Головна > Відео > Українська земля потребує не ринку, а порятунку!..

Українська земля потребує не ринку, а порятунку!..

Давня українська агрокультура деґрадувала в агресивне безкультур’я!

Останні три десятиліття нещадної експлуатації української землі аграрними магнатами остаточно виснажили її.

Українська земля виморена втомою, бо знищено навіть трипілку, яку не донищили більшовики. Не кажучи вже про традиційні 8-пільну, 16-пільну, й навіть 32-пільну сівозміни. Їх відкрив в Україні російський ґрунтознавець Василь Васильович Докучаєв (1846-1903), який розробив першу в світі природно-історичну класифікацію ґрунтів і сформулював «закон зональності», що показує «найщільніший зв’язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів» і «співвідношення між зонами Природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини».

Вивчаючи чорноземи Полтавщини на замовлення Полтавського губернського земства, В. В. Докучаєв разом з природознавцем, геохіміком Володимиром Івановичем Вернадським (1863-1945) уклали ґрунтові карти губернії, а в самій Полтаві заснували природничо-історичний музей.
На основі зібраних на Полтавщині зразків ґрунтів з відповідними картами, зображеннями розрізів, таблицями, діаграмами В. В. Докучаєв та В. І. Вернадський підготували колекцію ґрунтів для Всесвітньої виставки в Парижі 1889 р. Ця колекція, яку представляв на виставці В. І. Вернадський, отримала “Золоту медаль”.  А В. В. Докучаєва як організатора було нагороджено орденом «За заслуги в землеробстві». 
В. В. Докучаєв став засновником генетичного ґрунтознавства, і йому належить перше в світі визначення поняття «ґрунт».
У власних наукових осягненнях В. В. Докучаєв використовує досвід українських хліборобів, зокрема українські народні назви топонімів, та набутки українських учених-ґрунтознавців.

Основоположниками українського ґрунтознавства, зокрема  вчення про чорноземи, яке передувало дослідженням В. В. Докучаєва, стали професори Харківського університету: геолог, природознавець Никифор Дмитрович Борисяк (1817-1882) та геолог, ґрунтознавець Іван Федорович Леваківський (1828-1893). У праці «О черноземе» (1851) Н. Д. Борисяк уперше дав науково обґрунтовану всеосяжну характеристику українських чорноземів.

Чорнозем – феномен природи, один з найродючіших ґрунтів світу. Найглибші, триметрові (!), чорноземи залягають в Україні, на теренах прадавньої Трипільської агрокультури – це спадщина семитисячолітньої традиції хліборобства.

Еталоном ґрунту є Український чорнозем з 15-відсотковим вмістом гумусу. Еталонний кубометр Українського чорнозему з колекції В. В. Докучаєва як «цар ґрунтів», «чорноземний діамант»  зберігається в Міжнародному бюро мір і ваг у Севрі – південно-західному передмісті Парижу. А “Еталоном чорнозему” є зразок типового українського чорнозему з Добровеличківського району Кіровоградської області, який зберігається в Лабораторії земельних ресурсів Європи у Парижі.

Україна  має унікальний масив чорноземних ґрунтів – понад 20 % світових ресурсів. Чорноземи становлять основну площу сільськогосподарських угідь України – 67,7%. В Україні чорноземи збереглися в цілинному стані тільки в заповідниках „Михайлівська цілина” на Сумщині, „Хомутівський степ” у Донецькій, „Стрілецький степ” у Луганській і „Кам’яні могили” в Запорізькій областях.

Нині Український чорнозем перебуває на межі знищення – він виморений голодом, бо природну органічну поживу замінили хімією – допінгом, наркотиком. Українська земля і вся Українська природа отруєні пестицидами, гербіцидами й іншими токсинами.

Давня українська агрокультура деґрадувала в агресивне безкультур’я!

Згідно з реальною статистикою, нині в Україні “розораність сягнула 81% сільськогосподарських угідь, у деяких областях (Вінницькій, Кіровоградській, Тернопільській)  – 90%, а в окремих районах цей показник досяг 96%. У розвинутих країнах світу розораність становить: у ФРН –32%, у Великобританії – 18,5%, у США – 20% сільськогосподарських угідь. Високий рівень розораності в нашій країні, а також розширення площ посівів просапних культур призвели до розвитку ерозійних процесів. Щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн. т, зокрема гумусу – понад 20 млн. т.”.
Про це докладніше – в публікації “Ґрунт – незамінний дар природи”.

Природа ще може відродити землю, скалічену паразитарним визиском. А для цього необхідно принаймні половину української ріллі залишити під пар на десяток років для оживлення її структури й відновлення природної родючості. Й на цій природній основі можливо поступово відродити наші традиційні сівозміни.

Зважаючи на найбільшу в Європі розораність української землі (до 90%), необхідно наблизитись до європейських стандартів землекористування, згідно з якими розораність землі – не більше 20%.
Зараз Український чорнозем – дешева сировинна база не тільки для Європи, а й для Азії, де бережуть свою землю.

Яка ж перспектива Української агрокультури? При раціональному землекористуванні й місцевій переробці сільгосппродукції лише третина (!) нинішніх орних земель забезпечить внутрішні потреби України й достатній для економіки експорт.

Отже, українська земля потребує не ринку, а відпочинку й оздоровлення!..

Про це з глибокою тривогою й засторогою звертаються до всіх українців екологи й кінематографісти в першому в Україні природознавчо-філософському фільмі.

Олександер Шокало, культурософ

 

 

«Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

ПЕРШИЙ в незалежній Україні повнометражний документальний фільм на природознавчу тематику, створений у жанрі науково-популярного кіно. До екологічної проблематики українські кінематографісти звертались і раніше, але більшість цих фільмів присвячено темі Чорнобильської катастрофи і є в більшій мірі історико-документальним або публіцистичним кіно.

Більш показовим та актуальним, як на мене, є фільм Валерія Ловчиновського «Куда уехал лес? Он был ещё вчера», відзнятий у жанрі журналістського розслідування. Саме цей фільм надихнув мене та дав зрозуміти, що відзняти повнометражний документальний фільм в Україні реально навіть в умовах провінції. Звісно, рівень ВВС або Discovery недосяжний, тому я одразу хочу попередити глядача, щоб у нього не було завищених очікувань від фільму. Просто виникла думка діяти виходячи зі скромних можливостей, але зробити це так, щоб локальні зйомки відображали загальнонаціональну та навіть глобальну проблематику. Можливо, на прикладі невеличкої місцевості не можна робити такі масштабні узагальнення, проте, екологічні проблеми можуть різнитись за формою, але в принципі всюди є однаковими за своєю сутністю.

Цей фільм ― дитя парадоксів, яке мало б з’явитись в інший час, в іншому місці і, мабуть, на іншу екологічну тему. Однак, все ж таки…

Перший український повнометражний науково-популярний фільм розповідає саме про степ, про життя та смерть якого переважна більшість громадян не має жодної уяви і взагалі не цікавиться цим питанням. На слуху, зазвичай, проблема збереження лісів. При всій моїй повазі до лісів, ми все ж таки маємо знати і степи, адже Степова зона це 40 % України.
По-друге, час народження теж не найкращий. Іде війна.По-третє, місце створення взагалі дивовижне ― фільм згараздило «народити» саме на Донеччині, в 40-50 км від лінії зіткнення, наче в Україні немає інших степових регіонів.

По-четверте, фільм відзнятий телекомпанією з невеличкого міста, а не центральним телеканалом, та навіть не обласною телекомпанією. Саме «Орбіта» є першою в Україні телекомпанією, що зробила такий передовий крок у вітчизняному документальному кіно.
Отже, можна сказати, що фільм народився не завдяки, а всупереч життєвим обставинам. Я зі свого боку зайвий раз хочу подякувати телекомпанії «Орбіта» та особисто її директору Юрію Баркулову за витрачені зусилля та технічне забезпечення, за «екологічну нішу» для цього фільму в щільному розкладі роботи телекомпанії. Але найбільше за все я хочу подякувати за рішучість! Нехай не ображаються колеги з телекомпанії «Орбіта», але якщо поглянути на ситуацію зі сторони, то згода знімати такий фільм з їхнього боку це фактично згода взяти участь в авантюрі. Якби я був керівником телекомпанії, то не впевнений, що погодився б на такий крок за «журавлем у небі».

Фільм триває 76 хвилин та насичений інформацією, цифрами, фактами. Це в деякій мірі ускладнює перегляд. Проте, з іншого боку, це означає, що «Торські степи…» варто подивитись декілька разів, щоб повністю усвідомити те, про що розповідає цей фільм, а заодно зайвий раз насолодитися неперевершеною музикою Олексія Соколова.

Фільм також викладено окремими тематичними епізодами на Facebook та Youtube в якості навчально-просвітницького матеріалу. Приємного перегляду та максимальних репостів!!!

 

Олексій Борковський, український еколог, письменник, автор публіцистичних статей на захист природи, автор сценарію й режисер фільму

Документальний фільм «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?»

 

Телекомпания “Орбіта”
04.01.2019

Перший український повнометражний науково-популярний документальний фільм про степ та екологічні проблеми Степової зони України, і не лише України. Фільм відзнято на Донеччині телекомпанією “Орбіта” разом з громадською організацією Всеукраїнська екологічна ліга за фінансової підтримки Донецької обласної державної адміністрації. Автори сценарію Олексій Бурковський та Олексій Василюк. Режисер Олексій Бурковський. Продюсер Юрій Баркулов. Оператори Ігор Очеретній, Олександр Власенко, Іван Михайлюк, Юлія Поповська. Монтаж Яна Тараненко. Композитор Олексій Соколов.

 

 

Ґрунт – незамінний дар природи

У народі землю (ґрунт) вважають священною. З давніх-давен від батьків до дітей передається поклоніння землі-годувальниці. Ґрунт – це особливе природно-історичне тіло, таке ж самостійне, як мінерали, рослини, тварини, вода й повітря. Його називають «четвертим царством природи».
Первинний ґрунт виник одночасно з появою наземного життя й, поступово взаємодіючи із сухопутним рослинним покривом, просторово диференціювався залежно від рослинних формацій.

Уже понад 10 тисяч років ґрунт привертає увагу людей. Знання про цей феномен природи сягають глибокої давнини й пов’язані з розвитком землеробства. З часів, коли джерелом існування людей було збиральництво й мисливство, людство взаємодіяло з ґрунтом. З появою землеробства знання про ґрунт збагачувалися. На основі землеробського досвіду склалось уявлення про ґрунт як особливий пухкий поверхневий шар землі, де розвиваються рослини і якому притаманна унікальна здатність – родючість.

У Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Середній Азії, Китаї, Індостані, Центральній Америці через появу власності на землю постала необхідність оцінювати ґрунти за їх якістю. Цей критерій згадано у записах на давніх єгипетських папірусах, а юридичне відображення він одержав у найпершому писемному законі царя Вавилонії Хамурапі (XVIII ст. до н.е.) про воду й землю, викарбуваному на чорному базальтовому стовпі (нині експонується в Луврі).  Законом передбачалося покарання тих, хто псує ґрунт і не дбає про його родючість. Уже тоді люди розуміли, що ґрунт є основою їх добробуту й виживання.

Численні відомості про ґрунти містяться в зроблених упродовж 800 років – з IV ст. до н. е. до IV ст. н.е. – записах давніх греків і римлян. Перші систематизовані відомості про ґрунти наведено у працях Аристотеля, Феофраста, Катона Старшого, Плінія Старшого. Класифікувати ґрунти намагався римський мислитель та агроном Колумелла, а їх географію описали давньогрецькі історики й географи Геродот та Страбон. Про загальні властивості ґрунтів писали римські поети Вергілій і Лукрецій. «Батько медицини» Гіппократ, який побував у багатьох країнах, зокрема у Скіфії та на берегах Чорного моря, вважав, що тілесне й духовне здоров’я людини залежить від клімату, стану води та якості ґрунту. Отже, у період античності до ґрунту і загалом до всієї природи ставилися з глибокою пошаною. У ті часи люди не вважали себе володарями природи, а жили з нею в гармонії, до якої нині треба повернутися.

У наступні століття використання ґрунту стало більш інтенсивним. В епоху феодалізму глибока повага до землі змінилася на прагматизм, що спонукало до оцінювання ґрунтів, їх кадастру, розподілу на групи за якістю тощо. Розвиток наук в епоху Відродження зумовив появу нових знань про ґрунти. Відбулося становлення агрономічної науки, з’явилися численні гіпотези про природу родючості ґрунтів. Праці Ж. Бюффона і М. Ломоносова заклали перші камені у фундамент науки про ґрунти. Засновником ґрунтознавства став видатний російський дослідник В. Докучаєв, який вивчав українські чорноземи на Полтавщині. Йому належить перше у світі визначення поняття «ґрунт»,  на основі якого базуються всі сучасні дефініції. Аналіз історії розвитку українського ґрунтознавства засвідчив, що біля витоків учення про чорноземи, яке передувало дослідженням В. Докучаєва, стоять професори Харківського університету Н. Борисяк та І. Леваківський. У праці «О черноземе», що опублікована в 1851 р., Н. Борисяк уперше навів науково обґрунтовану профільно-морфологічну, мінералогічну, хімічну, географічну і агрономічну характеристику чорноземів.

Ґрунт – історичне явище, яке має вік та історію утворення (еволюції). Функціональні зв’язки між ним та іншими компонентами біосфери лежать в основі виникнення та розвитку ландшафтознавства, біогеохімії, біогеоценології й формування екологічного світогляду взагалі. Як функціональне тіло ґрунт впливає на газовий режим атмосфери та його динаміку, гідрологію суходолу, хімічний склад поверхневих і підземних вод, поглинання сонячної енергії, накопиченої живою речовиною, але законсервованої в більш стабільних гумусових сполуках, на середовище життя і навіть на еволюцію багатьох організмів. Він є джерелом нового накопичення мінеральної матерії внаслідок сукупного перебігу процесів денудації і акумуляції. Враховуючи ці особливості, англійський ґрунтознавець Е. Фіцпатрік зазначив: «Ґрунт – основна речовина Всесвіту».

Ґрунти майже всуціль укривають суходіл земної кулі (за винятком льодовиків Арктики та Антарктиди, а також високогірних територій) і дно мілководдя на узбережжях морів, в озерах і водосховищах, утворюючи ґрунтову оболонку, яку називають педосферою. Виконуючи роль земної геомембрани, вона є певним аналогом біомембран і живих істот. Це своєрідна «шкіра», через яку здійснюється постійний обмін речовиною й енергією між геосферами планети Земля: атмо-, гідро-, літосферою і живими організмами біосфери. Під час утворення ґрунту з гірських порід у ньому накопичуються необхідні організмам хімічні елементи. Саме з ґрунту рослини, а через них і тваринні організми та людина отримують необхідні елементи мінерального живлення й частково воду для створення своєї біомаси. Виконувати цю функцію ґрунт може завдяки унікальній особливості – родючості, тобто здатності забезпечувати рослини водою, елементами мінерального живлення й створювати сприятливі умови для їх життя. Цим він відрізняється від безплідного каменя. Природні ґрунти різняться своєю родючістю: дуже родючі – чорноземи, а також безплідні – солончаки. Завдяки родючості вони є основним засобом сільськогосподарського виробництва, що забезпечує людство продуктами харчування й сировиною для промисловості.
Продукти ґрунтоутворення прискорюють хімічне вивітрювання гірських порід, а висока вологозатримувальна здатність ґрунтової товщі сприяє їх фізичному вивітрюванню. Ґрунтова товща захищає літосферу, підвищуючи її стійкість до денудаційних процесів.
Ґрунт є одним із провідних чинників регулювання хімічного складу атмосфери й гідросфери. Просторово він є дуже неоднорідним на всіх рівнях – від ґрунтового покриву до його структурних одиниць і елементарних ґрунтових часточок. Завдяки цьому безліч екологічних ніш зайнято найрізноманітнішими представниками тваринного та рослинного світу – від мікроорганізмів і найпростіших до хребетних тварин і судинних рослин. Жодна інша біокосна система Землі не здатна підтримувати таку життєдіяльність ні за видовим різноманіттям, ні за біомасою.
Ґрунт виконує в біосфері специфічні функції. Він є середовищем перебування й фізичною опорою для багатьох організмів. Завдяки фізичним і хімічним особливостям у ньому утворюється унікальний комплекс умов (температура, вологість, кислотність, окисно-відновні реакції, вміст біофільних елементів), який не може бути відтворений жодною іншою біокосною системою. Тому представники багатьох біологічних видів можуть жити тільки в ґрунті. У цьому полягає його роль у формуванні та збереженні біологічного різноманіття.
Ґрунт є регулятором колообігу елементів у біосфері та формування біогеохімічних циклів карбону і нітрогену. У результаті процесу гумусоутворення у ґрунті консервуються великі запаси специфічних поживних гумусових речовин. Зміна гумусового стану ґрунтів, зокрема їх антропогенна дегуміфікація, призводить до порушення біогеохімічного циклу карбону і обсягу зростання емісії вуглекислого газу в атмосферу.

За результатами аналізу специфічної інформаційної функції можна робити висновки не тільки про властивості самого ґрунту, а й про особливості сформованого ним ландшафту. Це дало підстави назвати його «дзеркалом ландшафту». Ґрунти відображають рецентні й реліктові ознаки сучасних процесів, у яких закодовано події минулих часів («ґрунт-момент» і «ґрунт-пам’ять»). Усі ці функції виявляються неоднаково в різних частинах планети – у тундрі чи тайзі, в степу чи пустелі, у лісі чи полі. Внаслідок цього постає потужний процес глобального функціонування ґрунтової оболонки планети. Незамінність ґрунту в здійсненні біосферних функцій визначає його роль у підтриманні життя на Землі.

Сучасний стан ґрунтового покриву світу незадовільний, а в багатьох країнах – критичний. Придатні для землеробства ґрунти займають лише 22% території суходолу, а близько 80% з них різною мірою зазнають впливу процесів руйнування і деградації внаслідок опустелювання, водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, хімічного забруднення, фізичного переущільнення, дегуміфікації і виснаження. Щороку людство втрачає біологічно продуктивні ґрунти площею понад 15 млн. га. Такий стан зумовлює необхідність розроблення й реалізації міжнародного та національного законодавства в галузі охорони ґрунтів, організації й здійснення ґрунтового моніторингу, стимулювання переходу на ландшафтно-екологічне і природоохоронне землеробство. Прискорений процес деградації ґрунтового покриву Землі посилює загрозу глобальної екологічної кризи – так званої «тихої кризи планети».

Ґрунтові ресурси займають провідне місце в природному та економічному потенціалі України. Земельний фонд нашої держави, станом на 1 січня 2009 р., становить 60,3 млн. га, з яких 41,7 млн. га – сільськогосподарські угіддя: серед них на орні землі припадає 32,4 млн. га, на сінокоси й пасовища – 7,9 млн. га, на багаторічні насадження – 0,9 млн. га, на інші землі – 7,9 млн. га.

Розораність сягнула 81% сільськогосподарських угідь, у деяких областях (Вінницькій, Кіровоградській, Тернопільській)  – 90%, а в окремих районах цей показник досяг 96%. У розвинутих країнах світу розораність становить: у ФРН –32%, у Великобританії – 18,5%, у США – 20% сільськогосподарських угідь. Високий рівень розораності в нашій країні, а також розширення площ посівів просапних культур призвели до розвитку ерозійних процесів. Щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн. т, зокрема гумусу – понад 20 млн. т.

Більше половини площі сільськогосподарських угідь України займають чорноземи й лучно-чорноземні ґрунти, що сформувалися в умовах лісостепу й степу. Це ґрунти найвищої якості й відповідно характеризуються найбільшою потенційною родючістю. Чорноземи України займають 27,8 млн. га, або 8,7% від площі чорноземів світу. Вони є основним фондом отримання рослинницької продукції. В Україні вирощують більшу частину врожаю озимих культур, цукрових буряків, соняшнику, багаторічних плодово-ягідних, ефіроолійних та інших культур.

Чорноземи України є найбільш освоєними ґрунтами, і потенційні ресурси розширення площ у чорноземній зоні практично вичерпані. Сільськогосподарська продукція, вирощена на чорноземах, має високу якість. Особливо це стосується твердих пшениць, які мають великий попит на світовому ринку.

Інтенсифікація землеробства в Україні зумовлює високий рівень розораності, яка в 2–2,5 рази вища, ніж у країнах Західної Європи, і становить у лісостепу 85,4%, в степу – 82,8%. Чорноземам завдають шкоди водна та вітрова ерозії, агрогенна деградація, осолонцювання і вторинне засолення, забруднення радіонуклідами, важкими металами тощо. Значні площі чорноземів виводяться з сільськогосподарського вжитку внаслідок добування корисних копалин, будівництва доріг, промислових об’єктів тощо.

Тривале землеробське використання чорноземів призвело до значних змін їхньої структури, складу і властивостей. Це, у свою чергу, спричинило втрати гумусу і хімічно зв’язаної енергії в ньому, руйнування структури і зменшення агрегованості та шпаруватості, які є дуже важливими для збереження родючості ґрунтів. Еродовані чорноземи становлять 24,9% від площі сільськогосподарських угідь.

Чорнозем – феномен природи, один із найродючіших ґрунтів світу. Еталоном ґрунту є чорнозем із 15-процентним вмістом гумусу, кубічний метр якого зберігається у Міжнародній палаті мір і ваги, а зразок чорнозему типового, взятий у Добровеличківському районі Кіровоградської області, зберігається в Лабораторії земельних ресурсів Європи.

Чорнозем є екологічно досконалим і естетично цінним еталоном та ідеалом ґрунту, він є годувальником і засобом праці, сильним та водночас беззахисним. За наявних умов землевикористання наступні покоління української нації замість найродючіших ґрунтів світу одержать виснажені, спустошені землі. Збереження урожайності чорнозему є важливим завданням і обов’язком людства.

У цілому ґрунтовий покрив України різноманітний і представлений понад 650 видами ґрунтів, що зумовлено значною протяжністю території в широтному і меридіональному напрямках, загальною ґрунтово-рослинною зональністю, а також провінційними відмінностями факторів ґрунтоутворення. На другому місці після чорноземів за поширеністю на території України перебувають сірі лісові ґрунти, які є в лісостеповій зоні й займають приблизно 4 млн. га. Вони характеризуються значно меншим вмістом гумусу: від 2,5–4% у темно-сірих до 1–2,2 %  в ясно-сірих ґрунтах.

Дерново-підзолисті ґрунти займають понад 3,1 млн. га. Вони сформувалися на породах легкого піщаного й супіщаного гранулометричного складу, характеризуються низьким вмістом гумусу (0,8–1,7%) і кислою реакцією ґрунтового розчину. Поширені переважно на Поліссі.
У південній частині України на площі 1,3 млн. га поширені темно-каштанові й каштанові ґрунти, які містять від 1 до 3,5% гумусу, мають слаболужну реакцію ґрунтового розчину.
Значні площі (понад 3 млн. га) охоплюють лучні й дернові ґрунти, які зайняті переважно природними кормовими угіддями.
Лучно-болотні й болотні, зокрема торфові, ґрунти займають площу близько 1,7 млн. га. Вони розташовані у заболочених територіях Полісся, які переважно осушені й зайняті сіножатями та пасовищами, рідше ріллею.
У Карпатах і гірському Криму поширені буроземні ґрунти, що займають площу до 750 тис. га. Вони є низькородючими, мають високу кислотність, наявна щебенюватість і кам’янистість, що обмежує їх використання під ріллю.
Серед інших типів ґрунтів у лісостеповій і степовій зонах поширені солонці й солончаки, а понад 300 тис. га займають розмиті ґрунти й виходи порід, які практично не використовуються в сільському господарстві.
З усіх природних компонентів ґрунти вивчено найдетальніше в просторовому плані. На всі сільськогосподарські угіддя та частково землі лісового фонду складені ґрунтові карти М 1:25000 і 1:10000, які періодично оновлюються.

Упродовж останнього десятиріччя дослідження ґрунтів скорочуються, що зумовлено соціально-економічними перетвореннями в Україні. У процесі проведення земельної реформи й переходу на нові форми господарювання не досягнуто ні нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва, ні більш ефективного використання земельних ресурсів. Реформування було спрямоване переважно на прискорений перерозподіл земельних ресурсів. Майже не вирішувалися питання оптимізації структури агроландшафтів, екологічного використання ґрунтів, їх охорони, відтворення родючості та запобігання деградації. Нові сільськогосподарські формування здебільшого не мають необхідних картографічно-інформаційиих матеріалів про стан ґрунтового покриву, програм і технологічних проектів підтримання родючості й охорони ґрунтів, потребує вдосконалення консультативне забезпечення, що ускладнює запровадження науково обґрунтованих систем ведення сільськогосподарського виробництва.

Антропогенний вплив на довкілля постійно зростає і досягнув критичних значень, що позначилося на стані ґрунтового покриву. Погіршуються фізичні, хімічні й біологічні властивості ґрунтів, зростають площі деградованих земель, забруднених атмосферними викидами й стічними водами, хімічними речовинами та радіонуклідами. За останні 25 років вміст гумусу в ґрунтах зменшився в середньому з 3,5% до 3,2%, площі кислих ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених – на 0,6 млн. га (24%).

Особливо небезпечних масштабів набула ерозія ґрунтів. В Україні третина ріллі (10,2 млн. га) еродована, а 16,9 млн. га зазнає впливу вітрової ерозії. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забруднено радіонуклідами 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, зокрема 3,5 млн. га ріллі, понад 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн. га лісів. Обстеження на вміст важких металів у ґрунтах засвідчили високий рівень забруднення у промислових містах центральної частини України й Донбасу.

Останніми роками знижуються обсяги робіт із підвищення родючості ґрунтів. Застосування мінеральних добрив зменшилося зі 141 кг/га діючої речовини до 21, тобто майже в 7 разів, а органічних – з 8,1 до 3,2 т/га, або в 2,5 рази. У землеробстві наявний негативний баланс поживних речовин. Різке зменшення вапнування зумовило збільшення площі ґрунтів із підвищеною кислотністю. Знецінюється меліоративний фонд: з 2,6 млн. га зрошуваних земель у кризовому стані перебувають 170 тис. га, вториннозасолені землі становлять 200 тис. га. З 3,1 млн. га осушених земель використовується тільки 2,2 млн. га, а раціонально – 880 тис. га. Загальна площа деградованих і малопродуктивних земель сягає 5 133,7 тис. га.

Виснаження ґрунтів призведе до подальшого зниження їх продуктивності та посилення явищ деградації, зростання вразливості ґрунтового покриву до антропогенних навантажень. Скорочення обсягів роботи щодо захисту екологічно безпечного природокористування прискорює деградацію ґрунтів.

В Україні розроблено основоположні принципи державної політики з охорони земель і ґрунтів, які базуються на обов’язковості виконання всіх законодавчих вимог, безповоротного виведення земель з біопродуктивного використання, здійснення моніторингу земель і ґрунтів, матеріального заохочення землевласників і землекористувачів до ґрунтозахисного господарювання, покарання за нехтування ґрунтозахисними правилами і нормами, за шкоду, заподіяну ґрунтам, укладання угод про додержання рекомендованих ґрунтозахисних технологій. Однак систематична робота з охорони ґрунтів в Україні не здійснюється, не створено оптимальної системи управління земельними ресурсами. Конституція України та Земельний кодекс, які включають необхідний перелік статей про охорону земель, фактично не можуть діяти, оскільки не супроводжуються підзаконними актами, нормативними документами й механізмами реалізації.

На сучасному етапі розвитку аграрного сектора економіки державна політика має спрямовуватися на науково обґрунтоване, екологічно безпечне землекористування, на збереження та примноження землевласниками і землекористувачами незалежно від форми власності родючості ґрунтів та забезпечення їх охорони. Серед основних напрямів охорони ґрунтів слід назвати: створення загальної теорії збереження та охорони ґрунтів і її зонально-регіональних аспектів, визначення ґрунтових об’єктів і способів їх охорони та всебічне методичне забезпечення цього процесу; складання переліку ґрунтів, що охороняються, додаткове дослідження цих ґрунтів; вивчення ґрунтових об’єктів, які можуть бути включені до переліку територій, що охороняються; розроблення екологічних паспортів на цінні ґрунтові об’єкти; створення кадастру особливо цінних ґрунтів України; створення Червоної книги ґрунтів України; організація системи реальної особливої охорони ґрунтів.

Вирішенню всіх цих важливих питань сприятиме прийняття Закону України «Про ґрунти», в якому буде усунуто суперечності діючих законодавчих актів.

Світова спільнота 5 грудня відзначає Всесвітній день ґрунту, що було зініційовано учасниками Міжнародного конгресу ґрунтознавців у серпні 2002 р. у місті Бангкоку (Таїланд). Ґрунтознавці світу занепокоєні сучасним станом ґрунтового покриву планети, і тому щорічне відзначення цього дня є ще однією можливістю привернути увагу людства до проблем ґрунту, його місця й значення в біосфері Землі.

В усіх міжнародних деклараціях та угодах з проблем використання та охорони ґрунтів, зокрема таких, як Всесвітня ґрунтова хартія, Основи світової ґрунтової політики, Хартія Європейської асоціації охорони ґрунтів, міжнародні громадські організації (ІSТRО – Міжнародна організація з обробітку ґрунту, ЕSSС і ЕSСО – товариства з охорони ґрунтів, ІUSS – Міжнародний союз ґрунтознавців, «Sоі1 аnd Sосіеtу» – «Ґрунт і суспільство», ІСLЕІ SОІL NЕТWОRК – Асоціація провінцій Європи), що об’єдналися з метою здійснення акцій на захист ґрунтів, підкреслюється значення ґрунтів як особливого надбання людства, раціональним використанням та охороною якого мають займатися всі люди на Землі для сучасних і прийдешніх поколінь.

http://archive.nndiuvi.org.ua/toprint.html?id=2042

 

One thought on “Українська земля потребує не ринку, а порятунку!..

  1. Ярослав Дзюбак
    Висновок однієї з доповідей Oxfam гідний того, щоб його дослівно процитувати: “Іноземні інвестори активно таргетують країни з корумпованими або некомпетентними урядами з метою швидкого та дешевого скуповування високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що між 2000-м і 2011 р. у 56 бідних країнах третього світу відбулися великі трансакції з поглинання сільськогосподарської землі, які призвели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих криз. Корумповані або некомпетентні уряди стають зручними партнерами для вигідного бізнесу земельних інвесторів. Часто такі угоди готуються з допомогою інтенсивної пропаганди, в якій для місцевого населення їх називають земельною реформою та інвестиціями, які приведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 3 =

Копіювати заборонено!