Головна > Мистецтво > Література > Іван Драч. Добірка поезії

Іван Драч. Добірка поезії

Іван Федорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006).

Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16 му понтонно мостовому Верхньоднiпровському полку.

Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, почав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.

До того ж часу належать перші контакти з українськими дисидентами і перші вірші з критичними оцінками радянської влади.

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв’язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії.

Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».

У 1983 був удостоєний Державної премії СРСР з літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).
Працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

25 жовтня 1988 брав участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам’янці-Подільському, де народився Микола Бажан.
На І-му з’їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.
З 28 лютого по 4 грудня 1992 був співголовою НРУ разом з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство “Україна-Світ”. Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов’язана з КДБ.
З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.
В 2014 очолював Комітет з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».
Помер уранці у клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легенів. Заповідав поховати в рідному селі Теліженцях, поруч з могилою сина Максима.

Творчість

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав. Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії були перекладені на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Поетичні збірки

• Соняшник (1962).
• Протуберанці серця (1965).
• Дихаю Леніним (1965).
• Балади буднів (1967).
• Поезії (1967).
• До джерел (1972).
• Корінь і крона (1974).
• Київське небо (1976).
• Дума про вчителя (драматична поема, 1977).
• Сонячний фенікс (1978).
• Сонце і слово (1978).
• Американський зошит (1980).
• Січнева балада 1924 року (1980).
• Шабля і хустина (1981).
• Драматичні поеми (1982).
• Київський оберіг (1983).
• Соняшник (1985).
• Теліжинці (1985).
• Храм сонця (1988).
• Противні строфи (2004[13] / 2005[14]).

Інші книжки

• Збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970).
• Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
• Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
• Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв’ю) (1997).

Зібрання творів

• Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986.
• Твори у 3 томах. Київ: Фенікс. 2010[15]

Т. 1 : Вірші та поеми // [передм. І. Дзюби ; післямова Д. Павличка ; іл. В. Перевальського], 2010. 335 с.
Т. 2 : Кіноповісті // [передм. Юрія Іллєнка], 2010. 388 с.
Т. 3 : Статті та есеї // [передм. В . Брюґґена ; післямова М. Жулинського], 2010. 541 с.

Нагороди

• 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
• 1983 — Державна премія СРСР
• 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв’язків держави з українцями за її межами
• 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.
• 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.
• 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».
• 2 вересня 2011 — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.
• 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.
• 2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».
• 6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.


Баляда двох

На вогкім зіллі руки білі
(І сонми дум, і думні сни…)
Так дихали, так тихо вміли
Приспати тіні тишини.
Ошатна, золота, пахуча —
Вона лежала в головах,
Як наша доля неминуча,
І сон вина нам доливав.
Та крила стиглої печалі
Мене зманили по ночах,
І дико лебеді ячали,
Щоб я кричав, а не мовчав.
Здавалось: на вітрах любові,
Коли нас шал, як шквал, несе,
Я не кохав — шукав я слово,
А в слові вибухне усе!
Я чув крізь сон, як тихо плаче
Твоя зоря в моїх очах,
Так вистигла пекельна вдача,
Свідома слова, як меча.
Встає, холодне і прокляте,
А тиша жде його німа…
І мусиш слово розстріляти,
Бо в серці мужності нема.


Баляда про соняшник

Були руки і ноги в соняшника,
Було тіло — шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу
І в пазуху рвав гнилиці,
І купався коло млина,
І лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду, —
І раптом побачив сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на вельосипеді,
Обминаючи хмари у небі…
І застиг він на роки і на століття
У золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму
Дядьку, хіба вам жалко?!
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
“Літературна газета”, 15.9.1961


Соняшний етюд

Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця — оранжові, тугі,
З тривожними музичними очима.
Ось сонце віри, чисте і просте,
Ось сонце міри з віжками на храпах,
Ось сонце смутку, звідки проросте
Жорстока мудрість в золотих накрапах.
І переливно блискотять сонця
Протуберанцями сторч головою.
Беріть сонця — кладіть мені серця,
Як мідяки, пожмакані журбою.
Я ваші душі клином обмину,
Я не поставлю їх на п’яні карти,
А що сонця за дорогу ціну,
То сонце завжди серця варте.
“Вітчизна”, 10, 1961


Калинова баляда

Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі
Стають золоті, де багряно-тривожні,
Не знаю, де міра вготована силі
Й нащо мої клекоти сині спроможні.
Не знаю. Не відаю. І колінкую
Перед відомим (відомим для кого?),
Своєму коневі кую свою збрую
І в губи цілую зорю дорогу.
Крапчасті напасті, роковані роки,
Чоласті незвідані вади “не знаю”.
Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки
І що принесе мені пам’ять з Дунаю.
Та знаю: мене колисала калина
В калиновім лузі тонкими руками,
Й калинова кров, як і пісня єдина,
Горить в моїм серці гіркими зірками.
“Літературна Україна”, 16.XI.1962


Ода чесному боягузові

Ти вбив свій горизонт і небо отруїв,
Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі.
Живеш повзком і помисли свої
Ростиш в клоаці з підлістю у парі.
Багатогранний ти, аж круглий, ніби вуж,
Білоголовий метр із чорним піднебінням.
Співаєш пісню все одну і ту ж,
Що рахітичне наше покоління.
Так! Ми не густо кричимо “ура”,
“Ура” в нас пахне хлібом і станками.
А здохнути тобі давно прийшла пора,
А нам – покласти на язик твій камінь.
Люблю я Вас і віддаю чолом —
Стружу для Вас міцні дубові мари.
Пишіть!
Колись мій Тузик за столом
Перечитає Ваші “мемуари”.
“Прапор”, 1, 1963


Без тебе світ – це тьмавий морок

Без тебе світ — це тьмавий морок.
Без тебе не біжить вода.
Без тебе кожен камінь — ворог,
Подушка каменем тверда.
Без тебе сонце — повне ночі,
Без тебе ночі — без кінця,
Для тебе ж ночі я доточую,
Для тебе місяця — вінця.
Без тебе небо — повне криги,
Стоять в душі самі льоди,
Без тебе світ — це ж тільки крихти
Моєї зимної біди.
Без тебе, що мені без тебе —
Нема мене на всі світи…
Тож нахились блакитним небом,
Тож святом сонця освяти!..


Баляда синтези

Бенкет грози. Громаддя грому
Гряде з-під чорної гряди.
Так блискавок шорстку солому
Вітри скиртують молоді.
Так закипають буйні губи
Блакитногрішні, Боже мій,
Так дощову сонату згуби
Бобмлять на мене крила вій.
На зламаних бровах-коромислах
Себе шовково ти внесла.
Так я повісився до домислах,
На помислах твоїх неслав.
Так пив я божевільний регіт,
Щоб ти лиш сонячно світилась.
Так в берегах брів крутоберегих
Два карих океани билось…
Громів гортанне рокотання.
Дощів поламані хребти…
Так захлинаються в риданнях
Солоні сурми самоти.


Міражі

Хижий вихор тне ножами,
Хиже сонце тяжко спить,
Сон виткими віражами
В міражі мої летить.
Мерехтять вони — облесні,
Чесним намірам чужі,
Безсловесні, безтілесні,
Надто знадні — міражі.
В них м’які льодисті пальці,
Крижанисті пазурі.
Думці, змореній весталці,
Душать шию в хитрій грі.
Душать ніжно — в напівсили,
Душать в пахощах імли.
Поманили, полонили,
Хижим раєм облягли.
В міражів сухотні груди,
Астматичний подих-пах.
Ефемерністю марудить
Хтось когось в пісних пісках.
І тому у вирі знади,
Ставши й на піски-ножі,
Знати, знати, завжди знати:
Міражі — це міражі…


Таємниця буття

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилося, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах.
Уся — з найтемнішого світла,
Уся — з найсвітлішого змроку
Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла,
Долаючи купіль жорстоку.
Ген там з найгіркішого солоду,
Ген там з найсолодшого болю
Зростала вона аж блакитна від голоду
І рвалася тужно на волю.
Десь там, в найпалкішому холоді,
Ген там, в холоднючій спекоті,
Таємниця життя вибухала,
Золотиста і зірна насподі.
І жахала вона бездонністю,
І манила вона мерехтливістю.
У закони лягла беззаконністю —
Таємничою справедливостю.
Таємнице буття — моя болісна рано,
Прадавній мій зболений кореню, де ти?
Сонця вибухають ранісінько-рано
Й народжують бджіл, і людей, і планети.
Отам, у найвищіх глибинах,
Отам, у найглибших висотах,
Таємниця, наша вічна жар-птиця,
Наше серце бездонням висотує…


Робота і дозвілля

Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині.
В одній кімнаті Робота
День і ніч вистукує на машинці.
В другій кімнаті Дозвілля,
Безтурботне, цілується, випиває,
Лається, аж вуха слонові в’януть.
— Гості-сусіди, завітайте до мене.—
На один стілець сіла Робота,
На другий стілець Дозвілля присіло.
— А де ж мені, господарю, сісти? —
На один стілець я присів.
На другий Дозвілля лукаво присіло.
— Господарю, де ж Роботі у вас присісти?—
На один стілець присіла Робота,
Я серйозно присів на другий.
— Любчику, де ж Дозвіллю в тебе присісти?
— Слухайте, а коли я внесу третє крісло?—
…Вони обоє дивились у вікно.


Чому ти серце, все болиш частіш?..

Чому ти серце, все болиш частіш?
Пора б тобі вже бути бронзовіш,
А ти кипиш, од муки розпанахане,
Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне.
Я чую, як в мені у золотім вогні
Жар-птиця фенікс зводиться на дні,
Як бавить пір’я, як поводить оком
І в кожні пологи разить електрошоком.
До краю розшматовує істоту,
Буденну і тверду мою достоту,
Дощенту вимордовує, розкраює,
Жахає пеклом, де там к бісу раєм!
Злітає, мов з гнізда, ламає жахно ребра,
Душі бездушно полишає жебра,
Із лютістю нещадною мене
Лиш попелом на сторони війне
І геть злітає горда — неймовір’я, —
Мені перо лишивши, мале пір’я,
Яким пишу про клекіт сонця спомин,
Весь знищений і чорний — в сажі комин!
Я довго гою свої дивні рани,
Все кутаю в канупери й катрани,
Закаююсь горіти в тому грищі,
Ледь зводжуся на власнім попелищі!
Аж чую — знов! Знов золоте пташатко
Мене жахає вогняним початком,
В’є фенікс знову золоте гніздів’я,
Меча загнавши в душу по руків’я!..


Перо

Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!
Нам розтинати дні ці карі
До серцевини, до зорі,
Куди не дійдуть яничари
В облудній словоблудній грі.
Дні полохливі, і невтішні,
І лаконічні, точні дні,
І дні, мов глечики з Опішні,
Протяті шпагами вогнів.
І дні, яким нема відради,
І виноградні, теплі дні,
Де тихо сплять старі досади,
Зіщулившись, на самім дні.
Дні променисто легковажні,
Горбаті дні, мозільні дні,
І дні чеснот, і дні продажні,
Яким солона кров зрідні.
Перо — це наша спільна доля —
Все обійти і все знайти,
Аж поки в головах тополя
Не прошумить за два хрести.

Четверта Хвиля
Четверта Хвиля
Міжнародна громадська організація українців.
http://4hvylia.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × three =

Копіювати заборонено!