Головна > Відео > Мішель Терещенко: “Пропоную створити широку антиолігархічну платформу та сформувати команду професійних державних управлінців”

Мішель Терещенко: “Пропоную створити широку антиолігархічну платформу та сформувати команду професійних державних управлінців”

Мішель Терещенко

“Воля дужча за всяку неволю” (Г. С. Сковорода)

Цікаво і повчально (виявляється, вижили тільки вільні люди).
В одному зі своїх інтерв’ю нащадок українських меценатів Міщель Терещенко сказав, що коли він вивчав історію голодомору в Україні, то звернув увагу на дуже показовий факт. Виявляється, голодомору не було в тих селах, де місцеві жителі не погодилися добровільно виконувати явно абсурдне розпорядження більшовицького уряду про здачу селянами зібраного врожаю. У деяких селах місцеві жителі просто вбивали тих, хто на підставі якоїсь державної писульки прийшов позбавити їх продовольства. Звинувачувати їх у цьому важко. Тому що, згідно природного права (а іншого й не буває), вони, захищаючи своє життя і майно, вбивали грабіжників і вбивць.

А ось ті села, які вважали, що вони зобов’язані виконувати будь-які забаганки того, хто назве себе їх начальником, тих жахіття голодомору торкнулися у повній мірі. Але ж все, що було потрібно, щоб цього не сталося, це багатолюдному селу дати відсіч не більше ніж десятку рекетирів! Однак у рекетирів був з собою папірець з якоюсь печаткою і з чиїмось підписом. Цей папірець і розпорядився життям людей.

Якщо все дійсно так і було, то це ще один доказ того, що сила державної тиранії — це сила неіснуючого у реальності монстра. Який існує тільки у наших головах і живиться виключно нашою вірою в його існування, в його безмежну могутність та мудрість.

Так і живемо. Досі.

Висновки робіть самі.

Громадський рух “За вільну економіку”

 

Реальний, позасистемний, якого чекали!

Відеотрансляція прес-конференції на тему: “Реальний, позасистемний, якого чекали!

У Львові створено ініціативу на підтримку Мішеля Терещенка – претендента на посаду Президента України”. Учасники:
Роман Семчишин, голова Спілки учасників війни з російським окупантом “Форпост”;
Ігор Подоляк, редактор журналу “Ідея і чин”;
Ігор Шимоняк, економіст;
Микола Мазикін, голова ГО “Європейська Галичина”.

PressClub Lviv
05.11.2018

Мішель Терещенко: Моя ціль – зламати систему, відрізати всі голови у гідри

Потенційний кандидат у президенти України Мішель Терещенко про цілі, які ставить перед собою, про корупцію, необхідності змінювати Конституцію, команду, повернення окупованих територій, військову доктрину та різницю між Україною та Францією.

InterVizor
29.10.2018

Мішель Терещенко, міський голова Глухова, у програмі Vox Populi

Мішель Терещенко – французько-український підприємець, мер міста Глухова у програмі Vox Populi відповідає на основні питання:
– Чи відчуває присутність російської агентури у своєму місті?
– Яка у нього програма на президентські вибори 2019?
– Чому вирішив іти у Президенти і скільки планує витратити на передвиборчу кампанію?

Телеканал ZIK
22.10.2018

4есно з Ташею Трофимовою. Гість студії – Мішель Терещенко (10.10.18)

4 КАНАЛ
11.10.2018

МІШЕЛЬ ТЕРЕЩЕНКО | 16+

Au revoir, Глухів! Je suis Президент! На днях міський голова Глухова Мішель Терещенко заявив, що йде з посади. Але не з політики. Він хоче балотуватися у президенти. Що треба знати про українсько-французького підприємця з відомої родини меценатів — дивіться на 16+ у Романа Скрипіна!

skrypin.ua
03.10.2018

Мішель Терещенко йде у президенти

Мер Глухова Сумської області Мішель Терещенко заявив, що “вимушений балотуватися на посаду президента України”.Про це він повідомив на прес-конференції у Києві.

“Наступні вибори можуть відбутися без реального вибору. Пропоную створити широку антиолігархічну платформу та сформувати команду професійних державних управлінців”, – сказав Терещенко.

До своєї команди він планує залучити волонтерів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Порошенко втратив шанс змінити країну. А Тимошенко-президент розколе державу”

27 вересня Мішель Терещенко оголосив, що достроково складає повноваження мера Глухова. Він назвав депутатів міськради саботажниками, які взяли місто в заручники.

Терещенко – нащадок роду українських промисловців і меценатів. Народився у Парижі й був французько-українським підприємцем. 2015-го отримав українське громадянство і став міським головою Глухова.

Gazeta.ua

01.10.2018

 

Мішель Терещенко: “Порошенко втратив шанс змінити країну. А Тимошенко-президент розколе державу”

Міський голова Глухова на Сумщині Мішель Терещенко: ”Майдан був революцією за гідне життя. У Глухові гідно жити зараз не можна”. Снаряд подарували військові з місцевої частини
Міський голова Глухова на Сумщині Мішель Терещенко: ”Майдан був революцією за гідне життя. У Глухові гідно жити зараз не можна”. Снаряд подарували військові з місцевої частини

— Я відмовився від французького громадянства. Думав, що Україна розвиватиметься, стане європейською країною. А вона перетворюється на бананову республіку. І президент, і генеральний прокурор повністю дискредитовані у світі. Це нормально? — говорить 63-річний Мішель Терещенко, мер Глухова на Сумщині.

Зустрічаємося в міській раді. Немає ні охорони, ні турнікетів на вході. Кабінет мера — на другому поверсі. У приймальні є лише секретар. Мішель Петрович у сірому джемпері й сорочці в тон. Говорить українською і російською. У його кабінеті висить портрет прадіда Ніколи Терещенка. Він 22 роки очолював Глухів, із 1851-го. Успішний цукрозаводчик і меценат.

Три роки тому президент Порошенко вручив Мішелю Терещенку паспорт громадянина України. Сьогодні фракція “Блоку Петра Порошенка” у міській раді — в опозиції до мера. Без більшості голова не може ухвалювати ключових рішень.

У Глухів непросто добратися.

— Залізниці тут нема. Треба їхати через Шостку чи Кролевець. Автобуси на маршрутах старі. Їх потрібно міняти, але ми на це впливу не маємо. Хоча, як вони виграли тендер на перевезення — не ясно. Тут скрізь корупція. Сумська область — найкорумпованіша. Є інформація, що завтра в обласній раді розглядатимуть питання, аби Глухів не отримував ніякого фінансування з обласного бюджету.

Що це означає?

— Губернатор (Микола Клочко очолює Сумську обл­держадміністрацію з грудня 2014 року. — ГПУ) не дуже радий, що ми тут працюємо. Нас хочуть швидше прибрати. Зараз ми й так без бюджету. Цього року перевиконали план з надходжень на 14 мільйонів гривень. Але чотири місяці працюємо фактично без нього. Депутати блокують роботу.

У чому проблема?

— Проблема політична. Є народний депутат Андрій Деркач (обирався як мажоритарник від округу №159, до якого належить Глухів. Очолює групу “Воля народу” у Верховній Раді. — ГПУ). Він знає: якщо будуть вибори і я тут працюватиму, він не зможе фальшувати результати — і не стане нардепом. Він хоче зробити все, як завжди. Укласти так звані угоди з пенсіонерами. Але поки я тут — не може. Бо відділ соціального захисту не працюватиме на нього. Відділ освіти не тиснутиме на батьків і вчителів, щоб голосували за Деркача. Тому через губернатора, прокуратуру, поліцію хочуть нас звідси прибрати. У міській раді давали вказівки депутатам не голосувати за бюджет. Або не йти на сесію. І місто лишилося без бюджету.

Які можливості у вас залишилися?

— Є кошти на зарплати бюджетникам. Почали ямковий ремонт доріг. Але робити капітальний чи будувати дороги — не можемо.

Що ви планували на цей рік?

— Обладнати музей, відремонтувати водонапірну вежу, зробити алею, освітити парк Шевченка. На місці пам’ятника Леніну збиралися відкрити меморіал Івана Мазепи. Також збудувати Центр надання адміністративних послуг.

Перевантажені фури їдуть через місто, а не кільцевою. Поліція нічого не контролює. Разом із Сумами за рахунок співфінансування мали відремонтувати кільцеву дорогу. Але обласна рада не дає грошей. Хочуть паралізувати місто — до моменту, поки не напишу заяву.

Кладуть вас на лопатки?

— Вони завжди казали, що наша команда не зможе керувати містом. Що ми нічого не зрозуміємо в комунальному господарстві. Але все нормально. Люди підтримують мене.

Ви не зверталися до президента?

— Він це організовує проти мене. Я рік тому прибрав портрет президента з кабінету. Він зрадив мене. Продав Сумщину, особливо Глухів, — Деркачу. Той мав гарантувати Порошенкові результат на президентських виборах. Деркач і Костянтин Григоришин (колишній російський олігарх. Прийняв українське громадянство. — ГПУ) йдуть пліч-о-пліч — це обленерго, агроліс, нафтопереробні заводи.

Наше місто прикордонне. Контрабанда процвітає. Хто це кришує? Поліція. Всі з цього отримують — область і міністерство. Кому нагорі потрібен француз, який розказує таке?

Не думали повернутися у Францію?

— Ні. Я громадянин України.

Ви підтримували акції протесту, до яких закликав Міхеіл Саакашвілі. Які висновки для себе зробили з його ситуації?

— Він був правий. Але українці були не готові підтримати Саакашвілі. А влада його дискредитувала. Не розумію, чому Служба безпеки України використала фабрикацію російської ФСБ. Я поважаю СБУ. Це чи не єдина служба, яка на Сумщині працює нормально. Але щодо Саакашвілі — їх використали в політичній боротьбі.

Говоритиму людям, щоб не повторювали помилку 2014 року і не голосували за Порошенка. Він зрадив свій народ.

Що вас турбує зараз найбільше?

— 2019-го буде критичний момент для країни — президентські вибори. Хто їх виграє? Порошенко — думаю, ні. Найбільші шанси — у Юлії Володимирівни. І що вона робитиме? Як завжди — продаватиме Україну, почне говорити з Росією. Може, у Глухові її підтримають. Але в Києві та на Західній Україні — ні. І що тоді? Розділення України. А це станеться, бо Порошенко нічого не робив для боротьби з корупцією. У нього був шанс, як і в Ющенка. Зараз українській владі не довіряють ні в Європі, ні в США.

Турбує, що нема достойного кандидата на наступних виборах.

Це може бути не політик?

— Не знаю. У Франції був Макрон. Він став несподіванкою. Але організовувати свою кампанію він почав за рік до виборів і говорив, що хоче перемогти. Поки що не бачу українського Макрона.

Говорять про Святослава Вакарчука.

— Це — план Москви, Пінчука і Порошенка. Петрові Олексійовичу треба люди, які з’їдатимуть електорат його опонентів. Вакарчук і Кличко — це технічні кандидати Порошенка. Хоча народ думатиме: “Це — нове обличчя, це — супер”.

Зараз є два реальні претенденти на перемогу на виборах 2019 року — Тимошенко і Порошенко.

Глухів дуже близько до кордону з ­Росією. Як це впливає на життя ­міста?

— Чимало маленьких підприємств закриваються. Раніше працювали для Росії. Наприклад, пилорама, фабрика меблів.

Останній рік дуже активізувався “русский мир”. У нас монополія Московського патріархату.

Як боротися з “русским миром”?

— Він передбачає, що між РФ та Європою буде буферна зона контрабанди, корупції й беззаконня. Як Придністров’я. Для Путіна не проблема, що Житомир, Львів чи Тернопіль будуть Європою. Проблема — це зона кордону з Росією. Від Глухова до неї — 10 кілометрів. План Порошенка “жити по-новому в Польщі” вигідний для Кремля.

Можемо боротися з “русским миром”, створюючи тут шанс для цивілізованого життя. Потрібно показувати, що є перспективи для людини, для родини, для бізнесу, що соціальні ліфти працюють.

Що змінилося в країні після Майдану?

— Корупції в Сумській області ніколи не було так багато, як зараз. Крадуть усе.

Майдан був революцією за гідне життя. У Глухові гідно жити зараз не можна.

Є шанс, що обрана наступного року Верховна Рада буде кращою?

— Нема, якщо вибори пройдуть за нинішнім законом. Він написаний для політичних партій. А у нас їх нема. Є бізнес-групи, проекти. Вони займаються справами олігархів.

Говорили про можливі дострокові вибори в парламент. Але розмовами все й закінчилося.

— Якщо за результатами соцопитувань за вас — 6 відсотків населення, то ви не будете робити вибори. Я знаю, що мене у Глухові підтримають 60 відсотків, тому хочу провести місцеві вибори. Хочу змінити депутатів-зрадників. А у президента — 6 відсотків. Звичайно, він не хоче виборів до Верховної Ради.

Чи є межа, за якою покинете боротьбу?

— Все буде добре. Але треба змінити центральну владу. За цієї нічого хорошого не станеться.

Від першого шлюбу має трьох дітей

Мішель Терещенко живе в Україні майже 15 років. Він — нащадок роду українських підприємців та меценатів. Займався вирощуванням ненаркотичних конопель і льону в Сумській, Чернігівській і Житомирській областях. Там раніше працювали цукрові заводи сім’ї Терещенків. Вибори мера у Глухові виграв 2015-го. Набрав 65% голосів.

Народився в Парижі. Закінчив вищу школу економіки та бізнесу. Дев’ять років жив у США. Служив офіцером підводного флоту, мав бізнес.

В Україну вперше приїхав 1994 року як турист.

Створив благодійну організацію “Фундація спадщини Терещенків”, яка опікується будівлями, зведеними його родиною в Києві та Глухові.

Від першого шлюбу має трьох дітей. Живуть у Франції. У жовтні позаторік одружився зОленою Єскіною, 40 років. Вона очолює громадську організацію “Кияни для киян”. Бореться проти незаконної забудови столиці. Має політичну, економічну та юридичну освіту.

Мішель Терещенко захоплюється підводним плаванням.

Тут доречно згадати переможну участь Мішеля Терещенка в місцевих виборах 2015 року.

ДОБРОЧИНСТВО ПРОТИ БЕЗЧИНСТВА

Певно, єдиною несподіванкою імітаційних місцевих виборів 2015 – неочікуваною для владарюючого клану й довгожданою для людей – стало обрання міським головою Глухова Мішеля Петровича Терещенка – нащадка давнього сіверського роду господарів і доброчинців.

Несподіванка в тому, що під агресивним гнітом політичної корупції, яка позбавила український народ основного політичного права, позапартійний Мішель Терещенко переміг без жодного білборда й інформаційного ресурсу з вражаючим результатом – 65, 95% (проти 31,9% свого супротивника з потужним адмінресурсом). При цьому глухівські виборці засвідчили найвищу в Україні явку – 53,57% (загальноукраїнська – 46,6%).

У цілому ж місцеві вибори показали, що владарюючий режим корумпованої «держави в державі» не допускає до суспільного управління ініціативних і самостійних людей.  За такої антисуспільної політики цинічною є заява Порошенка, що суспільство в цілому обрало проукраїнські партії, які входять у правлячу коаліцію: «Найголовніше: реванш антиукраїнських сил не відбувся». Якщо обрано «проукраїнські партії», то як при владі опинились антиукраїнські персонажі? Відбулась мімікрія старої владарюючої касти під личиною «нової еліти» (нові методи маніпуляції масовою свідомістю) до різних фінансово-партійних проектів, які імітують процес оновлення влади. «Нова еліта» – то лише нові методи маніпуляції масовою свідомістю. А з кожними «новими» виборами відбувається реванш старої колоніальної адміністрації. Одні й ті самі персонажі панують при будь-якій владі й зовсім не залежать від виборів. Та навіть коли й змінюють окремих персонажів, то незмінним лишається неоколоніальний режим в Україні.

Отакий політичний хеллоуїн з ряженими в проукраїнські маски антиукраїнськими лихварями й крамарями…

 

Імітація виборчої кампанії

Перед нинішніми місцевими виборами всю Україну було заставлено агітаційними щитами (білбордами), що їх у народі називають «бігмордами» (неологізм від часу президентських виборів 2004). Так партії впереміш із кандидатами змагалися в умінні одурачувати народ. Спекулюючи на суспільних інтересах та загальнонаціональних проблемах, політичні пройдисвіти мають виборців за дурнів. І той партійний цинізм узаконений. Під виглядом «політичної структуризації суспільства» партії узурпували конституційне право народу – єдиного джерело влади: за партійним виборчим законом, понад 98,5 % громадян України (вони не належать до жодної з 297 офіційно зареєстрованих партій-клонів) позбавлені основного політичного права – балотуватися до рад усіх рівнів та через них брати участь в управлінні своєю державою. Український народ перестав бути єдиним джерелом і суб’єктом влади, а став об’єктом маніпуляції фінансово-партійними кланами. За Конституцією, «Україна є республікою», а в республіці влада належить усім громадянам, бо республікавсенародна справа (від лат. resсправа й publicus – суспільний, всенародний).

В Україні всенародну виборність верховних і місцевих органів державної влади підмінено олігархічно-партійним підкупом. Тобто республіку як владу всенародну підмінено олігархієювладою небагатьох (від дав.-гр. λίγον – небагато й ρχή – влада). Олігархи не дбають про розвиток українського суспільства, а експлуатують його, не управляють Україною, а визискують її для власної вигоди. Їхня Україна – то їхня корпорація в державі. Так олігархічна «держава в державі» (П. Куліш) під прикриттям «облудних призм усяких партій» (М. Гоголь) зробила в Україні плавний антиконституційний переворот – узурпувала, відібрала в народу владу. При такому узаконеному беззаконні (антиправі) корупційна (антисистемна) «держава в державі» усіма своїми репресивними засобами безкарно чинить з людьми що завгодно заради вигоди владарюючого клану – олігархії. Ось така антинародна, антиправна технологія виборів без вибору. А партійна передвиборча агітація – то лише імітація виборчої кампанії. Імітаторам потрібна «явка виборців» для легітимації нелегітимної влади. Люди вже зрозуміли, що вибори – фарс і збайдужіли до них. Лишилося одностайно бойкотувати ті фіктивні «демократичні вибори».

Необхідно наголосити, що всі партії – клони злочинної більшовицької партії. Абсурдне число партій – лише імітація демократії. При тій абсурдній кількості партій в Україні менше 1,5% партійного населення. Але при цьому, фінансовані олігархами партії узурпували конституційне виборче право народу. Тому самі вибори – фарс для легітимації неконституційної влади. А партії своєю чергою членують суспільну свідомість на сегменти, тобто не гуртують, а розділяють суспільство. У тій партійній гіпертрофії, надмірній політизації-розчленуванні – одна з основних причин внутрішньої слабкості українського народу й відсутності реальної незалежності. За 25 років жодна з партій не запропонувала стратегії розвитку України. Натомість усі партії одурманюють народ своїми цинічними агітаційними деклараціями, а власники партій – владарюючі олігархічні клани прикривають тими ширмами свої фінансові вигоди в експлуатації України. Паразитарна «держава в державі» руйнує основу національної держави – єдиного способу самостійного життя народу. В національній державі інтереси влади й бізнесу становлять єдине ціле з усенародними інтересами. А в паразитарній «державі в державі» влада й бізнес не мають ні національних ознак, ні національних інтересів (транснаціональний капітал не пахне потом народу). Тому псевдоукраїнська еліта вже в Конституції заклала неоколоніальну дктрину багатонаціональної (совєтської, совкової) України: «Український народ – громадяни України всіх національностей». Відтоді представники псевдоукраїнської (проросійської, проізраїльської, прозахідної) еліти не борються за національні інтереси українців, а домовляються між собою заради власної вигоди.

 

Глухів – місце найпринциповішої битви

На Сумщині, яку називають північним анклавом сепаратизму, «смотрящим» лишився Деркач. Цей потомственний чекіст адмініструє тут з 1998 за ширмами різних партій: («Трудова Україна», «Соцпартія», «За єдину Україну!», «Партія регіонів»). А нині як член парламентської групи «Воля народу» займався формуванням глухівського осередку партії «Солідарність-БПП». Тобто, колишній реґіонал і далі керує стратегічним феодальним володінням на кордоні з Росією й заодно курирує Сумський осередок президентської партії, яка тут зазнала поразки.

Як стверджує Мішель Терещенко: «…Деркач купив і Блок Порошенка, і «Свободу», і Радикальну партію, й «Батьківщину» в Глухові. Він був на сто відсотків упевнений, що виграє выбори. На Сумщині в людей склалося враження, що президентиі Ющенко, і Янукович, і зараз Порошенко – «продали» ці території таким, как Деркач.Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Тепер каже, що він пропорошенківський. У будь-якому разі він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми розгорнули кампанію проти режиму Деркача, який нині контролює все-все на Сумщині» («Главком», 29.10.15). Свою виборчу кампанію Мішель Терещенко називає «своєю АТО». Він переміг на виборах завдяки «армії волонтерів», які оперативно виявляли й фіксували всі провокації та фальсифікації.

Тепер перед глухівським головою й волонтерським рухом постає ще важче завдання – подолати опір корумпованих держструктур. Мішель Терещенко усвідомлює, з чим йому доведеться зіткнутися: «…За вказівкою Деркача проти мене працюватимуть усі держструктури. Держструктури, працюючи проти мене, працюватимуть проти людей, які мене обрали. Я знав, що рішення йти в мери може бути небезпечним для мене, та я вирішив піти, бо нам треба поважати ідеали, за які гинули й гинуть люди. У мене є обовязки перед моїми предками. У нас є родинний девіз: Прагненням до суспільної користі. Вони так жили. Вони давали 80% прибутку для соціальної сфери – для Глухова й Києва. І я не можу обдурювати людей, не можу грати, обіцяти, але не робити. Те, що ми робимо зараз, ми робимо для всієї країни. …Коли ми зробимо це – вся Україна зрозуміє, що це можливо. Зараз є фантастичний шанс зробити з України європейську країну, щоб люди тут нормально жили, отримували нормальні зарплати, мали нормальні перспективи. Все можливо. …Та я боюсь, що Глухів може стати такою буферною зоною, як Придністров’я, де всім керують тільки клани, мафія, де процвітає тільки контрабанда, як зараз. …Я не хочу бачити Глухів у цій зоні. …Глухів має бути не просто гарним, він має бути вітриною: кордон з Україною – вже кордон у Європу» («Главком», 29.10.15); «Я дуже європейський українець чи український європеєць, я розумію український менталітет і розумію, що якщо я нічого не зроблю – це буде катастрофа. Це буде означати, що ніхто нічого тут зробити не може. І якщо ніхто не може зробити, яке тоді майбутнє для України? А якщо я зроблю, це означатиме, що будь-яке місто теж зможе» («Новий Час», 4.11.15).

У Глухові постало вибухове протистояння між людиною з доброчинними намірами та кримінально-олігархічним кланом. Під командою «смотрящого» Деркача підконтрольна йому «жовта преса» розгорнула проти Мішеля Терещенка огидну кампанію знеславлення – кинула весь арсенал цинічної необільшовицької пропаганди, накопичений за 24 роки владарювання кримінально-олігархічнго режиму. Мішеля Терещенка звинувачено в намірах «откусить жирный кусок от богатств нашей страны» і що з його обранням почнеться «процесс колонизации Украины». А насправді, Терещенко розпочав деколонізацію України. Тому журналісти й назвали Глухів місцем найпринциповішої битви.

В особі Мішеля сіверський рід Терещенків нагадав про себе необільшовикам – нащадкам і спадкоємцям тих більшовиків, які розграбували родові надбання Терещенків. Слід зважити й на історично-геополітичну місію Глухова – столиці (1708–1782) Лівобережної гетьманської України та північного стратегічного форпосту нинішньої України. Після ліквідації Гетьманщини метрополія винищувала, випалювала в Глухові всі ознаки української автономії, аби не дати пробудитися самостійному життю в колонії. А Глухів невідступно зберігав історичну пам’ять і дух неупокорення української волі. І господарська та доброчинна діяльність роду Терещенків стали потужним утвердженням української економічної та культурно-соціальної самостійності. Культурно-господарське подвижництво Терещенків перервали більшовики, розграбувавши їхні надбання. А необільшовики намагаються взяти реванш: помститися за розкриття злочинів більшовизму і втримати «наследие своих дедов» – усенародний капітал, запрацьований українським суспільством за більшовицького режиму й розграбований необільшовиками на початку 1990-х. Тому нинішня необільшовицька резидентура Московської метрополії, що контролює цей український форпост, не допускає нащадка патріотичного роду Терещенків до відродження самостійного господарського, культурно-соціального й політичного життя Глухова. Бо справедливі зміни в історичній столиці Гетьманщини стануть прикладом для всієї України.

 

Подвижник відродження аграрно-технологічної України

На Глухівщині Мішель Терещенко – єдиний підприємець, який развиває бізнес, інвестує. Цей подвижник з’явився в Глухові понад десять років тому. Успішний економіст і бізнесмен повернувся на предківську землю з Франції. З неймовірними для вільної людини труднощами, відмовившись віддавати місцевим феодалам половину заробленого й давати чинушам хабарі, він узяв в оренду прадідівську землю й заходився її оновлювати – відроджувати традиційне й перспективне для Глухівщини аграрне виробництво: льон, коноплі, лікувальні рослини, бджільництво. Під орудою Мішеля Терещенка успішно працють засновані ним компанії: «Лінен оф Десна» –  найбільший в Україні виробник льону й льонопродукції; ТМ «Хеппі льон» – результат кооперації низки національних виробників; ТОВ «Десналенд» – виробник меду й продукції бджільництва, фіточаїв та лікувальних рослин, ягід, продукції з конопель і льону. М. Терещенко переконаний: «Мед і льон – українські традиції, це природна, екологічно чиста продукція, але технологія виробництва на низькому рівні. Мед і льон – це дві ніші, де Україна може бути номером один. Льон – це зелений бізнес. Це дуже важливо для планети, це потенційно великий ринок, та поки що це нова технологія, бо ми тільки починаємо» («Platforma», 20.11.2011). Ініціатива М. Терещенка відкрила перспективу відродження аграрних галузей не тільки Сіверщини й усього Полісся, а цілої України. Зрештою, це перспектива відродження нашої держави як аграрно-технологічної країни.

Звичайно, така перспектива суперечить планам місцевих феодалів та «смотрящих» метрополії й колоніальної адміністрації – не допустити розвитку України й тримати її в колоніальній залежності як придаток метрополії для виробництва дешевої сільгосппродукції. Тому Глухівщина як стратегічний прикордонний край України з унікальними мінеральними й земельними ресурсами перебуває під особливо пильним прицілом кримінального олігархату. Місцеві владарі терпіли ініціативи Мішеля Терещенка, доки він не отримав українського громадянства й не запропонував свою позапартійну кандидатуру на виборну посаду міського голови Глухова.

 

Ініціатор збереження української культурно-історичної спадщини

Шалений спротив і в Глухові, й у Києві викликають також громадянські ініціативи Мішеля Терещенка зі збереження української культурно-історичної спадщини, до якої належать будівлі, даровані Терещенками для суспільних потреб. Зачинщики всіх антитерещенківських кампаній – нові «хозяева жизни», які «творят сегодняшнюю историю». Це агресивний постбільшовицький синдром: діди-більшовики пограбували рід Терещенків, а онуки-необільшовики поприростали до награбованого. Мішель не заявляє претензій на власність, бо всі будівлі в Глухові й Києві рід Терещенків будував не для власних потреб, а для суспільної користі. Нащадок роду домагається тільки, щоб будівлі Терещенків, які є архітектурними пам’ятками національного значення, використовували за призначенням і не руйнували.

Неприпустимий прецедент стався з колишнім палацом Терещенків у Києві на бульварі Шевченка, 12, де з 1949 року міститься Національний музей Тараса Шевченка. До 200-річчя Т. Шевченка тут проведено злочинну реконструкцію, в результаті чого зруйновано пам’ятку архітектури національного значення. Зруйновані архітектурна пам’ятка й природно-культурний ландшафт спричиняють подальше нищення національного культурного середовища. А непокараний злочин породжує нове злочинство. Так прецедентом безкарності нав’язується суспільству  узаконене беззаконня. За домаганням громадськості й принципової позиції М. Терещенка, наприкінці вересня Міністерство культури таки доручило своїй Науково-методичній раді з питань охорони культурної спадщини розглянути питання «Про відновлення дверей центрального входу в Національний музей Тараса Шевченка». Звичайно, постановка питання абсурдна. Натомість експерти Науково-методичної ради наполягли на поверненні будівлі первісного вигляду з усіма притаманними їй архітектурними особливостями відповідно до наукової реставрації 1985–1989 років. А фінансовими зловживаннями повинна зайнятись прокуратура. Мішель Терещенко публічно заявив: «Фундація спадщини Терещенків» подає в суд на директора музею Д. Стуса та архітектора Л. Скорик, які дуже серйозно порушили закон. Зруйновано не тільки памятку архітектури, знищено душу дому Терещенків і дух музею Шевченка. Тут усі ознаки кримінальної справи. Я знаю також, що ремонт повязаний із сильною корупцією». Дозвіл Мінкультури на злочинну реконструкцію пам’ятки й блокування розслідування цього злочину свідчить про причетність відомства до корупції.

Корупція – основа антиправної, антисистемної «держави в державі», бо порушує фундаментальний принцип права – невідворотність покарання. А основою відновлення права є правосуддя – справедлива покара за злочини. Але в Україні вся правоохоронна й судова служби самі є злочинними, бо застосовують вибіркову підсудність лише до «неугодних» владарюючому режимові. Тобто в Україні безчинствує неправосуддя.

Тепер щодо політичних спекуляцій довкола перейменування Київського національного музею російського мистецтва в Київский національний музей «Галерея Терещенків». З цією ініціативою виступили депутати Київської міської ради на підставі офіційного звернення родини Терещенків. На початку жовтня в Київміськраді відбулися громадські слухання з цього приводу. Суть питання: 1922 року на основі мистецьких колекцій Миколи, Івана й Федора Терещенків було відкрито Київську картинну галерею. А 1936 року галерею перейменовано на Київський музей російського мистецтва. Нині по суті йдеться про відновлення первинної назви цього мистецького закладу, пов’язаного з родиною Терещенків. Таким чином відновлюється історична справедливість. Ось фахова й громадянська позиція видатного мистецтвознаця Дмитра Горбачова: «Перейменування 1936-го року Київської картинної галереї на Музей російського мистецтва було частиною русифікації України у 30-х рр. На русифікації тоді робили карєру… Найменувати цей поважний заклад Галереєю Терещенків вважаю цілком справедливим і закономірним. Адже це світова практика – називати музеї іменами свох фундаторів». Однак, триває спекуляція на «русскости» мистецтва, хоч зрозуміло, що музей закладали на ідеологічній імперській платформі «общерусскости». Так за пропагандою російського мистецтва приховується пропаганда «русского мира». Отже, необхідно відновлювати не тільки первинну історичну назву цього мистецького закладу, а й концепцію його діяльності. А в ширшій перспективі це може бути Київский національний культурно-мистецький центр імені Терещенків, де буде представлено унікальний український феномен – синтез господарництва, меценатства, культурно-суспільного подвижництва.

 

Головний ресурс для розв’язання українських проблем – люди

На переконання Мішеля Терещенка, в Україні багато проблем, та ще більше можливостей їх розв’язання. І головний ресурс для розв’язання українських проблем – люди: «Найцінніше багатство в Україні – люди. Українським народом важко керувати. Українцііндивідуалісти, вони думають і говорять, що хочуть, і роблять, що хочуть. Зате українці ініціативні й хочуть працювати. В Україні є так багато можливостей. Одна проблема – це те, що молодь виїздить за кордон» («Platforma», 20.11.2011)Справді, хоч кримінальний олігархат і розграбував природні ресурси й основний національний ресурс – землю, та народ поверне їх собі. Людський ресурс – головний і останній, без нього нікому вже буде повертати розграбоване й відновлювати Україну. Тож коренева проблема національної безпеки України – збереження українського людського потенціалу, що його вимітає хвилями еміґрації колоніальний режим.

Ніхто з політиків, пов’язаних кримінально-партійною круговою порукою, яку вони цинічно назвали «солідарністю», не відважиться розірвати морочне кружало одурманення й пограбування народу й зайнятися доброчинством. Усі вони тримаються в злочинній зв’язці через страх втратити дармову вигоду. На доброчинність спроможні тільки вільні, самостійні люди, які відважилися зробити виклик антисистемі кримінально-олігархічної «держави в державі».

Мішель Терещенко за підтримки волонтерського руху спроможний розірвати те морочне кружало. Його дід Михайло Терещенко розкривав злочинство більшовицького вождя й його комісарів, а тепер він розпочав боротьбу проти необільшовицьких комісарів, які під різними партійними ширмами коять одне безчинство – нищать українських людей.

Мішель Терещенко протидіє безчинству антисуспільних фінансово-партійних кланів доброчинним родовим принципом – «Прагненням до суспільної користі». 

Оновлення України Мішель Терещенко почав з оновлення предківської землі.

Натхненна духом доброчинства й справедливості всенародна воля зможе змінити колоніальний режим на суспільне самоврядування й утвердити реальну самостійність України.

Олександер ШОКАЛО, культурософ, публіцист

Радіо свобода

03.11.2015

Слово Просвіти

12–18 листопада 2015, № 45

 

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com