Головна > Блоґи > Наголосували: Вибори як вирок так званій «національній еліті»…

Наголосували: Вибори як вирок так званій «національній еліті»…

Вибори як вирок так званій «національній еліті»…

В неділю 31 березня в Україні відбулися вибори Президента держави. Центральна виборча комісія опублікувала офіційні попередні дані цього першого туру голосування, а остаточні мають бути не пізніше10 квітня.

Перше місце в голосуванні зайняв актор і шоумен Володимир Зеленський, який набрав 30,23 % голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

На другому місці чинний Президент Петро Порошенко — 15,91.  Вони виходять у другий тур,  запланований на 21 квітня.

Третє місце зайняла Юлія Тимошенко — 13,39 %. Втім, сама вона і її штаб заявили, що саме Тимошенко зайняла друге місце, а оприлюднені ЦВК  результати  — наслідок фальсифікацій на виборах. Не виключено, що Тимошенко подасть позов до суду, де буде заявлено про факти фальсифікацій і вимога переглянути результати голосування. Також можливі організовані Юлією Тимошенко і її командою якісь акції протесту. Хоч ні про який «третій Майдан» говорити не варто, настільки велике у людей розчарування у двох перших Майданах, їх наслідках.

Ось хто зайняв наступні місця в голосуванні (відсоток набраних голосів):

Бойко Юрій  —  11, 69

Гриценко Анатолій  — 6, 92

Смешко Ігор   —   6, 03

Ляшко Олег  —   5, 48

Вілкул Олександр  — 4, 16

Кошулинський Руслан —  1, 63.


Політичні нулі

Як і передбачалося, величезна більшість кандидатів не набрали  навіть одного відсотка голосів. Таких «політичних нулів»  виявилося аж 30. Серед них і відомі політики Валентин Наливайченко, Роман Безсмертний.  З цих 30-ти  аж 20  кандидатів — «подвійні нулі», вони не набрали навіть одну десяту відсотка, а лише нуль  цілих, нуль   десятих і скількись сотих.

Яка  це була  нікчемність цього рекорду всіх 7-ми президентських виборів — балотування аж 39-ти кандидатів!  Бо за цим — в кращому разі прагнення «засвітити» себе і свої партійки, в гіршому — продажне обслуговування інших кандидатів: відбиранням голосів у когось, можливістю увіпхнути своїх людей у виборчі комісії.

 

З першого і другого туру

З шести  попередніх виборів лише у перших (1991 р.) і попередніх (2014 р.) переможця було обрано з першого туру, ними стали відповідно Кравчук і Порошенко. На інших чотирьох у трьох випадках перевага переможця першого туру над другим кандидатом не була такою великою. Але зараз помиляються, коли говорять про якусь надзвичайну перевагу нинішнього переможця над  другим кандидатом. Дійсно, вона склала  аж 14,32 %. Але варто нагадати, що рівно 20 років тому, у 1999-му, Кучма переміг Симоненка у першому турі майже з таким відривом — 14,25 %.


Феномен проекту «Зеленський»

І все ж, перевага Зеленського нині, при такій кількості кандидатів і серед  них — відомих політиків,  дуже серйозна. Її не поясниш лише тим, що Зеленський — відомий актор і шоумен, лідер цілого шоу-концерну «95-й квартал», що його  вже чимало років крутить  телебачення.  І  справа навіть не в тому, що в рік перед виборами на тих же телеекранах виплив серіал «Слуга народу» , де Зеленський грає  якраз президента країни. Хоча можна вкотре сказати про «затюканість» народонаселення телебаченням, адже на хвилі серіалу хутко була зареєстрована політична партія з цією ж назвою, якій зараз торочать і потрапляння восени у наш парламент.

Перемога Зеленського, ще й з такою перевагою,  викликала у багатьох не просто подив, а шок. Особливо у людей, котрі вважають себе адекватними і патріотами, і, мабуть, є такими. Ці люди ще раз затаврували актора такими милими термінами, як «клоун» і «україножер». При тому, що всі розуміють: голосування «за» Зеленського — це було насамперед голосування «проти» Порошенка, нинішньої влади.

Взагалі ж феномен «проекту Зеленського», для тих, хто його задумував і організовував, схоже, мав три мети.

Перша — висміяти нас в очах самих себе. Це досягнуто.

Друга мета, і головна,  — вивести у другий тур саме Порошенка і Зеленського.  Рівно 20 років тому в другому турі  подібно балотувалися Кучма і Симоненко. Результат виборів був прогнозований — не голосувати було ж за «комуняку». Єдине — організатори нинішнього проекту, мабуть, не передбачили такого відриву Зеленського від Порошенка, тобто не оцінили масштабів ненависті українців до нинішньої влади, яку очолює і уособлює Порошенко. Почуття,  цілком зрозумілого, адже саме  цю владу українці звинувачують у повній компрометації ідей  Майдану. Відтак  — величезне розчарування уже в другому Майдані, а головне — це вже був «Майдан на крові», і нинішній режим прийшов до влади на крові Майдану. До того ж, кров ллється і далі — п’ять років у країні війна, дивна, багато в чому незрозуміла і підозріла.

Третя мета організаторів «проекту Зеленський» примикає до другої: «відсікти» від другого туру двох серйозних суперників Порошенка —  Юлію Тимошенко і Анатолія Гриценка.  Проти  останнього було включено і ще певні методи, окрім «проекту Зеленський». Третя мета теж була досягнута.


Бруд виборів: хто вбив президентів Кеннеді і Лінкольна? 

При тому, що ця виборча кампанія була доволі НУДНА, що зрозуміло при величезному розчаруванні і апатії виборців, бруду таки  вистачало.

За кілька днів до голосування один з начебто доволі «розкручуваних» кандидатів, котрий врешті опинився в «політичних нулях», публічно, в телепрограмі звинуватив двох інших кандидатів (у результаті — далеко не «нулів») не в чомусь іншому, як у «причетності» до вбивства Гонгадзе і отруєнні Ющенка. Гучний випад. Адже «причетний», юридичною мовою,— це співучасник у кримінальному злочині, той, хто, як мінімум, був замовником, організатором цього злочину.

Добре, що колег по балотуванню не було звинувачено в «причетності» до вбивства президентів США Джона Кеннеді і Авраама Лінкольна. В момент загибелі першого обидва «причетні» ще ходили в дитсадок, але «як знати»… Лінкольна вбили понад 150 років тому, але, можливо, предки цих «причетних»? У нас під виборів  гуляли й такі тези: такий-то поганий, бо  поганим є сват брата  тітки його дружини.

Можна додати ще просто одну цитату. Стаття відомого політолога Володимира Фесенка «Щоденник президентських виборів-2019», опублікована в Інтернет-газеті «Українська правда» 25 березня. Цитуємо:

«Набагато більшою мірою (хоча і не критично) на хід виборчої кампанії може вплинути рішення керівництва соцмережі Facebook заборонити публікувати політичну рекламу без вказівки джерела її фінансування. Це рішення вступило в силу з 18 березня. Виявилося, що розміщення в соціальних мережах рекламних публікацій, спрямованих на дискредитацію лідера «Громадянської позиції», кандидата в президенти Анатолія Гриценка, обійшлося замовникам в сотні тисяч доларів. Відповідні скріншоти замовних публікацій з цінами сам кандидат опублікував в Facebook.»


А скільки  ж у нас виборців?

Звичайно, вибори були легітимні, тобто  такі, що відбулися. Адже за нашим законом голосування визнається дійсним, незалежно від кількості виборців, що голосували.

За даними ЦВК, а це, власне, дані Державного реєстру виборців, їх у нас числиться 29 мільйонів 622 тисячі 527. Ось так, з точністю до людини. Голосувало в неділю 18 452 539, тобто 62,8 %. Але скільки ж у країні виборців насправді — невідомо. Натомість, точно відомо, що в цьому  реєстрі є покійники.

Мертві душі не у Чічікова: в списках — покійні Захарченко, «Гіві», Янукович-молодший  

Так, у цих списках дійсно вбиті у «розбірках» на Донбасі колишній ватажок «ДНР» Олександр Захарченко,  бойовик Михайло Толстих («Гіві»), покійний Янукович-молодший.

ЦВК дала таке роз’яснення: це тому, що в реєстр виборців не подано офіційні документи про смерть цих людей. А такі документи видають і подають у реєстр лише відповідні державні органи.

Але хто тут їх подасть? Перші двоє загинули на території Донбасу, окупованій сепаратистами-заколотниками і російськими військами, яка вже кілька років не підконтрольна Українській державі. Син Януковича загинув на території Росії, похований у Криму, який тим паче зараз  фактично поза юрисдикцією України.

Ми якось забуваємо, що вже майже 5 років для окупованої частини Донбасу недоступна влада України. Там жодні структури освіти, культури, медицини, соціального захисту не підпорядковані нині відповідним Міністерствам України.

Між тим, за ці роки там народилися і померли сотні тисяч людей. І юридично це ж громадяни України, виборці — котрі повнолітні. Скільки їх, хто вони?


Українці за кордоном: не проголосувало 99 %

Мова про громадян України. Бо ті 15 чи 20 мільйонів української діаспори є громадянами відповідних держав і у нас не голосують. Нині за кордоном було відкрито 101 виборчу дільницю.  На них сумарно проголосувало трохи більше 53 тисяч людей. Це ніщо  з тих кількох мільйонів українців, які зараз за кордоном, в основному заробітчан. Мало хто з них гайнув на день додому в Україну, аби лиш проголосувати. Решта просто воліють не «засвічуватися» в країнах перебування з певних причин, наприклад тому, що нелегали. Не поспішають ставати на консульський облік. Плюс апатія цих виборців. Плюс наші бюрократичні перепони для тих, хто хотів би проголосувати.


Успіх реґіоналів

Високе четверте місце Юрія Бойка, відвертого реґіонала,  теж треба якось пояснити. І це попри недавній розкол перелицьованих реґоналів — партії «Опозиційний блок» на дві схожі, висування від старих «опозиціонерів» Вілкула, попри те, що Бойко наче вже ніхто  — не голова партії і фракції «Опозиційний блок». Трохи  спрацювала інерція давнього «розкручення» Бойка. І все ж, чому виборці в  час війни голосують за перелицьованого реґіонала, представника, і не рядового, того злочинного режиму, зметеного Майданом? Плюс, додайте немалий результат того ж Вілкула. Очевидно,  це від  того ж обурення нинішньою владою, яка зуміла довести людей до того, що їм уже й колишні видалися гарними.


Крах національно-демократичних сил

Навіть Руслан Кошулинський, висунутий давньою партією «Свобода» і підтриманий кількома дрібнішими  націоналістичними  партіями,  набрав усього 1.63 % голосів. Опинився на самій межі — одразу за ним уже йшли «політичні нулі».

Прогнозовано ганебний результат отримав голова Народного Руху Кривенко: 28 місце, 0,04 %, тобто «подвійний нуль». Якраз недавно була, закономірно не помічена в суспільстві, 20-та річниця розколу цієї колись потужної партії, відтак 20 років її занепаду.


Вибір «меншого зла»

Виборці в розпачі: за кого ж голосувати у другому турі?  Відтак, ті, хто не любить Зеленського, збираються голосувати все ж за нього, бо ще більше не люблять Порошенка. Навзаєм — ті, хто не любить Порошенка, все ж голосуватимуть за нього, бо ще більше не люблять Зеленського.

Сумно це все —  стара пісня: вибір «меншого зла». Коли вже українці обиратимуть не зло, а добро? Це запитання так і висить роками.

Отже, одні  сподіваються, що залишена стара влада покається, буде не така нікчемна надалі. Інші сподіваються, що нова влада буде кращою. Насправді ж, вгадати тут неможливо.

З певністю можна сказати лише одне. Те, де ми борсаємося вже ось 28 років, — прямий наслідок того, що  наша так звана національна еліта показала свою повну нездарність і нездатність. Що засвідчують і ці вибори. Сподіваймось на краще, що нам ще зостається. Чи будуймо це краще.

Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів)
02.04.2019

 

One thought on “Наголосували: Вибори як вирок так званій «національній еліті»…

  1. Антон Андрієнко: “Судячи з задіяної в президентських виборах потужної інформтехнології політейменту (політичної гри-розваги), і в другому турі виграє Зеленський.
    І це все-таки краще, ніж залишити президентом Порошенка, який остаточно деґрадував сам і дискредитував інститут президентства й Україну.
    Але передбачуваний результат другого туру має стати потужним поштовхом для пробудження правосвідомості й гідності українців.
    Тому вже сьогодні першочергове завдання перед українським громадянським суспільством –
    сформувати реальний механізми народовладдя, щоб за будь-чийого президентства влада належала Українському народові”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 4 =