Головна > Закордонне українство > Діаспора > Хто й навіщо удвічі зменшує число жертв Голодомору в Україні 1932-1933

Хто й навіщо удвічі зменшує число жертв Голодомору в Україні 1932-1933

ЗААНГАЖОВАНІСТЬ НА ЗАМОВЛЕНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
чи «прогалини в арифметичних вміннях»

Чи може хтось з нас уявити, що на міжнародній науковій конференції, на якій розглядаються питання Голокосту євреїв, у програмі передбачаються виступи про те, яку їжу споживали запорожці під час морських походів? Звичайно, нічого подібного ніколи не було і не буде. Бо євреї цілком справедливо вважали б це за наругу над пам’яттю невинно загиблих своїх співвітчизників у роки Другої світової війни.

А от на міжнародному симпозіумі про Голодомор 1932 – 1933 років, організованому Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору 1932 – 1933 рр. (Hrec in Ukraine), ні з того, ні з сього, як кажуть, озвучується виступ про  кулінарні меню в радянських кінофільмах 1960-х – 1980-х років. Особливо детально оповідалося про те, які страви і з якої супниці споживав відомий радянський клоун Юрій Нікулін у фільмі «Діамантова рука». В подібному тоні розмова продовжувалася і щодо багатьох інших фільмів.

Біда і в тому, що ніхто із звезених з усієї України за кошти канадських меценатів учасників цього симпозіуму навіть і не спробував поставити під сумнів доцільність такого дійства, як і відстороненого від заявленої теми симпозіуму виступу гості з Польщі про донбаську тематику різних фільмів, зокрема, Дзиги Вертова. І це за умови, що така важлива тема, як  втрати українства в 1932 – 1933 роках у програмі не планувалася. Її навіть не передбачалося згадувати в імпровізованому шкільному уроці, який проводився для учасників симпозіуму.

Але оскільки організатори запроектували спеціальні сесії на теми «Нові академічні знання, міжпредметні зв’язки, інноваційні методики у викладанні теми Голодомору: як це працює» і «Викладання у середній і вищій школі теми Голодомору – геноциду українського народу: нові змісти сучасної освіти», то автор цих рядків уважав, що актуальною буде і тема «Смертність 1924 – 1934 років в УСРР як джерело для вивчення геноцидних ознак Голодомору 1932 – 1933 років».

Проте організатори симпозіуму зазначену тему відкинули, обґрунтовуючи тим, що питання про підрахунок жертв Голодомору не буде обговорюватися. Тобто, про кулінарні меню радянських фільмів на присвяченому Голодомору науковому симпозіумі можна говорити, а от про втрати від нього – зась. Це й стало підставою для критичної оцінки організації даного симпозіуму, яка була опублікована на сторінках «Голосу України» (22 червня 2019 року).

У відповідь 5 липня там же з’являється стаття кандидата  історичних наук Тетяни Євсєєвої «Надлюдина» пізньорадянського часу в героях і сюжетах сучасного роману, або Не «кулінарними смаками єдиними…» у серйозній розмові про Голодомор». У ній – жодного слова щодо формування програми наукового симпозіуму про Голодомор з темами про кулінарію радянського кіно і донбаську тематику кінофільмів, які не мають ніякого відношення до страшної трагедії українства. І якби пані Євсєєва обмежилася цим, то воно залишилося б просто її баченням ситуації, хоча зі змісту даної  публікації не можна зрозуміти: це її виступ, чи реферати інших.

Однак вона вирішила вкинути свої 5 копійок і щодо інших проблем, які старанно обходилися на згаданому науковому симпозіумі: відтак автор цих рядків у статті Т. Євсєєвої критикується за те, що він, мовляв, піддає сумніву «достовірність факту голоду 1928 – 1929 рр. в Україні, який встановила директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору 1932 – 1933 рр. (Hrec in Ukraine) Людмила Гриневич у своїй монографії «Голод 1928 – 1929 у радянській Україні». – К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. – 435 с.».

А далі додає: «Не будучи фахівцем у галузі демографії залишу цю частину дискусії (про втрати від Голодомору. – В. С.) колегам; через відсутність будь-яких аргументів на користь спростування фактів, наведених у монографії Людмили Гриневич, цю тему теж залишу поза увагою, натомість детально зупинюся на тематичному наповненні форуму».

Детально – це значить про все. Проте в статті Т. Євсєєвої – ще раз наголошую! – немає навіть згадки про виступи на кулінарні теми радянського кіно й донбаські фільми, також не оцінюється нею показовий шкільний урок історії, під час якого жодної згадки про втрати 1932 – 1933 років. То хай інші народи й нації рахують свої жертви, а українцям – казати тільки те, що дозволено з Москви, де ще до розвалу СРСР визначили кількість жертв Голодомору в УСРР в 3,5 мільйона осіб.

І що виходить: скажімо, через кілька років після трагедії своєї нації в 1915 керівники демократичної Вірменії завітали в Посольство України в  Стамбулі й звернулися до її влади з проханням надати продовольчу допомогу постраждалим у Першій світовій війні співвітчизникам. У поданому меморандумі, зокрема, зазначалося про втрати близько мільйона вірмен від часу кривавих подій на території Туреччини.

Через 100 років вірменські вчені вважають, що невинних смертей тоді було набагато більше – понад півтора мільйона. З цим погоджуються й українські автори, які публікують свої статті на цю тему, наприклад, професор Станіслав Кульчицький.

Не зустрічав я заперечень з боку українських учених і щодо кількості жертв євреїв під час Голокосту, яка тепер подається в 6 мільйонів осіб.

         А от коли йдеться про жертви Голодомору 1932 – 1933 років, то з 2015 року сталася якась незрозуміла метаморфоза: наша діаспора, яка десятки літ повторювала вслід за донесеннями німецьких дипломатів про втрати від 7 до 10 мільйонів, раптом устами своїх наукових інституцій Північної Америки заволала про те, що необхідно говорити тільки про 3,5 мільйона, бо так сказали Тімоті Снайдер, Андре Граціозі та Станіслав Кульчицький. При цьому необхідно додати, що вказана заява була підготовлена в Києві, а за океаном її тільки підписали, зовсім не вникаючи в суть, бо поклалися на «високий академічний рівень» гінця з України.

Так, у своїй статті «Про кулінарні смаки радянського кіно замість серйозної розмови про велику трагедію українства» я ставив питання про неприпустимість на міжнародному симпозіумі про Голодомор 1932 – 1933 років говорити про меню радянських акторів другої половини ХХ століття, в тому числі про детальне описування посудниць, з яких їв відомий комік Юрій Нікулін, у той час коли втрати українства замовчуються.

Але не тільки це стало приводом до вказаної публікації, а й те, що вже згаданий Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору 1932 – 1933 рр. має досить дивний підхід до вивчення актуальних проблем Голодомору: те, що не підходить під його бачення історичних процесів, – ігнорується.

Чому, ставив я питання, вже кілька років пані директорка Гриневич не публікує матеріалів наукової конференції, хоч мала це зробити одразу ж після її закінчення – може тому, що там мають бути вміщені два виступи докторів історичних наук, котрі наводять аргументи про втрати від Голодомору щонайменше в 7 мільйонів осіб.

Про це, до речі, у публікації пані Євсєєвої, яка взялася боронити директорку Гриневич, також жодного слова. Але своїм  зауваженням («через відсутність будь-яких аргументів на користь спростування фактів, наведених у монографії Людмили Гриневич»), змусила зацікавитися вказаною працею.

У ній, до речі, є такий абзац: «Український голод 1928/29 р. обернувся поширенням епідемій, різким сплеском характерних захворювань, втратою фізичного здоровя та масовою смертністю. За неповними статистичними  даними, прямі втрати республіки від голоду могли перевищити 23 тис. осіб, непрямі – досягти близько 80 тис. осіб. Попри вжиті заходи, величезних втрат зазнало  й тваринництво республіки, негативні тенденції проявилися в змінах структури посівної площі. Український хлібний ринок  було дезорганізовано, і тепер йому був потрібен час, аби стабілізуватися» (Гриневич Л. Голод 1928 – 1929 рр. у радянській Україні. – К.: Інститут історії НАНУ, 2013. – С. 339).

Що це за висновок: «прямі втрати республіки від голоду могли перевищити 23 тис. осіб, непрямі – досягти близько 80 тис. осіб». А якщо не могли? І взагалі: звідки авторка названої монографії взяла ці дані –  необхідного посилання на архіви чи власні розрахунки немає.

Автореферат дисертації Людмили Гриневич на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук також не дає відповіді на це питання, хоч серед завдань дослідження таке ставилося: «виявити причини, прояви, масштаби голоду 1928 – 1929 рр., його вплив на демографічну та соціально-економічну ситуацію в республіці» (Гриневич Л. Голод 1928 – 1929 рр. у радянській Україні: влада і суспільство». – К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. – С. 2).

Усе, чим обмежилася автор, загальним розмірковуванням у висновках, що «голод 1928/29 р. обернувся поширенням епідемій, різким сплеском характерних захворювань, втратою фізичного здоров’я та масовою смертністю серед сільського населення УСРР, величезних втрат зазнало тваринництво республіки, посилились негативні тенденції у розмірах і структурі посівної площі» (там само. – С. 23).

Я досі не займався спеціально вказаною проблемою, просто вона випливла з аналізу смертності за 1924 – 1934 роки, але оскільки для пані Євсєєвої були непереконливими порівняльні цифри смертності по селах Таращанського району Київської області, на основі збережених документів, то вона може зробити висновки по Переяславському району (- позначено відсутність первинних документів за вказані роки в конкретних населених пунктах, а * – неповне їх збереження):

1924     25          26           27           28           29           30      31    32        33         34

Переяслав                         158         248         272         16           184         191         229  225   363    812         235

Бабачиха                            –              –              –              –              8              19           23       –      18     83           23

Вел.Каратуль                   62           55           –              75           48           111         78       –       95     595         90

Виповзки                           35           28           –              38           28           26           23       –      45     424         23          

Віненці                                63           85           –              35           51           43           44       –      75     439         33

Вовчків                                –              –              –              34           23           26           39       –        40      –            38

Воскресінське                 –              –              –              12           18           17           18       –       17     203         16          

В’юнище                            29           52           –              39           22           27           37       –       42       –            5

Гайшин                               38           34           58           27           32           32           22       –       43    185        62

Гланишів                            52           84           23           30           35           26           50       –       52    102        38

Городище                          –              26           9             19           22           4             10      46        –    150        2             

Дем’янці                            –              90           71           50           47           28           60      10      69   442        52

Дениси                                33           35           –              45           25           2             52       29      –     302        31

Дівички                               65           –              46           34           29           –              14       24      32  149        52

Єрківці                                 84           84           64           70           53           52           50      32       80    501      65

Засупоївка                         –              –              36           12           20           –              24      27*            234       26

Ковалин                             47           –              34           54           36           36           35        –       41       –           41

Козинці                               14           8             33           20           28           17           17      –        23     131       9

Козлів                                  91           –              59           50           49           122         –          –         80     –            61

Комарівка                          11           41           39           14           34           2             –          –        193   591      12

Кулябівка                           –              –              33           18           27           32           35       –       30      231      23

Лецьки                                –              36           43           23           27           39           26       –      74     376        21

Мазінки                              23           53           10           32           31           44           17       –      49     232         32

М. Каратуль                     20           31           38           20           20           20           37       –      46     305         17

Панфіли                              –              55           38           40           40           47       39         –      71     301         30

Підварки                            –              –              40           68           70           86           88       –    196     381         60          

Підсінне                              13           –              19           39           13           28           12     –       –          39          17

Положаї                              –              –              27           15           17           –              18       –      30     194         12

Пологи-Вергуни             40           178         104         72           73           69           –          –      103    446         72

Пологи-Яненки               26           122         70           78           182         73           94      –     122    750         43

Пологи-Чобітьки            –              –              29           40           41           41           37       –     45     404         24

Помоклі                              160         93           110         109         111         99        131    52      52     859         95          

Пристроми                        19           46           46           43           48           131         –          –       72    –              81

Соснова                              59           49           71           52           46           55           38      48     73    376         34

Стовп’яги                           11           22           25           29           26           30           30      31        –       –           22

Строкова                            14           41           74           32           –              23           47       –       60     404         41

Студеники                         57           –              80           58           50           37           69       –      73     231         55

Ташань                                60           73           42           37           38           3             30      30     46    309         21

Циблі                                   33           63           37           39           –              –              53      –       53     595        –

Харківці                              –              –              14           23           24           –              23       –       35       94         24

Хоцьки                                62           117         93           124         84           128         26      24   353    613        41

               Подібна картина і в Первомайському районі нинішньої  Миколаївської області:

                               1924       25           26           27           28           29           30           31           32             33         34

Первомайськ   400         465         483         359         496         495         143         526         665     1144         –

Богопілля          61           33           30*        45           65           49           47           39           44           225*      24

Грушівка             29*         35           14           26           17           3*           14           14           24           168         –

Д. Пристань      30           66           10           15           –              27           30           32           50           189         12

Катеринівка ІІ  45           66           38*        29           38           32           39           22           66           253*      –

Кінецьпіль         45           89           45           24           43           41           28           37           39           83*        –

Кримка               20                           19           23           25*        24           19           26           27           157         –

Кумари                                               65           30           39           33           16           49           39             –            207         2

Лозоватка                          –              15           9             15           26           17           34           17           97           12

Лукашівка                          –              29           27           18           26           24           101         –              223         17

Мигія                   43          36           34           41           43           28           31           77           18           117         22

Полтавка                            24           32           46           29           23           31           40           19           12*        –

Роман. Балка 14*           45*        56           54           35           48           33           77           63           143         38

Синюхин Брід  75           69*        –              –              66           115         148         102         68           519         –

Станіславчик    –              –              –              –              24           60           24           22           16           62*        –

Степківка           60           46           42           39           40           59           46           19           59           89*        –

Тарасівка            26           23           26           23           30           35*         21           18           21*        37*        –

Чаусово              –              –              26           13           –              –              8             15           8             105         11

А ось збережені дані з двох населених пунктів Криничанського району  Дніпропетровської області:

1924      25           26           27           28           29           30           31           32           33           34

Аули                                     92           109         99           23           80           98           89           126         318         98

Кринички           85           176         121         132         175         142         123         124         137         185*      67

Хочу ще раз наголосити: цей аналіз здійснювався насамперед для порівняння смертності перед Голодомором 1932 – 1933 років, але якщо пані Євсєєва з власної ініціативи поставила питання щодо незаперечності доказів про Голодомор 1928 – 1929 років, то я просто поділився своїми спостереженнями на основі первинних документів спочатку з Таращанського району, а тепер – і з Переяславського, Первомайського й Криничанського.

Запропонований аналіз я здійснював і для оцінки втрат 1934, який наші демографи оголосили також роком голоду.  Як можна переконатися з первинних документів, що збереглися, смертність у 1934 незрівнянно нижча до попередніх двох голодних. А ще треба врахувати той момент, що багато смертей 1933 року зафіксовано в 1934. До наведених з цього приводу фактів у моїй останній публікації в «Голосі України» з Черкащини й Херсонщини можу додати подібні з Харківщини: так, серед 55 свідоцтв за 1934 рік по Піско-Радьківській сільській раді Борівського району, з яких 12 про смерть у  1933 році, вкладено і 24 документи, що були оформлені в 1933 році. Десятеро померлих 1933 у  Сергіївці Прилуцького району Чернігівської області  – серед тих, хто відійшов у засвіти в 1934. Усього записів за цей рік про смерть – 35, тобто майже третина з 1933. У сусідніх селах Бубновщина і Яблунівка таких записів відповідно 5 і 4.

Тож коли перевірити ось таким чином усі збережені документи за 1934 рік, то значну частину смертей доведеться перенести до попереднього року, а значить, втрати 1933 року збільшаться, а 1934 – зменшаться. Відтак ще більше сумнівів викликатиме спроба оголосити 1934 рік голодним.

До речі, заступник директора Інституту демографії й соціальних досліджень НАНУ Олександр Гладун, якого й не згадувалося в моїй статті, також волонтерськи відгукнувся на неї, в загальних фразах не погоджуючись з результатами підрахунку жертв Голодомору «нефахівцями», до яких, зрозуміло відносить мене. Проте він не заперечив аналізу даних з Таращанського району за 1924 – 1934 роки, як і не спростував висновків Ю. Корчак-Чепурківського й М. Птухи про те, що смертність у 1928 в УСРР була значно нижчою, ніж у два попередніх роки.

Сама пані директорка Гриневич не викладала своїх претензій до мого виступу в «Голосі України» до того часу, аж поки в мережі не з’явився ще один нібито також волонтерський відгук – Генадія Єфіменка, на який вона й посилається в листі до головного редактора цієї газети: http://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/2648-gennadij-efimenko-prorakhunki-u-rozrakhunkakh-abo-yak-volodimir-sergijchuk-vlasni-tverdzhennya-sprostuvav?fbclid=iwar0py3ns8aiyf9x2ibdg2i9sjctvyt_n7j4r6oryhu3pxehu7f-mvpmwqwo

Знову ж таки, як і попередні рецензенти моєї статті, пан Єфіменко не вважає за потрібне згадувати про кулінарне меню радянського кіно й донбаські фільми: «Не буду скільки-небудь детально характеризувати надану В.Сергійчуком оцінку почутого на симпозіумі. Вона надто емоційно забарвлена і, окрім нейтральних згадок про деякі озвучені учасниками заходу теми, містить низку відверто заангажованих, а то й просто невідповідних реаліям тверджень. Можливо, причиною такої оцінки стала відмова організаторів включити доповідь вченого «Смертність 1924-1934 років в УСРР як джерело вивчення геноцидних ознак Голодомору» до порядку денного заходу. Втім, підстава для таких емоцій могла бути й іншою, адже цю доповідь В.Сергійчук пропонував, вже знаючи, що у роботі симпозіуму, як він сам це визнає, «не передбачалася дискусія про втрати українства в 1932-1933 роках».

Це так домислює собі Г. Єфіменко, а насправді я дізнався про те, що «не передбачалася дискусія про втрати українства в 1932-1933 роках» лише після того, як подав тему своєї доповіді «Смертність 1924-1934 років в УСРР як джерело вивчення геноцидних ознак Голодомору». Щоправда, відмовляючи мені у виступі саме з таким формулюванням, організатори запросили мене до вільної дискусії.

От я як запрошений і прийшов на це зібрання, де мали обговорюватися мовознавчі й літературознавчі питання Голодомору. Справді, спочатку кілька доповідей стосувалися теми, хоч нічого нового в них не прозвучало. Але далі я і всі присутні почули неймовірне: одна докторка історичних наук, як зазначалося в програмі, детально розповідала про те, які кулінарні меню можна було спостерігати в радянських кінофільмах 1960-х – 1980-х років. Особливо детально оповідалося про те, які страви і з якої супниці споживав відомий радянський клоун Юрій Нікулін у фільмі «Діамантова рука». В подібному тоні розмова продовжувалася і щодо багатьох інших фільмів.

Про це чомусь Г. Єфіменко не згадує в оцінці моєї публікації в «Голосі України». Як і не обмовився жодним словом щодо виступу спеціально запрошеної професорки з Польщі про фільми на донбаську тематику, в яких зовсім не торкалися теми Голодомору. Емоцій, коли треба називати подібне наругою над пам’яттю мільйонів невинно убієнних Голодомором 1932 – 1933 років, в нього не виявилося.

Але не тільки це змусило мене взятися для написання матеріалу в «Голос України», а й те, що під час організованого в рамках цього симпозіуму своєрідного шкільного уроку  про Голодомор у жодному з виступів звезених з різних куточків України вчителів не було сказано про втрати від нього. Якщо Г. Єфіменко вважає правильним, що наша школа не повинна про це навчати дітей і на це спрямовують на подібних заходах учителів, то в мене немає слів, щоб щось додати.

Виступаючи в даному випадку в ролі адвоката директорки Гриневич, яка була головним організатором цього дійства, Г. Єфіменко хоче вигородити її і за невипуск у світ матеріалів тих конференцій, що відбувалися в попередні роки. Бачите, учасникам тих наукових зібрань, які здали свої виступи для друку, вона роками лише обіцяє, що «все йде за графіком», а Г. Єфіменку, як він свідчить, відповіла одразу ж, «що планується викладення в мережу відеозйомки усіх заходів, тобто ця прогалина незабаром має бути ліквідована».

Тобто, ніяких збірників конференцій уже не буде. Чому? А тому, що в окремих виступах прозвучали зовсім інші підходи до підрахунку втрат Голодомору 1932 – 1933 років. Вибачте, але ж виступаючі і всі присутні на цих конференціях чули палкі заклики пані Гриневич здавати свої матеріали для публікації наукових збірників. На вимогу пані директорки автор цих рядків навіть переслав їй кілька копій документів, які стверджували озвучені дані. Тепер що, залишається лише читати її відповіді про те, що «все йде за графіком»?

Очевидно, що так і буде, оскільки Г. Єфіменко заявляє: «На мій погляд, оприлюдненням відео слід і обмежитися. Публікацію текстів можна зробити хіба що у вигляді друкованих стенограм заходів, принаймні тих із них, де була дискусія і «жива» розмова. Називати матеріалами конференції ті тексти, які, як це у нас увійшло в традицію, подаються до друку як наукові праці (з відповідним бібліографічним апаратом), доволі некоректно. Адже то вже зовсім інший жанр та й часом більшу частину написаного в статті промовець просто не озвучує під час свого виступу. До того ж такого роду друковані матеріали, як це прийнято у справжньому науковому середовищі, мають проходити наукове рецензування. Інакше частина текстів може бути далекою від наукових стандартів».

Ви розумієте, куди веде Г. Єфіменко: ради того, аби відвести справедливу критику від пані директорки, він готовий заборонити друкувати матеріали конференцій, бо вони, мовляв, не пройшли наукового рецензування. А хто це мав організувати? Зрештою, а як тоді зможуть ознайомитися з позицією того чи іншого виступаючого науковці, які не змогли бути на даній конференції? А право вченого донести до широкого загалу свою точку зору, хоч вона і не співпадатиме з іншими, у тому числі й планованих рецензентів?

Проте головна увага в статті Г. Єфіменка присвячена захисту  «фахівців у царині дослідження складу та руху населення – українсько-американський колектив демографів, який вже тривалий час досліджує питання демографічних втрат від Голодомору». На думку Г. Єфіменка, «провівши копітку роботу над тисячами документів та застосувавши наукові методики підрахунку, ці демографи прийшли до висновку про втрати 3,9 млн. померлими через спричинену голодом надсмертність у 1932-1934 рр. та ще 0,6 млн. ненародженими. Інакше кажучи, кількість втрат  постає значно меншою, аніж в Автора рецензованої статті».

Проте пан Єфіменко не аналізує підхід автора цих рядків до встановлення конкретних втрат від Голодомору 1932 – 1933 років, а намагається перевести розмову на якісь деталі, які вже втратили актуальність. Наприклад, він пише, що «свого часу у березні 2016 першим «відкриттям» В. Сергійчука у спробах якось обґрунтувати вищу кількість втрат від Голодомору стали щойно побачені ним відомості про кількість населення, які містилися у планах постачання сірників та солі в УСРР на останній квартал 1932 р.».

Але при цьому Г. Єфіменко свідомо не згадує, чому виникла потреба встановлювати забезпечення населення УСРР сірниками й сіллю в 1932 році. Справа в тому, що коли перед членами вже згаданого «українсько-американського колективу демографів, який вже тривалий час досліджує питання демографічних втрат від Голодомору» мною під час дискусії було поставлено питання, чому вони, визначаючи кількість жертв 1932 – 1933 років, беруть за вихідні дані Всесоюзного перепису 1926 року, а не офіційні дані станом на 1 січня 1932 року, то вони запевняли, що всі документи статистичних органів знищені в липні 1941 року, а тому немає іншого виходу, як брати цифри, що зафіксовані тим переписом. Хоч вони, зрозуміло, й не могли враховувати природній рух населення за 1927 – 1931 роки. Не могли виручити й придумані демографами формули врахування цих процесів, оскільки в СРСР вони відбувалися не за класичними зразками.

Чому ж автору цих рядків довелося виводити кількість населення через забезпечення його сірниками й сіллю, з чого так потішається Г. Єфіменко? Тому, що при виділенні фондів на ці товари має бути вказана і кількість населення, яка проживає на певній території. От і виявилося, що існує документ, який засвідчуває: восени 1932 року влада УСРР планувала  забезпечити 31,9 мільйона жителів. А невдовзі в колишніх спецхранах знайшлися й довідники про розвиток народного господарства УСРР в розрізі всіх тодішніх областей. І коли з цих книг стало зрозуміло, що станом на 1 січня 1932 року в УСРР було 32 мільйони 680 тисяч мешканців, то цілком резонно постало питання: а чому «українсько-американський колектив демографів, який вже тривалий час досліджує питання демографічних втрат від Голодомору» не бере цю цифру за базову?

Відповідь у них була така: тоді не було ніякого перепису населення, відтак влада могла приписати цифри. Так, класичного перепису напередодні не проводилося. Але в першій половині 1931 року в СРСР здійснювався міський перепис, а в другій – облік сільського населення, про що збереглися відповідні інструкції, листування, а також підсумок, який співпадає з офіційною цифрою, коли додати дані з Молдавської АРСР і спецконтингенти. А загальна таблиця адміністративно-територіального поділу УСРР станом на 9 лютого 1932 року засвідчує, що на час утворення областей в республіці нараховувалося 32.548,7 тисячі населення, в тому числі 7.032,9 – міського і 25.515,8 – сільського. У Вінницькій – 5.273,4 тисячі (станом на 2 грудня 1931 року було 5.419.611) , Донецькій – 2.949,5 тисячі (3.120.773), Харківській – 7.773,5 тисячі (7.452.963), Київській – 8.261,5 (8.236.513), Одеській – 3.469,1(3.473.040), Дніпропетровській – 4.212,2 тисячі осіб (4.080.476).

Однак усі ці аргументи для Г. Єфіменка – «інша містифікація Сергійчука». Як і згаданий «українсько-американський колектив демографів», він намагається спростувати офіційну цифру населення УСРР на 1 січня 1932 року з посиланням на упорядників названих довідників: «Зважаючи на незадовільний стан обліку в ряді наших установ…. ми не можемо гарантувати цілковитої певности та повноти показників, уміщених у довіднику».

Але при цьому Г. Єфіменко замовчує, що в названих збірниках вміщено не тільки дані про кількість населення станом на 1 січня 1932 року, а й сотні сторінок статистичних звітів про виконання різних народногосподарських планів, у тому числі в перші місяці 1933 року. Зокрема, про виконання завдань зі здачі хліба державі в першому кварталі тоді. Як мені видається, саме про вирогідність цих показників висловлювали своє застереження упорядники збірників, а не про кількість населення, яка вже фігурує з грудня 1931 року в архівних документах і врахована під час утвоорення областей у лютому 1932 року.

На це вже вказувалося «українсько-американський колективу демографів», з яким солідаризується Г. Єфіменко. Однак не реагуючи, він шукає нових «прорахунків» у моїх дослідженнях первинних документів. «В статті від 22 червня 2019 р., – пише він, – невтомний Володимир Сергійчук наводить нові «аргументи». Здавалося б, справді об’єктивні – він звернувся до даних про зафіксовану смертність і цілком доречно акцентує увагу на її вагомому зростанні у 1932 та катастрофічному – у 1933 році. За логікою тексту історика, наведені ним дані мають спростувати «спроби окремих науковців применшити кількісні втрати Голодомору 1932–1933 років». Применшеними, нагадаю, він називає оцінки вже згаданої групи демографів, що їх останнім часом найчастіше презентують українські науковці Наталія Левчук, Олександр Гладун та американський дослідник Олег Воловина. Весь же авторський колектив тієї чи іншої написаної цією групою вчених статті включає ще кількох науковців. Причому автура не є беззмінною».

Справді, для аналізу я узяв дані про смертність по Таращанському району, оскільки збережені документи про природний рух населення на Київщині чи не найкраще збереглися саме в цьому районі. І, природно, пан Єфіменко має розуміти, бо про це наголошувалося, що підсумок на основі їхнього аналізу – лише частина реальних втрат від Голодомору. Так, він може відмахуватися від моїх аргументів про незареєстровані смерті голодних українців у Росії й Білорусі, розстріляних радянськими прикордонниками або потопельників на Дністрі й Збручі через невміння плавати, скинутих у великі ями біля залізничних станцій (жодна з 837 таких своєрідних братських могил досі не досліджена), невідому кількість дитячих скелетів як наслідок злочинів канібалів чи батьків, котрі в ім’я можливого порятунку інших своїх дітей самі прирікали на смерть власних кровинок. Як до речі, насміхатися з того, що мільйони завезених з 1932 по 1937 рік заробітчан з Росії та інших радянських республік враховані Всесоюзним переписом населення 1937 року як жителі УСРР на місці померлих від Голодомору 1932 – 1933 років.

Проте пан Єфіменко не повинен забувати про відому йому доповідну заступника наркома  охорони здоров’я УСРР Хармандар’яна до генерального секретаря ЦК КП (б) У Косіора від 6 червня 1933 року: «Безсумнівним слід вважати значно применшені цифри померлих, так як перевірка на місцях та ретельне дослідження місцевого матеріала свідчать про значно більші цифри: так по Сквирському району з 1.01 по 1.03 по звітним даним померло 802 чол., тоді як перевіркою встановлено на 15.01 1.773 смертельних випадки, у Володарському районі на 1.03 говориться про 742 смерті, тоді як насправді до цього часу померло більше 3.000 чол.» (ЦДАГОУ: Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6276. – Арк. 2).

Тобто, в згаданих Сквирському і Володарському районі Київщини реєстрували тільки четверту частину померлих. Цілком можливо, що подібне було і в Таращанському районі, оскільки загальні втрати його в кілька разів більші, ніж виявлені мною в збережених документах ЗАГСу. Про це чітко можна побачити в русі населення району і всієї Київщини в пропонованій таблиці, яка опублікована мною ще торік українською, російською й англійською мовами. Щоправда, в ній не враховано 1.677 місячних звітів сільрад про рух населення в 1933 році, що не дає можливості реально оцінити втрати від Голодомору,  які повинні були бути зареєстрованими за місцем проживання в 1932-1934 роках:

01.01.1932   01.01.1933           нар. 33   пом. 33  до 1 р. 01.01.1934   + -32-34         Н/зв.

Андрушівський          71,0     63.739             1.131   8.258   239      56.612 – 14.358          8

Бабанський                 95,9     74.321             892      9.124   310      66.089     -29.811        18

Базарський                 33,2     26.672             543      1.862   103      25.353     -7.847          10

Баранівський              49,0     50.871              977      2.494   162      49.354      +354           19

Барашівський             34,5     29.252              608      3.312   104      26.548    -7.952           6

Баришівський             85,3     71.270             893      9.344   260      62.819    -22.481         14

Боришпільський         72,5     62.211             792      5.739   266      57.264    -15.236         16

Білоцерківський         144,0   84.600              888      10.570 308      74.918   -22.482          80

Богуславський             140,6   106.739          1.196     16.118 298      91.817    -48.783         0

Бородянський             45,3     35.493              454      2.446   80        33.501    -11.799         14

Брусилівський             83,5     74.581          1.115      5.702   225      69.994    -15.306         5

Буцький                      117,9   90.503             909       11.020 160      80.392    -37.508         47

Васильківський          95,3     83.751            974        8.022   238      76.703    -18.597         36

Вищедубечанський    35,4     33.445             557       2.068   117      31.934    -3.466           4

Володарський             51,7     34.815             309      8.335   148      26.789    -24.911         28

Володарсько – Вол.    56,6     49.983             1.108   3.256   176      47.835     -8.765          28

Гельм’язівський         55,1     42.198             491      8.800   202      33.889   -21.211          7

Городницький             30,5     26.719             881        997    118      26.603   -3.897            32

Димерський                41,3     38.858             540      1.684   107      37.714   -3.586            3

Ємільчинський           62,7     57.032             1.728   2.943   220      55.817   -6.883            23

Жашківський              50,4     41.568             662      5.189   76        37.041    -13.359         6

Житомирський           112,0* 31.432             653      1.593   147      30.492    – 4.408          0

Звенигородський        87,2     55.738             500      8.400   95        47.838    -39.362         11

Златопільський           50,5     39.669             341      4.871   107      35.139   -15.361          2

Золотоніський            91,6     62.664             864      5.640   172      57.888   -33.712          8

Іванківський               43,1     39.006             672      2.211   98        37.467   -5.633            28

Кагарлицький             58,1     49.077             642      5.784   163      43.935   -14.165          7

Кам’янський               122,4   101.821           1.245   11.212 294      91.854   -30.546          14

Канівський                 87,2     64.200             840      8.903   112      56.137   -31.063          47

Київський                   769,9* 142.718           2.222   8.252   453      136.688  -20.312          46

Коростенський           84,3     58.029             1.403   4.331   234      55.101   -29.199          8

Коростишівський       49,3     48.686             1.153   1.874   172      47.965     -1.335          10

Корсунський              94,3     77.178             861      6.692   166      71.347    -22.953         38

Лисянський                66,5     51.252             536      8.990   126      42.798    -23.702         12

Лугинський                36,7     35.618             786      1.759   134      34.645   -2.055            74

Макарівський             58,2     51.005             766      3.450   99        48.321   -9.879            14

Малинський               89,5     68.413             797      5.022   192      64.188   -25.312          95

Мархлевський             49,4     50.143             916      2.034   153      49.025        -375          80

Монастирищенський  72,4     61.887             1.143   8.664   301      54.366   -18.034          20

Народицький              41,5     39.638             695      1.532   101      38.801   -2.699            9

Новоград-Волинськ.   92,9     65.745             1.736   3.489   284      63.992   -28.908          35

Обухівський               80,7     69.445             674      8.195   128      61.924   -18.776          14

Овруцький                  68,8     55.038             1.301   3.244   202      53.095   -15.705          15

Олевський                  51,1     45.386             1.560   1.475   162      45.471   -5.629            5

Оратівський               50,8     41.791             593      7.491   125      34.893   -15.907          1

Переяславський          106,0   79.798             969      12.823 360      67.924   -38.076          26

Ім. Петровського        127,6   108.389           1.082   9.797   177      99.674   -27.926          9

Плисківський             56,3     45.995             556      7.975   108      38.576   -17.724          16

Погребищенський      70,4     60.174             884      7.477   123      53.581   -16.918          101

Попільнянський         96,8     85.351             969      11.101 180      75.219   -21.581          41

Потіївський                42,0     39.568             905      2.370   206      38.103   -3897             22

Пулинський                36,7     31.246             953      1.811   194      30.388   -6.312              5

Радомишльський        67,0     47.396             873      2.974   158      45.295   -21.705          38

Ржищівський              71,2     55.055             432      10.630 138      44.857   -26.343          29

Розважівський             43,5     36.383             572      3.492   183      33.463   -10.037          12

Рокитянський             102,5   82.316             894      10.958 136      72.252 -30.248           15

Ружинський                103,8   89.723             1.372   12.258 418      78.837   -24.963          33

Сквирський                106,7   96.516             1.154   12.801 302      84.869   -21.831          20

Словечанський           35,7     31.687             950      1.826   140      30.811   -4.889            12

Смілянський               130,0   87.029             1.048   9.884   245      78.193   -51.877          5

Ставищенський          65,9     51.106             604      10.179 132      41.531   -24.369          8

Тальнівський              108,6   91.688             1.023   8.774   120      83.937   -24.663          45

Таращанський             81,6     54.588             639      8.787   123      46.440   -35.160          7

Тетіївський                 57,2     44.403             596      12.000 327      32.999   -24.201          12

Троянівський              49,3     42.969             956      4.326   199      39.599   -9.701            6

Уманський                 144,0   77.527             677      9.279   197      68.925   -34.575          13

Фастівський               81,6     54.689             471      6.130   93        49.030   -32.570          44

Хабнянський              40,1     33.157             471      3.051   117      30.577   -9.523            20

Христинівський         57,2     46.021             545      4.284   109      42.282   -14.918          27

Черкаський                 147,5   75.833             505      8.056   121      68.282   -29.118          20

Черняхівський             59,6     54.356             1.050   3.089   199      52.317   -7.283            34

Чигиринський             92,7     84.185             957      6.077   261      79.065   -13.665          0

Чорнобаївський          97,7     83.235             1.075   7.985   284      76.325   -21.375          14

Чорнобильський         70,5     58.268             1.172   2.138   179      57.302   -13.198          38

Шполянський             99,3     0.946               726      7.781   194      73.891   -25.401          8

Ярунський                  38,7    

Разом село                  5.257,8    4.493.797                                        4.086.900   -1.396.961    1677

Міста                          1.090,0 996.650           13.198 51.296 3.160   958.552   -131.448

            Разом              6.347,8 5.490.447                                           5.045.452  -1.489.709

Тому для мене втрати Таращанського району від Голодомору 1932 – 1933 років не 8.787 осіб, як чомусь вважає Г. Єфіменко, а принаймні 35.160.

І не підводять мене тут «прогалини в арифметичних вміннях», про що він переможно повідомляє в своїй волонтерській рецензії.  Це його підводить заангажованність, що проявляється в тому, що препарує підготовлену мною таблицю, викидаючи з неї дані за 1924 – 1929 роки. А поява нових уточнень у даних – це означає, що пошук продовжується. А якщо й трапилася похибка калькулятора щодо кількості померлих жителів в одному населеному пункті, то це не впливає суттєво на загальний результат навіть і по одному району. Тут мій критик правий: це істотно картину не може змінити!

Тому спроби Г. Єфіменка довести нібито «вказані істориком цифри втрат (тобто, по Таращанському району. – В. С.) істотно менші від зазначених його опонентами» – вже не лізуть ні в які ворота. Тим паче, що для цього використовується зовсім бездоказовий аргумент: смуга «найвищих втрат через надсмертність від голоду пролягає в Україні через райони лісостепової зони. Ця смуга втрат не поширена на крайньому заході й охоплює переважно центральні та південні райони Київської області та більшість районів Харківської області».

Ще раз нагадую: в своїй публікації в «Голосі України» я посилався на збережені документи і не вказував, що загальні втрати по Таращанському районі в 1932 – 1933 роках становлять тільки 8.787 осіб – це Г. Єфіменко так придумав, аби довести, що «вказані В. Сергійчуком цифри втрат по Таращанському району менші, ніж в оцінках демографів – незаперечний факт». Тобто, я не стаю «у позу «применшувача» втрат», як радо повідомляє волонтер-рецензент.

Наприкінці своєї статті Г. Єфіменко несподівано робить ось такий реверанс у мій бік: «Водночас слід підкреслити, що невтомна діяльність Володимира Сергійчука у царині з’ясування втрат від Голодомору має свої позитивні сторони. Адже висловлені ним зауваги спонукають до ретельнішого обґрунтування висновків  фахівцями та постійно повертають проблему Голодомору у суспільний дискурс».

Я теж навзаєм хочу подякувати пану Єфименку за його невтомність у постійній ревізії моїх дослідів. І він знає, що я знаю: кілька років тому в самоврядному гуртку кількох закоханих у себе українських істориків, про що свідчить скріншот, ухвалили рішення про перевірку всіх матеріалів, які публікує автор цих рядків.

Сторінки з Фейсбуку засвідчують, що група тих нарцисів доручила цю справу кандидату історичних наук Генадію Єфіменку, який, як можна переконатися з його листування в соціальних мережах і окремих публікаціях, з готовністю виконує не тільки це доручення, а й скрізь намагається згадати мою скромну персону, виставляючи за невдалого дослідника. Скажімо, свій виступ на Міжнародному форумі з Голодомору восени 2018 року він присвячує не актуальним проблемам цієї теми, а про нібито шкідливість співпраці між професором Сергійчуком і благодійною «Фундацією Голодомору-геноциду» з Чикаго, яка допомагає оприлюднювати результати пошуку й аналізу первинних документів українських архівів.

Тому я й не здивувався появі нової «волонтерської» статті Г. Єфіменка в Інтернеті. Але це дає мені привід нагадати відому приказку про те, що на злодієві – й шапка горить. Бо репетуючи про мої «прогалини в арифметичних вміннях», цей кандидат історичних наук, очевидно, хоче відволікти увагу від власне своєї немічності в арифметичних діях. Адже це саме Г. Єфіменко, якому свого часу доручають підготувати й опублікувати порайонні результати Всесоюзного перепису населення 1937 року в УСРР, самовільно, навіть без будь-якого пояснення, змінює окремі показники з оригінального документу, що є грубим порушенням встановлених правил, яких має свято дотримуватися кожний дослідник.

Але вражає інше: «прогалини в арифметичних вміннях» виявилися, у пана Єфіменка, тоді, коли з власної ініціативи  підрахувавши порайонні результати, чого не було в оригінальних матеріалах, в нього забракло знань додати дані з 7 областей і Молдавської АСРР, щоб встановити остаточні дані по УСРР. А вони, виявилися меншими, ніж офіційно зазначалося в захованих до спецхранів документах, принаймні на 532 тисячі.

Чому про це згадую? Бо якби тоді Г. Єфіменко додав 8 цифр, то, можливо, вже понад 10 років тому була б загострена увага на тому, що 1937 року було сфальсифіковано матеріали перепису по УСРР, чим ускладнювався облік жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Свідомо чи не свідомо пан Єфіменко тоді цього не зробив, а тепер мудрує над всякими домислами й інсинуаціями на адресу тих, хто змушений розбиратися з документами після його втручання в них.

Допускаю, що може з»явитися подібна реакція на публікацію автора цих рядків в «Голосі України» і з-під пера моєї колишньої студентки Ярослави Музиченко, котра після переходу на роботу в Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору 1932 – 1933 рр.  відзначилася недобросовісною публікацією на мою адресу в газеті «Дзеркало тижня». Жаль, що моїй відповіді на різні вигадки пані Музиченко не знайшлося місця на шпальтах цієї газети.

Я готовий до серйозної наукової дискусію, і тим, хто хоче розібратися в проблемі підрахунку жертв Голодомору-геноциду, ще раз наводжу свої аргументи: якщо прийняти офіційні дані про те, що станом на 1 січня 1932 року в УСРР нараховувалося 32.680,7 тисячі мешканців, то з врахуванням народжених за два голодних роки в кількості 1.252,700 осіб на 1 січня 1934 року їх мало бути 33.933.400.

Насправді ж було 26.812 тисяч осіб: від 28 мільйонів і 383 тисяч віднімаємо приписані в 1937 році 532 тисяч і приріст населення в 1934 році (88,2 тис. осіб), 1935 (417,2 тис.) і 1936 (533,7 тис.) – усього 1.039,1 тис.

Коли ж від 33.933.400 осіб відняти 26.812 тисяч, то різниця – 7.121,400!

І не треба в даному випадку придумувати спеціальні формули, що ними так хизуються «фахівці у царині дослідження складу та руху населення – українсько-американський колектив демографів, який вже тривалий час досліджує питання демографічних втрат від Голодомору».

Я розумію складне матеріальне становище багатьох українських науковців, особливо з периферії, яким не повністю і не завжди вчасно виплачують заробітну платню, вони не мають можливості працювати в київських архівах. Тому, коли їх кличуть на різні конференції за рахунок організаторів до столиці, то вони раді такій нагоді, хоч змушені погоджуватися, як, зокрема, в цьому випадкові, не згадувати про кількість жертв, про що їх спеціально попереджають.

Співчуваю і тим, які, очевидно, саме з матеріальних обставин (ціла купа дітей, як висловився один менеджер подібних заходів) змушені їхати за невеликий гонорар на виступ за сотні й сотні кілометрів. Учасники однієї з конференцій у нашому університеті, скажімо, зрозуміли стан одного з присутніх, коли він дізнався  від членів «українсько-американського колективу демографів», що з ними чесно розрахувалися за підготовку чужої книги, а йому, хоч він також працював «за того хлопця», не заплатили.

Однак це не дає підстав перетворювати наукову дискусію про встановлення кількості жертв Голодомору-геноциду в заангажоване виконання замовлених результатів. Хоча це тема вже іншої розмови.


Володимир Сергійчук,
завідувач кафедри Історії світового українства Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук

 

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fifteen + one =

Копіювати заборонено!