

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =

Копіювати заборонено!