Головна > Відео > Україні добирають резидента: План “Шатун” еt cetera… Хто голосує за злочинців – співучасник злочину

Україні добирають резидента: План “Шатун” еt cetera… Хто голосує за злочинців – співучасник злочину

“Ви – раби, що цілують ноги своїм ідолам”: волонтер розкрив українцям правду про самих себе, приємного мало

Українці обирають взуття ґрунтовніше, аніж президента

"Ви – раби, що цілують ноги своїм ідолам": волонтер розкрив українцям правду про самих себе, приємного мало

Відомий волонтер та громадський активіст Юрій Касьянов днями опублікував на своїй сторінці гнівний пост, який відкрив очі багатьом українцям “підводні камені” політичного хаосу в країні та власне, місце у цій ситуації народу.

“Усім політфанам Тимошенко, Порошенка, Гриценка та їм подібним присвячується. Ви – раби. Ви просто стадо рабів, які готові “цілувати ноги” своєму лідеру. Ви привели до влади їх усіх – Кучму, Ющенка, Януковича, Порошенка. Ви подарували економіку країни олігархам, поховали мрії Майдану і привели у наш спільний дім війну. Тому у вас немає ні власного “я”, ні гідності, ні відчуття свободи та відповідальності. Ви – раби, і той, хто на ваших горбах приходить до влади – повелитель рабів. Вільних людей “обожнювати” своїх “лідерів” не змусить ніхто”, – написав Касьянов.

“Це просто дика країна, племенні вожді і шамани якої хизуються один із одним рукостисканням із білою людиною” чи фото, зробленим у далекій метрополії під час турне бродячого цирку. Посмішка Меркель і фотомонтаж Трампа заміняють ці особистісні досягнення для жителів “племені”. А ось раніше від них вимагалося зоча б уміння “вкликати дощ”, – зіронізував блогер.

Нагадаємо,  Україна втратила мільярди через корупційну схему, організовану Пінчуком та Коломойським. Так вважає очільник редакторського відділу одного з українських видань Михайло Бродський.

Він впевнений, що олігархи провернули масштабну махінацію, ухиляючись від податків, а бюджет у свою чергу не дорахувався чималої суми, схема полягала в розподілі трубопрокатного і феросплавного заводів, а також “Укрсоцбанку”.

Як повідомляв раніше Знай.ua,  епопея із судом над президентом-утікачем Віктором Януковичем продовжується, а у вівторок, 30 жовтня, українцям розкрили дату наступного засідання.

У прес-релізі йдеться, що обвинувачений у державній зраді екс-президент-утікач Віктор Янукович виступить у суді з останнім словом 19 листопада.

Також Знай.ua писав про те, що  Україна поставила вимогу до РФ і представників Кремля з ОРДЛО негайно скасувати підготовку так званих виборів на окупованому Донбасі. підготовку так званих виборів на окупованому Донбасі. 

ZNAJ.UA
04.11.2018

Вибори в Україні: стало відомо, на кого робить ставку Путін

Санкційний список погоджували в Адміністрації Президента України

Президент Російської Федерації Володимир Путін сприятиме обранню президента України Петра Порошенка на другий президентський термін.

Як передає НАРОДНА ПРАВДА, про це у інтерв’ю російському виданню “Эхо Москвы” розповів російський політолог Станіслав Бєлковський.

За його словами, санкційний список щодо українських політиків, громадських діячів, бізнесменів і компаній погоджували з Адміністрацією Президента України, щоб створити багатьом членам команди чинного президента образ патріотів, що страждають від кривавого режиму Путіна.

“Санкції носять чисто формальний характер. Вони всерйоз не загрожують більшості людей і компаній, що в них знаходяться. …Я вважаю, що при складанні списку санкцій враховувалася думка Адміністрації Президента України, оскільки в цьому списку величезна кількість членів команди чинного президента Петра Порошенка, але чомусь  зникли деякі великі бізнесмени. Наприклад, Ренат Ахметов, Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський”, – зазначив політолог.

За словами Бєлковського, саме це є прозорим натяком на те, що ті, хто є в списку – справжні патріоти України, оскільки вони зазнали гонінь з боку Москви.

“Власне, тому я вважаю, що список санкцій не тільки узгоджений на Банковій у Києві, а й побічно вказує на те, що Кремль все-таки робить ставку на другий термін президента Петра Порошенка, які повинні відбутися в травні 2019 го року. Я не випадково говорю «повинні відбутися», оскільки якщо Петро Порошенко не буде з усією очевидністю перемагати на цих виборах, то можливі всякі надзвичайні сценарії. Зокрема,  військове загострення з введенням надзвичайного та воєнного стану і перенесенням виборів на невизначений термін”, – резюмував політолог.

Нагадаємо, український політолог, виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що веденням санкцій проти українських політиків і компаній Російська Федерація демонструє розрив дружніх відносин з Україною і разом з тим «відбілює» деяких проросійськи налаштованих українських діячів.

НАРОДНА ПРАВДА

СЕРГІЙ ГАЙДАЙ: Новий Майдан можливий, якщо переможе  Порошенко

Політтехнолог Сергій Гайдай – про президентські вибори в Україні.

Politeka Online

02.11.2018

Порошенко знову може перемогти у першому турі

Чотири роки тому за нього проголосувала перелякана дезорієнтована більшість, якій він здавався настільки добродушним і поміркованим, що навіть путін посоромиться воювати з ним.

Нині більшість прагне помсти і розправ.

Порошенко все ще впливає на армію, СБУ та прокуратуру. Цього досить для репресій і конфіскацій.

Варто лише розправитися з кількома суддями, парочкою олігархів, двома-трьома знаковими ватниками і в патріотів не лишиться вибору – доведеться голосувати за Порошенка.

Більше бєзпрєдєлу! Всі мріють про Піночета!

В той самий час вата любить виключно того, кого боїться. Лишень виборець “юговостока” запідозрить в Порошенку новітнього сталіна, він забуде про путіна, побіжить на виборчі дільниці підтримувати хунту.

У жертву мають бути принесені новінський, медведчук, ахметов. Раз на місяць необхідно заарештовувати когось з генералів. Відкрити кар’єрні ліфти для командирів взводів і рот, які відзначилися в боях. Розпочати генеральну чистку чиновництва.

Ще раз, формула перемоги:

Армія, віра, мова, чистки, репресії, конфіскації.

10.10.2018

“Люди, які голосують за злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони співучасники” – попередження українців до виборів 2019

Рабство з власної волі: мільйони українців намагаються купити, будьте обережними

Люди розчаровані й байдужі. Тому готові продавати свої голоси за пакет гречки та кілька сотень гривень

Всю ситуацію в нашій країні можна влучно описати однією фразою із твору відомого письменника Джорджа Оруелла:

“Люди, які голосують за злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони співучасники”.

Цю красномовну характеристику згадав нещодавно на своїй сторінці у Facebook український юрист, блогер Михайло Шнайдер, натякаючи на те, що відбувається в державі напередодні виборів.

Наштовхнула на роздуми Шнайдера зустріч зі старим знайомим, говорили переважно про голосування, яке очікується весною 2019 року. Блогер запитав, навпроти якого прізвища той буде ставити галочку, і почуте його шокувало:

“Віддам свій голос тому, хто запропонує нормальну ціну. Він все одно нічого не вирішує, а так хоч щось зароблю” – відповів товариш. І це заявив молодий 35-річний хлопець. Досить не дурний, з хорошою освітою. Це страшно. А ще страшніше те, що таких як він мільйони. Люди розчаровані і байдужі. Тому готові продавати свої голоси за пакет гречки і кілька сотень гривень. Ну, а правда в тому, що вони продають не просто свій голос, вони продають своє майбутнє. Майбутнє своїх дітей і онуків”, – зазначив він.

Блогег додав, що йдучи на виборчу дільницю треба дуже добре подумати. Та й ігнорувати вибори теж не вихід, адже це тільки на руку людям із сумнівною репутацією, які всіляко намагатимуться лізти у владу:

“Нам намагаються втовкмачити, що від нас нічого не залежить. Але ж це брехня. Все залежить саме від нас. Думайте, перш ніж зробити свій вибір. І вирішуйте для себе самі, що важливіше, пакет з гречкою або майбутнє ваших дітей ….”, – підсумував Шнайдер.

Дивіться: рівень бідності в Україні

Нагадаємо, українцям доступно показали, як ми опинилися на дні бідності. Як повідомляв “Знай.ua”українці вигадали, чим заправити машину без бензину. Також “Знай.ua” писав, Барна втрапив у гучний скандал.

ZNAJ.UA

Порошенко нишком вивіз устаткування з фабрики Roshen в Липецьку – ЗМІ

Чинний президент Петро Порошенко вивіз в Україну власність фабрики Roshen в Липецьку загальною вартістю 10 млн гривень.

Цінне обладнання з липецької фабрики, яка знаходиться під арештом, було таємно вивезено на адресу бізнес-офісу кондитерської корпорації Roshen в Києві, повідомляється в сюжеті програми Гроші.

Як доказ журналісти посилаються на дані митної бази України. Згідно з ними, 17 і 25 січня 2018 роки українську кордон перетнули дві партії на суму близько 10 млн гривень, в які увійшло обладнання для виробництва, обгортання і пакування цукерок та інших кондитерських виробів, а також батареї, двигуни, панелі управління і інші прилади – в загальному 99 окремо оформлених і детально описаних вантажів.

Раніше 16 березня 2016 року через липецьку фабрику Roshen до Києва офіційно привезли насоси, теплообмінники і холодильні машини, які оформили на Сумській митниці ДФС.

“А в жовтні 2015 року зі фабрики Roshen в Липецьку в Україні перевезли потокові лінії виробництва, обгортають машини, лінії упаковки та ін.”, – говориться в повідомленні.

UA1
02.11.2018

Юлія Тимошенко, її чоловік-багатій, таємні служби України в Чехії, і сотні мільйонів зі Сходу

Олександр Тимошенко, чоловік колишньої української прем’єрки Юлії Тимошенко, заснував у Чеській Республіці кілька власних фірм. З ним пов’язані підприємницькі структури, що співпрацюють з російським державним підприємством «Севастопольенерго» у Севастополі.

Про це пише чеське видання Parlamentnilisty у статті «Це відбувається в нас, у нашій країні: Юлія Тимошенко, її чоловік-багатій, таємні служби України в Чехії, і сотні мільйонів зі Сходу», переклад якої подаємо у повному обсязі та без купюр:

Про це редакції видання повідомила людина, яка природно захотіла залишитися анонімною. Особливо з огляду на можливу активність українських шпигунів на чеській території.

Український біженець, який отримав притулок у Чехії, Олександр Тимошенко, не є бізнес-новачком у Чехії. Багато з компаній, якими володіє Тимошенко, зареєстровані в офшорах і за офіційними фінансовими документами є збитковими. Так Тимошенко, який отримав притулок у Чехії в 2012 році у виключно короткий термін, за даними двох наших незалежних джерел, отримує зарплатню, наприклад, від кіпрської офшорної компанії Diafox Consulting Limited.

За допомогою Чесько-Центральноазіатської змішаної торгової палати він вже давно лобіює свої інтереси серед чеських політиків. За словами колишнього українського депутата Партії регіонів Вадима Колесніченка, головна мета бізнес-діяльності Олександра Тимошенка – намагання приховати кошти, отримані від колишніх політичних спонсорів його дружини.

Читайте також: Кисельов розповів про зв’язок Тимошенко з Медведчуком

Олександр Тимошенко почав свою діяльність в Чеській Республіці в 1990-х роках. У 1999 і 2000 роках він започаткував дві компанії: International Industrial Projects і Industrial Projects. Після отримання офіційного чеського притулку (у 2012 році) він заснував ще й компанію Britico Products, що співпрацює з Medical Invested Capital True Standing Europe Limited, Ltd.

«Єдиним власником компанії Britico Products є Medical Stand Europe Limited, яка базується в західноафриканській Гвінеї. У 2016 році компанія (Тимошенка) Britico Products показала збиток 195 тисяч крон. Фірма Medical Invested – 54 тисячі крон. Тимошенко також отримує дохід від кіпрської Diafox Consulting Limited, якій належить уся мережа ломбардів в Україні під назвою «Дешева Готівка». У 2017 році він отримав 2,4 мільйона гривень від цієї компанії», – повідомило джерело, посилаючись на зарубіжні ЗМІ. Джерела ретельно перевірила редакція видання Parlamentnilisty.

На диво збитковими є, за джерелами, і інші компанії, пов’язані з Тимошенком.

Читайте також: Тимошенко у Раді спитали, про що у Москві її зять говорить із «емісарами Путіна» 

«У Britico Products Олександр Тимошенко має ділового партнера, Вацлава Франца. Вацлав Франц є членом ради директорів DANYLIV CAPITAL, a. S.,» – доповнило джерело.

Вацлав Франц був видалений зі складу ради директорів цієї компанії у серпні 2018 року. При цьому в даному акціонерному товаристві він працював з листопада 2012 року. Так само до складу ради директорів (DANYLIV CAPITAL, a. S) входили (що можна простежити): Василь Данилів, Річард Чичко, Анета Гурайчікова, Анета Шомшакова, Шарка Вінклерова або Ростислав Пивоваров.

За словами джерела, Олександр Тимошенко побудував свій бізнес і важливі політичні контакти у Чехії завдяки Їржі Неставалу. Разом вони працюють у Чесько-Центральноазіатській торговій палаті, яка, наприклад, брала активну участь у газових переговорах з колишнім міністром фінансів Властімілом Тлустим, організувала і оплачувала перебування сім’ї міністра Пароубека в Сирії і лобіювала інших політиків. Голова Палати Їржі Неставал в минулому надавав Тимошенку доступ до колишнього прем’єр-міністра Мірека Тополанека і його політичного консультанта Марка Даліка.

Читайте також: Вакарчук назвав ім’я нового президента України, – Bloomberg

Цей газ став фатальним для Олександра Тимошенко. У 2000 році разом з батьком і дружиною Юлією його звинуватили в шахрайстві при продажі газу через Єдині енергетичні системи України (ЄЕСУ), за яким стояв колишній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. Олександр Тимошенко був одним з директорів ЄЕСУ. Пізніше Лазаренка заарештували і засудили за відмивання грошей. Звинувачення ж щодо Олександра Тимошенка скасували через відсутність доказів.

Саме цим у 2012 році чеське міністерство закордонних справ пояснювало чому Тимошенко отримав притулок у рекордно-короткий термін. Адже середній час, необхідний для отримання притулку в Чеській Республіці за допомогою неурядової організації з надання допомоги біженцям, становить від 90 до 180 днів. Але у випадку Олександра Тимошенка все було зроблено менш ніж за місяць.

Читайте також: Голосу «за» немає: знайшли докази, що Тимошенко не голосувала за визнання РФ агресором

Марина Мачіткова, юрист російського походження, яка допомогла Тимошенкові впоратися з його заявою про надання притулку, не бачить в цьому нічого незвичайного. За її словами, запит був заснований на тому факті, що Україна не могла гарантувати права на справедливий судовий розгляд.

Однак колишній український депутат Вадим Колесніченко вважає, що притулок було фінансово-мотивовано. За його словами, Юлія Тимошенко за допомогою свого чоловіка намагалася врятувати хоча б частину своїх коштів за кордоном. Це твердження ґрунтується, зокрема, на тому факті, що ні Юлія, ні Олександр у своїх податкових деклараціях у 2015 і 2016 роках не вказали свій інвестиційний капітал у вищезгаданій True Standing Europe Limited.

Один з критиків Тимошенко – Анатолій Ірінюк здивований тим, що засоби масової інформації тільки зараз зацікавилися бізнесом Олександра Тимошенка за кордоном. За його словами, гроші сім’ї Тимошенків проникли у Чехію в 1990-х роках. Ірінюк стверджує, що кошти, отримані Юлією Тимошенко і екс-прем’єр-міністром Лазаренком, були поступово інвестовані в Чехію з 1994 року, коли тут була створена фірма United Energy International Ltd.

Ситуацію з Лазаренком прокоментував у своєму профілі Facebook український депутат Сергій Лещенко: «Чи знаєте ви, який страшний сон Юлії Тимошенко? Це повернення Павла Лазаренка з США в Україну. Його статус в США невідомий. Міграційний суд не прийняв рішення щодо надання політичного притулку Лазаренкові. Це означає, що в будь-який час суд може зажадати, щоб Лазаренко покинув Сполучені Штати та його депортували в Україну».

Спірна історія людей, пов’язаних з Олександром Тимошенком і економічною діяльністю підприємств навколо нього викликає багато запитань.

Читайте також: Юлія Тимошенко не буде Президентом, – Олександр Мороз

Наприклад, голова згаданої Чесько-Центральноазіатської торгової палати Їржі Неставал взяв участь у Кримській конференції в листопаді 2017 року «Крим в сучасному міжнародному контексті». Незважаючи на офіційну позицію як Чеської Республіки, так і Європейського Союзу, які послідовно розглядають Крим як окуповану Росією територію України, він зустрівся в Криму з представниками «окупаційної влади».

«Збитковість компаній, пов’язаних з Олександром Тимошенком, його сумнівні зв’язки і дії людей пов’язаних з ним, що суперечать офіційній позиції Чеської Республіки, – все це ще не отримало оцінки чеської влади і не викликало бажання перевірити бізнес цього олігарха в Чеській Республіці», – заявило джерело видання.

Читайте також: Ставнійчук спрогнозувала, що було би з країною, якби Тимошенко стала Президентом 

ZIK
25.10.2018

Якщо Порошенко прочитає це інтерв’ю, він засмутиться – відомий політтехнолог

Сергій Гайдай про те, навіщо Петру Порошенку влада

Упершій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ відомий український політтехнолог Сергій Гайдай проаналізував передвиборчі стратегії реальних і ймовірних кандидатів у президенти України – Юлії Тимошенко, Анатолія Гриценка, Святослава Вакарчука, Володимира Зеленського й Андрія Садового. Кожен кандидат оцінювався за критеріями «чистого політика», тобто людини, яка займається виключно політикою, поставивши собі за мету перевлаштування світу і країни.

У другій частині інтерв’ю настала черга чинного президента. Сергій Гайдай розповідає в якій із церков УПЦ Московського патріархату в Петра Порошенка був духівник, пояснює, чому, на його думку, главу держави не можна назвати мудрим політиком і з якої причини Порошенко втративши владу, подібно Віктору Януковичу не побіжить до Ростова.

– Настала черга Порошенка, в якого є і газети, і канали, і заводи, і пароплави, і жага влади…

– І єдина мета в політиці – примноження капіталів і захист активів. В умовах станової, корупції, коли держава сприймається як кормова база. Головне – потрапити до стану, “сослов’я”, а потім зайнятися промислом (не від слова промисловість, а від слова промишляти).

Ось ти – промисловик, тобі дають шматок лісу, все хутро в ньому – твоє, здобувай, ось гора, вся мідь в ній – твоя, видобувай! А хто такі громадяни в такій країні? Піддані, що стоять на нижніх сходинках, яким правитель іноді щось кидає з панського столу.

І найважливіше для мене: в політика і президента Петра Порошенка немає мети побудувати нову країну – країну суспільної власності та громадського співуправління власним майном. Країну закону для всіх, без олігархів і монополій. Країну вільної економіки та податкового раю, майбутнього світового лідера.

Для нього Україна – це велика плантація. А всі ми – витратний гумус на цій плантації.

Я не вважаю Порошенка “чистим політиком”, я навіть не вважаю його бізнесменом. Тому що справжні бізнесмени, такі як Маск, Бренсон, заробляють на вільному ринку, а не в створених “під себе” монополіях.

– Суспільство гостро реагує на невдачі, невиконані обіцянки президента. Але ж у 2014 році його постать виглядала абсолютно прийнятною, навіть з огляду на українські особливості. Двадцять років у політиці: нардеп від СДПУ (о) Медведчука, один із засновників Партії регіонів, один із керівників кампанії «Нашої України», один з лідерів Помаранчевої революції, секретар РНБО за Ющенка, двічі міністр, в тому числі за Януковича. Бізнес-імперія Порошенка все розросталася і здавалася непохитною. Тоді, 2014-го, люди казали: «Значить, знайде підхід до всіх, можливо, це мудра людина, раз вміє завжди триматися влади!»

– Для мене мудрість у політиці – це щось інше. Швидше Порошенко – людина адаптивна, така, яка вміє використовувати будь-яку ситуацію.

Кілька років тому в Україні розробляли образи українця і українки для брендування країни. Їх назвали Гарнюня і Спритко. У мене була суперечка з колегами, я виступав проти Спритка, доводячи, що це неправильна російська калька. Розробники мали на увазі, що «сприткий» – це швидкий. Але це українське слово має швидше негативний контекст. “Спритним” в народі називають того, хто швидше за всіх зорієнтувався, щоб урвати свій шматок, російською це “шустрый”, “шустрик”.

Так от, я не знаходжу в Петра Олексійовича політичної мудрості, а ось те, що він «спритний» – це однозначно. Стратегічного мислення я в ньому не бачу, а тактик він прекрасний, «тут і зараз» приймає найбільш вигідне рішення.

– Петро Порошенко ініціював передачу Андріївської церкви в центрі Києва в постійне користування Вселенського патріархату. Виглядає досить яскраво: шедевром Растреллі, зведеним за наказом імператриці Єлизавети, по-царськи обдарувати політичного союзника. Несподіваний хід?

– У мене атеїстичне мислення, я не експерт в релігійних питаннях. Але я переконаний, що діяльність Московського патріархату в Україні треба припиняти; все, що шкодить московським попам – корисно нам. Потрібна для цього автокефалія – чудово, якщо Порошенко доклав зусиль, щоб цього досягти – я це вітаю. Чи варто Андріївську церкву віддавати Вселенському патріарху? Якщо храм залишиться відкритим для людей і це допоможе отримати автокефалію, я – за!

І навряд чи це царський вчинок, швидше це елемент політики. Адже утвердження Української церкви – це не основна діяльність президента Порошенка, це – політичне прикриття, спосіб залишатися на плаву. Але я не можу виступати проти цього. Нехай буде так: з поганої вівці хоч вовни жмут.

– Автокефалія додасть йому популярності?

– Я вважаю цю кампанію ефективною, вона дає аргументи тим, хто схильний голосувати за Порошенка. Для мене ж це не аргументи. Я дивлюся далі. Колись ми купили «швидке закінчення війни», солдатську зарплату тисяча доларів на день, обіцянки позбутися активів… і, так, що долар буде по десять гривень. Ось тепер продається автокефалія. Питання – чи купимо ми зараз це?

– Білборди «Віра! Мова! Армія!» – це хороша реклама?

Дискутувати з тезами “армія, віра, мова” – справа програшна. Хто виступить проти рідної мови, єдиної помісної церкви, а тим більше проти сильної армії? Але це не програма нового президента, це тези кампанії для виборців.

В Порошенка є хоча б якесь право на гасло про армію, він все-таки головнокомандувач, ніхто з конкурентів не має такої можливості – це хороша ідея його політтехнологів.

Про мову – це найслабша теза, я особливих зусиль Порошенка в популяризації та захисті української мови не вбачаю. Були політики, нардепи, які пробивали закони; активісти, які воювали за українську. А Петро Олексійович як завжди приїхав «перерізати стрічку».

І такий момент – про «віру». Я точно знаю, що Петро Порошенко був парафіянином Московського патріархату. В нього довгий час був духівник у Свято-Троїцькому Іонинському монастирі (в Києві, – НП). Ось тепер цікаво: Порошенко залишився прихожанином Іонинського монастиря чи змінив парафію? Хто тепер його духівник? Ось це – загадки, і жоден журналіст про це поки президента не запитав.

– Що скажете про телевізійний PR президента? Постійне відкриття місточків, кількох кілометрів нової дороги, відремонтованих дитячих садків і фельдшерських пунктів – це людей не дратує?

– Це звичайна радянська звичка партійного діяча.

– Ця політика ефективна?

– Для певного виборця безумовно. Ви чекаєте, що жити стане краще, але для вас – все як і раніше. Але з телеекранів щодня твердять про успіхи, перемоги, президент ріже стрічки… І людина починає думати: “Це в мене персонального покращення немає, а десь життя кипить: відкрили дорогу, міст, дитячий садок!”

Тут цікавим є такий аспект: у нас великі проекти, монополії працюють на Порошенка і його бізнес-партнерів, люди президента контролюють Нацбанк, встановлюють тарифи.

Але коли в людей виникають питання щодо важкого економічного становища України, ми чуємо відповідь з Банкової. “Почекайте, почекайте: це до прем’єра! Це до Верховної Ради, це не мої повноваження, – говорить президент. – Мої повноваження – це дипломатія, дивіться, як нас усі в світі підтримують! Мої повноваження – це армія! Подивіться, який чудовий у нас парад, як повстала з попелу наша армія! Ось це мої повноваження!”

Але ось відремонтували дорогу, дитячий садок (в чому немає жодної заслуги президента), а він тут як тут!

– Сприткий?

– Сприткий! Це називається лукавство або політика подвійних стандартів.

– Ніхто не хоче розставатися з владою. Деякі сусіди, Володимир Путін, Олександр Лукашенко, створили моделі, за яких можна і не розставатися… На що Порошенко може піти, якщо зрозуміє: влада йде з рук?

– Мені вдалося бачити Порошенка зблизька. І в мене є побоювання, що, на відміну від Януковича, він куди рішучіша людина. І куди більш “бєспредєльний”. Думаю, він вдасться до будь-яких засобів, щоб зберегти владу.

Я спілкувався з Андрієм Петровичем Клюєвим, він в ту пору був першим віце-прем’єр-міністром в уряді Азарова. Клюєв готував документи для підписання асоціації з Євросоюзом, а ми його консультували з PR-питань. Розговорилися, зрештою, і залишилися в пам’яті його аргументи: чому ж в Україні політики так жорстко борються за владу?

Думки Клюєва були такими: «Жили б ми в демократичній країні, мені б ця влада була не потрібна! Я би відпрацював свій термін і передав повноваження, тим, хто нас переміг. В Україні не так, як тільки ми втратимо владу, нас просто вб’ють і заберуть все, що в нас є!»

Знаєте – ця формула досі працює для всіх, хто при владі.

Як тільки Порошенко втратить владу, ті, хто прийдуть за ним, почнуть розбиратися з усіма його схемами, капіталами, активами. Влада – питання життя і смерті, особливо коли це питання стоїть перед людиною рішучою, яка входить в кураж, коли мова йде про боротьбу!

Янукович виявився людиною несміливою (недарма ж він знепритомнів від влучання яйцем). Порошенко – не Янукович, мертвою хваткою буде триматися за владу, так просто не віддасть.

Не хочу навіть говорити про те, на що він здатний…

– Сергію, два роки тому ви казали: “Зараз (у порівнянні з часами президентства Ющенка) ситуація змінилася, в мене куди тривожніші відчуття. Пишу зараз щось проти Порошенка, а мені приходять такі сигнали: “Ти знаєш, в Адміністрації президента це читають, ти там — у чорному списку. На телеканалах є списки людей, яких ні в якому разі не можна кликати на ефіри, ти в ці списки входиш! Тому що ти — зрадофіл, критикан влади, і взагалі — будь обережніший!” Чи посилилося це відчуття зараз?

– Є телеканали, куди мене заборонено запрошувати. Якщо мене туди випадково покликали, журналісти отримують догану. З іншого боку, є канали, які постійно кличуть, але мені туди не хочеться ходити. До речі, слід контролювати свою присутність на ефірах; коли тебе надто багато, то з політтехнолога перетворюєшся на політичного коментатора.

Чи знаходжуся я в чорному списку? Так, знаходжуся, мені передають, що Петро Олексійович незадоволений тим, що я пишу і говорю. Якщо він прочитає це інтерв’ю, він, безумовно, засмутиться, тим більше у нього готові пояснення: «Гайдай працює на ворогів Порошенка, отримує за це гроші!» Чи боюся я? Швидше за все, в Петра Олексійовича великий список ворогів куди небезпечніших, ніж Сергій Гайдай!

Розмовляв Ярослав Гребенюк

НАРОДНА ПРАВДА

Хто стоїть за Вакарчуком і чого хоче Тимошенко – інтерв’ю відомого політтехнолога

Сергій Гайдай про кандидатів у президенти і політичні перспективи Святослава Вакарчука та Володимира Зеленського

Сергій Гайдай — один з найбільш затребуваних політтехнологів України, голова соціально-інжинірингового агентства “Гайдай.Ком”. Працював з Віктором Ющенком, Петром Порошенком, Анатолієм Кінахом, “Нашою Україною”, “Народним фронтом”.

У першій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ Гайдай висловив свою думку щодо частини фаворитів президентських виборів в Україні, пояснив, чому політику потрібна жага влади та оцінив політичні перспективи Святослава Вакарчука і Володимира Зеленського.

– Сергію, півтора року тому ви в інтерв’ю казали: “У владі повинні бути тільки чисті політики — і неважливо, як вони виглядають, що говорять, головне, щоб там були люди, основна мета яких — перевлаштувати світ”. Давайте перевіримо наших кандидатів у президенти на цю функцію – перевлаштування світу!

– Давайте домовимося про терміни. Я не пам’ятаю точно, що я тоді сказав, але, очевидно, термін «чистий» мав значення: «Чистий політик – людина у якої немає іншої діяльності, окрім політичної».

І це дуже важливо: чистий політик думає про те, як змінити світ, країну. Він стоїть на голову вище тих, хто прийшов у політику для нарощування активів і створення нових корупційних схем. Я не володію знаннями про всіх політиків, але давайте спробуємо. З кого почнемо?

– З Анатолія Гриценка.

– Я не згоден з його позицією, але можу припустити, що в Гриценка крім політики дійсно нічого немає.

Стосовно питань до Гриценка. В політика повинна бути вибудувана модель щодо зміни країни. Я ніколи не чув про модель Гриценка; здається, що він нічого змінювати не хоче, що він переконаний: проблеми України – через нечесних людей у владі, потрібно поміняти їх на чесних. Думаю, тут переплутані причинно-наслідкові зв’язки. В Україні соціально-політична модель побудована таким чином, щоб країною керували корупціонери. Прості чесні люди, потрапляючи у владу, не можуть працювати ефективно, потім модель їх затягує в корупційні схеми. Хороша людина – не професія. В країні так і буде все продовжуватися, якщо не змінити систему. Хто наступний?

– Святослав Вакарчук. Нещодавно вийшла його стаття в «Українській правді» – про реформу судової системи – де він радить доручити вибір суддів міжнародним експертам і громадянським активістам (тобто американцям і тим, хто живе на американські гранти). Смішно вийшло – того ж дня “тітушки” під захистом поліції вчергове громили суд…

– Я не відстежую його статті та заяви, але можу сказати точно: Вакарчук – не політик. Він співак, основна його діяльність – музика, творчість. Так, існують очікування людей, яким він подобається – це я розумію. Але це не робить Вакарчука політиком.

– Хто, по-вашому, за ним стоїть?

– А тут я впевнений: за Вакарчуком поки стоїть тільки Вакарчук. «Стоїть» – це значить «оплачує». Можливо, багато хто хотів би стояти за Вакарчуком, але я поки не розумію, за що там платити. Якщо побачу, що він орудує великими грошима (і це явно не його особисті заощадження), тоді я замислюся: хто стоїть за Вакарчуком? А поки Вакарчук – це Вакарчук.

– Ви хотіли б допомогти Вакарчуку?

– Оскільки він не політик, я навряд чи готовий допомагати йому професійно. А як музиканту я навряд чи йому допоможу.

– «Слуга народу» Зеленський?

– Теж як політик відсутній. На відміну від Вакарчука, Зеленський має якусь псевдополітичну біографію: на зйомках серіалу «Слуга народу» в ролі президента України. Мене це скоріше лякає, тому що реальне життя і політика дуже сильно відрізняються від того, як це показано в серіалі. Проста людина опиняється у владі… Я не знаю, що станеться з Україною, якщо Зеленський, опинившись у владі, буде діяти подібно до свого персонажу.

Якщо з’явилися політичні амбіції, потрібно пройти серйозну школу. Як її зробити інтенсивною, швидкою, я навіть не дуже добре розумію…

– Може, є сенс стати мером невеликого міста?

– Такий шлях теж існує, але він не єдиний. Під школою я розумію завдання – сформувати свою політичну позицію. Що таке політична позиція?

– Це те, від чого не відійдеш.

– Так, це базова ідея світоустрою, якій ти готовий присвятити життя і за яку готовий помирати. Потрібно мати колосальні волю, сміливість, нахабство, щоб зважитися на подібне, адже як тільки ти почнеш втілювати свою ідею, весь світ почне пояснювати, чому в тебе це не вийде!

– Зараз подумалося: В’ячеслав Чорновіл був таким політиком?

– Безумовно, Чорновіл був таким політиком. За часів Чорновола я був ще «неполітизованою» молодою людиною, особисто нічого не зможу про нього згадати, але в мене є друг – Андрій Ніцой, політтехнолог. Він був соратником Чорновола, про Чорновола я дізнався з його розповідей…

– Тепер Юлія Володимирівна.

– З Тимошенко все складно. Безумовно, в політику вона потрапила із бізнес-середовища, як і наш президент Порошенко і 90% політиків. Я розумію, що вона є частиною політичної системи, яку потрібно міняти. З іншого боку, думаю, в Юлії Володимирівни немає іншої діяльності, крім політичної. В мене немає інформації, що після приходу в політику в неї почалося зростання персонального капіталу.

В Тимошенко є дорогі речі, вона живе в непоганому будинку, в неї є гроші на життя. Але це гроші, зібрані партією. Думаю, Тимошенко в політиці гроші не заробляє, вона, швидше за все, в політиці витрачає гроші: на комунікації, на партійне будівництво, на те, щоб вигравати вибори на місцях.

Світ зараз в такому стані, що, якщо б у Юлії Володимирівни були рахунки, офшори, компанії, солідна нерухомість, ми би про це знали. Суперники подбали би, вивісили би великими літерами. Адже про активи Петра Олексійовича ми всі добре знаємо: і про офшори, і про нерухомість в Іспанії – і абсолютно не тому, що він сам це нам показав. Президент тепер під прицілом громадської думки, про це подбали ваші колеги-журналісти. Не думаю, що Юлія Володимирівна не знаходиться під цим же прицілом.

З деякими світоглядними позиціями Юлії Володимирівни я не згоден, критикував її і критикую, в її ідеології дуже багато соціалізму. Але я не можу сказати: «Мета Тимошенко в політиці – примноження капіталу!» Я не бачу цього капіталу. Не можна сказати, що Тимошенко живе, як нувориш.

– Ну так. Є підозра, що Тимошенко живе глобальними цілями.

– Як не дивно, я задавав їй особисто це питання: який мотив, цілі?

На що отримав таку відповідь: «Мотивів у житті може бути три: перший – гроші; другий – секс; третій – слава і амбіції. Мій мотив – третій, я хочу досягти своїх цілей в житті та політиці».

Юлії Володимирівні часто пред’являють: в неї жага влади! Обивателі та псевдоінтелектуали лякаються цього поняття. Але в політика і має бути так. Якщо в тебе є ідеї щодо перебудови світу, ти повинен бажати влади, без влади твої ідеї залишаться мріями. Я не готовий голосувати за політика, в якого відсутня жага влади.

Показовий приклад – ще один кандидат, Андрій Садовий. Йому дали можливість стати прем’єр-міністром України, а він відмовився. Так – це був маніпуляторний хід Петра Порошенка: призначити Садового прем’єром, а потім зробити з нього та його партії «цапів-відбувайлів». Але, відмовившись, Садовий вчинив немудро: він показав своїм виборцям, що в нього відсутнє прагнення до влади. Садовий пояснив це так: я буду прем’єром без повноважень, без депутатської підтримки, навіщо мені це потрібно?

На мою думку, ось навіщо: потрібно було стати прем’єром і почати найрадикальніші зміни (наприклад, скоротити Кабмін удесятеро). Відразу ж наткнутися на стіну, неможливість щось зробити і піти зі скандалом, пояснивши, що депутати ставлять палиці в колеса реформ. Це дало б головне: виборці обов’язково запам’ятали би, що він готовий повернутися, працювати, змінювати країну, його партії потрібні голоси, – тому що він має жагу влади. Садовий цього не зробив, і подивіться, що сталося з його рейтингом – він жалюгідний.

– Сергію, два роки тому ви говорили: “Зараз (у порівнянні з часами президентства Віктора Ющенка) ситуація змінилася, в мене куди тривожніші відчуття. Пишу зараз щось проти Порошенка, а мені приходять такі сигнали: “Ти знаєш, в Адміністрації президента це читають, ти там — в чорному списку. На телеканалах є списки людей, яких ні в якому разі не можна кликати на ефіри, ти в ці списки входиш! Тому що ти — зрадофіл, критикан влади, і взагалі — будь обережніший!” Зараз це відчуття посилилося?

– Я думаю, прочитавши це інтерв’ю, Петро Порошенко засмутиться…

Чому президент України засмутиться, прочитавши продовження інтерв’ю Сергія Гайдая, дізнайтеся найближчими днями на НАРОДНІЙ ПРАВДІ.

Розмовляв Ярослав Гребенюк

НАРОДНА ПРАВДА

 

 

Що спільного між Путіним і Садовим? Аналогію навіяв французький політолог

Французький політолог та журналіст Олів’є Ведрін відзначає дві головні причини, які можуть схилити російських олігархів усунути Путіна. Одна з них та ж сама, яка призвела до падіння з політичного Олімпу лідера Самопомочі та мера Львова Андрія Садового – сміттєва криза у Москві та її околицях.

Про це повідомляє «Апостроф».

Заяви президента Росії Володимира Путіна про ядерну війну означають лиш одне – режим Путіна стрімко наближається до свого кінця. Російські олігархи не стануть терпіти поведінку глави Кремля і спробують швидко його усунути.

Заяви Путіна на «Валдаї» були дивними. Путін каже, що, якщо почнеться ядерна війна, росіяни потраплять до раю, а інші – до пекла. Це початок кінця для путінського режиму. Безліч друзів Путіна – дуже багаті люди, що мають мільярди доларів та євро… Хіба вони хочуть ядерної війни?! Хіба їм є діло до пекла та раю?! Це дуже по-дурному!

Те, що сказав Путін, не є аргументом. Ця риторика нагадує іранську диктатуру, ісламістсько-терористичний уряд.

Невже у Путіна немає іншого аргументу? Якщо немає, для мене це означає дві речі: по-перше, ця людина – ідіот. По-друге, це кінець для Путіна. Олігархи вважатимуть цей режим несповна розуму. Думаю, вони налякані. Угода багатіїв із владою виглядає приблизно так: поки в нас наші гроші, робіть, що хочете. Однак побачивши, яким шляхом іде Путін, вони спробують його змістити. Для цього вони можуть використати протести щодо пенсійної реформи. Ще однією проблемою є сміття навколо Москви. Разом ці два моменти можуть бути початком дуже великих проблем у Москві та Росії, їх можуть використати, щоб усунути Путіна.

Нагадаємо, у кінці травня 2016 року трапилась трагедія на Грибовицькому звалищі поблизу Львова. Вона призвела до того, що на цей полігон було заборонено вивозити ТПВ. Спочатку міста України відгукнулися на потреби Львова та приймали відходи, але згодом позиція Андрія Садового, який намагався перекласти проблему на сусідів та центральну владу, призвели до виникнення сміттєвої кризи. Мер Львова повністю перевів ситуацію у політичну площину, увійшовши у роль жертви, а кривдником зробив Синютку, Гройсмана та Порошенка. Непоступливість Садового зробила заручником його амбіцій ціле місто та усіх його мешканців, які потопали у сміттєвих завалах. Ситуацію вдалося вирішити лише зусиллями Львівської ОДА, яка у червні 2017 року перебрало на себе функції координації вивезення ТПВ.

Сміттєва криза також дуже суттєво вдарила по рейтингах Андрія Садового та партії «Самопоміч», які чітко були прив’язані до казкового іміджу Львова. Станом на середину 2016 року рейтинг Андрія Садового та його партії становили більше, як 10%, що дозволяло йому бути одним з лідерів симпатій українців. Та усе «сміттєве» політичне протистояння призвело до його катастрофічного падіння – тепер на початок президентської кампанії він становить лише близько 3%, що робить Садового не більше як технічним кандидатом.

Як результат, саме непродумані політичні кроки та мегаамбіції, помножені на реальну, гостру господарську проблему, зробили з улюбленця чималого числа українців справжнього політичного ізгоя.

Читайте також: З валізою «рішучих змін» Садовий вже вирушив у президенти 

ZIK

 

 

Втручання Кремля у вибори в Україні

“Наїзди” Трампа на Путіна: позиція чи поза?

Що означають останні заяви Трампа на адресу Путіна і до чого тут Україна
Що означають останні заяви Трампа на адресу Путіна і до чого тут Україна / Фото з відкритих мереж

Днями в інтерв’ю агентству “Associated Press” він заявив, що збирається балотуватися на другий термін і виборюватиме омріяну Victory з гаслом “Збережемо Америку великою”. У відповідь на питання, хто, на думку Трампа, може скласти йому конкуренцію на виборах 2020 року, він назвав колишнього віце-президента США Джо Байдена.

Читайте також: Вашингтон готує нові санкції проти російських компаній: відомі деталі

Нагадаємо, Дональд Трамп став президентом США в 2016 році. Тоді головним слоганом його кампанії було “Make America Great Again”. Дослівно українською мовою –”Зробимо Америку знову великою”.

Варто зауважити, що активність Трампа на медіа-арені супроводжується досить гучними заявами, які стосуються України та Росії. Власне, це не дивно, адже у США ще не оговталися від скандалу про ймовірне втручання РФ у американські вибори-2016 на користь штабу Трампа.

Але це – далеко не єдиний скандал, де так чи інакше (не у найкращому світлі) фігурує ім’я Трампа. Як відомо, колишнього керівника виборчої кампанії Трампа Пола Манафорта влада США підозрює у несплаті податків та державній зраді. Зокрема, йдеться про те, що політтехнолог лобіював інтереси української “покійної” наразі Партії регіонів і президента-втікача Віктора Януковича без відповідної реєстрації.

Очевидно, що готуючи сани з літа, Дональд Трамп вирішив задовго до виборів зайнятися іміджевими питаннями і “відхреститися” від репутації проросійського політика. Більше того, він (хоча й у притаманному – завуальованому стилі) намагається за кожної нагоди критикувати владу у Кремлі. Чи вдало це виходить і чи допоможе репутаційному “відбілюванню” – окреме питання.

Читайте також: Трамп назвав основну загрозу своїм президентським успіхам у США

Кидаючи камінці в город Кремля, не залишає Трамп поза увагою і Україну. В нещодавньому інтерв’ю телеканалу CBS він зробив низку гучних заяв, що стосуються нашої держави. Серед іншого, глава Білого дому сказав таке:

Я – той, хто дав Україні оборонну і протитанкову зброю. Обама цього не зробив. Ви знаєте, що він відправив в Україну? Подушки і ковдри. Він – той, хто віддав частину України,
– висловився президент США.

Також він відкинув обвинувачення в тому, що нібито ніколи не демонструє жорсткості у спілкуванні зі своїм російським колегою Володимиром Путіним: “Я думаю, що я дуже жорстко з ним особисто спілкуюся. У мене була зустріч з ним. Це була дуже складна зустріч, і це була дуже хороша зустріч”, – наголосив Трамп, чітко натякнувши, що громадськість просто не знає, про що він говорить з російським президентом face to face, перш ніж вийти до журналістів.

Дональд Трамп також допустив причетність російського президента “до вбивств і отруєнь”, очевидно натякаючи на резонансну історію з отруєнням Скрипалів у Британії. Показовим є те, що завжди чутлива до подібних заяв Москва, цього разу на недружні закиди, констатації та припущення американського президента відповіла позицією “ігнор”.

Читайте також: Трамп назвав Путіна ймовірним винуватцем вбивств й отруєнь: у Кремлі вже відповіли

Якою є кінцева мета інформаційної гри, розгорнутої чинним президентом США, і яке місце в геополітичному трикутнику США – Росія – Україна займає наша держава? Це питання 24 канал адресує відомому політологу Олександрові Палію.

Пане Олександре, як ви вважаєте, чим обумовлені досить гучні заяви Дональда Трампа, які безпосередньо стосуються України? Чомусь складно повірити у те, що це спонтанні меседжі.

Напевно, що не спонтанні, але насправді Трамп сказав правду, тому що за часів Обами Україна не отримувала військової допомоги, а за його президентства це відбулось. Але він говорить речі, які йому політично виграшні, тому що зараз в нього складна внутрішньополітична ситуація. Втім, він висловлюється у притаманному йому стилі: ані так, ані ні, щоб йому неможливо було у чомусь заперечити і в чомусь звинуватити.

Обама з подушками і матрацами і Трамп з “Джавелінами”… зіставлення досить оригінальне. Але, якщо без іронії, то на що сподівався Трамп і кому адресував ці сигнали?

Я думаю, що насамперед Трамп орієнтується на ту критику, яка лунає на його адресу всередині Сполучених Штатів, що він, мовляв залежний від Росії і перед виборами змовився з Росією і таке інше. Зараз навколо цього розгортається великий політичний скандал, тому Трамп постійно намагається продемонструвати, що ніякої змови не було і намагається це підтвердити будь-якими практичними доказами. Але знову ж таки, що стосується конкретно України, то він має рацію: його адміністрація зробила більше, ніж адміністрація Обами.

Дивно, чи не так, з урахуванням того, що українські політики вищої ланки висловлювали підтримку не йому, а Клінтон.

Українські політики могли мати якісь симпатії, але українська держава жодним чином не втручалася в американські вибори. Зовнішню політику у нас проводять виключно президент, уряд і МЗС, а ці органи займали нейтральну позицію, тому, вважаю дорікати Україні в чомусь немає підстав. Але повторюся: звичайно, окремі політики можуть мати свої політичні симпатії, і це їхнє право. Інша справа, що не завжди розумно їх озвучувати на широкий загал.

Чимало наших політиків з різних партійних таборів заявляють про ймовірне втручання Росії на хід і, певною мірою, результат майбутніх президентських та парламентських виборів у нашій державі. Що ви думаєте про це?

Так, уже сьогодні ми бачимо дуже чіткі сигнали втручання Росії на вибори, які відбудуться у нашій державі в наступному році. І ми говоримо не про те, що, якщо Росія втручалася у вибори в США, Франції, референдуми в Каталонії та в Нідерландах, то росіяни однозначно будуть втручатися і в наші вибори. Ми можемо робити такі заяви, але, окрім них, є й конкретні речі. Наприклад, були консолідовані два телеканали і переведені фактично у стан антиукраїнської військової пропаганди – це NewsOne і 112-й. Вони були, скажімо так, підібрані під один центр управління і працюють проти України.

Читайте також: Рупори Кремля: які канали та чому звинувачують у поширенні російської пропаганди

Тобто, перший момент втручання Росії в українські вибори – це консолідація медійних ресурсів. Йдемо далі. Ми чітко бачимо, що сигнали, які озвучуються багатьма нашими політиками абсолютно збігаються із заявами російської пропаганди. Про що це може свідчити? Лише про одне. Частина нашого політикуму підіграє російській пропаганді (Путіну – “24”), оскільки вони розповсюджують ті самі сигнали з тією ж самою амплітудою. Окрім цього, є закрите фінансування багатьох наших політиків. Воно є непрозорим і тут також можна підозрювати Росію.

Ви знаєте, у нас зараз навіть якщо води гарячої в столиці немає вже не один місяць поспіль, знайдуть привід кивати на країну-агресора. Або муха не там і не в той час сіла – теж “рука Кремля”. Зручна така собі позиція на всі часи і всі випадки життя. Ось ви зараз говорите те ж фактично, не наводячи прикладів.

Приклади? Ось, приміром із Саакашвілі це все було очевидним, тому що Курченко – це ж не… Словом, в Росії олігархи, а тим більше іноземні, ніякою зовнішньою політикою не займаються. Зрозуміло, що це була інтрига російських спецслужб. І я думаю, що таких історій є ще дуже багато. Зараз дуже багато де-факто проросійських політиків заявляють про свої наміри брати участь у виборах. А для цього, нагадаю, потрібно на одну лише реєстрацію кілька мільйонів гривень. Звідки у них з’являються величезні гроші?

В одному з нещодавніх інтерв’ю Курт Волкер, спецпредставник Держдепу США в Україні заявив, що Білий дім не буде жодним чином впливати на виборчу кампанію в Україні, мовляв, пересічні американці цього б не зрозуміли. Як гадаєте, на тлі наступальної (передусім, в інформаційному плані) тактики Росії, позиція США – “моя хата скраю” може негативно позначитися на перебігу виборчої кампанії в Україні?

Сполучені Штати є демократичною державою, яка не втручається у вибори в інших країнах. США вважають, що вибір має відбуватися суверенно.
Така політика американців з одного боку, можливо, й створює проблеми, але з іншого –нівелює велику кількість проблем, тому що не буде приводу дорікати Америці за втручання у вибори, як постійно дорікають Росії. А те, що Росія у наших виборах буде максимально інтригувати, особисто я не маю сумнівів. До слова, вже зараз приблизно 60% контексту їхньої внутрішньої пропаганди стосується саме України.

А Сполучені Штати усуваються від прямої підтримки будь-кого, тому що це дискредитує демократію. Це зовсім не та історія, коли Путін двічі чи тричі вітав Януковича з перемогою. Американці так не працюють, це не їхній стиль.

Але все ж таки, чим така позиція може обернутися у підсумку для нас?

Ми маємо нести власну відповідальність. Українці мають розуміти, що йдеться не про якісь там ігри американців, йдеться про долю країни. Наші люди мають розуміти величину відповідальності. До речі, зараз дуже багато людей перебувають у стані роздумів, саме звідси високий відсоток тих, хто не визначився з політичними симпатіями. Це не погано. Це означає, що вони думають, зважують, аналізують. Набагато гірше було б, якби люди ухвалили якесь абсурдне рішення. Тому я думаю, що найрозумніші виборці ще не визначилися.

Повертаючись до Трампа, Путіна та наших виборів. Деякі експерти констатують, що останнім часом неозброєним оком помітно, що Україна є не суб’єктом, а об’єктом на геополітичній арені. Чи згодні ви з таким “діагнозом”?

Таку точку зору розповсюджує російська пропаганда. Насправді ж Україна зараз – саме суб’єкт зовнішньої політики, який дуже серйозно впливає на міжнародні розклади. Почнемо з того, що Україна разом із Константинопольським патріархатом, у якого неспівмірно менше фінансових та організаційних ресурсів, перемогла російську позицію. Це свідчить про те, що Україна може давати і, власне, дає результат. Тому ще раз наголошую: наша держава вперше за триста років стала суб’єктом геополітики.

Читайте також: Вплив Росії в Україні розвіявся у п’яти сферах, – політолог

24 Канал
19.10.2018

Юлія Мостова про Петра Порошенка: “На його політичному рентгені немає кісток”

Головний редактор видання “Дзеркало тижня” Юлія Мостова в інтерв’ю Дмитру Гордону зробила цікаву заяву.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на програму “В гостях у Гордона”.

На питання Гордона, що Мостова думає про президента України Петра Порошенка, вона дала цікаву відповідь.

“Я написала про нього колись, що на його політичному рентгені немає кісток”, – цікаво відповіла Мостова.

Пізніше вона пояснила, що на її думку, у цієї людини немає принципів, але є сміливість, але ще і у нього є жадібність.

 

Повне інтерв’ю:

Раніше НАРОДНА ПРАВДА повідомляла, що відомий блогер, прихильник Порошенко, Мирослав Олешко заявив, що в Україні повинні саджати в тюрми журналістів, які насмілюються займатися своєю роботою і чесно і незаангажовано розповідають про події в країні.

НАРОДНА ПРАВДА

14.10.2018

 

Юлія Мостова про Анатолія Гриценка й майбутні президентські вибори

В гостях у Дмитра Гордона

13.10.2018

 

Про свій намір брати участь у президентській кампанії уже заявило 28 учасників, – КВУ

У громадській організації «Комітет виборців України» кажуть про аномально високу кількість ймовірних кандидатів у президенти.

Про це заявив генеральний директор КВУ Олексій Кошель на міжнародній конференції «Гроші в політиці: як політичні партії готуються до виборів», інформує «Українська правда» з посиланням на «Інтерфакс-Україна».

«Станом на сьогодні вже 28 політиків заявили про свої наміри брати участь у президентській виборчій кампанії, такої активності в українській історії ще не було. Ми маємо надзвичайно аномально високу активність кандидатів в президенти», – розповів Кошель.

Він підкреслив, що мова йде лише про тих потенційних кандидатів, які заявляли про свої наміри взяти участь у виборах, або про тих, про які заявляли лідери політичних партій.

За прогнозами Кошеля, Україну очікує надзвичайно гаряча президентська виборча кампанія, яка де-факто вже стартувала і продовжується кілька тижнів.

Очільник КВУ пов’язує активність потенційних кандидатів в президенти з парламентськими виборами, проведення яких заплановано на осінь 2019 року.

Читайте також: Юлія Тимошенко не буде Президентом, – Олександр Мороз

«Є спокуса обміняти навіть свій невеликий рейтинг, невисокий результат обміняти на прохідне місце в списку, або створити базу для участі своєї політичної сили в парламентських виборах», – вважає Кошель.

Проведення чергових виборів президента заплановано на весну 2019 року, нардепів – на осінь 2019 року.

ZIK

08.10.2018

 

Прихильник Порошенка закликав саджати журналістів: йому жорстко відповіли

Відомий провладний блогер  Мирослав Олешко заявив, що в Україні повинні запроторювати до в’язниць журналістів, які наважуються займатися своєю роботою і чесно і незаангажовано розповідають про події в країні.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА.

Так, нещодавно Олешко обурився розслідуванням проекту BIHUS.info, яке стосувалося глави зовнішньої розвідки Сергія Семочка і його родичів з російським громадянством. Блогера образило те, що журналісти слідкували за будинком високопосадовця, але його зовсім не здивував той факт, що на совісті Семочка може бути 200 смертей українців, які померли через блокування СБУ препаратів для проведення діалізу.

В мережі гнівно відреагували на допис Олешка. Так, скажімо ізраїльський військовий інструктор, що працює в Україні, Цві Аріелі, назвав його слова “клінічним випадком”.

Як відомо, президент Порошенко не зробив публічних висновків в скандалі з одним з керівників зовнішньої розвідки Сергієм Семочком.За президента це спробувала зробити блогер Анна Оскомина,  представивши все так, що в «справі Семочка» не все так просто – «Ситуація далеко не так проста, як здається на перший погляд” і отримала відповідь у мережі.

Народна правда

 

Новий скандал в СБУ підтверджує фальшивий патріотизм Порошенка – нардеп Луценко

На думку депутата, сьогодні спецслужби займаються влаштуванням своїх статків.
Скандал навколо першого заступника глави Служби зовнішньої розвідки Служби безпеки України (СБУ) Сергія Семочка в черговий раз підтверджує фальшивий патріотизм президента Петра Порошенка.

Відповідну заяву зробив народний депутат Ігор Луценко (фракція ВО “Батьківщина”) з трибуни парламенту, повідомили в прес-службі партії.

“Риторичне питання, чим же сьогодні насправді займається Служба зовнішньої розвідки і СБУ. Вони не займаються обороною нації від російського агресора, від іноземних розвідок. Вони займаються влаштуванням своїх статків. І це робиться через рекет бізнесу, через замовні кримінальні справи, через процесуально незаконні дії”, – сказав парламентарій.

На його думку, всі, хто дозволив призначити на посади таких людей, повинні відповідати за це.

Нагадаєможурналістське розслідування вказало на можливу причетність Семочка до пресингу фармацевтичного бізнесу, а також на статки і майно, надбані сумнівним шляхом.

UA 1

06.10.2018

 

Порошенко: “У мене в Росії бізнесу немає
і бути не може!”

29.09.2018

 

Порошенко годує росіян своїми солодощами. Але мало хто в Україні знає на що готовий Президент заради російського рубля

Журналісти знайшли незаперечні докази того, що шоколадний барон Петро Порошенко і його шоколадний бізнес «Roshen» відкрито працює не тільки в Росії, але і в окупованому Криму.

Вже 4 рік українські матері відправляють своїх синів на Донбас, отримуючи назад цинкові труни,
а Порошенко відправляє в Росію солодощі, отримуючи російські рублі.

Ось вона справжня ціна того, що ми зробили фатальну помилку і довірили країну в руки вхитромудрому олігархові, який давно вже проміняв Україну на російські рублі!

Протягом усієї цієї кривавої бійні, барон Порошенко продовжував отримувати рублі без краплі докорів сумління!

Докази:

ELISE GOURNAL

05.10.2018

 

Узнается из конфет,

                           добрый мальчик

                                          или нет”.

Ця точна і вбивчо влучна фраза В. Маяковського саме про Петю
(“Сказка о Пете, толстом ребенке, и о Симе, который тонкий”, 1925).

Був такий Петя, та й загув – зажерливість його розірвала:

“Все, что лопал Петя толстый,

                           рассыпается на версты.

Ливнем льет

                     и валит валом –

                           так беднягу разорвало”.

Частіше перечитуймо класику!

 

 

Олігархічна змова чи відсутність самоорганізації: як фінансуються політичні партії

Одне з ключових питань для розвитку держави – як порвати замкнене коло між олігархічним всеосяжним впливом та побудувати державу для реалізації кожної людини. Я, як політичний консультант з практичним досвідом, маю певні думки та бачу можливі механізми. І пропоную їх обговорити.

Свідомі олігархи

Насправді, лідери фінансово-промислових груп – це, в першу чергу, досить розумні та грамотні люди. Звісно, стартовий капітал – це всім відома історія, а ось подальше перетворення у міжнародні холдинги – це історія вже складна, зі складним сюжетом, і потребує неабияких навиків та первинного складу характеру.

Так як це природньо для homo sapiens, як для виду біологічного і створіння раціонального, олігархи природньо шукають вигоди для себе, створюють умови для власної особи, надалі не керуючись теорією сталого розвитку, людиноцентризмом, ідеями про поступовий розвиток країни. Адже їх країна – це їх корпорація.

Читайте: Чи варто вірити передвиборчим рейтингам кандидатів

Відтоді як представники влади створюють умови, в яких доводиться реально платити за позики, але отримувати міжнародні бонуси й не позбуватися капіталу за кордоном та бути рукоподатковим, олігархи здатні змінитися.

Брати Кох у Сполучених Штатах Америки – люди заможні, за статками Ахметов навіть поруч не стоїть. Але це ж не заважає США бути світовим економічним лідером. Забезпечувати громадянам гідний рівень життя й можливості для реалізації.

Постає питання: якщо олігархи фінансують партії, то як же відійти від статус-кво та змінити правила гри. І послабити їх надто привілейоване становище, що стало можливим через державне дотування, можливості податкових оптимізацій та дешевих ресурсів, що монопольно видобуваються. Звісно, виключно через ефективну публічну політику.

Чи олігархи єдині фінансують політичні процеси? Однозначно ні, це надто примітивне твердження.

Великі політичні сили мають багато інвесторів – від людей, що в регіонах фіксують роботу активу (місцеві бізнесмени), до тих, хто безкоштовно допомагає своєю медіаактивністю та великих підприємців і асоціацій (навіть профільних).

Олігархи – не меценати, вони інвестують рівно стільки, скільки мінімально потрібно, інакше вони б не були олігархами.

Чи можна зібрати $20-30 млн на кампанію в Україні без відомих олігархів? Так, абсолютно точно можна. Це по мільйону з регіону, а отже – 5 людей по $200 000 тисяч: навіть для відповідального середнього бізнеса – це можливе вкладення із чіткою лінією більш горизонтальної мережі, а не монополії тиску фіскальних органів та фізичного тиску. Ось вам і шлях до політичної сили.

Чому цього не відбувається

Так як я знайома з багатьма побічними відповідними та самоорганізованими інвесторами, то візьму відповідальність за них усіх. Вони слабко вірять політичним лідерам і не бачать сильної дорожньої карти, від плану роботи партії на місцях – до плану розвитку держави (чіткого, за векторами). Не бачать інструмент.

Ось і маємо, що вони лише інколи долучаються до творення політичних процесів. Чи ситуативно за необхідністю. Політичні структури, що існують більше 10 років, існують виключно завдяки діалогу з такими людьми, й роботі з ними (припустимо, Батьківщина, раніше – Народний рух, на початку – партія Удар, до якої спершу прагнули долучатися, але розчарувалися при поглинанні її структурою БПП).

Перспективи неолігархічних партій

Можливо здаватиметься трішки утопічним, але я вважаю такі перспективи цілком реальними. По-перше, потрібно зібрати однодумців, спеціалістів з різних галузей.

Чітко прописати програму – від принципів роботи держави до кроків в імплементації запланованого на всіх рівнях.

По-друге – дуже детально дати план роботи такої партії та плани реалізації, отримати максимальну залученість ЗМІ, ТБ та власну співучасть, вибудувати адженду, залучитися підтримкою.

Читайте: Президентські перегони 2019: хто має шанси на перемогу

По-третє – відпрацювати меритократичний механізм (соціальні ліфти у межах партії), постійно навчатися та створювати реальну команду. Необхідно вести діалог з цивілізованими профільними лобістами та розуміти їх позицію.

На втілення повного циклу створення такої партії можуть піти роки, 2-5 років.

Чому не вийшло у багатьох малих та перспективних політичних сил, таких як ДемАльянс? Там здебільшого були люди однієї формації, що були хорошими ораторами та розумниками, проте погано вели діалог про гроші та системну роботу, тому й ресурсів не знайшли.

Катерина Одарченко, політтехнолог

Факти

28.09.2018

 

Він, Вона і ми. Колонка Леоніда Швеця

Ну, нарешті, дочекалися. Перше коло передвиборних дебатів можна вважати таким, що відбулося. Порошенко виступив із щорічним зверненням до Верховної Ради, а Тимошенко презентувала економічну частину свого «Нового курсу». Прихильникам все сподобалося.

Справді, перед нами був президент в його ледь не найкращій формі, дзвінка промова від Олега Медведєва викликала багато похвали. «У нас є vision!» – багатозначно сказав Петро Олексійович. Юлія Володимирівна демонструвала вершини своєю віртуозною ораторської задушевності на складному предметі, талановито продаючи країні інноваційність і себе в одному пакеті. Від рясної президентської сивини щеміло серце. Юний вид екс-прем’єра викликав німе замилування.

Петро Порошенко виступив з посланням до Верховної Ради. Що про його промови думають в соцмережах, розбиралася Слово і Діло.

Іншого шансу у них не буде. Програти в 2019-му – програти назавжди. Тому вони будуть викладатися на повну, не шкодувати себе, а противника просто розмазувати, не чекайте fair play. У цьому сенсі у них однаковий vision.

На стороні Петра його нинішній стан, реальні владні важелі і відповідальність за країну, яка п’ять років намагається відгребти подалі від постсовка і яка веде в’язку війну з Росією, як на сході, так і на численних внутрішніх фронтах. На боці Юлії – нинішній стан Петра і відсутність відповідальності. Як це працює, вона показала на початку свого виступу, розібравши програмні президентські зобов’язання 2014 «Стратегія 2020», оформлені потім указами. «Він же нічого не зробив!» – стверджує Тимошенко, і, загалом, права. «Ніхто не зробив би більше!» – впевнені президентські прихильники, і з ними тут складно сперечатися. Петро і Юлія взагалі найчастіше мають рацію, коли кажуть один про одного.

Сперечатися взагалі марно, в цьому протистоянні все залишаються при своїх, а чужих обидві сторони терпіти не можуть. Правда, у президентської сторони є істотний недолік, який обіцяють ось-ось подолати: кількість тих, хто готовий голосувати за їх кумира, сильно менше, ніж вірних шанувальників його суперниці. Разів десь в два. Поспостерігати, як буде вирішуватися ця нетривіальна задача в терміни, вже само по собі вселяє достатній інтерес до передвиборного протистояння, в багатьох інших відносинах відштовхуючий. Особливо цікаво, як буде вирішуватися це завдання з урахуванням згаданої різкої нетерпимості до тих, хто не готовий любити Порошенко так, як вважають за потрібне на Банковій.

Тимошенко, яка здобула любов значної частини українців пенсійного і передпенсійного віку, які мріють, щоб про них піклувалася держава, зараз прагне сподобатися людям з більш активною життєвою позицією, але для цього їм потрібно забути, чому саме пенсіонерів так підкорила Юля. Забути практично неможливо, поєднати теж. А подивитися, як вона фліртує з прогресивним класом, непогана розвага, забавно.

Об’єднатися з партнерами, чи йти одинаком? З наближенням президентської кампанії це питання матиме вирішальне значення. Чому – з’ясовував політолог Олександр Радчук.

Чого не слід очікувати від кампанії, так цього того, що Петро Олексійович або Юлія Володимирівна представлять нам якусь іншу, небачену якість. За два десятки років ми про них знаємо все або майже все. У всякому разі, досить, щоб прийняти свідоме рішення про підтримку. Яка ще скандальна інформація може похитнути їх усталені репутації? Скільки натхненних промов, розрізаних під духовий оркестр стрічокабо нібито багатокілометрових пробіжок здатні розгорнути давно сформовану думку на 180 градусів? Так анітрохи, в загальному.

Ідеально було б, щоб ці діячі, які зіпсували відносини в далекому 2005 році, продовжували з’ясовувати їх в мемуарах, а, не апелюючи до народу на президентських виборах, від яких чекають нової якості української політики. Чекають, по всьому судячи, марно. Чи означає це, що від недоброго життя неодмінно треба вплутуватися в бійку Порошенка і Тимошенко на одній зі сторін? Так упаси боже. Ми їм точно нічого не винні, наша увагу до цих набриднувших персонажів і так затягнулася. Їх успіхи і провали вже неможливо наділяти магічними значеннями, вся магія давно розгублена.

Чим раніше Україна почне шукати відповіді на запитання, що буде і що повинно бути після Порошенка і Тимошенко, тим швидше українська політика почне набувати втрачений нею сенс.

Леонід Швець, політичний оглядач

Спеціально для «Слова і Діла»

 

Кучма про Трампа, вибори і якості президента

​ Як Вам цьогорічний форум YES?

– Мені подобається. Я переконаний, що з кожним роком вона набирає обертів в позитивному плані. Бо присутні тут несуть знання ситуації в Україні і світі, а головне, яким шляхом далі розвиватися Україні.

​ В одній панелі разом виступали Тимошенко, Гриценко та Вакарчук. Що скажете про їхні заяви? Чи бачите серед них гідних кандидатів?

– Не мені давати оцінку цим кандидатам. Кожен має право піти на вибори. Тим більше, ми чітко знаємо, що і Юлія Володимирівна і Гриценко обов’язково підуть на вибори. Хай поборються. Навіть Вакарчук. Відчувається, що в нього стільки енергії, що він не знає, в якій бік її направити: чи залишатися в шоу-бізнесі чи віддати в політику. Але йому занадто складно.

​ А як Ви гадаєте, куди йому краще енергію направити?

Це його право. Від початку до самого завершення його виступу у мене склалося переконання, що він обов’язково піде на вибори. А там життя покаже.

​ Яким би Ви хотіли бачити наступного президента, з якими якостями?

Головне, щоб він був діловою людиною, щоб в нього в голові було менше політики, а більше конкретики. Бо сьогодні одна політика, а економіка стоїть. На ці проблеми треба звернути увагу. Село ще, металургія трошки допомагають, а всього іншого нема. Завдання майбутнього президента в першу чергу звернути увагу на це. Я не кажу вже про питання Донбасу – це також першочергове питання. Якщо не буде потужної економіки, то ми нікому не потрібні, ми будемо розмінною монетою між Заходом і Росією.

​ А зараз є хтось, хто має якості необхідні наступному президенту?

– Ну, скільки нас, за 30 мільйонів залишилося. Напевно, є.

​–​ Тема цьогорічної конференції – «Майбутнє всього». Яким Ви бачите майбутнє України?

– Коли Юлія Володимирівна розпочала згадувати Будапештський формат, то мені хотілося поставити і їй і всім іншим, в тому числі Гриценку, одне питання. Нас тоді обманули, ядерний клуб обманув Україну. Гарантій безпеки і територіальної цілісності нема. Так я хотів запитати в них, що Ви порадите Трампу сьогодні, у якого головний пріоритет зовнішньої політики позбавлення Північної Кореї ядерної зброї? Якщо Україну обманули, то Північна Корея без ядерної зброї взагалі нічого не варта. Яку пораду хотіли б дати в цьому плані Трампу? Головне, треба повернутись до України і сказати: «Вибачте, я готовий більш активно допомагати Україні в цій проблемі, яка сьогодні є страшною».

Тетяна Попова

Радіо Свобода

16.09.2018

План “Шатун”

Мисливці кажуть, рідкісний шатун доживає до весни.

Віктор Володимирович мені нагадує ведмедя-шатуна.

Блукає лісом звір-одинак, сильний, досвідчений, нещадний. Не спиться йому, не вкладається хижак на заслужений відпочинок. Чому? Наука називає різні причини. Чи то голодний — не наївся досхочу за відведений для цього час. Чи то нарвався на мисливців-невдах — з місця клишоногого зігнали, але здобути звіра не змогли, пішов неквапно, а наздоганяти побоялись. Чи то сам відчув небезпеку, полишив ненадійний барліг, а нового не знайшов.

І ніхто зустрічі з такою твариною не радий. Мисливець ризикує перетворитися на здобич, родич — на корм. Читав колись, що голодні шатуни із задоволенням пожирають собі подібних, вишукуючи барліг з побратимами, які безтурботно собі сопуть. А після трапези деякі ведмедики не гребують розташуватися на відпочинок в осиротілих норах просто на останках…

Ну от чого, здавалося б, Медведчукові не вистачає? Гарний будинок у Криму, красуня-дружина в офшорах до п’ят, — чого ще треба, аби зустріти політичну старість?

Але досвідчений хижак зголоднів за живою політикою. І мисливців чує, — пальці не на курках, але й стволи не в чохлах. Ну, а затишний барліг у Сімеїзі нікуди не подінеться.

От тільки навіщо людині, чия доля — самотність у зграї, знадобилося членство в чужій ватазі? До чого пафосно-потішний захід у “За життя”, де навіть Рабіновичу з Мураєвим тісно? Самолюбство полоскотати? Навряд чи. Невідповідний розмір для задоволення настільки масштабного марнославства. Занурення головного інтригана країни в публічне політичне життя, найімовірніше, частина плану. Кремлівського проекту “Шатун”. Точніше, “Ведмідь-шатун”.

Орієнтовані на Москву політичні еліти (на думку ясновельможних панів з Білокам’яної) ніяк зі сплячки не вийдуть — час ікла оголювати, а вони все лапу смокчуть. Ліниво сваряться між собою, мляво покусують владу. Так владу не беруть.

Щоб розворушити цей сонний барліг, і знадобився звір, сильний, досвідчений, нещадний. І він у нього хутенько вліз, оголивши у вітальному вишкірі міцні ікла.

 

Примусовий добір 

Із чого, очевидно, виходять у Білокам’яній?

По-перше, там вважають (безпідставно чи ні, зараз сперечатися не станемо): потенційний електорат соціально близьких Кремлю сил становить не менш як третину від загальної кількості виборців України.

Цього недостатньо, щоб провести повністю лояльного Москві президента. Але за правильно продуманої гри достатньо, щоб вивести “свого” кандидата у другий тур. А це, у свою чергу, гарний доробок, щоб спробувати сформувати “свою” більшість у Раді. Парламентські вибори в Україні, наскільки можна зрозуміти, турбують Путіна більше, ніж президентські. Прийде на Банкову лояльний до Москви персонаж — от і добре, не прийде — зв’яжуть руки новому очільнику української держави нелояльним до нього парламентом. Без підтримки коаліції у ВР будь-який гарант буде обмежений і в кадровому маневрі, і в законотворчому. Без опори на парламентську більшість новий президент не зможе не те що виходити за межі конституційних повноважень (як це з успіхом робить Порошенко), йому навіть своїми законними правами розпорядитися буде складно.

Тому Кремль, треба думати, зробить акцент на парламентській кампанії. А президентську схильний розглядати, насамперед, як прелюдію. Потрапить кандидат від умовного “Опоблоку” у другий тур виборів голови держави, отримає там вагомий результат — півсправи зроблено. Друга половина — використати здобутий плацдарм для рішучого наступу на виборах до ВР. Мета — вивести “біло-блакитних” (називатимо їх по-старому) на результат у 30—35% в “партійних” перегонах, “дошити” фракцію мажоритарниками, укласти союз (необов’язково публічний) з якоюсь “гнучкою” політичною силою, наприклад з “радикалами”, і здобути більшість.

Чи посильне це завдання — питання суперечливе. Але в Кремлі вважають таку вагу підйомною. Однак, як кажуть штангісти, для успішних підйому і фіксації потрібні правильні підрив і підсід. Без виходу “біло-блакитного” кандидата у другий тур виборів голови держави парламентський успіх малоймовірний. А для того, щоб висуванець лояльних до Москви сил потрапив у “плей-офф” президентського змагання, необхідний (і це, по-друге), єдиний прокремлівський кандидат.

“Опоблок” і “За життя”, по суті, з одного барлога, та частина виборців сприймає їх за звірят якщо не різного роду, то різного виду. Але політика — не арифметика. Просте додавання рейтингів двох партій (8,7% в “ЗЖ” і 7,1% у “ОБ”, згідно з останніми дослідженнями “Демініціатив” і Центру Разумкова) не дає сукупних 16%. Так само, як додавання рейтингів Рабіновича й Бойка (6,7% і 6,4%, відповідно до даних з того ж джерела) не гарантує навіть арифметичних 13%. І це при тому, що для потрапляння в другий тур буде потрібно явно більше.

Проте політика — суміш алгебри, геометрії, фізики, хімії, алхімії й зоології. При неправильному підході формальне додавання призводить до фактичного віднімання, при правильному — до множення. Точний розрахунок і правильно донесене об’єднавче посилання (адресоване не тільки виборцям, але й регіональним елітам, партійним спонсорам) здатні привести до синергетичного ефекту. Не розгубити наявний ресурс і прирости новим — мистецтво.

А щоб такий процес став успішним, потрібна людина, яка б цей процес очолила. Це, по-третє. У Москві, схоже, стомилися чекати результатів природного добору, буцань Бойка і Льовочкіна з Ахметовим, а “ОБ” із “ЗЖ”. Природне замінили примусовим. Стадо має перетворитися на зграю. І їй призначили ватажка. Ведмедя-шатуна.

Про те, що процесу злиття “біло-блакитних” бути, говорили ще торік, тоді ж говорили й про ключову роль у цьому проекті Медведчука. Але справа з мертвої точки не зрушувалася. На червень року нинішнього планувалося підписання меморандуму про готовність об’єднання партій і громадських організацій промосковського спектра й можливе висування єдиного кандидата на президентських виборах. Але не спромоглися навіть на це. Щоб впливати на процес, необхідно опинитися всередині нього. І Медведчук офіційно увійшов в “ЗЖ” саме для цього.

Результат не забарився. “Розкольник” Рабінович закликав до “соборності”. А його публічний недруг Льовочкін одразу підтримав прийдешнє політичне “соборування”.

 

Три ведмеді в одному барлозі. Хто їстиме з чиєї чашки? 

Імовірність того, що на виборах-19 ми побачимо “Опозиційний блок “За життя”, зросла. Імовірність того, що від ОП/ЗЖ висуватимуть єдиного кандидата, — теж. Але назвати єдність у цьому таборі здійсненим фактом поки що не можна.

З кількох причин.

Перша. Цій обставині, завдяки своїм можливостям, перешкоджає чинний президент. Порошенко вважає (інформація про це отримана з джерел, які заслуговують на довіру), що для потрапляння в другий тур йому потрібна максимальна роз’єднаність у таборі суперників. Він не зацікавлений в об’єднанні Опоблоку й Рабіновича так само, як і в об’єднанні, наприклад, Гриценка й Садового. Наскільки правильний його розрахунок, обговорювати не станемо, просто будемо відштовхуватися від того, що такий розрахунок присутній.

Петро Олексійович, наскільки міг, підігрівав амбіції Рабіновича. У міру сил впливав на свого бізнес-партнера Ахметова.

І хоча можливості його обмежені, заважати консолідації “біло-блакитних” він буде й надалі. Оскільки шансів опинитися в другому турі зі зручним Бойком у Порошенка поки що менше, ніж побачити в ньому замість себе єдиного кандидата від “біло-блакитних”.

Він був би не проти організувати Відень-2, але на таку змову з ним ніхто не піде. Надворі не 2014-й. Порошенко — “кульгава качка”. Злетить/не злетить — лише дияволу відомо.

Друга. “Біло-блакитна” спільнота вкрай неоднорідна. Мешканці цього барлога здатні співіснувати, але не схильні один одному довіряти. Навіть у Рабіновича з Мураєвим “війнушка”, що вже й казати про інших, обтяжених пам’яттю про безліч конфліктів, образ, лондонських судів і кидків.

Група Фірташа—Бойка—Льовочкіна й група Ахметова зі скрипом поділили владу на двох, а тепер їм доведеться звільняти місце в барлозі ще й для Медведчука.

Появу Віктора Володимировича в “ОБ” сприйняли без особливого захвату. Ореол емісара Путіна — штука серйозна, але й у Бойка, і в Ахметова — свої канали спілкування з Москвою. Хоча Рінат Леонідович довіру Кремля в останні роки трохи втратив.

Бойко з Льовочкіним, зважаючи на все, не готові масштабно витрачатися на виборчу кампанію через фінансові труднощі Фірташа. Ахметов не готовий масштабно витрачатися на кампанію, якщо кандидатом у президенти буде Бойко (а саме він поки що розглядається Москвою на роль єдиного висуванця). Керівника СКМ у цій ролі більше влаштував би Вілкул. При цьому обидві групи поки що не готові ділити список на трьох, поступаючись третиною Медведчукові.

Щоправда, Віктор Володимирович нібито привіз ультиматум Москви — незговірливі “біло-блакитні” політики-бізнесмени потраплять до санкційного списку і заробляти в Росії і з Росією не зможуть. А це боляче.

Представники обох канонічних груп кинулись уточнювати, чи є озвучений ультиматум умовою Кремля чи “шатун” займається відсебеньками, спекулюючи статусом людини Путіна. Швидкого пояснення отримати не вдалося, а тому процес об’єднання поки що пригальмували. Посилаючись на формальні обставини — необхідність провести рішення про консолідацію через партійний з’їзд “ОБ”.

 

Ведмежий кут. Вовча яма

Повага до здібностей і можливостей Медведчука в його політичних попутників органічно сусідить із побоюванням. І верх поки що бере друге. Все-таки в “ОБ” теж верховодять великі хижаки з непоганим інстинктом самозбереження.

Для “біло-блакитних” вибратися за допомогою ревності, вміння і ресурсу Медведчука з політичного ведмежого кута — річ приваблива. Проте й ризики є. Припускаю, що той же Бойко зовсім не проти виявитися другим. Але тільки в страшному сні бачить себе першим у цій країні й у цей час. І більшості “опоблоківців” сонна опозиція значно миліша, ніж необхідність брати навіть частину відповідальності за те, що відбувається. Тому ж Ахметову важлива не влада, а місце в ній, за будь-якого розкладу й будь-якої конфігурації. Він заробляє з Порошенком, ділиться з Гройсманом, вкладає в Ляшка, інвестує у Вілкула, нарізає круги навколо Тимошенко. Він уважає, що знайде свій “Крижопіль плюс” за будь-якої влади. І напружуватися заради примарного надзавдання — проросійської більшості в Раді — точно не стане. Питання обговорення квот його трохи дратує, але не дуже турбує. Треба буде — він заплатить за ту кількість мандатів в “ОБ”, якої потребує. Заодно розіпхавши “своїх” у списки інших партій.

Та безпосередня присутність і активна участь Медведчука в загальному політичному проекті його неабияк турбує. Льовочкіна й Бойка — тим більше. Шатун — звір лютий. Зжере, облизнеться і в твоєму ж барлозі спати вляжеться.

Та й з Москвою сваритися не резон. А тому обклали соратники-суперники шатуна вовчими ямами. З різних сторін кураторам кремлівським про ризики розповідають. Що чужий звір не для тієї зграї звіра заганяє. Що потуги його об’єднавчі не так зцементують електорат, як розпорошать. А це іншим на руку. Тій же Тимошенко, а вона — звір хоч і того ж класу, але іншого загону. Що двома колонами йти зручніше. І… ліпше без Медведчука. Злякає електорат. Та й який з нього, в біса, публічний політик. Навіть Ляшко, прости господи, зі своєю колгоспною чарівністю, значно крутіше впливає на незміцнілі й скам’янілі уми. Нехай собі Медведчук кардинальствує, з Порошенком бариші ділить, телеканали колекціонує. Нехай. Але тихо.

Бояться “біло-блакитні” ікла хижого й лапи кігтястої. І послуги ведмежої від шатуна не хочуть. Комплексують. Адже на розмитій риториці можна найрізноманітніших незадоволених підібрати. А цей одним фактом своєї присутності чимало потенційних виборців відверне.

Як не крути, а країна вже не та, що чотири роки тому. І не всякий справедливо незадоволений цієї владою або давній аматор російської літератури, або щирий прихильник миру в Донбасі проголосує за силу, де привселюдно присутній він. Той, хто не те що не соромиться своєї близькості з Кремлем, а хизується нею.

Немов не було анексії Криму. Російського телебачення, “що розпинає хлопчиків”. Замордованого Рибака. Гіркіна й “заблукалих” десантників. Знущань над полоненими в Іловайську й ДАПі бійцями. “Параду” в Донецьку. Сенцова й Балуха, які голодують. Похоронок…

Мисливці кажуть, рідкісний шатун доживає до весни. Але ж політика — лише почасти зоологія.

Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора DT.UA

ZN,UA

15.09.2018

 

Українці назвали вигідних Росії кандидатів у президенти – соціологія

Серед ймовірних кандидатів у президенти України Росію найбільше цікавить один із лідерів “Опозиційного Блоку” Юрій Бойко, голова партії “За життя” Вадим Рабінович та лідерка партії “Батьківщина Юлія Тимошенко.

Таку думку висловили українці в опитуванні дослідницького Центру Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології та Центру соціальних та маркетингових досліджень SOCIS.

Так, на питання в кому з політиків найбільше зацікавлена Росія, щоб він став наступним президентом України, понад 46% опитаних українців відповіли, що таким політиком є Бойко.

Ще 38% учасників опитування заявили, що РФ бачить наступним українським президентом Рабіновича.

Не менше зацікавлена Росія і в Тимошенко. Так вважають понад 28% учасників дослідження.

 

Щодо інших політиків, в яких може бути зацікавлена Росія, то майже 20% опитанних думають, то таким може бути  нинішній президент Петро Порошенко.

15% учасників дослідження думають, що Росію цікавить лідер “Радикальної партії”Олег Ляшко.

Серед політиків, цікавих РФ, може бути і комік Володимир Зеленський – 7%, лідер партії “Громадянська позиція” Анатолій Гриценко – 6,7%, лідер партії “Самопоміч” Андрій Садовий – 5% та музикант Святослав Вакарчук – 3,7%.

Варто зазначити, що наразі ні Зеленський, ні Вакарчук не заявили, що йдуть на вибори.

Дослідження тривало з 30 серпня по 9 вересня. Методом стандартизованого інтерв’ю „face-to-face” за місцем постійного проживання респондентів опитали 10005 осіб від 18 років і старше.

Статистична похибка вибірки не перевищує 1%.

Раніше президент Петро Порошенко заявив, що йому відомо, кого Російська Федерація хоче бачити у другому турі президентських виборів в Україні.

20 червня лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко заявила, що візьме участь у виборах президента України у 2019 році.

Чинний президент Петро Порошенко заявляв, що не буде висуванцем від жодної партії, і тримав інтригу щодо наміру балотуватися.

13 вересня у коментарі УП він заявив, що оголосить, чи піде на чергові вибори президента України, після старту передвиборчої кампанії.

До президентських виборів уже готуються Олег Ляшко та Анатолій Гриценко, останній навіть кликав Юлію Тимошенко на дебати.

Лідера фракції “Опозиційний блок” Юрія Бойка до президентської кампанії готують американські та українські політтехнологи.

Лідер партії “За життя” Вадим Рабінович закликав керівників “Опоблоку”, “Відродження”, Аграрної партії і інших почати переговори про спільну діяльність і єдиного кандидата на президентських виборах. До його партії погодився приєднатися кум російського президента Віктор Медведчук.

Українська правда
14.09.2018

На данном изображении может находиться: 2 человека, текст

На данном изображении может находиться: 1 человек, очки и текст

На данном изображении может находиться: 3 человека, текст

Медведчук назвав Тимошенко найбільш підготовленим кандидатом

Медведчук назвав Тимошенко найбільш “підготовленим” і найбільш “сфокусованим” кандидатом. Він сказав, що Тимошенко буде “битися кожною фіброю” за перемогу.

Наприклад, електорат у виборі між Тимошенко і Гриценком повинен голосувати за Тимошенко.

Водночас Медведчук спростував будь-які політичні зв’язки з Тимошенко. “Для цього немає необхідності. І у нас різні політичні позиції”, – додав він.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше Тимошенко запросила регіональних лідерів до роботи над Новим курсом України.

OBOZREVATEL

Який строк отримає Порошенко?

Формула “від дзвінка до дзвінка” до президентських повноважень у принципі незастосовна. 

Петро Порошенко має намір домогтися перенесення дати проведення чергових виборів глави держави, — вперше чутка про таке  бажання гаранта виникла торік улітку. Нині абстрактна чутка набула характеру підтверджуваної інформації. А в нечіткого президентського бажання з’явилися ознаки міцніючого наміру. 

ЗАПИТАННЯ ПЕРШЕ: навіщо президентові зміщення термінів  виборів? 

Банкова розраховує перенести вибори глави держави з весни на літо 2019-го. Сенс? Для влади, як розпорядника адмінресурсу, — очевидний. По-перше, чим нижча явка, тим простіше маніпулювати результатами голосування, тим більше простору для підтасовок. А в період відпусток, канікул та інших вакацій відвідуваність виборчих дільниць знижується природним чином. По-друге, молодь, що належить до найменш дисциплінованих електоральних груп, улітку виконує свій обов’язок особливо неохоче. А виборці 18+  традиційно  не схильні любити чинну  владу. По-третє (не смійтеся),президентські технологи всерйоз вважають, що виборці влітку добріші, ніж навесні, й легше вибачають владі помилки.

ЗАПИТАННЯ ДРУГЕ: на що спирається можливий план президента? 

На нестиковку  в тексті Конституції. Частина перша 103 статті Основного закону встановлює: президент обирається строком на п’ять років. Частина п’ята тієї ж статті визначає датою проведення чергових президентських виборів “останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента“. І, нарешті, частина перша статті 104 роз’ясняє, що відлік президентських повноважень починається з моменту прийняття присяги.

Порошенко присягнув
7 червня 2014-го. Якщо намагатися застосувати до президентських повноважень формулу “від дзвінка до дзвінка”, то вони в чинного гаранта мають спливти  7 червня 2019. Згідно з Конституцією, дата наступних президентських виборів (остання неділя березня п’ятого року повноважень глави держави) — 31 березня 2019-го.

Якщо спробувати обґрунтувати, що такий “недобір” є:

— порушенням Конституції;

— обмеженням прав конкретного президента;

— неповагою до волевиявлення громадян, які цього президента обрали, —

можна гучно вимагати призначити  іншу дату проведення президентських виборів, більш справедливу.

ЗАПИТАННЯ ТРЕТЄ: а що вважати “справедливою” датою? 

Запитання не таке просте, як здається.

Почнемо з того, що жоден президент України жодного разуне перебував на президентській  посаді  аптекарськи точний п’ятирічний термін. Вилучимо з цього  списку  “достроковиків” Кравчука та  Януковича, які добряче “недосиділи”. Але обрані не на дострокових, а на чергових виборах Кучма (двічі) і Ющенко також не залишили Банкову рівно через п’ять років, день у день, “пересиджуючи” від місяця до чотирьох. І якщо вважати “недосиджування” на президентській  посаді  порушенням Конституції, то “пересиджування” — таке ж саме порушення: адже строк повноважень — п’ять років, а не п’ять із “копійками”.

Формула “від дзвінка до дзвінка” до президентських повноважень у принципі незастосовна. Виборча кампанія спирається на процедури, прив’язані до відносних часових рамок (“не пізніше, ніж…”, “зазначений строк може бути продовжений не більше, ніж…”, і т.д.) Самі вибори можуть бути або одно-, або двотуровими. А передбачені ще повторні, які кампанію неабияк подовжують. Отож  абсолютно точно прорахувати реальну тривалість дійства неможливо в принципі.

Прикиньмо приблизно, коли саме спливуть  повноваження чинного президента, якщо вибори (як і передбачено Конституцією) відбудуться 31 березня 2019-го.

Якщо, за підсумками голосування в першому турі, жоден із кандидатів не заручиться підтримкою понад  половини виборців (що станеться напевно), ЦВК, після формальної санкції парламенту,  муситиме  призначити повторне голосування (другий тур). Дата його проведення — третя неділя після дня виборів, тобто 21 квітня. 10 днів дається Центрвиборчкому на підбиття підсумків виборів. Беремо за максимумом  — 30 квітня. Потім офіційне оприлюднення результатів (публікація в “Голосі України”) —  хай наступного дня, тобто 1 травня. Не менш ніж через тридцять днів переможець має скласти присягу — 31 травня. Саме цього дня чинний  глава держави, гарант і главковерх, офіційно залишить свою  посаду.

Отже, повноваження Порошенка, який  вступив на президентську посаду 7 червня 2015-го, спливуть (із високим рівнем імовірності) 31 травня 2019-го. Тобто на тижденьраніше повного п’ятирічного строку. А не на два з половиною місяці, як порахував один недолугий математик із президентського фан-клубу.

Згоден, ми рахували за максимумом. Але навіть якщо брати мінімально допустимі строки — раніше травня приведення до присяги нового президента не відбудеться. Навіть 2014-го, в умовах максимального сприяння для Порошенка (відсутності судових розглядів, більш стислих строків приведення до присяги), від дня голосування до дня інавгураціїминуло майже два тижні. 2019-го все буде вочевидь жорсткіше й довше. Але, хоч як рахуй, формальний “недобір” президентських повноважень Порошенка становитиме від кількох днів до двох-трьох тижнів. 

ЗАПИТАННЯ ЧЕТВЕРТЕ: чому часом проведення президентських виборів визначено саме березень?

Конституція, прийнята 1996-го, визначала датою проведення чергових президентських виборів останню неділю жовтняп’ятого року повноважень президента. У 2004-му, після коригування Основного закону, з’явилося більш коректне (і, на мій погляд, оптимальне) формулювання: остання неділя останнього місяця п’ятого року повноважень президента. 

Закріпитися б йому назавжди. Але тут вступив Янукович.

Після перемоги на виборах-2010 він із допомогою дивного рішення Конституційного суду, фактично, скасував Основний закон у версії 2004 року і знову “узаконив” Конституцію-96. Але дату проведення президентських виборів у ній змінили. Початковий жовтень замінили на березень. Щоб приблизно підігнати дати під п’ятирічний строк повноважень чинного  президента, приведеного до присяги в лютому 2011-го.

Через три роки, в лютому 2014-го, Рада реанімувала Конституцію-2004. Але дату проведення президентських виборів залишила у версії “лоєрів” Януковича. Якби парламентарії повернули канонічний варіант — остання неділя останнього місяця п’ятого року повноважень президента — то не виникало б ні проблем, ні спокус.

Березень слугував відправною точкою вирахування строків для чергових виборів президента. Але Порошенко обирався на достроковиху травні. А строк повноважень йому належав  такий самий — п’ятирічний (що підтвердив Конституційний суд у рішенні від 15 травня 2014-го). Що й дало привід для спекуляцій.

ЗАПИТАННЯ П’ЯТЕ: як президент розраховує домогтися зміни дати проведення виборів? 

Звісно, через Конституційний суд. Очікується, що подання (якщо Порошенко все ж таки  наважиться  зіграти в цю гру) вирушить  до  КС вже восени. І його автором буде, найімовірніше, не сам Петро Олексійович.

Перспективи розгляду цієї справи? Думки джерел у самому Конституційному суді з цього приводу розбігаються.

Одне джерело переконане, що, з правової точки зору, питання  ясне: вибори глави держави мають відбутися у березні 2019-го. Але при цьому мій співрозмовник припустив, що КС може прийняти рішення в інтересах президента. За його словами, Порошенко впливає на позицію потрібної кількості суддів.

Інший вважає, що проблема нестиковки двох положень статті 103 Конституції, як мінімум, заслуговує  вивчення. Що вплив президента на КС дуже  перебільшений. Що цей вплив з кожним днем лише слабшатиме: кожен десять разів подумає, чи варто надавати послуги “кульгавій качці”. Прогнозувати, яким саме виявиться рішення Конституційного суду з такого  делікатного  питання, джерело не ризикнуло.

ЗАПИТАННЯ ШОСТЕ: яким буде механізм можливого перенесення дати проведення виборів? 

Самому цікаво дізнатися.

Припустімо, що КС і справді визнає права президента ущемленими. Але навіть у такому разі, як вважають правознавці, в рішенні суду навряд чи буде написано: “Перенести дату виборів на 9 червня (28 квітня, 5 травня, і т.д.)”. Конституційному суду не можна займатися нормотворчістю, його обов’язок — тлумачити, виявляти відповідність/невідповідність Основному закону.

КС  теоретично може визнати нинішню дату проведення виборів “неправильною”. Мотивуючи  ну, скажімо, тим, що права — суть норми матеріального права, а строки — процедура, сиріч механізм реалізації права. Є право народу, джерела влади, обирати президента. Є право президента, якого цей народ обрав, на п’ятирічні повноваження глави держави. І є обов’язки, яких він, президент, не зможе виконувати, оскільки йому недодали дорогоцінних президентських днів.

Ну, а хто ж визначить “правильну” дату? Верховна Рада? Так, вона зобов’язана, згідно із законодавством, не менш ніж  за сто днів до дня голосування прийняти постанову про вибори, із зазначенням дати. Але дату має навести ту, що вказана в Конституції. А там записано березень…

 Чи буде парламент виявляти нездорову ініціативу і вписувати в постанову про призначення виборів дату, вигідну президентові? Різне трапляється, але щось я дуже  сумніваюся, що у ВР зараз набереться достатня кількість громадян, готових прислужитися Петру Олексійовичу.

А яким шикарним приводом для чергового наметового містечка стане таке рішення…

Якщо схожа комбінація справді  буде розіграна, просто цікаво подивитися, як саме Банкова планує  довести її до кінця.

Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора DT.UA

ZN,UA

23.08.2018

 

Тимошенко продовжує співпрацювати з Кремлем?

Екс-прем’єр України Юлія Тимошенко зустрілася з тодішнім прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним у Лівадійському палаці. На прес-конференції після зустрічі Путін дозволив собі неоднозначні висловлювання на адресу президентів України та Грузії. Коментуючи зустріч Віктора Ющенка й Міхеіла Саакашвілі, продекламував: ”Бойцы вспоминали минувшие дни, и битвы, что вместе продули они”. 19 листопада 2009 року, Ялта
Фото: REUTERS
Екс-прем’єр України Юлія Тимошенко зустрілася з тодішнім прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним у Лівадійському палаці. На прес-конференції після зустрічі Путін дозволив собі неоднозначні висловлювання на адресу президентів України та Грузії. Коментуючи зустріч Віктора Ющенка й Міхеіла Саакашвілі, продекламував: ”Бойцы вспоминали минувшие дни, и битвы, что вместе продули они”. 19 листопада 2009 року, Ялта

Коли нещодавно в інтерв’ю на суспільному телебаченні Юлія Тимошенко повторила основні тези кремлівської пропаганди — це обурило багатьох українців. Вітчизняний “Фейсбук” просто вибухнув гнівом. Навіть ті, хто відкрито не підтримує Петра Порошенка, звернули увагу: невизнання Тимошенко факту великої війни з Росією є позицією, яку не може займати український політик.

Підозри у співпраці з Москвою на адресу керівника “Батьківщини” з’являються регулярно. Інформація просочується через десятки різних і взаємонезалежних джерел, що свідчить про відсутність спеціальної піар-кампанії проти неї.

Минулого місяця російське агентство ТАСС повідомило, що СБУ заборонила в’їзд в Україну російському політтехнологу Олексієві Ситнікову, який консультує Тимошенко. А недавно в її офісі у Києві помітили колишнього “регіонала” Михайла Добкіна й Володимира Грановського, екс-політтехнолога Януковича.

Того самого Володимира Грановського, який організовував “яєчний теракт” проти Януковича, і того самого Михайла Добкіна, якого Генпрокуратура звинувачує в розкраданні земель Харківщини. Зрештою, своїх проросійських поглядів, на відміну від Тимошенко, вони не приховували.

Якщо додати, що Юлія Володимирівна за чотири роки жодного разу не їздила на Донбас і не зустрічалася з людьми, які живуть поряд із лінією фронту, то починаєш вірити, що російський вплив на неї стає дедалі сильнішим.

Відкидаючи емоції, слід визнати: Тимошенко завжди була пов’язана з Ро­сією — як у бізнесі, так і в політиці.

Ще в середині 1990-х, перепродуючи російський газ, вона співпрацювала зі всемогутнім тоді президентом РАО “Газпром” Ремом Вяхіревим. Кажуть, саме він наполіг на її входженні до уряду Ющенка 1999 року. І навіть президент Кучма поступився на тиск.

Із приходом Путіна вплив Вяхірева зник. Щоб налагодити відносини з новим керівником Росії, Тимошенко надала йому цілий ряд важливих політичних та економічних послуг.

2008-го вона зробила все можливе, щоб Україна не отримала плану дій про вступ до НАТО. Розігравши конфлікт із президентом Ющенком, створила враження, що в українській владі немає єдності з цього питання.

У серпні 2008 року Тимошенко відмовилася засудити напад РФ на Грузію. Тоді прем’єр перешкодила блокуванню російських кораблів у бухтах Севастополя кораблями ВМС України. У результаті грузинські війська обстрілювала з моря ескадра Чорноморського флоту, яка прийшла із Севастополя.

Газовий контракт 2009-го став не просто невигідним для України. Мало хто знає: таким чином Тимошенко витіснила з ринку РФ конкурентну фірму, чим допомогла Ігореві Сєчину, своєму російському партнеру по газовому бізнесу. Вже тепер, після рішення Стокгольмського судового арбітражу, підрахували: цей контракт кожній українській родині коштував 61 тис. грн.

За прем’єрства Тимошенко путінський банк, як тоді називали Внєш­економбанк РФ, купив один із найстаріших банків України — Промінвестбанк.

В останні місяці прем’єрства Тимошенко росіяни придбали навіть Індустріальний союз Донбасу. Його співвласник Сергій Тарута був спонсором і партнером Юлії Володимирівни. А нині сподівається очолити Кабмін, якщо Тимошенко виграє президентські вибори.

Про сумновідоме хіхікання на прес-конференції з Путіним і досі пам’ятає вся Україна.

Бажаючи догодити Москві, Юлія Тимошенко завела в українську політику прихованого шпигуна, який пізніше очолив Міністерство оборони, доклав вирішальних зусиль для руйнування армії — Павла Лебедєва.

2006 року він став народним депутатом за списком БЮТ. А за Януковича, 2012-го, очолив Міністерство оборони. Масштаби його пограбування Збройних сил України вражають. За час, доки Павло Лебедєв був міністром, продали: 51 танк, 50 БМП, 59 ЗРК, 27 літаків, дев’ять вертольотів, 22 млн боєприпасів і майже 225 тис. автоматів.

А восени 2014 року Тимошенко завела першим номером свого списку до Верховної Ради Надію Савченко.

Коли Тимошенко відбувала покарання у Харкові, за неї персонально кілька разів вступився Володимир ­Путін.

Є багато інформації, що співробітниц­тво екс-прем’єрки з Москвою продовжилося й після Революції гідності. Заява Ганни Герман — найближчої соратниці Віктора Януковича — про те, що з Тимошенко вийде непоганий президент, зайве тому підтвердження.

Ще 28 лютого 2014 року на ключовому засіданні Ради нацбезпеки й оборони Юлія Володимирівна наполягла не чинити жодного опору під час анексії Криму. 2018-го підтримала путінський варіант розміщення миротворців на лінії розмежування, а не на українсько-російському кордоні.

Колишні працівники штабу Тимошенко згадують, як вона не хотіла одягати вишиванку, віддаючи перевагу традиційним рюшам і квіточкам. Лише політтехнологи переконали її пошити український одяг, який виготовляли в Черкасах.

Утім, ні мільйони плакатів у вишиванці, ні демонстративна клятьба у вірності Україні не перетворили Тимошенко на українку: в побуті, на нарадах серед своїх вона й далі говорить російською. Саме тому виборці постійно чують її характерні русизми на зразок “гАласувати”.

Gazeta.ua
13.09.2018

Літо олігарха

Порошенко бореться за себе. Намагаючись втягнути у свої ігри всіх. 

Пригадується, чверть століття тому прем’єр Леонід Кучма закликав парламент перетворити вітчизняну політику на мистецтво масштабних ривків.

Сталося інакше. Політика в Україні стала високим мистецтвом масштабних “кидків”. Чинний гарант — не останній у цьому артистичному ремеслі. Тому будь-яку “ділову” пропозицію Петра Олексійовича офіційні партнери, тимчасові попутники та потенційні союзники сприймають із неабиякою часткою скепсису. Тим паче — за умов небезпечної близькості майбутніх виборів.

“Порошенко домовляється з Яценюком і Аваковим про спільний список на парламентських виборах”. “Порошенко домовляється з Тимошенко про обмеження президентських повноважень та її майбутнє прем’єрство в обмін на обрання його головою держави”. “Порошенко домовляється з Бойком про спільну боротьбу проти Тимошенко”. “Порошенко домовляється з Тимошенко про спільну боротьбу проти Гриценка”. “Президент домовляється з Тимошенко (“Народним фронтом”, “Опозиційним блоком”) про дострокові парламентські (президентські) вибори”. Et cetera. Тижня не минає, щоб уми політично стурбованих обивателів не бентежили черговими чутками про чергові таємні переговори президента.

Прийняти кожну з цих чуток за чисту монету легко. Тому що Петро Олексійович — суть негоціант, “терти” з усіма про все, аби купити дешевше та продати дорожче, — його фірмовий стиль. Не здивуюся, якщо насельник Банкової, приміром, піде на переговори з Коломойським про повернення Приватбанку в обмін на контроль над “1+1”. Повірити важко хіба що в розрекламовані Тимошенко “тертки” Порошенка з ватажками ОРДЛО. Принаймні тому, що будь-яке питання, пов’язане з Донбасом, утрясати доведеться не з якимось водевільним Захарченком, а з Путіним. А український президент для російського — не переговірник.

Йдеться про зрозумілу історію з неясними перспективами. Порошенко бореться за себе. Намагаючись втягнути у свої ігри всіх. Але Петру Олексійовичу ніхто не вірить. Пам’ятаючи про колишні “кидки”. І з Петром Олексійовичем дедалі менше рахуються. Кожний новий рейтинг зменшує кількість охочих на нього ставити та готових у нього вкладати.

За наявною інформацією, головний порадник Порошенка з передвиборних питань Ігор Гринів періодично рекомендував патрону не спокушати долю та зіграти в дострокові президентські вибори. Допоки рівень довіри не впав до непристойного, а суперники не встигли розгорнути штаби.

Арсенал засобів, які використовуються чинними вітчизняними властителями для збереження себе біля керма, відомий, — PR, адмінресурс і підкуп.

PR. Гарант старанно перерізував стрічечки та розвішував медалі, але, як засвідчили закриті опитування, очок йому це не додало.

“Безвіз” уже відіграно як яскравий медіа-привід, потрібні свіжі вражаючі перемоги. Децентралізацію вправно “перепіарив” на себе спритний прем’єр. Питання про введення миротворчої місії на Донбас відкладено не невизначений термін. Багато надій покладалося на томос про автокефалію Української церкви, але Константинополь не поспішає з його оприлюдненням. Якщо раніше йшлося про липень, тепер можливу дату оголошення благої звістки перенесено чи то на серпень, чи то на вересень. І наскільки чітко буде прописано церковну незалежність Києва поки що не надто зрозуміло. Згідно з різними соцопитуваннями, ця тема хвилює від 20 до 31% населення, що істотно менше від очікуваного владою. Набагато більше збуджує виборця перспектива скасування депутатської недоторканності. Але 300 голосів, необхідних для цього, у Раді поки що не набирається. Не допомогли й хитрощі: президентський законопроект передбачає ліквідацію імунітету для нардепів наступного скликання. Однак більшість чинних парламентаріїв мріє про нову каденцію, а тому здійснювати “обрізання” не квапиться. Хоча президент не полишає спроб “дотиснути” їх.

Адмінресурс. Теж не все для президента райдужно.

Унаслідок децентралізації головними розпорядниками цього капіталу виявилися мери та керівники органів місцевого самоврядування. Вони ж, згідно з дослідженнями, перетворилися на найбільш ефективних передвиборних агітаторів. Впливати на них так, як на голів місцевих адміністрацій, Порошенко не може. Але спроможний тримати їх на гачку за допомогою прокуратури (ресурс Нацполіції Банковій недоступний). Спосіб дієвий, але лише почасти. Дострокові президентські вибори можливі тільки у разі добровільної відставки президента. Від цього моменту його царствена карета перетворюється на гарбуз. В. о. голови держави стає спікер — не найлояльніший до Порошенка персонаж. А сам колишній гарант виявляється просто кандидатом у президенти, одним із багатьох. І нині ніби лояльні до Петра Олексійовича Кернес, Труханов та інші, можуть втратити належну чуйність відносно громадянина Порошенка. Тим паче, що (за деякими даними) чинний голова ГПУ активно трансформує прокурорський ресурс. Він перетворює його з механізму президентського впливу на інструмент підвищення власної ваги. Такий актив може виявитися вагомим аргументом у майбутніх переговорах про подальшу політичну долю Луценка. Який, як і раніше, вірить у себе та не надто вірить у щасливу долю нинішнього патрона.

Про ступінь реального впливу голови держави на мерів можна почасти судити хоча б на прикладі київського міського голови. За нашою інформацією, Петро Олексійович нещодавно вимагав від Віталія Кличка публічно заявити про небажання брати участь у президентській гонці та готовність підтримати Порошенка. Але поки що не домігся свого. При тому, що йдеться про формального соратника гаранта, зазвичай чуйного до прохань вождя. Понад те: люди, близькі до градоначальника, стверджують, що Кличко насправді не планує висуватися в президенти, попри тиск частини свого оточення.

Підкуп. Так, у наших реаліях, штука вельми дієва.

Проте особи, визначені на роль касирів, уже сумніваються, чи варто давати стільки, скільки просять. Оскільки давати доведеться на ще не збитого, але вже пікіруючого льотчика. Крім того, окремі кандидати в президенти мають ще більші ресурси матеріального стимулювання населення. Москва, знаєте, не спить. Путін розкладає фаберже в різні кошики.

Ще одним аргументом (і досить вагомим), що утримує Порошенка від спокуси зіграти в дострокові президентські, є острах негативної реакції Заходу. Петро Олексійович сподівається, що у разі програшу, як мінімум Меркель і Туск, зможуть уберегти від неприємних наслідків, від зазіхань на його свободу та його бізнес. Не думаю, що він уже отримав такі гарантії. Але схильний вважати: у разі різких рухів про можливе заступництво західних лідерів нинішній президент України може забути. Дострокові президентські вибори саме й належать до розряду особливо небажаних викрутасів.

І, нарешті, останнє. Успіх операції за настільки складних стартових умов можливий за наявності досвідченого начштаба. Голова АП Райнін на цю роль не тягне цілком очевидно. Секретар Радбезу Турчинов, найбільш очевидний кандидат на таку посаду (наскільки відомо), у черговий раз відповів черговою відмовою.

Почасти через глухий кут, куди, схоже, остаточно зайшли переговори між Порошенком і “Народним фронтом”. НФ усе ще не розуміє, як йому злетіти на парламентських, але що виразнішим є падіння соратника по владній коаліції, то менше хочеться думати про спільні політичні літання. Крім того, і Яценюк, і Аваков Петру Олексійовичу відверто не довіряють. А він — їм. “Митна історія”, імовірно, стала точкою неповернення.

Олії у вогонь, треба думати, могла підлити історія з погромом у харківській міськраді. 20 червня група надмірно активних громадян (за твердженнями місцевих журналістів, які мають стосунок до Нацкорпусу), користуючись надмірною пасивністю правоохоронців, улаштувала невеликий бедлам. За нашими відомостями, міністр внутрішніх справ, який не відчуває сильної любові до харківського мера, все-таки неабияк здивувався, що його ресурс (службовий і громадський) хтось використовував без його відома. Експрес-розслідування вивело Авакова на потенційного замовника інциденту: зібрані ним відомості нібито вказували на голову АП Райніна (який продовжує контролювати Харківську ОДА й після переїзду до Києва). Якщо це й так, то, найшвидше, безлад був особистою ініціативою Ігоря Львовича, який час від часу нагадує про себе Геннадію Адольфовичу. Але Аваков міг розцінити це як недружній акт адміністрації президента стосовно себе.

Хай там як, останнє засідання “стратегічної дев’ятки” Аваков (як нам розповіли) покинув достроково, пославшись на важливі справи. На роздратоване запитання президента, які справи можуть бути важливішими за спілкування з головою держави, міністр із притиском повторив “важливі” й відбув. До речі, ще раніше з цієї самої наради ретирувався й прем’єр, також пославшись на зайнятість.

Вожді НФ дедалі чіткіше дають зрозуміти президенту, що говорити про спільні передвиборні плани навряд чи варто. Турчинов, головний ідеолог союзу Порошенка та “фронтовиків”, формально залишаючись “при” главі державі, почав дрейфувати назад до Арсена та Арсенія. Тим паче, що вожді НФ, підозрюючи його в надто активному заграванні з Петром Олексійовичем, почали трохи обмежувати його доступ до внутрішньої інформації та його вплив на прийняття внутріпартійних рішень.

Словом, шанси Порошенка завербувати Турчинова неабияк зменшилися. І бажання грати в дострокові президентські вибори — теж.

Тим більш дивно, що віднедавна голова держави (як передають близькі до нього люди) знову виявив цікавість до позачергової кампанії. Цього разу — парламентської. Ідея не нова, цим сценарієм давно жахали НФ і Гройсмана. Ініціаторами, наскільки можна судити, виступив не Гринів (він саме, кажуть, виступив проти), а Ігор Кононенко та Сергій Березенко, для яких потрапляння в парламент — завдання не менш, а можливо, і більш важливе, ніж успіх боса в президентській кампанії.

Порошенко нібито позначив готовність зіграти в дострокові вибори до Ради. Але в те, що він ризикне це зробити, повірити складно. Тому що завдання видається ще більш непосильним.

Для початку нагадаємо про труднощі, описані вище, з піаром — сумно, з адмінресурсом — ненадійно, з начштаба кампанії — туманно. Та й Захід, що до дострокових президентських, що до дострокових парламентських поставиться без належного розуміння.

Та є й проблеми іншого порядку. Потрібні приводи — медійний і формальний. Медійним може служити зрив голосування Ради за новий склад ЦВК або (що ефектніше) можлива відмова від ліквідації депутатської недоторканності. Формальним — розвал коаліції та неможливість сформувати нову впродовж місяця або зрив пленарних засідань протягом 30 днів.

Де-юре коаліції немає давно, але де-факто вона успішно штампує закони й оголосити про її відсутність заднім числом буде важко. Це, по-перше. По-друге, про розвал коаліції має заявити спікер. Це його обов’язок, але що буде, якщо він ним знехтує? Та нічого, наша історія вже знала такі випадки. А те, що Андрій Парубій, висуванець НФ і партнер Гройсмана, нічого не буде квапитися оголошувати, — очевидно. По-третє, навіть якщо БПП вийде з коаліції, у Ради є місяць на формування нової. Місяць від заяви Парубія, яка невідомо коли буде.

По-четверте, переважна більшість і політичних сил, і окремих депутатів, у дострокових виборах не зацікавлена. А тому вони здатні зробити все, щоб засідання не зривалися. Робота ВР після демаршу БПП у четвер це підтверджує. А якщо дуже треба — то й нову коаліцію склеять, хоча багатьом у переддень нової кампанії оформляти офіційні союзи з явними ідеологічними супротивниками не дуже з руки. По-п’яте, потерпіти залишилося недовго — за тиждень ВР має піти на канікули.

А президента підтискають терміни. Бо, за Конституцією, повноваження Ради не можуть бути припинені в останні шість місяців повноважень чинного президента. Тобто після 6 грудня 2018-го. А від президентського указу про розпуск до виборів має минути два місяці. А від моменту формального розвалу коаліції до президентського указу у ВР є місяць на пошук нової конфігурації коаліції. А старт нової сесії — у вересні. Тобто, по суті, — або тепер, або ніколи.

Крім того, рішення президента про розпуск можна спробувати оскаржити — як це зробив БЮТ 2008 року. Указ Ющенка про дострокове припинення повноважень Ради був юридично сумнівним документом, рішення Київського окружного адмінсуду — теж. Але спрацювало. А ще ефективніше спрацював інший засіб. Кабмін Тимошенко просто не виділив коштів на позачергову кампанію, і зухвала витівка Віктора Андрійовича накрилася величезним мідним тазом.

Для виділення коштів на проведення дострокових виборів потрібні відповідні рішення парламенту й уряду. Щось мені підказує, що домогтися цих рішень буде непросто.

А ще можна спробувати опротестувати законність дострокових виборів, посилаючись на нелегітимність ЦВК

Одне слово, Петрові Олексійовичу буде про що подумати найближчими днями. На думки про ввірену йому країну часу, схоже, не залишиться.

Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора DT.UA

ZN,UA
06.07.2018

 

 

Найвірогідніше, що партію Ляшка фінансує Рінат Ахметов, – розслідування «Джокерів»

Лідер Радикальної партії Олег Ляшко є політиком, який запевняє, що гроші до нього приходять з державних рахунків та внесків однопартійців. А ще він має добру вдачу. Восени 2015 року він був серед тих депутатів, хто голосував за Закон «Про фінансування політичних партій». Саме він мав би викоренити корупцію серед народних обранців та врівноважити їхні можливості. Але став лише фінансовим прикриттям для справжніх спонсорів партій.

Про це йшлося у викривальному проекті із Севгіль Мусаєвою «Джокери» на телеканалі ZIK.

До 2014 року Олег Ляшко переконував, що його партію фінансують однопартійці, зокрема, Сергій Рибалка. Але 29 червня 2015 року він значно розширив список спонсорів-однопартійців.

«Я нічого не буду вигадувати. У нас є кілька депутатів, які мають партійні офіси, партійну газету, платять за ефіри – це Сергій Скуратівський, Валерій Вощевський, Сергій Рибалка. Їхні декларації та доходи дають можливість це робити. Адже вони були бізнесменами, заробляли великі гроші, тому і фінансували виборчу кампанію», – говорив Ляшко.

Але політолог Денис Богуш переконаний: розкіш мати «ручних депутатів» можуть дозволити собі лише обрані і дуже багаті.

«У корумпованій країні, де більше 60% є в тіні, і всі питання вирішуються в ручному режимі, людям, які хочуть захистити свій бізнес, потрібно мати  свою партію чи фракцію або в місцевих радах, або у Верховній раді. Таким чином відбувається лобіювання. Ясна річ, що воно все дофінансовується ще з кишень  бізнесменів, регіональних представників. Тобто ми розуміємо, що для того, щоб робити загальнонаціональні акції, які б бачили по телебаченню, потрібно дофінансувати», – вважає Богуш.

В офіційному партійному звіті за 2016 рік найбільше грошей радикали отримали від держави. Майже 17 мільйонів гривень. Не обійшлося і без внесків донорів. Найбільшу суму – понад 280 тисяч гривень – переказав такий собі Сергій Була.

«Головного донора звати Сергій Була. Він співпрацював з колишнім мером Луцька, який у свою чергу мав спільні інтереси з народним депутатом України Степаном Івахівим з групи «Воля народу». Звичайно, що всі ці люди відкидають  свою причетність, адже кажуть, що це збіг. Також була депутат з Чернігова від райради Наталя Осіковська, депутат від «Радикальної партії». І вони разом з чоловіком через керівництво своєї фірми з приватним підприємством «Кристал», яке вже входило в групу інтересів компанії «Континіум», далі почали розкручувати цей ланцюжок», – прокоментував аналітик даних громадського руху «Чесно» Антон Кривко.

До слова, у 1992 році Степан Івахів разом із нині вже покійним депутатом Ігорем Єремєєвим створив холдингову компанію «Континіум». Її головні активи – мережа автозаправок «WOG» та підприємство «Галичина».

На зустріч з журналістами Сергій Була погодився не одразу, розмірковував майже два тижні.  І у коментарі він, фактично, визнав, що співпрацює з «Континіумом».

«Коли люди гуртуються, вони можуть досягнути певних успіхів. І якщо мої інтереси та тих людей, які мене обирали, збігаються з інтересами певних груп, чи там «привату», чи «Континіума», то однозначно я з такими особами буду йти по дорозі», – зазначив депутат Луцької міської ради Сергій Була.

Що ж до депутата Наталії Осіковської із Чернігова, то вона разом зі своїм чоловіком-бізнесменом теж пожертвувала  рідній партії гроші. І навіть більше, ніж Сергій Була – аж понад мільйон гривень. Коли журналісти вирішили з нею поспілкуватися, вона надіслала смс-повідомлення: «Мені здається, що всі відповіді я вже дала громадському руху «Чесно».

Тому, якщо зробити висновки опираючись лише на факти, то можна зауважити, що у 2017 році радикали почали буквально сипати грошима. Ляшко офіційно передав РПУ в оренду офісні приміщення на Кловському узвозі площею 182 квадратні метри і оцінив це як спонсорський внесок на користь партії в розмірі 109 680 гривень щокварталу. За рік виходить – 438 720 грн. Цей офіс – не єдине орендоване майно. Радикали також винаймають ще 325 квадратів на тому ж Узвозі у товариства «Наутілус-Інвест». Загалом за рік набігає кругленька сума: 1 382 133, 60 грн.

Пересуваються радикали на позичених автівках. Уже легендарний «Cadillac» здав в оренду радикал Олександр Гулак. Ще чотири автівки – теж орендовані. І за рік виходить  495 452 грн.  І ще одна цікавинка: у центральному секретаріаті партії у 2017 році з’явилися одразу 113 працівників. Зарплати в них мінімальні, але загальна сума чимала: 4 769 052 грн.

Найцікавіше те, що у 2017 році усі спонсори групи «Континіум» зі звітів зникли. І єдиними донорами залишилася держава і сам Олег Ляшко. Він пропонував повірити українцям, що чималеньку суму можна виграти в лотерею. Але, якщо це не ставки, і не група «Континіум», то усе вказує на те, що Ляшка спонсорували не лише однопартійці.

Що цікаво, навесні 2016 року Ляшко різко змінив маршрути своїх робочих поїздок та зустрічей. Якщо раніше  це були Київ, Чернігів, Чернігівська область і Волинь, то тепер – східні регіони: Запоріжжя, Кривий ріг, Маріуполь та Добропілля Донецької області. Саме в цих областях розташовані найбільші металургійні та гірничі підприємства країни і «перлини» бізнес-імперії олігарха Ріната Ахметова.

Олег Ляшко не лише їздить підприємствами олігарха, а ще й відкрито зізнається, що вболіває за футбольний клуб «Шахтар» ще з 2008 року. Але чомусь раніше він цього не афішував. Натомість на телеканалі «Україна», який належить Ахметову радикал став частим гостем. Аналітики медіа-ринку помітили це одразу.

«Дуже активно піарить Ляшка телеканал «Україна». За нашим моніторингом, майже немає жодного дня, коли там не з’являється Ляшко з будь-якого приводу. Він коментує будь-що і не тільки синхронами, а й він є дуже частим гостем студії. Ми почали активно моніторити політика з листопада минулого 2016 року і тоді телеканал «Україна» вже активно піарив його. Наскільки я розумію, очевидно він активно став співпрацювати з власником каналу. Іншої причини я не бачу. І, можливо, він допомагає у вирішенні деяких питань як політичних, так і бізнесових. Але телеканал «Україна» – це зараз головна медійна платформа, на якій піарять Ляшка», – розповіла медіа-експерт Наталія Лігачова.

Важко зрозуміти, навіщо головному радикалу так компрометувати себе та політичну партію. Адже раніше Ляшко досить уміло приховував своїх спонсорів. Хоча ці факти свідчать про прихильність, але не доводять, що Ахметов є спонсором Ляшка.  Тарифний майдан з’явився з нічого, відбувся яскраво і гучно, і дуже раптово завершився.

Ось декілька доказів, які пов’язують Ляшка з Ахметовим: головний радикал згорнув тарифний майдан, щойно той зачепив інтереси олігарха. І домагався не зменшення тарифів для населення, а за скасування ренти для підприємств, які належать Ахметову.  Також «Радикальна партія» лобіює закон про збільшення експортного мита для металу з 10 до 30 відсотків за тонну. Мовляв, опікуються долею металургів, яким не вистачає 15 відсотків металобрухту. Але експерти у цій галузі кажуть, що ніякого дефіциту немає, натомість є банальне бажання знизити вартість брухту.  Олег Ляшко та його однопартійці також були категорично проти підвищення тарифів на вантажні перевезення «Укрзалізниці», якими, власне, і користуються підприємства Ахметова. А потім – проти блокади окремих районів Донецької та Луганської областей. .

Апофеозом вистави, яку розігрують радикали, стало те, що у березні 2017 року журналісти програми «Схеми» зафіксували, що Ляшко і Ахметов одночасно перебували у Кабінеті міністрів і звідти виїжджали.

Отже,  Ахметов фінансує Ляшка, принаймні про це свідчать факти:  22 лютого 2018 року головою виконкому Радикальної партії стає Юрій Зінченко – топ-менеджер компанії Ріната Ахметова «Метінвест», колишній директор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. У 2014 році Юрій Зінченко підписав меморандум із представниками так званої «ДНР». Про ці події добре пам’ятає блогер Денис Казанський.

«Особисто Юрій Зінченко підписував меморандум, який також підписували тодішні керівники великих комбінатів, місцева міліція, влада міста, а також представники «ДНР» для того, щоб українське командування передало Маріуполь під контроль бойовикам. Відбулося підписання вже після подій 9 травня. Фактично, відбулися масові безчинства в місті. Знаю про це, бо там був 10 травня і знімав там сюжети про це. Тому на власні очі бачив, на що перетворився центр Маріуполя. А Олег Ляшко в цей самий час бігав навколо Маріуполя і писав патріотичні пости, як він там переможе всіх сепаратистів», – прокоментував  блогер Денис Казанський.

Журналісти хотіли безпосередньо запитати про все в Олега Ляшка. Але за два місяці, які минули з часу звернення до лідера «Радикальної партії», він так і не знайшов часу на зустріч. Тому, до парламентських виборів лишилося півтора року і невідомо, хто ще фінансуватиме партії, зокрема, «Радикальну партію» Олега Ляшка.

ZIK
26.03.2018

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + three =