Головна > Мистецтво > Павло Муравський – митець і педагог

Павло Муравський – митець і педагог

Павло Муравський

 Павло Іванович Муравський (1914–2014) – великий хоровий дириґент і педагог, легенда українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, патріарх українського хорового мистецтва, народний артист України, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка та Премії імені Володимира Вернадського, кавалер трьох орденів «За заслуги», Герой України, професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, почесний академік Національної Академії мистецтв України, нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв України, медаллю «За видатні досягнення у музичному мистецтві», орденом «Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого» ІІІ ступеня, почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною».

Та не в титулах, званнях і нагородах велич цього мудрого й вольового українця. Він був скромний і невибагливий у побуті, та стосовно утвердження в житті ідеалів національного мистецтва і української культури в цілому Павло Муравський виявляв рідкісну нині відвагу, вимогливість і відповідальність. Як підтверджують численні учні видатного педагога й правдиві цінителі хорового мистецтва: після Олександра Кошиця тільки Павло Муравський досягнув вершинної чистоти звучання українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні.

Народився Павло Іванович Муравський (Моравський) 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії (тепер – Піщанський район Вінницької області) в селянській родині. Навчився грати на скрипці й співав у альтовій партії в сільському академічному хорі, яким керував його двоюрідний брат Степан Білянський – випускник Тульчинського педагогічного технікуму, учень Миколи Леонтовича. У 1928 р. закінчив Дмитрашківську семирічну школу, а в 1934 – Київський музичний технікум.

Два роки працював учителем музики в середній школі в м. Чорнобиль і як музвихователь керував трьома дитячими хорами. У 1936 р. вступив на дириґентсько-хоровий факультет Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, яку закінчив у 1941 р. І одразу ж випускника-дириґента мобілізували до війська.

Навчався у Військово-морському училищі протиповітряної оборони в Ленінграді (за день до блокади училище евакуювали до Енгельса – тепер Еліста) та керував хором училища (1941–1942). У 1942–1943 роках лейтенант Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943 р. старший лейтенант Муравський організував Червонофлотський ансамбль пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії та був його художнім керівником і головним дириґентом до 1946 р. У 1946 р., у зв’язку з захворюванням, П. Муравського перевели на Чорноморський флот, а невдовзі демобілізували.

З 1946 по 1948 Павло Муравський працює дириґентом Державної академічної хорової капели «Думка» та викладачем дириґентського відділення Київського музичного училища. У 1948–1964 роках – художній керівник та головний дириґент Державної української хорової капели «Трембіта» й викладач кафедри хорового дириґування Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка (1948–1955).

З 1964 по 1969 працює художнім керівником та головним дириґентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка». З 1965 р. працює за сумісництвом художнім керівником студентського хору та старшим викладачем кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. У 1969 р. П. Муравський перейшов на постійну викладацьку роботу в Київську державну консерваторію (з 1995 – Національна музична академія України) ім. П. І. Чайковського та на посаду художнього керівника й головного дириґента студентського хору. А з 2005 р. професор П. І. Муравський працював на посаді консультанта НМАУ ім. П. І. Чайковського.

Ще в капелі «Трембіта» Павло Муравський запровадив методику хорової праці з камертоном, що на всі подальші роки забезпечило йому високопрофесійний акапельний хоровий спів у природному ладові. Так Маестро започаткував свою хорову школу.

Видатний педагог виховав близько 1000 дириґентів-хормейстерів, заснувавши в українській музичній культурі школу акапельного співу в природному ладові – Хорову школу Муравського.
Так Павло Іванович Муравський ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в українській музичній культурі великим дириґентом Олександром Антоновичем Кошицем (1875–1944). О. Кошиць подолав панівну тоді народницьку тенденцію, орієнтовану на малоосвічену масу, й утвердив «самоцінність» академічного хорового співу, який в Україні майже до кінця XIX століття мав статус церковно-автономного, та підніс українську хорову культуру, а разом з тим і народну пісенність, на високий мистецький рівень саморозвитку й вивів український спів на планетарний рівень.

П. Муравський, як і О. Кошиць, глибоко усвідомив «самоцінність» академічного хорового співу й визначив акапельний хоровий спів як базове мистецтво України. Муравський як гідний учень і послідовник легендарного Кошиця своїм високим обдаруванням продовжив і збагатив давню традицію українського хорового мистецтва. А просвітницьким прагненням поширити культуру високомистецького хорового співу по всій Україні Павло Муравський утверджував громадянський почин видатних композиторів Миколи Лисенка й Кирила Стеценка.

Маестро Муравський виконав і записав на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів різних авторів: Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Сковороди, О. Кошиця, С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Дж. Верді, Г. Малера, А. Скрябіна, І. Стравінського, багатьох інших українських та зарубіжних композиторів. У 1972 р. маестро Муравський зі своїм студентським хором записав «Шедеври української хорової музики» (платівка вийшла в 1988). А в 1977 р., до 100-літнього ювілею Миколи Леонтовича,  Павло Муравський зі студентським хором записав усі хорові твори геніального композитора. За цю працю конгеніальний дириґент удостоєний Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка (1979).
У 1984–1985 рр., працюючи за сумісництвом художнім керівником Хору Українського радіо, П. Муравський записав до “золотого фонду” десятки хорових творів.

Глибинне знання свого чистого серця, досвід великого таланту патріарх українського музичної культури зібрав у книжці мемуаристики й методології хорознавства «Чистота співу – чистота життя» (2012). А в праці «Моя хорова школа» (2014) Маестро вперше в українській музичній літературі через розкриття свого мистецького методу явив власну унікальну методику хорового дириґування – навчання високопрофесійного акапельного хорового співу в природному ладові на основі української народнопісенної традиції, що є суттю Хорової школи Муравського. До 200-річчного ювілею Тараса Шевченка Павло Муравський упорядкував перше найповніше нотне зібрання кращих хорових творів (близько 300) на слова національного генія під назвою «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» у семи томах (виходить з 2014).

П. І. Муравський лишається взірцем самовідданого служіння рідному народові, збереження й примноження його унікального духовного надбання – українського хорового співу, за чистоту, високу якість якого протягом 80 років мистецько-педагогічної праці дбав наш хоровий патріарх. Мистецьку спадщину Павла Івановича Муравського гідно шанують учні й послідовники та всі поціновувачі хорового співу в Україні й у Світі.

Олександер Шокало, культурософ

 

Читати статтю повністю 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fifteen + 19 =

Копіювати заборонено!