Головна > Українська трудова міґрація > Громадські організації > «Зупинімо знелюднення України» – Звернення до Українського народу

«Зупинімо знелюднення України» – Звернення до Українського народу

ЗВЕРНЕННЯ
МГОУ «Четверта Хвиля» до українського суспільства
 Верховної Ради з приводу політики винародовлення в Україні

Від початку четвертої міґраційної хвилі з України протягом двох десятиліть влада ігнорувала зовнішню трудову міґрацію, робила вигляд, наче такого соціального явища в нас немає. Саме з потреби легалізувати явище української трудової міґрації, привернути до нього увагу суспільства й влади та зберегти українців для України й виникла у 2006 р. Міжнародна громадська організація українців «Четверта Хвиля».

Міжнародну громадську організацію українців «Четверта Хвиля» створили на Установчому з’їзді в Києві 19 серпня 2006 р. Всеукраїнська громадська організація «Українська Взаємодопомога» та 48 закордонних громадських організацій українських трудових міґрантів з 23 країн.

Одразу ж було започатковано широкомасштабний Всеукраїнський соціальний проект «Четверта Хвиля». Суть проекту: четверта міґраційно-еміґраційна хвиля має стати останньою у «відпливі» українців на чужину й першою оновлюючою хвилею повернення в Україну. Звідси й наша ідеологема«Українці – для України!».

МГОУ «Четверта Хвиля» та ВГО «Українська Взаємодопомога» зініціювали й провели у 2007 р. І Економічний форум українців світу, на якому  розробили проект Національної стратегії стійкого поступу України зі складовою – Стратегією взаємодії України з українцями за кордоном, а на їх основікомплексної соціально-економічної Державної програми «Повернення на Батьківщину українських трудових міґрантів».

Все це в комплексі мало б забезпечити відновлення й розвиток генетичного, духовно-інтелектуального, фізичного, репродуктивного, наукового, економічного потенціалу українського суспільства для його культурно-соціального саморозвитку. Наші доброзичливці у владних структурах допомагали нам упровадити на державному рівні національну стратегію розвитку України, але нічого не змогли вдіяти: «Ви пропонуєте системне управління, а це загроза режимові ручного управління».

Відтоді міґраційні процеси призвели українське суспільство до глибоких руйнівних наслідків у внутрішній, морально-психологічній, і зовнішній, етносоціальній, сферах життя. Величезних культурно-соціальних втрат ми зазнаємо через відтік за кордон висококваліфікованих спеціалістів, передусім наукових кадрів – ядра нашого середнього класу. Четверту хвилю міґрації й еміґрації з України становлять переважно фахівці з вищою та середньою спеціальною освітою. Нині, за даними аналітиків Міжнародного кадрового порталу, 80% випускників вишів і 90% кваліфікованих українських спеціалістів хочуть працювати за кордоном через невдоволення економічною й політичною ситуацію та через відсутність перспективи розвитку. Так представники українського середнього класу вимушено посилюють власним ресурсом інші суспільства.

Внаслідок четвертої хвилі міґрації й еміґрації Україна постійно втрачає значний генетичний, духовно-інтелектуальний, фізичний, репродуктивний, творчо-науковий, економічний потенціал. Тільки за останні чотири роки з України за кордон на роботу виїхало 2 546 000 будівельників, 700 000 слюсарів, 200 000 фахівців з вищою освітою, 50 000 програмістів, 1 400 вчених, лікарів і жодного представника влади – чиновника, депутата, митника, поліцейського.

Влада в Україні нарекла вимушених трудових міґрантів заробітчанами, а по суті заробітчанами є самі владоможці всіх рівнів і рангів. Вони становлять собою особливу елітарну касту віп-заробітчан, які визискують національні ресурси.

За 26 років «реформування зверху» не принесло суспільству бажаного результату, бо воно не зачіпає основ старої колоніальної моделі владарювання, а стосується тільки персональних перестановок в ізольованій структурі влади для задоволення особистих вигод магнатів-олігархів у приватизації національних ресурсів і розподілі суспільного доходу в інтересах владної вертиикалі. В Україні замість системи управління країною впроваджено антисистему володіння національними ресурсами корпорацією олігархів, яка становить собою паразитарну «державу в державі». Тому всі спроби громадського сектора налагодити взаємодію з так званими державними органами для розв’язання спільними зусиллями соціально-економічних проблем в Україні виявились марними. Бо у владній вертикалі сидять менеджери олігархії, які не зацікавлені в оновленні політикуму й упровадженні нової моделі управління країною.

Ось де причина демографічно-соціальної кризи українського суспільства! В Україні через антисистемність паразитарної влади й відсутність стратегії розвитку немає умов для самореалізації людей в усіх сферах життєдіяльності, що породжує безробіття, депрофесіоналізацію, люмпенізацію, масову міґрацію й інші негативні соціальні явища.

Нині у світі близько 200 млн. населення – трудові міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах вражаюча: українські трудові міґранти становлять понад 5% від загальної кількості трудових міґрантів у світі.

Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українців (близько 65 млн.), найвища у світі.

В цілому понад 45% українського етнічного соціуму живе за межами України. А четверта частина українського суспільства, яка покинула Україну за останні чверть століття, – це в основному середній клас. Саме середній клас, який становлять до 25 % соціуму, є тією критичною масою й морально-розумовою силою, що спроможна раптово якісно змінити все суспільство.

Отже, українське соціальне єство неповне, а спорожнілу соціальну нішу заповнюють імміґранти з ще менш розвинутих країн, які деформують соціокультурне середовище України. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського народу – низької народжуваності й високої смертності.

Україна як донор інвестує свій людський капітал в економіку практично всіх розвинутих країн світу на шкоду собі. Українці стають пропащою силою для України.

Отже, владодержці в Україні провадять політику винародовлення. Коли у ХХ столітті Українська нація була нацією депортованих, то в ХХІ столітті стала нацією міґрантів. Україна ще не подолала наслідків депортаційних та голодоморних геноцидів, а вже гибіє від новітнього винародовлення.

У результаті тривалої міґрації відірвана од рідної землі українська людина перестає бути сама собою й починає існувати з чужою душею, втрачає самостійну життєву силу й перетворюється на терплячого блукальця та на пожиточний матеріал для чужих країн.

А знелюднення України, вигнання українців з рідної землі має й іншу мету: на землю без народу неминуче прийдуть чужинці без землі.

Аби убезпечити українців од знеособлення й винародовлення, а Україну од знелюднення й чужинської колонізації, необхідна консолідована воля всього українського суспільства. Та основна проблема консолідації в тому, що українське етнічне єство неповне – позбавлене середнього класу й розчахнуте на материкову й закордонну частини. В українського народу не вистачає критичної маси й морально-розумової енергії середнього класу для динамічних якісних змін.

Середній клас становить 20–25% суспільства, його продуктивне ядро, яке визначає розвиток усіх сфер суспільної цілісності. Ця дієва частина українського суспільства вимушено трудиться за кордоном. Бо влада спровадила український середній клас з України, аби ці активні громадяни не заважали їй володіти національними ресурсами.

Фактично олігархічна влада в Україні торгує найціннішим національним капіталом – людським ресурсом, самою Україною. Бо природні ресурси вже розграбовано, поділено й переділено, та їх можна повернути в загальносуспільне користування й відновити. Людський ресурс – останній, без нього нікому вже буде відновлювати країну. Ось де корінна проблема національної безпеки України.

Марно середньому класові тікати од нинішньої влади й ждати приходу іншої, бо так непомітно мине неповторне життя. Необхідно самим ставати вдома провідною суспільною силою й виводити Україну зі сліпого кута безвиході на шлях розвитку.

Український середній клас є тією великою духовно-розумовою, професійною силою, якій належить працювати на розвиток України. Адже всі найрозвиненіші держави досягли власного успіху саме завдяки згуртованості й дієвості свого середнього класу, який не марнував сил по чужинах, а розвивав свою країну.

Маючи майже половину свого люду за кордоном, Україна зобов’язана заради власного порятунку запровадити геополітично обґрунтовану стратегію соціокультурного розвитку українського суспільства.

МГОУ «Четверта Хвиля» звертається до українського суспільства, до Верховної Ради, до всього світового українства з тривогою за свою материзну й зі спонукою до взаєморозуміння і взаємодії задля порятунку України, всього українства та пропонує разом обміркувати такі ключові питання:

Замовчування причин та применшення масштабів явища масової української трудової міґрації з усіма його проблемами та невизнання його де-юре посилює ескалацію політичної й економічної кризи в Україні. За «чорною готівкою» (понад 20 млрд євро в рік), яку ввозять «заробітчани» в Україну, приховується проблема згортання виробництва, депрофесіоналізації й нагромадження кризових явищ у суспільстві, які стали основною причиною відтоку наукового потенціалу та кваліфікованої робочої сили з України. Безперечно, трудова міґрація породжена тіньовою економікою й корупцією в Україні. В той же час, в інфляційному звіті Національного банку України трудових міґрантів вважають винними в прискоренні зростання цін і сповільненні економічного зростання. Разом з тим, даними НБУ, за 2015–2017 рр. трудові міґранти переказали в Україну 23,8 млрд доларів. Це більше, ніж усі валютні резерви країни, які на початок 2018 року становили 18,8 млрд доларів. Це також більше, ніж виділені МВФ кошти за програмою розширеного фінансування. До цього слід додати, що еквівалентні кошти, що їх завозять трудові міґранти в Україну, олігархи вивозять в офшори.

Серед цілого комплексу проблем громадян України за кордоном гостро постала проблема прав молодих науковців, які навчалися й працюють за кордоном і прагнуть повернутися в Україну. Зокрема узаконення наукового ступеня Ph.D. й працевлаштування. Втрачаючи наукову молодь, Україна губить свій інтелектуальний потенціал. В той же час безробітна освічена молодь шукає можливості виїхати на роботу в країни Шенгенської зони, бо в себе на батьківщині не бачить жодної перспективи.

Для убезпечення себе від протестного волевияву українських закордонних виборців і маніпулювання їхніми голосами влада через зміни до закону про вибори обмежила доступ громадянам України, які перебувають за кордоном, до виборчого процесу: голосувати мають право тільки ті, які стоять на консульському обліку (це один відсоток від їхньої загальної чисельності), а обраним до органів влади з них, як і з усіх понад 90% безпартійних громадян України, не може бути ніхто. Українські громадяни, які тимчасово перебувають за кордоном, позбавлені не тільки активного, а й пасивного виборчого права.

У 2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 236 про оподаткування фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України. Ця постанова прирівнює трудових міґрантів до підприємців і вимагає сплати єдиного податку. Це тільки перший крок до додаткового оподаткування міґрантів. Урядовці пояснюють, мовляв, справа добровільна й покликана легалізувати незаконні заробітки. Це аморальне й протиправне урядове рішення тільки посилило соціальну напругу в середовищі заробітчан та їхніх родин в Україні, а що найгірше – породило настрої неповернення українців на батьківщину, де влада не забезпечує людей працею, а тільки старається поживитися за їхній рахунок та обмежити конституційні права громадян. Насторожує  ще один аспект цієї протиправної урядової постанови – намагання влади налякати українських громадян за кордоном, аби вони не реєструвались на наступні вибори й не голосували за позитивні зміни, і тим самим зберегти свій вплив на політичні процеси в Україні.

Спроба Уряду замаскувати податкове наповнення бюджету турботою про українців – це не що інше, як  узаконений рекет своїх громадян на державному рівні. Влада в Україні цинічно порушила Конституцію щодо права громадян на працю й, добре порахувавши заробітки та врахувавши безправний статус українських громадян за кордоном, намагається перетворити їх на інвесторів, які не отримають жодних дивідендів.

Примушування українських нелегальних трудових міґрантів, які працюють за кордоном, сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України та реєструватися в Україні платниками єдиного податку може спричинити їхню масову депортацію, якщо інформація про них потрапить до рук міґраційних або поліційних служб країн перебування. Так вони поплатяться за злочинні дії паразитарної влади, яка намагається поживитись на їхніх нелегальних заробітках в інших державах.

Зважаючи, що масова трудова міґрація – одна з корінних проблем національної безпеки України, МГОУ «Четверта Хвиля» вимагає від Верховної Ради невідкладно розробити й прийняти соціально-економічну Державну програму «Повернення на Батьківщину українських трудових міґрантів» на основі Національної стратегії стійкого поступу України й Стратегії взаємодії України з українцями за кордоном з метою забезпечення соціальних прав українців в Україні й за кордоном, збереження, відновлення духовно-інтелектуального й фізично-генетичного ресурсу та соціальної структури нації. Зволікання з розв’язанням цієї нагальної проблеми, а також безвідповідальні рішення урядовців про запровадження оподаткування трудових міґрантів призводять до переходу українських громадян у статус еміґрантів і до втрати Україною ще одного свого покоління.

Маючи майже половину свого люду за кордоном, Україна зобов’язана заради власного порятунку запровадити геополітично обґрунтовану стратегію соціокультурного розвитку українського суспільства. Весь комплекс проблем масової трудової міґрації та її соціально-економічних причин можна подолати тільки на чіткій ідеологічній засаді ґрунтовно розроблених і послідовно впроваджених Національної стратегії стійкого поступу України й Стратегії взаємодії України з українцями за кордоном. А на цій базі можливо буде реалізувати комплексну соціально-економічну Державну програму «Повернення на Батьківщину українських трудових міґрантів». Складовою цієї програми повинен стати захист ринку праці в Україні від дешевої іноземної робочої сили, підвищення ціни праці на внутрішньому ринку й утвердження соціальної справедливості в суспільстві. Тільки на цій стратегічній національно орієнтованій засаді можна подолати демографічну кризу та відновити духовно-розумовий і фізично-генетичний ресурс, соціальну структуру й економічно-політичну міць Української нації й самостійної Української держави.

Цим ми убезпечимо своє культурне середовище від міґраційних деформацій. А на цій основі можна вести й належну міґраційну політику з національним пріоритетом.

Весь комплекс проблем масової трудової міґрації та її соціально-економічних причин можна подолати тільки на чіткій ідеологічній засаді інноваційної стратегії соціально-економічного реформування в Україні. В цій стратегії ми пропонуємо нову систему суспільного самоуправління за цілями й результатами. Суть цієї системи в тому, що людина робить свою фахову справу в інтересах цілого суспільства й отримує гідну заробітну плату, а суспільство як збірна цілісність отримує у своєму саморозвитку синергічний результат, який вимірюється не ВВП, а людським індексом щастя – «коефіцієнтом щастя». Кожна людина зацікавлена в гідній зарплаті й якісній суспільно значущій діяльності. За нової системи управління замість знеособленого масового перевиробництва все суспільство бере участь у виробництві суспільно необхідного продукту, а критерієм його цінності є природна й соціокультурна доцільність.

Україні вкрай необхідна інноваційна стратегія соціально-економічного реформування з метою підвищення якості людського життя. Суть цієї стратегії: інноваційні соціально-економічні реформи мають відбуватися на новій природоорієнтованій і національноорієнтованій світоглядній основі для забезпечення культурного саморозвитку українського суспільства. Це біосферно-ноосферний базовий принцип саморозвитку, взаємодії відкритих систем земної природи й людської культури, які обмінюються енергією й речовиною, всупереч ізольованим антисистемам соціальних паразитів, які нічим не обмінюються, а тільки споживають чуже – паразитують на людській праці й природних ресурсах. Ці інноваційні реформи відбуватимуться не зверху, а на горизонтальному рівні взаємодії, взаємодопомоги, і в них будуть зацікавлені й братимуть участь усі продуктивні сили, які самі розподілятимуть національний доход в інтересах цілого українського суспільства. Справедливий розподіл національного доходу стане гарантом суспільного достатку – основи культурного саморозвитку та соціально-економічно-політичної самостійності українського народу.

Тоді Україна матиме не тільки економічну привабливість, а й ясну перспективу потужного соціокультурного саморозвитку українців у себе вдома.

Нову стратегічну модель управління Україною здатний упровадити тільки середній клас на основі власної самоорганізованості, самоуправління та взаємодії, взаємодопомоги всіх складових українського суспільства.

МГОУ «Четверта Хвиля» вимагає від Верховної Ради невідкладно створити в Україні належну законодавчу базу з питань міґрації, що убезпечить державу від неконтрольованих потоків нелегальних імміґрантів, також убезпечить українських громадян від транснаціональних кримінальних мереж, які займаються нелегальним працевлаштуванням і работоргівлею, та ґарантуватиме своїм трудовим міґрантам легалізацію на основі двосторонніх угод про тимчасове працевлаштування й соціальний захист за кордоном, а головне – забезпечить їм можливість повернення додому.

МГОУ «Четверта Хвиля» вимагає від Верховної Ради законодавчо забезпечити всім українським громадянам за кордоном можливість брати участь у виборчому процесі в Україні з активним і пасивним виборчим правом та з запровадженням практики поштового голосування (цей досвід широко використовують країни, громадяни яких тимчасово проживають за кордоном).

МГОУ «Четверта Хвиля» виступає з ініціативою узаконення в Конституції України національної державницької ідеології та прийняття на цій основі стратегії розвитку суспільства й держави. Сучасні світові тенденції глобалізації надто негативно проявляються в Україні, що загрожує заміною держави на недержавні структури (анклави, соціополіси тощо), які функціонують у межах держави поза національним соціокультурним середовищем винятково в корпоративних інтересах.

Національна державницька ідеологія є гарантом збереження й розвитку самостійної сили нації та інституту держави, що підтверджує багатовікова історія розвинутих країн. Реалізацію державницької ідеології як системи духовно-соціально-правових орієнтирів та національної ідеї як програми саморозвитку нації забезпечує стратегія розвитку. Дієвим механізмом стратегії розвитку повинна стати нова ідеологія управління суспільними процесами, яку необхідно запровадити через реформування управлінського апарату, що лишився майже незмінний від більшовицького режиму.

Після узаконення національної державницької ідеології й дієвого механізму стратегії розвитку наступний логічний крок – мораторій на діяльність усіх політичних партій в Україні з їхніми партійними ідеологіями, оскільки нинішня партійна система виборів (багатопартійна й більшовицька за суттю, бо долю українського суспільства вирішує більшістю голосів партійних фракцій безвідповідальний парламент) порушує конституційне виборче право громадян України (пряме виборче право). Політичні партії стали посередниками в політичній сфері – усунули понад 90% позапартійних громадян від безпосередньої участі в управлінні суспільними процесами, тобто державою, позбавивши їх основного політичного права балотуватися до рад усіх рівнів. Партійні посередники в політиці та корумповані посередники в економіці утворили паразитарну антисистему – державу в державі, яка поглинає колосальний національний ресурс самостійної сили суспільства.

Громадяни України! Задумаймося: що відбувається з кожним із нас та з усім українським суспільством?

Звернімося до нашого сумління, до наших сердець – духовних джерел самостійної сили й одностайної політичної волі народу як збірної цілісності. Годі змирятися з нашим негідним існуванням! Годі вірити тим, хто цинічно використовує владу у власних інтересах! Пора кожному пробудити в собі дух особистої волі й проявити в суспільному житті збірну громадянську волю. Тоді й народ як збірна цілісність явить волю національного духу та самостійну силу. Тільки такий шлях гідного, морального життя людини, народу, людства в Білому світі.

І дієвим чинником самоорганізації нашого самостійного життя має стати ідеологема: «Українці – для України!». Цей своєчасний девіз спільної громадської дії став продовженням відомого всім українцям громадянського поклику Івана Франка: «Довершилась України кривда стара, – Нам пора для України жить».

А з яким своєчасним покликом звернувся до українців Михайло Драгоманов, застерігаючи від марнування сили на чужинців: «Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України і її народу… Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною».

Рада представників МГОУ “Четверта Хвиля”

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × one =

Копіювати заборонено!