Головна > Блоґи > Анатолій Лавренко і його картини, осяяні сонячним промінням

Анатолій Лавренко і його картини, осяяні сонячним промінням

Післямова до персональної виставки робіт «Золото на полотні»

Ім’я Анатолія Лавренка давно подолало межі не лише рідної йому Полтавщини, а й кордони України, причому у різних напрямках. Творчість живописця – унікума запізнали шанувальники малярства від Данії до ОАЕ, від Франції до Угорщини.

Цей художник десятки літ творчо працює як дослідник – експериментатор. Він ніколи не намагався фотографічно копіювати довкілля, чи використовувати живопис  як засіб особистого самовираження. У його картинах криється щось значно більше і глибше. Надамо слово науковцеві В. Кирунчику: «Вони вважали (великі містики), що художник, що хоче вникнути в містерію Божого творіння, одночасно повинен виступити як шукач, тлумач, як ВІДКРИВАЧ ШЛЯХУ В ІНШУ РЕАЛЬНІСТЬ. Божественні доктрини осягнуті за допомогою знань та інтуїції переносяться у візуальні форми. Інтуїтивне прозріння може приводити до творення вторинних аспектів форми, які корінням виводяться із архетипу…».

В творчій лабораторії живописця архіважливою є праця з кольорами, чаклування над ними, а це і є малярське священнодійство. Відомі його цикли картин: «білим по білому», «жовтим по жовтому», «колір граната», він давніш навіть ніч на річці Хорол написав зеленим кольором, з можливими і неможливими варіаціями відтінків… Митець любить зображати дерева, – у лісах, парках, при дорогах і біля садиб. У зимову пору. восени, навесні і влітку, усі дерева різноманітні, подекуди  екзотичні, такими їх побачила його уява.

Почуймо трактування з приводу К. Г. Юнга: «Серед архетипових конфігурацій несвідомого зустрічається образ дерева або чудесної рослини взагалі. Коли подібні породження фантазії намагаються зобразити за допомогою малюнку, результатом часто виявляються симетричні фігури, являючи в точці свого перетину мандалу. І якщо остання, як правило, передає символ самості загальним планом, ТО ДЕРЕВО ПОВИННЕ ОЗНАЧАТИ ТОЙ ЖЕ СИМВОЛ, ТІЛЬКИ УЖЕ В РОЗРІЗІ: ВОНО ЗОБРАЖАЄ САМІСТЬ В ПРОЦЕСІ ЗРОСТАННЯ…».

Колись був випадок, гостюючи якось у Полтаві, завітав до робітні Анатолія Івановича. Митець був дуже зажурений, про це свідчив сумний вираз обличчя. І я почув наступне: «Щойно були тут двоє художників, прагнули довести, що ніякого українського підтексту в моїх картинах немає…». Ці «претензії» не вартують коментарів… Значна частина доробку робіт цього автора – це краєвиди, – а на них – ліси, поля, річки, озера, ставки, навіть човни, неймовірно миргородсько – українські…


Річка

Добра думка, колись мовлена народним художником України Юрієм Герцом: «По картині художника має бути видно, яка Земля його народила…».


Зелена неділя


Колядки

Ж. Мішле у праці «Народ» запевняв: «… вони (прості особи) дуже самобутні, обдаровані живою уявою та особливим інстинктом, який дозволяє їм швидко вловлювати зв’язки між дуже віддаленими одне від одного явищами…».

Картини Анатолія Лавренка «золотого» циклу викликають потужні враження, сильні емоції, справжнє осяяння душі, почасти тому, що пронизані сонячним світлом.

У цих роботах живе переживання. А воно, то власне і є саме життя.  «Завдяки ж переживанню стирається межа між життям і мистецтвом, як у перебігу творення, так і сприйняття. У цьому випадку, бодай на якийсь час, відпадають всі болючі для справжнього художника питання стосовно вторинності мистецтва…». – так мислив поет Валерій Ілля.

Живопис Лавренка сповнений високими взірцями поетики. Суголосними з «сонячними» картинами є рядки:

Заходить Сонце, і червоний пил
Спадає навздогін за чередою.
Які літа й віки тут протекли
річною і дощівною водою?!.
Володимир Затуливітер (із збірки «Чаша жертовна»)..

Окремі люди і цілі спільноти, у яких відсутня душа, не озвучують слово «духовість», бо воно чуже їхньому способу буття, це слово для них гостре і колюче. Сто разів правий В. Кирунчик, коли пише: «Від пріорітету «бути» суспільство зсунулося до небезпечного домінування «мати»…». Нині (хочеться вірити!) завершується період панування споживацького ладу життя. Значна частина молоді книжок не читає, словниковий запас мізерний, смартфон у руці, без нього аж ніяк, розум покалічений… Живопис може і повинен відіграти свою роль у пробудженні і одухотворенні єства молодих українців.

Картини цієї серії, як і попередніх, метафоричні, бо переносять у світ золотавих барв, від них направду тепліше стає довкруж. Вони також редуктивні, бо повертають подумки глядача до певних відчуттів, до простішого (мінімалізм)…

До речі, обраний живописцем колір, характеризує його теперішній стан.

Сонце – Ра, ра – нок!..

.
Осяяне Сонцем

Історіософ Василь Шевцов, земляк Анатолія Лавренка, народжений неподалік од села Рубанка, на хуторі Овечому, колишня Полтавщина, нині Сумщина, у своїй  праці «Русь» пише: «Дітьми Сонця могли себе назвати культури, для яких Сонце – «датель буття».  Дажбог. На мій погляд, саме це і лежить в основі поділу на дві глобальні цивілізаційні системи: атлантичну (з її пірамідальним тьмяним світлом Амона – Ра) і ведійським сонячним пантеоном Ра. Зрештою, прицесія Землі (життя на Землі) утримується двома планетарними силами: Місяцем і Сонцем».

Поволі, але вступаємо в епоху високого Духу, Золотий вік людства (Сатья – юга) має бути наповненим Сонячним змістом. Після уважного споглядання картин серії «Золото на полотні», згадалися слова великого Басьо: «…поезію треба творити, випереджаючи думку».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven + twenty =